Концепція постіндустріального або інформаційного суспільства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Інститут соціології, психології та управління

Кафедра  теорії та методології  соціології

Курсова робота

на тему:

“Концепція постіндустріального або інформаційного суспільства ”

Київ – 2011

ЗМІСТ

Вступ

Сучасні інформаційні та телекомунікаційні технології, зростання  ролі інформації та знання в суспільстві  зумовили появу не лише різноманітних соціальних ефектів, а й призвели до виникнення нових течій суспільної думки, відомих як постіндустріальна теорія, концепція постмодернізму, концепція технотронного суспільства, теорія суспільства знання, концепція інформаційного суспільства, концепція постекономічного суспільства тощо . Усі ці визначення, у загальному розумінні, можна об’єднати у єдине поняття «інформаційне суспільство».

Сам термін «постіндустріалізм»  було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречено».

Вчений М.Моісеєв досить слушно зауважив :   «Кожен, хто використовує термін «інформаційне суспільство», розуміє його по-своєму.». Тому будь-яке явище, що розглядається у контексті теорій інформаційного суспільства має бути проаналізовано з позиції різних концептуальних підходів до його вивчення. У своїй роботі я хочу проаналізувати погляди на  постіндустріальне суспільство  соціолога Елвіна Тоффлера,який вклав своє розуміння нового типу суспільства у теорії “Трьох хвиль” та соціолога Деніела Белла,який асоціює прихід постіднустріалізму із науково-технічним прогресом та зростанням ролі інформації для соціуму. Саме від цих двох основних концепцій  я буду відштовхуватись у своїй роботі задля належного розкриття  теми постіндустріального суспільства.

1. Теорія «Третої хвилі» за Е.Тоффлером

1.1. Американський соціолог  Е. Тоффлер презентував свою точку зору щодо  причини виникнення сучасного інформаційного суспільства з боку впливу інновацій на соціум. У центрі технологічних теорій інформаційного суспільства лежить низка технологічних інновацій, які почали з’являтися наприкінці 1970-х рр. Він вважав нові технології  однією з найпомітніших ознак настання нових часів. Саме вони,на його думку,  ознаменували народження інформаційного суспільства. Під розвитком технологій  мається на увазі виникнення та широке розповсюдження кабельного та супутникового телебачення, комп’ютерних мереж, доступність персональних комп’ютерів, он-лайн інформаційних мереж, вільний доступ до інформації завдяки Інтернету.

Тоффлер описує процес відмирання індустріальної цивілізації у термінах «техносфери», «соціосфери», «інформаційної» та «владної сфери», вказує, які революційні зміни у сучасному світі відбуваються у кожній з цих сфер. Не даючи прямого визначення поняттю “інформаційного суспільства”, він визначає його описово, через перерахування елементів, що є радикально новими для сьогоднішнього життя і які докорінно змінять життя нинішнього та найближчого покоління. Основна метафора, що використовуються Тоффлером, - це зіткнення хвиль, що призводить до змін. Так він виокремлює етапи розвитку, спираючись на тип культури – доіндустріальні культури (першу хвилю), індустріальні культури (другу хвилю) та суперіндустріальні культури (третю хвилю)

Перша хвиля цивілізації  почалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (до-індустріальної) цивілізації.

Характерними  рисами першої хвилі є :

• вкрай повільне економічне зростання;
• повільне, але невпинне зростання кількості населення;
• низький рівень споживання у переважної більшості населення — на межі фізіологічного мінімуму;
• поділ праці існував у досить простих формах, хоча й виділилося до 300І специфічних ремесел;
• основним видом енергії була сила м´язів людини та тварини;
• головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80—97 процентів населення;
• основний соціальний конфлікт — навколо проблем землеволодіння таї землекористування;
• структура суспільства була жорстко ієрархічною і задавалася переважно неекономічними факторами — походженням, належністю, силою, владою, авторитетом тощо;
• соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.

