Культурологічна характеристика Гаіті

АНОТАЦІЯ

Культурологічна характеристика Гаіті (курсова робота). - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2012. - 32 с. (друк).

У курсовій роботі дається короткий опис країни Венесуели - історія її заселення і формування держави, демографічні показники, національний склад і характер народу, його релігія і традиції, особливості побуту і сімейних стосунків, культурні досягнення і регіональні відмінності.

Структурно робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 14-ти найменувань, додатків, двох рисунків.

Ключові слова: Гаіті, історія, культура, демографія, народ, національний характер, регіони.

Зміст

Вступ

Республіка Гаїті — держава в Карибському морі, що займає західну частину острова Гаїті (Еспаньйола), на східній знаходиться Домініканська Республіка. Одна із найбільш гористих та найбідніших держав регіону.

Республіка Гаїті, держава у Вест-індії, що займає західну третину острова Гаїті (Еспаньола) в групі Великих Антильських о-вів. Площа - 27,750 кв. км. Остання частина належить Домініканській Республіці. Кордон між цими державами має протяжність 360 км. Республіка Гаїті включає прибережні острови Гонав і Тортю (Тортуга). На півночі омивається Атлантичним океаном, на півдні - Карибським морем, на заході відокремлена від Куби Навітряною протокою шириною 80 км.

Столиця - Порт-о-Пренс. Населення - 7,53 млн. чоловік (2003). Щільність населення - 241 людина на 1 кв. км. Міське населення - 34%, сільське - 66%. Площа - 27,75 тис. кв. км. Найвища точка - пік Ласель (2674 м - коди). Офіційні мови: французький, креолові. Основні релігії: католицизм, водуїзм, протестантизм.

Актуальність дослідження визначається тим, що в роботі зроблена спроба осмислення особливостей В`єтнаму: культури, історії, побуту, звичаїв, особливостей країни.

Мета роботи - формування та розвиток навичок самостійного пошуку, підбору, систематизації, аналізу літературного та довідкового матеріалу; систематизація, закріплення і творче використання теоретичних знань зі спеціальності; оволодіння методиками наукового дослідження і придбання початкового досвіду науково-дослідної роботи; розвиток навичок і вмінь викладу особистихдумок, використання наукової термінології, аргументація своїх висновків і пропозицій; підвищення культури оформлення науково-методичного та довідкового матеріалу. Скласти коротку характеристику країни.

Об'єктом дослідження є країна Гаіті.

Предмет дослідження - культура Гаіті.

Поставлена мета роботи визначає вирішуються в ході дослідження задачі:

- Розглянути історію країни,

- Дослідити демографічну ситуацію, національних характер, традиції, релігію, сімейні відносини.

- Розглянути культуру країни

- Дослідити регіональні відмінності районів Гаіті.

Методи дослідження: у роботі використані як традиційний історико-літературний і метод дослідження, так і метод порівняльно-типологічного літературознавства та аналіз.

Матеріалом дослідження є статистичні довідники, туристична література, підручники, монографії, статті.

Структура роботи: дана робота складається з вступу, 4 розділів з підрозділами, висновків, списку літератури і додатку.

РОЗДІЛ 1 ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

1. Історія заселення країни

Острів Гаїті було відкрито Христофором Колумбом 6 грудня 1492 р. і названо ним Еспаньолою.

Іспанські колонізатори швидко винищили індіанське населення. До 1548 року індіанців залишалося всього близько 500 осіб. Для роботи на плантаціях цукрової тростини та на золотих копальнях з початку 16 ст. стали широко ввозитися чорношкірі раби з Африки. З початку 17 ст. на Гаїті проникали англійські флібустьєри і французькі буканьєри. Спочатку пірати влаштувалися на невеликому острові Тортю (Тортуга), а потім заволоділи північно-східним узбережжям Еспаньоли. В 1665 вони підкорилися французькій владі. В 1697 за Рісвікським мирним договором Еспаньола була офіційно поділена між Францією та Іспанією. За іспанцями залишилася східна частина острова (колонія Санто-Домінго). Західна частина відійшла до Франції, діставши назву Сан-Домінго.

