Лизинговые операции банков. 3

План: 

Введення

1. Економічна сутність лізингових операцій

          1.1. Нормативно-правова база, що регламентує здійснення лізингових операцій в банках України та її характеристика

          1.2. Історія виникнення лізингу і необхідність здійснення операцій сучасними банківськими установами

          1.3. Якісні переваги і недоліки лізингу

2. Виконання лізингових операцій на прикладі ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль"

          2.1.Прінціпи лізингових відносин

          2.2.Етапи лізингової угоди

          2.3. Аналіз платоспроможності лізингоодержувачів: елементи та       підходи

3. Проблеми та методи вдосконалення лізингових операцій

          3.1. Необхідність лізингових відносин для розвитку національної економіки.

          3.2. Потенціал банківського сектора України як основного джерела фінансування лізингових операцій.

Висновок

Список використаної літератури

Додатки 
 
 
 
 

Введення 

     Головною  ланкою фінансової системи будь-якої держави є фінанси підприємств  галузей народного господарства. Саме у виробництві лежить реальна  основа всіляких економічних відносин.

     Основною  умовою виходу економіки України  з кризи є структурна перебудова народного господарства країни, що неможливо без зростання інвестицій при підвищенні ефективності їх використання.

     Перетворення  сфери виробництва та обігу, глибокі  зміни економічних умов господарювання викликають необхідність впровадження не традиційних для нашої економіки  методів оновлення матеріальної бази.

     На  думку Міністерства економіки України, подолання промислового спаду може сприяти лізинг.

     У даній роботі зроблена спроба висвітлити український досвід із залучення  інвестицій через лізинг, зародження і природу лізингу, що склалися в  нашій країні під дією ряду факторів, позитивні, негативні моменти і  напрямки по поліпшенню несформованого ринку лізингових послуг.

     Вибір даної теми визначили низку причин, а саме: ринок лізингових послуг в Україні дуже молодий і не освоєний, а також є впевненість, що за допомогою лізингу в найбільш нужденні ланки української економіки  реально можуть бути направлені необхідні  інвестиції.

     Банківський сектор України демонструє високі темпи  зростання і є більш розвиненим в порівнянні з іншими фінансовими  секторами. Разом з тим обсяги та структура власного капіталу, зобов'язань  і активів банків не відповідають потребам економіки країни і, в тому числі, ринку лізингу.

     Значення  банківського сектора для розвитку лізингу надзвичайно важливо, оскільки для всіх учасників лізингових операцій банківське кредитування є значним  джерелом фінансування їх діяльності. 
 
 
 
 

1. Економічна  сутність лізингових операцій  та особливості їх здійснення 

     Однією  з нових форм кредитних відносин, яку вже почали освоювати українські банки, є лізинг. Ця операція набула великого поширення в світовій банківській  практиці.

     Феномен лізингу вже до початку 80-х рр.. визначився не як просто довгострокова  оренда, а як нова, нетрадиційна, додаткова система перспективного фінансування, у якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під заставу, розрахунки за борговими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. Лізингова операція сприяє співпраці і взаємодії банківських структур з діловими колами щодо фінансування виробництва, що так необхідно сьогодні українській економіці. 

     1.1. Нормативно-правова база, що регламентує  здійснення лізингових операцій  в банках України та її характеристика 

     На  сьогодні в законодавстві України  визначення лізингу містяться на рівні громадянського (для визначення), господарського та податкового законодавства  України.

     У ч. 1 статті 806 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) встановлено визначення лізингу як різновиду орендного (найманого) договірного типу, згідно з яким за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, яке належить лізингодавцю на праві власності і було ним набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфік та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену оплату (лізингові платежі).

     Дане  визначення вказує на те, що договір  буде кваліфікуватися як договір  лізингу, якщо домовленість між лізингодавцем та лізингоодержувачем свідчить про те, що:

     а) лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачу майно (предмет договору лізингу) у користування;

     б) предмет договору лізингу належить лізингодавцю на праві власності і придбаний ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем або спеціально придбаний лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфік і умов;

     в) лізингоодержувач зобов'язується оплачувати лізингодавцю за користування предметом договору лізингу певного терміну певні платежі.

