Конституційно-правові основи здійснення правосуддя в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Конституційно-правові  основи здійснення правосуддя в Україні 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ - 2008 

План

Вступ.....3

Розділ 1. Теоретичні засади конституційних основ  правосуддя в Україні.....6

1. Поняття ознаки, функції судової влади.....6
2. Організація судової влади…..
3. Судова система України.....

 Розділ 2. Правосуддя як спосіб реалізації  судової влади.....

2.1. Принципи  правосуддя.....

2.2. Правовий  статус суддів.....

Розділ 3. Правові наслідки та правовий  аналіз судової реформи в Україні.....

Висновки.....

Література.....

Вступ

Актуальність  цієї теми: об’єкт дослідження-законодавство України в галузі регулювання діяльності органів судової влади в Україні.

Предметом дослідження є конституційні  основи правосуддя в Україні

Мета - дослідження конституційних основ правосуддя в Україні.

Завдання: Визначити теоретичні засади конституційних основ правосуддя в Україні, дослідити  конституційні основи правосуддя в  Україні, здійснити аналіз сучасного  етапу судової реформи та перспектив її розвитку.

Методи  наукового дослідження: теоретичний  аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

    Проблему  раціонального устрою державної влади і її органів намагаються вирішити, мабуть, стільки часу, скільки існує держава як форма організації суспільства. Люди, що міркували над цією проблемою, уже давно, багато сторіч тому, помітили, що концентрація державної влади в чиє одних руках неминуче веде до негативних наслідків. Чим більше така концентрація, тим вище можливість сваволі і зловживань. Про це свідчить багатовіковий досвід людства. Самі освічені володарі, у руках яких зосереджувалися необмежено всі нитки влади, рано або пізно ставали норовливими тиранами, що визнавали тільки свій авторитет, що нехтували свободу і, що не рахувались з невід'ємними правами людини. На цьому фоні і велися пошуки шляхів подолання тенденцій такого роду.

    Найбільше широке визнання одержала і продовжує  зберігати його аж до даного часу ідея, відповідно до котрого основні напрямки (гілки) державній владі повинні розділятися і вверятись «у різні руки». Це буде мішати узурпаторським намірам, а разом із цим зловживанню владою і сваволі. Частіше усього прихильники даної ідеї (концепції) притримуються думки, що державна влада в цілому включає три основних напрямки (гілки) - законодавчу, виконавчу і судову. Сфери їхньої реалізації повинні бути чітко розмежовані, вони не повинні бути перешкодою друг другу. Поділ влади варто було б засновувати насамперед на їхньому співробітництві, що, проте, стримувало б кожну з них, ставило б у визначені рамки і балансувало.

    Концепція поділу влади на українському грунті прижилася не відразу. Адже вона якоюсь мірою орієнтована на підрив підвалин монархічного устрою. Тільки наприкінці XIX - початку XX сторіччя про неї заговорили в повний голос, у тому числі в університетських аудиторіях, як про ідею, реалізація якої повинна призвести до перетворення Росії в правову державу.

    Лише  наприкінці 80-х років стало з'являтися більш серйозне відношення до проблеми поділу влади. За часом це співпало з офіціозним проголошенням курсу на перетворення нашої держави в правове, із визнанням того, що така держава неможливо без верховенства закону і його механізму, що забезпечує надійно, основний важіль якого багато хто вбачали і вбачають у поділі влади.

    Приведені положення дають підставу вважати, що судова влада - одне з проявів державної влади в цілому. Отже, її поняття вихідні від загального поняття влади і поняття державної влади зокрема.

    Загальне поняття влади, як відомо, категорія багатоаспектна і багатолика. Влада батьківська, влада почуттів, влада натовпу або вулиці, місцева влада, влада тьми і т.д. - настільки широкий діапазон ужитку слова «влада». Тому загальне визначення влади теж є дуже широким.

