ЗМІСТ 
 

Вступ

Розділ 1. Лекції як категорія дидактики

1.1.Історія виникнення і використання лекції у вищому навчальному закладі

1.2 Мета  та завдання застосування лекції  у ВНЗ

1.3 Принципи  професійного навчання що першочергово  реалізуються при застосуванні лекції

1.4 Вимоги  щодо реалізації у лекції

РОЗДІЛ 2.Реалізація лекції у ВНЗ

2.1. Виявлення  ролі  лекції у практичній діяльності вищих навчальних закладів

2.2. Дослідження  умов ефективного застосування  лекції у ВНЗ

2.3 Розробка  професійно спрямованих завдань які передбачають ефективне використання лекції

Висновки

Список  використаної  літератур

       ВСТУП

      Лекція  як форма організації навчального  заняття використовується у вищих  навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі ін-формаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пі-знавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, викорис-товує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

      Актуальність  роботи. Лекція - головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового мислення викладача.

      Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен лектор зобов'язаний вивчити основи лекційної майстерності, тобто оволодіти загальною грамотою цієї справи, щоб досягти в ньому досконалості. Необхідно свідомо засвоїти попередній лекційний досвід і зрозуміти особливу природу лекції, її закони і можливості.

      Методичні питання класифікації лекцій, етапів їх підготовки та проведення були висвітлені у дослідженнях ряду педагогів. Особливої  уваги заслуговують наукові праці  А.В.Хуторського, А.М.Столяренка, В.М.Фокіна та ін.

      Однак потребує додаткового висвітлення  наукове дослідження проблеми особливостей лекційного методу у вищих навчальних закладах. Це і є предметом дослідження  у даній курсовій роботі. 

      Метою роботи є розгляд особливостей застосування лекції у процесі навчання у вищих навчальних закладах.

      Об’єктом  дослідження є теорія проведення лекції.

      Предмет дослідження – застосування методу лекції у ВНЗ.

      Мета  дослідження - теоретично обгрунтувати та експериментально перевірити ефективність такого методу навчання як лекція.

      Завдання  роботи:

      - теоретично обгрунтувати сутність і структуру лекції;

      - здійснити теоретичний аналіз педагогічних досліджень з питань використання лекції у процесі навчання у ВНЗ;

      - експериментально виявити роль лекції у ВНЗ як ефективного методу навчання. 
 

Розділ 1. Лекції як категорія дидактики

1.1.Історія виникнення і використання  лекції у вищому навчальному закладі

      Основними формами організації навчального  процесу у вищій школі є  лекції, семінарські, лабораторні, практичні  заняття, самостійна робота студентів, позааудиторна (виробнича) практика. Головною ланкою дидактичного циклу є лекція (лат. lectio — читання), що з´явилася у Стародовній Греції і набула розвитку в Стародавньому Римі і в середні віки.

      У сучасній педагогічній науці навколо поняття "лекція" ведеться дискусія. Частина вчених вважають, що лекція є методом навчальної роботи. Інші схильні ототожнювати це поняття з формою навчальної роботи у вищих навчальних закладах. Має місце також думка, що лекція — це вид навчальної діяльності, який проводиться у рамках традиційних форм навчання. Професор A.M. Алексюк стоїть на позиції, що лекція — це "форма організації і метод навчання".

      Неоднозначними  є також міркування щодо місця  лекції у сучасній вищій школі. Спостерігається  тенденція до зниження її ролі у професійній підготовці, оскільки доступність великої кількості різноманітних джерел інформації дає можливість студентам самостійно добувати знання, а тому інформаційна функція викладача втрачає актуальність. Сучасні інформаційні технології з використанням комп´ютерних систем мають повністю витіснити діяльність викладача як лектора. Усі ці міркування не мають аксіоматичного характеру і є лише предметом дискусії.

      Академік  СУ. Гончаренко в "Українському педагогічному  словнику" дає таке означення лекції: "Лекція — систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки".

      З погляду методів навчання у вищій  школі лекція належить до словесних  методів. Думається, що розуміння лекції як методу навчання має залишатися за цією дидактичною категорією як визначальне поняття. Разом з тим можна вважати лекцію і одним із видів навчальної роботи у вищій школі.

