Кримінально правові наслідки: загальна характеристика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

„ОДЕСЬКА  ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ” 
 
 

Інститут  прокуратури та слідства 
 

Кафедра кримінального права

Реєстраційний номер №__________

Дата___________________________ 
 
 
 
 
 

Курсова робота

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ  НАСЛІДКИ:

ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА 
 
 
 

Студентки 2 курсу

2 потоку 1 групи

Колесніченко  Венерії Олександрівни 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Робота  захищена „____”____________2011 р. з оцінкою „__________” 

Одеса – 2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………..……………………………..3 - 4

Розділ 1    Поняття кримінально-правових наслідків та їх місце в кримінальному праві

1. Основні підходи до розуміння наслідків злочину в кримінальному праві.........................................................................................................5 – 13

      1.2 Суспільна небезпечність діяння та суспільно небезпечні наслідки: місце                                                         останніх серед ознак злочину.........................................................13 – 19

     1.3 Суспільно небезпечні наслідки як ознака об’єктивної сторони складу злочину.............................................................................................19 – 24

Розділ 2     Класифікація та значення кримінально-правових наслідків злочину

      2.1 Класифікація суспільно-небезпечних наслідків в кримінальному праві.....................................................................................................................25 – 27

      2.2Кримінально-правове значення суспільно-небезпечних наслідків ........................................................................................................................27 – 30

Висновок........................................................................................................31 – 32

Список використаних джерел та літератури..............................................33 – 35  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Правове забезпечення прав і  свобод людини і громадянина,  властивості, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч1ст.1 КК) не можливе без врахування таких посягань. Ці результати можуть набувати різних проявів, в тому числі існувати у формі наслідків, що мають об’єктивний зміст і декілька різновидів, а також суспільно небезпечних і суспільних наслідків, окремі з них виражаються як окремий компонент (елемент) складу злочину.

    Саме наявність названих наслідків  як результат поведінки людини  в більшості випадків обумовлює визнання того чи іншого діяння злочином певного виду чи окремим його різновидом. І якщо поняттю, ознакам та значенню (функціям) злочину окрема увага все ж таки приділяється у нормах чинного КК України, роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, теорії кримінального права, то стосовно наслідків такого однозначного висновку зробити не можна. Їх зміст, сутність, структура, різновиди і значення й досі викликають серйозні проблеми як на законодавчому рівні, так і на рівні теорії кримінального права та судової практики. Правила ж врахування наслідків при класифікації певних діянь в переважній більшості мають вигляд теоретичних напрацювань, і лише деякі з них знаходять відображення в актах судового тлумачення.

    Окремим аспектом поняття, класифікації й, головне, значення наслідків у кримінальному праві певна увага з боку науковців та представників правозастосовчих органів хоч і приділяється, проте явно недостатня. Адже відсутність єдності у вирішенні цілої низки питань, некритичне ставлення до певних законодавчих положень та пропозиції правозастосовчої практики значною мірою заважає „побудові” цілісного уявлення про такі наслідки.

    У теорії кримінального права  врахування таких наслідків здійснюється  здебільшого на рівні дослідження сутності й змісту суспільної небезпечності діяння та відповідного компоненту (елементу) складу злочину. Переважно з останнім і пов'язується кримінально – правове значення наслідків, що аж ніяк не можна вважати достатнім, оскільки ціла низка інших, не менш важливих, проблем так і залишається нерозкритою або висвітлюється фрагментарно. Тому на сучасному етапі розвитку теорії кримінального права таким проблемам належна увага не приділяється, а ціла низка відповідей на певні питання залишається нез'ясованою і не розкритою. Як результат – відсутність цілісного уявлення про кримінально – правове значення наслідків.

    Сказане пояснює актуальність  і потрібність дослідження сьогодні  проблем врахування наслідків поведінки людини для визначення змісту тих із них, які є конкретним регулятором суспільно небезпечної поведінки, що визначається злочином певного виду чи окремим його різновидом, а також вказують на наявність змістовних характеристик відповідного компоненту об'єктивної сторони складу злочину. Завдяки цьому мають бути висвітлені різні аспекти врахування кожного із цих наслідків (їх проявів) у „роботі” кримінального права, що з рештою дозволить з'ясувати значення для цього саме злочинних наслідків та констатувати, які із цих аспектів вказують на шляхи впровадження у законодавчу та правозастосовча практику і є хибними (помилковими і, відповідно, неприйнятними), а які правильними, обґрунтованими). Отже, необхідність дослідження вказаних наслідків в межах „роботи” кримінального права є значущим і сьогодні.

