Культурно-познавательный тур в Испанию

ЗМІСТ 

ВСТУП                                                                                                                    3

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ІСПАНІЇ                                                         5

1.1.Загальна характеристика Іспанії                                                                     5

1.2.Туристичні  центри Іспанії                                                                              12

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА РОЗРОБКИ  ТУРУ ТЕРИТОІЄЮ ІСПАНІЇ             18

2.1. Характеристика маршруту туру                                                                   18

2.2. Вибір засобів  розміщення                                                                             26

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ТА ВИЗНАЧЕННЯ ВАРТОСТІ ТУРУ                       30

3.1. Створення  пакету послуг                                                                              30

3.2. Розробка  та розрахунок  туру                                                                       32

ВИСНОВКИ                                                                                                          34

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ                                                                                        36

ДОДАТКИ                                                                                                             39 

ВСТУП 

      Основним  продуктом споживання ринку туристичних послуг є тур. Тур – це комплекс туристичних благ, послуг та товарів, представлений у вигляді програми, складеної з урахуванням індивідуальних побажань, в межах якої реалізується мета перебування людини поза постійним місцем проживання, і комплекс заходів по її реалізації на відповідному якісному рівні.

Туризм  дуже стрімко розвивається, тому розробка якісних та нових турів, являється  запорукою його подальшого розвитку. Актуальність цієї теми полягає в тому, що кожна туроператорська фірма зацікавлена в тому, що б надавати на туристський ринок конкурентоспроможний продукт. А для цього, співробітникам туристичної фірми треба знати технологію розробки турів.

      Мета  роботи. Метою курсової роботи є розробка туру по Іспанії.

      Завдання  роботи:

• надати загальна характеристику Іспанії;
• надати характеристику траси маршруту;
• розробити туру Іспаніею;
• розрахувати туру «Мадрид та Барселона:пристрасне фламенко ».

      Об’єктом  курсової роботи є культурно-історичні  та природні ресурси Іспанії.

      Предметом дослідження є розробка туру.

      Методи  дослідження вибір, описовий аналіз, систематизація матеріалу, класифікація, узагальнення.

      Наукова новизна роботи полягає в розробці комплексного туру Іспанією.

      Практична значимість Впровадження цього туру туристичними установами дасть можливість для актуалізації туризму Іспанії.

      Структура курсової роботи. Курсова робота складається  із вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань та додатків. Загальний обсяг роботи 30 сторінок друкованого тексту, 5 таблиць, список використаних джерел містить 25 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ІСПАНІЇ 

      1.1.Загальна характеристика Іспанії 

      Іспанія офіційно Королівство Іспанія – держава на південному заході Європи. Займає більшу частину Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови в Середземному морі, Канарські о-ви в Атлантичному океані. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон – 1214 км), з Францією – по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром і з Марокко.

      Походження  самоназви España (а отже, і похідних від нього) є дискусійним. Давньоримська  назва Іберії, Hispania, може походити від терміну Hesperia, яким римляни поетично називали Іспанію. Саме слово Hesperia походить від грецького Εσπερία, тобто «західна країна», «країна сонця, що сідає» (так греки називали Італію). Римляни перенесли цю назву на Іспанію, оскільки вона міститься ще далі на захід від їхньої країни.

      Іспанія – південноєвропейська країна. Вона займає п’ять шостих Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова.

      За  територією Іспанія є четвертою країною в Європі, після Росії, України і Франції, та є другою за величиною в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон – 1214 км), з Францією – по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута – 6,3 км, м. Мелілья – 9,6 км).

      Рельєф  Іспанії різноманітний, тут домінуючу  роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір’їв. Плоскогір’я і гори складають близько 90% її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір’я – Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну і південну. Велика частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії[ 11].

      Завдяки географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Іберійському півострову притаманні три основні кліматичні типи – Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначних кліматичних зони – гірського, альпійського і субтропічного типу[ 9].