    У нього нерідко включають насамперед здатність і можливість робити визначальний вплив на діяльність, поведінка людей за допомогою якихось засобів: авторитету, вольового впливу, правових велінь, примуси і т.п. Таким його бачать не тільки філософи і суспільствознавці, але і знавці російської мови. Наприклад, В. Даль писав, що влада - це «право, сила, воля над чимось, свобода дії і розпорядження, керування...». Декілька інакше, але по суті так само визначав владу і С. Ожегов. На його думку, такий варто вважати «право і можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти своїй волі». Іншими словами, владою не можна вважати яку особу, орган, об'єднання, заснування. Вони - чинні особи, але не влада.

    Більш вузьким є поняття державної влади. На відміну від загального це поняття персоніфіковане. У ньому вже є присутнім чинний суб'єкт - народ і (або) держава, його апарат і органи місцевого самоврядування, котрим народ делегує свою владу. Відповідно, такого роду владою прийнято вважати можливість і спроможність народу і(або) держави в особі його органів впливати на поводження людей і в цілому на процеси, що відбуваються в товаристві, за допомогою переконання або примуси. .

    Ще  уже поняття судової влади. Це, як відзначено вище, одна з гілок державної влади. Суб'єктом, що здійснює її, є не будь який державний орган, а лише суд, що мати властивими тільки йому можливостями і спроможностями впливу на поведінку людей, а через це - і на процеси, що відбуваються в суспільстві. З обліком цього судову владу можна було б визначити як реалізовані займаючими особливе положення в державному апараті органами (судами) властивої їм можливості і спроможності впливу на поводження людей і соціальні процеси.

    З цього визначення випливає, що поняттю судової влади властиво принаймні два компоненти: по-перше, дана влада може реалізуватися тільки спеціально створюваними державними установами - судами; по-друге, у цих органів повинні бути свої, властиві тільки їм спроможності і можливості впливу. Ці ознаки взаємозалежні і взаємозалежні. Їх не можна ізолювати друг від друга або протиставляти.

    Буде  помилкою зведення судової влади до суду як державному органу (нерідко говорять: «Судова влада - це суд»). Ще більшою помилкою і навіть свідченням низького рівня правової культури є схильність, що іноді зустрічається, називати судовою владою посадових осіб, що працюють у судових установах, (часом тільки з'явиться десь, скажемо, судового виконавця можна почути і таке: «Дивите, судова влада явилася!»). Владою слід вважати не орган або посадову особу, а те, що вони можуть і в змозі зробити. По суті, ця повноваження, функція, але не її виконавець. Користуючи театральною термінологією, цілком припустимо підтверджувати, що це роль, але не актор.

    Досить  поширені- помилки й іншого роду - зведення судової влади до якогось одному з видів судової діяльності. Нерідко про судову владу говорять і пишуть як про синонім правосуддя і навпаки. Такого роду помилка поширена, мабуть, ширше, чим відзначена вище.

    Згадані в приведеному визначенні поняття судової влади «можливості і спроможності» - це багатогранні повноваження, який наділяються суди. Їхня реалізація в цілому і є реалізація судової влади.

    Серед цих повноважень домінуючу роль грає правосуддя. Його може здійснювати  тільки суд, і ніякий інший орган. Це спеціфічно судове повноваження. Але судова влада, як уже говорилося, не зводиться тільки до даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення:

• конституційний контроль;
• контроль за законністю й обгрунтованістю рішень і дій державних органів і посадових осіб;
• забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;
• розгляд і дозвіл справ про адміністративні правопорушення, підвідомчих судам;.
• роз'яснення чинного законодавства з питань судової практики;
• участь у формуванні суддівського корпуса і сприяння органам суддівського співтовариства.

      Ці повноваження було б неправильно  цілком ототожнювати, як це нерідко  робиться, із правосуддям. Можна  говорити, мабуть, лише про те, що їхня реалізація тісно пов'язана з правосуддям і сприяє його належному здійсненню.