Розділ 1    Поняття  кримінально-правових наслідків та їх місце  в кримінальному праві

1.1 Основні підходи до розуміння наслідків злочину

в кримінальному праві

    Для позбавлення наслідків як  самостійного кримінально – правового  явища (феномену) в теорії кримінального права та правозастосовчій практиці використовуються такі загальні (родові)поняття і понятійні звороти, що охоплюють більш конкретні: наслідок (наслідки) злочинної поведінки; суспільно небезпечний наслідок (суспільно небезпечні наслідки); злочинний наслідок (злочинні наслідки); шкідливий наслідок (шкідливі наслідки); наслідок злочину (наслідки злочину або злочинів); наслідки злочинного діяння (дії, бездіяльності); наслідок в злочині; шкода; злочинна шкода; збиток (збитки); злочинні збитки (злочинний збиток); злочинний результат; кримінально - правові наслідки вчинення діяння та ін. У той же час позначення різними термінами (термінологічними зворотами) однакових понять (понятійних засобів) породжує нічим не виправдані складнощі при вивченні кримінального права. Це веде лише до плутанини, породжує необґрунтовані труднощі при тлумаченні. Адже наявність слів, які по різному звучать, вільно чи не вільно примушує вдатися до пошуку відмінностей між ними встановлення значення окремого кожного з понять, які позначаються. Водночас вживання таких термінів нерідко буває неправдивим: коли кожен із них несе смислове навантаження, вказує на відтінки у змісті понять, які мають кримінально правове значення.¹

    На цій підставі потрібно зазначити  що більшість авторів та прихильників кожної з точки зору вважають лише її правильною, доводячи іноді хибності положень своїх опонентів. Між тим, як уявляється з позиції загальної теорії права, кожна з них заслуговує на увагу і, що важливо, певною мірою може бути узгоджена з іншою.²

    Той факт, що не будь – яка  дія або бездіяльність, вчинена  під контролем свідомості і волі людини, має вважатися злочином, ніколи і ні в кого сумнівів не виникав. Настільки ж очевидним було й інше: злочином можна називати тільки таке діяння, яке тягне за собою певні наслідки.³ Вирішуючи питання про поняття злочинних наслідків і їх значення для кримінальної відповідальності, Н. Ф. Кузнєцова у свій час висловила низку міркувань, які й нині заслуговують на увагу. Так, приєднуючись до думки А. Н. Трайніна та Б. С. Нікіфорова, що злочинний наслідок є зв’язуючою ланкою між об'єктом посягання і злочинною дією, вона дійшла таких висновків: злочинні наслідки – це шкідливі з точки зору пануючого класу зміни у суспільних відносинах, що характеризуються кримінальним законом, які спричинені злочинною дією чи бездіяльністю суб'єкта; з точки зору співвідношення зі злочинною дією наслідок є суспільно шкідливим результатом, що заподіяний винуватою, об’єктивно суспільно небезпечною дією суб'єкта. Подібні розмаїття смислового значення поняття „наслідки” використовувались і при формуванні подальших висновків авторки. Зокрема, констатуючи, що суспільна небезпечність є змістом злочинної дії, Н. Ф. Кузнєцова визначає злочинний наслідок як результат, породжений суспільно небезпечною дією суб'єкта. При цьому наслідок не вважається елементом самої дії. Розуміючи злочинні наслідки як суспільно шкідливі зміни в об'єктах, що охороняються соціалістичним кримінальним правом, науковець звертає увагу на можливість заподіяння суспільно небезпечною дією кількох шкідливих наслідків. Але серед них лише один, якщо немає  повторності чи сукупності злочинів, визнається елементом складу. Такий наслідок (як елемент складу злочину) являє собою суспільно шкідливі зміни, які спричинені злочинними діями особи не в будь – якому об'єкті, що охороняється кримінальним законом, а саме в об'єкті посягання. Всі інші шкідливі наслідки не є елементом даного складу: вони або заподіяні чи на попередніх стадіях готування або використання, або наступають після закінчення злочину. За наявності вини вони враховуються як обтяжуючі караність обставини.⁴ Отже, розмежування злочинних наслідків як елементів складу, від злочинних наслідків, що винувато заподіяні суспільно небезпечними діями особи і не є елементом складу злочину, але враховуються судом при індивідуалізації покарання як обтяжуючи відповідальність обставини, дозволяє констатувати, що злочинний наслідок слід визнавати тією ознакою діяння, за якою при наявності винуватості дії чи бездіяльності воно (діяння) визнається злочинним чи не злочинним.⁵ Таким чином, досліджуючи поняття злочинних наслідків, Кузнєцова спочатку не визначає наслідок „об'єктом самого діяння” (оскільки дія, на її думку, є причиною суспільно шкідливих змін у соціально суспільних відносинах, що охороняються кримінальним законом), а згодом визначає його „тією ознакою діяння”, яка впливає на визнання останнього злочинним чи не злочинним.

