Лінгвостилістичні прийоми Шарлотти Бронте при створенні образів у романі «Джейн Ейр»

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Кафедра практики англійської  мови

 

 

 

Курсова робота

 

Лінгвостилістичні прийоми 

Шарлотти Бронте при створенні образів у романі «Джейн Ейр»

 

 

 

Виконала студентка 41-з групи

Факультету романо-германської  філології

Спеціальність «мова  та література» (аглійська)

Борис Лєна Володимирівна

 

Науковий керівник:

Лісінська Тетяна Юріївна

 

 

 

 

Луцьк 2011

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.   ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ПОРТРЕТНОГО ОПИСУ ЯК СКЛАДНИКА ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ…………………………………..5

1. 1. Портретний опис як елемент композиції літературно-художнього твору………………………………………………………………………….........5

1. 2. Класифікація типів портретного опису…………………………….....8

1. 3. Лінгвостилістичні засоби створення портретного опису………..…13

РОЗДІЛ 2. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОРТРЕТНИХ ОПИСІВ У РОМАНІ «ДЖЕЙН ЕЙР» ШАРЛОТТИ БРОНТЕ………………………..…20

2. 1. «Джейн Ейр» − автобіографічний роман Шарлотти Бронте…..…20

2. 2. Лінгвостилістичні прийоми у створенні портретного образу Джейн Ейр….………………………………………………………………………..……22

2. 3. Лінгвостилістичні прийоми при створенні портретних образів другорядних героїв ………………………...………….………...………………29

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….35

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження  обумовлена загальною орієнтацією сучасної лінгвістики на детальне вивчення особливостей включення портретних описів у текст твору відповідно до жанру, історичної обстановки, індивідуального почерку автора, а також відсутністю робіт, присвячених комплексному, всебічному вивченню портретних описів як різновиду композиційно-мовленнєвої форми «опис», що дозволяє говорити про новизну запропонованого дослідження.

Не дивлячись на те, що вивченню літературного портрету у різних типах тексту був присвячений ряд робіт вітчизняних мовознавців, багато проблем так і не було вирішено. Досі немає чіткої, розгорнутої класифікації портрета як одного з видів описового контексту. До числа слабо розроблених на сьогоднішній день доцільно віднести й питання, пов'язані з вивченням лексичних та синтаксичних особливостей портретних описів, способів їх включення у структуру літературного твору.

Тому тема даної курсової роботи є: Лінгвостилістичні особливості портретних описів у романі «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте. Дослідження портретного письма автора дозволяє з’ясувати його індивідуальні мовні особливості у змалюванні портрета і виявити традиційні і новаторські типи портретних описів у його творах.

Метою курсової роботи є дослідження особливостей портретних описів у романі «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте на матеріалі англомовного художнього тексту українською мовою. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

• зібрати та опрацювати художню, наукову та теоретичну літературу до теми;
• визначити теоретичні засади портретних описів;
• розглянути класифікацію портретних описів та лінгвостилістичні засоби їх створення;
• опрацювати роман «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте;
• дослідити та охарактеризувати портретні описи героїв роману «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте .

Об’єкт дослідження: портретні описи у романі «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте.

Предмет дослідження: лінгвостилістичні особливості портретних описів у романі «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте.

Методи дослідження: аналітично-описовий, порівняльно-типологічний, компаративний, біографічний, метод психоаналізу.

Наукова новизна: визначається тим, що у ній зроблена спроба комплексного дослідження портретних описів у романі «Джейн Ейр» Шарлотти Бронте, в залежності від різних аспектів, що дозволяє виявити набір тих ознак та особливостей, які визначають специфіку даного виду опису. Було проведено багатовекторне дослідження характерних лінгвостилістичні особливостей портретних описів художнього твору, лінгвостилістичних засобів використаних при створенні описів, їх доцільність, влучність відповідно жанру художнього твору, особистості автора, соціальних та історичних особливостей.