Сан-Домінго було найважливішою французькою колонією у Вест-Індії. Товари, які виготовлялися в ній — цукор, кава, індиго, виляск і какао — були основними статтями французького експорту. В кінці 18 ст. в цьому володінні жили 452 тис. чорних рабів, 42 тис. білих і 50 тис. вільних мулатів і негрів. Вся економічна влада знаходилася в руках білої олігархії — найбільших плантаторів, офіцерів та урядовців. Більшість негрів залишалася абсолютно безправними рабами. Деякі розбагатілі мулати самі купували плантації і рабів, але все одно піддавалися дискримінації з боку білої верхівки.

1.2 Формування держави

Детонатором вибуху послужила Велика французька революція, яка проголосила гасла політичної свободи та прав людини. Білі плантатори зажадали участь в управлінні колонією і скликали загальноколоніальні збори. Зі свого боку, вільні мулати на чолі з Жаком Венсаном Оже підняли восени 1790 повстання, добиваючися рівноправності з білими. Бунт було жорстоко придушено, його лідерів страчено, але Установчі збори Франції постановили зрівняти негрів та мулатів, народжених від вільних батьків, у правах із білими і дати їм доступ до представницьких установ колонії.

Незалежність проголошено 1 січня 1804 року. Франція визнала її у 1825, в обмін на контрибуцію в 150 мільйонів франків золотом (у 1838 суму було зменшено до 90 мільйонів).

В січні-квітні 1804 року генерал Жан-Жак Дессалін, президент незалежного Гаїті, наказав знищити більшість білого населення Гаїті, за винятком священиків, лікарів, ремісників та «негрофілів» (білих, які симпатизували чорним і виступали за їхні права). Інший виняток — солдати польського легіону у складі французької армії, які відмовилися битися проти гаїтянської незалежності і залишилися в країні після евакуації французів.

Слід зазначити, що деякі гаїтянські генерали саботували геноцид і часто приховували білих, допомагаючи їм емігрувати.

В жовтні 1804 року Дессалін оголосив себе імператором Жаком I, імітуючи Наполеона Бонапарта. Він створив сильну армію, яка становила одну десяту всього населення. Конституція оголошувала всіх громадян Гаїті «неграми», незалежно від кольору шкіри.

Конституція 1805 року підтвердила скасування рабства і заборонила білим іноземцям мати нерухомість на території Гаїті. Частину земель було передано колишнім рабам, що викликало незадоволення колишніх повстанських воєначальників, які перетворилися тепер на феодалів-плантаторів. У жовтні 1806 року вони підняли заколот і проголосили тимчасовим президентом генерала-негра Анрі Крістофа. Дессаліна було вбито змовниками. В грудні Конституційна асамблея обрала Крістофа президентом, але той відмовився прийняти обмеження його влади, встановлене мулатською верхівкою. На початку 1807 року Крістоф був змушений відступити на північ країни, а асамблея в Порт-о-Пренсі обрала президентом Республіки Гаїті генерала-мулата Олександра Петіона. Держава розкололася на «Державу Гаїті», контрольовану Анрі Крістофом, та «Республіку Гаїті», контрольовану Александром Петіоном.

У 1811 році Крістоф проголосив себе королем Анрі I. У його королівстві з’явився дворянський клас, що складався з негрів, засновано школи, створено армію, почала розвиватися торгівля.

В Республіці Гаїті, контрольованій Петіоном, було вжито низку заходів, що дали поштовх розвитку економіки: зокрема, землі роздано дрібним землевласникам і скасовано податок у розмірі третини врожаю. Петіон підтримував боротьбу за незалежність Латинської Америки і допомагав Болівару.

Після смерті Петіона в березні 1818 президентом став Жан-П'єр Буайє, який зумів поширити свій вплив на весь острів і став правителем усього Гаїті.

Буайє правив Гаїті до 1843 року. Він домігся від Франції визнання незалежності, але в обмін повинен був сплатити компенсацію за вилучену власність. У березні 1843 року після збройного повстання Буайє подав у відставку. Його на посту президента змінив Шарль Ерар, при якому в 1844 році Санто-Домінго відокремилося від країни.

