Концепція економічної ролі держави на різних етапах розвитку суспільства



2

 

ЗМІСТ

 

Реферат.....................................................................................................................              2

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і
термінів.....................................................................................................................              3

Вступ.........................................................................................................................              4

1. Сутність держави……………………….............................................................              5

    1.1 Роль держави в житті суспільства..............................................................              5

     1.2 Визначення сутності держави……………………………..........................6

2. Історія еволюції уявлень про роль держави в економіці.................................9

     2.1 Меркантилісти…………………………………… ………………………..9

      2.2 Класична теорія …………………………………………………………...13

    2.3 Кейнсіанська теорія……………………………………………..………....19

    2.4 Сучасні кейнсіанська і неокласична концепції………………….… …..22

3. Економічні функції держави………………………………………………….28

Висновки.................................................................................................................32

Перелік посилань....................................................................................................33

Додатки....................................................................................................................34

 

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота: 34 с., 5 мал.,  22 джерел.

Об’єкт дослідження – Концепція економічної ролі держави на різних етапах розвитку суспільства.

Мета роботи – визначення економічної ролі держави на різних етапах розвитку суспільства, та її економічної функції.

Метод дослідження – описовий порівняльний.

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє правова база, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правова база передбачає такі заходи, як надання законного статусу підприємцям, визначає права фізичних та юридичних осіб і гарантує дотримання контрактів.

Державна влада та її апарат повинні служити суспільству, в першу чергу, виконувати законні та правомірні потреби, інтереси і прагнення суспільства і народу.

Кожна держава має свою специфіку реалізації основних завдань і функцій держави і державної влади. У наш час органи державної влади мають складну структуру і надзвичайно великий державний апарат управління і примусу.

Поняття «держава» — це не просто юридичне або правове поняття, це — така наукова категорія, яку можна порівняти із суспільством, із поняттям людини, особи і громадянина. Ця категорія має універсальний філософський, соціологічний, політичний, психологічний, історичний, юридичний, а також і космічний характер. Держава — це є соціологічний, політичний і історичний феномен, який поки що важко повністю усвідомити і дати повне визначення.

Кожне правове або державознавче поняття повинно бути однозначним, чітким і зрозумілим для всіх, і відповідно застосовуватись у практичному житті й літературі.

Кожне поняття містить не лише основні й факультативні (другорядні) ознаки, але й має свою суть, свій зміст, об'єм і структуру, відтворює типи і види держав, їхні основні завдання і функції тощо. Лише після цього можна дати правильне наукове визначення «держави» або інших державно-правових понять. Проаналізувавши лише основні ознаки держави, ми розглянули це поняття як соціально-політичне явище з позицій формальної логіки.

 

 

ДЕРЖАВА, СУСПІЛЬСТВО, ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ, РОЛЬ, МЕРКАНТИЛІСТИ, КЛАСИЧНА ТЕОРІЯ, КЕЙНСІАНСТВО, НЕОКЛАСИЧНА ТЕОРІЯ,

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

 

ООН - Організація Об'єднаних Націй

ФРН – Федеративна Республіка Німеччини

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік

СНД –Співдружність Незалежних Держав

  ВНП – валовий національний продукт

ВСТУП

 

Тема даної курсової роботи – "Концепція економічної ролі держави на різних етапах розвитку суспільства".

На мою думку, лише за умови грунтовного аналізу можливо спрямувати економіку країни в правильному напрямку та вдало використовувати ці концепції для подалання економічних криз. 

Ця тема достатньо актуальна, а її практична значимість для сучасної економічної науки незаперечна. Держава виникла у процесі розпаду первіснообщинного ладу та появи рабовласницького устрою. Зокрема, первісна община поступово трансформується у селянську, яка базуєть­ся на приватній власності окремих сімей на засоби виробництва, що поступово спричинило економічну нерівність сімей, розшарування членів общини, появу родової знаті, а згодом і поділ суспільства на протилежні класи і появу держави.

Вона була необхідною, насамперед, для того, щоб зламати опір знедоленого класу, мати можливість постійно його експлуатувати, захищати приватну нетрудову власність. Для цього потрібен був спеціальний орган насильства, уособленням якого стала армія, чиновницький апарат, суди, тюрми тощо. Найбільшого розвитку рабовласницька держава набула у стародавній Греції і Стародавньому Римі.

Мета написання даної роботи – визначити основні концепції економічної ролі держави протягом усього періоду існування економічної науки.

Курсова робота логічно розділена на три частини. В першій – розглянута сутність держави та її роль в житті суспільства. Друга частина розглядає самі концепції. Третя – її економічні функції.

