Лісова промисловість

Зміст

ВСТУП

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці дере вини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Значення лісопромислового комплексу в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція лісопромислового комплексу використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, будівництві. Водночас лісопромисловий комплекс отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини).

Таким чином лісопромисловий  комплекс є важливою складовою економічної  системи країни, а його дослідження  та напрямки розвитку є актуальними  практичними та теоретичними напрямками.

Відповідно метою курсової роботи є опрацювання проблем та перспектив розвитку лісопромислового комплексу. Відповідно до поставленої мети визначено завдання курсової роботи:

- охарактеризувати структуру та механізм функціонування лісового комплексу;

- розглянути  територіальний поділ та управління галуззю лісової промисловості в Україні;

- провести  аналіз розвитку лісової промисловості України;

- проаналізувати розвиток деревообробної промисловості поліського регіону;

- окреслити напрямки застосування в Україні світового досвіду сталого розвитку лісової промисловості;

- визначити напрямки розвитку економічної політики в лісовій промисловості.

Об’єктом курсової роботи виступає лісопромисловий комплекс. Предметом  дослідження в курсовій роботі є  проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.

Під час написання роботи використовувались  такі наукові методи дослідження, як аналіз та синтез, аналітичний метод, описовий метол, графічний метод.

Інформаційної базою роботи стали  підручники, посібники та наукової публікації на задану тему, нормативно-правові акти, що регулюють питання зайнятості населення, офіційна статистична інформація.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕХАНІЗМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

1.1. Структура та механізм функціонування лісового комплексу

Лісова промисловість – одна з найстаріших галузей, яка, займаючись заготівлею, механічною обробкою та хімічною переробкою деревини, виробляє конструкційні матеріали: круглий ліс, вироби з дерева, меблі, целюлозу, папір, картон та інше. 

Незважаючи на те, що застосовування деревини знижується за рахунок впровадження пластмас та інших штучних і синтетичних матеріалів, попит на деревину зростає, вона перетворюється на дедалі дефіцитніший матеріал. 
Як відомо, лісові ресурси України дуже обмежені і забезпечують власні потреби лише на 20-25%. До лісових ресурсів відносять, крім деревних, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо. Ліси в Україні відіграють переважно ґрунтозахисну, водоохоронну роль, служать “легенями” великих міст. Лісистість території держави досягає лише 14%, та й розміщення лісів дуже нерівномірне. Обсяг заготівель лісу, що ведуться на Поліссі та Карпатах, не задовольняє потреби країни, які забезпечуються частково за рахунок поставок з Росії та Білорусії. Величезних збитків галузі завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що вивела з народного господарства значну частину лісових ресурсів України.

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів – близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з більш ніж 100 галузями.

До складу лісопромислового комплексу входять такі підкомплекси: лісогосподарський, деревообробний, целюлозно-паперовий, лісо-хімічний. 
У структурі комплексу провідне місце посідає деревообробна галузь. На неї припадає 70% випуску товарної продукції даного комплексу. Через обмеженість лісових ресурсів лісозаготівельна галузь не отримала значного розвитку. У ній виробляється майже 10% товарної продукції. На целюлозно-паперову промисловість припадає 18% товарної продукції комплексу, а питома вага зайнятих у ній становить 9,6%. Лісохімічна промисловість України не займає істотного місця в структурі галузі – на її товарну продукцію припадає 2,4%.

Основу лісопромислового комплексу України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, посилює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з необхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Карпатах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового господарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як паливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м3, у тому числі 9,2 млн. м3 — ділової деревини.

У лісозаготівельній  промисловості України переважають  комплексні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об’єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробничими відходами, інші — використанням відходів (стружка, опилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у  великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Проектування і виробництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали, деревні плити для потреб будівництва, заготовки і деталі для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев’яна тара, меблі та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України складається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та довізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та спортивного інвентарю. Довізна деревина задовольняє потреби в сировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. На Україні у 1913 р. діяло 274 лісопильно-деревообробних підприємства. Це були переважно приватні майстерні, засновані на ручній праці. Традиційно підприємства деревообробної промисловості розміщені в місцях зосередження лісосировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м3 (в 1985 р. — 7,6 млн. м3 ).