Курсова робота складається  зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Робота викладена на 36 сторінках друкованого тексту. Бібліографія включає 24 джерела.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.   Поняття й структура портретного опису як складника художнього дискурсу

1. 1. Портретний опис як елемент композиції літературно-художнього твору

   Починаючи з  XVII ст., письменники стали приділяти більше уваги створенню образів, зокрема опису зовнішності героїв. Поступово розвиваючи та збагачуючи уміння влучно та повно описувати своїх персонажів, митці слова створювали більш "живі" образи, які краще запам’ятовувалися та надавали творам неповторної індивідуальності. Письменники пов’язували зовнішні характеристики з внутрішнім світом персонажів, показуючи через певні зовнішні риси, прояви чи поведінку глибокі внутрішні переживання.

   Питанням створення  портретної характеристики та  її впливом на художній твір у цілому цікавилися вітчизняні та зарубіжні літературознавці, лінгвісти та психологи [5; с.11]. У роботах, присвячених дослідженню портрета, зачіпаються питання формування й розвитку портретного опису, виявлення структурно-синтаксичних і лінгвістичних особливостей портрета, розробки типології портретних описів [8; с.1]. Цікавим є питання взаємодії різних стилістичних засобів, яка і створює індивідуальну для кожного письменника манеру опису зовнішності героїв їхніх творів [12; с.342].

Портрет у літературі (фр. portrait — зображення обличчя людини на фотографії або на полотні) – засіб характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів. Маючи за основний предмет художнього зображення взаємодію з довкіллям, письменники описують зміни зовнішнього вигляду персонажів у конкретних ситуаціях, у взаєминах між ними. Пильна увага до портретів персонажів ґрунтується на загальній закономірності, згідно з якою внутрішні психічні стани людей відображаються в міміці (виражальні рухи м’язів обличчя), пантоміміці (виражальні рухи всього тіла), в динаміці мовлення (інтонація, темпоритм, тембр), диханні і т.п., що допомагає в процесі спілкування глибше розуміти внутрішній світ один одного. Окрім того, одяг людини часто свідчить про її естетичні смаки, риси вдачі, майновий стан, рід занять. Тому письменники фіксують як зовнішній вигляд персонажів, так і їх внутрішній стан, намагаються тлумачити відповідність чи розбіжність між їхніми так званими зовнішніми та внутрішніми портретами [10; с.546].

Метою портретного опису зазвичай є конструювання образу, де окремі риси вказують на суттєві характеристики [6; с.142]. Портрет у художній літературі один із засобів конкретизації художньої розповіді, індивідуалізації героя. Справа автора − чи підкреслити в зовнішньому вигляді тільки окремі, найвиразніші риси, чи подати докладний його опис. Але без портрета − герой без лиця, якийсь символ, позначка людського образу [8; с.3].

Об'єктом вивчення в  портреті є людина та її життя. Портрет  відтворює образ особистості. Глибинне завдання портретиста, який покликаний "побачити, втілити в портреті душу людську в усій її складності, розгадати людину, сказати про неї ще несказане" у жодному іншому жанрі виконати не можна. «Портрет, тобто зовнішня характеристика дійових осіб, може наочно і глибоко показати особливості внутрішнього світу людини, його соціальні зв’язки. Як одна з граней художнього образа, портрет нерозривно пов’язаний із всією системою художнього мислення письменника» [1; с.150].

Портрет − складова частина художнього образу, оскільки художній образ являє собою сукупність декількох портретів персонажа. Як свідчать роботи, присвячені дослідженню портрета, портрет художнього персонажа включає опис зовнішнього вигляду персонажа тобто про те, що відображає смаки, пристрасті, звички – індивідуальність героя. У багатьох лінгвістичних дослідженнях, присвячених вивченню портрета художнього персонажа, на перше місце висувається опис його зовнішності, що є головною складовою портрета, на основі філологічного аналізу мовної тканини словесно-художніх описів зовнішності персонажів можна виявити той потенціал, що сприяє розкриттю характеру літературного героя й задуму твору в цілому. Опис зовнішнього вигляду персонажа відіграє величезну роль у художньому творі, і найчастіше відображає його щиросердечний і емоційний стан, являючи собою один зі способів розкриття характеру персонажа.

