Конституційно - правова відповідальність

Тема № 2:   Конституційно - правова  відповідальність.

План.

Вступ.

1.   Поняття й   особливості конституційно-правової   відповідальності.

2. Проблема співвідношення негативної (ретроспективної) та позитивної (проспективної) конституційно-правової відповідальністі.

3.   Суб’єкти конституційно-правової  відповідальністі.

4.   Підстави  конституційно-правової відповідальністі.

5.   Санкції як форми вираження  конституційно-правової відповідальністі.

Висновок.

Список  використаної   літератури.

Вступ.

Зміни в усіх сферах суспільного життя України  не могла не обминути і конституційну  сферу. При цьому особливо небезпечною  є безвідповідальність вищих  органів державної влади, їх посадових  осіб за порушення норм Конституції  України.

Актуальність теми посилюється виключною важливістю виконання завдання по створенню ефективного правового механізму захисту Конституції, особливе місце в якому займає конституційна відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність має досить складний політико-правовий характер, оскільки вона пов'язана з такими соціальними явищами, як народ, нація, держава, влада, політика.

Конституційно-правова відповідальність – це особливий вид юридичної  відповідальності, зміст і особливості  якої зумовлені першочерговою роллю конституційного права в системі національного права України.

В оціночному контексті положень Конституції України 1996 р., на жаль, недостатня увага приділяється питанням конституційної відповідальності. Достатньо  звернути увагу на те, що останніми  роками серйозному науковому аналізові згаданої проблеми увагу приділяли лише окремі дослідники.

Між тим ґрунтовне з'ясування сутності конституційно-правової відповідальності має не лише теоретичне значення, згідно з яким цей вид відповідальності є одним із системоутворюючих, кваліфікаційних ознак конституційного права, а й практичне значення, що випливає з реалізації відповідних норм Конституції, які безпосередньо регулюють питання цієї відповідальності.

Загальновідомо, що конституційно-правова  відповідальність — особливий вид соціальної відповідальності особи, об'єднань громадян тощо.

Однак, це специфічний вид  юридичної відповідальності, зміст  якої обумовлений провідною роллю  конституційного права в системі  національного права України, незважаючи на те, що вона безпосередньо пов'язана і з іншими видами юридичної відповідальності.

Конституційно-правова  відповідальність має досить складний політико-правовий характер, оскільки вона пов'язана з такими соціальними  явищами, як народ, нація, держава, влада, політика.

Цей вид діяльності настає за конституційний делікт (правопорушення), який виявляється в особливих  негативних наслідках для суб'єктів конституційного правопорушення.

Під час написання  роботи були використані різноманітні літературні джерела: нормативно-правові акти, спеціалізовані статті, посібники з конституційного права та правознавства.

1. Поняття й особливості конституційно-правової відповідальності.

     Проблема конституційної відповідальності є однією з найскладніших в сучасній науці конституційного права. Це пов’язано з тим, що вітчизняна юридична наука робить лише перші кроки у вивченні проблеми конституційної відповідальності.

     Більшість положень сучасних досліджень пов’язують конституційну відповідальність з правовою охороною Конституції.

     В юридичній літературі 70-90-х років минулого століття конституційну відповідальність розглядали як відповідальність влади за стан законності у правотворчій і правозастосовчій діяльності державного апарату і його представників, як охоронне правове відношення, яке має відображення у застосуванні певних, встановлених державою санкцій.

Конституційна відповідальність є гарантією самостійності  функціонування органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, а також демократичної організації влади, прогресивного розвитку суспільства в цілому, важливим фактором утвердження і забезпечення законності публічної влади. Конституційна відповідальність держави, органів державної і самоврядної влади, посадових осіб перед громадянином і суспільством є чинником, що закріплює у правосвідомості громадянина, уявлення про справедливість, легітимність влади.

Тривалий час в науці  конституційного (державного) права  України переважала думка, що більшість  конституційно-правових норм не містять  санкцій і у разі їх порушення наступає юридична відповідальність, передбачена нормами інших галузей права [9, ст.74].

Сьогодні  ряд вчених-конституціоналістів зауважують, що такий підхід був помилковий хоч би тому, що кожна галузь права повинна забезпечувати реалізацію   своїх  норм власними  засобами і   в   тому    числі, якщо це  необхідно,   санкціями.