Теоретична частина даної курсової роботи основана, головним чином, на підручникові «Історія економічних вчень»,Л. Я. Корнійчук На мою думку, даний посібник досить глибоко аналізує питання, що вивчається. Також були використані підручники інших авторів, зокрема відомого українського економіста Ткаченко А. А. При написані другого розділу використовувалися, в основному, матеріали періодичних видань.

1.Сутність держави

Насамперед з’ясуємо сутність таких понять як «концепція» та «економічна роль держави». Згідно з «Економічним енциклопедичним словником» за редакцією С.В. Мочерного, термін «концепція» означає, по-перше, сукупність поглядів, спосіб розумінні, тлумачення окремого предмета дослідження, явищ і процесів, провідну ідею їх системної теоретико-методологічної характеристики; по-друге провідний задум, що визначає стратегію у здійсненні реформ, програм і планів. Термін «економічна роль держави» трактується як виконувані державою основні економічні функції у їх взаємозв’язку з метою забезпечення розвитку економічної системи, її розширеного відтворення і передусім сукупного капіталу.

Однак, в економічній літературі немає такого поняття, як «концепція економічної ролі держави» На мою думку, це сукупність поглядів ідей, які комплексно розкривають різноманітні підходи до визначення економічних функції держави в житті суспільства.[22, C.85]

 

1.1 Роль держави в житті суспільства

Сутність держави, її роль у житті суспільства повніше розкриваєть­ся у її функціях. Зокрема, у країнах Стародавнього Сходу держава ви­конувала такі загальні для всього суспільства економічні функції, як будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, запровадження єди­ного грошового обігу. З виникненням і розвитком держави здійснюється розподіл населення за адміністративно-територіальними одиницями, територіальне верховенство, що забезпечувало зв'язок органів влади з населенням на всій території. З економічного погляду такий зв'язок забезпечувало вилучення податків, виконання державою загальних економічних функцій.

За феодалізму в VIII—IX ст. основними формами експлуатації селян були панщина та податки (у грошовій та натуральній формі), які централізовано збирали державні органи.

У Візантії в X—XI ст. держава передавала приватним особам право на землю та експлуатацію залежних селян, але залишала за собою право вершити суд, описувати майно тощо. Корпорації, в які об'єднувалися ремісники і купці, перебували під контролем держави, їхніх керівників призначали державні посадові особи, держава регламентувала діяльність іноземних купців.

За часів становлення і розвитку капіталістичного способу виробництв роль держави, у т. ч. економічна, значно розширяється. Насамперед, вона сприяє первісному нагромадженню капіталу. Важливими економічними завданнями держави у цей період стають збереження конкуренції, обмеження іноземного впливу на місцеву промисловість, утримання пошти, портів, транспортних засобів, організація географічних досліджень. Держава регулює також тривалість робочого дня, частково розмір заробітної плати за допомогою відповідного законодавства. Ці завдання на нижчій стадії розвитку капіталізму держава виконувала за умов панування приватної капіталістичної форми власності, залишаючись, переважно, елементом надбудови. її перетворення на елемент базису здійснювалося лише частково, тією мірою, якою вона була влас­ником засобів виробництва.

1.2 Визначення сутності держави

Щоб дати економічне визначення сутності держави, розглянемо попередньо, як тлумачиться ця категорія в сучасній економічній літературі. Так, у "Великому економічному словнику" за редакцією А. Азріліяна стверджується, що держава — це "певний спосіб організації суспільства, основний елемент політичної системи, організація публічної політичної влади, що поширюється на все суспільство, є його офіційним представником і опирається в необхідних випадках на засоби і заходи примусу". Як бачимо, у даному визначенні взагалі відсутні будь-які аспекти держави як економічної категорії. Аналогічне за змістом визначення дається і в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна: держава розглядається як "апарат влади, який управляє справами суспільства і реалізацією інтересів пануючого класу (клану, соціальної групи, союзу класових сил або всього народу), в якому знаходить своє відображення і закріплення співвідношення політичних сил, що склалися у суспільстві".

У "Сучасному економічному словнику" держава як економічний суб'єкт характеризується як

1) "сукупність органів і осіб, які зосередили у своїх руках економічну владу, ухвалюють економічні рішення у державному масштабі і розпоряджаються державною власністю;

2) всі види економічних ресурсів, факторів виробництва, грошових коштів, що знаходяться у державній власності, у розпорядженні і підпорядкуванні державних органів влади (державна економіка)".

У "Короткій економічний енциклопедії", підготовленій петербурзькими вченими, взагалі нема поняття "держава", що свідчить про безпідставне ігнорування ними одного з найважливіших суб'єктів економічної діяльності. В інших наведених джерелах, в яких нема економічного аспекту держави, допускається аналогічна теоретико-методологічна вада.