   З викладеного випливає, що портретний опис включає:

   - зображення зовнішності:  обличчя, волосся, статури і  т.п.;

   - опис міміки, голосу і  динаміки дихання, пантоміміки і манер;

   - опис рис характеру, інтелекту, динаміки думок, почуттів, вчинків та переживань;

   - опис предметів, що оточують  персонажа, а також опис його  соціального стану.

   Наведемо приклади:

   «Mrs. Wimbush laughed. Her voice, her laughter, were deep and masculine. Everything about her was manly. She had a large, square, middle-aged face, with a massive projecting nose and little greenish eyes, the whole surmounted by a lofty and elaborate coiffure of a curiously improbable shade of orange.(…) Today she was wearing a purple silk dress with a high collar and a row of pearls. The costume, so richly dowagerish, so suggestive of the Royal Family, made her look more than ever like something on the Halls» [15; с.40].

   «Danny was small and dark and intent. At twenty-five his legs were bent to the exact curves of a horse’s sides» [17; с.5].

   «… Judy Jones, a slender enameled doll in cloth of gold: gold in a band of her head, gold in two slipper points at her dress’s hem. The fragile glow of her face seemed to blossom as she smiled at him» [22; с.52].

Словесний портрет як різновид композиційно-мовленнєвої форми “опис” відіграє значну роль у сюжетно-композиційній побудові художнього твору. Через словесний портрет з опорою на розмаїття мовних засобів здійснюється як художнє пізнання людини в цілому, так і самопізнання митця слова – творця портрета. Письменник через портретний опис досягає зображення героя, висловлюючи своє ставлення до нього на основі позитивних та негативних оцінок, за допомогою яких здійснюється передбачений вплив на читача. Таким чином, портрет літературного персонажа реалізує два завдання одночасно: здійснює функцію представлення персонажа і відображає авторське ставлення до нього, в іншій термінології – авторську модальність [3; с.205].

 

 

 

1. 2. Класифікація типів портретного опису

Образ людини у літературі та мистецтві постійно зазнає трансформацій, тому що кожна історична епоха являла собою певну культуру, світогляд. Оточуюче середовище наклало свій відбиток на вигляд людини й на засоби його художнього відбиття. У сучасному літературознавстві портрет аналізується з огляду на тип портрета, на роль, яку він виконує у розвитку сюжету твору тощо [7; с.473].

 У залежності від об'єкта опису можна виділити такі види опису, як :

- антропоморфні (характеристика людини);

- предметні;

- просторово-часові (пейзаж, інтер'єр).

Антропоморфний вид  опису є предметом даного дослідження. У роботі досліджено різні класифікації літературних портретів.

Щоб одержати детально повний набір показників портретного опису, який би дозволив провести всебічний аналіз даного різновиду як композиційно-мовленнєвої форми – «опис», у роботі пропонується комплексна класифікаційна схема, яка охоплює велику кількість параметрів:

1. У залежності від показаної сторони образу персонажа виділяються зовнішні та психологічні портретні описи [7; с.380].

 Зовнішній портрет – це опис зовнішності персонажа (його фізичного вигляду, зачіски, одягу, рухів, міміки, манер). Ці зовнішні характеристики свідчать про внутрішній стан персонажа, про його смаки, пристрасті, соціальний стан. Літературні твори будуються з урахуванням того, що між зовнішніми і внутрішніми характеристиками людини існує тісний зв’язок. Скажімо, внутрішні психічні стани персонажа відбиваються у міміці, рухах; його соціальний та майновий стан, уподобання – в одязі. Відповідно, можна проводити паралелі між фізичними характеристиками персонажа та його вдачею, естетичними смаками. Зовнішній вигляд персонажів змінюється також у конкретних ситуаціях, які розвивають дію твору. Тому автори творів намагаються зафіксувати і витлумачити відповідність чи розбіжність між зовнішніми і внутрішніми характеристиками своїх персонажів.

