Культурні реалії релігійного характеру в США

ВСТУП

Оскільки в більшості  випадків людина має справу не зі світом, як таким, а з його репрезентаціями, когнітивними картинами та моделями, то світ постає через призму культури і мови народу, який сприймає цей  світ. Тобто, вивчаючи мову певного  народу, лінгвіст пізнає і його культуру.

Кожна країна, кожен народ, місцевість мають свою особливу культуру, а відтак особисте, неповторне, властиве тільки їм. У кожній мові існують  особливі слова, які належать до національної лексики і не мають повних аналогів в інших мовах. Такі слова називають  реаліями, і саме вони є об’єктом цього дослідження.

Актуальність роботи полягає  в тому, що такі мовні реалії не лише не мають повних лексичних відповідників в іноземній мові, а й об’єкти, речі, які позначають ці реалії, не присутні в іноземній культурі, що ускладнює передачу таких лексем на іншу мову. За необхідності можна підібрати єдину лексичну одиницю, яка, втім, не передасть повного значення та відтінків запропонованої реалії, тому правильне і якнайширше її розуміння забезпечить адекватне сприйняття тексту.

Об'єктом курсової роботи є культурні реалії релігійного  характеру в США.

Предметом дослідження  виступає лексика на позначення реалій релігійного характеру в США.

Мета курсової роботи – проаналізувати особливості релігії в США, відображені у мовних реаліях на позначення релігійних течій, предметів релігії та релігійних споруд.

Завдання:

1. Розглянути основні поняття лінгвокраїнознавства.
2. Дослідити поняття реалії.
3. Розглянути особливості релігії в США.
4. Скласти глосарій мовних реалій релігійного характеру.

РОЗДІЛ I ФОНОВА ЛЕКСИКА У СЛОВНИКОВОМУ СКЛАДІ МОВИ

I.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВСТВА

Знання фонової лексики  дозволяє відповідно інтерпретувати поведінку  носія мови і обрати найбільш вдалі  лінгвістичні та екстралінгвістичні засоби для спілкування. Відтак виникає  необхідність в новій науці, яка  б допомогла зрозуміти явища, притаманні іноземним країнам, з  метою пізнання їх культури та для  адекватного міжкультурного спілкування. Такою наукою стало лінгвокраїнознавство.

Лінгвокраїнознавство –  це галузь лінгвістики, яка досліджує  конкретні національні явища, відображені  у мові. Ця наука має на меті дослідити, як слова та їх значення відображають життя людей, їх історію, географію та культуру. Так слово акумулює в собі знання про лінгвокультурну спільноту, де остання означає групу людей, яка живе на одній території, говорить однією мовою і об’єднана спільною культурою, історією та стилем життя [3, с.6].

Варто зазначити, що лінгвокраїнознавство виділилося на фоні більш загальної науки – лінгвокультурології.

Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики та культурології і досліджує прояви культури народу, які закріпились у мові [12, с.9].

Об’єктом лінгвокультурології є взаємозв'язок та взаємодія культури й мови у процесі її функціонування. Предметом − мовна картина світу, тобто вивчення культурної семантики мовних знаків, що формуються при взаємодії двох різних  кодів, а саме мови і культури, з метою виявлення способів, якими мова втілює у своїх одиницях, зберігає та трансформує форму культури [5, с.6].

Предметом же сучасного лінгвокраїнознавства є вивчення культурної семантики мовних знаків, яка формується при взаємодії двох різних кодів – мови та культури, оскільки кожна мовна особистість є водночас і культурною особистістю. Тому мовні знаки здатні виконувати функцію «мови» культури, що виражається в здатності мови відображати культурно-національну ментальність її носіїв [12, с.30].

Тут виникає питання «мовного бар’єру», який може виникнути навіть за умови додержання всіх мовних норм. Так головним завданням науки  є показати мовцеві, для якого дана мова не є рідною, як історія, географія, культура, традиції та звичаї, стиль життя носіїв мови відображені в значеннях слів, словосполучень, фразеологічних одиницях, кліше, прислів’ях та приказках [3, с.6].

Разом з оволодінням іноземною  мовою відбувається засвоєння культурологічних знань і формування спроможності розуміти ментальність носіїв іншої  мови. Освітня цінність лінгвокраїнознавства полягає в тому, що знайомство з культурою мови, що вивчається, відбувається шляхом порівняння і постійної оцінки отриманих раніше знань, зі знаннями і поняттями про свою країну.

