Коррупция и методы борьбы с ней. 2

Вступ

Корупція є однією з  найактуальніших соціальних проблем  сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Це повною мірою стосується України, високий рівень корумпованості якої визнано її політичним керівництвом, законодавчим органом, вітчизняними та зарубіжними аналітиками, відповідними міжнародними інституціями.

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу України. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки.

Проблеми ефективної протидії корупції хвилюють українську та світову  наукову спільноту. Провідні наукові  установи України тривалий час досліджують  корупцію в Україні не лише як певний вид злочинної діяльності, а як соціальне явище, що має складну  природу й особливу динаміку розвитку. Протягом останніх років науковці відмічають, що сучасна державна влада почала здійснювати активні кроки на шляху протидії корупції в Україні, хоча в цілому державна антикорупційна політика досі не набула ознак комплексності  й системності.

Проблеми формування та реалізації державної політики у сфері протидії корупції в Україні вивчаються аналітичними центрами, зокрема Агентством Стратегічних Досліджень, Центром економічних  та політичних досліджень імені О.Разумкова, Інститутом конкурентного суспільства, Фондом місцевої демократії тощо. Не залишилися ці проблеми й поза увагою міжнародної  наукової спільноти.

Так наприклад, згідно з Індексом сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International, Україна у 2009 р. посіла 146 місце із 180 (разом з Росією, Камеруном, Кенією, Зімбабве тощо),

у 2008 р. — 134 місце (із 180),

у 2007 р. — 118 (із 179),

у 2006 р. — 99 (із 163),

у 2005 р. — 107 (із 158).

В останні роки в Україні  у сфері протидії корупції зроблено досить багато - прийнято спеціальний антикорупційний закон та низку інших законодавчих актів антикорупційного спрямування, схвалено Концепцію боротьби з корупцією, розроблено спеціальну антикорупційну програму, на політичному рівні проголошено курс на посилення протидії цьому злу, запроваджено система-тичне проведення на найвищому рівні організаційних заходів за участю керівників правоохоронних та інших державних органів, присвячених питанням протидії корупції тощо.

Однак, ці та інші, здійснювані  в державі та суспільстві, заходи не привели до відчутних позитивних результатів у справі протидії корупції.

Причин тому багато - як об’єктивних, так і суб’єктивних. Одна з них полягає у тому, що протягом існування України як незалежної держави антикорупційні процеси не мали належного наукового забезпечення. Власне, на сьогодні проблему протидії корупції визначають три аспекти, співіснування яких є досить парадоксальним фактом:               

  по-перше, вона є надзвичайно актуальною для соціального життя загалом і для юридичної науки і практики зокрема, що визнається і підкреслюється усіма;

  по-друге, про неї надзвичайно багато говорять політики, журналісти, інші категорії громадян; 

по-третє, при цьому вона характеризується низьким рівнем наукового  дослідження.

Констатація низького рівня  дослідження не говорить про відсутність будь-яких наукових досліджень проблеми протидії корупції. Вони є, але їх рівень не відповідає потребам антикорупційної діяльності, яка є комплексом правових, адміністративних, виховних та інших заходів, що здійснюються з метою забезпечення законності діяльності органів державної влади, професійного і чесного виконання службовцями своїх повноважень, недопущення встановлення корумпованих зв’язків, виявлення фактів корупційних діянь, притягнення до відповідальності винних осіб, мінімізації наслідків такого роду діянь, усунення причин та умов, які сприяють корупційним правопорушенням.

При цьому не дослідженими належним чином залишається низка  ключових для антикорупційної діяльності питань.

Ключовим питанням, яке  не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв’язок, система  взаємовідносин тощо). Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне  поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що  становить корупція у правовому відношенні тощо. Разом з тим, визначення  поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а  також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін.

До числа не вирішених  питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З’ясування цього питання дозволить не  лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу.

Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходити з механізму  корумпованих відносин.

Особливості корупційних  процесів та антикорупційної діяльності в Україні

- це цілий комплекс  питань, які потребують свого  дослідження. Відповідь на них дасть змогу визначити закономірності розвитку корупційних процесів, їх тенденції, недоліки антикорупційного законодавства, основні проблеми, які виникають у його застосуванні, інші причини неефективної антикорупційної діяльності.