Отже, літературний портрет  не має у творі самодостатнього  значення. Він покликаний допомагати проникненню у внутрішній світ персонажа, у його психологію, вдачу.

У зовнішньому портреті можливе виділення паспортних (реальних) елементів і елементів опосередкованих  – живописних, образних.

Особливим типом зовнішнього портрета є портрет етнографічний, у якому змальовується, як правило, зовнішність персонажа у зв’язку з етнографічними реаліями.

Ще один тип літературного  зовнішнього портрета – портрет  абстрактний, у якому подаються  усталені узагальнені описи-формули, що, як правило, містять постійні епітети, порівняння (активно використовуються у таких портретах етнографічні елементи). Такі портрети типові для фольклорних творів, але зустрічаються і у творах авторів, що орієнтуються на фольклорну поетику, є засобом стилізації.

У літературознавстві використовують також термін психологічний портрет – це опис психологічних особливостей персонажа. Досить часто подається психологічний портрет у поєднанні з зовнішніми портретними характеристиками [9; с.4].

2. Залежно від того, як подається портрет у тексті твору і які риси персонажа змальовуються, розрізняють портрети статичні і динамічні.

Статичний портрет – портрет, який подається в тексті одноразово, містить вичерпне уявлення, як правило, про незмінні, статичні деталі зовнішності персонажа (риси обличчя, колір волосся, очі, фігуру, одяг).

Динамічний  портрет – це портрет, який складається із поступово накопичуваних штрихів. Портретні штрихи розосереджуються по всьому тексту, і читач не встигає сприйняти їх як статичні елементи. Та й сама зовнішність персонажа змінна. Динамічні портрети найчастіше складаються з окремих портретів-фрагментів, він передає зміни у зовнішності героя, пов’язані з плинністю часу й нерідко розкриває причини і обставини, що призвели до цих змін.

Термін «динамічний портрет» має ще одне тлумачення – це опис зовнішності у динаміці (посмішка, сміх, жести, міміка, хода, плач тощо).

3. Поділяють портрети  і з огляду на кількість  описуваних у них осіб. У цьому  випадку йдеться про портрети  індивідуальні і групові. 

Індивідуальний портрет – це опис портретних характеристик одного персонажа.

 Груповий  портрет – це спільний опис портретних характеристик двох та більше персонажів [3; с.260]. Групові портрети, відбиваючи певний момент внутрішнього життя людей, показують, як по-різному виражається одне й те саме почуття, яке володіє всією групою осіб, або підкреслюють несхожість сприйняття різними особами тієї ж самої події. За допомогою групових портретів автор може описати, як група людей реагує на певну інформацію або діє у певних обставинах. За допомогою групового портрету автор описує, як поводить себе група людей у певних обставах, показує реакцію на те, що відбувається у тому й самому локально-темпоральному полі. Груповий портрет має великі можливості у плані показу не тільки загальних, але й конкретизуючих особливостей у рамках одного локально-темпорального розрізу.[1; с.152]

Одним із видів групового  портрету є парний портрет (його часто  ще називають портретом-порівнянням). У парних портретах письменник характеризує персонажів, головним чином, шляхом їх протиставлення за психологічним контрастом. Протиставлення може бути досить багатостороннім, тобто порівняння персонажів здійснюється за різними аспектами.

4. У портреті персонажа  звичайно присутні елементи авторської  оцінки (позитивної чи негативної). Виходячи з цього, можливе виділення портретів з позитивною авторською оцінкою – і портретів з оцінкою негативною (сатиричних, іронічних).

Побудова сатиричного, іронічного портрета має свої особливості. Автор використовує або невідповідність між зовнішніми і внутрішніми характеристиками персонажа, або гротеск, гіперболізацію, фантастичні елементи, зменшувально-пестливі форми з іронічним значенням тощо [2; с.54].

