Конституційні обов’язки громадян
КУРСОВА РОБОТА
з конституційного права України
на тему:
Конституційні обов’язки громадян
ЗМІСТ
Вступ.
Розділ 1. Загальна характеристика конституційних обов’язків
громадян України.
Розділ 2. Обов’язок захищати Вітчизну.
Розділ 3. Обов’язок додержуватися Конституції та законів України.
Розділ 4. Обов’язок сплачувати податки та збори.
Розділ 5. Обов’язок берегти природу, культурну
спадщину, відшкодовувати завдані їм збитки.
Висновок.
Список використаних джерел.
Вступ
Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина, виходить з принципу, згідно з яких кожна людина має обов’язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний і всебічний розвиток усіх особистостей. Держави і суспільства у цілому. При цьому даний принцип впроваджується Конституцією України без урахування того, чи дійсно забезпечується державою і суспільством вільний і всебічний розвиток особистості. Адже бажання людини завжди перевищують можливості держави і суспільства, навіть якщо останні є найрозвинутішими. Тобто Конституція України, регламентуючи обов’язки людини і громадянина, виходить з того, що вони є об’єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов’язків суб’єктом цього права чи свободи, а також іншими суб’єктами. Це цілком відповідає існуючим міжнародним стандартам, адже ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлює, що «кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи».
Отже, одним з провідних принципів будь-якого правового статусу в його сучасному розумінні є єдність прав та обов’язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина України. Конституція України, поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов’язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.
Тому конституційні обов’язки – це вимоги, що висуваються до кожної людини і громадянина, діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утриматися від вчинення відповідних дій) або забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян. Ці обов’язки закріплені у статтях 65-68 Конституції України.
Живучи у суспільстві, ми не можемо існувати окремо від нього, не мати обов’язків перед суспільством. Тому права громадян невід’ємні від їх обов’язків.
Конституція України також визначає не лише права громадян, а й їх обов’язки. Відповідно до Конституції України кожний громадянин України зобов’язаний:
- захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;
- шанувати її державні символи;
- не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки;
- сплачувати податки та збори, встановлені законом;
- неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Актуальність теми полягає в тому, що провідним принципом будь-якого правового статусу на сьогоднішній день є єдність прав та обов’язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина. Конституція України поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов’язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.
Мета дослідження: розглянути основні види конституційних обов’язків громадян відповідно до Конституції України.
Завдання: 1. дослідити поняття «обов’язок»;
2. визначити яке значення мають конституційні обов’язки для громадян України.
3. дати характеристику обов’
Методи: функціональний, системний, аналіз, синтез, статистичний, порівняльно-правовий, метод тлумачення.
Структура курсової роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел.
Джерельна база: на дану тему писали такі науковці як: Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хана Н.М. «Загальна теорія держави і права», «Конституційне право України за редакцією В.Ф.Погорілка; Кравченко В.В. «Конституційне право України»; «Конституційне право України» - О.Ф.Фрицький; А.М.Колодій, А.Ю.Олійник – «Право людини і громадянина України»; В.О.Котюк – «Основи держави і права»; І.В.Усенко – «Основи правознавства».
Розділ 1.
Загальна характеристика конституційних обов’язків громадян України.
Кожний хто ходить по землі, має свої обов’язки в житті
Ернест Хемінгуей
Українська держава формувалась протягом багатьох століть у складних історичних та соціально-економічних умовах. Лише з розпадом СРСР з'явився шанс побудувати незалежну Україну. 16 липня 1990 р. була прийнята «Декларація про державний суверенітет», 24 серпня 1991 р. «Акт проголошення незалежності України» і 28 червня 1996 р. — Конституція України. Нарешті українці здобули довгоочікувану можливість жити самостійно, не залежачи ні від кого, переконані, що їх права і свободи будуть дотримані. Нова Конституція, спираючись на норми міжнародних актів (зокрема, Загальної декларації прав людини. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права), розширила права і свободи людини і громадянина, також прийнято багато інших законів стосовно цього питання.
Незважаючи на те, що наша Конституція визнана однією з найдемократичніших у світі, незважаючи на велику кількість нормативних актів, які надають громадянам права і свободи, реально у більшості ці права, на жаль, є лише декларативними. [17,c.19]
Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.
Обов'язок характеризується такими рисами:
1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, його реалізація не повинна обумовлюватися бажанням людини;
2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав людини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими документами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;
б) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.
Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає заборону пропаганди війни, виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті.
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обмеження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і лише постільки, по скільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;
3) виконання обов'язку
Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які закріплюються різними галузями національного права України. Водночас, основи правового статусу особи (конституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.
Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається соціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її правовий статус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не з суспільством в цілому. [9, c.91-93]
Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права та свободи являють собою соціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечуються державою; обов'язки — тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.