Стосовно характеристики сутності держави в "Сучасному економічному словнику", то в ньому; по-перше, відсутні такі ознаки економічної категорії, як суб'єктно-об'єктні відносини; по-друге, коли називаються окремі об'єкти державної власності (всі види економічних ресурсів та ін.), то цей матеріально-речовий зміст власності поєднується не з суспільною формою, а з правовим аспектом власності, тобто йдеться про розпорядження державною власністю.

Водночас при визначенні економічної сутності держави слід враховувати окремі сторони соціологічного визначення держави, які затор-кують економічний аспект проблеми. Якщо у контексті сказаного дати економічну характеристику держави, то це важливий суб'єкт економічної діяльності, організація економічної влади в суспільстві, виконання якої базується на державній власності, з приводу формування та розвитку якої виникають та еволюціонують відносини привласнення між державою та іншими суб'єктами господарської діяльності.[18,C.75]

Наявність економічної власності (на засоби виробництва, частку національного доходу, валютні резерви та ін.) у руках держави перетворюється на економічну владу держави і навпаки, внаслідок діалектичної взаємодії власності і влади у будь-якому суспільстві. Водночас це означає, що держава як суб'єкт економічної діяльності здійснює управління власністю.

Характеристика держави як суб'єкта економічної діяльності конкретизується у виконуваних нею економічних функціях.

Наведене визначення економічної сутності держави враховує її основні ознаки (властивості) у будь-якому суспільстві, де існує ця організація. Проте залежно від типу економічної системи, етапів її розвитку значною мірою змінюється її сутність, зокрема обсяг її функцій, співвідношення між загальнолюдськими та класовими функціями. Так, навіть за умов капіталістичного способу виробництва на нижчій стадії абсолютно домінуючими були класові експлуататорські функції держави, що особливо наглядно виявляється у процесі первісного нагромадження капіталу, співвідношенні витрат на військові та інші класові цілі з одного боку, на економічні та соціальні цілі з другого боку. Переважання останніх у нині розвинених країнах світу настало лише в останні десятиріччя XX ст., про що буде сказано далі.

style="text-align:justify">З урахуванням сказаного економічну сутність держави в капіталістичному суспільстві впродовж приблизно чотирьох із половиною століть (початок XVI — 60-ті pp. XX ст.) можна визначити як економічний суб'єкт та організацію економічної влади у суспільстві, діяльність яких спрямована, насамперед, на задоволення інтересів класу капіталістів з використанням для цієї мети зростаючих обсягів державної власності. Тому державу при капіталізмі Ф. Енгельс справедливо називав колективним капіталістом, який залежно від зростаючої частки привласнюваної нею власності піддає експлуатації все більшу кількість осіб найманої праці. Така експлуатація здійснюється у всіх сферах суспільного відтворення, передусім, через механізм оподаткування та підприємницької діяльності. Важливо врахувати й те, що Ф. Енгельс говорив про власність держави на певну сукупність продуктивних сил, ступінь її перетворення на сукупного капіталіста залежно від масштабів одержавлення провідної сторони суспільного способу виробництва.

За життя Ф. Енгельса продуктивні сили складалися лише з засобів праці, в т. ч. землі, робочої сили, предметів праці та окремих елементів використовуваних людьми сил природи. У наступні десятиліття до них долучились форми та методи організації виробництва, наука та інформація. Такий підхід є конструктивнішим, ніж наведений вище погляд, у якому при визначенні сутності держави йдеться про всі види економічних ресурсів та фактори виробництва, що знаходяться в державній власності. Це зумовлено тим, що серед факторів виробництва, крім традиційних (які збігаються з основними елементами продуктивних сил) називаються ризик, час, нагромадження капіталу, науково-технічний прогрес, державне регулювання економіки, які неможливо перетворити на об'єкт державної власності. Якщо ж вести мову про власність держави на продуктивні сили, то даний процес є матеріально-речовим змістом державної власності і його доцільно підвести під поняття "одержавлення продуктивних сил".[19, C. 98]

Суспільною формою останнього є відносини державної економічної власності, що виникають і розвиваються між державою з одного боку, іншими економічними суб'єктами з другого боку, з приводу привласнення різних елементів продуктивних сил. Це, у свою чергу, дозволяє обґрунтувати закон одержавлення суспільного способу виробництва, а на цій основі — закон одержавлення капіталістичної економіки.