Трансформація структури  соціально  - економічних відносин в Україні, зміни в системі  державного управління, розвиток різних форм власності, становлення національної грошової одиниці – гривні –  поряд з позитивними сторонами  супроводжується загостренням кризових явищ в економіці, зміною структури  злочинності. Прямим наслідком стагфляції та прорахунків у здійсненні економічної  політики є зростання господарських  злочинів. Низька купівельна спроможність населення впливає на зниження його культурного рівня та на зростання економічних правопорушень. На зростання корупції вплинула неефективна система  державного управління; внаслідок недоліків у державному регулюванні економіки з'явився такий вид злочинів, як ухилення від сплати податків. За підрахунками економістів, до державної казни України через несплату податків не надходить до 60% обсягу прибутків, що одержуються підприємствами, організаціями та фірмами.

Об'єкти тіньової економіки, які підлягають оподатковуванню, збільшують свої доходи шляхом свідомого “перекручування” офіційних даних про реальні  розміри витрат і прибутків  у  офіційній економіці та приховуванням  даних про витрати і прибутки у незаконній діяльності. Це характерно для усіх структур тіньової економіки.

1. Поняття та сутність  корупціі.

Пряме відношення до тіньової економіки має корупція. Корупція (лат. corruptio — підкуп, хабар) — неправомірна діяльність у сфері політики та державного управління, яка полягає у використанні посадовими особами доручених їм прав та владних можливостей для особистого збагачення.

З методологічних позицій  виділяють три основні підходи до визначення поняття корупції.

      Згідно  з першим, корупція є відхиленням від норм права, службової етики та загальних моральних принципів. Такий підхід дає можливість трактувати корупцію у широкому та вузькому плані. У широкому значенні корупція розглядається як пряме використання посадовою особою прав, пов'язаних з його посадою, з метою особистого збагачення. У вузькому розумінні корупція характеризується прийняттям протиправного рішення посадовою особою, що дає можливість одержання певних благ іншою стороною, а посадова особа при цьому отримує незаконну винагороду.

Посадові особи, що перебувають  на державній службі, за своїм посадовим  станом є розпорядниками ресурсів, що безпосередньо їм не належать (бюджетні кошти, державні замовлення та пільги, об'єкти державної власності, соціальні, освітні, медичні послуги, що надаються  за рахунок держави, тощо).

      На основі другого підходу корупція характеризується як суспільне явище, що визначає міру неефективності наявних державних соціально-економічних інститутів та правової системи. За такого підходу корупція є, так би мовити, "силою тертя", котру мають перебороти як суспільство загалом, так і його господарюючі агенти та інститути для реалізації завдань, що стоять перед ними. Такий підхід відображає стан корумпованості суспільної системи у цілому.

       Згідно  з третім підходом, корупція є набором універсальних стратегій поведінки тих або інших соціальних груп, котрі мають на меті отримання переваг на послуги держави відповідного рівня та якості для організації і ведення бізнесу.    

Корупція – це таке саме стародавнє явище, як і соціальний порядок, що управляє життям людей, який би він  не був. І так само давно люди намагаються  знайти причини корупції і способи  її обмеження.

Корупція  означає зловживання  державною владою для власної  вигоди. Масштаби й наслідки корупції в Україні є фактором, який дестабілізує суспільне життя, ставить під загрозу конституційний лад. За даними міжнародної організації Transparency International, за рівнем корумпованості Україна перебуває на 106-му місці з 133 країн, які аналізувалися 8. У 2001 р. кожний 10-й державний службовець був притягнутий до відповідальності за корупцію. У цьому зв'язку можна нагадати, що, за свідченням історика V ст. Сільвіона, розгул корупції державних чиновників зумовив епоху занепаду (а потім і падіння) колись могутньої держави - Римської імперії.

