Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

 

Харківський національний університет внутрішніх справ

 

Навчально-науковий інститут права та масових комунікації

 

Кафедра фундаментальних юридичних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

З дисципліни: «Конституційне право України»

На тему: «Конституційно – правовий статус політичних партій в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка

Групи 1ПЗзср – 11 – 1

Клочко М. В.

 

 

 

 

 

Харків 2012

План

 

1. Вступ.
2. Поняття, функції та види політичних партій.
3. Порядок створення політичних партій в Україні.
4. Права та обов’язки політичних партій в Україні.
5. Юридична відповідальність політичних партій та їх учасників.
6. Висновок.
7. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Відповідно до Закону України «Про політичні партії в  Україні», термін політична партія – це зареєстроване згідно  з законом добровільне    об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння  формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Що  відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску?

1. Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях (виборні центральні органи і сітка регіональних відділень).
2. Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску. Останні часом володіють реальною владою, але не афішують цього, віддаючи перевагу озвученню своїх інтересів через партійних лідерів.
3. Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх доктрин.
4. Ідеологічність партійних доктрин. Правда, у сучасній практиці поширений феномен електоральних партій, в яких ідеологія виступає на задній план, а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на підтримку кандидата. На думку відомого французького політолога М.Дюверше, такими є демократична і республіканська партії США - свого роду команди спеціалістів з завоювання голосів і адміністративних посад. Але в будь-якому випадку партія пропонує своїм послідовникам певну систему орієнтацій стосовно стратегії розвитку суспільства.
5. Наявність програмної мети - певного проекту розвитку суспільства. Програма відображає інтереси окремої соціальної групи або претендує на вираження інтересів більш широких мас.

Ці  риси відрізняють реальну партію не тільки від суспільних рухів, але  й від карликових партій, "одноденних" партій, характерних для країн, які здійснюють перехід до демократії.

Не  дивлячись на наявність значної  літератури, присвяченої партіям, єдності  в розумінні їх сутності немає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття, функції  та види політичних партій.

 

Політика – це специфічний  спосіб взаємодії держави і суспільства. З’єднуючою ланкою між ними виступають політичні партії і суспільно-політичні  рухи. Будучи елементом громадянського суспільства, дозволяють йому ефективно  впливати на політику держави.

Політична партія – це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її використання. Найбільш поширеними є такі підходи:

1. Класовий. Становлення партій пов'язується з виділенням великих соціальних груп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. Цей погляд на партію отримав обґрунтування у роботах К.Маркса, Ф.Енгельса і В.Леніна. Сьогодні класовий підхід зустрічає все більше критики, що пов'язано з розмиванням самих класів;
2. Ідеологічний. Становлення партій пов'язується з виділенням груп, основних не стільки на спільності соціально–економічного становища, скільки на спільності поглядів. Сама ж партія, як писав Б.Констан, є групою людей, які визнають одну і ту ж політичну доктрину.
3. Інституціональний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави (М.Дюверже).
4. Функціонально-прагматичний. Становлення партій пов'язується з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Саме даний підхід домінує у сучасній політології.

Партії покликані виражати і захищати специфічні інтереси певних груп і верств суспільства. В цьому  розумінні партійні утворення існували вже в Стародавньому світі. З ХІХ ст. проявились основні способи формування партій. Партії можуть виникнути:

• з електоральних структур: асоціацій з реєстрації виборців (Ліберальна і Консервативна партії Великобританії), комітетів на підтримку конкурентних кандидатів (Республіканська і Демократична партії США);
• з парламентських фракций;
• з ініціативи суспільних організацій: профспілок, екологічних, молодіжних рухів тощо. У створенні власних партій бувають зацікавлені й інші організовані корпоративні групи інтересів - союзи підприємств, аграрні об'єднання, релігійні етнічні общини.

Крім того, виділяють  й інші способи формування партій. Залежно від того, як ініціюється  створення партій, виділяють:

• шлях «зверху» - це коли члени партії рекрутуються з чиновників державного апарату, членів політичної еліти, з парламентських груп або партійних функціонерів після розколу якої-небудь партії;
• шлях «знизу» - суттєву роль відіграють маси, які орієнтуються на ту чи іншу доктрину або лідера;
• комбінований шлях, який поєднує риси двох перших способів.