      Континентальний клімат охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природньо-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході так і на півдні), і властивостями території басейну ріки Ебро. Континентальний клімат характеризується широкою амплітудою добових і сезонних змін в температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів з високим рівнем випаровування, що спричиняє до посушливості. Середньорічна кількість опадів в цілому складає від 300 до 640 мм в рік (більшість провінцій регіону Месети отримує близько 500 мм в рік). На півночі Месети, Центрального плато і в басейні Ебро, є два сезони дощів, один навесні (квітень – червень), а інший восени (жовтень – листопад). На півдні Месети, вологі сезони – весна й осінь, весною лише один місяць – березень, а осінній період загалом середньо-вологий, але навіть у ці вологі сезони, дощі тут нерегулярні і нетривалі. Континентальні зими прохолодні в межах –1 °C (30,2 °F), з сильним вітром і високою вологістю, незважаючи на низький рівень опадів. За винятком гірських районів північного передгір’я Іберійських гір, в холодні періоди мороз та підмерзання є поширеним явищем. Літо тепле і безхмарне, середня денна температура складає; 21 °C (69,8 °F) на півночі Месети і з 24 °C (75,2 °F) до 27 °C (80,6 °F) на півдні Месети, а нічні температури коливаються від 7 °C (44,6 °F) до 10 °C (+50 °F) по всій континентальній зоні. В басейні ріки Ебро (який знаходиться на нижчому висотному рівні), дещо відмінні особливості − дуже спекотно влітку і температура може перевищувати 40 °C (+104 °F). В літку загалом на Центральному плато і Месети та в басейні Ебро вологість найнижча, за винятком району річки Ріо-Ебро, де наявна таки висока вологість[ 12].

      Океанічний  клімат переважає в північній  частині країни (часто називають  «Зелена Іспанія»), від Піренеїв до північно-західних районів півострову, і характеризується відносно м’якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами – близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливі місяці вище 30 мм за рік. Температура коливається незначно (як на добу так і що сезону), в середньому діапазоні від +9 °C у січні до 21 °C в липні. Стримуючий вплив морських атмосферних явищ на узбережжі, чим дальше в глиб країни та вище в гори півночі Іберійського півострова, тим інтенсивніші температурні коливання. Близькість до Атлантичного океану також впливає на кількість опадів, тому на сході їх менше, аніж на океанічному західному узбережжі. Восени, з жовтня по грудень, найтриваліший дощовий сезон, а липень найпосушливий місяць. Висока вологість і переважаючі фронтальні морські вітри, сприяють формуванню кліматичного явища туману, який є загально прийнятою нормою вздовж всього північно-західного узбережжя, це явище не так часто спостерігається всередині країни (здебільшого на незначних ділянках та ближче до холодної пори року), причиною його відсутності є гори, які стають своєрідним бар’єром для проникнення вологих циклонів зі сторони моря чи океану[ 6].

      Середземноморський  клімат охоплює територію, яка простягається  від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного і східного узбережжя країни аж до Піренеїв (оюмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря).

      Гірському типу клімату піддаються ті частини  території Іспанії, що лежать на висотах понад 2000 метрів (здебільшого в провінціях). Тамтешньою особливістю є дуже спекотне літо, а зима тут м’яка та холодна. Дуже сухий тип, практично майже схожий на пустельний, з низькою кількістю опадів до (150 мм на рік) спостерігається в Кабо-де-Гата, це одне з найсухіших місць в Європі[8].

      Найвищим  точкам Піреней і Сьєрра-Невада (що понад 3000 м) характерні альпійські кліматичні особливості.

      Канарські острови знаходяться в субтропічному  поясі. Температура, помірна і стабільна (з 18 °C до 24 °C) протягом року. Що стосується опадів, східні острови є напівпосушливими, західні вологими, з деякими дуже вологих районами у горах Гомера і Ла-Пальми (його ще називають «Лаурісілва»). Крім того, на південному узбережжі Середземного моря (Малага і прибережна смуга Гранади) спостерігається часткове змішання середземноморського та субтропічного кліматів.

      Державний устрій. Іспанія – конституційна монархія. Главою держави є король (Хуан Карлос I), однак реальна виконавча влада належить прем’єр-міністру, який очолює уряд. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами − парламентом, що складається з Сенату(265 депутатів) і Конгресу депутатів (350 депутатів) [7].

      Іспанія поділяється на 19 автономних областей: Андалузія, Арагон, Астурія, Балеарські острови, Країна Басків, Канарські острови, Кантабрія, Кастилія і Леон, Кастилія – Ла-Манча, Каталонія, Сеута, Естремадура, Галісія, Мадрид, Мелілья, Мурсія, Наварра, Ла-Ріоха, Валенсія, що поєднують 50 провінцій[ 12].