Як відомо, вершиною "айсберга" тіньової економіки є її кримінальний сегмент у двох основних формах: організованої злочинності та економічної (за визначенням американського кримінолога  Е. Сатерленда, "білокомірцевої"). Суб'єкти цих форм злочинів "співпрацюють" з органами державного управління і  контролю у привласненні надвисокого "сукупного тіньового доходу". Головними технологіями тінізації  економіки і, відповідно, основними  формами прояву тіньових доходів  у сучасній Україні є такі [17, c. 3-4]:

        1. Тіньова  зайнятість і нелегальне виробництво  товарів і послуг. За експертними  оцінками вітчизняних дослідників,  у 90-х роках в Україні у  тіньовому секторі економіки  на різних умовах було залучено  половину дорослого населення.

Найбільшого розмаху тіньова  доходність набула у виробництві  та реалізації лікеро-горілчаних і  тютюнових виробів, а також нафтопродуктів. Так, за оцінками експертів, до цього  часу в тіньовому обігу перебуває 25-30% ринку алкоголю. Більш як третина  алкогольних напоїв не відповідають вимогам щодо якості та безпеки цієї продукції, внаслідок чого щороку 10 тис. чол. помирають і ЗО тис. чол. втрачають здоров'я.. У цьому зв'язку було запроваджено державну монополію у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних і тютюнових виробів.

         2. Приховування прибутків підприємств  і доходів громадян від оподаткування , необґрунтовані податкові пільги та заборгованість із заробітної плати.

Тим часом неписаний закон  бізнесу, що визнається підприємцями та податківцями всього цивілізованого світу, говорить: не сплачувати податки - це злочин, а не використовувати всі законні  можливості для мінімізації податкових платежів - безглуздя. Незважаючи на те, що, за інформацією ДПА, за останні 5 років добровільність сплати податків в Україні зросла майже вдвічі і на сьогодні не перевищує 60-70% усіх податкових зобов'язань платників  податків. На практиці ймовірність  порушень податкового законодавства  є дуже високою - наближається до 100%. Неозброєним оком видно також, як активи заробітної плати підприємств "перекочовують" з легального сектора економіки до тіньового.

          3. Шахрайство у фінансово-кредитній  сфері та у ціноутворенні. Внаслідок  застосування різноманітних технологій  тінізації операцій доведено  до банкрутства з привласненням  величезних доходів 10 комерційних  банків, у тому числі найбільший  з них - банк "Україна" [16, c. 38-40].

При зменшенні за останні 4 роки частини готівки з 41% до 35%, позабанківський оборот "чорного  налу" становить ще майже 5,4 млрд. грн. До цього слід додати і величезну  платіжну кризу, викликану штучним  високоліквідним банкрутством підприємств.

Неабиякі (нерідко 200—300%) надприбутки  дають небачені монопольні маніпуляції ("завищення - заниження") з цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках, особливо на продукцію металургійної, хімічної, вугільної та легкої промисловості, а також сільського господарства      

         4. Масове розкрадання державної власності, в тому числі у процесі її роздержавлення та приватизації. Щоб підрахувати масштаби такого розкрадання, науковці вивели індекс "розкрадання держави". У Словенії цей показник становив 7 пунктів, у Латвії - 30, у Росії - 32. Вважаємо, що в Україні він є ще вищим. Про це яскраво свідчить реалізований механізм приватизації, за яким майже половину промислового потенціалу п'ятдесятимільйонної європейської країни, що створювався протягом життя кількох поколінь, було через посередників продано за приватизаційні сертифікати (кожний вартістю близько 2-10 дол.) "своїм людям" з купки колишньої номенклатури та криміналітету - у цілому за вартість одного (правда, великого) літака - до 180 млн. дол.

          5. Кримінальний бізнес з торговлі наркотиками, зброєю, людьми, інтелектуальною власністю та ін. Так, експерти ООН підрахували, що у світі в середньому щороку нелегально продають наркотиків на суму 400 млрд. дол., або приблизно 8% обсягу світової торговлі ними. На Заході норма прибутку наркоділків сягає 300%, а у Росії -1000%. Одіозною для України стала проблема торговлі живим товаром, особливо жінками, сто тисяч яких опинилися у рабстві за кордоном. Українських жінок купують за 50-200 дол, і перепродають до борделів Західної Європи вдесятеро дорожче. Сучасні рабовласники і контрабандисти світу щороку заробляють на торгівлі людьми понад 7 млрд. дол.