Основною галуззю деревообробної промисловості України є меблева, підприємства якої виробляють меблі  для житлових, культурно-побутових, адміністративних та інших громадських приміщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які виготовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіонах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Найбільшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнівський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) деревообробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрогобицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих  підприємств по виробництву меблів виділяється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві  фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об’єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір’я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

На території України  вперше паперове виробництво виникло  в XVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. У 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р. — 299 тис. т) і 188 тис. т картону (в 1985 р. — 105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол використовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробництво поташу, який використовували як мінеральне добриво. Заводська лісохімія виникла у другій половині XIX ст. — на початку XX ст. У 1923—1924 рр. в Україні вперше організовано промислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофілокаротинову пасту тощо, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об’єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною є тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та соняшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по виробництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гідролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська область), Вінницький, Слов’янський (Донецька область) та Васильківський (Київська область) дріжджові заводи.

1.2. Територіальний поділ  та управління галуззю лісової  промисловості в Україні 

Зародження розвитку галузі в Україні відбувається на рубежі ХYШ — ХІХ століть. У  цей період створюються дрібні кустарні лісопильно-деревообробні і меблеві  підприємства. Лісозаготівлі в переважному  більшості районів носять сезонний характер. В другій половині ХІХ століття з'являються лісохімічні виробництва (випалювання вугілля, видобуток живиці і т.п.).

Однак як галузь лісова і  деревообробна промисловість сформувалася в 1950-1990 р. На підприємствах почали впроваджуватися  механізовані й автоматизовані лінії, новітнє устаткування з програмним керуванням, сучасні технології і матеріали, особливо в меблевому виробництві.

Підприємства галузі розташовані на території всіх областей України, у містах Києві і Севастополеві.

Пріоритетний розвиток деревообробна і меблева промисловість одержав на півночі і заході країни, де зосереджені значні лісосировинні ресурси. У лісовому фонді мають перевага коштовні хвойні і твердо листі породи. Найбільші лісові масиви розташовані в Поліссі і Карпатах. Шпилькові насадження займають 43% загальної площі, з них сосна — 33%. Твердо листі складають 43%, з них дуб і бук — 32%. Щорічно в Україні заготовлюється близько 13 млн кубометрів деревини.

Промисловий потенціал  базових виробництв — деревостружкові  і деревоволокнисті плити. На базі заглибленої переробки малоцінної деревини і її відходів створено 25 цехів деревних плит. Найбільші з них — на ~~57321 домобудівному комбінаті, Наддвірнянському лісокомбінаті, Київському і Черкаському деревообробних комбінатах і інших . Цеху твердих деревоволокнистих плит діють на Вигодському лісокомбінаті, Оржівському деревообробному комбінаті і Київському експериментальному комбінаті плитних матеріалів.

Виробництво фанери, у  тому числі великого формату і  водостійкої, зосереджено на підприємствах  Карпатського регіону, Рівненської, Черкаської областей і Києва.

Меблева промисловість  найбільш розвита у великих містах — Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку й інших. Значні меблеві  центри сформувалися в межах лісопромислових  районів, де зосереджені основні  лісосировинні ресурси (Карпати, Житомирська, Львівська, Київська й інша області). Серед найбільш спеціалізованих меблевих підприємств — Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, Івано-Франківська меблева фабрика, Дніпропетровський, Донецький, Чернівецький меблеві комбінати, меблевий комбінат "Стрий" і інші.

Складової галузі є лісозаготівельна промисловість. Свого розвитку вона досягла на території Закарпатської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Основні лісозаготівельні підприємства в цьому регіоні  — держлісгоспи Держкомлісу і спеціалізовані підрозділи колишніх лісокомбінатів Мінпромполітики України. Заготівля і вивезення деревини здійснюються на промисловій основі цілий рік.

