Конюнктурне дослідження світового ринку діамантів

                                            Вступ

Навіть для поверхового ознайомлення із сучасним станом світового ринку  алмазів, діамантів, ювелірних виробів  важливо розуміти, що не існує алмазодіамантового комплексу як такого. Існує алмазодобувна промисловість і виробництво діамантів. „Між виробниками алмазів і гранильниками діамантів завжди є антагонізм”, - вважає заступник міністра фінансів, керівник Гохрану РФ (найбільшої в російському алмазному бізнесі структури) Володимир Санько. На відміну від ювелірів, ці компанії зорієнтовані, насамперед, на експорт. „Геніальний винахід DeBeers - Центральна збутова організація (ЦЗО), що захищала алмазовидобудівників від коливань кон'юнктури ринку .Галузь капіталомістка й інерційна, вона повинна мати надійну перспективу . У той же час ринок ювелірних прикрас дуже ризикований. Він надзвичайно чуттєвий до стану економіки. Усі ризики приймають на себе ювеліри й гранильники. Вони можуть розорятися і знову відроджуватися, як це відбувалося, наприклад, з московським заводом "Кристал". Втрати для економіки невеликі. Але якщо два роки простоїть гірничо-збагачувальний комбінат, то для його відродження будуть потрібні капіталовкладення в обсязі, необхідному для будівництва нового .Діамантовий ринок більш диверсифікований, аніж алмазний. Там десятки тисяч покупців і продавців. Це зовсім інший ринок, що нічого спільного з алмазним ринком не має.”

З 1960 по 1990 рік, коли існували всього три  алмазовидобувні країни - ПАР, Ботсвана, Росія - і De Beers, зв'язок між цими ринками був дуже міцним. Із середини 90-х років ситуація змінилася. Поява на ринку нових виробників алмазів сприяли виникненню ситуації, у якій збереження колишньої системи для DeBeers втратила сенс. Галузь пережила революцію, коли DeBeers відмовилася від практики регулювання світових цін шляхом поповнення стоків.

Саме при таких умовах, коли постійно з'являються нові можливості та нові труднощі, надзвичайно важливим видається  нам створення режиму повного  державного сприяння для галузі в  Україні, відмова від економічно неефективних для українських підприємств  та бюджету рішень та вміле використання власних конкурентних переваг в  поєднанні з позитивним зарубіжним досвідом. Ювелірна справа Україні  розвинена не менше гранувальної, тому для тих бізнесменів, що захочуть мати подібний повний цикл, Україна  дуже зручна країна. Для цього треба  піддавати корінним змінам законодавство.

Клас українських гранівників  високо котирується у світі і  не поступається бельгійцям та росіянам, що тримають лідерство в переробці  великої і середньої алмазної сировини. У групі цих країн  свою сировину має тільки Росія. Конкуренція  втілилася тут у таку своєрідну  форму, як створення гранувальних підприємств  на території Росії (головним чином  у Москві і Смоленську) з перевагою  бельгійського чи ізраїльського  капіталу.

Завдання : дослідження сучасного стану світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів, виявлення тенденцій його трансформації та найбільших світових виробників; визначення місця на ньому України; виділення головних причин занепаду галузі; аналіз ЗЕД Вінницького алмазно-ювелірний заводу "Кристал", запропонування заходів для підвищення її ефективності.

Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку діамантів

1.1. Історія діамантів

Перші алмази були знайдені в руслі ріки Голконда в  Індії, точна дата знахідки не відома. Найдавніша згадка про алмази в давньоіндійській літературі залишилась в „Артхашастрі” („Науці про користь”), автор якої, Чанак'я (Каутілья, Вішнугупта і Ватсьяна), був першим міністром уславленого царя Чандрагупти (III ст. до Р.Х.). Алмази широко присутні в індійській міфології. Кілька творів VI – VII ст. описують вчення монаха Агастьї про камені, де зокрема розповідається легенда про походження алмазів. Згідно з міфічними уявленнями індусів, у розсип алмазів перетворилося тіло повелителя демонів Бали, коли бог Індра спопелив його блискавкою „ваджра”.

В уривку боргової книги написаної санскритом (від 4. століття до н. І. Христа) є записи, які підтверджують, що діамант був цінністю, якою в Індії в ті часи торгували.