5. За кількістю описових  характеристик портрети персонажів  бувають докладними, розгорнутими і стислими, фрагментарними.

Деталізований портрет як правило охоплює всі сторони зовнішності персонажа, аж до його костюма, рухів, жестів. Такий портрет дається найчастіше при першому представленні персонажа, а в процесі розвитку дії до нього додаються додаткові штрихи.

Протилежним деталізованому портрету є фрагментарний, тобто неповний, стислий. Письменник може підкреслити в портреті лише декілька, а то й тільки одну характерну рису. У залежності від обсягу описових фрагментів  виділяються автономні фрагменти портретних описів та їх вкраплення до інших композиційно-мовленнєвих форм. Художня деталь визначає лише незначну ознаку явища або ситуації, даючи право читачу самому домислювати картину. Індивідуальність зовнішніх проявів почуттів, індивідуальність вибіркового підходу автора до цих зовнішніх проявів, що спостерігаються, породжує нескінчену різноманітність деталей. Деталь – потужний сигнал образності, що пробуджує в читача не тільки співпереживання з автором, але власні творчі прагнення [9; с.5].

6. У залежності від фактора адресанта виділяються у рамках портретного опису суб'єктивовані та об'єктивовані характеристики.

7. У залежності від способу опису виділяються безпосередні  та опосередковані портретні описи. Безпосередній спосіб показу героїв присутній у всіх типах творів, а опосередкований спосіб використовується частіше за все у романах.  

8. Виходячи інтеракційних  характеристик виділяємо автономний  портретний опис, тобто такий,  який охоплює структуру висловлювання  або декількох висловлювань та вбудований портретний опис, коли деталь включено до структури висловлювання, комбінований портретний опис, тобто такий, що поєднує автономний та вбудований тип [7; с.340].

Згідно поданої класифікації розрізняється зовнішній та психологічний портрет, індивідуальний та груповий, статичний та динамічний, деталізований та фрагментарний, автономний та вбудований, безпосередній та опосередкований. Завданням автора є визначити потрібний тип портретних описів та підібрати їх оптимальне поєднання, відповідно поставленому завданню.

 

 

 

 

 

 

1. 3. Лінгвостилістичні засоби створення портретного опису

Будь-який художній твір показує людину в той чи інший момент життєвого процесу. Цей процес охоплює всю художню структуру літературної творчості. Людина виступає у певних сюжетних ситуаціях, у пов’язаній з ними мовленнєвій атмосфері, в світі природи і речей, які оточують людину. І разом з цим характери не даються у творі у плані безпристрасного опису, герой виступає або як носій ідеалу письменника, або піддається осуду у світлі цього ж ідеалу. Саме тому в мові художньої літератури, де письменники прагнуть максимальної індивідуалізації своїх творів, використання відтінків у значенні слів та його переосмислення є конче необхідним. Цього ефекту можна досягти завдяки використанню найрізноманітніших стилістичних засобів. Отже, необхідно з’ясувати взаємодію засобів літературного зображення в тому органічному цілому, в якому вони виявляють свої істотні для художнього зображення якості.

Художній образ в  літературному тексті трактується як мовленнєва система, в якій мовні одиниці об'єднані своїми додатковими значеннями і характеризують особистість персонажа. Визначальне місце у створенні художнього образу посідають мовні одиниці, які, крім свого прямого значення, несуть додаткову інформацію про національність, професію, культурний рівень персонажа [4; с.77].

Залежно від того, чи є  лексичні одиниці на позначення якостей  людини відображенням оцінних стереотипів, прийнятих в певному суспільстві, чи їх наявність у тексті викликана  індивідуально-авторськими особливостями сприйняття образу людини, лексичні одиниці поділяються на два підтипи:

1) оцінні лексичні  одиниці, які мають культурологічну  значимість та відбивають досвід, матеріальну і духовну культуру, історичні традиції певного народу, а також його уявлення про зовнішні прикмети та внутрішні риси інших націй.