      Як  уже згадувалося, історія лекції пов´язана з епохою середньовіччя. За соціально-економічних умов того часу постала необхідність прилучення до освіти широких верств населення, а не лише представників знаті. Діалогічний вид навчання вже не задовольняв потреб. А джерел інформації (на той час вони обмежувалися, в основному, книгою) було обмаль. Тому педагог, який мав дещо ширший доступ до літератури, систематизував інформацію у вигляді писаних текстів і на заняттях зачитував цей матеріал студентам. Це був своєрідний спосіб колективного розповсюдження і засвоєння інформації. Студенти конспектували лекції і так опановували програмний матеріал. Лише пізніше, наприкінці XIX ст., поряд з лекціями почали застосовувати практичні, лабораторні заняття. Зрозуміло, що обмеження навчальної роботи лише лекціями збіднювало ефективність навчально-виховного процесу.

      На  противагу лекційному навчанню у XVII ст. в Англії запроваджується тьюторська система навчання. Щоправда, її елементи виникли ще в XIV ст. в Оксфордському  і Кембриджському університетах. Тьютор (англ. tutor, від лат. tutor — спостерігаю, піклуюсь) — педагог-наставник в англійських "паблік скулз", старших класах граматичних шкіл і педагогічних коледжів. Тью-тори висуваються з числа досвідчених викладачів цих шкіл. У навчальний час вони займаються викладацькою діяльністю, а після занять проводять виховну роботу з кількома учнями; керують їх самостійною навчальною роботою. Учні періодично (раз на тиждень) звітуються перед тьюторами про виконання навчальних завдань. У вищих навчальних закладах студенти поділяються на невеликі групи на чолі з тьютором, який допомагає їм у виборі навчальних курсів для самостійного опрацювання, керує їхньою навчальною роботою, науковими пошуками, цікавиться всіма аспектами їх життя. Студенти майже щоденно зустрічаються зі своїм тьютором, звітують про результати навчання. Оскільки у багатьох ВНЗ Англії самостійна навчальна праця студентів є основною формою навчання, то тьюторська система вирізняється порівняно високою ефективністю. Вона спрямована передусім на виховання інтелектуальної еліти. Хоча тьюторська система й вимагає значних фінансових витрат, вона є досить ефективною. На її основі можуть створюватися педагогічні школи або педагогічні класи у вищому навчальному закладі. Щось подібне за ідеєю зустрічаємо у наших ВНЗ, які готують фахівців з творчих спеціальностей (музики, співу, театрального, образотворчого мистецтва та ін.). У таких випадках говорять: "Навчаюсь у консерваторії у класі народного артиста України Д. Гнатюка", "Закінчив театральний інститут у класі кінорежисера М. Мащенка". Думається, що у зв´язку з приєднанням України до Болонського процесу інститут тьюторства широко ввійде у практику навчальної діяльності вітчизняної вищої школи.

      Наприкінці XIX — на початку XX ст. лекція як провідний  метод навчання зайняла визначальне  місце у системі навчально-виховної роботи у вищих освітніх закладах світу. Наприкінці XX і на початку XXI ст., як уже згадувалося, дискутується питання щодо доцільності застосування лекції у ВНЗ. Думки і вчених, і практиків розходяться. Опитування студентів старших курсів Черкаського національного університету імені Богдана Хмель­ницького дало такі результати: 78,4 % студентів переконані, що лекції мають займати провідне місце у навчальному процесі; 13,6 % —що лекції потрібні лише з окремих дисциплін; 4,8 % — що за наявності сучасних джерел інформації лекції навряд чи потрібні; 3,2 % — що нині лекції у ВНЗ зжили себе.

      У чому ж полягають переваги і слабкі сторони лекційної системи у  ВНЗ?

      Суттєвими перевагами є такі:

      —лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);

      —лекція активізує мисленнєву діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозуміла).

