Конституція – Основний Закон України
РЕЦЕНЗІЯ НА КУРСОВУ РОБОТУ
Студента МАУП Ненашевої Яни Леонідівни
( прізвище, ім’я по батькові )
Шифр групи, курс, факультет БП – 10-10, II курс,правознавство
Курсова робота з дисципліни Конституційне
право України
Тема Конституція – Основний Закон України.
Дата отримання “___” _________________2011 р.
Рецензент Доцент, ад’юнкт-професор Журба А. В.
( вчене звання, прізвище, ім’я , по батькові )
Зміст рецензії
“___” _________________________2012 р. _________________
(підпис рецензора)
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ I. Розвиток конституційної
думки в Україні як історична передумова
сучасної Конституції……………………………………………..
- 1. Конституція Пилипа Орлика……………………………………………4
1. 2. Конституція Української Народної Республіки……………………..5-6
1. 3. Конституційні акти радянського періоду…………………………..7-12
Розділ II. Конституція 1996 р. – Основний
Закон сучасної Української держави……………………………………………………………
- 1.Прийняття та загальні засади сучасної Конституції……………...13-19
2. 2. Конституційний статус людини і громадянина.………………….20-21
2. 3. Конституція України про систему органів державної влади…….22-23
Розділ
III. Конституція України і перспективи подальшої
розбудови правової держави……………………………………………………………
- 1. Функції Конституції……………………………………………….
.24-26
3. 2. Реалізація Конституції……………………………………………..
Висновок…………………………………………………………
Перелік використаних джерел…………………………………………….32-33
Вступ
Дана курсова робота присвячена Конституції України як основному закону держави.
Мета роботи – показати важливість Конституції як для громадян, так і розвитку демократичної, правової держави.
Структура роботи складається з трьох основних розділів та підрозділів, кожен з яких відображає окрему підтему пов’язану з назвою роботи.
Перший розділ розкриває історію українських Конституцій, а саме: першу – Конституцію Пилипа Орлика, Конституційні акти періоду Центральної Ради, Гетьманату та Української Народної Республіки, Конституційні акти радянського періоду, а також новітні Конституції та вплив цих нормативно-правових актів на розвиток держави.
У другому розділі розглядається сучасна Конституція,процес прийняття, її зміст, загальні засади. Виділені також конституційний статус людини і громадянина та система органів влади в Україні.
Третій розділ розповідає, яким є шлях до існування зразкової, правової та демократичної держави, яка захищатиме права і законні інтереси людей та громадян. Відмічені зміни у Конституції, які відбувалися у 2004 році та анулювання і повернення до старої Конституції у 2010 році. Відображені функції Конституції, її реалізація та найважливіші ідеї та потенціал у справі розбудови в нашій країні правової держави.
Розділ I. Розвиток конституційної думки в Україні як історична передумова сучасної Конституції
1. 1. Конституція Пилипа Орлика
Iстоpiя укpаїнських
Безпосеpеднiм початком історії українських конституцій вважають 5 квітня 1710p., коли в м. Бендеpах (тепеpiшня територія pеспублiки Молдова) було затверджено «ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦIЯ ВIДНОСНО ПРАВ I ВОЛЬНОСТЕЙ ВIЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО», укладенi ясновельможним паном Пилипом Оpликом, новообpаним гетьманом Вiйська Запоpозького. Даний документ пеpедбачав ствоpення незалежної укpаїнської деpжави в межах етногpафiчної нацiональної теpитоpiї (деpжавнi коpдони описували теpитоpiю, визнану як теpитоpiю укpаїнської козацької деpжави Збоpiвською угодою 1649p.), деpжави, в якiй деpжавну владу мали б будувати за пpинципом її подiлу на законодавчу (Генеpальна Рада), виконавчу (гетьман та його уpяд) i судову (Генеpальний Суд), деpжави, яка визнає пpаво мiст на самовpядування та деpжаву, певною мipою також i соцiальну, оскiльки були окpемi пpиписи щодо соцiального захисту малоiмущих (удiв, осиpотiлих дiтей тощо). Ця Конституцiя пiсля свого пpийняття дiяла декiлька pокiв на Пpавобеpежнiй Укpаїнi (до 1714p.).