Більше того, такий традиційний  підхід є неповний, оскільки не врегульовує  політико-правових реалій, зв’язаних  з підвищенням відповідальності держави, її органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб щодо забезпечення в суспільстві належного правопорядку виконання своїх обов’язків, утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Кризові явища, які охопили  всі сторони суспільного життя  України не обійшли стороною і конституційно-правову сферу. Особливою небезпечною є безвідповідальність органів державної влади, в тому числі органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб за порушення Конституції України і законів України, які регулюють конституційно-правові відносини, зокрема в умовах подолання політичної кризи, що виникла у зв’язку з проведенням виборів Президента України 21 листопада 2004 року.

Україна як демократична правова  держава знаходиться на шляху формування нового правопорядку, від оптимальної організації якого в значній мірі залежить його існування. Суспільству необхідний більш високий рівень управління соціальними процесами, відповідальність перед людиною за свою діяльність.

У підвищенні рівня організації суспільної системи, ступеню її керованості, у вирішенні проблем і протиріч, які загрожують правопорядку зростає роль права, зокрема конституційного права України. Тенденція зростання ролі права і значення права в житті суспільства, в забезпеченні його стабільності і функціонування є головною в ряді основних напрямків розвитку цього соціального феномена [6, c.83].

Останнім часом  в літературі стали визнавати  наявність особливого виду відповідальності, конституційної, хоч до цих пір  багато її положень залишаються дискусійними. Ніхто вже відкрито не виражає сумніви щодо її існуванню. Вона отримала практичне значення, зокрема в період необхідності забезпечення з’ясування волевиявлення українського народу на виборах Президента України 31 жовтня та 21 листопада 2004 року.

Вважаємо, що конституційна  відповідальність – це самостійний  вид юридичної відповідальності, коли настання несприятливих наслідків  для суб’єктів конституційної відповідальності, спрямоване перш за все на захист Конституції України і законів України, які регулюють конституційно-правові відносини. Є причини, які заважають виділенню конституційної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.

Визнання конституційної відповідальності самостійним видом  юридичної відповідальності передбачає розкриття її основних положень (поняття, джерел, суб’єктів, підстав, санкцій). В юридичній літературі можна зустріти різні підходи і напрямки до визначення конституційної відповідальності. Так, одні автори обмежуються загальною характеристикою конституційної відповідальності, розглядаючи її, наприклад, як відповідальність державних органів та посадових осіб за порушення конституційно-правових норм. Інші автори намагаються деталізувати поняття конституційної відповідальності.

Розкриваючи зміст  поняття конституційної відповідальності, доцільно виходити з більш загального поняття юридичної відповідальності. Відповідно конституційну відповідальність можна розглядати як санкції, які  настають для суб’єкта конституційного  порушення [10, ст.108].

2. Проблема співвідношення негативної (ретроспективної) та позитивної (проспективної) конституційно-правової  відповідальністі.

        У правовій державі в основу побудови системи державних органів покладається принцип розподілу влади. Даний принцип, закріплений і у Конституції, зокрема [1, cт.6], визначає, що “Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”. Основою даного принципу є механізм стримань та противаг, який фактично закріплюється в санкціях норм Конституції – норм прямої дії, які в свою чергу визначають певні види  конституційно-правової відповідальності.

       Як зазначалося вище, реальна необхідність розвитку конституційно-правової відповідальності набула особливого значення в останні роки у зв’язку, перш за все, з  недосконалістю функціонування вищих державних органів, які керують політикою держави (саме для ліквідації цього негативного фактору необхідно встановити потужну систему конституційної відповідальності). По-друге це питання має й чисто теоретичний аспект, який зумовлює і вимагає поглибленого вивчення самого питання конституційно-правової відповідальності, оскільки до сих пір деякі її положення залишаються дискусійними і вимагають негайного вирішення [6, ст.84].    

        Конституційно-правовій відповідальності притаманні особливості (особливі ознаки), які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

        1) Основне призначення Конституційно-правовій відповідальності – захист Конституції, в той час, коли інші види юридичної відповідальності покликані виконувати більш широкі функції.

        2) Підставою настання Конституційно-правовій відповідальності є порушення норм Конституції, які відповідно конкретизуються в конституційному законодавстві.