Лінгвокраїнознавство –  напрямок, що, з однієї сторони, включає  в себе вивчення мови, а з іншої  – дає нову інформацію про країну, мова якої вивчається. Отже, головна  мета лінгвокраїнознавства – забезпечення комунікативної компетенції в актах  міжкультурної комунікації, перш за все за допомогою адекватного  сприйняття мови співрозмовника і розуміння  оригінальних текстів [1, с.120].

Основним об’єктом лінгвокраїнознавства є фонові знання, якими володіють  члени певної мовної та етнічної спільноти, тому проблеми, які вирішує дана наука, частково покривають задачі соціолінгвістики. Лінгвокраїнознавство ставить задачу вивчення мовних одиниць, що найбільш яскраво відображає національні особливості культури народу – носія мови та сфери його існування [20, с.60].

Головна задача лінгвокраїнознавства – вивчення мовних одиниць, що найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу – носія мови: реалій (позначень предметів та явищ, характерних для однієї культури і відсутніх в іншій), конотативної лексики (слів, що співпадають за основним значенням, але різняться за культурно-історичними асоціаціями), фонової лексики (позначення предметів та явищ, що мають аналоги в порівнюваних культурах, але різняться національними особливостями функціонування, форми, призначення предметів). При цьому культурологічна і краєзнавча цінність, типовість і функціональність явищ є найважливішими категоріями відбору національно-культурного компоненту в навчанні іноземної мови [15, с.17].

В будь-якій мові існує група  слів, що має національну та культурну  конотацію або національно-культурний компонент в своєму значенні. Ця група слів має назву фонова лексика.

Фонова лексика (background vocabulary) – це слова, які не мають еквівалентів в інших мовах, тобто явища, відображені у цих словах, унікальні і мають місце лише в побуті певної спільноти, культурна конотація тут охоплює повне значення даних слів (плахта – жіночий одяг замість спідниці з шерстяної тканини; мазанка – людське житло, зроблена з глини, сирцевої цегли та хмизу, обмазаного глиною). Такі слова не перекладаються; їх пояснюють з посиланням на явище, яке вони позначають. Ця лексика є предметом лінгвокраїнознавства [3, с. 9].

Фонова  лексика  на  позначення  реалій  не  є  однорідною  і  її  систематизація здійснюється за різними критеріями (за генетичним, тематичним, синтаксичним, часовим тощо). Виділяють також дві основні групи: денотативні реалії (лексичні одиниці, семантична структура яких повністю заповнена фоновою лексичною інформацією); і конотативні реалії (лексичні одиниці, які, окрім звичайних понять, виражають ще і смислові та емоційні фонові відтінки) [16, с. 178].

За композицією серед фонової лексики на позначення реалій можна виділити пряму фонову лексику (словосполучення з власними назвами, географічні назви-топоніми, лексика повторної номінації) та непряму фонову лексику  (фонові сполучення – контекстуальна лексика, фонові з’єднання – номінативна лексика, фонові позначення) [16, с. 179].

Інший важливий термін, який посідає не останнє місце в  теорії лінгвокраїнознавства – фонові знання (background knowledge).

Безумовно, адекватне розуміння  інформації на іноземній мові передбачає наявність певних знань про ту дійсність, яка передана цією інформацією. За цими знаннями як у країнознавстві, так і в порівняльному мовознавстві та теорії перекладу закріплено  означення «фонові»,  тобто сукупність  уявлень про те,  що  складає реальний фон, на якому розгортається картина життя іншої країни, іншого народу [11, с. 106].

Зазвичай фонові знання відображають комплекс стереотипів, які існують  в певній спільноті, і формує певну  систему понять лінгвокраїнознавства, з якою знайомий кожен носій мови і використовує ці поняття у своєму мовленні [3, с. 9]. Наприклад, назвавши когось такою-собі Опрою Уінфрі в розмові з американцем, останній одразу співвіднесе цей образ з телевізійною зіркою, яка веде денну програму, в якій люди обговорюють різні життєві проблеми [17, с. 169].

Тобто фонові знання – це  соціокультурні  знання,  які є характерними  лише  для певної  нації,  або національності, засвоєні  масою їх  представників та  відображені в картині світу певної  національної спільноти  [10, с. 104].

Презумпція (presupposition) – ще один не менш важливий термін, пов'язаний з лінгвокраїнознавством. Цей термін включає в себе знання, які співрозмовники мають у своєму розпорядженні ще до початку комунікації. Презумпція включає в собі знання про: 1) ситуацію спілкування, яка може бути офіційною/неофіційною; 2) статус співрозмовника, який може бути вищим або нижчим, ніж Ваш; 3) особливості мови, яка буде використовуватися, та невербальна поведінка [3, с. 10].