До 1847 року в країні змінилося 5 урядів, після чого в березні 1847 року президентом було обрано Фостена Елі Сулука. В серпні 1849 року він проголосив себе імператором Фостеном I, переслідував мулатів і нестримно витрачав державні кошти, що призвело до злиднів серед населення і зростання невдоволення. Спроби повернути Домініканську Республіку під контроль Гаїті були невдалими.

В січні 1859 року генерал Фабр Жефрар повалив Сулука і спробував вивести країну з кризи: робив заходи з розвитку економіки, створив морський, мистецький та медичний коледжі. В 1867 році його було повалено. До 1879 року в країні панував хаос: уряди змінювалися один за одним. У 1879 році до влади прийшов генерал Етьєн Саломон, який провів ряд реформ і погасив зовнішній борг. Після падіння його режиму країна знову впала в кризу.

Становище ще більше погіршилося на початку XX століття, коли влада надрукувала багато грошей, які швидко знецінилися. Країну захлеснула інфляція.

27 січня 1914 страйк і повстання призвели до відставки президента Мішеля Ореста. Почалися масові заворушення і погроми в усій країні.

З метою придушення заворушень на острові висадилися морські піхотинці США, які зайняли Центральний банк і вилучили золоті запаси країни. 8 лютого президентом став Емануель Орест Самора. Тривалі заворушення призвели до його відставки. В лютому 1915 року до влади прийшов проамериканець Жан Вільбрен Гійом Сан. У столиці знову спалахнули заворушення, і Гійом Сан сховався у французькому посольстві. 27 липня в столичній в'язниці було страчено 170 політичних в'язнів. У відповідь на це 28 липня оскаженілий натовп міських мешканців увірвався до посольства, витяг генерала Сана на площу, де його закидали камінням до смерті. Під контролем США країна знаходилася до 1934 року.

У серпні того ж року під тиском США президентом було обрано Філіпа Сюдра Дартігенава. Командування США провело масові арешти і розпустило армію. Ситуація в країні продовжувала залишатися нестабільною, постійно спалахували селянські бунти. В 1917 році Дартігенав розігнав Законодавчу раду після того, як вона відмовилася схвалити розроблену американцями конституцію Гаїті. В 1918 році нова конституція набрала чинності. Вона визнавала за іноземцями право володіння нерухомістю та землею, затвердила американську окупацію. В цей час в країні спалахнуло велике повстання на чолі з офіцером Шарлеманом Перальта. В його армії було 40 тисяч осіб. У жовтні 1919 року його армія спробувала взяти штурмом Порт-о-Пренс і повалити Дартігенава, але його армію було розгромлено, а сам Перальта потрапив у полон і був страчений. До 1920 року партизанський рух у країні було придушено, загинуло понад 13 тисяч гаїтян.

У 1929 році в країні спалахнули селянські та студентські заворушення, антиамериканські виступи. Президент США Герберт Гувер послав на Гаїті комісію для підготовки виведення американських військ з острова. Під тиском США президент Луї Борно пішов у відставку. З березня по листопад обов'язки президента виконував Луї Ежен Руа, в листопаді 1930 року президентом став Стеній Жозеф Вінсен, який розпочав переговори про виведення американських військ із країни. У липні 1934 року, вже коли президентом США став Франклін Рузвельт, було підписано угоду про виведення американських військ із країни. З 6 по 15 серпня 1934 американські війська були виведені з країни, 21 серпня було спущено американський прапор з президентського палацу. Однак контроль США над економікою країни зберігався.

У 1935 році була введена нова конституція. В 1937 році в сусідній Домініканської Республіки відбулася масова різанина гаїтян, що ледь не призвело до війни між двома країнами. Війну вдалося запобігти, коли Рафаель Трухільйо погодився виплатити компенсацію Гаїті. У квітні 1941 року президентом країни став Елі Леско. З початком Другої світової війни він оголосив війну Японії.

