Конституція Пилипа Орлика та її значення в розвитку суспільно-політичної думки України

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський Національний університет ім. І.І. Мечникова

Інститут соціальних наук

Курсова робота на тему:

«Конституція Пилипа Орлика та її значення в розвитку суспільно-політичної думки України»

Виконала студентка

Спеціальності «політологія»  Групи П11

Лаврова Наталія Михайлівна

Керівник: Милосердна Ірина  Михайлівна

Одеса 2012

План

Вступ

Розділ I: Історичні умови прийняття Конституції Пилипа Орлика

Розділ II:Загальна характеристика та зміст Конституції Пилипа Орлика

Розділ III: Значення Конституції Пилипа Орлика в історичному і політичному житті України

Заключення

Використана література

ВСТУП

Актуальність  курсової роботи. Конституція Пилипа Орлика, незважаючи на те, що пройшов доволі значний час, має неабияку актуальність у наші часи, адже це дуже важливий правовий, історичний і політичний акт, який дає нам змогу зрозуміти, як славетний Пилип Орлик бачив нашу державу у ті часи.

Договір під назвою “Пакти і Конституції прав та вольностей Війська Запорозького було укладено між гетьманом Війська Запорозького та старшиною, полковниками, а також  Військом Запорозьким 5(16) квітня 1710р. у  місті Бендери. Цей акт увійшов  в історію як Конституція Української  Гетьманської держави, або ж Конституція  Пилипа Орлика чи Бендерська Конституція. Вона складається з преамбули  і 16 статей, в яких сформульовано  основи устрою держави, організацію  здійснення державної влади за принципом  її поділу на законодавчу, виконавчу  та судову, права гетьмана, Генеральної  Ради, Генерального суду, козаків та інших верств населення.

Історико-правова цінність Конституції Пилипа Орлика полягає  не лише в тому, що вона стала «першим  конституційним актом в Україні».Конституція  реалізувала потребу правової фіксації на найвищому рівні як мінімум трьох основних традицій – «народоправства», договірних відносин влади і народу, встановила тісніший зв’язок із ментальністю та традиціями європейських народів, європейськими й християнськими цінностями, постулатами. Відтак дослідження інтелектуального, прогностичного потенціалу, потенціалу державної та правової традиції Конституції Пилипа Орлика має на меті відтворення наскрізних історико-правових цінностей українського народу, усвідомленого прагнення до поглиблення взаємопорозуміння між людьми і пов’язаної з ним демократизації.

Ступінь розробленості  проблематики постаті Пилипа Орлика, його Конституції та проблемам українського конституціоналізму присвячені наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених (російських, польських, шведських), зокрема М. Грушевського, В. Антоновича, І. Борщака, Д. Дорошенка, Д. Яворницького, М. Костомарова, М. Максимовича, М. Маркевича, А. Скальковського, В. Різниченка, Б. Крупницького, B. Кульчицького, М. Костицького, В. Кравченка, В. Ключевського, C. Соловйова, Ф. Сербан, С. Стецюка, В. Сокуренка, А. Слюсаренка, Б. Тищика, М. Томенка, В. Шаповала, Т. Андрусяка, А. Єнсена та ін. У зв’язку зі «закритістю» козацької теми в радянський час ця проблема ще недостатньо досліджена.Однак через те, що в радянський час існували певні обмеження на всебічне висвітлення козацької тематики, тому лише з 90-х років ХХ ст.до неї стало звертатись усе більше вітчизняних учених, зокрема правознавців.

Об^’єктом дослідження є Конституція Пилипа Орлика.

Предметом курсової роботи є визначення ролі Конституції Пилипа Орлика в розвитку суспільно - політичної думки України.

Мета роботи полягає у розгляді Конституції Пилипа Орлика та визначенні її ролі для розвитку суспільно-політичної думки української держави.

Для досягнення проголошеної мети поставлені й послідовно вирішуються  такі основні задачі:

1. дослідити історичні умови прийняття Конституції Пилипа Орлика;
2. проаналізувати загальну характеристику та зміст Конституції Пилипа Орлика;
3. визначити значення Конституції Пилипа Орлика в історичному і політичному житті України

Структура курсової роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та доповнень

Розділ І.