      Кількість населення – проживає близько 44 млн. осіб (приблизно 14 млн. у містах), середня густота населення – близько 90 чоловік на 1 кв. км.

      Міське  населення – 76%. Щільність населення – 79,7 осіб/км².

      Для оформлення туристичної візи до Іспанії потрібно [11] :

      – сплатити консульський збір у розмірі 35 євро;

      – візова заява , що заповнена іспанською мовою;

      – три фотографії паспортного формату;

      – закордонний паспорт;

      – ксерокопія всіх сторінок паспорту громадянина України;

      – страховий поліс, що діє в усіх країнах Шенгенської зони з мінімальним покриттям 30 000 евро;

      –довідка з місця роботи з зазначенням суми заробітної плати за останні 6 місяців ( також при необхідності – копії минулих шенгенських віз)

      – надання заявником фінансових документів, що підтверджують наявність засобів існування ;

      – бронювання готелю чи іншого житла, оформлений на фірмовому бланку (з ідентифікаційним кодом NIF або CIF), підписаний компетентною особою, із зазначенням повної адреси і контактних даних місця проживання в Іспанії;

      – підтвердження забезпечення транспортним засібом (Підтвердження бронювання квитків на літак чи на інший транспортний засіб .)

      При проходженні кордону та митниці  особливих обмежень нема, заборонені до ввозу наркотики та зброя, в  розумних рамках спиртне та табачні  вироби. Готівкові кошти вище 10000 євро необхідно декларувати.

      Своєрідним  «туристичним ресурсом» є іспанська кухня. Вона близька до середземноморської: та ж суміш часнику, маслинової олії, томатів і зеленого перцю, але з відчутним впливом східних традицій. У спадок від арабів іспанцям дісталася любов до прянощів, мигдалю і рису – невід’ємних складових багатьох традиційних страв. Із південноамериканською кухнею іспанська «родичається» через продукти американського походження: томати, картопля, кукурудза, солодкий перець, які потрапляли в Європу через Іспанію. Але про єдину іспанську кухню говорити не можна. Кожен регіон має свої гастрономічні традиції, характерні страви і напої. Та всіх їх об’єднує кілька спільних рис: тушкування м’яса і риби у вині, запікання із овечим сиром, смажіння на грилі, а також широке застосування зелені шавлії і тертих грецьких горіхів[16].

      У Каталонії туристу обовязково запропонують густий м’ясний (ескулла) або рибний (порусальда) суп, смажені свинячі ковбаски з квасолею (монхете-ам-ботіфарра), куріпку по-каталонському, асорті із морепродуктів (сарсуела), і обов’язково – паелью – страву з рису, підфарбованого шафраном, приправленого маслиновою олією із додаванням морепродуктів, овочів чи м’яса. На десерт – мел-і-мато – сир із медом. До страв обов’язковими є всесвітньо відомі місцеві соуси: софріто, алі-олі, пікада[12].

      Меню  ресторанів півдня Іспанії не обійдеться без овочевого супу гаспачо і пескатос-фрітос – маленької смаженої риби, яку їдять з головою і кістками та кальдеро – по-особливому приготованого рису. Характер кухні центральної частини країни сформувався під впливом різкого клімату, гористої місцевості і важкої праці. Основа такої кухні – квасоля й інші бобові та різні м’ясні страви. «Візитною карткою» кухні північних регіонів є найрізноманітніші страви із овочів, м’яса, риби і морепродуктів приправлених різними соусами: квасоля лабаньєса і ель-барко, тріска по-біскайському, картопля з макреллю, плавники морської щуки – кокотхас, великі котлети з яловичини, зготовані на грилі – шульєтон-де-б'ю і тушковані мальки вугра, які вважаються однією з кращих іспанських страв.

      Іспанську кухню у будь-якому регіоні  неможливо уявити без вина. Найбільш відомі – андалузький херес і каталонська сангрія. Менш відомі, але не гірші від цього – валенсійське вино ла-манча, арагонське – сатепа, мурсійське – хумілья. Вино й інші спиртні напої (сидр, лікери) в Іспанії виготовляють у 57 районах.

      Релігія – римо-католицька. Існують громади протестантів різних течій. Поширений іслам.

      Іспанська мова є офіційною на всій території  Іспанії.