            6. Комп'ютерна злочинність полягає  у проникненні до електронних  банківських мереж, у піратському  контролі за софтверним ринком  і програмним забезпеченням, у  нелегальному продажу через Інтернет  аудіозаписів фільмів, а також  в інших нових суспільно небезпечних  явищах кіберзлочинності, які вже  турбують весь цивілізований  світ.

             7. Відмивання "брудних" грошей (капіталу). За різними оцінками, у світі щороку відмивається  від 500 млрд. до 1,5 трлн. дол. За  роки незалежності з України  вивезено десятки мільярдів доларів  (зокрема, у 2005 р. - 2,4 млрд. дол.). Відплив українського тіньового капіталу за кордон утричі перевищує західні кредити та всі види допомоги нашій державі.

Соціально-економічні наслідки тіньової економіки спеціалісти  справедливо розцінюють як суперечливі. Одні ототожнюють її з кримінальною економікою і оголошують суто негативною, паразитичною зоною економічних  відносин. Інші розглядають її як зразок найефективнішого господарювання у  складних умовах перехідного періоду. На наш погляд, немає підстав усіх учасників тіньових економічних  відносин вважати злочинцями. Однак  у тіньовому секторі вектор управління певною мірою утворює кут антисоціальної спрямованості. З огляду на це, тіньова  економіка не може не виступати як паразитичний, гальмівний фактор соціально-економічного розвитку [17, c. 6] . Київським міжнародним інститутом соціології було проведено загальнонаціональне опитування громадської думки про  стан корупції в Україні. Опитані громадяни мають дуже низький рівень довіри  до влади (лише 10-16 % опитаних зазначили, що мають високий рівень довіри до урядовців). Найвищою довірою користуються міські та селищні органи влади — близько 23 % респондентів, на другому місці — Кабінет Міністрів (16,4 %). Виявилося, що українці підозріло ставляться до мотивів, якими керуються урядовці у своїй діяльності, вважаючи, що урядовці діють не в державних, а у власних інтересах.

Понад  2/3 респондентів переконані, що органи виконавчої  влади на  усіх рівнях докладають недостатньо  зусиль для подолання корупції. Усвідомлюється, що суспільство сьогодні зіткнулося з численними серйозними проблемами. Насамперед це економічна нестабільність, а саме висока вартість життя та медичного обслуговування; за нею  йде нестабільність у соціальній та політичній сферах, як-от злочинність, корупція в уряді та незаконна  торгівля наркотиками.

Опитані громадяни вважають, що головними причинами розквіту корупції в Україні є те, що посадові особи розглядають свої посади як інструмент для одержання особистої вигоди, а контроль за діями таких осіб з боку правоохоронних органів є неадекватним.

Вирішення проблеми протидії корупції значною мірою залежить від того, наскільки правильно  і глибоко є зрозумілою її соціальна  сутність. Однак є ще одне надзвичайно важливе питання, яке стосується теоретичних основ протидії корупції, — це визначення поняття "корупція". Визначення соціальної та правової сутності корупції, її суттєвих ознак, формулювання наукової дефініції поняття "корупція", встановлення співвідношення з іншими правовими явищами має фундаментальне значення як для дослідження правової природи корупції, так і для практичної діяльності у сфері протидії корупції. Однак вирішення цих завдань не розв'язує повністю проблеми розуміння корупції у правовому сенсі, а головне є недостатнім для чіткого визначення об'єкта антикорупційної діяльності. Для розв'язання цієї проблеми мало у найбільш загальному вигляді визначити правові рамки корупції. Необхідно визначитись у тому, які конкретно діяння є корупційними, до яких категорій правопорушень вони належать, за яких механізмів корупційних відносин проявляються та яку правову оцінку мають отримувати.

Законом України "Про боротьбу з корупцією" корупція визначається як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг,  пільг або інших переваг.