Комунікативна компетенція  передбачає вміння визначити статус і характеристики співрозмовника, здатність  зрозуміти, як з ним спілкуватися. Це вміння формується в процесі соціалізації, який, в свою чергу, є важливою складовою комунікативної компетенції.

Отже, для адекватного  сприйняття іноземного тексту важливо  оволодіти національно-культурним фоном слова, знанням того, які  елементи об’єктивної дійсності  відображаються і закріплюються  в значеннях слів, як проявляється бачення світу в різних лінгвокультурах [15, с. 94].

I.2 ПОНЯТТЯ Є – ЛЕКСЕМИ НЕМАЄ. РЕАЛІЇ. КЛАСИФІКАЦІЯ РЕАЛІЙ

Ключовим поняттям лінгвокраїнознавства є поняття реалія.

Утворений від латинського  realis – «матеріальний, речовий, дійсний», термін реалія в повному обсязі зберігає етимологічне значення й визначається як «одиничний предмет, річ, те, що є,  існує»  [14].

Реалії – це речі, які  існують лише в певній спільноті  і неприсутні в побуті інших спільнот, а також слова, які позначають ці речі [3, с. 11].

Поряд  із тим усе більш  очевидною стає  тенденція  розвитку  полісемії  терміна  та  його  використання  як  для  найменування  самого предмета  реальної  дійсності,  так  і  його лексеми. У такому  разі  реалії  розглядаються як слова й словосполучення на  позначення  явищ  та  предметів,  специфічних для певної  країни,  іноді групи країн [14].

Реалія – це предмет, поняття, явище, що є характерним для історії, культури, побуту того чи того народу або країни та не трапляється в культурі інших націй [21, с. 20].

Реалії – це назви властивих  лише певним націям і народам предметів  матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імена національних і фольклорних героїв, міфологічних істот і т.п. При зіставленні  мов, що позначають ці явища слова  відносять до безеквівалентної лексики  [20, с. 5].

Перші спроби теоретичного осмислення і практичного застосування фонових знань та реалій у культурі й мові припадають на другу половину 20 століття. З’являється низка праць, автори  яких  намагаються  розкрити  лінгвістичну  природу  фонових  знань,  показати особливості та своєрідність функціонування реалій у  кожній із мовних спільнот.

В основі будь-якої комунікації  лежить взаємне знання реалій, знання предмета комунікації між учасниками спілкування. В мовних явищах відображаються факти громадського життя даного колективу. Цілі вивчення іноземної  мови як засобу спілкування невід’ємно пов’язані з цілями вивчення громадського і культурного життя країн та народів, що говорять даною мовою [18, с. 32].

Слова з особливими культурно-специфічними значеннями відображають не лише стиль  життя, характерний для мовного  колективу, але і стиль мислення.

Не зважаючи на всі спільні  умови в житті кожного народу, існують притаманні лише йому реалії культури, побуту, середовища, яким в іншій культурі відповідають повні або часткові прогалини. Всі ці реалії знаходять відображення у мові, перш за все у вигляді мовних позначень даних специфічних елементів цивілізації, що несуть культурний відбиток (в національних словесних образах). Культурно-специфічні слова є понятійним знаряддям, що відображає минулий досвід нації стосовно дій і роздумів про різні речі певними способами [15, с. 89].

Якщо до безеквівалентної лексики відносити позначення реалій не лише повсякденного побуту, але  і назви особливостей державно-політичного  устрою, різних сфер виробничого і  культурного життя народу, то число  реалій в мові кожного народу досить велике [20, с. 5].

При зіставленні мов і  культур можна виділити наступні групи позначуваних реалій [20, с. 6]:

1) реалія, властива лише одному мовному колективу, відсутня в іншому (Am. drug store; Yellow Pages);

2) реалія присутня в  обох мовних колективах, але в  одному з них вона не відмічається  спеціально (Am. clover leaf – укр. автодорожнє сполучення у вигляді листка конюшини);

3) в різних спільнотах  схожі функції здійснюються різними  реаліями (Am. soda fountain – укр. кафе-морозиво);

4) схожі реалії функціонально  різні. Так, cuckoo’s call в народних віруваннях американців пророкує, скільки років дівчині залишилося до весілля, в російських – скільки років залишилося жити.