В маєтках величних та багатих людей були знайдені в  первинному вигляді дуже красиві  кристали, які були дорогоцінними. Діамант  мав велику популярність як талісман дякуючи своїй винятковій твердості  і іншими чудовими властивостями. Був  символом відваги та мужності —  це риси чоловіків.

Містична сила діаманта була відома ще в Єгипті, носіння діамантів на чотирьох пальцях лівої руки мало означати, що вена кохання („vena amoris“) прийде з пальця прямо до серця. Розташування діаманта або діамантового пороху на кінчику пальця повинно гарантувати пряму дорогу до з’єднання кохання з вічністю.

До Європи найбільш ймовірно вперше привіз діаманти Олександр Великий. Спочатку були сприйняті за таємничий раритет, потім були їм надані магічні та цілительні властивості. Згадувалось, що коли Олександр Великий дістався до долини діамантів, побачив її дно посипане дорогоцінними каменями, яке охороняли незчисленні армії змій з ворожими поглядами. Але Олександр змій обдурив, а їх діамантів дістався. В старій Греції люди порівнювали діаманти зі „злими богами, які впали на землю“. Щоб звеличувати твердість діаманта, називали їх „adamas“, непереможний. 60 років перед І.Христом писав Плініус про діаманти в своїй Історії природи. Перший не шліфований діамант з'явився в Римі між 1. та 3. століттями.

В 13 сторіччі Марко Поло згадує Ормуй як головний перський діамантовий ринок.

В 13 сторіччі був  головним ринком та центром на Заході Венеції. Від початку 13 сторіччя з ними підтримувала торгові контакти більшість головних міст Європи. Саме звідти приходили торговці з шовком та діамантами до Брегг. Брегг стало не тільки центром діамантової торгівлі, але також місцем, де були діаманти опрацьовані. Діамантова промисловість душе швидко розширялась. Цьому допоміг уроженець з Брегг Людовік Ван Беркен, винахідник діамантового шліфування.

Процес оброблення алмаза тримався довго в таємниці. В 14 сторіччі лінії восьмигранника шліфувались на дошці з дерева або міді покритої діамантовим пилом. Такий спосіб використовувався раніше для обробки інших дорогоцінних каменів та слонової кістки. В випадку  алмаза все перетворювалось в  дуже тривалий процес. Від 15 століття оброблення було технічно вдосконалене, неправильні  кристали стали ділити ламанням. Але  при шліфуванні стало використовуватись  у вигляді оригінальної сировини. Каміння форми піраміди всаджували до каблучок. Головною метою обробки  було позбавлення алмазу поверхневих  нерівностей та бруду. Взірці таких  каменів були знайденні у фрагментах каблучок та кераміці.

Винахід шліфування на сталевій підставці покритою алмазним пилом, надав шліфувальникам більше можливостей до обробки каміння: на прикінці 15 сторіччя з’явились „площадкові“ шліфи в вигляді ромбу, квадрата, прямокутника та ін. Об’ява прямого шляху до Індії в 1498 році, відкритий мореплавцем Васко да Гамою, переніс центр торгівлі з Венеції до Лісабону. Від кінця 14 сторіччя світовим центром торгівлі діамантами стають Антверпи. Діамант е досконалим символом вічної спільності. Цієї традиції - кохання, яке ніколи не закінчується, дотримуються вже декілька століть. Перші згадки про дарування діаманта як індивідуального символу кохання походить з 15 століття.

Традицію дарування діамантової каблучки як шлюбного дару починає в році 1477 воєвода Максиміліан Ракуський, коли діамантову шлюбну каблучку дарував Марії Бургундській. Від тої доби традиція дарування діамантових шлюбних каблучок розповсюдилась по цілому світі з аристократичних родин до родин промисловців а в останньому столітті також до родин „звичайних смертних“.

В золотий вік 16 сторіччя діамантова торгівля була в  руках португальських євреїв та італійських  торговців. В 17 сторіччі почалась ера  шліфування різних видів та форм. Діаманти шліфувались як овал, крапля, маркіза  та інші. Ремісники, які шліфували  алмази, походили з Антверпів і  працювали в найвищих поверхах будинків, де було найкраще світло.

До кінця 18 століття Індійські поклади були вичерпані, але і через об’яву перших покладів в Бразилії в другій половині 18 ст. не було відновлене процвітання Антверп.

В другій половині 19 століття висновками експериментів прийшов Генрі Морс в США з першим сучасним діамантовим шліфом, його пізніше вдосконалив, математично прорахував і в році 1919 зафіксував в США Марцел Толковский, який на сьогодні рахується винахідником сучасного діамантового шліфу.

