Лісові ресурси

Зміст

ВСТУП…..…………………………………….………………………….…...…..5

РOЗДІЛ  І. СТРУКТУРАТАРОЗВИТОК ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА…………………………………………………………...…..7

1.1.Загальна характеристика лісових ресурсів України………………………..7

1.2.Структура розподілу лісових ресурсів…………………………………..…10

1.3.Специфіка розвитку лісового господарства…………………………...…...13

Висновки до розділу І…………………………………………………….....….17

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ВИКОРИСТАННЯ ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ …………………………………...…………………………...……..19

1. . Сучасний стан лісової промисловості………………………………....…..19
2. . Лісовий фонд України……………………………………………….…...…22
3. . Використання лісових ресурсів……………………………………………24
4. . Взаємозалежність між лісовим ресурсним потенціалом  та лісовою промисловістю………………………………………………………………...…27

Висновки до розділу ІІ…………………………………………..………..……29

РОЗДІЛ  ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ…………………………………………………..……..…31

1. . Еколого-економічні проблеми забезпеченнянародного господарства України сировиною та шляхи їх вирішення…………………………………...31
2. . Проблема раціонального використання та управління лісовими ресурсами………………………………………………………………………...33

3.3.Перспективи розвитку ресурсного потенціалу………………………….…35

Висновки до розділу  ІІІ…………………………………………………….….41

ВИСНОВКИ……………………………………………..………….………...…43СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….………....………………...….45

ДОДАТКИ…………………………………………………...……….……….....48

Вступ

Лісові ресурси посідають одне з чільних місць в ресурсній  базі економіки України.

Серед міжгалузевих комплексів вага лісо-виробничого комплексу по обсягам  виробництва складає-2,8%,по чисельності  працюючих-4,6%, по вартості основних виробничих фондів-близько-2%. Поставками готової  продукції і лісоматеріалів комплекс зв’язаний більш ніж з 100 галузями. Україна не має значних запасів  лісових ресурсів, які є базою  для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревину,технічні,харчові,кормові  та інші ресурси, а також корисні  натуральні якості лісу водоохоронні, захисні, кліматично-регулюючі, санаторно-гігієнічні, оздоровчі.

В цій роботі, на підставі вивчення навчальних посібників, документів та статей, наукової літератури та Лісового кодексу України розглянуто основні  шляхи покращення використання лісових  ресурсів України.

Актуальність теми полягає в тому, що лісові ресурси посідають одне з чільних місць в ресурсній базі економіки України.

Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів, в тому числі. покрита  лісом - 8,6 млн. га. Лісистість республіки досягла лише 14,3%,що значно менше, ніж  лісистість більшості розвинених країн  світу (Угорщина - 18%, Франція - 27,8%, Румунія - 28,1%, Польща - 28,7%, Німеччина - 29%, США - 32,7%, Болгарія - 34,4%). Запаси деревини в Україні  складають 1,3 млрд. м3 (2008 р.)

Охорона та використання лісових  ресурсів в Україні регулюється  лісовим законодавством.

Важливим напрямком збереженням  лісів є пошук резервів деревинної сировини на засаді його більш раціональної хіміко-механічної переробки, використання замінювачів, комплексне використання листя, гілок, кори, стружки, тирси, коріння  та інше.

Об’єктом дослідження цієї роботи є лісові ресурси України та їх шляхи поліпшення.

Метою даної роботи є визначення та узагальнення шляхів покращення використання лісових ресурсів України.

Основними задачами поставленої  мети є дослідження сучасного  стану лісового господарства та визначення шляхів покращення використання лісових  ресурсів України.

Розділ І. Структура та розвиток лісового господарства

1.1 Загальна характеристика  лісових ресурсів України

Лісові ресурси - це сукупність матеріальних благ лісу, які можна  використати без шкоди навколишньому  середовищу і з найбільшою народногосподарською ефективністю. Всю різноманітність  компонентів лісових ресурсів залежно  від їх призначення й особливостей використання можна об’єднати в  такі групи: сировинні ресурси деревного  походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси не деревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські  ресурси, кормові та технічні ресурси  не деревної рослинності тощо), ресурси  тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги диких тварин тощо); багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище.