    Як зауважує С. Б. Гаврик, використання  терміна „злочинні наслідки”  для позначення злочинної діяльності особи неоднозначне. В період дії КК 1960 р. кваліфікація злочинної поведінки ускладнювалась тим, що законодавець виділяв поняття „наслідки” неоднозначно („тяжкі наслідки” – ст. 227, 227, 228), поряд з поняттям „шкода”(„значна шкода” – ст. 227, 228), „збиток”(„великий, значний збиток” – ст. 159, 160, 161, 162), „загибель людей і риби” – ст. 228 і т. д. Така строката палітра понять була суттєвим недоліком закону. В КК 2001 р. цей недолік значною мірою усунутий. Проте і в статтях нового кодексу наслідки злочинної поведінки сформульовані з різним ступенем тяжкості або різні за характером, тому ці ознаки потребують доктринального та інших видів тлумачення. Варто визнати, що термін „злочинний наслідок” є загальним і означає зафіксований у законі результат вчиненого. І хоча законодавець не знає поняття останнього, у теоретичному плані їх можна вживати як синоніми. Загальний характер поняття „наслідки злочину” показаний у ст. 24 і 25 КК, де вказується на ставлення особи саме до „наслідків”. У ряді випадків законодавець використовує його для опису конкретного злочинного результату. Це має місце тоді, коли наслідки даного екозлочину можуть бути різноманітними і не піддаються точному опису чи типовими, поряд з уже названими в диспозиції. Тут термін „наслідки” є спеціальним і підлягає точному визнанню й ідентифікації з залученням інших правових категорій (збиток, загибель і захворювання людей і т. д.). водночас, зазначає Гаврик, у результаті вчинення конкретного екологічного злочину настають й інші наслідки, не передбачені диспозицією кримінально - правової норми. Наприклад, при незаконному полюванні знищуються цінні лікарські рослини, гніздо вища птахів тощо; при забрудненні водойм гинуть рослини, вимушено мігрують тварини, люди недоотримають чи зовсім не отримують питну воду й ін. Дещо раніше близьку позицію з цього приводу зайняв Я. М. Брайнін, визнавши необхідність розмежування понять „наслідки злочину” та „злочинний результат”. До наслідків Брайнін відносив будь – які зміни, які спричиняє злочинна дія в зовнішньому світі. Так, до наслідків вбивства слід, на його думку, віднести не лише смерть потерпілого, але і переживання його рідних. Злочинний результат – це ті наслідки, які мають значення для наявності складу злочину, тобто прямо и безпосередньо випливають із даного злочину; без них злочин не може вважатись закінченим, і сам результат якби визначає склад даного злочину – вбивства, крадіжки тощо.⁶ На думку О. С. Міхліна, Я. М. Брайнін правильно відмітив, що в двох зазначених випадках наслідки злочину грають різну роль. Термін „наслідок” і „результат” міцно увійшли в нашу теорію і практику як синонім. Їх розмежування може лише заплутати питання, але ні як не вирішати його. Вирішення задачі, яку зазначив Я. М. Брайнін, слід шукати не в розмежуванні термінів, а в аналізі відповідних інститутів.