     Схоже за суттю визначення лізингу як господарської  діяльності міститься у ч. 1 статті 292 Господарського Кодексу України, згідно з яким лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні  за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування іншій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням або згодою лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови оплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

     Дане  визначення лізингу, в цілому повторюючи ознаки лізингу, яке визначено в  ЦК України, вводить ще наскільки  його додаткових критеріїв, а саме:

     а) лізингодавець інвестує в придбання об'єкта лізингу власні або залучені фінансові кошти;

     б) об'єкт лізингу передається лізингоодержувачу у виключне користування.

     Ще  одне визначення лізингу передбачено  у підпункті 1.18.2 пункту 1.18. статті 1 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств». Відповідно до закону, лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної  особи, яка передбачає відповідно до договору лізингу (оренди) передачу арендоотримувачу майна, яке схоже з визначенням основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування і володінням об'єктом лізингу.

     Слід  відзначити ряд відмінностей між  визначенням лізингу з метою  оподаткування та з метою вчинення правового регулювання майнових відносин, які виникають на підставі укладення договору лізингу.

     По-перше, в рамках правового регулювання  майнових договірних відносин для виконання  обов'язку придбати предмет лізингу  лізингодавець повинен купити його у відповідного продавця (постачальника). Відповідно до положень податкового законодавства лізингодавець може стати власником предмета лізингу, не тільки викупивши його, а й виготовивши його згідно з інструкціями лізингоотримувача.

     По-друге, на відміну від цивільного та господарського законодавства України, у податковому  встановлено правило про те, що всі ризики, пов'язані з предметом  лізингу, обов'язково повинен понести  лізингоотримувач.

     По-третє, в основу критеріїв договору лізингу  в податковому законодавстві  Україні економічні критерії. Замість  того цивільне та господарське законодавство Україні економічними критеріями не оперує. Однак основою правового регулювання лізингових відносин виступає Закон України «Про Лізинг» із змінами, внесеними Законом України від 14 січня 1999 року № 394-XIV. Цей Закон визначає поняття лізингу, а також загальні правові та економічні засади його здійснення.

     Згідно  зі ст. 1 Закону України «Про лізинг», лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і згодою з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови оплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

     Лізинг  здійснюється за договором лізингу, який регулює правові відносини  між суб'єктами лізингу.

     Основними суб'єктами лізингу є:

     а) лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

     б) лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

     в) продавець лізингового майна - суб'єкт  підприємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, обладнання) та / або власне майно, яке є об'єктом лізингу.

     Слід  зазначити, що окрім вищеназваних основних суб'єктів, в лізингових відносинах важливу роль грають посередники. Посередники - професійні учасники лізингових операцій, виступають в якості:

     а) представника клієнта перед іншими учасниками лізингових операцій;

     б) самостійного суб'єкта угод з постачальниками, який купує у них устаткування у власність з метою подальшої  реалізації іншим клієнтам.

     Серед посередників, які беруть участь в  лізингових угодах, виділяється ряд  професійно спеціалізованих підприємців  з різноманітним колом прав та обов'язків. Включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує термін обігу капіталу і, як наслідок, підвищує прибутковість виробництва.

     Об'єктом  лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене  до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, що вироблена  державними підприємствами (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна  та інша техніка, системи телекомунікацій), на заборонену у вільному обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

     Не  можуть бути об'єктами лізингу об'єкти оренди державного майна, визначені  у статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (цілісні  майнові комплекси державних  підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць)), крім окремого індивідуально визначеного майна  державних підприємств ; земельні ділянки  та інші природні об'єкти.

     Згідно  зі ст. 4 Закону України «Про лізинг», існують різні види і форми  лізингу.

