Конституційно-правові засади виборів в Україні

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………………….

1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ …………………………………………

1.1. Поняття про правові вибори. Принципи виборчого права ………………………..

1.2. Правове регулювання  інституту виборів …………………………………………...

1.3. Виборча система. Закон  України "Про вибори народних  депутатів України” …..

2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ ……………………………

2.1. Поняття виборчого  процесу, його засади та стадії ………………………………...

2.2. Місцеві вибори ……………………………………………………………………….

2.3. Вибори Президента України ………………………………………………………...

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………………………...          

 

 

 

        

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність обраної  теми. Одним з основних видів прав та свобод людини і громадянина в  Україні. Є політичні права, серед  яких чільне, місце посідає право громадян брати участь в управлінні державними справами, формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування, шляхом участі у виборах, всеукраїнському та місцевих референдумах. Процес демократичного волевиявлення громадян потребує високого рівня їх правової культури у виборчому процесі, а відтак, ця тема досить актуальною.

 

Метою даної курсової роботи є теоретичний огляд правових засад виборів в Україні та аналіз їх практичної реалізації, що знаходить  своє відображення у правовому регулюванні  виборчого процесу.

Для реалізації поставленої  мети необхідно виконати ряд важливих з теоретичної і практичної точки  зору завдань, основними з яких є:

1. Розкрити поняття правових виборів
2. Визначити основні припинити виборчого права
3. Охарактеризувати особливості правового регулювання інституту виборів
4. Проаналізувати виборчу систему на основі закону України «Про вибори народних депутатів України»
5. Розкрити зміст виборчого процесу, визначити основні засади та стадії
6. Визначити основні поняття місцевих виборів та виборів Президента України

 

 

 

 

 

Вивчення виборчого процесу  є вкрай важливим завданням, особливо якщо згадати останні вибори Президента України і всі події, які повязані з ними.

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначеними  Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

Виборчий процес включає  такі етапи: складання списків виборців; утворення одномандатних округів; утворення виборчих комісій; висування  та реєстрація кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків) багатомандатного округу, проведення передвиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів; реєстрація обраних депутатів. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.

Вибори — один з найдавніших  інститутів конституційного права, який широко використовувався у Стародавній  Греції, Римі, а згодом у XVI-XIX ст. У  широкому розумінні — це техніка  голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних державних  органів або буде заміщати певну  посаду. У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади. Що стосується конституційного права, то вибори є інститутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України. Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють процесс обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади. В даній роботі будуть досліджуватися всі процеси та правові норми регулювання виборчого процесу в Україні.

 

 

1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ
1. Поняття про правові вибори

Вибори —  один з найдавніших інститутів конституційного  права, який широко використовувався у  Стародавній Греції, Римі, а згодом у XVI-XIX ст.

У широкому розумінні —  це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних державних органів або буде заміщати певну посаду.

У вузькому розумінні —  це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.

Що стосується конституційного  права, то вибори є інститутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України

Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють  процес обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади.

Вибори за конституційним правом можна класифікувати залежно:

• від територіальних меж  їх проведення на:

-  загальнонаціональні;

-  регіональні.

• Від виду органу або  посадової особи на:

-  парламентські;

-  президентські;

-  муніципальні (вибори до місцевих органів влади);

-  вибори суддів.

• Від способу волевиявлення  виборців на:

- прямі вибори – вибори під час яких виборці безпосередньо обирають своїх представників. Прямі вибори вважаються демократичнішими аніж непрямі. Зараз саме прямі є загальноприйнятими, в той час як непрямі вибори збереглися переважно як релікт та традиція минувшини;

-  багатоступеневі вибори або ж непрямі вибори - обрання виборцями представників, які мають право від їхнього імені обирати кандидатів на відповідну посаду і результати голосування "виборщиків" є вирішальними у виборчій кампанії..

У свою чергу непрямі вибори поділяються на два види:

- побічні (непрямі) вибори, за яких виборці шляхом голосування  формують колегію виборців,  яка  збирається один раз, щоб визначити  особу або осіб, які будуть заступати виборні посади.