    Проведенню  в життя кожного з названих повноважень, що утворять судову владу, покликано сприяти наділення  органів, на які покладене здійснення даної влади, засобами примуса до виконання прийнятих ними рішень. Закон, приміром, прямо проголосив загальнообов’язок судових рішень усіх видів. Він жадає від організацій і посадових осіб, громадян безспірного підпорядкування велінням судової влади. 

1.1 Поняття ознаки, функції судової влади

Ідея  розподілу влади та виділення  судової влади як самостійної  гілки влади, знайшла своє відображення в законодавстві України лише в кінці ХХ століття, хоча виникла  вона вже досить давно.

Ще в  працях Аристотеля, Платона, Полібія, Епікура  та ін. була закріплена думка про те, що існують елементи держави, які виконують окремі функції. Ці елементи тісно пов’язані між собою, всі вони здійснюють свої функції на основі закону.

Деякі вчені висувають ідею про божественну сутність судової влади і доводять, що доктрині про розподіл влади вже три тисячі років.

Разом з тим, у джерел класичної теорії розподілу влад стояли Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск’є та Ж.- Ж. Руссо. Дж. Локк ще не виділяв судову владу в самостійну, незалежну гілку влади. Він лише зупинився на характері взаємовідносин законодавчої влади з судами, вважав, що законодавець не може брати на себе право керувати за допомогою деспотичних указів. На сторожі закону повинен стояти суд.

Ш. Монтеск’є  у своєму творі „О духе законов” (1848) робить висновок: „В каждом государстве есть три рода власти: власть законодательная, власть исполнительная и ведающая вопросами гражданского права». Ця влада карає за злочини, її називають судовою владою.

На відміну  від Ш.Л. Монтеск’є, який розглядав  судову владу як засіб стримання законодавчої та виконавчої влади, Ж.-Ж Руссо більш глибоко розглянув аспекти „третьої” влади, хоча і не використовував цього терміна в своїй праці „Об общественном договоре” (1762). Руссо одним з перших виділив роль суду як гаранта недоторканості свободи людини. Він писав про право затриманого на оскарження в суді арешту.

Сьогодні  цю концепцію називають класичною. І до теперішнього часу вона є предметом  вивчення, оскільки співвідношення економічних, політичних сил у суспільстві  постійно змінюється, ускладнюється процес управління державою.

     Судова  влада – це діяльність всіх  створених у державі судів,  яка реалізується з допомогою  притаманних їм і законодавчо  засобів з метою впливу на  поведінку  суб’єктів права  та суспільні відносини за  участю цих суб’єктів.

   Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади.

   Судова  влада займає особливе місце  в системі державної влади.  Взаємодія судової влади з  іншими гілками влади в Україні  здійснюється на основі “ механізму  стримувань і противаг”, який полягає у тому, що органи законодавчої влади впливають на суди, створюючи для них законодавчу базу діяльності. Крім того ВРУ разом із Президентом України беруть участь у формуванні судової системи – призначені суддів. Але суди їм не підлеглі і зазначені органи не вправі контролювати законність вироків та інших судових рішень.

    У  свою чергу Конституційний Суд України наглядає за конституційністю законів, прийнятих ВРУ, що має наслідком втрату ними чинності з моменту прийняття.

  Взаємовплив вплив судової влади та органів виконавчої влади проявляється у тому, що суд може скасовувати суперечливі Конституції та законам України акти органів державного управління; розглядати скарги громадян на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів управління. Відповідно до ст. 19 Закону України “ Про судоустрій”, в Україні створюються адміністративні суди, що розглядатимуть адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами в сфері державного управління ( справи адміністративної юрисдикції).¹

Суди загальної  юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, що узгоджується з Головою Верховного Суду України  чи головою вищого спеціалізованого суду.

   Власне, головне призначення судової  влади – вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною.