Історичні умови прийняття Конституції  Пилипа Орлика

Після смерті Мазепи, коли постало  питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір  упав на П.Орлика, якого обрали гетьманом 5квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького».Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією (1710), кримським ханом (1711, 1712), вступав у переговори з Туреччиною, намагаючись схилити ці країни до війни з Московською державою з метою визволення України.1711 року разом з кошовим Костем Гордієнком здійснив військовий похід запорожців та союзних татарських військ на Правобережну Україну, здобув Білу Церкву, дійшов до Фастова, але через зраду татар відступив до Бендер.Влітку 1711 року турки, татари разом з польсько-українським військом завдали поразки російській армії над Прутом. З 1714 року, після того, як Орликові не вдалося реалізувати свої плани визволення України, він разом з Герциком, Войнаровським, Мировичем переїжджає до Швеції, у 1720 році — до Австрії, пізніше — до Чехії. З 1722 по 1734 рік живе у Греції в місті Салоніки.1740 року почалася війна між Туреччиною і Росією, на яку Пилип Орлик покладає надії.Але після укладення між обома країнами Білогородського миру його надії не справдилися. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в Яссах у Молдавії.

Високоосвічений, з тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик  виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини. Навіть історики XIX століття, зокрема Соловйов, Ключевський та Костомаров, незважаючи на негативне ставлення до українських визвольних ідей, не могли не зауважити його щирості й чистоти замірів. Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б допомогла визволити Україну.

Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців —  А.Войнаровським (небожем І.Мазепи), полковником Д.Горленком, генеральним  писарем І.Максимовичем, генеральним  суддею К.Довгополим, генеральними осавулами  Г.Герциком та Ф.Мировичем — робив  одчайдушні спроби умовити уряди  Швеції, Німеччини, Польщі,Франції, Туреччини  на спільну боротьбу з царем. Орлик  активно листувався з монархами  та іншими високими зверхниками цих  держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних  зустрічах.Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України.Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби  українське питання стало часткою  загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

«Пакти і Конституція  прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у  день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі  демократичних конституцій. Головна ідея її — повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

Визначальною рисою Орликової  Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську  владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного  по одній заслуженій особі.

Конституцію України одразу по її прийняттю визнали  уряди Швеції і Туреччини. Вона й сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені й політики нині не без підстав вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи,вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

Щодо історії  створення цього визначного документу  та його практичного застосування існують  неоднозначні погляди та висновки. Наприклад, видатний канадський вчений О. Субтельний писав наступне:

«У 1710 р. Пилипа Орлика (1710—1742), що при Мазепі був  генеральним писарем, обирають гетьманом  у вигнанні. Намагаючись завоювати  собі підтримку, Орлик складає проект так званої Бендерської конституції. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий  статус запорожців і боротися за політичне  й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу на Україні. За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою й на початку 1711 р. розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян на Україні. Після кількох вражаючих успіхів цей похід провалився. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. Врешті-решт гетьмана на вигнанні інтернували в Оттоманській імперії. Проте він не припиняв бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма»¹.

Українські  вчені А. Г Слюсаренко та М. В. Томенко  навпаки без жодних вагань заявляють, що ««Пакти й Конституції» … і  є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні, а Конституція  Пилипа Орлика діяла на Правобережній Україні до 1714 р.»².

Н. Полонська-Василенко так  характеризує цю подію: «Ця конституція, в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної  верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час  маніфестом державної волі української  нації перед цілим культурним світом … До цього можна додати, що поява її негайно після Полатвської  катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме поляни великого гетьмана зазнали  поразки: вона свідчить, що він не мав  під собою твердого грунту, не мав  середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла  б примусити всі середовища схилятися  перед нею … Гетьманування  Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність.³»

«При тім списано інтересні  постанови, яке має бути правління  гетьманське, хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну  в свої руки сим людям не удалося ніколи,—але вони цікаві, як вираз поглядів і бажань сих людей, що зв’язали свою долю з визволенням України. В постановах сих багато нового, що могло б бути важним кроком наперед», - зауважує М. С. Грушевський⁴

Отже, як ми бачимо,  погляди  більш авторитетних вчених схиляються до того, щоб вважати «Пакти і  Конституції…» лише талановитим  твором людей, котрі попередили час  на майже 70 років (а саме через стільки  часу з'явилися перші конституції  Європи та США). Але, приймаючи до уваги  історичні обставини епохи Північної  війни, було б занадто ризиковано розглядати цей документ як такий, що приніс би українському народові реальну  користь.

Загальна характеристика та зміст Конституції Пилипа Орлика

Деякі науковці намагаються розглядати твір Пилипа Орлика як першу конституцію в світовій історії. Але, перш ніж розглядати зміст та роль Конституції , на думку автора, необхідно спочатку визначити сутність поняття «конституція», її ознаки та характеристику.