На думку як вiтчизняних, так i заpубiжних фахiвцiв, це була пеpша євpопейська конституцiя у сучасному її pозумiннi. I це спpавдi так. Адже в нiй уже на той час було закpiплено й pеалiзовано iдею подiлу деpжавної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Пpойшло майже тpиста pокiв i знову це положення вiдтвоpене у нашiй новiй Конституцiї.
1. 2. Конституція Української Народної Республіки
Основний Закон Української Народної Республіки, що закріплював суспільний та державний устрій, основи її політики, основні права й обов'язки громадян, систему й принципи організації та діяльності державних органів. Прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 р. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР М. Грушевським, яка вивчила досвід конституційного законодавства різних країн світу, насамперед найближчих сусідів України, що мали спільні або подібні з нею історичні, економічні та політичні умови розвитку.
Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобод.
У документі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території; реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні Збори України (ст. 3); територія України є єдиною і неподільною (ст. 4). Не порушуючи «єдиної своєї влади, - говориться у ст. 5, - УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування». Усім націям і національностям, які населяють Україну, надавалося право «на впорядкування своїх культурних прав у національних межах». Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка набула це право у передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позбавити людину громадянства міг тільки суд республіки. Цивільно-правова, громадянська, і політична дієздатність наступала в УНР з 20-річного віку.
У конституції стверджувалося, що всі громадяни рівні у своїх громадянських і політичних правах - незалежно від статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майнового стану. Використання старих титулів і звань заборонялося. Охоронялася недоторканність особи, житла, таємниця листування. За положеннями Конституції ні громадяни України, ні іноземці не могли бути обмежені на території держави у свободі слова, друку, віросповідання, створенні організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не носили характеру кримінального злочину. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. На території УНР скасовувалася як вид покарання смертна кара, тілесні та ображаючі людську гідність і честь покарання. Скасовувалося як покарання і конфіскація майна. Виборче (активне і пасивне) право надавалось тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилось 20 років. Виборче право було загальним, рівним, таємним.
Також розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада належала Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях. Всенародні Збори мали обиратися населенням на основі рівного, прямого, загального, таємного голосування на пропорційній системі виборів.
У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.
1. 3. Конституційні акти радянського періоду
Радянська влада, що установлювалася на українських землях, хотіла юридично підтвердити свою прихильність до державної незалежності. З цією метою почалося обговорення української Конституції. Відповідно до постанов ІІІ з’їзду КП(б) У проект першої конституції Української РСР був розроблений Центральним виконавчим комітетом і Радою Народних Комісарів України та схвалений ЦК Компартії України. В основу проекту Конституції УСРР було покладено Конституцію РРФСР.
6 березня 1919 року у Харкові почав
роботу ІІІ Всеукраїнський з’
Конституція 1929 р., як і перша Конституція УСРР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Конституція гласила: «Українська республіка є соціалістичною державою робітників і селян. Вся влада в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.»
Конституція УСРР 1929 р. законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади на Україні і безперервно зміцнювані основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. «Вся земля, надра, ліси і води, а також фабрики, заводи, банки, залізниці, водний і повітряний транспорт та засоби зв’язку є соціалістичною державною власністю на визначених законодавством Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української Соціалістичної Радянської Республіки основах. Зовнішня торгівля визнається державною монополією».
Конституція УСРР 1929 р., як і перша радянська конституція, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей. Підкреслюючи один з найважливіших принципів Конституції УСРР - справжню рівноправність і дружбу народів, розкріпачених соціалістичною революцією від імперіалістичного іга, не можна не згадати про те, що національно-расова дискримінація є характерною невід’ємною рисою капіталістичного ладу, зокрема в епоху імперіалізму. Режим національно-расової дискримінації, як знаряддя забезпечення інтересів капіталістичних монополій, дійовій засіб систематичного гноблення та експлуатації народів колоніальних і залежних країн, всіляко перешкоджає їх господарському та культурному розвитку.
Конституція УСРР 1929 р. зберегла в силі і ряд інших найважливіших принципів Конституції 1919 р. Разом з тим у новій Конституції УСРР не викладені деякі застарілі положення Конституції 1919 р. (наприклад, про диктатуру пролетаріату і бідніше селянство, про відмирання держави та ін.).