В січні 1946 року в країні спалахнув загальний страйк, який змусив Леско 11 січня подати у відставку. До серпня 1946 при владі був голова військового виконавчого комітету Франк Лаво. В серпні 1946 року вперше за 30 років президентом став негр Дюмарсе Естіме. Прийшовши до влади, він надав американським компаніям право на володіння землею. В 1950 році він намагався переобратися на новий термін, але не був підтриманий парламентом і розпустив його. 10 травня Естіме був повалений армією. В грудні полковник Поль Ежен Маглуар став президентом. У 1954 році він посилив репресії проти опозиції. В 1956 році він спробував переобратися. Це рішення викликало загальний страйк у країні, і 12 грудня режим Маглуара упав.

Були призначені нові вибори. В період до виборів між прихильниками різних кандидатів розгорнулася боротьба за владу. В травні 1957 року колишній міністр освіти і керівник Робітничо-селянського руху П'єр Фіньоль став тимчасовим президентом. 14 червня 1957 генерал Антоніо Кебро здійснив військовий переворот і заборонив Робітничо-селянський рух. У вересні відбулися вибори, на яких переміг колишній міністр охорони здоров'я доктор медицини Франсуа Дювальє.

1.3 Великі люди нації

Франсуа Дювальє

Fransua Duvalier

День народження: 14.04.1907 року

Дата смерті: 21.04.1971 року

Громадянство: Гаїті

Після закінчення медичного факультету Гаїтянського університету в 1932 році він працював в американських медичних службах. Трудився, мабуть, добре, тому як заробив навіть право відправитися "підвищувати кваліфікацію" в Мічиганський університет ... Ось так і ростять тих самих сучих синів, які "наші".

Він виявився досить хитрим і далекоглядним курвиним сином. Поки при владі на Гаїті була військова хунта, Дювальє старанно грав роль нелегала. Антиурядовій діяльності не вів і владі був абсолютно не потрібен. Але імідж, як відомо, все.

22 жовтня 1957 Франсуа Дювальє став президентом Республіки Гаїті і моментально заборонив політичні партії, закрив опозиційні видання, распуcтіл профспілки, вислав з країни всіх священиків, які не побажали молитися во здравіє новоявленого рятівника нації.

У Вашингтоні на його витівки дивилися спокійно. Більше того, підгодовували свого "вихованця" грошима. Кілька разів гаїтянські військові намагалися повалити президента, але то з американською допомогою, то за допомогою своєї особистої охранки Тонтон-макутів Дювальє залишався при владі. Так що Національна асамблея лише констатувала факт, проголошуючи Папу Дока "довічним президентом".

Народ Гаїті знав, що влада Папи тримається не на армії і не на грошах. Папа Док був великим чаклуном вуду.

Це був час розквіту культу. На його честь Дювальє навіть замінив у національному прапорі синю смугу на чорну.

До цих пір на Гаїті вірять, що Папа Док вбив американського президента. У період правління Джона Кеннеді відносини Дювальє з США стали псуватися. Папа зробив воскову ляльку і, як у дешевому фільмі жахів, став тикати її голками. Півтора місяці потому Лі Харві Освальд відправився з гвинтівкою в Даллас ... Наступники Кеннеді на посту американського президента не стали скупитися на фінансову допомогу Гаїті.

Вмираючи, Дювальє змінив конституцію Гаїті, і його син Жан Клод став спадковим президентом. Але Бебі Док надій Папи не виправдав. Однак, тікаючи з Гаїті, Дювальє-молодший прихопив 800 мільйонів доларів. Все-таки Дювальє і справді були чаклунами: наколдовать стільки грошей в злиденній країні!

Жан-Клод Дювальє

Jahn-Klod Duvalier

День народження: 03.07.1951 року

Місце народження: Порт-о-Пренс, Гаїті

Громадянство: Гаїті

33-й президент, фактично диктатор Гаїті (Haiti) з 1971 по 1986 рік, коли Дювальє був скинений в результаті народного повстання. 19-річний Жан-Клод став наступником свого батька, диктатора Франсуа Дювальє (François Duvalier) на прізвисько Папа Док (Papa Doc), що зробило його наймолодшим президентом у світі.