Значущість партій для  політичного життя розкриваються  у функціях, які вони виконують  стосовно суспільства  і держави.  В їх числі;

• активізація і інтеграція великих суспільних верств;
• артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети вимог і їх озвучення та агрегація інтересів, тобто погодження вимог певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;
• політична соціалізація і формування суспільної думки;
• розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;
• рекрутування у політичну еліту і висування лідерів; у багатьох державах уряди і представницькі органи формуються з членів великих політичних партій, а президенти і прем'єр міністри, як правило, очолюють правлячі партії;
• мобілізація виборців на виборах;
• участь у боротьбі за державну владу через вибори;
• здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за діяльністю влади;
• рекрутування нових членів партії.

Класифікуючи політичні  партії, слід враховувати, що будь - яка класифікація умовна. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна підтримка, ідеологія, принципи організації тощо.

• Консервативні партії (лат. concervatio - зберігання) є прибічниками зберігання соціальних, економічних, політичних, моральних устоїв, традицій і принципів, притаманних класичному ринковому капіталізму. Вони, як правило, критично ставляться до різних перетворень, реформ і схвалюють лише ті новації, які, на їхню думку, здатні зберегти існуючий устрій чи є гарантією його стабільності. До цих партій належать Консервативна партія Великобританії, Ліберально-демократична партія Японії, Прогресивно-консервативна партія Канади та ін.
• Партії ліберально-демократичного спрямування стоять на позиціях збереження механізмів ринкового господарства і вільної конкуренції з мінімально необхідною регулюючою функцією держави. Вони обстоюють помірний соціальний реформізм, охорону міжнародної безпеки, розвиток інтеграційних процесів (насамперед у рамках ЄС). Партіями ліберального напряму в політиці є Ліберальна Партія Великобританії, Італійська ліберальна партія, Вільна демократична партія Німеччини.
• Соціал-демократичні партії, створені як партії робітничого класу, сьогодні змінили свій соціальний склад і характер. Це пов'язано, насамперед, з динамікою соціальної структури суспільства. У наш час ці партії підтримують не тільки трудящі, а й власники, чиновники держапарату, представники творчої інтелігенції, пенсіонери, молодь. За сучасних умов вони стали головними контрагентами консервативних партій, усунувши з цієї позиції лібералів. Широка соціальна база таких партій забезпечує їм силу і вплив. Ідеологічною основою соціал-демократів є доктрина демократичного соціалізму, основними цінностями якого проголошується свобода, рівність, соціальна справедливість і солідарність. У соціально-економічній сфері вони пропагують контроль суспільства над економікою, плюралізм форм власності, забезпечення соціальних прав, ліквідацію всіх форм гноблення, дискримінації та експлуатації людини людиною. Досягти цієї мети передбачається тільки мирними засобами, шляхом перетворень і реформ, без революцій і соціальних потрясінь. Тому соціалістичні та соціал-демократичні партії часто називають реформістськими.

Розглянувши особливості  політичної партії можна виділити види членів партій:

• активні члени партії, що беруть участь у її житті і сприяють реалізації партійної програми, пропагують її ідеї, але не входять до складу бюрократії;
• пасивні члени партії, які, входячи до її складу, практично не беруть участі у житті організації, не сприяють реалізації партійної програми;
• соціальна база партії, тобто ті верстви населення, які орієнтуються на неї і можуть підтримувати її у фінансовому плані. Частина соціальної бази партії, яка не тільки підтримує її програму, але й постійно голосує за неї на виборах, називається електоратом даної партії.

 

 

 

 

 

 

Порядок створення  політичних партій в Україні.

У будь-якій демократичній державі існує  розповсюджена система громадських  організацій, які мають значний  вплив на всі сторони суспільного життя. Саме громадські організації є ініціаторами та чинником вирішального впливу на формування громадської думки у суспільстві, а політичні партії до того ж є найважливішою формою вияву політичних переконань та поглядів громадян.

Конституцією України гарантовано право громадянам України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Конституція України гарантує також своїм громадянам рівність у правах незалежно від належності чи неналежності їх до певної політичної партії чи громадської організації, як і рівність усіх об'єднань громадян перед законом (ст. 36).

Діяльність  більшості партій є соціально безадресною, не спирається на конкретну соціальну базу. Чимало партій є «загадковими», невідомими для широкого загалу. Виникнення партій – не випадкове явище. їх поява зумовлена об'єктивними потребами розвитку суспільства; вони є центром кристалізації політичних інтересів, засобом контролю діяльності уряду, розвитку демократії, громадянського суспільства, формування громадської думки. Історичний досвід показує, що партії можуть утворюватися на базі:

а) політичного  руху або громадського об'єднання  певної групи людей, перетворюючись на організацію для досягнення своєї мети шляхом розгортання політичної діяльності;

б) створення  таємної групи змовників із метою  змінити політичний режим;

в) об'єднання  навколо парламентської групи депутатів  одного політичного напрямку, представників у місцевих органах влади, що їх підтримують.