     Види  лізингу:

     1) фінансовий лізинг - це договір  лізингу, в результаті укладення  якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менш якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна містити не менше 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;

     2) оперативний лізинг - це договір  лізингу, в результаті укладення  якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менш якого амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений, або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

     Форми лізингу:

     1) зворотний лізинг - це договір  лізингу, який передбачає набуття  лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;

     2) пайовий лізинг - це здійснення  лізингу за участю суб'єктів  лізингу на підставі укладення  багатостороннього договору та  залучення одного або кількох  кредиторів, які беруть участь  у здійсненні лізингу, інвестуючи  свої кошти. При цьому сума  інвестованих кредиторами коштів  не може становити більше 80% вартості придбаного для лізингу майна;

     3) міжнародний лізинг - це договір  лізингу, який здійснюється суб'єктами  лізингу, який знаходиться в  юрисдикції різних країн, або  в разі якщо майно чи платежі  перетинають державні кордони.

     Лізинг  як складне соціально-економічне явище  виконує важливі функції з  формування економіки та активізації  виробничої діяльності. Існує чотири найважливіших функції, а саме: фінансова, виробнича, споживча і функція використання податкових пільг.

     Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової  оплати повної вартості необхідних засобів  виробництва і як би в наданні  йому довгострокового кредиту.

     Виробнича функція лізингу полягає в  оперативному вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва  та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічного прогресу. При повному лізингу  передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою.

     Споживча  функція - це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення  в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.

     Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякі особливості:

     а) взяте за лізингом майно відображається на балансі користувача або лізингодавця за згодою між ними;

     б) орендна плата відноситься до собівартості продукції (послуг), яка  виробляється і відповідно зменшує  прибуток, що підлягає оподаткуванню;

     в) застосування прискореної амортизації, яка розраховується, виходячи з терміну  контракту, що зменшує прибуток та прискорює  оновлення матеріально-технічної  бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об'єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки. 

     1.2. Історія виникнення лізингу 

     Прийнято  вважати, що всі економіко-правові  відносини, пов'язані з лізингом, відносяться до нового чи новітнього періоду історії господарських  взаємозв'язків. Однак це не так. За свідченням документів, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх  часів.

     Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще з далеких часів Аристотеля (384/383 - 322 рр.. До н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов'язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

     Орендні (лізингові) угоди були відомі ще за довго до IV ст. до н.е., тобто рокам, коли жив Аристотель. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер  і датуються приблизно 2000 роком  до н.е. Так, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, різних тварин. Ці глиняні таблички розповідають про храмових священиків - орендодавців, які укладали договори з місцевими фермерами.

     Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр.. до н.е. Група статей, які зачіпали власність - найбільша в збірці. Статті докладно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

     Інші  найдавніші цивілізації, включаючи  греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним, а іноді  і єдино можливим засобом придбання  устаткування, землі та худоби.

     Давні фінікійці, що вважалися чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою суттю дуже схожа на класичну форму  сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання  судна та екіпажу. У сучасних умовах ці угоди подібні операціям так  званого "мокрого" лізингу.

     Перша згадка про практично проведеному  лізинговому угоді відноситься  до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судновласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

     У середньовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися  в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. Однак час від  часу відбувалися події, які породжували  унікальні форми та предмети оренди. Так, в 1248 році було зареєстровано угоду, згідно з яким лицар Бонфіс Манганелла Гаета орендував спорядження для участі в Сьомому Хрестовому поході.

     У 1572 році у Великобританії був прийнятий  законодавчий акт, який дозволяв використовувати  тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися  орендні договори, підписані на розумних засадах, так як до того часу почастішали угоди, метою яких було приховати справжній стан справ - хто власник, хто користувач. Використовувалося це як засіб прихованої передачі власності, тобто для введення в оману кредиторів.

     Таким чином, оригінальна ідея поділу користування і власності і можливості отримувати вигоду з користування відома праву  з найдавніших часів.

     На  початку ХХ століття у Великобританії у зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість  товарів, які надавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості.

     Власники  кам'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною  невигідність та неможливість такого фінансування. Видобуток вугілля  збільшувався, відкривалися нові шахти, необхідно було все більша кількість  вагонів. Цілком справедливо, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення  капіталу. Вони купували вагони для  вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися  компанії, єдиною метою яких був  лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право  на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу.