В році 1871 брати Де Беєрсові, власники малої ферми в Кімберлей, дали дозвіл Голландським шукачам діамантів, щоб використали їх території. Вияснилось, що місцевість містить алмази. Ця новина поширилась як вогонь, а ферма була окупована ловцями покладів. Де Беєрсові продали свою ферму і виїхали. Між амбітними шукачами було декілька Англічан: Цеціл Фонез, та брати Гаррі і Барні Борнат. Поступово скуповували одну ділянку за другою, поки не стали власниками найбільшої частини долини в Кімберлей. В році 1888 заснували спільне підприємство De Beers consolidated Mines Limited, яка і нині виконує дуже важливу роль на ринку діамантів.

1.2. Сучасний стан світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів з діамантами : його тенденції та найбільші світові виробники

                                     Виробництво алмазів

Історично діаманти  цінувалися за свою красу і рідкість: місць, де добувалися алмази, було дуже мало. Найвідомішим з них була Голконда в Південній Індії, звідкіля видобувалося більшість знаменитих великих алмазів  середньовіччя. І за кожним з них тягнеться "шлейф" історії, часто кривавої. У процесі свого руху з Індії на Захід і ряду перепродаж алмази все більше піднімалися в ціні. Невипадково в Європі їхня вартість у кілька разів перевищувала первісну ціну на Сході. Колоніальні завоювання європейських держав в Азії мали на меті також і "експропріацію" коштовностей, у першу чергу алмазів. Не стояла на місці і наука. Учені проводили дорогі експерименти з алмазами, намагаючись визначити їхній хімічний склад. І поступово довели, що по своїй суті вони представляють добре знайомий вуглець, що має специфічні кристалічні ґрати (алмаз "горить", і в результаті виділяється той же самий вуглекислий газ, що і при горінні вугілля і графіту). Фахівці вивели цікаву закономірність: алмазні розсипи звичайно знаходили в глині, що заповнює своєрідні порожнини серед вулканічних порід, у так званих "кімберлитових трубках". Принцип кімберлитових трубок допоміг у пошуку нових родовищ природних алмазів: їх знайшли не тільки в Південній, але й у Центральній і Західній Африці. А дослідження області древнього вулканізму в Східному Сибіру уже в роки існування СРСР дозволило радянським ученим знайти найбагатші родовища алмазів у Якутії. Вчені-геологи визначили основний принцип формування алмазних родовищ: у древні часи вони утворилися в умовах високої температури після виверження магматичних порід з вулканів при одночасній наявності високого отиску. Так з'явився науковий базис для алмазного виробництва.

Перші спроби синтезувати  алмази в лабораторних умовах не мали успіху. Однак ли одержувати невеликі кристали. Незабаром були створені установки, що дозволяють одержувати невеликі штучні алмази, що нічим не відрізняються  від натуральних.

На початку XX століття видобуток  алмазів у світі почав різко  рости. За логікою, ціни на них повинні  були різко впасти. Однак цього  не відбулося, оскільки до початку XX століття світовий ринок дорогоцінних каменів  був фактично монополізований рядом  великих торговців, серед якихв  виділялася родина Оппенгеймерів і  їхня корпорація De Beers, що контролювала велику частину алмазних родовищ  у ПівденнійАфриці. Саме Оппенгеймери почали проводити політику "притримування" виходу на ринок алмазної продукції, щоб не допустити падіння цін. Основні ж алмазні угоди з  тих пір проводяться в бельгійському  місті Антверпені, що історично спеціалізувався  на ювелірній промисловості. Перед  воротилами брильянтового бізнесу  незабаром виникла проблема набагато більш серйозна, ніж регулювання  ринку продажів: стрімкий розвиток світової алмазної промисловості. Однак  Оппенгеймери знайшли вихід з  ситуації. Практично усі великі виробництва  штучних алмазів були викуплені  через підставні структури компанією DeBeers. Вона скупила також усі винаходи і патенти на виробництво штучних  алмазів.