Нові, особливо важливі положення Конституції УСРР 1929 р., що мали велике принципове значення у порівнянні з Конституцією 1919 р., знайшли своє відображення у Конституції, де було яскраво висвітлено змінене правове становище УСРР та законодавче закріплення основних принципів Радянської федерації і суверенітету Української РСР.
УРСР, як і інші союзні республіки, увійшла до складу СРСР цілком добровільно. Українська СРР на основі визнання за кожною нацією права на державне самовизначення, спираючись на вільно виражену волю українського народу, уклала спеціальний договір про утворення СРСР. Добровільність об’єднання радянських республік, в тому числі і Української СРР, обумовлювалась заінтересованістю самих республік в єдиній союзній державі, яка забезпечувала б їм ряд переваг у порівнянні з попереднім їх роздільним існуванням.
Об’єднання всіх радянських республік в єдиний державний союз створювало широкі можливості, по-перше, для тісного господарського співробітництва, об’єднання всіх економічних сил та ресурсів і створення міцного економічного союзу, спрямованого на побудову соціалізму і комунізму; по-друге, для організації міцної оборони, а також для створення зовнішньополітичного та військового союзу для захисту соціалістичної Батьківщини від зовнішніх ворогів; по-третє, для досягнення рівності і забезпечення всебічного розвитку всіх народів, що населяли колишню царську Росію, для створення дійсно братнього інтернаціонального об’єднання народів, що відповідає природі радянської влади.
Відповідно до Конституції СРСР, Конституція УСРР 1929 р. визначила численне коло питань, з яких Українська СРР здійснювала свою державну владу самостійно. Також Конституція УСРР 1929 р. залишила в силі всі ті гарантії свободи трудящих, які були встановлені Конституцією УСРР 1919 р.
Але Конституція Української СРР 1929 року мала й сумні наслідки. Надання великої влади місцевим органам призвело до перекручувань державної політики, а це виявилось в бездушне адміністрування (виселення і знищення найбільш працездатної частини селянства і інтелігенції). Конституція дала поштовх до занепаду сільськогосподарського виробництва в Україні, що призвело до голодомору 1932-1933рр.(всі кошти направлялись тільки на індустріалізацію, безжально вилучалось із сільськогосподарського виробництва). Ця Конституція закріпила диктатуру пролетаріату, що в подальшому зробило неможливим розвиток приватної власності і відкинуло Україну від магістралі Світового розвитку.
Після опублікування 12 червня 1936 року проекту нової Конституції СРСР Президія Центрального Виконавчого Комітету Української СРР 13 липня 1936 року утворила Конституційну комісію для розробки проекту Конституції УСРР. До кінця 1936 року робота над підготовкою проекту Конституції УСРР була комісією остаточно завершена.
В постанові Президії ЦВК УРСР «Про конституцію Української Радянської Соціалістичної Республіки» було сказано: «Заслухавши доповідь конституційної комісії про проект Конституції УРСР, Президія Центрального Виконавчого Комітету УРСР постановляє: поданий Конституційною комісією Президії ЦВК УРСР проект Конституції УРСР схвалили і внесли на розгляд Надзвичайного XIV Всеукраїнського з’їзду Рад.
25 січня 1937 року в Києві відкрився Надзвичайний XIV з’їзд Рад. На порядку денному з’їзду було лише одне питання - «Про проект Конституції». Після триденного обговорення проекту Конституції, в якому взяло участь майже 40 делегатів, з’їзд 28 січня 1937 року прийняв рішення: «Заслухавши й обговоривши доповідь голови Конституційної комісії ЦВК УРСР про проект Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки Надзвичайний XIV Український з’їзд Рад постановляє поданий Конституційною комісією проект Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалити і прийняти за основу».
Конституція Української РСР 1937 року побудована на основі Конституції СРСР 1936 року і в цілковитій відповідності до неї. Принцип відповідності Конституції УРСР, як і конституцій всіх інших республік, основним положенням Конституції СРСР випливає з спільності і єдності економічних, політичних та ідеологічних основ розвитку всіх радянських республік у складі Радянської Союзної багатонаціональної держави. Разом з тим Конституція УРСР враховує національні особливості республіки.