Друга хвиля цивілізації  почала підійматися в XVI ст. і привела  до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації. її кодами, згідне з Е. Тоффлером, стали:

• стандартизація — уніфікація виробничих процесів та продукції;
• вузька спеціалізація;
• синхронізація процесів у часі;
• концентрація виробництва та капіталу;
• максимізація обсягів виробництва;
• централізація управління.

Особливими  рисами другої хвилі розвитку цивілізації  стали:

• швидке економічне зростання;
• значне зростання чисельності населення;
• зростання споживання, рівня та якості життя (ці процеси характерная вались нестабільністю, циклічністю та нерівномірністю за країнами та регінами);
• розподіл праці досяг дуже високого рівня;
• основний вид енергії — механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);
• головний засіб виробництва — промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в промисловості зайнято 45—65 процентів працездатного населення;
• основний соціальний конфлікт — між працею і капіталом;
• соціальна структура суспільства опирається на майнові фактори і формально не є жорстко ієрархічною;
• соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.

Третя хвиля цивілізації  почала підійматися в середині XX ст. Вона призведе (а в деяких країнах  вже призвела) до формування постіндустріаль-ної (інформаційної) цивілізації. Суспільство  третьої хвилі характеризується такими ознаками:

• суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає рівномірнішим;
• різко знижуються темпи зростання населення, а в окремих країнах, наприклад в Україні та інших пострадянських державах, навіть є від´ємні;
• рівень споживання перш за все у високорозвинених країнах характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя, від «суспільства масового споживання» до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;
• знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;
• основний вид енергії поки що важко визначити, але зрозуміло, що це буде один із нетрадиційних, альтернативних видів — ядерна (а можливо й не обов´язково), сонячна, геотермальна, енергія вітру, хвиль, припливів-відпливів або ще будь-яка інша, поки що невідома;
• головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 процентів працездатного населення;
• основний конфлікт — між знанням та некомпетентністю;
• паралельно змінюються і соціальна структура суспільства — на місце класового поділу приходить професійний;
• соціальна та просторова мобільність багаторазово зростає.

Перехід від другої до третьої хвилі, згідно з Стоуньєром, здійснюється в процесі трьох «кремнієвих» революцій:

• винайдення мікросхем;
• створення фотоенергетичних батарей;
• розвитку парникового господарства.

Е. Тоффлер констатує  наявність кризових явищ в індустріальній системі, які пов´язано з тим, що індустріальний світ вступає в  нову стадію історичного розвитку, стадію технотронної цивілізації, котра вже не піддається законам індустріалізму. Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку суперіндустріальної цивілізації.

Прогнозуючи майбутнє, Е. Тоффлер розробив кілька моделей. Так, у праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації» (1980) крах індустріалізму він пов´язує з послідовною зміною «хвиль перемін»: аграрна хвиля цивілізації, індустріальна хвиля цивілізації, хвиля комп´ютерів, комунікацій та утвердження суперіндустріалізму.

Аналогічні ідеї розвиває Е. Тоффлер і в праці «Передбачення та передумови» (1983), хоча тут особливу увагу він звертає на формування різних структур інформаційного суспільства. У праці «Метаморфози влади» (1990) Е. Тоффлер майбутнє пов´язує із побудовою цілісної гуманної цивілізації, перехід до якої відбудеться шляхом революції влади, яку він називає однією із найважливіших революцій, вона є рушійною силою багатьох змін. Основним фактором «революції влади» є знання.

1.2. Виходячи з положень Е. Тоффлера, викладених у його праці , можемо виокремити швидке посилення ролі знання  та залежності від нього сили і багатства, а також вихід знання з під контролю вузького кола спеціалістів .За Тоффлером ,це призводить до зародження так званого „когнітаріату», який йде на зміну пролетаріату і майже усуває його з арени економічного і політичного життя. Під „когнітаріатом» маються на увазі робітники із середньою і вищою освітою, озброєні спеціальним знанням і комп’ютером. І саме вони є найвпливовішими в інформаційному суспільстві.