2) оцінні лексичні  одиниці, які мають естетичну значимість та містять ознаку хороший − поганий в плані естетичного враження, привабливості. Так, краса людини у багатьох народів уважається силою, яка зачаровує. Тому лексичні одиниці, що мають позитивну емоційну оцінку зі значенням прекрасного в плані зовнішності, поза співвіднесенням фізичних даних із внутрішнім, духовним світом персонажа, притаманні творам багатьох письменників [5; с.12].

Залежно від складу лексики  на позначення візуального образа в  
художньому тексті розрізняються такі три лексико-тематичні розряди,  
виділені Г.В.Стариковою:

1. Соматична лексика.  Цей розряд складають іменники, які позначають тіло людини  та його частини (голова, обличчя, очі, ніс, руки тощо).

2. Вестиальна лексика.  До цього розряду входять іменники, які називають одяг, взуття (плаття, штани, туфлі).

3. Кінетична лексика.  До цього розряду входять лексичні  одиниці, які позначають міміку, жести [2; с.79].

Портрет відіграє суттєву роль у структурі твору, виконуючи функцію репрезентації не лише зовнішності героя, але й основних рис його характеру.

Головними мовностилістичними засобами створення портретів персонажів у романтичних творах є:

1) Метафора (грец. metaphora— перенесення) так називається слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з предметом, на який звичайно вказує це слово, рисами подібності. Метафора, подібно до епітета та порівняння, ставить за мету конкретизувати уявлення про портретний образ, шляхом вказівки на певну його ознаку, що висувається на перший план, але, на відміну від епітета й порівняння, метафора вказує на цю ознаку не в прямій формі, не безпосередньо її називаючи, а шляхом заміни її словом, що містить у собі дану ознаку. Тому метафору часто називають прихованим або скороченим (згорнутим) порівнянням, тобто порівнянням, в якому не виокремлюється ознака, за котрою відбувається зіставлення двох предметів. Естетичний ефект метафори побудований на певній загадковості образа. Метафора — один з найуживаніших художніх засобів.

Можливі й різні форми  граматичного вираження метафори. Найчастіше вона виражається дієсловом та його формами або ж прикметником (метафоричний епітет), вна­слідок чого, зокрема, метафора, виражена іменником, сприймається дещо свіжіше. Як і епітет та порівняння, метафора не лише конкретизує уявлення про предмет, а й виражає відповідне емоційне ставлення до нього мовця (прозаїка або поета) [13; с.5].

2) Порівняння (лат. comparatio) − словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.

Порівняння має тричленну будову:

− те, що порівнюється, або «предмет» порівняння;

− те, з чим порівнюється, «образ»;

− те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення.

В системі засобів поетичного увиразнення  мовлення порівняння виступає, чи, точніше, психологічно сприймається як форма ускладнення епітета, свого роду розгорнутий епітет.

Порівняння, подібно до інших засобів створення художнього портрету, не лише конкретизує уявлення про образ, про який ідеться, а й відображає емоційне  ставлення до  нього  автора [10; с.261].

3) Метонімія (грец. metonymia − перейменування) − це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою. Метонімія часто ототожнюється з метафорою, або розглядається як її різновид. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часовими, просторовими, причинно-наслідковими та іншими від­ношеннями. Метонімія широко використовується у віршованому та прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб [7; с.159].

4) Епітет (від грец. epitheton − додаток) − це слово, що вказує на одну з ознак того предмета, який називається, і має на меті конкретизувати уявлення про нього. Одним з найдійовіших засобів посилення портретного образу й емоційності мовлення є епітет. Так називається слово або декілька слів, які додаються до звичайної назви предмета, щоб посилити її виразність, підкреслити в предметі одну з його ознак − саме ту, яку в даному випадку важливо висунути на передній план, свого роду привернути до неї особливу увагу читача. Епітет інакше ще називають образним або поетичним означенням.