       3) Конституційно-правова відповідальність має складну структуру. Вона закріплює: по-перше, соціальну відповідальність, що вимагає відповідної, високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного права; по-друге, загальні начала відповідальності за правопорушення, що служать “орієнтиром” для формування відповідальності в інших галузях права; по-третє, - конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовується за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

        4) Високий авторитет конституційно-правових норм, їх неухильне виконання всіма суб’єктами конституційного права забезпечується  виключністю застосування заходів конституційно-правової відповідальності за правопорушення. На перше місце тут виступає превентивно-попереджувальна дія даного  виду відповідальності.

       5) Конституційно-правова відповідальність визначає не тільки міру впливу у випадку правопорушення, але й передусім відповідальну поведінку суб’єктів конституційного права щодо виконання свого обов’язку, реалізації політико-юридичної компетентності. Тому даний вид відповідальності формується не тільки в охоронних, але, більшою мірою, у регулятивних приписах норм конституційного права.

      6) Конституційно-правова відповідальность часто носить яскравий політико-правовий характер, обумовлений реалізацією даного виду відповідальності у сфері здійснення народовладдя, й іноді  перетинається з політичною відповідальністю. З приводу цього питання між вченими-конституціоналістами ведеться дискусія: чи є конституційна відповідальність різновидом політичної відповідальності, чи навпаки, конституційна відповідальність поєднує в собі політичну і моральну відповідальність. Моя точка зору така: політична відповідальність не має рис юридичної відповідальності, оскільки тут ми взагалі не маємо на увазі порушення юридичної норми. Тому Конституційно-правова відповідальность є самостійним видом юридичної відповідальності.

      Ще однією особливістю конституційної відповідальності є те, що вона буває двох видів:

- негативна (ретроспективна),  що  передбачає відповідальність за минуле. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава – пряма вказівка в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є вчинення правопорушення. На даний момент застосування заходів ретроспективної відповідальності в галузі конституційного права – не звичайний, а скоріше надзвичайний вид діяльності.

- активна або позитивна (проспективна), тобто відповідальна поведінка, підзвітність, юридична компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його неухильне виконання, тобто відповідальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або не належне виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо).

Дуже важливою особливістю конституційно-правової відповідальності є перенесення “центру тяжіння” з ретроспективного аспекту на позитивний. Ретроспективна відповідальність настає лише в тому випадку, коли “не спрацював” механізм активної відповідальності [6, ст.49].

Як бачимо, деякі з наведених ознак Конституційно-правової відповідальності  є застарілими  і не відповідають рівню нових відносин, які складаються на сучасному етапі розвитку в галузі конституційного права, і невиправдано ускладнюють їх.

Зрозуміло також, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом Конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основи всіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі КП України недостає інтеграційної ланки, яка б впорядкувала всі складові Конституційно-правової відповідальності. Я вважаю, що для цього необхідно розробити та прийняти закон України “Про конституційну відповідальність”, в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків конституційної відповідальності, а так само і процедурні питання відставки вищих посадових осіб. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційної відповідальності – одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, тому цей закон повинен повністю ґрунтуватися на положеннях Конституції, деякі з яких можна навіть безпосередньо використати в його тексті.

На мій погляд, у  даному законі повинно даватися поняття КПВ, підстави настання КПВ, повинні бути перераховані суб’єкти КПВ і процедура притягнення  до відповідальності кожного з них.

3. Суб’єкти  конституційно - правової  відповідальністі.

     Учасниками конституційно-правових відносин можуть бути тільки суб'єкти. Суб'єкт конституційного права — це потенційний носій прав і обов'язків, передбачених нормами галузі.

      З українських науковців, наприклад, Мельник О.В. пропонує таке визначення конституційно-правової відповідальності: “…конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади, є юридичною відповідальністю політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному стані суб’єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення - у примусовому перенесенні заходів впливу (негативна відповідальність), суть яких полягає у вилученні із сфери політики шляхом позбавлення права здійснювати державну владу. [18]

     Суб’єктами конституційно-правової відповідальності є:

1) держава. В ч.2 ст. 3. Конституції сказано, що “держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”, тому невиконання взятих на себе державою зобов’язань повинно тягти за собою конституційно-правову відповідальність; 

2) органи державної  влади; 

3) органи місцевого  самоврядування;

4) громадські  об’єднання: політичні партії і  громадські організації; 

5) посадові особи  – депутати;

6) фізичні особи:  громадани України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

    Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за основу розвитку інших конституційно-правових відносин.

    Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері судочинства. З цим пов'язані процесуальні гарантії прав і свобод, реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід відображає пo-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і посадові особи виступають як представники держави в цілому.

    Правоздатність держави в цілому грунтується на її суверенітеті і є первинною. Основу правоздатності державних органів становить визначена суверенною державною владою їхня юридичне закріплена компетенція. І тому вона вторинна. Це саме можна сказати і про конституційну правоздатність таких суб'єктів, як члени (суб'єкти) федерації, автономні й адміністративно-територіальні одиниці.

      Найбільш динамічними суб'єктами конституційного права є державні органи. Вони найчастіше виступають у ролі учасників конституційно-правових відносин. До державних органів у даному випадку віднесені й органи місцевого самоврядування, хоч останні іноді не включаються до державного механізму. 
     Серед державних органів, суб'єктів конституційного права - слід виділити вищі органи держави, а саме: главу держави, парламент, уряд, вищі суди. Суб'єктами конституційного права виступають вищі органи членів федерацій. Конституційною правоздатністю наділені не тільки самі вищі органи, а й окремі їх структурні елементи. Це, наприклад, палати парламентів, комісії (комітети) палат тощо. Всі вони діють у рамках компетенції відповідного державного органу, але реалізують тільки свої повноваження. Все це певною мірою може бути віднесене і до державних органів, що функціонують на рівні автономних та адміністративно-територіальних одиниць, включаючи органи місцевого самоврядування. Однак за обсягом конституційної правоздатності їх не можна порівнювати з вищими органами держави, які здійснюють політичні функції.

      Особливістю конституційної правоздатності державних органів, включаючи органи місцевого самоврядування, є наявність у них владних повноважень. Тільки ці органи, а також посадові особи мають публічно-владні права. Громадяни також беруть участь у здійсненні влади. Це, зокрема, відбувається у процесі формування на основі виборів того чи іншого державного органу, в ході референдуму тощо. Але громадяни самі по собі звичайно не наділені правами, щоб безпосередньо здійснювати владу.

     Серед суб'єктів конституційного права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів представницьких органів, насамперед депутатів загальнонаціональних представницьких органів — парламентів та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компетенцією відповідного органу. Депутати не є посадовими особами. Вони репрезентують представницький орган і водночас є його органічною частиною. Іноді конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, певні групи депутатів мають право утворювати парламентську фракцію або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча ініціатива.

      Спеціальна правоздатність характеризує конституційно-правовий статус виборців. До того ж у деяких країнах групи виборців також виступають у ролі суб'єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої народної законодавчої ініціативи.

      На відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не спеціальну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Суб'єктами конституційного права є також іноземці й особи без громадянства. Вони наділені певними правами і несуть обов'язки. Обсяг конституційної правоздатності громадян у цьому випадку є вихідним і звичайно ширшим, ніж у інших відповідних категорій населення.

    Нарешті, суб'єктами конституційного права є політичні партії. Це відбиває відносно нове явище в державно-політичному житті, відоме як інституціалізація партій, тобто створення конституційно-правової основи їх організації та діяльності. В окремих країнах суб'єктами конституційного права фактично визнані деякі інші громадські об'єднання, зокрема профспілки.

   Дії й акти суб'єктів можуть створювати підстави для виникнення і припинення конституційно-правових відносин, а також до консти¬туційно-правової відповідальності і застосування санкцій

4. Підстави конституційно-правової  відповідальністі.

    Порівнюючи підстави політичної та конституційної відповідальності, виявляємо додаткові відмінності. Юридична відповідальність передбачає наявність нормативної підстави - юридичної норми, та фактичної - правопорушення. Нормативна підстава конституційної відповідальності має бути юридично формалізована в конституції або в конституційному законодавстві. Та існує думка, що конституційна відповідальність застосовується й за відсутності чітко виражених формалізованих критеріїв.