Найпоширеніший цей вид  виборів у США.

У процесі їх організації  і проведення розрізняють такі етапи: фінансування кандидатів; проведення попередніх виборів (праймеріс), що збираються в одному зі штатів, а згодом —  у конвентах політичних партій штатів, на їх з'їздах, на яких обираються виборщики; голосування виборщиків щодо відповідного кандидата;

- багатоступеневі вибори, при проведенні яких виразником  волі виборців виступає постійно  діючий представницький орган  або одна з його палат, до  компетенції яких входить обрання  іншого органу або посадової  особи. Цей вид виборів застосовувався  в СРСР з 1924 по 1936 pp. [5, c.107]

1.2. Правове регулювання  інституту виборів

До предмета правового  регулювання конституційно-правового  інституту виборів Конституція  України і відповідні закони відносять  такі основні принципи виборного  права:

• вимоги, які пред'являються до виборців і кандидатів на виборні посади;
• порядок формування і діяльності органів, які безпосередньо організовують і проводять вибори;
• статус суб'єктів виборчого процесу — громадян та політичних партій, блоків партій;
• процедура виборчої компанії і голосування; порядок визначення результатів виборів;
• способи оскарження порушень у ході виборчої кампанії і голосування та опротестування виборів;
• види юридичної відповідальності за порушення виборчого закону.

Багато з перелічених  принципів закріплюються і регулюються  на конституційному рівні, у розділах, присвячених правам і свободам громадян (ст. 38 Конституції України), в окремих статтях розділу III Основного Закону "Вибори. Референдум" (статті 69, 70 та 71), у відповідних статтях, присвячених виборам до вищих представницьких органів держави (ст. 76), виборам Президента України (ст. 103), органів місцевого самоврядування (ст. 143). [3, статті 38, 69, 70, 71, 76, 103, 143].

Участь у виборах —  це політичне право (ст. 38 Конституції), але у колишньому СРСР та УРСР це був обов'язок.

Законодавча регламентація  виборів здійснюється або через  органічний закон (ч. 20 ст. 92 Конституції  України), або в деяких країнах через саму Конституцію (Киргизстан).

У ст. 71 Конституції України, а також у законах про вибори закріплено принципи виборчого права — керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту.

вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання  громадян брати участь у виборах  має назву — абсентеїзм . У  деяких країнах передбачено адміністративні  штрафи за небажання брати участь у виборах.

вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати  участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого  права держави.

 вибори є рівними  (рівне виборче право). Один виборець  має право 1 голосу.

вибори є прямими та непрямими. Прямі вибори — система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення  до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі  вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування  їм своїх повноважень усіма виборцями .

вибори є таємними. Таємне голосування — порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в урну.

 відбуваються шляхом  вільного волевиявлення — право  кожного виборця віддати свій  голос за кандидата, який йому  імпонує за політичними, економічними, освітніми, чи іншими переконаннями  (хоча ніхто не має права  примусити голосувати людину  за кандидата, який їй не  подобається з тих чи інших  міркувань, але зазвичай так  буває, що доводиться голосувати  за тих, хто є у списку  кандидатів, які часто не відповідають  ідеалам).

Що стосується виборців, які мають активне виборче  право, то це вимоги до віку, громадянства, осудності, включених до списку виборців. Щодо віку, то виборці на день виборів повинні досягти вісімнадцяти років.

Право обирати мають лише громадяни України (активне виборче  право).

Щодо пасивного права  такими вимогами є: загальні вимоги — вік, громадянство, термін проживання в Україні, осудність, а також спеціальні вимоги, якщо їх пред'являють до кандидатів на виборні посади.

До загальних вимог  до кандидатів у народні депутати України належать такі: відповідно до Конституції України народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і  проживає в Україні протягом останніх п'яти років (ст. 76 Конституції) [6, c.50].

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Депутатами місцевих рад, сільськими, селищними та місцевими головами можуть бути громадяни України, які на день виборів досягли вісімнадцяти років і мають право голосу.