Крім того, на міжнародному рівні були прийняті нормативи, що забов'язують виробників робити великі штучні алмази зі спеціальними вкрапленнями- для  того, щоб їх можна було відрізнити від природних. Складніше склалися справи з СРСР, у якому стрімко розвивалися технології виробництва штучних алмазів. Прямо перешкодити цьому компанія DeBeers не могла. Оппенгеймери погодилися укласти взаємовигідну угоду з керівництвом Радянського Союзу, щоб запобігти масовому викиду штучних радянських алмазів на світовий ринок. Суть угоди полягала в тому, що DeBeers погодилася купувати якутські алмази за завищеною ціною за умови, що СРСР не буде поставляти на експорт ювелірні вироби зі штучних алмазів і обмежиться їхнім застосуванням у промисловості і військовій сфері. Тому навіть ті потужності на радянських заводах, що дозволяли виготовляти великі штучні алмази, в основному були не задіяні, або лише час від часу виконували оборонні замовлення.

З розпадом СРСР заводи штучних  алмазів у Росії, Україні й  інших колишніх союзних республіках  були приватизовані. Мало хто знає, але їхніми власниками стали структури, так чи інакше зв'язані з De Beers. Устаткування, що дозволяло виготовляти великі алмази, практично скрізь було законсервовано чи демонтоване.

Зате видобуток і огранювання  натуральних каменів зросли. Причому  на Україну (а саме - на Київський  і Вінницький ювелірні заводи) приходиться 7% світового ринку дрібних алмазів. Частка Росії значно більше - 22% світового  видобутку, це друге місце у світі. Так, якщо в нас обробляється алмазів  у рік на $40-50 млн., то в Росії  тільки добувається на $1,6 млрд., половина з який продається за кордон неопрацьованими. Світова першість по виробництву  алмазів належить Ботсвані - 32% всіх алмазів на $2,3 млрд/рік. Росія за 2003 рік виробила 33 мільйона каратів на суму 1,68 мільярда доларів (Ботсвана - тільки 29 мільйонів карат). Африканські алмази на світовому ринку цінуються вище - 60 доларів за карат. По експорту алмазів Росія поступається першістю Європейському союзу, хоча і заробила на ньому 880,4 мільйони доларів. Європа сама алмазів не добуває взагалі, але саме там знаходяться найбільші центри алмазної торгівлі.

                                                                                                                Таблиця 1.1.

                Середня вартість алмазів у  головних родовищах

Тим часом, за результатами 2003 року, видобуток алмазів у світі  склав 140 мільйонів каратов, що на 11 відсотків більше показників попереднього року. Обсяг ринку досяг 8,8 мільярда доларів (приріст 12 відсотків).

                                                                                                                Таблиця 1.2.

Макроекономічні показники світового алмазного  ринку за De Beers

У 2005 р. Ботсвана виробила 31,9 млн кар. алмазів проти 31,1 млн  кар. у 2004 р. Про це у своїй доповіді про бюджет заявив міністр фінансів і планування Ботсвани Баледзи Гаолате (Baledzі Gaolathe). За нею йде Росія з $ 2 млрд чи 22% світового видобутку. На третьому місці Канада, що потрапила в п'ятірку лідерів лише за кілька останнього років, - більш $1 млрд, за нею - ПАР і Ангола. Росія і ПАР є основними постачальниками алмазів ювелірної якості. В даний час Китай є другою найкрупнішою у світі базою по обробці алмазів: річний обсяг оброблених алмазів, що йдуть на експорт, перевищує 3 млн. каратів; вартість експортованої продукції - більш 800 млн. дол. США. Найбільшими продуцентами алмазів є також Намібія, Австралія, Заїр. Алмази також добуваються в Бразилії, Гвінеї, Венесуелі, Демократичній Республіці Конго, Гані, Сьерра-Леоне, Ліберії, Центральній Африканській Республіці, Індонезії, Індії, Зімбабве.

Прояви алмазів відомі в 43 країнах світу. У 26 з них, що володіють  промислово значимими скупченнями  алмазів, виявлені ресурси, що складають  більш 5 млрд. каратов. Близько 62% ресурсів алмазів зосереджене в Африці, більше 15% в Америці, близько 10% - в  Австралії, і тільки 1.5% - в Азії. У  цих регіонах вони розподілені також  дуже нерівномірно. У світі нараховується  близько 3 тисяч алмазосодержащих родовищ, з них розробляється близько 40. Експерти прогнозують, що в найближчі 5 років видобуток алмазів у  світі буде стабільно рости. Річний приріст ринку в середньому буде складати від 3 до 5%. У Намібії і  Канаді ці показники будуть трохи  вище.