      На  території деяких автономних областей такий самий офіційний статус мають такі мови: у Країні Басків – баскійська, у Валенсії та на Балеарських островах – каталанська (у Валенсії вона офіційно називається валенсійською), у Галісії – галісійська, у Каталонії – каталанська та окситанська (у формі аранської говірки) мови[18].

      Сьогодні  Іспанія міцно займає лідируючі  позиції в рейтингу світових туристських  держав, як по обсягах прибуттів, так  і по доходах у галузі. В 2001 році країну відвідали 75.5 млн. чоловік з  яких не менш 65% (49.5 млн.) ставляться до категорії туристів. Число туристських ночівель виросло на 5% і склало 423,6 млн. Ще більш швидкими темпами ростуть доходи туристичної індустрії – вони перевищили 31,7 млрд. євро. Це пояснюється певною політикою Іспанії, спрямованої на зведення індустрії туризму в основну галузь економіки, що дає гігантські доходи в бюджет держави.

      68% туристів приїхали в Іспанію  на відпочинок, 8% по робочих справах  і на навчання, 4% на лікування  або ж по особистих справах.  Необхідно відзначити, що за останні роки кількість людей, що приїжджають по справах або на навчання, збільшилося у два рази в порівнянні з 1998 роком[14].

      В 2000 – 2008 роках безперечними лідерами серед туристичних напрямках в Іспанії були Канарські й Балеарські острови, 43% туристів відпочивали саме там. За ними розташувалися узбережжя Середземномор’я: 19% Каталонія, 13% Андалусія, 8,9% Валенсійське Співтовариство й Автономне Співтовариство Мадрид – 8,3%. Найбільше число іноземних туристів, що відвідали Іспанію в 2000 році, приїхали з Великобританії 12,8 мільйонів туристів (26,2%), Німеччина з 11,3 мільйонами чоловік (23,7%). Із Франції приїхали 5,7 мільйонів чоловік (11,9%), з Італії 2,1 мільйон, з Бельгії 1,7 мільйонів і з Португалії 1,5 мільйонів чоловік[11] .

      Важливі фактори (географічна близькість, клімат, порівняльна дешевина турпродукта), що визначають пріоритетність Іспанії як країни міжнародного туризму, звичайно, відіграють головну роль для країн Європи, але не можуть бути поширені на економічно розвинені країни за межами європейського континенту.

      Канада, туристи якої також відвідують Іспанію, мають молоду історію й культуру. Канадці також цікавляться історією країни, що вони відвідують. Так більше, що приблизно половина населення Канади − це франкомовна група, і історичних корінь самої Канади формувалися під впливом французьких, іспанських і німецьких культур, що й залучає канадців у Європу й, зокрема , в Іспанію[20].

      Безсумнівно, що потоки іноземних туристів в Іспанію  впливають гарно поставлена інфраструктура, тобто дороги, аеропорти й т.д., а також географічне положення стосовно Європи, що й дозволяє робити транзитний туризм через європейський «континент» в Іспанію. 

      1.2 Характеристика культурно-пізнавальних об’єктів 

      Іспанія володіє дивовижним культурним спадком. Фактично кожне міське і багато сільських поселень пишаються унікальними об’єктами архітектури, музеями, пам’ятниками, сакральними святинями. Але найбільша концентрація суспільних туристичних ресурсів притаманна великим містам, насамперед Мадриду, Барселоні та Валенсії (табл. 2. 1).

      Столиця Іспанії – Мадрид. Зародження міста пов’язане з будівництвом фортеці арабським еміром Мохамедом для захисту від можливих спроб іспанців відвоювати свої землі і звільнитися від влади арабів. У результаті реконкісти до кінця XV ст. увесь Піренейський півострів було звільнено. Вирішальним у долі Мадрида став 1561 р., коли король Філіп переніс сюди із Толедо столицю держави і Мадрид став центром політичного і культурного життя Іспанії[7].

      Визначною пам’яткою Мадрида є архітектурний ансамбль Пласа Майор, що в перекладі означає «головна площа». З ранку до пізньої ночі на Пласа Майор працюють численні кафе, ресторани, бари, сувенірні крамниці. Туристів розважають вуличні музиканти.