Всі групи компонентів  лісових ресурсів мають важливе  економічне і соціальне значення. Їх доцільно використовувати в народному  господарстві в напрямах, які дають  змогу досягти високих кінцевих результатів.

Ліси України за призначенням і розміщенням виконують переважно  екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають  обмежене експлуатаційне значення.

Ліси та лісове господарство України мають певні особливості  порівняно з іншими європейськими  країнами:

• відносно низький середній рівень лісистості території країни;

• зростання лісів у різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим), що мають істотні відмінності щодо лісо-рослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів та корисних властивостей лісу;

• переважно екологічне значення лісів та висока їх частка (до 50%) з обмеженим режимом використання;

• високий відсоток заповідних лісів (13,7%), який має стійку тенденцію до зростання;

• історично сформована ситуація із закріпленням лісів за численними постійними лісокористувачами (для ведення лісового господарства ліси надані в постійне користування підприємствам, установам і організаціям більш ніж п'ятдесяти міністерств і відомств);

• значна площа лісів зростає у зоні радіоактивного забруднення;

• половина лісів України є штучно створеними і потребують посиленого догляду.

Розподіл загальної площі  земель лісового фонду України за відомчою підпорядкованістю, % (Дод. А).

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн га, що становить 15,7 відсотка території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини - в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 у Степовій зоні (Дод. Б).

Ліси по території України  розташовані дуже нерівномірно. Вони сконцентровані переважно в Поліссі  та в Українських Карпатах. Лісистість у різних природних зонах має  значні відмінності й не досягає  оптимального рівня, за якого ліси найпозитивніше впливають на клімат, ґрунти, водні ресурси, пом'якшують наслідки ерозійних процесів, а також забезпечується одержання більшої кількості деревини (Дод. В).

Україна, незважаючи на невелику лісистість території, за площею та запасами лісу є європейською лісовою державою. За площею лісів Україна посідає  восьме місце в Європі (не враховуючи Росію) (Дод. Г).

Користування лісовими ресурсами  поділяють на головне і проміжне Головне користування лісом - це процес заготівлі деревини в стиглих  і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в  процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень. Закон  України  передбачає застосування економічних санкцій в тому випадку, якщо об'єми головного користування перевершують розрахункову лісосіку.

Головне користування лісом  здійснюється в межах розрахункової  лісосіки. Деревина, яка заготовлюється в процесі головних рубок, використовується найбільш повно На більшості комплексних  лісових підприємств України  відходи лісозаготівельного виробництва  застосовують для виготовлення продукції (технологічної тріски, вітамінного  борошна, товарів народного споживання тощо), як паливо і для екологічних  потреб (укріплення схилів, збагачення лісових ґрунтів тощо). Значно гірше  використовується деревина, яка заготовлюється в процесі проміжного користування лісом Так, коефіцієнт використання потенційних ресурсів деревини від  санітарно-вибіркових рубок на підприємствах  Мін лісгоспу України в 1991 р становив 0,954, прохідних - 0,954, прорідження - 0 920, освітлення і прочисток - 0,500 Низький рівень використання деревини від рубок  проміжного користування лісом пов’язаний з невисокою якістю сировини, з  якої важко виготовити кінцеву продукцію (ДСП, ДВП, целюлозу, папір тощо) [1].

Деревну зелень хвойних порід  використовують для виготовлення вітамінного  борошна, хвойного екстракту, хвойної  пасти та іншої продукції. Як бачимо із таблиці. В окремих областях України, яких невелика частка хвойних лісів, деревна зелень не використовується. У цілому в Україні застосовують тільки 30% потенційних ресурсів деревної зелені. Найбільш високий рівень

використання деревної зелені досягнуто у Херсонській, Волинській, Полтавській, Дніпропетровській, