Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні. 2

ЗМІСТ

 

24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Із набуттям Україною у 1991 році незалежності та з проголошенням курсу євроінтеграції наша держава сприйняла основні європейські принципи демократії та закріпила їх в Конституції України 1996 року.

Динамічність  політичних процесів з нерідко непередбачуваними  наслідками змушує постійно аналізувати їх у контексті нинішнього державотворення. Крім того, треба зазначити, що на відміну від багатьох сусідніх країн i навіть молодих держав на території колишнього СРСР Україна стоїть перед розв’язанням складних внутрішніх соціальних i політичних проблем, результати якого не обмежуються рамками нашої держави, а безпосередньо стосуються розвитку подій у Східній i Центральній Європі. На нинішньому етапі розвитку партійного життя в Україні відбиваються особливості не лише внутрішнього політичного, соціального, економічного й духовного розвитку, а й геополітичне становище нашої країни на мапі світу. Переконливий доказ – програмні документи політичних партій з протилежними орієнтаціями.

Актуальність  теми дослідження зумовлюється потребами політичного розвитку України після проголошення незалежності в 1991 році, що вимагає теоретичного осмислення конституційно-правового статусу політичних партій, аналізу сучасного партійного життя.

Метою роботи є аналіз конституційно-правового статусу політичних партій і визначення ролі та місця політичних партій в сучасному соціально-політичному житті.

Щоб досягнути  поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) розкрити поняття політичної партії;

2) розглянути основні ознаки політичних партій, завдяки яким вони відрізняються від інших організацій;

3) зазначити порядок утворення політичних партій;

4) визначити відповідальність, яку несуть політичні партії у разі порушення ними чинного законодавства.

Об'єктом дослідження виступає весь політичний простір України тобто суспільні відносини, врегульовані в даному випадку нормами конституційного права, що складаються в результаті діяльності політичних партій України.

Предмет дослідження: конституційно-правовий статус політичних партій.

Для того, щоб повно і об’єктивно дослідити та розкрити всі аспекти даної роботи, використовується ряд методів, як загальнонаукових, так і спеціально-юридичних.

Серед них: системний – для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого; функціональний – для з'ясування змісту досліджуваного предмета; історично-правовий – при дослідженні та аналізі виникнення та розвитку політичних партій; порівняльно-правовий – при встановленні змісту загальних та специфічних характеристик досліджуваного предмета за національним законодавством; логічний – для тлумачення окремих положень низки конституційно-правових понять.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов'язаних із визначенням конституційно-правового статусу політичних партій; у практичній діяльності державних органів, які застосовують конституційне законодавство; у навчальному процесі при викладанні студентам курсу конституційного права та відповідних спецкурсів, а також при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників.

Робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використнаих джерел.

Після проголошення незалежності України з’явилися дослідження, якi надають широке уявлення про сферу партійного життя в Україні у пiслярадянський період, а також визначення конституційно-правового статусу існуючих політичних партій. Серед праць українських науковців слід визначити підручники i статті В.Андрущенка, А.Бiлоуса, І.Варзара, С.Вовканича, Є.Головахи, М.Головатого, О.Гринiва, В.Журавського, В.Зайцева, А.Колодiй, О.Красiвського, В.Кременя, М.Кугутяка та iнших.

Нормативну базу наукового дослідження склали Конституція України, Закони України „Про політичні партії в Україні” 2001 року, „Про об’єднання громадян” 1992 року та інші нормативно-правові акти України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

 

Слово „партія” походить від латинського „pars”, „partis” – частина чого-небудь. Термін „партія” у значенні групи осіб, що виступає на захист інтересів певної частини населення, вживався в давньому світі. У громадянських війнах античної Греції і Рима боролися між собою різні угруповання, які називалися партіями. Вони активно легально відстоювали свої інтереси, на противагу нелегальним фракціям. Нерідко вони являли собою тимчасові об'єднання для підтримки конкретної особи.

У сучасній Україні  ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система одержали своє закріплення на конституційному рівні, що виражається насамперед у визнанні права громадян на об'єднання в політичні партії і громадські організації, організації громадського життя на принципах політичного, економічного й ідеологічного різноманіття. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплюється в Законах України „Про об'єднання громадян”, „Про політичні партії в Україні”, у виборчому законодавстві.

Згідно ст.2 ЗУ „Про політичні партії в Україні” політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах [2, с. 118]. Суперництво політичних груп, об'єднаних навколо впливових родин або популярних лідерів у плині багатьох століть складало характерну, істотну рису політичної історії. Але політичні партії в сучасному розумінні виникли в Європі і США на початку XІ ст. Формування партій було досить тривалим і складним процесом. Спочатку партії активно діяли тільки в періоди виборчих кампаній, вони не мали постійно діючих організацій на місцях, не проводили регулярних з'їздів або конференцій, їхні прихильники не були зв'язані партійною дисципліною.

Першою масової  і постійно діючою політичною партією  була ліберальна партія у Великобританії (з 1861 р.). Основною причиною поширення масових політичних партій послужило поширення загального виборчого права. Партії, як правило не однорідні і мають усередині групи – фракції, що висувають програми, трохи відмінні від загальнопартійної. Існування в партії різних фракцій робить її політикові більш гнучкої, оскільки допомагає їй зберегти свій вплив серед різних груп населення. Політика партії виробляється в ході внутріпартійної політичної боротьби між різними фракціями і плинами. Керівні органи багатьох партій складаються на основі представництва від різних фракцій.

Сучасні партії виникли в Європі і Америці  в XIX ст., їх поява була зумовлена сукупністю політичних і інституційних змін, що відбулися в європейських країнах і США:

– становлення  буржуазних відносин і зростання  ролі парламенту, формування інших представницьких органів влади;

– введення загального виборчого права і розширення можливості громадян впливати на хід і результати виборів;

– диференціація і поляризація соціальної структури суспільства і необхідність регулювання і вирішення соціальних протиріч;

– необхідність представництва інтересів певних соціальних верств у структурах влади [26, с. 234].

Таким чином, політичні  партії виникають лише на певному  етапі розвитку суспільства, коли більшість  його громадян у певній мірі залучається до політичного процесу, стає його учасниками.

Спочатку партії не були згуртованими, націленими на боротьбу за владу. Як правило, це були організації, опозиційно настроєні до держави  і які представляли інтереси певних верств суспільства, їх опозиційність до політичної влади сприймалася як джерело криз і розколу суспільства, і діяльність таких партій оцінювалася більшістю суспільства негативно. Не випадково, наприклад, Дж. Вашингтон у „Прощальному посланні” американському народу говорив про небезпечні наслідки „партійного духу”, характеризуючи партії як „готову зброю” для підриву влади народу і узурпування влади урядової. Цілий ряд мислителів (А. Токвіль, Дж. С. Мілл та ін.) негативно ставилися до партій, Ф. Бекон і Е. Берк – більш лояльно, а Н. Макіавеллі навіть вважав їх по-своєму корисними.

У ст. 37 Конституції  України передбачено, що забороні підлягають ті політичні партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного  ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення [1, с. 56]. Як і в інших країнах світу, в Україні політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Це положення Основного Закону України надто важливе, тому що за відсутності в нашій державі глибоких демократичних традицій воно має забезпечити політичним партіям вплив на громадян, реалізацію права формувати органи державної влади і місцевого самоврядування тощо виключно цивілізованими засобами в межах Конституції та законів України.

Відповідно  до природи громадських організацій  у ст. 8 Закону України „Про об'єднання громадян” врегульовуються відносини між ними та державою. У цій статті закріплюється, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність громадських організацій, так само як і втручання громадських організацій у діяльність державних органів і службових осіб не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Важливою складовою  конституційно-правового регулювання  статусу політичних партій в Україні  є закріплення членства в них  та його обмеження. Наскільки це серйозна і відповідальна справа, яка може мати далекі політичні наслідки, свідчить історичний факт розколу РСДРП на „більшовиків” і „меншовиків” на другому з'їзді цієї партії в 1903 р. Внаслідок різного бачення В. Леніним і Л. Мартовим членства в партії, перший писав, що боротьба на з'їзді навколо цього питання була дуже принциповою.

Ця боротьба і наступний вищезгаданий розкол великою мірою обумовили появу  на політичній авансцені України, як і всієї Російської імперії, на початку XX ст. революційної і реформістської партій [14, с. 344].

Політична структура  сучасного цивільного суспільства  надзвичайно складна, вона містить  у собі безліч взаємодіючих з державою суспільних об'єднань. Політичні партії – лише один з їхніх видів. Отже, основне значення для їхнього правового регулювання має формулювання такого юридичного визначення самого поняття "політична партія", що дозволило б відмежувати партії як специфічний суб'єкт права від всіх інших видів суспільних об'єднанні. Тільки в залежності від чи наявності відсутності в якого-небудь об'єднання визнаного законом якості політичної партії можуть бути визначені нею правовий статус, права й обов'язки, місце і роль у політичній системі.