Судова влада, як самостійна й незалежна гілка  державної влади, має свої ознаки, які розкривають її поняття, допомагають відокремити її від інших гілок державної влади. До цих ознак належать:

1. Судова влада  здійснюється виключно спеціальними  державними органами – судами. Делегування функцій судів, а  також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Для здійснення судової влади закон наділяє суди усіма необхідними повноваженнями. Судові рішення є обов’язковими на всій території України.

2. Судова влада  в Україні належить судам, які складають єдину судову систему. Судова система, згідно з положеннями Конституції України та Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Судову владу можуть здійснювати тільки суди, що входять в судову систему України. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про судоустрій” головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Згідно зі ст. 18 Закону України „Про судоустрій”, єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов’язковими для всіх судів правилами судочинства, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України, вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами судейського самоврядування.

3. Суди є правозастосовчими  органами. Вирішення судом справи  означає, що суд застосовує  норми матеріального права (кримінального,  цивільного, адміністративного та  ін.) до конкретного правовідношення, яке було предметом розгляду в судовому засіданні та виносить на їх основі мотивоване рішення (вирок).

4. Судова влада  здійснюється на основі та  в чіткій відповідності з вимогами  процесуального закону. Саме процесуальний  закон детально регламентує порядок розгляду справ в суді, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового засідання.

5. Участь представників  народу в здійсненні правосуддя  –важлива риса судової влади.  У відповідності з положеннями,  закріпленими в ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України „Про судоустрій в Україні” народ безпосередньо приймає участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних.

6. Владний характер  повноважень суду – одна з  обов’язкових ознак судової влади.  Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Вироки, рішення, постанови суду є актами застосування норм права і повинні виконуватися на всій території України, є обов’язковими для усіх осіб, що приймають участь у судовому процесі.

7. Виконання  вимог суду і виконання його  рішень забезпечується силою  держави. В разі необхідності  відповідні органи та посадові  особи можуть застосовувати відповідні  заходи для реалізації рішень та вимог суду. В державному механізмі функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов’язок яких входить виконання судових рішень: державні виконавці, кримінально – виконавчі інспекції Управління державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції, адміністрація державних органів та установ, адміністрація підприємств, установ організацій.

8. Самостійність  та незалежність судової влади.  Під незалежністю судової влади  слід розуміти те, що суди здійснюють свої функції без втручання кого – не будь у свою діяльність. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої та виконавчої влади; від інших органів, організацій, партій та рухів, посадових осіб; від позицій сторін в судовому процесі; від висновків органів досудового слідства і прокурора; від будь – яких інших осіб. Рішення суду не потребують якого – не будь подальшого ухвалення

  Судова влада функціонує на засадах:

• незалежності
• самостійності
• відокремленості
• виключності
• підзаконності

 Судова влада  є незалежною, втручання будь-яких  державних органів, посадових  осіб в її діяльність є неприпустимим.  При вирішенні справ судді  керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі.

 Самостійність судової влади означає:

• суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;
• судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження  будь-якої посадової особи чи державного органу;
• вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України;
• діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.

   Відокремленість  судової влади означає те, що  суди не входять до будь-якої  іншої системи державних органів,  займають особливе місце в  державному механізмі.

  Виключність  судової влади полягає у неможливості  делегування функцій судів, а  також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

   Підзаконність  судової влади означає те, що  у своїй діяльності судді керуються  виключно Конституцією та законами  України. Підкорення суддів лише  законові відбувається на підставі  точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

  Юрисдикція  судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв’язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.

  Характерною  особливістю судової влади є  суворо регламентований законом  процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада:

1) здійснює  особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя);

2) є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади.

3) реалізується  за визначеною законом процедурою. 