      «Музейний трикутник» у Мадриді, який утворюють музей Прадо, музей королеви Софії і музей Тіссена-Борнеміси, розташовані в одному районі, Національний археологічний музей, Пласа Майор, на якій розташовані 136 будинків, збудовані у стилі мадридського бароко з 437 балконами, з яких у минулому спостерігали за королівськими церемоніями, рицарськими турнірами, коридою й аутодафе; у центрі площі – пам’ятник королю Філіпу ІІІ; Площа Пуерта дель Соль, з центру якої ведеться відлік дорожніх відстаней у країні; на площі встановлено пам’ятник «Ведмежа і полуничне дерево», який є символом міста і пам’ятник королю Карлу ІІІ; Площа Сібеліс, у центрі якої розташовано фонтан із колісницею богині Кібели, запряженою левами і пантерами; площу оточують чотири пам’ятки архітектури: Банк Іспанії, палац Буенавіста, будинок Головного поштового управління і особняк маркізів де Лінарес, Королівський палац в оточенні садів Сабатіні і парку Кампо дель Моро, Східна площа зі сквером із скульптурами іспанських королів і кінною скульптурою короля Філіпа IV, Арена для кориди «Лас Вентас», пустинь Святого Антонія Флоридського; площа Іспанії, парк Ретіро, Район AZCA – фінансовий центр, район хмарочосів[ 17].

      Барселона.Пасео де Грасія ( Passeig de Gracia) Один з найбільших проспектів у Барселоні, а також один з найважливіших комерційних та ділових районів міста. Саме на цьому проспекті знаходиться кілька архітектурних шедеврів : будинок Міла, будинок Бальо, будинок Фусте тощо.

      Пам’ятник Колумбу на колоні заввишки 60 м, створений Гайета Буйгасом в 1888 року, став символом міста. Бронзові рельєфи на цоколі монумента зображують сцени з життя Колумба, у тому числі його висадку на Карибських острова, а на вершині колони варто восьмиметрова статуя самого першовідкривача. На ліфті можна піднятися на оглядовий майданчик з неповторним видом на порт і Старе місто.

      Цей високий монумент споруджено до Всесвітній виставці 1888 року є даниною поваги жителів Барселони Христофору Колумбу.

      Площа Каталонії центральна площа каталонської столиці, одна з найбільших площ Барселони. Займає площу 5 га, об’єднує Готичний квартал, центральну частину міста та квартал Ешямпла. З площі відкривається вид на Ла Рамблу, проїзд Ґрасія, вул. Ла Рамбла де Каталунья, Університетське перехрестя[15].

      Гора  Монжуїк знаменита гора у столиці Каталонії Барселоні. Висота Монжуїк становить 173 м. Завдяки безлічі визначних пам’яток і чудовим парками Монжуїк приваблює як туристів, так і барселонців.

      Саграда Фамілія католицька церква у Барселоні. Її побудова почалась у 1882 р. і триває до сьогодні. Храм розташований на північ від барселонського району Старе Місто у міському районі Ашямпла. Метою Ґауді було зробити Храм Святого Сімейства «останньою великою святинею християнства», внаслідок чого всі архітектурні елементи храму набули глибокого християнського символізму[10].

      Парк  Гюель – великий парк з численними будівлями, який знаходиться у Барселоні. Був спланований архітектором Антоні Ґауді, побудований між 1900 – 1914 р.р., як громадський парк відкритий у 1926 р. Займає площу 17,18 га (0,1718 км2), є одним з найбільших парків Південної Європи.

      Парк Ґуель побудовано у характерному для Ґауді стилі, йому притаманні звивисті форми, криві лінії тощо. Парк розташований у центрі міста, але чітко відокремлений від нього і протистоїть йому – він знаходиться на узвишші, над центральною частиною міста, і його спокійна умиротворена атмосфера протиставлена метушні ділових кварталів Барселони.

      Для парку Ґуель за приклад Ґауді  взяв принцип англійських парків, однак наповнив свій сад архітектурними роботами у стилі ар нуво. У Ґауді  колони перетворюються на стовбури дерев, які нахилені під непрямими кутами до поверхонь, стелі побудов зроблені з каміння, що створює враження непевності та хисткості. [ 19]

      Готичний  квартал. Ця частина міста, названа так , тому що має велику кількість пам’яток в готичному стилі, розташована межах захищеного фортечними мурами римського поселення. Квартал, що між Кафедральним собором і Ратушею і частково оточений бастіонами давньоримських стін, є, мабуть, самої притягальної частиною міста. На початку XX в. його стали називати «Готичним», хоча готичні будинку збереглися в інших частинах міста.Тут розташовані пам’ятні будівлі та державні установи. Маршрут починається на Plaza Nova, де знаходяться дві випущені в 50-і роки циліндричні вежі римської фортечної стіни, в напрямку до Кафедрального Собору є інший залишок фортечної стіни і частину акведука, за яким з гір Кольсерола надходила вода. [18]