      —у  лекції акумульовано великий обсяг  наукової інформації з урахуванням новітніх досягнень тієї чи тієї науки;

      —у  процесі читання лекції можна  врахувати специфіку професійної  підготовки студентів, їхні інтереси;

      - зміст лекції, процес читання містять у собі значні виховні можливості з погляду розвитку інтелекту студентів, формування морально-духовних якостей, культури спілкування, становлення професійної культури майбутніх фахівців. Яскравою ілюстрацією на користь лекції є думка російської письменниці Маріетти Шагинян: "Учитель на все життя запам´ятовується людям як особистість, як характер, як індивідуальність, як ті "Іван Казимирович" або "Ніна Вікторівна", які неповторні, єдині в долі конкретної людини. Мені здається, сила дії уроку, його запам´ятовуваність, а головне — органічна єдність чогось пізнаного розумом з чимось таким, що увійшло у волю і совість, тобто ідеал поєднання навчання з вихованням, — цілком залежить не від якихось теоретичних хитромудрощів учених педагогів і методистів, а саме від особи самого вчителя, від його персональної чарівливості, від оригінальності його характеру, від виразності та небанальності його поведінки в класі". І хоча письменниця говорить про вчителя, це судження значною мірою стосується і викладача вищої школи. Майстерно прочитана лекція — це вистава одного актора, де ми відчуваємо, сприймаємо художні образи, відчуваємо наукові закони в ореолі мистецького оздоблення. Відомий російський письменник А.П. Чехов, пригадуючи лекції свого викладача, професора Г.А. Захар´їна, писав: "Вийшли лекції Захар´їна. Я купив і прочитав... Але, на жаль, є  лібрето, але немає опери, немає тієї музики, яку я слухав, коли був студентом";

      —лекція вирізняється своєю економічністю. Студент має можливість за порівняно  короткий час отримати значний обсяг  наукової інформації, до того ж насиченої  найновішим матеріалом;

      —участь студентів у педагогічному дійстві, яке називається лекцією, є корисною школою для тих, хто у майбутньому  буде займатися науково-педагогічною діяльністю;

      —лекція слугує своєрідним дороговказом для  студентів, компасом у неосяжному морі наукової інформації;

      —лекція незамінна, коли має місце дефіцит  літератури.

      Варто назвати і певні типові недоліки лекції:

      —інформація, яку подає викладач, спрямована, в основному, на слухову пам´ять  студента. Цей вид пам´яті досить недосконалий. Сприйнята інформація утримується в короткотерміновій пам´яті невеликий проміжок часу. І коли немає підкріплення, інформація "вивітрюється" ("В одно вухо влетіло, удруге вилетіло", — говорить народна мудрість). Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10—15 %;

      —великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють  викладача можливості ефективно  управляти розумовою діяльністю студентів;

      —студенти молодших курсів слабо володіють  методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;

      —лекція певною мірою привчає студента до пасивного привласнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного навчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого  підходу до навчання.

1.2 Мета та завдання  застосування лекції у ВНЗ 

      Форми організації процесу навчання розкривають  через способи взаємодії педагога зі студентами, під час розв'язання дидактичних завдань. Вони виявляються  за допомогою різних шляхів керування  діяльністю, спілкуванням, відносинами. У них реалізується зміст освіти, освітні технології, стилі, методи й засоби навчання.

      Форма організації навчання - певна структурно-організаційна  та управлінська конструкція навчального  заняття залежно від його дидактичних  цілей, змісту й особливостей діяльності суб'єктів та об'єктів навчання.

      Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. їхньою провідною  ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна  форма навчання може мати кілька дидактичних  цілей.

      У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм;

      ■ навчальні заняття;

      ■ практична підготовка;

      ■ самостійна робота;

      ■ контрольні заходи.

      До  першої групи належать: лекція, семінар, лабораторне заняття, практичне  заняття, індивідуальне заняття, навчальна конференція, консультація, навчальна гра та ін; Ці організаційні форми навчання мають свої особливості. їхнє врахування дає змогу оптимізувати процес навчання. Охарактеризуємо основні організаційні форми навчання.

      Провідною формою організації процесу навчання у вищому навчальному закладі є лекція. Вона забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховано зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів тощо.

      Дидактичні  цілі лекцій: повідомлення нових знань, систематизація й узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних  поглядів, переконань, світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.

      Загальний структурний каркас будь-якої лекції - формулювання теми, повідомлення плану  і літератури, яку рекомендовано  для самостійної роботи, а потім - чітке дотримання плану.