Деякі вчені пропонують розрізняти,  з одного боку, реалії  як предмети, пов’язані з  історією, культурою, економікою, або в ширшому смислі – усе, що стосується культури: предмети, функції,  звичаї, факти поведінки і т. ін.,  а з іншого боку – «слова-реалії», «терміни-реалії», «знаки-реалії», «імена-реалії».  Специфікація  терміна відбувається  через звернення до  його  локальної або часової  характеристики: «національні реалії», «реалії-американізми», «реалії-сов’єтизми», «реалії-неологізми», «реалії-історизми». Тобто реалію як предмет об’єктивної дійсності протиставляють одиниці її номінації в системі мови [4, с.167].

Слова-реалії – перекладознавчі категорії, які відіграють першорядну роль у відображенні соціально-історичного та культурного контексту, надають національного забарвлення. Водночас реалія часто стає каменем спотикання для перекладача, оскільки її правильне витлумачення вимагає виходу за межі тексту в широкий контекст і за текст [4, с. 168].

Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, «рутин світ» - назва рослини а, отже, термін. Водночас в українсько-англійському зіставленні це – реалія, бо такої рослини немає в англомовному світі [4, с. 168].

Реалії можуть  бути  обмежені  рамками  навіть  окремого  колективу,  або установи,  їм  властивий  і  часовий  колорит.  Як  мовне  явище, найбільш  тісно  пов'язане  з  культурою,  ці  лексичні  одиниці швидко реагують на всі зміни в розвитку суспільства. Серед них завжди можна виділити реалії – неологізми, історизми, архаїзми [9, с. 27].

До числа реалій в лінгвокраїнознавстві відносять, по-перше, ономастичні реалії [21, с. 25]:

1) географічні назви (топоніми), особливі ті, які мають культурно-історичні асоціації (Keystone State – «Штат наріжного каменю», прізвисько Пенсільванії, пов’язане з тим що у Філадельфії були прийняті два надзвичайно важливі історичні документи: Декларація незалежності та Конституція США [8, с. 209]);

2) антропоніми – імена  історичних особистостей, громадських  діячів, вчених, письменників, діячів  мистецтва, популярних спортсменів, персонажів художньої літератури і фольклору (King, Billie Jean – Кінг, Біллі Джин, провідна американська тенісистка кінця 60-х – початку 70-х рр., неодноразова переможниця Уімблдонського турніру [8, с.210]);

3) назви творів літератури  та мистецтва; історичні факти  і події з життя країни; назви  державних і громадських організацій  (Rudolph the Red-nosed Reindeer – «Рудольф – Червононосий Північний Олень», вірш Р. Мея (May, Robert), написаний для різдвяної реклами фірми Монтгомері Уорда (Ward, Montgomery) [8, с. 315]) та ін.; по-друге, реалії, позначені апелятивною лексикою:

1) географічні терміни,  що позначають особливості природно-географічного  середовища, флори та фауни (alligator – алігатор. В давні часи європейці вважали алігаторів символом Америки. Американські алігатори збереглися на південному сході США, переважно в болотах Флориди [8, с. 21]);

2) деякі слова (в тому  числі загальновідомі терміни), що  відносяться до державного врядування, громадсько-політичного життя країни, юриспруденції, військової справи, мистецтва, системи освіти, виробництва і виробничих відносин, побуту, звичаїв і традицій  (ambulance-chaser – юрист, який нав’язує свої послуги жертвам нещасних випадків [8, с. 22]); та ін.

Інша класифікація реалій, наприклад в AmE, може бути представлена наступним чином [3, с. 19] – реалії на позначення:

1. історичного розвитку американського суспільства (Abraham Lincoln Brigade – «Бригада Авраама Лінкольна», американські добровольці, які воювали на стороні республіки під час війни в Іспанії 1936-39 рр.; складали частину антифашистських інтернаціональних бригад [8, с. 13]);
2. соціального і політичного життя (Alliance for Progress – «Союз заради прогресу», програма економічної допомоги США країнам Латинської Америки на 1961-1971 рр. Іноді її називали «План Маршала для Латинської Америки». З самого початку програма використовувалася американською дипломатією в якості важеля для підсилення залежності латиноамериканських країн від США [8, с. 23]);
3. економічних умов (Clintonomics – економіка в період президентства Клінтона [8, с. 80]);
4. географічного середовища (hickory – пекан, північноамериканське горіхове дерево з дуже твердою і міцною деревиною. Президент Е. Джексон за свої впертість та силу отримав прізвисько «Старий пекан» (Old Hickory). А також палиця, яку вчителі використовували для шмагання, традиційно виготовлялася з пекану [8, с. 178]);
5. матеріальної та духовної культури (Lincoln Memorial – меморіал Лінкольна, величний монумент, збудований в пам'ять про А. Лінкольна у Вашингтоні; це будівля в стилі доричного храму, в якому знаходиться гігантська статуя сидячого Лінкольна [8, с. 221]);
6. стилю життя, звичаїв і традицій (Kool-Aid – «Кул-Ейд», торгівельна марка розчинного безалкогольного напою; продається у вигляді порошку з різними фруктовими добавками [8, с. 212]).