П'єр-Луїс Мішель

Pierre-Louis Michele

День народження: 05.10.1947 року

Громадянство: Гаїті

Політична фігура, з 2008 року є Прем'єр-міністром Гаїті. Вона 2-а жінка-міністр після Claudette Werleigh, яка очолювала цей пост з 1995 до 1996 року.

Франсуа Макандаль

Fransua Makandal

Дата смерті: 20.01.1758 року

Рік смерті: 1758

Громадянство: Гаїті

Франсуа Макандаль (фр. François Mackandal; розум. 20 січня 1758, Ле-Кап, Сан-Домінго) - ватажок повстання гаїтянських Мароні (рабів-утікачів).

Відомості про Макандале суперечливі і в значній мірі засновані на фольклорних джерелах. Відомо, що він був чорним рабом, привезеним або із Західної Африки, або з Конго у віці 12 років. Традиція називає його унганом (жерцем вуду) і приписує йому чаклунські здібності; за іншими відомостями, він був мусульманином і знав арабську мову. Працюючи на цукрової плантації біля міста Ле-Кап, він позбувся руки (її розтрощило давильних для цукрової тростини). Після цього Макандаль втік з плантації і разом з іншими втікачами підняв масштабне повстання проти рабовласників, що тривало 12 років. Він проявив себе талановитим оратором і організатором; число його прихильників у різний час коливалося від 3 до 20 тисяч. Повсталі Мароні використовували партизанську тактику, ночами підпалюючи плантації, нападаючи на французькі патрулі в лісах і в горах; Макандаль особисто вчив рабів готувати отруту, яку вони використовували в бою чи таємно додавали в їжу своїм господарям. Здібності Макандаля, а також легкість, з якою він уникав полону, створили йому репутацію чаклуна.

У 1757 році Макандаль був схоплений і засуджений до спалення; на його страту спеціально зганяли рабів з усього острова. Очолене їм повстання Мароні зійшло нанівець, але його досвід був використаний під час Гаїтянської революції.

Лоран Ламот

Laurent Lamothe

День народження: 14.08.1972 року

Місце народження: Порт-о-Пренс, Гаїті

Громадянство: Гаїті

Гаїтянська політичний діяч, міністр закордонних справ і прем'єр-міністр Гаїті. Раніше був відомий як один із засновників і генеральний директор 'Global Voice Group'.

Марлен Дорсі

Marlene Dorcena

Громадянство: Гаїті

У 1991 вперше приїхала з гастролями до Бельгії, де і проживає по сьогодні. У ті роки вона гастролювала як актриса і співачка п'єси "Mesy Bondye Verdomme", а також як солістка в різних гаїтянських груп, в тому числі блюзових (The Creole Blues Septet). Культ Вуду, як невід'ємна частина культури Гаїті, проходить червоною ниткою в її творчості.

Багато музикантів Бельгії (Chris Joris, Dizzy Manjeku та ін), вражені її талантом, пропонували почати Марлен сольну кар'єру і почати виступати під власним ім'ям. Перші виступи відбулися в 2000 році в Бельгії, потім і в Амстердамі, Кельні і Парижі.

У 2001 році три її пісні були включені в компіляцію радіо Бельгії "Le Monde est un Village", і успіх Марлен на презентації цього диску був настільки переконливий, що вона вирішує створити свою власну групу.

Її перший сольний альбом "Mesy" (Contre-Jour) був виданий в 2002 році і кілька місяців перебував у десятці World Music Charts Europe в самій Бельгії, а також у Норвегії, Швейцарії та деяких інших країнах. У чартах світової музики від Росії (версія члена європейського журі Назима Надірова) альбом "Mesy" був кілька місяців у десятці і піднімався до другого місця в серпні 2002. За підсумками року альбом увійшов до сотні кращих альбомів world music у світі.

З тих пір виступала дотоле у ​​складі креольської театральної трупи гаїтянка ділиться культурою своєї країни з численними глядачами і слухачами, виступаючи в якості як вокаліста, так і автора багатьох композицій свого репертуару.