Тоффлер вбачає дві політичні  війни, що відбуваються одночасно. Перша  війна, чи боротьба, — це “політика, яка вона є”, тобто битви між  класами й групами за конкретні  здобутки. А друга й ширша форма  боротьби є «суперборотьбою» між  прихильниками старих суспільних відносин Другої Хвилі й ідеологами нової Третьої Хвилі. Хоча вододіл між ворогуючими силами ще чітко не визначився, найважливіший розкол тепер відбувається не між багатими й бідними, чи між середнім класом i крайніми верствами, чи між расовими й етнічними меншинами, між привілейованими та приниженими етнічними групами і навіть не між капіталізмом та комунізмом . На думку Тоффлера, прихильники Другої Хвилі знаходяться зараз при владі, вони зосереджені навколо профспілок, світу бізнесу й партій. Представників Третьої Хвилі характеризувати важче. Одні з них приходять з “правого” крила Другої хвилі, інші — з “лівого”: вільні риночники й борці за свободу, неосоціалісти, феміністки, активісти руху за громпадянські права, колишні “зразкові” діти і найупертіші з упертих. Одні є активістами зі стажем у русі за мир, інші ніколи в житті не брали, хай там що, участі у маршах і демонстраціях. Одні є глибоко релігійними, інші — заповзяті атеїсти.Тоффлер закликає до нового типу чуйного політичного лідерства i змальовує картину демасифікованих місцевих політичних організацій, які співіснуватимуть із новими наднаціональними партіями.

Отже, за працею  Елвіна Тоффлера ,  «Третя хвиля»  - це результат  інтелектуальної революції,тобто  постіндустріальне суспільство, в якому спостерігається величезна різноманітність субкультур та стилів життя. Тоффлер вважає, що інформація може замінити значну кількість матеріальних ресурсів та стає основним матеріалом для працівників. Тоффлер попереджує нас про нові складності,соціальні конфлікти та глобальні проблеми, з якими стикнеться людство в 21 сторіччі.

2. Концепція постіндустріального суспільства за Д.Беллом.

2.1. Концепцію постіндустріального суспільства докладно дослідив англійський соціолог Денієл Белл. У своїй праці «Прихід постіндустріального суспільства» він порівняв дослідження індустріального суспільства із передбаченням майбутнього, а саме – майбутнього розвитку соціуму в умовах панування інформації та переваги сфери послуг над виробничою.

Свого часу Д. Белл очолював «Комісію 2000 року», створену рішенням Конгресу СПІА. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку СПІА у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу «Америка в 2000 р.». У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав «постіндустріальним».

У другій половині XX ст. у  найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення  інформації стала такою високою, що вже у 70-х рр. XX ст. вчені-соціологи  зробили висновок (як показав час — правильний), що у XXI ст. неписьменними вважатимуться не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, які не вміють учитися, забувати непотрібне, і вчитимуться знову.

У зв’язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп’ютерні програми тощо). У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального. Якщо індустріальне суспільство було економіко центричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю: зростає роль «людського фактора» і всієї спрямованої на нього системи соціогуманітарного знання. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри). Як зауважив Деніелл Белл, «постіндустріальне суспільство не заміщує індустріальне, так само як індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор економіки». Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути «людиною економічною». Домінантними для неї стають нові, «пост матеріалістичні» цінності.

Для того,щоб краще  орієнтуватися у відмінностях між  індустріальним та постіндустріальним соціумом, пропонцю переглянуту наведену нижче таблицю.

Порівняння  індустріального та постіндустріального  суспільства

Отже, користуючись данними, які навів Белл, ми, будучи членами нового,постіндустріального соціуму,можемо зробити висновки,що американський соціолог максимально  об’єктивно спрогнозував  суспільні перетворення у багатьох аспектах.