Отже,  реалії  –  це  дуже  цікавий  і  незвичайний  лексичний прошарок  мови,  за  допомогою  якого  виражається  національне забарвлення  літературних  творів.  Слова-реалії  відображають додаткові  смислові  відтінки,  що  є  результатом  національного  бачення  світу.  Семантизація  цих слів  надзвичайно важлива для всіх,  хто вивчає  іноземну  мову,  через те,  що  вони  викликають труднощі  в розумінні першотвору.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ  I

Лінгвокраїнознавство –  це галузь лінгвістики, яка досліджує  конкретні національні явища, відображені  у мові. Ця наука має на меті дослідити, як слова та їх значення відображають життя людей, їх історію, географію  та культуру.

Предметом даної науки  є культурна складова мови, тобто, як засоби мови відображають історію, географію, побут, традиції та звичаї, стиль життя певного народу. Завдання лінгвокраїнознавства – показати, що знання вокабуляру і граматичних норм не забезпечує правильне розуміння іноземного тексту, і навчити правильно інтерпретувати поведінку носіїв мови, розуміти значення слів, що позначають явища, відсутні в культурі мови перекладу.

Освітня цінність лінгвокраїнознавства полягає в тому, що знайомство з  культурою мови, що вивчається, відбувається шляхом порівняння і постійної оцінки отриманих раніше знань, зі знаннями і поняттями про свою країну.

Понятійний апарат лінгвокраїнознавства складають: фонова лексика, фонові знання, презумпція, комунікативна компетенція, реалія.

Саме реалії є тим культурним компонентом, в якому полягає складність повноцінного розуміння іноземного тексту, але, разом з тим, є надзвичайно цікавим для лінгвіста.

Існує велика кількість класифікацій реалій за різними принципами. Так, наприклад, розрізняють «слова-реалії», «терміни-реалії», «знаки-реалії», «імена-реалії», «національні реалії», «реалії-американізми», «реалії-сов’єтизми», «реалії-неологізми», «реалії-історизми». Також до числа реалій відносять ономастичні реалії (топоніми, антропоніми) та реалії, позначені апелятивною лексикою (географічні та загальновідомі терміни).

Отже, лінгвокраїнознавство – хоч і відносно нова наука, але  вже отримала неабияке значення у  вивченні іноземної мови, оскільки мова і культура нерозривно пов’язані, а значить розуміння одного компоненту неможливе без розуміння іншого.

РОЗДІЛ II МОВНІ РЕАЛІЇ ПОВ’ЯЗАНІ З РЕЛІГІЙНИМ ЖИТТЯМ

II.1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В США

До групи реалій релігійного  характеру відносяться культи та їх послідовники, культові будівлі  і предмети, пов’язані з релігією.

Релігія в Сполучених Штатах Америки характеризується різноманітністю  релігійних вірувань і практик. Величезна  кількість релігійних переконань однаково або набула сили, або зовсім зникла. Релігії, які охопили країну завдяки численним іммігрантам, і ті, які взяли свій початок в Штатах, перетворили Америку на найбільш релігійно різнопланову країну в світі [27, с. 432].

Різноманіття релігій  в США тісно пов’язане з релігійним життя корінних американців, колоніальним минулим і потоком переселенців. Основна маса індіанців Північної Америки до періоду колонізації досягла порівняно високого рівня культурного розвитку. Говорячи про родові форми культу в американських індіанців, варто підкреслити, що він практично ні в одному племені не був культом предків [13, с. 3].

Пануючою формою культу в  індіанців Америки був не родовий, а племінний культ. Змістом цього  племінного культу по більшій мірі було вшанування сил і стихій природи. Щодо сил природи, тут на першому місці стояло сонце. Так, наприклад, існувало свято, присвячене сонцю, під назвою «танець сонця», яке відзначали пишно та урочисто [13, с. 4].