Серед ознак, завдяки яким політичні партії відрізняють від інших політичних сил, можна виділити наступні:

– партія – це організація, тобто стійке тривале об'єднання людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного. Тривалість дії організації дозволяє відрізняти її від фракції, кліки та інших тимчасових об'єднань, що виникають і зникають разом зі своїми натхненниками і організаторами;

– існування стійких місцевих організацій, осередків, що підтримують регулярні зв'язки з центральним керівництвом;

– головною метою політичних партії є завоювання (поновлення) політичної влади або участь у ній. На відміну від інших організацій (профспілок, підприємницьких союзів, селянських об'єднань тощо), які хоч і займаються політичною діяльністю, але орієнтуються насамперед на захист економічних та інших інтересів їх членів;

– кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства;

– будь-яка партія є носієм певної ідеології або особливого бачення суспільства, світу і людини [22, с. 308].

Юридичною ознакою політичних партій є визнання їх одним з видів  суспільних об’єднань, специфічна задача яких – участь у формуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, виконавчих структур. Цілі і задачі партій формуються в іхніх програмах і статутах, до яких законодавець пред’являє особливі вимоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ

ПОРЯДОК УТВОРЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

 

Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, можна визначити наступні:

1. наявність у певних  соціальних груп специфічних  інтересів, реалізація яких вимагає  утворення партій;

2. різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

3. незадоволення частини  суспільства своїм становищем  та наявність нагальної потреби  діяти, щоб змінити його;

4. наявність міжнаціональних  конфліктів та міжконфесійних  протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей [11, с. 30].

Виникнення партій не є випадковим явищем. Їхня поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю за діяльністю уряду, розвитку демократії, громадянського суспільтва, формування громадської думки. Історичний досвід показує, що партії можуть виникати на базі політичного руху або громадського об'єднання певної групи людей, перетворюючись на організацію, яка для досягення своєї мети йде шляхом розгортання політичної дільності.

Свого часу М.Вебер в  історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Але  такий шлях пройшли тільки ангілйські партії лібералів і консерваторів.

Виникнення  юридичної особи неможливе без  певних установчих документів, якими  можуть бути: розпорядчий акт або  статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.

Законодавством  передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення  юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний [19, с. 420].

З точки зору законодавства процес створення  політичних партій регулюється в  різних країнах по-різному. В одних  країнах порядок утворення партій взагалі законодавче не регулюється. Громадяни самі проголошують створення партії, не звертаючись ні до кого за дозволом (Великобританія, Нова Зеландія). В інших – законодавство не вимагає формальної реєстрації, однак для створення партії необхідно надати до компетентних органів певні документи (програму, статут тощо). У деяких країнах передбачається і обов'язкова реєстрація партій в певних державних органах (Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції тощо). Проте у більшості країн попереднього дозволу з боку держави на створення партії не потрібно.

У деяких державах для реєстрації партії потрібна підтримка певної кількості громадян; в інших країнах для юридичного оформлення партії необхідна певна кількість її членів.

Політичні партії утворюються:

1. внаслідок об'єднання  гуртків і груп однакового  ідейно-політичного спрямування,  які виникли та існували в різних місцях країни; внаслідок розколу партії на дві та більше чи об'єднаня двох та більше партій в одну;

2. у надрах масових  рухів; 

3. під впливом міжнародної  партійної системи; 

4. як своєрідне віджродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;

5. внаслідок діяльності  лідерів, які організували партії  під себе;

6. ініціативи профспілок.

Крім того, залежно  від того як ініціюється створення партії, виділяють:

1. шлях „зверху"  — це коли члени партії рекрутуються з чиновників державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або партійних фукціонерів після розколу якої-небудь партії.

2. шлях „знизу" —  суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи  іншу доктрину або лідера;

3. комбінований шлях [22, с. 306].

Розглядаючи законодавство  більшості сучасних держав, що регламентує  порядок придбання політичними  партіями легального статусу, виділяють  три основних порядки придбання політичними партіями легального статусу: явочний, дозвільний і явочно-реєстраційний. Вони розрізняються по ступені обмеження свободи утворення партій.

Явочний порядок  характеризується тим, що політична  партія утворюється вільно, без попереднього дозволу державних органів і  визнається легальною вже в силу самого факту її утворення. При явочному порядку не потрібно обов'язкової реєстрації партії яким-небудь органом, а отже, представлення відповідних документів  (досить простого повідомлення).

Разом з тим  варто мати на увазі, що явочний порядок утворення політичних партій застосовується до них тільки як до суб'єктів політичного процесу. Для одержання статусу юридичної особи, тобто суб'єкта цивільно-правових відносин, партії повинні, як правило, пройти процедуру реєстрації, що передбачається відповідними нормами цивільного права про об'єднання. Ця процедура включає ряд вимог, яким повинна задовольняти партія, зокрема, представити в орган, що реєструє, різні документи (статут, список засновників і т.д.).

Явочний порядок у його «чистому» виді, тобто не передбачає офіційного визнання політичних партій як суб'єктів політичного процесу, існує лише в деяких країнах (типовий приклад – Великобританія).

У більшості країн явочний  порядок утворення доповнюється реєстраційним порядком (обов'язковим  чи факультативним).

Дозвільний порядок  полягає  в тому, що для проведення заходів  щодо створення партії (скликання  установчого з'їзду, національної конференції, на яких конституюється партія) необхідно  одержати попередній дозвіл державного органа. Цей порядок найбільшою мірою обмежує свободу утворення політичних партій. Дозвільний порядок притаманний тоталітарним і авторитарним режимам.

Явочно-реєстраційний порядок  характеризується двома рисами: політичні  партії  створюються вільно, без  якого-небудь попереднього дозволу,  але здобувають легальний статус тільки шляхом реєстрації в компетентному державному органі. Таким чином, з одного боку, політичні партії утворяться, як і при явочному  порядку, вільно, тобто для здійснення будь-яких зв'язаних з цим дій (проведення установчого чи з'їзду конференції, виборів керівних органів і т.п.), не потрібно попереднього дозволу [6, с. 106].

У той же час спеціальні закони про політичні партії (а в ряді країн закони про об’єднання чи асоціації) передбачають необхідність реєстрації в тій чи іншій формі для придбання політичною партією легального статусу (за загальним правилом, суб'єкта як політичних, так і цивільно-правових відносин) [15, с. 17].

Законодавством  регулюються умови і межі діяльності політичних партій. Так, практично в  усіх країнах діяльність партії дозволяється, якщо вона не суперечить конституційним нормам, не закликає до повалення існуючого ладу, не створює військові організації тощо. Правовими актами регулюється і фінансова діяльність політичних партій (порядок фінансування політичних партій, їх витрати на виборах, контроль за фінансовою діяльністю).

Діяльність  політичної партії може здійснюватися після їх реєстрації. Таким чином встановлюється правовий зв'язок між політичними партіями та органами державної влади, місцевого самоврядування, громадянами, деякими іншими суб'єктами конституційно-правових відносин. Акт реєстрації, з одного боку, надає можливість політичним партіям легальне, на законних підставах, реалізувати передбачені Законом України «Про політичні партії в Україні» права, а з другого – зобов'язує встановлені цим законом органи державної влади здійснювати передбачений ним державний контроль за діяльністю політичних партій.

Реєстрації  політичної партії, природно, передує  її створення. Рішення про це відбувається на установчому з'їзді політичної партії. Воно має бути підкріплене підписами  не менше 10 тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів і не менш як у двох третинах областей України, міст Києва та Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Таким чином законодавець за допомогою правового заходу прагне розширити суспільну підтримку політичних партій, забезпечити умови для їх всеукраїнського статусу [25, с. 422].

Реєстрація  громадських організацій відбувається шляхом повідомлення відповідно Міністерству юстиції України (якщо громадські організації мають всеукраїнський або міжнародний статус), місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

Створення політичної партії супроводжується затвердженням  її статуту та програми, обранням керівних та контрольно-ревізійних органів. Після цього відбувається власне реєстрація політичної партії, яку здійснює Міністерство юстиції України. До заяви про реєстрацію додається програма і статут, протокол установчого з'їзду, підписи громадян України, зібрані на підтримку рішення про створення політичної партії, відомості про склад керівних органів політичної партії та ін. Після перевірки цих матеріалів у 30-денний термін приймається рішення про реєстрацію. Якщо вони не відповідають Конституції і законам України, Міністерство юстиції відмовляє у реєстрації політичної партії. А у разі виявлення протягом трьох років недостовірних відомостей у документах, наданих політичною партією для реєстрації, реєстраційне свідоцтво може бути анульоване за рішенням суду за поданням реєструючого органу. Таким чином, законодавець передбачив постійний контроль Міністерства юстиції України за діяльністю політичних партій, особливо на початковому етапі їх розвитку [14, с. 346].