2.2. Концепція Белла про постіндустріальне суспільство по суті частково розкриває концепцію Тоффлера про хвильовий характер розвитку суспільства. За якою є три хвилі розвитку суспільства: перша хвиля — аграрне суспільство, друга хвиля — індустріальне суспільство, третя хвиля — постіндустріальне суспільство. І концепція постіндустріального суспільства органічно вписується в хвильову концепцію Тоффлера.

Центральною ознакою  «постіндустріального суспільства», за Беллом є панування науки, наукових знань.  Белл визначає постіндустріальне  суспільство,як «суспільство, в економіці  якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів»

Д. Белл робить спробу охарактеризувати нові тенденції сьогоднішнього світу, прагне оцінити основні структурні зміни в суспільстві з точки зору їх впливу на науку і технологію, проаналізувати деякі проблеми зміни статусу знання, окреслити сьогоднішні й майбутні риси класу освічених і технічно підготовлених громадян. Ці завдання випливають з методу Д. Белла, ґрунтованого на відносній автономності трьох основних сфер соціального життя - соціальної структури (економіка, техніка, система зайнятості), політичної організації суспільства і культури, на які сьогодні особливо інтенсивно впливають цивілізаційні зміни.

Д. Белл стверджує, що сьогоднішня  цивілізація пройшла через доіндустріальну  та індустріальну епохи і нині світ стоїть на порозі наступної ери - постіндустріальної; кожна наступна ера несе із собою кращі здобутки попередньої і тим самим породжує історичний прогрес. Не слід забувати про поступальність розвитку, адже постіндустріалізм є продовженням тенденцій, що витікають з індустріалізму.

Ідея постіндустріалізму відіграє роль концептуальної схеми. Нею визначається новизна соціальної організації та сума проблем, з якими доведеться зіткнутися суспільствам, що ставатимуть на цей шлях розвитку. Центральне місце посядуть теоретичні знання та їх кодифікація, основними інститутами стануть університети, академії та дослідницькі організації, економічною базою —наукомісткі галузі промисловості, основним ресурсом - людський капітал та інформація. Інтелектуальна технологія для майбутнього суспільства матиме таке саме значення, як машинна для індустріалізму. Світ не стоїть на місці, він розвивається. І сьогодні вирішальним фактором стає інформація.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма  ознаками:

1. перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;
2. переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;
3. провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;
4. орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;
5. прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Д. Белл так визначає постіндустріальне суспільство: “Це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому втілення інновації все більше залежить від досягнень теоретичного знання. Постіндустріальне суспільство пропонує виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів чи технократів” Д. Белл зазначає, що кожне з відомих нам суспільств (доіндустріальне, індустріальне) поділялося на еліту і маси. З іншого боку, суспільство буває відкритим або закритим. У минулому більшість суспільств були елітарними та закритими в тому сенсі, що аристократія була надзвичайно замкнутим станом. На противагу цьому сучасні суспільства стали відкритими, до того ж знання і технічна компетентність ставали неодмінною умовою для інкорпорації в еліту, тому основою процесу для такого просування ставала освіта. “Норми нової інтелігенції - норми професіоналізму - знаменують відхід від пануючих норм економічної вигоди, головного в комерційної цивілізації фактора” .У постіндустріальному суспільстві така еліта має владу в межах інститутів, пов’язаних з інтелектуальною діяльністю - дослідницьких організацій, університетів тощо - але у світі великої політики вона володіє не більше ніж впливом. Адже “ці фахівці і не пов’язані певними спільними інтересами, щоб стати політичним класом” . А політичний клас Д. Белл розуміє як “систему, що встановила основоположні правила придбання, володіння та передачі різних повноважень та пов’язаних з ними привілеїв” .Тому «еліта знання» може ставити проблеми, ініціювати нові питання і пропонувати їх технічні рішення, але вона не має влади сказати «так» чи «ні». Останнє є прерогативою політиків, але не на науковців чи економістів. У зв’язку з цим, на думку Белла, вкрай перебільшеною є ідея про те, що «еліта знання» може стати новою елітою влади .

Зрештою, значення постіндустріального суспільства полягає в тому, що:

1. Воно посилює роль науки  й когнітивних цінностей як  основної інституційної необхідності  суспільства;

2.Перетворюючи ухвалення рішень на більш технічну процедуру, воно дещо безпосередніше вводить у політичний процес ученого або економіста;

3. Завдяки поглибленню існуючих  тенденцій до бюрократизації  інтелектуальної праці воно створює  комплекс напруженостей для традиційних  визначень інтелектуальних пошуків  і цінностей;

4. Створюючи технічну  інтелігенцію та розширюючи її чисельність, воно порушує вирішальні питання про ставлення технічного інтелектуала до літературного.

Денієл Бел писав у своїй  праці “Прихід постіндустріального суспільства”: «Те, що я доводжу у цій книзі, є положення, згідно з яким головним джерелом структурних змін у суспільстві — змін у способах нововведень, у відношенні наук до технології і в громадській політиці — виступають зміни в характері знання: експоненціальне зростання й розгалуження науки, виникнення нової інтелектуальної технології, проведення систематичних розвідок завдяки бюджетам організацій “Дослідження й розвиток” і, як чашечка квітки всього цього, кодифікація теоретичного знання.»

Отже, концепція «постіндустріального суспільства» є своєрідною проекцією  «індустріального суспільства». Спочатку теоретики «постіндустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант «індустріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку буржуазного суспільства, а з іншого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса у розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які займались проблемами перспектив розвитку капіталізму, і навіть заявляє, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати  марксову логіку соціального аналізу  і разом з тим виступає категорично  проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксистському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна. Передовсім тому, що «власність — це юридична фікція». Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які всі суспільні зміни виводять лише з прогресу техніки і технології.

3.Інформаційне  суспільство

1. Поява теорії інформаційного суспільства пов’язана з іменами Ф. Махлуп і Т. Умесао, які на початку 60-х років ввели в науковий оборот фактично одночасно в США і Японії термін «інформаційне суспільство». Поряд з ним використовувалися такі терміни, як «Технотрон суспільство», «суспільство знання», постіндустріальне суспільство, «відкрите суспільство».

У закордонній літературі кінця 70-80-х років багато писалося про настання інформаційного суспільства. Так, Т. Стоуньер стверджував, що інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси- найбільше джерело добробуту. Також вони дали визначення новому поняттю “остіндустріальна економіка” - це економіка, в якій промисловість за показниками зайнятості і своєї частки в національному продукті поступається місцем сфері послуг, а сфера послуг є переважно обробка інформації.

Згодом стало досить очевидним, що в руслі цього підходу найбільш популярними будуть поняття, так чи інакше пов’язані з вказівкою на нову технологічну та інформаційну природу сучасного суспільства.  
Теорія «інформаційного суспільства» була розвинена такими авторами, як  
М. поратися, Е. Масуда, Т. Стоуньер, Р. Кац та ін.

 В тій чи іншій  мірі вона отримала підтримку  з боку тих дослідників, які  акцентували увагу не стільки  на прогрес власне інформаційних  технологій, скільки на становленні  технологічного, або технетронного  (technetronic  
- від грецького techne), суспільства, або ж позначали сучасний соціум, відштовхуючись від зрослої і постійно зростаючу роль знань.

Прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням «четвертого», інформаційного сектору економіки, який йде після сільского господарства, промисловості та економікою послуг.

Якщо в аграрному  суспільстві економічна діяльність була пов’язана з виробництвом продуктів харчування, а обмежуючим чинником є земля, в індустріальному суспільстві головним було виробництво товарів, а обмежуючим фактором - капітал, то в інформаційному суспільстві основною економічною діяльністю є виробництво та застосування інформації для ефективного функціонування інших форм виробництва, а обмежуючим чинником стає знання. Якщо в індустріальному суспільстві центральними змінними були праця і капітал, то в постіндустріальному суспільстві такими виступають інформація та знання, які заміщають працю як джерело доданої вартості.