Наведене тлумачення корупції дає змогу констатувати, що до корупційних  правопорушень можна віднести правопорушення, які:

     • полягають  у неправомірному використанні  особою, уповноваженою на виконання  функцій держави, офіційно наданої  її влади або службових повноважень,  а також пов'язаних з ними  можливостей влади або службових  повноважень, а також пов'язаних  з ними можливостей для задоволення  особистих інтересів чи інтересів  третіх осіб;

     • створюють умови для вчинення корупційних діянь або є приховуванням їх чи потуранням їм.

Залежно від характеру  діяння, його мотивації чи спрямованості  корупційні правопорушення поділяються  на: 1) корупційні діяння; 2) інші правопорушення, пов'язані з корупцією.

Відповідно  закону корумпованими  діями  вважається:

     • незаконне  отримання особою, уповноваженою  на виконання функцій держави,  матеріальних благ, послуг, пільг  або інших переваг, зокрема  прийняття або отримання предметів  (послуг) шляхом їх придбання за  ціною (тарифом), яка значно нижча  за фактичну (дійсну) вартість;

     • отримання  особою, уповноваженою на виконання  функцій держави, кредитів або  позик, придбання цінних паперів,  нерухомості або іншого майна,  з використанням при цьому  пільг або переваг, не передбачених  чинним законом.

Інакше кажучи, правопорушення, в основі яких лежать: 1) зловживання службовою особою владою, або службовим становищем; 2) корислива мета або інша особиста зацікавленність. Ці діяння визначають сутність корупції, становлять її серцевину.

Таким чином, залежно від мотивації вчинення (змісту інтересу, задовольнити який прагне особа, яка вчиняє корупційне правопорушення) корупційні діяння можна поділити на:

      • корупційні  діяння, пов'язані з протиправним  використанням влади або службових  повноважень для отримання матеріальних  благ, послуг або переваг чи  заволодіння чужим майном або  правом на нього;

      • корупційні  діяння, пов'язані з протиправним  використанням влади або службових  повноважень для задоволення  інших (некорисливих) особистих інтересів  чи інтересів третіх осіб.

Інші правопорушення, пов'язані  з корупцією, — це правопорушення, які створюють соціальні передумови для корупції як явища, умови для  конкретних корупційних діянь або  є приховуванням їх чи потуранням їм.

Діяння, пов'язані з корупцією, можна поділити на такі, що:

      • створюють  соціальні передумови для корупції  як явища, умови для конкретних  корупційних діянь;

      • вчиняються  з метою полегшення вчинення  корупційних діянь, є приховуванням  їх ,чи потуранням їм.

До таких, що створюють  соціальні передумови для корупції як явища, умови для конкретних корупційних  діянь, зокрема, можна віднести надання  особі, уповноваженій на виконання  функцій держави, незаконної винагороди (у тому числі давання хабара), інше сприяння отриманню такої винагороди (посередництво в хабарництві), зайняття особою, уповноваженою на виконання  функцій держави, підприємницькою  діяльністю, участь такої особи у  підготовці, розгляді та вирішенні  питань, які стосуються її особистих  інтересів або інтересів її родичів  чи інших близьких осіб, якщо вирішення  цих питань входить до службових  повноважень, сумісництвом, яке дозволяє через владні повноваження задовольнити інтереси приватної справи, тощо.

Такими, що вчиняються з метою  полегшити вчинення корупційних  діянь, є приховуванням їх чи потуранням їм, можуть визнаватися службове підроблення, порушення вимог щодо декларування доходів майна (неподання чи подання  неповних чи недостовірних відомостей про доходи та зобов'язання фінансового  характеру), умисне невжиття заходів  для боротьби з корупцією, умисне невиконання своїх обов'язків  у боротьбі з корупцією тощо.

Поділ корупційних правопорушень  на корупційні діяння та діяння, пов'язані  з корупцією, є досить умовним, оскільки вони можуть взаємно обумовлюватися (наприклад, отримання доходу в результаті незаконного зайняття підприємницькою  діяльністю, як правило, тягне за собою  порушення вимог щодо декларування (неподання, подання неповних чи неправдивих  відомостей про доходи), можуть бути нерозривно пов'язаними між собою (одержання хабаря нерозривно пов'язане  з його даванням), більше того, у певних випадках одне і те саме діяння може, залежно від обставин його вчинення, змінювати свій статус.