Різні засади виникнення політичних партій, неоднакова їхня роль у політичному житті народів, різноманітність функцій, які вони виконують залежно від суспільно-політичного  устрою країни, – все це зумовлює відсутність загального, універсального визначення політичних партій як специфічних організацій, інституцій політичної системи. Однак Закон України "Про політичні партії в Україні" досить чітко і комплексно регулює всі аспекти діяльності політичних партій в Україні. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії не є підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України. Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному законом порядку. Вони мають тільки всеукраїнський статус та  рівні перед законом.

Рішення про створення  політичної партії приймається на її установчому з'їзді (конференції, зборах). Об'єднання громадян діють на підставі своїх статутів, які покликані врегулювати усі сфери діяльності організації. Статут об'єднання повинен містити назву об'єднання, його статус, юридичну адресу; мету та завдання; умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян та вибуття з нього; права та обов'язки членів організації; порядок утворення та діяльності статутних органів організації, місцевих осередків та їх повноваження; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна, порядок звітності і контролю; порядок внесення змін та доповнень до статуту; порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією. Статут об'єднання може містити і інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.

 

Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України подаються:

• заява;
• статут і програма партії;
• протокол установчого з'їзду , конференції, зборів політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;
• підписи громадян ( не менше 10 тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраних не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим), засвідчені підписами осіб, які збирали ці підписи;
• відомості про склад керівних органів політичної партії;
• платіжний документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору:
• назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.

Обласні, міські, районні організації та інші структурні утворення політичної партії реєструються на місцях лише після  реєстрації самої партії. Для реєстрації структурного утворення до відповідного управління юстиції подаються заява від засновників чи керівника, яка повинна бути завірена керівним органом політичної партії, копія статуту партії, завірена у встановленому законом порядку, протокол установчих зборів структурного утворення політичної партії. Рішення про реєстрацію політичної партії чи відмову у реєстрації приймається Міністерством юстиції у 30-ти денний термін з дня надходження заяви та відповідних документів, а структурних утворень політичних партій – протягом 10 днів(частина 12 ст. 11 Закону, що розглядається, що строк може бути продовжений Міністерством на 15 днів у разі потреби. Конкретизації поняття цієї "потреби" Закон не містить. Однак, навіть 15 днів затримки з реєстрацією можуть мати для партії важливе значення. Так, проекти законів про вибори народних депутатів України, які перебувають на розгляді у Верховній Раді України, передбачають, що право на участь у виборах мають партії, зареєстровані за певний час до дня виборів (початку виборчої кампанії). З огляду на це, у відповідній нормі Закону доцільно було б визначити ряд випадків, настання яких може слугувати підставою для продовження строку прийняття рішення про реєстрацію політичної партії). Рішення щодо реєстрації всеукраїнських чи міжнародних громадських організацій чи відмові у їх реєстрації Міністерством юстиції України приймається у місячний термін, а рішення щодо реєстрації чи відмови у реєстрації місцевих громадських організацій, осередків всеукраїнських і міжнародних громадських організацій відповідними управліннями юстиції приймаються протягом 3-х днів з дня надходження заяви від засновників.

В разі невідповідності законодавству  України статутних та інших документів об'єднання громадян чи політичної партії, що подаються для здійснення реєстрації, реєструючим органом може бути прийняте вмотивоване рішення про відмову у реєстрації ( ст. 16 Закону України “Про об'єднання громадян”, ст. 11. Закону України “Про політичні партії в Україні”). Таке рішення засновники вправі оскаржити до суду. Відмова реєструючого органу не може бути перешкодою у повторному зверненні про реєстрацію громадського формування.

Не  підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється  у судовому порядку якщо вона спрямована:

1) на  ліквідацію незалежності України;

2) зміну  конституційного ладу насильницьким  шляхом;

3) порушення  суверенітету і територіальної  цілісності України;

4) порушення  безпеки держави;

5) незаконне  захоплення державної влади;

6) пропаганду  війни, насильства, розпалювання  міжетнічної, 
расової чи релігійної ворожнечі;

7) посягання  на права і свободи людини;

8) посягання  на здоров'я населення.