За останні два роки Марлен Дорсі відвідала більше 30 фестивалів у Європі. Під час концертів Марлен Дорсі не бажає бути всього лише екзотичної листівкою для туристів, а прагне висловити справжні почуття мешканців однієї з найменших і найбідніших країн Америки. Деякі її пісні оповідають про її африканське коріння і роках рабства її народу.

Окрім музики Марлен Дорсі займається також проблемами жінок і дітей Гаїті. Навесні цього року Марлен записала свій другий сольний альбом.

Рене Гарсіа Преваль

Rene Garcia Preval

День народження: 17.01.1943 року

Місце народження: Marmelade в Artibonite Department, Гаїті

Громадянство: Гаїті

Гаїтянська політичний діяч і агроном, який є президентом республіки Гаїті з травня 2006 року. У період з 7 лютого 1996 року по 7 лютого 2001 він також обіймав пост Президента республіки. А в період з лютого 1991 по 11 жовтня 1991 він був Прем'єр-міністром Гаїті.

Андрій Костеланец

Andre Kostelanetz

День народження: 22.12.1901 року

Місце народження: Санкт-Петербург, Гаїті

Дата смерті: 13.01.1980 року

Місце смерті: Гаїті, Гаїті

Громадянство: Гаїті

Найбільше Андрій відомий своїми аранжуваннями і записами легкої класичної музики; Костеланец завжди був більш всього націлений на широкі маси слухачів, оркестрові версії мелодій і ритми в стилі бродвейських шоу.

Численні записи Андрія розійшлися загальним тиражем в 50 мільйонів екземплярів; донині вони є хітами цілого ряду характерних радіостанцій. Багато років Костеланец працював на Нью-Йоркську Філармонію (New York Philharmonic); в афішах його позначали, як 'Андрій Костеланец і його оркестр' ('Andre Kostelanetz and His Orchestra').

Мішель Джозеф Мартейі

Michel Joseph Martelly

День народження: 12.02.1961 року

Місце народження: Порт-о-Пренс, Гаїті

Громадянство: Гаїті

Президент Гаїті (Haiti); відомий також як композитор, музикант і соціополітичний діяч.

Немур Жан Батист

Nemours Jean Baptiste

День народження: 02.02.1918 року

Місце народження: Гаїті, Гаїті

Дата смерті: 18.05.1985 року

Громадянство: Гаїті

Саме йому приписують створення стилю Compas Direk або Konpa (конпа), прижився в гаїтянської музиці. Дійсно, автором і творцем даного напрямку в музиці був саме він, однак, створював його Немур не один - йому допомагав не менше легендарний гаїтянська музикант Уеберт Сікот (Webert Sicot).

Легендарний джазовий саксофоніст Немур Жан Батист народився в 1918 році на Гаїті. Саме йому приписують створення стилю Compas Direk або Konpa (конпа), прижився в гаїтянської музиці. Дійсно, автором і творцем даного напрямку в музиці був саме він, однак, створював його Немур не один - йому допомагав не менше легендарний гаїтянська музикант Уеберт Сікот (Webert Sicot).

Бітхова Обасі

Beethova Obas

Рік народження: 1964

Громадянство: Гаїті

Народився Обасі в 1964-му. З дитинства його цікавила музика; спочатку хлопчик концентрувався в основному на традиційних гаїтянських мелодіях, а потім захопився джазом. Спочатку Бітхова прославився, як автор пісень.

Перший час Обасі працював в основному з 'компасом', повільної, типово гаїтянської музикою; через деякий час він зацікавився 'рейзінс' - і його тексти набули певної антиурядову спрямованість. У 1987-му Бітхова об'єднався з співачкою Емеліна Мішель; в її виконанні пісня Обасі 'Plezi mize' практично відразу здобула чималий успіх. Незабаром після цього молодший брат Бітхови, Еммануель, виграв музичний конкурс 'Konkou Mizik'.

Доля змусила Обасі заспівати самого досить радикальним способом. У 1987-му його побратим з музики 'рейзінс', Манно Шарлемань, виходив з дому, щоб записати пісню 'Nwel Anmé' - різдвяну мелодію, що критикує перебували при владі в той момент. Група озброєних чоловіків прибула до його будинку; Шарлеманя підстрелили прямо в дверях, причому рана його була досить небезпечною. Бітхова вирішив підняти впало прапор і записав пісню сам; вона практично відразу стала хітом. На наступний рік Обасі вибрали Кращим Молодим Співаком на фестивалі 'Découverte RFI contest'; президента фестивалю, Ману Дібанго, дуже вразив новий талановитий виконавець, що з'явився на гаїтянської сцені.