Проблема протидії корупції в Україні була і залишається  надзвичайно актуальною, як для держави, так і суспільства в цілому. За роки незалежності України для подолання корупції було прийнято:

12 законів України (щодо  внесення змін та доповнень   Закону "Про боротьбу з корупцією"  та ратифікації міжнародних конвенції)  у зазначеній сфері, з яких  два не набрали чинності:

• Конвенція ООН проти  корупції;

• Конвенція Ради Європи у контексті кримінального права.

44 укази Президента України,  з яких 14 втратили чинність і  лише 11 нормативного характеру, а  інші стосувалися кадрових призначень  та звільнень.

12 постанов Кабінету Міністрів  України, з яких одна втратила  силу. Їх характеристика та аналіз  виконання свідчать, що попри  велику кількість різноманітних  і слушних заходів, спрямованих  на запобігання та боротьбу  з корупцією, усі вони не  дозволили досягнути кінцевої  мети — подолання корупції  — не тільки тому, що окремі  з них недосконалі і мали  формальний характер чи були  взагалі не виконаними, а насамперед  тому, що не передбачили створення  системи протидії корупції.

Україною  ратифіковані:

• у березні 2005 року —  Цивільна конвенція Ради Європи про  боротьбу з корупцією;

• у жовтні 2006 року — конвенції: Організації Об'єднаних Націй  проти корупції; Ради Європи про  корупцію в контексті кримінального  права та додатковий протокол до неї.

Ініціативи Президента України  знайшли своє відображення в Концепції  подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності", схваленій  Указом № 724/2006. Зокрема, в ній поставлено мету, яка є одним із пріоритетів  держави, — створення дієвої системи  запобігання корупції, розроблення комплексних заходів для протидії цьому явищу, виявлення та подолання її соціальних передумов та наслідків.

У Концепції чітко визначено  шляхи протидії корупції на основних напрямах.

З цією метою передбачається прийняття нової редакції Закону України "Про державну службу" та Кодексу доброчесної поведінки  осіб, уповноважених на виконання  функцій держави; внесення змін до законів  України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України"" та внесення змін до Закону України "Про  статус суддів" та до низки інших  законів.

Економічне зростання  сучасного суспільства нерозривно пов'язане із запобіганням різноманітним  загрозам, які особливо набувають  свого поширення у період реформування економічної системи. Серед інших  загроз набули поширення складні  та небезпечні для нашої держави  соціально-економічні явища: тіньова  економіка і особливо її кримінальна  складова, організована злочинність  з її проникненням у систему економічних  відносин, корупція на всіх щаблях державного управління, "втеча" капіталу за кордон за наявності дефіциту інвестиційних  ресурсів.

Особливе місце серед  зазначеного, посідає відмивання коштів як механізм забезпечення функціонування тіньових економічних відносин, відтворення економічного потенціалу організованої злочинності тощо.

Разом з тим, у зв'язку з активним розвитком фінансової системи, технологічним удосконаленням здійснення фінансових операцій, проникненням у національні економіки транснаціональної  злочинності, проблема відмивання коштів набуває глобального характеру, створюючи систему загроз для фінансових ринків, зокрема національних. Протидія відмиванню коштів є проблемою національної економічної безпеки, яка потребує усвідомлення природи та чинників поширення цього суспільно небезпечного явища, а також відповідного правового забезпечення, узгодженого з міжнародними стандартами.

При розгляді феномена "відмивання коштів", зважаючи на його соціально - економічну обумовленість, слід брати до уваги те, що це явище набувало якісно нового поширення в різних країнах у періоди проведення соціально-економічних реформ та пов'язаних із цим періодів економічної нестабільності. Його правову природу та суспільну небезпеку треба оцінювати у співпідпорядкованості з іншими небезпечними проявами, з'ясовуючи, якою мірою легалізація сприяє існуванню і розвиткові специфічних форм та видів організованої злочинності, тіньової економіки, корупції тощо. На нашу думку, саме в цьому полягає технологічність відмивання коштів, оскільки, здійснюючи заходи впливу на цей протиправний процес, об'єктивно створюватиметься можливість впливу на ті суспільно небезпечні явища, з якими цей феномен тісно пов'язаний.