      Основні вимоги до читання лекції:

      ■ високий науковий рівень викладеної інформації, яка має, як правило, світоглядне  значення;

      ■ значний обсяг систематизованої й методично опрацьованої сучасної наукової інформації;

      ■ доказовість і аргументованість висловлюваних суджень;

      ■ достатня кількість переконливих фактів, прикладів, текстів і документів;

      ■ ясність викладення думок та активізація  мислення слухачів, формулювання питань для самостійної роботи з обговорюваних  проблем;

      ■ аналіз різних поглядів у розв'язанні поставлених проблем; %

      ■ виведення головних думок і положень, формулювання висновків;

      ■ роз'яснення нових термінів, а  також назв; .

      ■ надання студентам можливості слухати, осмислювати й коротко записувати інформацію;

      ■ уміння встановити педагогічний контакт з аудиторією; використання дидактичних матеріалів і технічних засобів;

      ■ застосування основних матеріалів - тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків.

      Види  лекцій, У педагогічній практиці для  здійснення навчального процесу  доцільно окреслити такі види академічних лекцій:

      вступна;

      інформаційна;

      оглядова;

      настановна;

      підсумкова.

      Часто до видав лекцій зараховують також  проблемну лекцію, лекцію-візуалізацію; лекцію із запланованими помилками, бінарну лекцію (лекцію вдвох), лекцію-прес-конференцію тощо.

      Однак, на нашу думку, це не зовсім правильно, оскільки йдеться не про вид лекції, а метод її викладання: проблемна  лекція - на основі проблемного методу; бінарна (лекція вдвох) - методу діалогу; лекція-візуалізащя - методу наочності; лекція із запланованими помилками - методу пошуку помилок; лекція-прес-конференція - методу запитань-відповідей.

      На  практиці кожну лекцію - вступну, інформаційну, оглядову, настановну, підсумкову - можна  викласти з допомогою вказаних методів.

      Вступна лекція дає перше цілісне уявлення про навчальний предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього курсу. Лектор ознайомлює студентів з метою і завданнями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки фахівця. Подає короткий огляд курсу, етапи розвитку науки і практики, досягнення у цій сфері, імена відомих учених, викладає перспективні напрями досліджень. Лектор висловлює методичні й організаційні особливості роботи в межах курсу, а також подає аналіз навчально методичної літератури, яку рекомендовано студентам, уточ нює терміни і форми звітності.

      Інформаційна  лекція орієнтована на викладення і  пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити й запам'ятати. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.

      Оглядова лекція - систематизація наукових знань на високому рівні, вона потребує чимало асоціативних зв'язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків, крім деталізації й конкретизації. Зазвичай, стержень викладених теоретичних положень становить науково-понятійна й концептуальна основа всього курсу чи великих його розділів.

      Настановна  лекція - вид лекції у вищій школі, спрямований на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь.

      Настановні  лекції найчастіше проводять із студентами заочної та дистанційної форм навчання.

      Підсумкова  лекція - вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін.

      Ще  раз підкреслюємо, що кожен вид  лекції у вищій школі можна  прочитати, використовуючи різні методи.

      Наприклад, на основі проблемного методу викладають так звану проблемну лекцію.

      Під час цієї лекції нові знання повідомляють через проблемність питання, завдання чи ситуації. Процес пізнання студентів у співпраці й діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривають через організацію пошуку її розв'язання чи підсумовування й аналізу традиційних і сучасних поглядів.

      На  основі методу наочності викладають так звану лекцію-візуалізацію. Це форма подавання лекційного матеріалу  засобами ГЗІ чи аудіо-, відеотехніки. Читання такої лекції

      - розгорнуте чи коротке коментування  візуальних матеріалів (натуральних об'єктів - людей у їхніх діях і вчинках, у спілкуванні й у розмові; мінералів, реактивів, деталей машин; картин, малюнків, фотографій, слайдів; символічних, у вигляді схем, таблиць, графіків, моделей)

      На  основі діалогічного методу викладають бінарну лекцію - різновид читання лекції у формі діалогу двох науково-педагогічних працівників (або як представників двох наукових шкіл, або як ученого і практика, викладача і студента і тд.).

      На  основі методу пошуку помилок викладають так звану лекцію із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводять діагностику слухачів і аналіз зроблених помилок.