Постачання алмазної сировини на світовий ринок контролює транснаціональна корпорація DeBeers, через яку реалізується більш 64 відсотків алмазів, що добуваються у світі. Монополія на світовому алмазному ринку, що ця корпорація утримує понад 60 років, допомагає вберегти алмазний ринок від сильних коливань цін і зберегти високі прибутки. Практично одноосібно скуповуючи алмази, що добуваються у всьому світі, проводячи їхнє пересортовування і перепродаж через ЦСО вузькому колу оптових покупців (сайтхолдерів), DeBeers здійснює поділ виробників алмазної сировини і діамантів. Сьогодні цей список складається з 110 компаній. Скорочення пройде в рамках програми реструктуризації "Обраний постачальник". Більше всього програма скорочення торкнеться клієнтів De Beers - дистрибьюторів і гранильників алмазів з Антверпена, Тель-Авіва і Нью-Йорка. Дилери, що випали з обойми, змушені будуть шукати альтернативні джерела неогранених алмазів, що повинно підвищити світовий попит на них. Концерн зможе активізувати співробітництво з тими клієнтами, що найбільше успішно стимулюють попит і працюють з роздрібним бізнесом. У такий спосіб De Beers планує збільшити продажу діамантів виробникам елітних прикрас. Права клієнтів буде захищати омбудсмен. Крім того, De Beers зобов'язується надавати їм повну інформацію про алмази, що виставляються на продаж. Керуючий директор De Beers Гару Ральф поки не береться прогнозувати, як буде виглядати список клієнтів компанії через кілька років. Однак він упевнений, що нова модель роботи з дистрибьюторами й гранильниками "динамічна" і її впровадження принесе позитивні результати. У зв'язку з заявою De Beers про відмовлення від монополії Росія має намір змінити свою торгову угоду з цією компанією і самостійно вийти на світовий ринок. Про це заявив глава Гохрану Валерій Рудаков. Остання угода, укладена в 1997 році, за його словами, "була для Росії тягарем". "Ми - єдина у світі країна з виробників алмазів, що має власну розвинену гранильну промисловість, і сьогодні ця угода є гальмом для її розвитку. Ми, по суті, віддаємо третину видобутку De Beers, а свої заводи в середньому на 30% не завантажені" - заявив Рудаков. Нова угода з De Beers, що була укладена восени 2001 року, "не носить твердого характеру взаємних зобов'язань по обсягах продажів", сказав він. В даний час обсяг обов'язкових закупівель De Beers у Росії складає не менш 550 млн. дол.

1 січня 2003 року близько  50 країн домовилися ввести глобальну  систему контролю за торгівлею  алмазами. Кімберлийский процес - міжнародна  ініціатива, що перешкоджає залученню  до легального обороту алмазів  з конфліктних зон (їхній оборот  оцінюється в 1-1,5% ринку). Кімберлийский  процес одержав свою назву  на честь містечка в ПАР,  де пройшла перша конференція  по конфліктним, або "кривавим", алмазам (ті, що добуваються в  гарячих точках Африки, фінансуючи  локальні війни на даному континенті). Одним з найважливіших аспектів  Кімберлийского процесу є підвищення  транспарентності в міжнародній  алмазній торгівлі. Сертифікат буде  супроводжувати кожну партію  алмазів, що йде на чи експорт  імпорт і підтверджувати, що дана  партія має легальне походження. Видавати його будуть країни-учасниці "Кімберлийского процесу".

Процес уже частково завершений, близько 60 країн оголосило про  приєднання до договору. У їхньому  числі й Україна. Це означає, що тепер  всі алмази, що ввозяться і вивозяться з нашої країни, повинні мати відповідний  сертифікат Кімберлийского процесу. 2003 року уряд України прийняв з цього  приводу спеціальну постанову .

                                       Виробники діамантів

Незважаючи на високу вартість світового виробництва діамантів, гранувальна індустрія невелика в порівнянні, наприклад, з харчовою чи автомобільною. Багато десятиліть світ взагалі обходився одним-двома  гранувальними центрами. З початку XX століття з всім африканським і  бразильським видобутком алмазів справлялися  Амстердам і Антверпен, де вироблялося  близько 90% усіх діамантів. Після першої світової війни з'явилися гранувальні  фабрики в США, ПАР, Франції й  Англії, однак обсяги виробництва  були невеликі. Конкурували два основних центри: Антверпен і Амстердам. І  от у 1925-1926 р. Голландський уряд увів ряд  обмежень на гранувальні фірми щодо податків і митних зборів і за кілька днів відбувся перехід гранильників з Амстердаму в Антверпен - останній до 1930 р. став головним виробником діамантів  і зберіг своє положення до 50-х  років. У 1960-х рр. одержала розвиток гранувальна промисловість Ізраїлю, а в 80-х - гранувальна справа в  Індії.