    Наведена позиція Я. М. Брайніна була таж піддана критиці С. Б. Гавришем передусім у зв'язку з тим, що вчений не завважив розходження в термінах „наслідки злочину” і „злочинні наслідки”. Наслідками злочину С. Б. Гаврик визнав результат злочинної діяльності особи, як включений законодавцем у диспозицію статті, так і такий, що перебуває за межами її діяльності. злочинні ж наслідки („тяжкі наслідки” тощо), за його твердженням, є лише строго зафіксованим у диспозиції результатом небезпечної діяльності особи.

    В окремих випадках вчені ототожнюють поняття наслідків зі шкодою або збитками. Так, Т. В. Церетелі зазначив, що „нанесення шкоди соціалістичним суспільним відносинам є наслідок у широкому розумінні слова... Наслідки у вузькому розумінні слова – це конкретний збиток, передбачений складом злочину”.⁷

    Не вбачаючи ніяких принципових  відмінностей між злочинною шкодою  і злочинними наслідками, в кримінально  – правовій науці щодо останніх  нерідко можна зустріти визначення, побудовані за принципом⁸: „шкідливі... зміни в охоронюваних радянським кримінальним законодавством відносинах, що заподіюються суспільно небезпечною і винуватою дією (без дією) суб'єкта”; визнання злочинних наслідків як шкоди, заподіяною злочинною діяльністю людини суспільним відносинам; „суспільно небезпечна шкода, відтворююча властивості злочинного діяння та об'єкта посягання, що наносить винуватим діяння, від заподіяння якої відповідні суспільні відносини охороняються засобами кримінального права”⁹; утворення змісту злочинних наслідків шкодою, що заподіюється охоронюваним кримінальним законом об’єкту, а саме: а) порушення тих суспільних відносин, які охороняються конкретною кримінальною нормою; б) порушення відповідних правових відносин, які встановлені для охорони даного блага; ототожнення злочинного наслідку із злочинним результатом, що обумовлює її визначення як заподіяння шкоди об’єктам кримінально – правової охорони в результаті вчиненого суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності); певні негативні зміни в навколишньому світі, шкідливі для охоронюваних кримінальним законом особистих і суспільних інтересів; визнання характеру і розміру шкоди та її суспільної небезпечності найважливішими показниками суспільної небезпечності злочину, що береться за основу при визнанні характеристики природи злочинних наслідків, яка, залежачи від об’єкта злочину (оскільки ті соціальні цінності, що зазнають шкоди від злочинних посягань, завжди включені до тієї чи іншої системи суспільних відносин), відтворює їх (злочинних наслідків) визнання як суспільно небезпечних змін в навколишньому світі, які викликані діянням особи¹⁰. Спроба авторів у наведених формулюваннях прив’язати поняття злочинних наслідків до шкідливих змін в об’єкті посягань, невдало ігнорує очевидні висновки, сформульовані Г. П. Новосьоловим: „злочинні наслідки являють собою причиново зв’язані із вчиненим будь – які зміни із навколишнім світом, де б (в природі, майні, документах, здоров'ї людини тощо) вони не виникали і який би (фізичний, хімічний тощо) характер не мали”; „враховуючи, що злочинна шкода є менш загальним поняття, ніж поняття злочинних наслідків, і відповідно до законів логіки слід не друге визнавати через перше, а навпаки, злочинну шкоду необхідно розглядати як окремий випадок злочинних наслідків”. З огляду на це варто згадати цілком справедливе застереження А. І. Золотарьова, що „шкода від злочину не вичерпується лише такими негативними змінами, що становлять суспільно небезпечні наслідки, прямо передбачені в диспозиції статті Особливої частини КК”¹¹.

    Використання понять „ злочинні наслідки” та „злочинна шкода” як тотожних за змістом (обсягом), по-суті, знаходить злочинну характеристику злочинних наслідків деяких злочинів лише заподіяною шкодою, справедливо означаючи, наприклад, визнання отримання доходу „характеристику забороненого діяння і критерієм розмежування злочинної і незлочинної поведінки в економічній сфері”¹². У зв’язку з цим неможливість розгляду отримання доходу як шкоди певного виду (або ж наслідків як результату вчиненого діяння) в деяких складах злочинів (зокрема, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 203 КК) можна пояснити виходячи із його визначення як другого самостійного діяння, названих у цих нормах КК поряд з основним (основними). При цьому таке діяння не розглядається як змістовна характеристика основного діяння (основних діянь).