     Виходячи з цього, достатньою підставою для її настання він вважає неспроможність органів державної влади та посадових осіб впоратися з покладеним на них завданням, виробити курс політики, який би відповідав інтересам суспільства. Тому відставку уряду через те, що він неспроможний подолати, ска-жімо, економічну кризу в країні, Д.Т. Шон вважає мірою конституційної відповідальності . На наш погляд, тут йдеться не про конституційну відповідаль-ність, а про політичну, для настання якої достат-ньою підставою є невідповідність діяльності суб'єкта поглядам, переконанням, інтересам певних груп, народу в цілому. Та сама дія часом тягне за собою залежно від політичних, соціальних умов країни різну реакцію суспільства, політичних партій, засобів масової інформації, окремих громадян. Оскільки цей критерій піддається постійним змінам, він з об'єктивних причин не може бути формалізований.  
       Тому, коли немає юридичних підстав, йдеться або про відповідальність політичну, або про прогалину в законодавстві, яку необхідно заповнити. Посилання на те, що неможливо точно перелічити обставини, які можуть слугувати підставою конституційної відповідальності у зв'язку зі складністю діяльності у сфері здійснення державної влади, є малопереконливими. Оскільки, яким би нестабільним та різноманітним не було політичне життя, воно врешті-решт, не є безладним хаосом, а приймає відомі більш-менш тривалі типові форми, що можуть бути врегульовані загальним правом. Якщо не можна приписати мудрого правління, то, у будь-якому випадку можна передбачити урядові акти, що порушують безперечні вимоги правового порядку та основні права громадян, гарантовані Конституцією .

      Найважливішим елементом конституційного правопорушення є наявність вини. В конституційному праві вина часом не відповідає традиційним уявленням про її форму, що пов'язано зі специфікою конституційно-правових відносин і особливим статусом суб'єктів відповідальності. Специфіка в цій галузі права на-штовхнула деяких авторів дійти висновків, що конституційно-правова відповідальність може наставати й за відсутності правопорушення, а обов'язкова вимога наявності вини звужує діапазон застосування відповідальності .     

 Такий погляд  є помилковим, оскільки викликаний  ототожненням конституційної відповідальності з політичною.       

 Всі зазначені  доводи, на нашу думку, дають  можливість дійти висновку: політична  та конституційна відповідальність  абсолютно не тотожні. Головна  від-мінність полягає в тому, що  конституційно-правова відповідальність є формалізацією критеріїв політичної оцінки поведінки як належної, так і не гідної.

     Підставою конституційної відповідальності є вчинення конституційного правопорушення. Слід підкреслити, що конституційна відповідальність може наставати лише у випадках прямого порушення конституційно-правової заборони чи невиконання функцій, завдань, обов’язків, покладених конституційно-правовою нормою на суб’єктів конституційно-правових відносин.

     Підставою конституційної відповідальності може бути визнано порушення норм Конституції України та інших нормативно-правових актів. Разом з тим конституційно-правові норми досить часто не містять чітких правових підстав притягнення суб’єктів д конституційної відповідальності. Наприклад, згідно ст. 87 Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України.

     Верховна Рада України по суті не пов’язана ніякими правовими умовами, крім процедурних (у всякому разі вони не визначені джерелами конституційного права).

    Фактична підстава конституційно-правової відповідальності - це конкретний конституційно-правовий делікт, склад якого передбачає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону. Об'єктом конституційно-правового делікту може виступати конституційний лад, законність, правопорядок.

      Об'єктивна сторона конституційно-правового делікту містить саме діяння, його негативні наслідки та причинний зв'язок між ними. Слід підкреслити, що конституційно-правова відповідальність може наступати лише у випадках прямого порушення конституційно-правової заборони чи невиконання функцій, завдань, обов'язків, покладених конституційно-правовою нормою на суб'єктів конституційного права. Коло суб'єктів конституційно-правової відповідальності вже аналізувалося вище.

  Певні труднощі можуть виникнути в аналізі суб'єктивної сторони конституційно-правового делікту. Як відомо, одним із найважливіших елементів суб'єктивної сторони як психічного відношення суб'єкта до діяння є вина, а в окремих працях висловлюється думка щодо можливості настання негативної конституційно-правової відповідальності без вини1. На думку автора, без вини конституційно-правова відповідальність втрачає будь-який сенс і стає безпредметною. Інша справа, що стосовно деяких суб'єктів інколи досить складно встановити конкретну форму вини - намір чи необережність, наприклад, у випадку дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо він не забезпечує здійснення наданих йому повноважень - ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».[19]