Як повідомляє газета "Чжунго цинняньбао" ("Китайська молодь"), у міру швидкого удосконалювання  технології обробки алмазів і  підвищення рівня життя населення  Китай стає найбільшим в Азії споживачем діамантів і 5-м найбільшим у світі  ринком діамантової продукції. У 2003 році Китай імпортував неопрацьовані алмази загальною вагою в 11,44 млн. каратов. У січні-вересні 2004 року китайський експорт оброблених алмазів досяг 788 млн. дол. США. В 2005 р. цей показник перевищив 1 млрд. дол. США, повідомляє Агентство Синьхуа.

Найбільшої країною-імпортером діамантів і ювелірних виробів  з ними для Ізраїлю за період січень-травень 2003 року були США, у які направлялося 58,1 відсотка від загального обсягу експорту. На другому місці була Великобританія - 12,7 відсотка, на третьому - Швейцарія (9,7 відсотка).

У Бельгії не дуже багато гранильників, там в основному  займаються торгівлею алмазами, а  от в Ізраїлі їх 20 000, в Індії - цілий  мільйон. Але при цьому загальний  обсяг робіт у сумарному вираженні  в Ізраїлі й Індії приблизно  той самий. Тобто висококваліфіковані  гранильники-ізраїльтяни в сукупності видають продукцію на ту ж суму, що і їхні індійські колеги, яких у п'ятдесят разів більше і  кваліфікація яких значно нижче.

В даний час найбільшими  центрами виробництва діамантів  є Бомбей (Індія), Раман Ган (пригород Тель-Авіва, Ізраїль), Нью-Йорк (США), Москва і Смоленськ (Росія), Антверпен (Бельгія). Усі вони дотримують визначеної спеціалізації. Крім того, в останні роки склалися другорядні центри огранювання в Таїланду, Китаї, Малайзии, В'єтнаму. По спеціалізації гранувальні центри можна розділити на дві групи. До першої відносяться центри в США й Індії, що не мають конкурентів. До другої групи відносяться Ізраїль, Росія, Таїланд, Бельгія, ПАР. Їхній продукти перекриваються в більшому чи меншому ступені, тому тут існує тверда конкуренція за сировину і ринки збуту.

Коротко розглянемо особливості  гранувальних центрів. Нью-Йорк виробляє особливо великі діаманти (2-10 карат) високої  вартості. Робітників тут небагато - близько 350, але висока вартість сировини забезпечує високий річний оборот. Ряд фірм, наприклад Lazare Kaplan International та Hafsen Stein мають філії в "дешевому" штаті Пуерто-Ріко.

Нью-Йорк - найдорожче місце  в світі по виробничих витратах. Вартість обробки (від $50 до $100 за карат  алмаза) викликана високими зарплатами - у середньому $12000 на місяць. До найбільших гранувальних фірм США належать, крім двох згаданих, також RDT(Laub), Schachter Leo, Star, Goldberg Glick.

Антверпен спеціалізується  на великих високоякісних діамантах (від 0,5 до 3 каратів). Раніш вироблялася  більш широка гамма діамантів, однак  конкуренція з боку Ізраїлю, Росії, Таіланду привела до того, що за 20 років виробництво діамантів в Антверпені скоротилося в 4 рази. Зараз там трудиться близько 500 чоловік, зарплата - біля $2000 на місяць. Вартість обробки складає $25-50 за карат алмаза. Роль Антверпена як виробничого центра скоротилася, зате зросла як координатора виробництва (багато бельгійських підприємців організували фабрики в інших країнах, наприклад, в Росії, Таїланді, В'єтнамі) і торгові центри. Найбільші гранувальні фірми Антверпена - Steinmets (Benny and Danny), Rosy Blue, Star Diamond Wechsler, Eurostar, Pluchenik, Arslanian,Evens, Jayam.

Ізраїльський гранувальний центр Рамат-Ган спеціалізується  на середніх і дрібних діамантах  гарної якості: при 8 тис. робітниках і  зарплаті $1-2 тис. на місяць виробляється продукції на $3 млрд. у рік. Вартість обробки складає до $30 за карат алмаза. Останнім часом місцеві підприємства відчувають конкурентний тиск з боку виробників Росії й Індії. Найбільшими ізраїльськими гранувальними фірмами є L.I.D, Schachter & Namdar, Alpha Diamond, Lorenzi Diamond, M. Schnitzer.