    Крім цього, розмежування понять „злочинні наслідки” та „злочинна шкода” виявилась основним джерелом дискусії й з приводу обов’язкової наявності злочинних наслідків в результаті вчинення будь-якого злочину.¹³ Проте неодмінно посилаючись на те, що „без наслідкових злочинів немає і взагалі бути не може” (або „кожен злочин неминуче тягне за собою які-небудь злочинні наслідки”), прибічники такої позиції на сьогодні побудували єдиний (наприклад, з огляду на спеціальну термінологію чинного кримінального закону) механізм послідовної взаємозалежності (взаємозв’язку, взаємодії) змісту (обсягу) понять „склад злочину”, „об’єкт кримінально-правової охорони”, „об’єкт злочинного впливу”, „предмет злочину”, який (механізм) би обумовлював (впливав на) обрання термінології щодо позначення наслідків як самостійного кримінально-правового явища. Хоч спроби здійснити це і реалізувати деякими вченими виходячи із ототожнення понять „суспільно небезпечні наслідки”(і/або „суспільно небезпечний результат”) та „шкода” на підставі: 1)визнання об’єктом кримінально-правової охорони тих суспільних відносин, які захищаються від заподіяння їм тієї чи іншої шкоди; 2)визнання діяння злочинним тому, що воно заподіює чи здатне заподіяти шкоду; 3) визнання виключно шкоди таким чином (явищем), від якого „кримінальний закон охороняє і може охороняти об’єкт – суспільну цінність”; 4) твердження, що наслідки тягнуть зміни в охоронюваному об’єкті; 5) визнання багаторічного, багато аспектного характеру категорії „суспільна небезпечність”, необхідно для структурно-системного аналізу поняття „суспільно небезпечні наслідки” як одного із компонентів суспільної небезпечності злочину, ототожнюючи у зв’язку з цим поняття „злочинні наслідки”; 6) визнання суспільно небезпечними наслідками злочину шкоди, заподіяної в результаті його вчинення („така шкода має свій зовнішній вираз, полягає у негативних змінах у зовнішньому світі, піддаються безпосередньому сприйняттю, встановленню, оцінці”); 7)визнання понять „злочинні наслідки”, „вчинювана злочином шкода”, „суспільно небезпечна шкода”, „злочинна шкода” та „суспільно небезпечні наслідки” як тотожних за змістом (з урахуванням відсутності розмежування цих понять); при цьому перше із них („злочинні наслідки”) визначалося як „небезпечні пошкодження у суспільних відносинах”; 8) висновку, що „суспільна небезпечність злочину є негативною оцінкою суспільством змін, що виникають в соціальному середовищі, яке відображає волевиявлення законодавства про неприпустимість даного діяння і свідчить про нанесення або ж про створення загрози нанесення шкоди об’єкти кримінально-правової охорони... зміст і властивості такої шкоди визначаються змістом і властивостями об’єкта посягання”; визначення суспільно небезпечних наслідків як шкоди, заподіяної об’єкту злочину; 10) неможливості деформації відповідних суспільних відносин негативними наслідками злочину і визнання небезпечної результативності універсальною властивістю будь-якого злочинного посягання; 11) висновку, що „будь-який злочин тягне за собою суспільно небезпечні наслідки, які виражаються у спричиненні шкоди об’єкту кримінально-правової охорони”; 12) залежності злочинного результату від заподіяної шкоди (зокрема, при критичній оцінці концепції „об’єкт злочину – суспільні відносини”, завдяки якій об’єкту злочину „в основному підсумку визнавалася по суті політична категорія: злочинний результат оцінювався, насамперед, крізь призму панівних відносин, з огляду на соціальну, політичну шкоду суспільству і його інститутам”)... ¹⁴

    Неоднозначність простежується і у випадку невиправданого вживання (зокрема, Н. В. Шепелявою в межах однієї наукової праці) як тотожних за змістом наступних термінологічних зворотів (формулювань):”злочинні наслідки” (у вживаному нею формулюванні «„загибель населення” як вид злочинних наслідків»), „наслідок злочину” (у формуванні «... винятково небезпечним наслідком злочину порівняно з...»), та інше, а також „наслідки у складі злочину”¹⁵.