Форми поховання в Америці досить різноманітні. З ними пов’язана велика кількість уявлень про загробне життя. Місцями спостерігалася віра в переродження. Переважала ж віра в те, що люди в загробному світі продовжуватимуть те ж саме життя, яке вели до смерті. Проте ці ідеї ніколи не грали важливої ролі. Релігійні вірування орієнтувалися не на майбутнє, а на теперішнє життя. Ціль культової практики – забезпечити успіх земного життя [24, с.85].

Жорстокість, яку американські колоністи несли  за собою, вилилися в своєрідні форми  релігійно-реформаторських рухів. Суть цих релігій була в прагненні відродити старі обряди індіанців, доповнивши їх деякими ідеями, запозиченими з християнства та інших релігій. Центральне місце в проповідях цих пророків займала ідея месії,  спасителя індіанських племен від чужеземного іга [24, с.86].

США – протестантська країна, яка не пережила Реформації. Вихідною точкою процесу секуляризації в  США була релігійна ситуація в  англійських колоніях в Америці, де домінували різноманітні протестантські віровчення, що були породженням Реформації в різних європейських країнах, перш за все в Англії [22, с. 38].

Секуляризація – це процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Також перетворення церковної власності на державну власність. А ще, вилучення чого-небудь з відання церкви (наприклад шкільної освіти) [31].

Іншою великою групою, що прибула в 1630 р., були пуритани, які хотіли очистити церкву. Вони були більш толерантні і вірили, що віра в Бога – це шлях до спасіння душі. Перші католики прибули  до Америки в 16 ст., це були місіонери  з Ісанії, Португалії та Франції. Вони заснували церкви на сході і заході країни. У 18 ст. відбувається зміна акценту, що була повязана з новою хвилею еммігрантів. Саме в цей час більшість американців почала активно відвідувати церкву [24, с.87].

Бог присутній в щоденних справах і розмовах всіх американців. Під час Громадянської війни, коли країна потопала в боргах, Авраам Лінкольн виголосив девіз «Ми віримо в Бога» (“In God we Trust”), який на сьогодні красується на американських доларах. Холодна війна перетворила цей девіз на національний – тепер на боці США стояв Бог на противагу безбожному комунізму. З тих пір жодне різдвяне привітання Президента не обходиться без нагадування про те, що Бог благословляє Америку [26, с. 71].

Більшість американців (88%) визнає себе християнами і лише кілька відсотків  не відносять себе до жодної з релігійних течій. Згідно з дослідженнями також близько 25% дорослого населення складають католики, 51% припадає на тих, хто називає себе «інші християни» ("other Christians").

Дані тих самих досліджень показують, що інші релігії (включно  з, наприклад, іудаїзмом, буддизмом, ісламом  та індуїзмом) разом складають приблизно 4% дорослого населення, інші 15% не відносять  себе до жодної з релігій, 5,2% - не впевнені, або відмовилися відповісти. А 36% американців запевняють, що вони відвідують церковну службу майже кожного тижня  [25].

Згідно зі свободою віросповідання в Америці ніхто не може запитувати про особисті релігійні переконання, навіть на співбесідах або під час перепису населення. Федеральний уряд ніколи не вів записів щодо прихильності населення певній релігії (такі приблизні записи можна знайти лише в неофіційних опитуваннях) [26, с. 71].

Відомий факт, що біле населення  США та афро-американці ніколи не сприймалися  Божими дітьми в рівній мірі. Расизм тут заполонив кожну нішу суспільства. З іншого боку, завдяки раннім кампаніям  афро-американських релігійних лідерів, афро-американські або чорні церкви (black church) стали релігійною та соціальною колискою суспільства пригнобленого народу.

Такі церкви були недоторкані  на правовій основі і повністю незалежні  згідно з Першою поправкою. Вони були де-факто єдиними подібними інституціями в Америці – місцями, де афро-американська культура могла розвиватися, де афро-американці мали гордість та незалежність, де саме афро-американці були головними. На сьогодні афро-американські церкви дотримуються своїх гордих традицій і працюють на економічне покращення життя афро-американського суспільства [26, с. 72].

Релігія відіграє надзвичайно  важливу роль і в соціальному  житті американців. Наприклад, католицька благодійна організація (Catholic Charity) бере свій початок в Новому Орлеані ще в 1727 році, коли чернечий орден відкрив притулок. На сьогоднішній день такі благодійні організації мають 50000 співробітників і керують роботою близько 2000000 волонтерів в 137 установах, які поділяються на 1341 відділи та філії [26, с. 110].