 

 

2.1 Меркантилісти

Починаючи з XIV ст. в економіці передових країн Західної Європи натуральне господарство витіснялося товарно-грошовими відносинами, умовою господарського життя ставав товарний обмін. Багатство — як приватне, так і національне — стало виражатися тепер не сукупністю натуральних благ і послуг, що належали феодалам, а грошима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Основним предметом економічної думки пізнього середньовіччя стали гроші, а сила держав почала вимірюватися безпосередньо їх грошовими ресурсами. Ця епоха характеризується швидким збільшенням лихварського та купецького капіталу, джерелом яких є сфера обігу.

Великі географічні відкриття (наприкінці XV ст.) помітно позначилися на економічному житті європейських держав:

     збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка набрала міжконтинентального характеру;

     розширились ринки збуту продукції, яку виробляли європейські країни;

     європейські ринки забезпечувалися дешевою продукцією та сировиною завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях;

     великі поклади дорогоцінних металів на американському континенті стали надбанням європейських держав.

На основі узагальнення зазначених економічних процесів у країнах Європи на початку XV ст. виникло економічне вчення меркантилізм (від ісп. тегсапіе — купець), основні постулати якого є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх класифікації. Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Як економічне вчення меркантилізм є обґрунтуванням економічної політики держави. Спочатку це вчення відігравало вторинну роль щодо вже існуючих методів збагачення держави, а з розвитком своєї економічної доктрини (особливо в XVII ст.) почало справляти вирішальний вплив на економічну політику.

У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:

     предметом дослідження є виключно сфера обігу;

     гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

     нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

     вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

     ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики.

1.   Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2.   Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

3.   Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

4.   Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

5.   Виправдання колоніальної експансії.

6.   Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.

В еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

     ранній, або монетаризм (XV ст.);

     зрілий, або розгорнута меркантилістська система (XVI — початок XVIII ст.).

Різке збільшення товарообігу зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхнулось у XIV—XV ст. на реальну перешкоду — обмеженість існуючих запасів дорогоцінних металів (золота й срібла). За таких обставин країни, які мали природні родовища дорогоцінних металів, пули багатшими від сусідів. Іспанія та Португалія стали наймогутнішими країнами Європи в XVI ст. саме за рахунок найбільших запасів "стратегічних" металів, отриманих від колонізованих територій. Це посилювало впевненість суспільства в тому, що приріст грошового запасу країни є джерелом збільшення національного багатства.

Ототожнення багатства з грошима стало основою економічної доктрини іспанської держави. Провідний ідеолог іспанського монетаризму Хуан де Маріана (1536—1624) на початку XVII ст. вимагав заборонити будь-яку зовнішню торгівлю, крім вивезення іспанських товарів у обмін на іноземну золоту монету. Така політика примусового виключення Іспанії зі світової торгівлі призвела менш ніж через століття до суттєвої затримки економічного розвитку країни.

Раціональний зміст монетаризму найповніше розкрив італійський банкір Б.Даванзатті (1529—1606) у праці "Читання про монету" (1582). Метафорично порівнюючи монету з кров'ю економічного організму, він наголошував, що будь-яке багатство можна обернути на гроші. Таким чином, ранній меркантилізм — це не примітивне ототожнення багатства із грошима, а відкриття сутнісного зв'язку між товарами й послугами та грошима, які дають змогу порівнювати цінності. Італійський економіст виокремлював також функції міри вартості та засобу обігу як властивості грошей, що роблять їх потрібними для суспільства.

Прикладом практичного застосування монетаристської доктрини є Англія. Саме ця країна породила основний елемент монетаризму — систему грошового балансу. Вважаючи найбільшим злом відплив з країни золота й срібла, закон 1381 р. забороняв вивозити гроші за кордон, а борги іноземним державам мали повертатися за рахунок англійських товарів. Будь-який іноземний купець, який продав свою продукцію в Англії, на отримані гроші повинен був купувати товари англійського виробництва. Пізніше англійський уряд удався до випуску неповноцінної англійської монети. Спочатку такі дії сприяли пожвавленню грошового обігу, але починаючи з XVI ст. результат змінився на протилежний: ціни почали швидко підвищуватися, а гроші — відпливати з країни за кордон і осідати у вигляді скарбів. Об'єктивні засади існування монетарної системи меркантилізму були вже вичерпані.

На початку XVII ст. практично в усіх західноєвропейських країнах проблема недостатньої кількості грошей відійшла в минуле, кількість грошового металу збільшилась у кілька разів. На кінець XVI ст. припадає швидкий розвиток зовнішньоторговельних монополій Англії та Голландії. Пізніше такі компанії, як Ост-Індська та Вест-Індська, що фактично вийшли з-під державного контролю, робили спроби нав'язати державі власну економічну політику.