     Перше відоме вживання терміну "лізинг" (про це пише австрійський дослідник  В. Хойер у своїй книзі "Як робити бізнес в Європі") відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку чи офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція справила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау".

     Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно  використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте "законним батьком" автомобільного лізингового  бізнесу вважається Золлі Френк - торговий агент з Чікаго, який на початку 40-х років запропонував довгострокову оренду автомобілів.

     Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років ХХ століття. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини і  механізми, судна, літаки і т.п. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

     Першим  акціонерним товариством, для якого  лізингові операції стали основним видом діяльності була створена в 1952 році в Сан-Франциско відома американська компанія "United States Leasing Corporation". Заснував компанію Генрі Шонфельд. Спочатку він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті з'явилася на світ "US Leasing Corporation". Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як "міжнародний лізинг". Через декілька років компанія почала відкривати свої філії в інших країнах (передусім в Канаді в 1959 році). Надалі вона стала носити назву "United States Leasing International".

     У 80-ті роки лізинг розглядався радянськими  зовнішньоторговельними організаціями, передусім як одна з форм придбання  та реалізації такого устаткування, як великогабаритні універсальні та інші коштовні верстати, конвеєрні лінії, дорожно-будівельне, ковальсько-пресове, енергетичне обладнання, а також ремонтні майстерні, літаки, морські судна, автомашини, обчислювальна техніка на базі ЕОМ тощо, з використанням специфічної форми кредиту. Лізинг звичайно фіксувався в угодах, укладених між радянськими та іноземними партнерами на певний строк.

     Досить  активно застосовувався лізинг міжнародних  автомобільних перевезень зовнішньоторговим  об'єднанням "Совтрансавто", яке придбавало за кордоном на умовах оренди з подальшою купівлею різні види вантажного автомобільного транспорту: тягачі, рефрижераторні та тентові напівпричепи, кузови, контейнерні шасі. На умовах оренди в СРСР використовувались іноземні контейнери.

     У червні 1991 року була створена, а з  грудня того ж року почала діяти  міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія "Євролізинг". Її засновниками з радянської сторони стали Зовнішекономбанк СРСР, Радморфлот, Держпостач СРСР, з французької - один з найбільших банків Європи "Bank National de Paris", а з німецької - одна з найбільших лізингових компаній Західної Німеччини - "Мітфнанц ГмбХ".

     Разом з тим лізинг в міжнародних  операціях застосовувався в дуже незначних масштабах. До кінця 80-х  років розвиток міжнародного лізингу  стримувався головним чином через  те, що у радянських підприємств  не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з'явився власний джерело валютних надходжень.

     Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрішньому ринку можна визначити  серединою 1989 року у зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми  господарювання. Помітним явищем в  становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства  Союзу РСР і союзних республік  про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року № 270 "Про план рахунків бухгалтерського  обліку", в якому був представлений  порядок відображення лізингу в  бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяло впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

     Більш детально про ситуацію з розвитком  лізингової практики в Україні та її перспективи йтиме нижче. 

     1.3. Якісні переваги і недоліки  лізингу 

     Лізинг  як особлива форма господарювання здійснює комплексний вплив на основні  складові елементи виробничого процесу: на засоби праці і на живу працю  людини, на ступінь використання техніки  і робочої сили.

     На  поверхні господарського життя ефект  лізингу складається з об'єктивного  переваги оперативного використання досягнень  науково-технічного прогресу, збільшення масштабів діяльності, зниження питомих  витрат та інтенсифікації всього виробничого  процесу.

     У найбільш загальному методологічному  відношенні власний ефект лізингу  має щонайменше три особливості.

     Перша - мультипликативность. Виникнувши в результаті застосування новітньої техніки та перетворення робітника в самостійного підприємця-власника в момент доцільної діяльності, ефект лізингу поширюється по ланцюгу на всі стадії виробництва, наростає та примножується по мірі переходу до розподілу, обміну та споживання.