У 1990-му Бітхова вже був досить відомими виконавцем на Гаїті; саме в цьому році в світ вийшла його перша касета, 'Le Chant de liberté'. У 1991-му, в процесі концертного туру по Гаїті, Обасі подружився з Пауло Розіна; останнього просто вразили таланти Бітхови, і він запросив молодого співака взяти участь у запису наступного альбому Розіна, 'Matebis'. Альбом вийшов більш ніж вдалим, і Бітхова відправився в концертний тур по Карибах, а потім - і по Франції. Його альянс з мартініканской групою 'Malavoi' допоміг Обасі стати досить відомим співаком і за межами Гаїті; дуже скоро він привернув до себе увагу агентів великих звукозаписних компаній, що забажали допомогти йому з його першим альбомом.

Повернувшись з галасу концертним турів у відносний - як йому здавалося - спокій Гаїті, Обасі потрапив прямо в розпал путчу - до влади в країні знову прийшли військові. Подібний стан речей не влаштовувало співака і він деякий час жив у Йорк-Йорку і Пуерто-Ріко. У 1994-му на пост президента зійшов священик Жан-Бертран Арістід; в цей же час старий знайомий Бітхови, Манно Шарлемань, став мером Порт-о-Пренса. Додому Обасі повернувся вже з готовим до випуску альбомом - і в тому ж році диск 'Si' вийшов у світ. У 1997-му Бітхова записав другий диск, 'Pa Prese'; майже всі пісні на ньому виконувалися на креольською.

Бітхова успішно продовжує виступати і донині; почути його можна не тільки в його рідному Гаїті, але і в цілому ряді найбільших концертних залів світу. Головною мрією цього виконавця є мир у всьому світі без всіляких кордонів; світ, в якому немає нічого неможливого. Його музика чіпає серця і піднімає людські голови вище. Навіть для тих, хто практично не розуміє його пісень через незнання мови, Бітхова Обасі є одним з найбільших посередників між світом людей і світом найвищої, божественної музики

Жан-Бертран Арістід

Jan-Bertran Aristid

День народження: 15.07.1953 року

Місце народження: Порт-Салю, Гаїті

Громадянство: Гаїті

Президент Гаїті обирається всенародним голосуванням на п'ять років. Наступні вибори - у 2005.

Народився 15 липня 1953 Порт-Салю на Гаїті. Навчався в школі Св. Джованні Боско в Порт-о-Пренсі. У 1974 закінчив семінарію Нотр-Дам у Порт-о-Пренсі, до 1979 вивчав філософію в Державному університеті Гаїті. Потім навчався теології в Італії, Ізраїлі, Домініканській Республіці, Великобританії, Канаді. У 1983 повернувся на Гаїті, де був висвячений на священика і отримав невеликий прихід в Порт-о-Пренсі. Прилучився до радикального руху гаїтянських католиків, ордену салезіанцев. У проповідях виступав з різкою критикою диктаторського режиму Жана Клода Дювальє. У 1984 брав участь у заворушеннях католицьких священиків, які протестували проти режиму і був засланий до Монреаля. У 1985 повернувся і продовжив проповідувати. У 1987 вигнаний з ордену салезіанцев за пропаганду ненависті і класової боротьби. Продовжив проповіді, в 1988 пережив замах. У 1990 виграв президентські вибори, отримавши 67% голосів. 30 вересня 1991 зміщений в ході військового перевороту, втік до Венесуели, потім у США. Після відмови хунти від влади під тиском США, які загрожували інтервенцією, 15 жовтня 1994 повернувся в Порт-о-Пренс як законно обраний президент. По закінченні терміну повноважень в 1995 відійшов від справ. У 2000 знову обраний президентом, набравши, за офіційними даними, 92% голосів.