Епітет, що підкреслює найхарактернішу  ознаку того предмета, про який ідеться, можна назвати характерологічним  або пояснювальним. Епітет інколи не просто виділяє характерну рису предмета, а ще й посилює її. Образні епітети, у свою чергу, можна поділити на декілька груп залежно від того, який семантичний процес лежить у їх основі:

1.  Метафоричні епітети. Найбільш численною та багатою за змістом є група метафоричних епітетів. Метафоричний епітет, як і будь-яка метафора, ґрунтується на взаємодії наочно-логічного та контекстуального значень слова. Залежно від свіжості або стертості епітета та частоти його вживання в ньому може переважати або контекстуальне, або наочно-логічне значення. Наприклад, у таких епітетах, як «moon face» – «кругле як місяць обличчя», «pig eyes»  – «свинячі очі», «butterfly word»  – «легке, безтурботне слово» [19; c.501].

Одним із різновидів метафоричного епітета є зоосемічний епітет, заснований на приписуванні людині ознак або якостей тварин. Зазвичай зоосемічний епітет  виражений іменником – назвою тварини і визначає яку-небудь частину тіла людини, що, на думку автора, є смішною або потворною, наприклад: «tortoise eyes» – «черепашачі очі». «It was strange that this little bald-headed man with his monkey face should have aroused in the alien woman so devastating а passion» – «Було дивно, що цей маленький лисий чоловічок із зморщеним мавпячим личком викликав у цієї жінки чужої раси таку всепоглинаючу пристрасть»  [24; c.61]. «A line of potbellied pop-eyes gleamed at me and а row of goldfish mouths opened and wiggled gold teeth at me» – «Я бачив безліч пузатих людей, витрішкуватих осіб з риб’ячими відкритими ротами, в яких виблискували золоті зуби» [23, c.115].

2.  Порівняльні епітети. Друга група образних епітетів – епітети, засновані на порівнянні. За морфологічним вираженням порівняльні епітети є зазвичай складними прикметниками з елементом  -like. Наявність елементу  -like ніби залишає відкритим для читача сам процес уподібнення одного предмета іншому – епітет стає своєрідним стислим порівнянням, але водночас він не стає метафоричним, оскільки наявність елементу  -like виключає взаємодію двох значень: наявне словникове значення першого елементу – кореневого іменника, якому і уподібнюється за допомогою основи  -like означуване слово.

Порівняльні епітети створюють  зорові, слухові, тактильні чи інші образи і виражають суб’єктивне авторське сприйняття художнього образу та його ставлення до нього. Наприклад: «plum-like cheek» – «гладка, як слива, щока», «lamp-like» – «особа, що світиться, як лампа», «pincer-like fingers» – «схожі на щипці пальці». Порівняльні епітети, що визначають людину та частини її тіла, часто бувають засновані на зоосемії, проте, на відміну від зоосемічних епітетів, вони не ототожнюють частину тіла людини з відповідною частиною тіла тварини, а лише вказують на схожість, що існує, на думку автора, між ними. [7; с.156].

3.  Синестетичні епітети. Особливу  підгрупу становлять епітети,  образність яких ґрунтується  на явищі, відомому в психології під назвою синестезії. Синестезія – це явище, яке полягає в тому, що “певний подразник, діючи на відповідний орган чуття,  викликає не лише відчуття, специфічне для цього органа чуття, але одночасно ще й додаткове відчуття, характерне для іншого органа чуття”. Психологи пояснюють це явище пристосуванням психіки людини до навколишнього світу, прагненням найбільш адекватно відображати предмети, які пізнаються нею.

Явище синестезії не могло не знайти відображення і в мові художньої літератури. Взаємодія різних органів чуття лежить в основі багатьох стилістичних прийомів. Найчастіше зустрічається синестетична метафора і синестетичний епітет. Наприклад: «You have а nice profile and а deep brown voice» – «У вас дивний профіль і глибокий коричневий голос» [21; c.66].