Класиком зрілого меркантилізму, який пропагував погляди об'єднаного в монополії купецького капіталу, був один з керівників Ост-Індської компанії Томас Мен (1571—1641). Він спростував твердження про вигідність дотримання грошового балансу не тільки для торгових компаній, а й для держави в цілому. Збільшення кількості грошей у країні можна досягти не забороною їх вивезення, а навпаки, активною зовнішньою торгівлею: перевищенням вартості експорту над вартістю імпорту. Вивезення грошей Т. Мен ототожнював із сівбою, що дасть у майбутньому великий урожай.

У працях Т. Мена та його сучасників Л. Робертса, Ч. Девентанта, А. Серри було сформульовано доктрину торгового балансу — найважливішу частину економічного вчення зрілого меркантилізму. У розумінні цих авторів гроші є важливими саме як вихідний пункт круго-обороту Г—Т—Г, що здійснюється в зовнішній торгівлі. На відміну від монетаризму на перший план висуваються не гроші як засіб обігу, а грошовий капітал у раціональній формі світових грошей. Представники пізнього меркантилізму основним джерелом національного багатства вважали прибуток капіталу, що функціонує в зовнішній торгівлі. Основне питання, що його ставили меркантилісти у своїх творах, — як збільшити цей прибуток. Відповідей було дві: через посередницьку торгівлю та через розвиток експортної промисловості, яка працює на вітчизняній або дешевій привізній сировині, причому другому напрямку віддається перевага. "Ми повинні піклуватися про те, щоб збільшити виробництво речей, які є найменш обтяжливими для країни й мають найбільшу вартість у інших країнах", — писав С. Фортрейу 1663 р. [18, с. 190].

Зростання прибутків меркантилісти пов'язували також зі зниженням витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників. У працях голландських меркантилістів П. де ла Корта і Ж. де Вітта (середина XVII ст.) пропонувалося законодавчо обмежувати заробітки.

Основним знаряддям збагачення торгового капіталу в XVII— XVIII ст. були заходи державної влади. Первісне нагромадження капіталу в Європі спиралося на державне регулювання.

У передових країнах Європи — Англії й Голландії — торговий капітал, що об'єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Апогей державного втручання в економіку припав на епоху правління міністра фінансів Жана Батіста Кольбера (1619—1683), тому практичний французький меркантилізм увійшов у історію під назвою кольбертизму. Уряд Франції намагався звести до мінімуму імпорт промислових товарів і всіляко сприяв розвиткові вітчизняної промисловості (як експортної, так і імпортозамінної). За державний рахунок утворювались експортні мануфактури, промисловці отримували неабиякі привілеї (наприклад, звільнялися від податків).

Зрілий меркантилізм дістав назву комерційної, або мануфактурної, системи. Економічне вчення пізнього меркантилізму відбивало процеси первісного нагромадження капіталу та переростання торгового капіталу, що був зайнятий у зовнішній торгівлі, у промисловий капітал експортних галузей національних економік.

Таким чином, пізній меркантилізм, відійшовши від абсолютизації сфери зовнішньої торгівлі, створював підґрунтя для появи нового напрямку економічної думки, предметом розгляду якого став переважно процес виробництва матеріальних благ. З точки зору сучасної економічної науки значення меркантилізму полягає:

     в обґрунтуванні активної державної економічної політики, сутність якої полягає в захисті внутрішнього ринку від іноземної конкуренції (принагідно зазначимо, що Дж. М. Кейнс саме меркантилістів називав своїми ідейними попередниками);

     у формулюванні доктрини активного торгового балансу (позитивного сальдо зовнішньої торгівлі), яка залишається фундаментальним принципом сучасних зовнішньоторговельних відносин.

Теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, коли для заохочення тих чи інших виробництв або ремесел надавались пільги в оподаткуванні. Але у ті далекі часи використання податкових важелів як інструментів впливу на економічне життя мало спорадичний характер.

Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам - достойний рівень життя[7, С. 41]. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей - поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.

Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, а фірми не могли впливати на основні параметри ринку. У кожній галузі функціонували тисячі дрібних і середніх виробників, взаємозв’язок між якими здійснювався через ринок у вигляді конкуренції. За таких умов ринковий механізм регулював розподіл ресурсів, територіальні пропорції, ув’язував між собою вартісні пропорції, окремі фази відтворювального процесу. Економічна могутність фірм була ще недостатньою, щоб впливати на макроекономічні процеси, а економічна роль держави зводилася до функцій «нічного сторожа», тобто охоронця власності[19, С. 108]. Отже, економісти піднімали питання регулювання економікою, бо в цьому не було потреби.