Членами партії можуть стати лише громадяни  України, які мають право голосу на виборах (відповідно до Конституції  України). Також  громадянин України  має право знаходитись лише в одній політичній партії. Членство в партії є фіксованим, обов’язково повинна надаватися заява громадянина України про бажання вступити до політичної партії.

Політична партія може мати партійну символіку (прапор, гімн, девіз), для цього потрібно подати заяву в Міністерство юстиції України, до заяви підписаною керівником партії додається ряд документів:

1) положення  про символіку політичної партії, за допомогою якої визначаються  види партійної символіки, порядок  її виготовлення, зберігання і використання;

2) опис  і зображення прапора та розпізнавального  знака, текст партійного гімну  і девізу;

3) рішення  керівного органу політичної  партії про затвердження положення, опису, зображення прапора та розпізнавального знака, тексту партійного гімну і девізу.

Заява розглядається протягом двох місяців, за результатами приймається рішення  про реєстрацію символіки політичної партії або відмови в її державній  реєстрації. Якщо було подано водночас декілька заяв і символіка яких збігається, перевага надається тій партії, яка перша подала заяву. Також  відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав, відтворювати релігійні символи, містить прізвища, імена окремих осіб без їх згоди тощо.

У разі державної реєстрації символіки  політичної партії заявникові видається свідоцтво про державну реєстрацію, якому надається відповідний номер. Дані про державну реєстрацію вносяться до Реєстру символіки об'єднань громадян, що веде Міністерство юстиції.

Не  допускається створення і діяльність структурних утворень політичних партій в органах виконавчої та судової  влади і виконавчих органах місцевого  самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях.

Припинити свою діяльність громадська організація  чи політична партія можуть за рішенням їх вищих статутних органів, якими  є З'їзди, Конференції чи Загальні збори членів відповідного громадського формування. Примусовий розпуск громадської організації чи політичної партії можливий виключно за рішенням суду в разі вчинення правопорушень. Перелік підстав до примусового розпуску громадської організації чи політичної партії є повним та вичерпним (ст.32 Закону України “Про об'єднання громадян” та ст. 21 Закону України “Про політичні партії в Україні”).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Права та обов’язки  політичних партій в Україні.

 

  Важливим  нововведенням Закону "Про політичні партії в Україні" стало закріплення права партій на опозиційну діяльність, включаючи можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя, брати участь в обговоренні та оприлюднювати критичну оцінку дій та інших рішень органів влади, використовуючи для цього державні та недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом, вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку. Але навряд чи можна погодитись з тим, що обстоювання позиції з питань державного життя та внесення пропозицій до органів державної влади та місцевого самоврядування є опозиційною діяльністю. Включення цієї норми до Закону можна пояснити тим, що на початку 2000 року у Верховній Раді було створено більшість, внаслідок чого виникла потреба врегулювати статус опозиції у стінах парламенту. Тому Президент у пропозиціях до Закону "Про політичні партії в Україні" від 13 квітня 2000 року і запропонував включити до закону відповідну норму. Однак, реалізація її вимагає визначення поняття опозиційної діяльності (як і статусу опозиції) законодавством.

      Вагомою вадою даного Закону  є включення до нього положень, які суттєво звужують обсяг прав, що належать партіям. Зокрема, зі змісту ст. 12 випливає, що партія має лише ті права, які передбачені Конституцією та Законами України (а тому у даному випадку порушується загальновизнаний принцип "дозволено все, що не заборонено"). Крім того, Законом "Про політичні партії в Україні" встановлено вичерпний перелік прав політичних партій, що у поєднанні з недосконалістю механізму реалізації цих прав суттєво ускладнює можливість досягнення партією своїх цілей та завдань. Цей перелік доцільно було б розширити, передбачивши, зокрема, право партій на здійснення видавничої діяльності (у тому числі на створення видавництв) для пропаганди своїх програмних цілей та оприлюднення результатів роботи, на створення коаліцій (об'єднань, союзів) з іншими політичними партіями тощо.

      Певні сумніви викликає доцільність  надання п. 5 ст. 12 Закону партіям права матеріально підтримувати будь-які молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, оскільки цим положенням, за умови відсутності конкретизуючої норми, фактично створюються умови для нецільового використання партійних коштів, фінансових зловживань з боку партій тощо. У той же час не можна заборонити надання партією матеріальної допомоги створеним нею молодіжним, жіночим та іншим об'єднанням громадян. Тому для усунення цих недоліків зміст п. 5 статті 12 Закону необхідно конкретизувати.