      Гірський  монастир Монсеррат – монастир, що розкинувся на висоті 721 м над рівнем моря, отримав своє назву по гірничої місцевості Монсеррат («Розрізані гори») в 50 км на північний захід від Барселони, де на невеличкому просторі в 10 х 5 км височіють тисячі вапнякових скель вигадливої форми. В 1987 року природний комплекс, прилеглий до монастиря, оголошено національним парком Каталонії. Багата флора цього куточка природи охоплює понад півтори тисячі видів. Прикрашені скульптурними творами і доглянуті гірські стежки цього музею під відкритим небом, обладнані покажчиками тривалості і рівня складнощі маршруту і мають успіх для прогулянок у туристів, так і місцевих жителів.[8]

      Театр-музей  Сальвадора Далі.Будинок-музей Сальвадора Далі було відкрито для відвідувачів в 1997 році. Він з ряду рибальських будинків, які Далі спроектував у формі лабіринту. Відвідувачі можуть оглянути майстерню художника, бібліотеку, сад, житлові кімнати. У 1998 році Департаментом Культури Уряди Каталонії, будинок-музей було оголошено національним культурно-історичним пам’ятником.

        Гора Тібідабо – найвища точка Барселони (500 метрів), звідси відкривається вид на місто. На вершині стоїть Спокутний Храм Святого Серця, увінчаний статуєю Христа, який відкриває обійми світу. Доїхати можна так: доїхати до Пласа-дел-Тібідабо, потім сісти на «Блакитний трамвай», а потім пересадка на фунікулер до Парку атракціонів. На самої вершині гори стоїть Храм Святого серця Христового архітектора Енрике Саньєра. Псевдоготичний стиль будівлі не позбавлений відтінку монументальної величі. Храм дає доступ до найвищої позначці Кольсероли, звідки відкривається чудовий вид Барселони і каталонського узбережжя.

      Толедо – історичний центр, містацілісний ансамбль середньовічного міста із численними рідкісними пам'ятками архітектури XII-XV ст.; Фортеця – унікальна фортифікаційна споруда, де збереглися стіни, 8 башт-воріт і 2 мости[13].

      Світовою  популярністю користується музей Прадо, де зібрані полотна художників іспанської, італійської, нідерландської, фламандської і німецької шкіл. Тут можна побачити полотна Ель Греко, Веласкеса, Гойї та інших великих майстрів. У Мадриді також можна відвідати Національний музей прикладного мистецтва, Центр мистецтв королеви Софії, Національний архітектурний музей, Королівський палац та ін.

      Барселона – відомий туристичний центр. Тут знаходяться собор Святого Сімейства і комплекс будівель, створені знаменитим архітектором Антоніо Гауді, футбольний стадіон «Ноу Камп», пам’ятник Христофору Колумбу, який вважається одним із найвищих у світі, інші визначні пам’ятки.

      Серед подієвих туристичних ресурсів зберігає значення корида − форма бою людини з биком, традиційне іспанське видовище, яке нині більшою мірою зорієнтоване на туристів. Пік популярності кориди вже минув. Більшість іспанців негативно ставиться до цього кривавого дійства[14].

      На  окрему згадку заслуговують релігійні  святині Іспанії, які перетворилися  на потужний чинник розвитку туризму.

      Цілу  сторінку в історії європейського туризму і паломництва займає «Шлях Святого Якова». У католицькій культурі він більше відомий як «Шлях Сантьяґо-де-Компостела» – знаменита дорога паломників до могили апостола Якова. Шлях до святині пролягав із Скандинавії, Кавказу, Британських островів, але був і лишається найбільш виразним на території Франції та Іспанії. Шлях Святого Якова почав активно формуватися з початку ІХ ст. У XII ст. папа Калікаст ІІ дарує паломникам до міста право на отримання індульгенції, що прирівняло Сантьяґо-де-Компостелу до Єрусалиму та Риму. З того часу шлях до Сантьяґо перетворюється на головну паломницьку дорогу Європи[10].