Нова Конституція Української РСР законодавчо закріпила велику перемогу соціалізму, завойовану українським народом у дружній сім’ї всіх народів Радянської країни, у тяжкій і суворій боротьбі з внутрішніми та зовнішніми ворогами, героїчною і самовідданою працею, під мудрим керівництвом Комуністичної партії. Нова Конституція Української РСР, як і Конституція СРСР 1936 року, являє собою законодавче закріплення впроваджених у життя основних положень марксистко-ленінської теорії про принцип організації і розвитку першого в світі радянського соціалістичного суспільного і державного устрою. У цілковитій відповідності до об’єктивних законів розвитку суспільного життя Конституція УРСР в центрі уваги ставить питання суспільного устрою, тобто питання економічної і політичної основи, а також класової структури нашого суспільства, бо вони визначають природу державної влади.
Четверту Конституцію УРСР прийнято 20 червня 1978 року позачерговою сесією Верховної Ради республіки. Її текст розробила комісія на чолі з В.В.Щербицьким відповідно до Конституції СРСР 1977 року, «яка відобразила новий стан розвитку Радянської держави - побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства і стала політико-правовою основою конституцій усіх соціалістичних республік».
Україна є загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей. Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів. Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижче стоячих згідно з розподілом їх повноважень. Держава Україна, всі її органи діють на основі законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції і законів України.
Перебуваючи у складі СРСР Україна послідовно мала чотири конституції, прийняті в 1919, 1929, 1937 та 1978 роках. Вони являли собою скоріше політичні, ніж юридичні документи. Формально наша країна була суверенною соціалістичною державою, але в дійсності перебувала під цілковитим контролем союзних органів.
Конституція 1996 р. – Основний Закон сучасної Української держави
2. 1. Прийняття та загальні засади сучасної Конституції
Перший важливий крок до реальної незалежності Україна зробила 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет УРСР. «Виходячи з невід’ємного права української нації на самовизначення, Декларація проголошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки у межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством, самостійного створення банкової, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про свої права на власні Збройні Сили, власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді».
Декларацію про суверенітет можна розглядати як початок новітнього періоду конституційного процесу в Україні. В даному періоді можна виділити три етапи:
1) 16 липня 1990 року – 26 жовтня 1993 року. На початку цього етапу була створена Конституційна комісія на чолі з тодішнім головою Української держави Л.М.Кравчуком. Ця комісія розробила Концепцію нової Конституції, в якій було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції. Водночас до чинної Конституції УРСР вносилися зміни й доповнення з метою приведення її у відповідність до положень Декларації про суверенітет та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Проте конституційний процес був перерваний через загострення політичної ситуації та протистояння різних гілок влади, представники кожної з яких мали різні, ба навіть суперечливі, бачення майбутньої Конституції.
2) 10 листопада 1994 року – 8 червня 1995 року. Під час цього етапу паралельно з розробкою проекту нової Конституції розв’язувалася проблема створення тимчасового конституційного порядку. Завершенням цього етапу слід вважати укладення Конституційного Договору між Президентом України І Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Цей Договір забезпечив умови для пришвидшення конституційного процесу.
3) 8 червня 1995 року – 28 червня 1996 року. Саме на цьому етапі відбулися вирішальні події щодо прийняття сучасної Конституції:
- 24 листопада 1995 року Конституційна комісія створила на своєму засіданні нову Робочу групу з підготовки проекту Конституції;
- Конституційна комісія схвалила проект, представлений Робочою групою, і передала його разом із зауваженнями і пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд Верховної Ради;
- 5 травня 1996 року Верховна Рада створила Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції;
- Верховна Рада обговорила більшість статей Конституції і прийняла нову Конституцію переважною, кваліфікованою більшістю голосів;
- 28 червня 1996 року після завершального редагування тексту Конституції Верховна Рада остаточно прийняла Конституцію України, а 12 липня її урочисто підписали Президент України й Голова Верховної Ради України.
Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ. Ст. 1 Конституції України проголошує: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава»[1;3]
Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає, що в її межах немає інших утворень з ознаками суверенітету і правами вступати у відносини з іншими державами або вийти зі складу України.
Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» [1;3].
Конституція України закріплює за народом виключне право визначати і змінювати конституційний лад. Інакше кажучи, тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави.