    Думається що причина таких  різнопланових підходів щодо  неоднозначного визначення (характеристики, конкретизації) змісту понять (понятійних зворотів), які позначають певні зміни („негативні зміни”) в об’єкті кримінально-правової охорони, об’єкті посягання або об’єкті злочину, що настають (виникають) в наслідок посягання на них, якраз і полягає у відсутності чи непослідовності вирішення основних питань про: 1) соціальну сутність, зміст та структуру небезпечності; 2) поняття діяння в кримінально-правовому смислі та його співвідношення із поняттям посягання; 3)взаємозв’язок функціональної ролі (значення) суспільно небезпечного діяння та об’єкта кримінально-правової охорони (об’єкта, який охороняється кримінальним законом), об’єкта посягання і об’єкта злочину, та ін.¹⁶ Відсутність розв’язання цих питань зумовлений і наведений вище різнобій у термінології при позначенні: а) однорідними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають різну (відмінну) кримінально-правову природу; б) різними термінами (термінологічними зворотами) явищ (феноменів), які мають однакову (тотожну)кримінально) правову природу. 

1.2 Суспільна  небезпечність діяння та суспільно небезпечні наслідки: місце останніх серед ознак злочину.

    У першій редакції ч. 1 ст. 7 КК  України 1960 р. Злочин визначався  як передбаченим кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на радянський суспільний чи громадський лад, соціальну власність, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, а рівно інше, що посягає на соціальний порядок, суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом¹⁷. Після змін внесених у цю статтю Указом Президента Верховної Ради УРСР „Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України РСР” від 12 січня 1983 р.¹⁸ Та Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України РСР, Кодексу України РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України” від 17 червня 1992 р.¹⁹, поняття злочину формувалося як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дії або бездіяльності), що посягає на особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

    При підготовці проекту чинного  нині КК України 2001 р. Спостерігалося стійке прагнення законодавця зберегти у визначенні закону вказівку на те, що ним слід визнавати діяння суспільно небезпечне. Так, у проекті КК, підготовленому до першого читання, його розробки запропонували визнавати злочином „суспільно небезпечне, винне діяння, заборонене кримінальним законом”. При підготовці проекту КК до другого читання деякі із народних депутатів висловили пропозицію визначити злочин як „карне діяння, чинний намір дії або бездіяльності, заборонені кримінальним законом” (автор – народний депутат Є. Л. Смірнов). Проте ця пропозиція була відхилена у зв’язку з тим, що поняття „чинний намір дії або бездіяльності” є „невідомим кримінальному закону, його визначення у запропонованій редакції... нечітке, збігається з виявленням наміру, криміналізація якого є неприпустимою”. У всіх інших зауваженнях та пропозиція до редакції КК, прийнятому в першому читанні, суспільна небезпечність передбачалась як ознака злочину у ч. 1 ст. 11. Врешті-решт в остаточній редакції КК, запропонованій народними депутатами – членами комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності до другого читання, злочином визнавалось „передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб’єктом злочину”.

    Отже, наявність таких неоднозначних підходів щодо врахування чи не врахування в межах законодавчої дефініції поняття злочину суспільної небезпечності обумовлюється невизначеністю позиції окремих авторів, яка б і дозволила з'ясувати соціальну сутність, зміст, структуру та значення суспільної небезпечності в кримінальному праві.

    За радянських часів більшістю  вчених проголошувалася тотожність зазначених понять („суспільно небезпечне діяння” та „суспільно небезпечні наслідки”), а тому „саме думка про пошук відмінних особливостей іноді розглядалась як гра в слова, термінологічна схоластика”²⁰.