Лісохімічна підгалузь представлена такими спеціалізованими лісохімічними підприємствами, як Перечинський, Свалявський і Великобичковський лісокомбінати в Закарпатській області і Вигодський лісохімічний завод на Ивано-Франківщині. На основі сухої перегонки деревини вони роблять деревне вугілля, оцтову кислоту, а також хімічну продукцію — карбомідні смоли, етилацитат, хімреагент для буравлення шпар і т.п.

Науково-технічну підтримку  галузі забезпечують 6 науково-дослідних  і проектно-конструкторських інститутів і організацій. Зокрема, головним в  області досліджень техніки і  технології переробки, захисти й облагороджування деревини є Український науково-дослідний інститут механічної обробки деревини.

Український державний  інститут по проектуванню меблів і  столярних виробів ("Укргипромеблі") упроваджує технічні новинки в меблеве  виробництво.

Відкрите акціонерне товариство "Укргіпродеревпром" займається проектуванням заводів  плитних матеріалів і підприємств  деревообробної і меблевої промисловості.

Український проектно-конструкторський технологічний інститут (ОАО "Укрпктиліспром", що є головним розроблювачем технічної документації на устаткування, разом зі Львівським проектно-конструкторським технологічним інститутом (ЗАТ "Лісдеревпром") виконує замовлення по проектуванню машин і механізмів.

Створений на підприємствах  галузі промисловий потенціал сьогодні цілком забезпечує потреби внутрішнього ринку в лісопильній продукції, плитних матеріалах, меблях і інших видах продукції з деревини. Однак більшість товарів через високу їхню собівартість унаслідок високих цін на енергоносії, сировину і матеріали виявилися неконкурентоспроможними на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Основними експортерами продукції галузі з країн ближнього  зарубіжжя є Росія, Бєларусь, Киргізстан, Латвія, Молдова й інші держави. З  країн далекого зарубіжжя — Німеччина, Бельгія, Польща, Великобританія, Італія, Швейцарія, Чехія, Угорщина, Іспанія, США й інші. Експорт продукції і товарів з деревини в країни далекого зарубіжжя розширює можливості залучення у вітчизняну економіку закордонних виробничих і наукових досягнень вищого рівня.

Важливим аспектом державної  промислової політики за останні 5 років  стало посилення уваги до розгортання  на підприємствах галузі ринкової інфраструктури і створенню високорозвиненого  і конкурентноздатного промислового комплексу за рахунок залучення  недержавних інвесторів, зокрема закордонних.

У галузі вже створений  ряд спільних підприємство з виробництва  меблів, продукції деревообробки  і т.п. Але їхня частка у валовому продукті галузі незначна.

Разом з тим на переважному  більшості підприємств ще немає  сьогодення власника. Їм, як правило, виступає трудовий колектив, і тому при поділі прибутку перевага віддається формуванню фондів споживання, не відбувається відновлення основних фондів, модернізації устаткування, упровадження нових технологій.

Спад виробництва основних видів продукції привів до зменшення сукупного попиту на ринку праці. За останні роки зайнятість інженерно-технічних працівників і робітників на підприємствах галузі скоротилася більш ніж у 2 рази. Значна частина працівників трудиться в режимі неповного робочого дня (тижня) чи перебуває в змушених відпустках без чи збереження з частковим збереженням зарплати.

Через відсутність інвестицій кількість нових робочих місць, створюваних у приватному секторі, не компенсує числа робочих місць, загублених унаслідок корпоратизації і приватизації державних підприємств. Усе це створює визначені проблеми в сфері підготовки для потреб галузі фахівців вищої і середньої ланки, а також їхнього працевлаштування.

За останні 3,5 роки більш 240 підприємств, установ і організацій змінили організаційну форму господарювання. Частка державних підприємств складає ледве більше 7%. Це в основному сфера науково-технічного й організаційно-інформаційного забезпечення. У недержавному секторі домінують переважно акціонерні товариства відкритого і закритого типу. На ефективність їхньої роботи впливають недоліки державної інвестиційної політики, недосконалості фінансово-кредитної системи, вага податків, а також непогодженість законодавчої бази і її відставання від вимог часу.