      Статтею 13 Закону закріплено право  політичних партій на здійснення  міжнародної діяльності у формах  і межах, встановлених Законом  "Про політичні партії". Дана  норма спрямована на обмеження  можливого втручання у внутрішні  справи України іноземних суб'єктів, забороняючи політичним партіям зносини на міжнародній арені поза консультативно-координаційною діяльністю в узгодженості з партіями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями. Поряд з цим зазначена стаття містить і певні недоліки, на яких наголошував глава держави у пропозиціях до проекту Закону "Про політичні партії в Україні", прийнятого 13 квітня 2000 року. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 13 Закону, політичні партії можуть засновувати міжнародні спілки чи вступати до таких спілок, статутами яких передбачено створення лише консультативних та координаційних органів. Враховуючи, що координація є однією з форм управління, дана норма суперечить частині першій цієї статті, яка забороняє укладення партіями угод, які ставлять її у підпорядковане або залежне становище від будь-яких інших іноземних організацій чи політичних партій.

У найбільш загальному вигляді до прав партій відносять:

• право висувати кандидатів на виборні посади;
• право на критику уряду;
• право вільно поширювати інформацію про свою діяльність;
• право на свободу внутрішньопартійного життя;
• право на державні дотації і компенсації у період виборчих кампаній;
• право на володіння майном.

Найбільш  загальними обов'язками партій є:

• обов'язок визнавати легальність існуючого ладу;
• обов'язок дотримуватись правил, що регламентують діяльність партій.

Найбільш  внутрішні обов’язки є:

• дотримуватись положень і вимог Програми та Статуту Партії;
• дотримуватись мети, принципів і цілей, викладених у програмних документах (положеннях) Партії;
• поширювати та роз'яснювати програмні документи (положення) Партії, рішення її органів;
• працювати над залученням нових членів Партії;
• виконувати рішення органів місцевих партійних організацій та центральних органів Партії;
• не чинити дій, які завдають шкоди Партії та її репутації;
• сплачувати членські внески;
• дотримуватись партійної дисципліни;
• зупинити членство в Партії на період зайняття посад, перебування на яких, згідно із чинним законодавством України, є несумісним з членством у політичній партії;
• у разі обрання народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, увійти і постійно працювати у складі депутатської фракції (групи), створеної за участю депутатів, обраних від Партії або виборчого блоку за участю Партії, чи її місцевої партійної організації.

Закону  України "Про політичні партії в Україні" виділяє такі обов’язки, які потрібно неухильно виконувати:

Обов’язки політичних партій:

1. дотримання вимог Конституції України (статті 36, 37) та законів України (стаття 3 Закону);
2. дотримання обмежень на утворення та діяльність політичних партій, встановлених Конституцією України (статті 36, 37) та Законом (статті 5, 6, 9 та частина перша статті 15 Закону);
3. наявність у політичної партії програми та статуту (статті 7, 8 Закону);
4. обов’язковість реєстрації політичної партії (частина третя статті 10 Закону);
5. обов’язковість державної реєстрації символіки політичної партії (частина третя статті 9 Закону);
6. утворення та реєстрація протягом шести місяців з дня реєстрації своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим (частина шоста статті 11 Закону);
7. щорічне інформування політичною партією Міністерства юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії (частина дванадцята статті 11 Закону);
8. дотримання статуту при здійсненні внутрішньопартійної діяльності, внесенні змін до назви, програми, статуту, складу керівних органів партії, їх зміни адреси та місцезнаходження: дотримання визначеної статутом процедури скликання і проведення засідань відповідних статутних органів, правомочності складу органу, який скликає засідання (стаття 3 Закону);
9. інформування Міністерства юстиції про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань (частина дванадцята статті 11 Закону);
10. ведення політичною партією бухгалтерської звітності у встановленому порядку (частина друга статті 17 Закону);
11. щорічне опублікування в загальнодержавному засобі масової інформації звіту про доходи і видатки політичної партії, а також звіту про майно політичної партії (частина перша статті 17 Закону);
12. подання на вимогу контролюючих органів необхідних документів та пояснень (частина друга статті 18 Закону);
13. невідкладне усунення керівництвом політичної партії порушень законодавства України, що стали підставою для винесення попередження, і в п’ятиденний строк повідомлення про вжиті заходи органу, який виніс попередження (частина третя статті 20 Закону);
14. висування політичними партіями своїх кандидатів по виборах на пост Президента України та народних депутатів України протягом десяти років з дня реєстрації політичної партії (частина перша статті 24 Закону);