Розрізняють загальний (конституційний) статус людини і громадянина; спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян; індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан і т. ін.; статус іноземців і осіб без громадянства, осіб із подвійним і потрійним громадянством; галузеві правові статуси (кримінально-процесуальний, адміністративно-процесуальний та ін.); статус фізичної особи тощо.
Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, такими, що доповнюють його.
Правове становище громадянина в повному обсязі — це сукупність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна з галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; у цілому ж права та свободи людини не є вичерпними.
Правова система взаємовідносин держави й особи включає:
- норми Конституції України,
пов'язані з визначенням належності
до громадянства та
- норми Конституції, що закріплюють
загальні принципи статусу
- юридично закріплені в
усіх без винятку галузях
Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.
Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб.
Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:
- громадянства України;
- загальної правосуб'єктності громадян України;
- основних принципів статусу людини та громадянина;
- основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків;
- гарантій прав і свобод;
- правового статусу іноземців;
- права притулку.
Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.
Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:
- принцип закріплення в
- принцип невідчужуваності та
непорушності основних природних
прав і свобод людини та
належність їх їй від
- принцип рівності
- принцип єдності прав і обов'
- принцип гарантованості прав і свобод людини та громадянина (стаття 22).
Поділ прав і обов'язків на права й обов'язки людини та права й обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства — лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.
Правосуб'єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб'єктами права, учасниками правовідносин. Вона включає в себе правоздатність і дієздатність. її зміст, зумовлений соціально-політичними факторами, визначають правові акти держави.
Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом даної держави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси та ін. Правоздатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя вона може бути обмежена судом (наприклад, заборона займатись якоюсь професійною діяльністю).
Дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов'язки й виконувати їх.
В Україні дієздатність громадянина в повному обсязі настає з повноліттям, тобто при досягненні ним віку 18 років. Громадянин не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і порядку, встановленому законом. Неповнолітні віком від 14 до 18 років, а також малолітні віком від 6 до 14 років наділені частковою дієздатністю.[10, c.71-74]
Головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов'язки людини та громадянина — основоположна частина Конституції України.
Основні обов’язки людини і громадянина – це закріплені в Конституції України вимоги, які пред’являються кожній людині й громадянину, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов’язки є складовою частиною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства.
Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов'язки. В обов'язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси. Під конституційними обов'язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов'язки є обов'язками кожної людини, що проживає в Україні, інші - тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).
Важливим обов'язком громадянина України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65). Конституція України закріплює обов’язок кожного/кожної не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66). Кожний громадянин або громадянка зобов'язані сплачувати податки і збори (ст.67). Важливим обов’язком громадянина і громадянки, як і кожної особи, яка проживає в Україні є неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна кваліфікувати по групах. У сфері економічного й соціального життя — це обов'язки сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки.
До обов'язків у сфері суспільно-політичного життя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян України — необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.
Стаття 23 Конституції України, закріплюючи право людини на вільний розвиток своєї особистості, наголошує, що такий розвиток забезпечується виконанням обов'язків усіма членами суспільства.
Кожен громадянин повинен неухильно додержуватися Конституції та законів України, поважати права і свободи інших (ст.68 Конституції України), не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати збитки (ст.66), шанувати державні символи України (ст.65), сплачувати податки, щорічно подавати декларації про майновий стан та доходи (ст.67 Конституції України).
Конституція України, регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з принципу, згідно з яким кожна людина має обов'язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний і всебічний розвиток усіх особистостей, держави і суспільства у цілому. При цьому даний принцип впроваджується Конституцією України без урахування того, чи дійсно забезпечується державою і суспільством вільний і всебічний розвиток особистості. Адже бажання людини завжди перевищують можливості держави і суспільства, навіть якщо останні є найрозвинутішими. Тобто Конституція України, регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з того, що вони є об'єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов'язків суб'єктом цього права чи свободи, а також іншими суб'єктами. Це цілком відповідає існуючим міжнародним стандартам, адже ст. 29 Загальної декларації прав людини встановлює, що «кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи». Отже, одним з провідних принципів будь-якого правового статусу в його сучасному розумінні є єдність прав та обов'язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина України. Конституція України, поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина, про які йшлося вище, встановлює й конституційні обов'язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України. [14, c.112-116]
Конституційний обов'язок громадянина і людини — це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадянського суспільства.
Система прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної у основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи й обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.
Формою реалізації основних прав можуть бути конкретні правовідносини. Водночас деякі конституційні права й обов'язки громадянина і людини можуть здійснюватись і опріч останніх (таємниця листування, виконання законів тощо).
Уся система прав і обов'язків, їх співвідношення зумовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, й інтересами громадянина і людини—з іншого.
Класифікація може здійснюватися на різних підставах. В результаті одні й ті самі права та свободи одночасно належать до двох або й більше класифікаційних груп, а підстави, за якими права і свободи об'єднуються у групи, можуть бути досить розмаїтими.
Так, виділяють: права і свободи індивіда (рівноправ'я), свободи груп індивідів (право об'єднань), свобода думки або висловлювань (свобода преси), реальні свободи (право на працю), нове покоління прав, пов'язаних з науково-технічною революцією, медична етика.