Розділ I Конституції закінчується описом державних символів. «Державні символи – це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках утілюється певний історичний або ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн».
Основні засади взаємовідносин держави й особи викладено у статтях 3 та 4 нової Конституції. Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою суспільною цінністю. Саме права і свободи людини та їх втілення в реальність визначають основний зміст і спрямованість нашої держави. У ст. 3 закріплено принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Він підтверджує серйозність проголошеного курсу на побудову правової держави.
Ст. 4 встановлює принцип єдиного українського громадянства. Підстави й порядок набуття й припинення громадянства визначені Законом[1;3].
Ст. 6 Конституції проголошує: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» [1;3]. Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігти концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу, що, як свідчить історичний досвід, загрожує свавіллям у здійсненні керівництва державою. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних тримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідна чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції. У відповідності до даного принципу до складу парламенту не можуть обиратися працівники виконавчих органів, у т.ч. міністри. Не можуть бути депутатами й судді. Виконавчий апарат мусить бути підпорядкований законодавчим органам, а суд і прокуратура – незалежні від обох. Це елементарна основа організації правової держави.
У ст. 8, 9 та 19 Конституції викладено основні засади побудови та функціонування національної правової системи. До таких засад належать наступні:
- принцип верховенства права. «…Всі положення правових норм повинні неухильно втілюватись у життя. При цьому невиконання правових приписів не може бути виправдане будь-якими міркуваннями щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо». І громадяни України, і державні установи повинні дотримуватися правила: якщо те чи інше положення зафіксоване в нормах нормативно-правовому акті, значить, воно безперечно є доцільним і справедливим;
- принцип найвищої юридичної сили Конституції. Всі без винятку закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися тільки на основі та в цілковитій відповідності з конституційними нормами. Якщо прийняті закони суперечать Конституції, вони визнаються недійсними і не підлягають виконанню;
- наділення положень Конституції властивостями норм прямої дії. Це означає, що конкретні конституційні приписи повинні впливати на суспільні відносини безпосередньо, їх виконання не може відкладатись у зв’язку з відсутністю тих або інших роз’яснювальних актів. Велике значення має гарантованість судового захисту прав і свобод людини безпосередньо на підставі Конституції України;
- обов’язкова відповідність змісту міжнародних договорів, укладених Україною, положенням її Конституції. У разі крайньої необхідності приєднання до міжнародної угоди, що суперечить Конституції можливе тільки за умови внесення відповідних змін до Основного Закону;
- визнання ратифікованих міжнародних договорів частиною національного законодавства України. Реалізація положень таких міжнародних угод забезпечується відповідними правовими засобами нарівні з приписами законів України;
- недопустимість примусу до виконання того, що прямо не передбачено законодавством. «…Тут йдеться не тільки про примусове здійснення тих або інших протиправних дій. Забороняється примушувати виконувати й такі дії, що не забороняються законом і спрямовані на досягнення позитивних результатів, але закон прямо не вимагає їх обов’язкового здійснення». Зокрема, таким, що суперечить Конституції буде визнано примусова вимога робити благочинні внески або вступати до громадської організації.
- функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування виключно на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Ці органи можуть вирішувати тільки ті питання, які Конституція або закони прямо відносять до їхньої компетенції. Вони не можуть перевищувати свої повноваження, повинні здійснювати їх у цілковитій відповідності з процедурою, встановленою Конституцією чи законом. Такі норми спрямовані на запобігання свавілля в діяльності державних органів[1;4-5].
- Конституція Пилипа Орлика
- Конституція Пилипа Орлика та її значення в розвитку суспільно-політичної думки України
- Конституція та конституційний закон:поняття та співвідношення
- Конституція України як основний документ держави
- Конститционно-правовой статус политических партий
- Конститцуционный кризис 1993г.
- Конструирование
- Конституційно-правовий статус Президента України
- Конституційно-правовий статус суддів в Україні
- Конституційно-правові відносини і їх загальна характеристика
- Конституційно-правові засади виборів в Україні
- Конституційно-правові основи безпосередньої демократії в Україні
- Конституційно-правові основи здійснення правосуддя в Україні
- Конституційо правовий статус Президента України