Слово"конституція " у сучасну  мову прийшло з латинської — constitutio, що буквально можна перекласти як "устрій, установлення, утвердження".У Стародавньому Римі конституціями називали окремі акти, що їх видавали імператори. Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний (XVII — XVIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок XX ст.уже як сутність основного закону держави.

Першими (писаними) конституціями  довгий час вважали Конституцію  США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні, безперечно, можна віднести і Конституцію Пилипа Орлика 1710р.

Наука конституційного права  знає різні підходи (погляди представників  різних правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфікованіших вважають визначення, за яким "Конституція — це Основний Закон держави, що об'єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо".⁵

Одже, конституція — це закон, який встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування та діяльності, основні права та обов'язки громадян. Інакше кажучи, конституція встановлює і закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом.

Слід зазначити, що розрізняють кілька різновидів конституцій:

Конституція фактична —  це реально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають ті об'єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, соціальні та інші характеристики суспільства.Іншими словами, фактичну конституцію складають його економічна, політична та соціально-класова основи, які органічно взаємозв'язані між собою.

Юридична конституція  є офіційним визначенням фактичного порядку речей, вторинним, похідним від них засобом правового  впорядкування реальних суспільних відносин.

Фактична конституція  існує незалежно від того, знайшла  нона своє юридичне втілення чи ні.Це певний порядок державного устрою.Фактична і юридична конституції - цілком самостійні явища і ототожнювати їх не можна.

У сучасних умовах співвідношення між фактичною і юридичною  конституціями (її юридичним втіленням) набуло особливої ваги і значення, оскільки основи державного устрою зазнають радикальних змін.Фактична конституція часто випереджає юридичну конституцію, яка стає гальмом розвитку основоположних суспільних відносин.Тому першочергове завдання конституційного будівництва — приведення юридичної конституції у відповідність з конституцією фактичною.

В Україні до прийняття  нової Конституції практично  був великий розрив між фактичною  і юридичною конституціями.Ті нові явища, що існували в економіці, політиці тощо, не були відбиті у конституції.Основне завдання правової держави - юридичну конституцію вчасно привести у відповідність з конституцією фактичною.

Фіктивна конституція  характерна для країн з авторитарними, а тим більше — з тоталітарними  політичними режимами.У таких  державах конституція — бутафорія, політична декларація, яка приховує дійсний стан речей (СРСР, соціалістичні  країни і ін.).

Також за формою конституції  поділяються на писані і неписані.Писані конституції — це конституції, складені у вигляді єдиного документу (моноконституцінний акт).Моноконституційними актами були радянські конституції, нинішні конституції Німеччини, Іспанії, Мексики, інших держав.

Неписані конституції - це конституції, складені з великої  кількості парламентських законів, судових прецедентів, звичаїв (Великобританія, Нова Зеландія).Наприклад, конституція Швеції складається із трьох актів — Форми правління 1974 року, Акту про престолонаслідування 1810 року і Акту про свободу друку 1974 року. Конституції першого виду нерідко називають кодифікованими, другого — некодифікованими.

За способом змін, внесення поправок і доповнень Конституції також поділяються на дві групи — жорсткі та гнучкі.

Жорсткими вважаються конституції, для зміни яких встановлений більш складний порядок, ніж для звичайних парламентських законів.

"Жорсткість" - це якість, властивість писаних конституцій,  що зумовлює формальні гарантії  стабільності в конституційному  регулюванні. Однак така якість не має абсолютного значення. Можливість змін конституції у першу чергу визначається соціально-економічними і політичними факторами.

За формою політико-територіального устрою конституції поділяються на унітарні і федеративні.

В унітарній державі, на відміну від федерації, діє одна конституція.Це створює організаційно-передові передумови для посилення центральної влади на місцях на всій території країни.

В окремих випадках до складу унітарних держав можуть входити  одна або декілька територіальних одиниць, які користуються особливим статусом автономних державних утворень.

На відміну від унітарної  держави, члени федерації (штати, кантони, землі, провінції, республіки) мають  свою конституцію, законодавчі органи і т. д. Одночасно в рамках федерації  діє загальна конституція для  всієї федерації. По конституції  федера­ціями є США, ФРН, Росія, Швейцарія, Австрія, Канада, Мексика, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Бірма, Малайзія, Ав­стралійський Союз, Нігерія.