Після розпаду СРСР на території  Росії залишилося тільки 3 з 7 гранувальних заводів системи "Кристал". З  тих пір число реальне працюючих  підприємств за рахунок створення  фірм зі змішаним капіталом збільшилося  до 45.

В Індії від 500 тис. до 750 тис. робітників переробляють найбільшу  кількість сирих алмазів - близько 90 млн.карат у рік, що складає більш  половини світового виробництва  по вартості і 70% по масі. Великі трудові резерви при низькій зарплаті біля $50 на місяць і вартості обробки біля $10 за карат обумовили спеціалізацію індійських гранильників на дрібних і дешевих діамантах. Індійська гранувальна промисловість пережила свого роду бум на початку 80-х років. Основними факторами цього виявилися: незначні інвестиції (більшість гранильників працює вдома чи в примітивних майстернях), інтенсивний характер праці (10-12 годин на добу), використання дитячої праці, традиційні навички в обробці самоцвітів. Найбільш великі фірми: Suraj Diamonds, B.Vijay Kumar, Suashish Diamonds, Everest Gems. Тенденцією останнього років стало швидке нарощування виробничого потенціалу в секторі середніх діамантів на сучасних підприємствах у містечку Сурат.

Крім того, виробництво  діамантів налагоджене в Таїланді, ПАР, Бразилії, Ботсвані, Гонконгові й  інших дрібних центрах огранювання.

Міжнародні експерти думають, що у виробництві діамантів спостерігається  загальносвітова тенденція переливу виробничих потужностей з північно-заходу (европейско-североамериканкая зона) через стик Європи й Азії (Ізраїль, СНД) на південний схід, у країни з дешевою робочою силою (Індія, Таїланд, Філіппіни, Малайзия, В'єтнам). При цьому історичні центри виробництва діамантів набувають нового значення як організатори виробничо-збутового комплексу.

Так, у листопаді 1994 року в 15-ти км від Банкока з ініціативи ведучих представників ювелірної  галузі країни був створений Гемополис (Gemopolіs) - місто кольорових дорогоцінних каменів. Для Таїланду він став символом необмежених можливостей своїх ювелірів. Журналісти негайно стали порівнювати його з "алмазною милею" Антверпена. Навряд чи таке порівняння можна вважати правомірним. Гемополіс - це велике місто з розвитий інфраструктурою, де продаються "тайський эксклюзив" - сапфіри і рубіни. Цей величезний ювелірний центр був створений з метою перетворення Таїланду в одноособового регіонального лідера в області ювелірного виробництва і торгівлі. Подібний центр - єдиний не тільки в Південно-Східній Азії, але й у світі. Власне кажучи Гемополіс - це вільна економічна зона, подібна тим, що створюються зараз в Індії і Китаї. Як показує практика, створення таких зон є могутнім стимулом для розвитку ювелірної галузі. Крім експортно-імпортних компаній у Гемополісі працюють 20 великих фабрик, що забезпечують близько 30% експорту. Ще 40 будуть введені в дію у найближчому майбутньому. На території Гемополіса знаходяться новий торговий і виставковий центр (Exhіbіtіon and Trade Center), Біржа кольорових дорогоцінних каменів і Алмазна біржа. Друга стадія розвитку Гемополіса передбачає відкриття 240 більш дрібних підприємств, що крім ювелірних виробів будуть робити устаткування для ювелірної промисловості й устакування. При остаточному введенні в лад на території міста будуть працювати більш 300 великих виробників, 5 тис. ремісників, 700 тис. гранильників, що, за попередніми оцінками фахівців, забезпечать проведення експортних операцій на суму більш $ 1,5 млрд.

Компактність гранувального  виробництва дозволяє досить швидко впроваджувати виробничі інновації. Так, за останнє п'ятиліття знайшли  широке застосування комп'ютерні системи  оптимізації виходу придатного продукту, оптоелектронні системи контролю за обробкою, лазерні розпилювальні  машини, роботи для огранювання дрібних  алмазів. Оскільки вартість робочої  сили росте по усьому світі (особливо в Росії й Індії), починаються  зусилля знизити витрати виробництва  за допомогою нових розробок.