      На  основі методу запитань і відповідей викладають лекцію-конференцію. ЇЇ проводять  як науково-практичне заняття, із поставленою  проблемою й системою доповідей, тривалістю 5-10 хв. Кожен виступ репрезентує  логічно завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дасть змогу всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнюючи чи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.

      Лекція-консультація може відбуватися за різними сценаріями. Перший варіант - за типом "запитання - відповіді". Лектор відповідає упродовж лекційного часу на запитання студентів  за матеріалами всього розділу чи всього курсу. Другий варіант такої лекції, яку можна організувати за типом "запитання - відповіді - дискусія", є трояким сполученням: викладення нової навчальної інформації лектором, задавання запитань і організація дискусії* у пошуку відповідей на сформульовані питання.

      У практиці вищої школи використовують також інші види лекційної форми  навчання.

      Конспект  кожної лекції має містити тему (точно  сформульовану), мету й завдання, список літератури обов'язкової і додаткової, текст змісту (з виокремленням  основного й другорядного), завдання для самостійної роботи.

      Варто зазначити, що лекція потребує відповідного голосового оформлення; відпрацювання  міміки й жестів; репетирування (перед  дзеркалом і з магнітофоном) із хронометруванням часу всієї лекції та окремих її частин.

      На  початку лекції викладач обов'язково має усно повідомити тему й мотивувати її значення; чітко сформулювати мету й завдання лекції; дати змогу студентам  записати тему, план і літературу (з  анотаціями й завданнями).

      У вищому навчальному закладі, крім лекції, використовують також інші організаційні форми навчання: семінар, лабораторну роботу, науково-практичну конференцію, самостійну навчальну роботу студентів, виробничу практику, стажування в іншому вітчизняному чи закордонному ВНЗ тощо. Як форми контролю й оцінки результатів навчання використовують іспити і заліки, рейтингову систему оцінки; реферативну, курсову і дипломну роботи.

      Семінар. Важливою організаційною формою навчання є семінар. Його відмінність від  інших форм у тому, що він орієнтує студентів на виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.

      Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх на переконання; перевірка  знань; прищеплювання навичок і  умінь самостійної роботи з книгою: розвиток культури мовлення, формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.

      Тому  питання плану семінарського  заняття мають охоплювати основний матеріал теми й бути короткими, чіткими, їх можна формулювати і в стверджувальній, і в запитальній формах. Зазвичай, на семінарські заняття виносять не більше 4-6 запитань (на двогодинне заняття - не більше 2-3 питань)

      Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів: семінар-бесіда, семінар-заслуховування, семі-нар-диспут, семінар-прес-конференція тощо.

      Навчальна конференція також є організаційною формою навчання, яка забезпечує педагогічну  взаємодію викладача й тих, хто  навчається. Вона спрямована на розширення, закріплення та вдосконалення знань. Підготовка до конференції починається з визначення теми, добору питань, які сукупно розкривають обрану тему. Головне в конференції -вільне, відверте обговорення проблемних питань. Конференція за своїми особливостями близька до семінару і є його розвитком, тому методика проведення конференцій подібна до методики проведення семінарів.

      Мета  консультації - аналіз навчального  матеріалу, що його недостатньо засвоїли студенти. Основні дидактичні цілі консультацій: ліквідація прогалин у  знаннях тих, кого навчають, надання  їм допомоги в самостійній роботі. Розрізняють індивідуальні й групові консультації.

      У процесі навчання використовують ігрові методи. Гру в освітньому процесі  розглядають як довільну, внутрішньо мотивовану діяльність, яка передбачає гнучкість у розв'язанні питання  про те, як використовувати той чи інший предмет, звертаючись до свого минулого, орієнтуючи себе до сьогодення й прогнозу майбутнього в процесі гри.

      В інноваційних іграх використовують найрізноманітніші засоби й методи роботи.

      Дідові  ігри - найскладніша форма ігрових  занять, під час яких імітують колективну професійну діяльність. Нині їх широко застосовують у ВНЗ. Ділові ігри мають значні дидактичні можливості, оскільки забезпечують закріплення й комплексне застосування знань, здобутих під час вивчення різних дисциплін (інтеграційна роль ігор); формування чіткого уявлення про професійну діяльність в обраній спеціальності; розвиток навичок ефективного управління реальними процесами, зокрема за допомогою сучасних математичних методів і технічних засобів.