Характерними ознаками конституції, які відрізняють її від інших  нормативних актів, є такі:

а) конституція —Основний  Закон держави,тобто документ, який повинен виступати основою (фундаментом) національного законодавства. Кожна  окрема конституційна норма закладає основу (ґрунт) для прийняття відповідних  законів і підзаконних нормативно-правових актів;

б) конституція — закон, що має вищу юри­дичну силу, тобто  всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням конституції. Жоден нормативно-правовий акт держави не може супере­чити  конституції.

в) конституція — закон, щомає підвищений ступінь стабільності. Останнє забезпечують як спеціальною  процедурою внесення змін і доповнень  до основного закону держави, відмінного від процедури внесення змін і  доповнень до звичайних законів, так і створенням системи правової охорони конституції (система конституційного  нагляду, система конституційного  контролю), за якої унеможливлене співіснування в одному правовому полі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Отже, вимоги до документів конституційного характеру висвітлені більш ніж чітко та ясно. Таким чином, для подальшого висвітлення центральної проблеми даної роботи, необхідно розглянути документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польщі.

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції  законів та вольностей Війська Запорозького»  написані під значним впливом  ідей західноєвропейського парламентаризму  закладали головні принципи республіканської форм правління. Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патрімоніалізму.

Конституцію можна поділити на дві різних за функціями частини: декларативну і, власне, суспільний договір.

Декларативна частина  документа має, на погляд автора, дуже важливе значення як маніфест “мазепинського”  руху, тобто як програма борців за українську незалежність початку XVIIIст. Серед декларативних  положень, яким присвячено преамбулу  та перші три статті документу, можна  виділити такі: 1) концепція етнічно-державної  історії української нації, що пояснює  наступні п’ять постулатів; 2) державна незалежність України; 3) православна  віра як державна релігія; 4) вічність і  недоторканність встановлених кордонів; 5) затвердження шведської протекції  над Україною (фактично всановлення  союзу двох держав); 6) необхідність встановлення дружніх і союзних  відносин з Кримським ханством.⁶

Конституція складається  з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані  головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено  історію Війська Запорозького —  всього малоросійського народу. Тут  Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославович.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія  на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і  власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину)⁷

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української  держави, першість у ній віддавалася  козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських  земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки—оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я  як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний  Ясновельможний Гетьман  буде зобов'язаний і примушений у законному порядку  особливо дбати про те, щоб жодна  чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної  ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості  її прихильників…докладаючи особливих  зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина  Віра Православна Східного Обряду під  священним Апостольським престолом  у Константинополі… А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зручнішого керівництва  духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування  владі Константинопольского Апостольского престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольского Константинопольского престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.⁸

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони  держави, визначені Зборівською  угодою 1649 р. Гетьман зобов'язаний оберігати  територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має  шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної  влади. Конституція певною мірою  грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча  влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від  всіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти  активну участь». Рада повинна збиратися  тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а  також за рішенням гетьмана. Всі  важливі державні справи гетьман  має попередньо узгоджувані «на  власний розсуд нічого не повинне  ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен  карати сам, із власної ініціативи і  помсти, але таке правопорушення —  і умисне, й випадкове — має  підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен повинен підкоритися, як переможений законом» (пар. 7). ⁹

Зміст шостого параграфу  однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму.

У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційного законодавства та нерідких в наш  час порушень прав людей дуже цікавими є параграфи 9 та 10:

Оскільки відомо, що з  давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і  всіма публічними прибутками, податками  і сплатами і розпоряджалися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і  ухвалюється закон, що не підлягатиме  змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина  звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній  згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під  свою опіку державну скарбницю, відав  би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином  поширювати своє право обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю  часткою прибутків, які належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, Ясновельможному Гетьману виділяється (частина) із спільних володінь і земель Війська Запорозького, але  так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслуги перед батьківщиною менші, а саме: ченців, священиків, бездітних  удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При цьому повинен бути обраний  не тільки Скарбник, який перебуває  при Гетьмані й постійно знаходиться  у Гетьманській столиці, але також  одночасно (слід обрати) у кожному  Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку  від приватних осіб, і публічні податки, й зобов'язані опікуватися  видатками, щороку складаючи звіти  — звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваючи  у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завданням і обов'язком  виплачувати у своїх Полках борги  з державної скарбниці, визначати  її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального Скарбника. А  панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками й пільгами свого уряду. ¹⁰

Як ми бачимо, Пилип Орлик  зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з  усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави  та боротьби з економічними злочинами  і корупцією (пар.10) ¹¹