З дня реєстрації політична партія упродовж шести місяців має створити у більшості областей України, містах Києві та Севастополі, Автономній Республіці Крим передбачені її статутом обласні, міські, районні організації та інші утворення. Вони реєструються відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України упродовж 10 днів від дня надходження письмової заяви від них, завіреної керівним органом політичної партії. До заяви додаються копія статуту політичної партії та протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворене відповідне структурне утворення політичної партії. Якщо ця умова створення політичної партії не буде виконана, її реєстраційне свідоцтво може бути анульоване згідно з зазначеною процедурою. Після реєстрації структурні підрозділи політичної партії можуть набувати статусу юридичної особи лише у випадку, коли це передбачено її статутом. Міністерство юстиції та його органи у випадку відмови у реєстрації як політичної партії, так і її структурних підрозділів та утворень повинні надати заявникові своє вмотивоване письмове рішення. Воно може бути оскаржене до суду. Причому відмова у реєстрації не може бути перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІІ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ  ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

 

Будь-яка, а тим більше, правова відповідальність передбачає можливість застосування каральних санкцій за неналежну поведінку відповідального суб`єкта. В конституційному праві, разом із отриманням певного обсягу повноважень, суб'єкт одночасно наділяється відповідним обсягом відповідальності, яка є елементом його правового статусу. Чим більше повноважень – тим більша відповідальність.

Це дозволяє стверджувати, що правовий зв'язок конституційної відповідальності виникає з моменту отримання суб'єктом відповідного правового статусу. Структуру конституційної відповідальності можна розглянути так: спеціальний конституційний статус суб’єкта – реалізація передбачених статусом функцій, виконання обов’язків, дотримання заборон – усвідомлення наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору (суб’єктивна сторона діяння) – оцінка цієї поведінки іншими суб'єктами – застосування санкцій у випадку порушення конституційних норм. Позитивний аспект конституційної відповідальності полягає у реалізації суб'єктом функцій, виконанні обов'язків, дотриманні заборон, а також в усвідомленні наслідків обраної моделі поведінки за умови існування свободи волі та можливості вибору; негативний – у застосуванні санкцій у разі порушення конституційних норм [20, с. 14].

Конституційна відповідальність політичних партій як передбачений конституційно-правовими нормами вид юридичної відповідальності – це правовий зв’язок між політичною партією та суспільством, при якому політична партія будує поведінку відповідно до свого конституційного статусу, а інші суб’єкти відносин, пов'язаних із здійсненням влади Українським народом, контролюють, оцінюють таку поведінку та (або) її результати, а у випадку негативної оцінки застосовують санкції за встановленою процедурою.

Змістом конституційної відповідальності партій є правовий зв'язок між політичною партією та іншими суб'єктами конституційних правовідносин. Сутнісною характеристикою є те, що це окреме правове явище, яке входить до складу конституційного статусу партій та спрямоване на реалізацію покладених на них функцій та виконання спеціальних конституційних обов'язків (участь у виборах, створення місцевих осередків, дотримання правил передвиборної боротьби тощо). Моментом виникнення конституційної відповідальності у її широкому розумінні є юридичний факт здобуття групою громадян спеціального конституційно-правового статусу політичної партії (реєстрація Міністерством юстиції України), а підставою застосування санкцій – невиконання партією покладених на неї обов'язків або вчинення конституційного делікту.

У своєму позитивному аспекті конституційна відповідальність стимулює реалізацію партіями їх функцій, виконання покладених на них конституційних обов’язків, дотримання заборон; у негативному – повинна стати ефективним інструментом припинення протиправної діяльності партій. Отже, є передумови, щоб конституційна відповідальність стала ефективним засобом впливу на політичні партії у напрямку введення їх діяльності у конституційні рамки. Крім того, чітке закріплення повноважень державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю партій, покликано поставити перепону на шляху тотального контролю чи незаконного впливу на партії [16, с. 16].

Посадові особи  легалізуючих органів об'єднань громадян та громадяни за порушення законодавства  про об'єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Об'єднання громадян несуть відповідальність, передбачену цим Законом та іншими законодавчими актами України.

Керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося у встановленому законом порядку чи якому відмовлено у легалізації, або яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності таких об'єднань тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.