    Злочинний наслідок найбільш повно і наглядно характеризує суспільну небезпечність будь-якого злочину. Визнання дії злочинною залежить від того, чи заподіює істотну шкоду тим чи іншим інтересам соціального суспільства, інтересам будівництва комунікативного ладу дане діяння... Саме в силу своєї злочинної ролі для характеристики суспільної небезпечності діяння злочинні наслідки є головною ознакою, що відмежовує злочин від інших правопорушень – адміністративних, цивільно-правових і моральних... Розкрити суспільну небезпечність злочину – це означає в першу чергу і головним чином показати, яку шкоду для соціального суспільства несе з собою даний злочин, яка сфера соціальних суспільних відносин страждає в результаті його вчинення, наслідки негативно впливає, гальмує, підриває виконання тих чи інших політичних господарських задач... вчинений особою злочин”²¹. Саме цей висновок був сприйнятий багатьма вченими як пануючий в науці і брався за основу при розмежуванні злочинів та інших правопорушень. 

    Певний час в теорії кримінального права жваво обговорювалось питання про те, яке саме із понять „ суспільна небезпечність” чи „ шкідливість” найбільш точно і ємко відображає сутність, внутрішню особливість злочину як явища. Суспільна шкідливість” є поняттям більш конкретним, твердим. Яке свідчить про високий ступінь шкідливості злочину. Суспільна ж небезпечність має на увазі майбутню, потенційну шкоду. Важко вести мову про суспільну небезпечність, якщо небезпечність у зв’язку з настанням шкоди вже минула, а заподіяна шкода стала фактом об’єктивної діяльності. Прибічники ж поняття „суспільна небезпечність” зазначали, що поняття „суспільна шкідливість” не зможе охопити злочини із формальними складами, а також ті, що реально не заподіяли шкоду.²² Поняття „суспільна шкідливість” робить аспект на об'єктивній ознаці злочину – шкоді, - не враховуючи в повній мірі суб'єкта та суб'єктивні ознаки діяння. Крім того, слід  аналізувати злочин не лише тоді, коли він заподіяв шкоду, але і в момент його виконання. Проте законодавча практика окремих зарубіжних держав все ж таки підтримала протилежний підхід, згідно з яким злочином визначається не будь-яке діяння, заборонене під загрозою покарання закону, чинним під час його вчинення, а лише таке , суспільна шкідливість не є незначною (§§ 1, 2 ст. 1 Карного Республіки Польща). В цьому разі конкретизація змісту суспільної шкідливості вчиненого діяння здійснюється з урахуванням не лише його зовнішніх, об’єктивних ознак, а й ознак суб’єктивних. Такий підхід, зокрема, і був покладений в теорії кримінального права Польщі в основі домінуючого нині предметно-суб’єктивного розуміння суспільної шкідливості діяння, що дозволило його розробкам ототожнити поняття „суспільна шкідливість” та „суспільна небезпечність”. Враховуючи неприпустимість перебільшення значення і надання переваги якоїсь однієї з цих ознак у формуванні суспільної шкідливості (суспільної небезпечності), зміст останньої конкретизується виходячи із системного поєднання „елементів предметних”, утворювальних характеристик діяння, а також елементів суб’єктивної природи, вказаних на умисність і необережність, їх форм, мотивів вчиненої дії”. При цьому комплекс критеріїв конкретизації змісту суспільної шкідливості діяння з урахуванням (на підставі) її предметно-суб’єктивного розуміння визначається у §2 ст. 115 цього кодексу: вид і характер порушеного блага, розміри заподіяної чи можливої шкоди, спосіб і обставини вчиненого діяння, значимість порушених винним обов’язків, ступінь вини, мотивація винного, вид порушених правил обережності і ступінь їх порушення. Невипадково А. Е. Жалінський звертає увагу на те, що положення §2 ст. 115 Карного кодексу Республіки Польща зобов’язують законодавця при прийнятті кримінального закону: а) розглянути, чи поділяється розроблена поведінка на окремі діяння, що можуть бути описані та ідентифіковані; б) визначити, яким має бути склад діяння, а яким – склад протиправності, адже в сучасних умовах особливо наглядно видно, що протиправність не зводиться до кримінально-правової ознаки, і її встановлення, наприклад, у посадових злочинах, потребує спеціальних зусиль; в) описати склад вини, яка також не зводиться до умислу чи необережності²³.