Спеціальними вимогами до кандидатів у представницькі органи і на посаду Президента України є  необранність та несумісність.

Необранність — це виключення або обмеження можливості балотуватися в якості кандидата. При цьому  виділяють абсолютну необранність — неможливість балотуватися у всіх виборчих округах і відносну, коли не можна балотуватися у певних виборчих округах.

Принцип несумісності полягає  у забороні особам, які обрані шляхом виборів, обіймати певні посади і працювати на постійній основі на інших посадах. Цей принцип випливає з необхідності здійснення принципу поділу влади та забезпечення рівних можливостей для участі кандидатів у виборчому процесі.

Як правило, виборчий процес, тобто сукупність певних стадій, пов'язаних з організацією і проведенням  виборів, включає такі стадії:

I — прийняття відповідним  органом або посадовою особою  рішення про проведення виборів;

II — утворення виборчих  округів. Згідно з законодавством  України залежно від кількості  осіб, які обираються, розрізняють одномандатні і багатомандатні округи.

Залежно від територіальних кордонів розрізняють загальнодержавні і територіальні округи. Кількість  мандатів залежить від кількості  виборців (Латвія), чисельності населення (Болгарія), кількості виборців, які взяли участь в останніх виборах (Чехія);

ІІІ — складання списків  виборців — компетенція муніципальної  влади;

IV — висування кандидатів;

V  — реєстрація кандидатів;

VI  — агітація і пропаганда  за висунутих кандидатів;

VII  — фінансове забезпечення  виборчої кампанії;

VIII — головування;

IX — визначення результатів,  яке залежить від виду виборчих  систем [4, c.20-21].

1.3. Виборча система. 

Закон України "Про вибори народних депутатів України", з  наступними внесеннями змін до нього.

В сучасному світі існують три різновиди виборчих систем, які різняться порядком визначення результатів голосування:

- мажоритарна виборча  система (фр. majогіtе — більшість) — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів ( більшість країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.;

- пропорційна система  (лат. proportіo — співрозмірність)  — система визначення результатів  виборів, при якій депутатські  мандати розподіляються між партіями  пропорційно кількості поданих  за них голосів виборців у  багатомандатному окрузі. Тобто  чим більший відсоток голосів  отримала партія на виборах,  тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).;

-  змішана пропорційно-мажоритарна  система — система визначення  результатів виборів, яка передбачає  поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів  змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів  мажоритарним шляхом, а іншої —  пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату)..

Протягом існування України  як незалежної держави згадані виборчі  системи, були застосовані при формуванні Верховної Ради України. Так, до 1997 р. існувала мажоритарна система виборів народних депутатів.

Згідно з Законом України "Про вибори народних депутатів  України" від 24 вересня 1997 р. була запроваджена змішана пропорційно-мажоритарна  виборча система [1].

Особливості цього Закону:

- з 450 депутатів, які  обиралися до Верховної Ради України, 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;

- участь громадян у  виборах була визнана добровільною. При цьому вважалося, що виборці,  які не брали участі у голосуванні  на виборах, підтримують волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні;

- право висування кандидатів  у депутати належала громадянам  України  і  реалізувалася   політичними  партіями, виборчими  блоками партій та безпосередньо  громадянами шляхом самовисування (необхідно було зібрати 900 підписів виборців), а також зборами громадян і трудовими колективами;

- одна і та сама особа  могла бути включена лише до одного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборного блоку партій та одночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі [1].

Багато з цих положень Закону було визнано Конституційним Судом України неконституційними.

Так, положення закону згідно з яким "виборці, які не брали  участь у голосуванні на виборах  підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах", було визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Врахувавши це, Верховна Рада України 18 жовтня 2001 р. прийняла новий  Закон України "Про вибори народних депутатів України". Закон зберігає змішану пропорційно-мажоритарну  систему.

Відповідно до Закону народні  депутати України обираються громадянами  України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України.

Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:

1) 225 депутатів обираються  за пропорційною системою у  багатомандатному загальнодержавному  виборчому окрузі за виборчими  списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій;

2) 225 депутатів обираються  за мажоритарною системою відносної  більшості в одномандатних виборчих  округах [2].

Підтверджується, що участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.

Право голосу на виборах  депутатів (право обирати депутатів) мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Закон дає перелік документів, які підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби.

Передбачається, що громадяни  України, які мають право голосу, можуть брати учать у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у  передвиборній агітації, спостереженні  за проведенням виборів депутатів  та інших заходах у порядку, визначеному  цим та іншими законами України.

Будь-які прямі або  непрямі привілеї або обмеження  виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та Законом.

Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадянин України, який проживає або перебуває в період підготовки і проведення виборів за межами України на законних підставах, має право голосу на виборах депутатів.

Закон розкриває зміст основних принципів виборчого права.

Так, вибори депутатів є  рівними, тобто громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. При цьому кожний виборець на виборах депутатів має один голос у багатомандатному окрузі та один голос — в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.

Вибори депутатів є  прямими. Громадяни України безпосередньо  обирають депутатів шляхом голосування  за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Відповідно до Закону вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших Дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на виборах депутатів є таємним. Контроль за волевиявленням виборців забороняється. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Закон закріплює принцип  пасивного виборчого права, тобто  право бути обраним.

Депутатом може бути обраний  громадянин України, який на день виборів  досяг двадцяти одного року, має  право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Проживання в Україні  за цим Законом означає проживання на території, яка включає: територію  в межах державного кордону України, морські судна, що перебувають у  плаванні під Державним прапором України, а також перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах, на полярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України.

Не може бути включений  до виборчого списку, висунутий в  одномандатному окрузі і обраний  депутатом громадянин, який має судимість  за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Визначаються також суб'єкти висування кандидатів у депутати, тобто громадяни України, яким надано активне виборче право.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право вони реалізують через партії (блоки) у порядку, встановленому Законом [2].

У липні 2005р. Верховна Рада України  прийняла закон ,, Про внесення змін до Закону України ,, Про вибори народних депутатів України”

Згідно цього закону вибори депутатів здійснюються на засадах  пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій.

 

2. ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС

2.1. Поняття виборчого  процесу, його засади та стадії

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначеними  Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

Виборчий процес — це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і  кількісного складу органів державної  влади та органів місцевого самоврядування.

До суб'єктів виборчого  процесу належать: виборці; виборчі  комісії; кандидати у депутати, зареєстровані  у порядку, встановленому законом; партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Виборчий процес здійснюється на засадах: політичного плюралізму (багатопартійності); гласності і  відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

Початок виборчого процесу  оголошує Центральна виборча комісія відповідно до строків, визначених Конституцією України та Законом.

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу.

Першa стадія — проголошення або призначення виборів. Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів — проголошення відповідно до календарної дати та призначення виборів залежно  від їх виду. Скажімо, відповідно до ст. 77 Конституції України чергові  вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. А позачергові вибори до Верховної  Ради призначаються Президентом  України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення  про дострокове припинення повноважень  Верховної Ради.

Вибори можуть призначатися як на вихідні, так і робочі дні. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України.

Як правило, в Україні  день виборів призначається на вихідний день.

Друг стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і  виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними. Якщо в основу формування представницьких  органів закладені не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть виступати  трудові колективи або їхні об'єднання. Історія становлення інституту  виборів представницьких органів  на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих одиниць. У 20-ті роки в практиці державного будівництва  було встановлено дві системи  представництва: виробнича — для  робітників, тобто міського населення, і територіальна — для селянства. За Конституцією СРСР 1936 р., Конституцією СРСР 1977 р. і відповідними виборчими  законами вибори до Ради Союзу Верховної  Ради СРСР проводилися у територіальних округах, а до Ради Національностей  — по національно-територіальних округах  за певними нормами представництва для республік, автономних областей, автономних округів. За Законом СРСР "Про вибори народних депутатів  СРСР" (1988 р,) встановлювались норми  представництва громадських організацій  при виборах народних депутатів  СРСР.