І насамкінець: права й свободи людини і громадянина можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов'язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов'язків.
1. Громадянські права і свободи людини (це статті: 25 — право на громадянство; 27 — право на життя; 28 — право на повагу гідності; 29 — право на свободу і власну недоторканність; 30 — право недоторканності житла; 31 — таємниця листування, недоторканність особистого життя; 33 — свобода пересування; 34 — свобода думки і слова; 35 — свобода світогляду; 40 — право звертання до органів державної влади; 48 — право на гідний життєвий рівень; 49 — право на безпечне для життя середовище; 51 — право на свободу сім'ї; 52 — право на дітей; 55 — право на судовий захист своїх прав і свобод; 56 — право на відшкодування збитків; 57 — право захисту своїх прав і обов'язків; 58 — право не відповідати за дії, які під час їх вчинення не були визнані законом як правопорушення; 59 — право на правову допомогу; 60 — право невиконання незаконних розпоряджень і наказів; 61 — право індивідуального характеру відповідальності; 62 — принцип презумпції невинуватості; 63 — право підсудного на захист).
2. Політичні права і свободи громадян України (статті: 63 — право на свободу об'єднань; 38 — право участі у керівництві державними справами; 39 — право на участь у зборах, мітингах і т. п.).
3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина (статті: 41 — право на приватну власність; 42 — право на підприємницьку діяльність; 13 і 41 — право на користування об'єктами державної та комунальної власності; 44 — право на страйк; 43 — право на працю; 45 — право на відпочинок; 46 — право на соціальний захист; 47 — право на житло; 49 — право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування).
4. Конституційні обов'язки
Класифікація конституційних прав, свобод і обов'язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров'я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.
Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами й чинною Конституцією України, можна виділити такі групи основних прав та свобод громадян України:
1) громадянські права й свободи;
2) політичні права і свободи;
3) економічні права й свободи;
4) соціальні права і свободи;
5) культурні права та свободи. [12, c.308-313]
Конституційні права та свободи в Україні — це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших законах певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.
Права і свободи людини та громадянина, закріплені в Конституції України, не є вичерпними.
Соціальне призначення основних прав і свобод громадян визначається тим, що вони втілюють ідеали демократії, гуманізму й справедливості, служать всебічному розвиткові особи, надають громадянам широкі можливості для активної участі в управлінні справами суспільства й держави, функціонуванні всього державного й політико-правового механізму. Вони сприяють також підвищенню рівня загальної та правової культури особи, удосконаленню демократичного способу життя.
Для реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права у сфері правотворчості та правореалізації.
Права й свободи людини та громадянина захищаються судом.
Конституційні права, свободи й обов'язки мають певні юридичні особливості:
- вони виникають на основі не загальних правовідносин, а безпосередньо правовідносин, передбачених конституцією;
- вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та обов'язки громадянина й держави;
- вони не припиняються й не виникають раз по раз, а діють постійно;
- їх зміст і обсяг для всіх громадян однакові;
- їх реальність забезпечуються
не стільки індивідуальними
Права, свободи й обов'язки людини та громадянина, закріплені в Конституції України, їх широта, реальність, гарантованість виражають не тільки фактичний і юридичний статус особи в суспільстві, а й суть демократії, яка існує в країні, соціальні можливості, закладені в самому суспільному ладі.
Конституція України закріплює гарантованість реалізації прав і свобод особи. Обов'язок гарантувати забезпечення реалізації прав і свобод покладається перш за все на державу (статті 3, 15, 30, 34, 46 та ін. Конституції України). Таке гарантування здійснюється всією системою органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
Важливою гарантією захисту конституційних прав і свобод особи є запровадження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, на якого покладається здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод (стаття 101).
Певні функції у створенні умов для забезпечення реалізації прав і свобод людини виконують органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян.
Конституція України надає право самій людині (особі) активно захищати свої права; вона посилює можливості судового захисту кожною особою своїх прав і свобод (стаття 55).
Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство — стійкий політико-правовий зв'язок людини з державою, у відповідності до якого на неї розповсюджується суверенна державна влада як у межах держави, так і поза ними.
Громадянство створює взаємні права та обов'язки для людини і держави. Саме з ним пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов'язків і відповідальності держави та громадянина. [10, c.75]
- Конституційні обов’язки громадян
- Конституційні принципи цивільного процесуального права
- Конституційно - правова відповідальність
- Конституційно правове закріплення громадянства України
- Конституційно-правове регулювання громадянства України
- Конституційно-правовий статус Верховної Ради України
- Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні
- Конституційний Суд України
- Конституційний суд України (6)
- Конституційний Суд України: політико-правова природа, склад, компетенція
- Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції
- Конституційні завдання, функції та повноваження органів прокуратури
- Конституційні засади виконавчої влади України
- Конституційні засади територіального устрою України