Необоротні зміни, що відбулися у всіх ланках господарського механізму, вимагають залучення значних засобів у стислий термін. З огляду на обмеженість внутрішніх джерел фінансування, органами керування приділяється увага по залученню інвестиційних і кредитних ресурсів розвитих країн, міжнародних фінансових організацій і особливо часток капіталовкладень.

Лісохімічний підкомплекс об’єднує підприємства, що виробляють деревне вугілля, оцтову кислоту, ефірну олію, карбамід. На нього припадає 2% товарної продукції комплексу. Як правило, підприємства тяжіють до місць лісозаготівлі, бо для виготовлення їх продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, дубову кору. Головними центрами лісохімії є: Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін. Кормові дріжджі і фурол з лісових ресурсів, а також відходів сільськогосподарського виробництва (качанів кукурудзи, лушпиння соняшнику) виробляє нова галузь підкомп-лексу – гідролізна промисловість за межами лісопромислових районів (Запоріжжя, Білгород-Дністровський). Необхідно зазначити, що ці підприємства дуже забруднюють природне середовище та є екоагресивними.

У територіальній організації лісовиробничого комплексу України виділяють два важливих райони – Поліський і Карпатський – і ряд лісовиробничих центрів, що знаходяться за їх межами (Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Харків та ін.). Важливу роль у розвитку галузей комплексу відіграють області Карпатського регіону. Вони випускають майже 34% усієї товарної продукції галузі, в тому числі Івано-Франківська та Закарпатська – по 10%, Львівська – 9%, Житомирська і Київська – по 7%, Донецька, Дніпропетровська, Харківська – по 3,9%, Чернівецька – 3,5%, Чернігівська і Хмельницька – по 4%.

Ресурси деревини в Україні не задовольняють потреб споживача. Тому деревина та її продукти купуються за кордоном. Залучення до госпо-дарського обігу додаткових деревних ресурсів можливе завдяки повнішому використанню усієї біомаси дерева (пеньки, кора, гілки), вторинних та інших матеріалів і вивільнення деревини шляхом використання у тарному і целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізно-манітніших замінників (макулатура, терміття, лушпиння, лоза, каоліни).

До основних напрямів розвитку ЛВК необхідно віднести:

– суттєве розширення масштабів лісовідтворення;

– покращання видового складу лісів;

– впровадження сучасних технологій деревопере-робки та забезпечення повного використання цієї сировини;

– підвищення технічного рівня підприємств;

– більш активне проведення реабілітаційних робіт у зоні впливу Чорнобильської катастрофи;

– здійснення широкомасштабних лісомеліорацій;

– більш повне використання рекреаційної функції лісу.

Вигідне географічне  розташування України і промисловий  потенціал, створений на підприємствах  лісової і деревообробної промисловості, наявність якісних місцевих лісосировинних ресурсів і кваліфікованих робітників, а також інженерно-технічних кадрів додають підприємствам галузі інвестиційну привабливість. Підготовлені підприємствами попередні інвестиційні заявки на залучення інвестицій підтверджують, що при незначних фінансових вкладеннях можна одержати в короткий термін прибуток за рахунок швидкого обороту засобів.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ  ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1. Аналіз розвитку лісової промисловості України

Складне становище склалося із забезпеченням національної економіки деревиною, дефіцит якої становить близько 18-20 млн. м³ щорічно. За рахунок власних ресурсів потреба у деревині задовольняється на 30-35 %. Обсяги заготівлі деревини характеризують табл. 1 та 2. З наведених даних видно, що за останнє десятиріччя ХХ століття намітилась тенденція зменшення обсягів лісокористування, і тільки з 2000 року обсяги заготівлі почали зростати. Так, обсяги заготівлі деревини в лісах України зменшились з 13,5 млн. м³ у 1990 році до 8,7 млн. м³ у 1999 році та склали у 2008році 10,8 млн. м³.

Таблиця 2.1.

Динаміка обсягів заготівлі  деревини в лісах державних лісогосподарських підприємств України, тис. м³ ліквідної деревини