1.2.  Організація судової влади

Державна  влада в Україні  здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Суд, здійснюючи  правосуддя,  на  засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та  законами  прав і свобод людини і громадянина,  прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Характеристика  засад ( принципів ) судочинства, що закріплені в Конституції України, Законі України “ Про судоустрій “, та галузевих процесуальних законах:

- законність;

- здійснення  правосуддя виключно судами;

- гарантування  всім суб’єктам правовідносин  права на судовий захист;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення  доведеності вини, публічність кримінального  процесу;

- змагальність  сторін та свобода в наданні  ними суду своїх доказів і  доведеності перед судом їх  переконливості, принцип диспозитивності;

- підтримання  державного обвинувачення в суді  прокурором;

- забезпечення  обвинуваченому права на захист;

- гласність судового  процесу та його повне фіксування  технічними засобами;

- забезпечення  апеляційного та касаційного  оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

- обов’язковість  рішень суду;

- державна ( національна)  мова судочинства;

- всебічне, повне  і об'єктивне дослідження обставин  справи;

- колегіальний  і одноособовий розгляд справ  у суді;

- безпосередність  та усність судового процесу.

Принципи ( лат. першооснова ) – основні ідеї, базові положення, керівні засади, що вказують на шляхи, способи регулювання суспільних відносин державою. На підставі принципів права приймаються норми, які їх конкретизують і за допомогою цих норм вони опосередковано стають регуляторами суспільних відносин.² Тому принципи ще й окреслити як норми права найбільш загального характеру, які визначають способи і форми регулювання тієї чи іншої галузі права. Хронологічно принципи виникають швидше ніж сама галузь права, вони вказують на призначення певної галузі права як такої. Зокрема в кримінально-процесуальному праві вони визначають процесуальну форму діяльності суду, тобто такий хід судового процесу, при якому максимально ефективно забезпечуються права сторони захисту і сторони обвинувачення, право особи на судовий захист, і як результат – законне і обгрунтоване рішення суду. Засади судочинства визначають діяльність інших учасників процесу, для досягнення того ж таки результату - законного і обґрунтованого рішення суду. Тобто якщо простіше принципи вказують яким повинен бути суд і правосуддя, які його мета і завдання. Закріплені у нормах права, вони об’єднують їх в органічну цілісність. Оскільки принципи судочинства визначають його загальний характер та вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем стабільнішим ніж норми права і менш схильним до змін. В даній темі поняття принципи і засади вживаються як тотожні.

Отже, конституційні  засади ( принципи ) судочинства –  це закріплені у Конституції та конкретизовані у Законі про судоустрій та процесуальному законодавстві основні, фундаментальні положення про мету, завдання, способи і форму діяльності суду, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для досягнення єдиного і необхідного результату здійснення правосуддя – законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

Класифікація  засад ( принципів) судочинства:

1. За джерелом  закріплення:

- конституційні 

- закріплені  у базовому Законі України  “ Про судоустрій “

- закріплені  у галузевих законах.

2.За предметом  регулювання :

- засади організації  правосуддя;

- засади здійснення  правосуддя;

3. За їх функціональною роллю:

- організаційні;

- організаційно-функціональні;

- функціональні.

4. За змістом  та сферою поширення:

- загально- правові;

- міжгалузеві;

- галузеві;

- принципи окремих  правових інститутів.

Значення конституційних засад судочинства.

1. Засади визначають  нормотворчу діяльність у сфері  судочинства та здійснення правосуддя.

2. Засади визначають  основні методи та форми діяльності суду. 

1.3.  Судова  система України 

Судову  систему України складають суди загальної юрисдикції

та Конституційний Суд України.

Суди  загальної  юрисдикції утворюють  єдину систему судів. ³

Конституційний  Суд  України  є  єдиним   органом   конституційної

юрисдикції  в Україні.

Конституція України (ст. 125) закріпила, що система  судів загальної юрисдикції в  України будується за принципами територіальності та спеціалізації. Аналогічне положення закріплене і в Законі України „Про судоустрій”. Умовами для створення чи ліквідації суду є зміни в адміністративно – територіальному устрої, передислокація військ чи реорганізація Збройних Сил України.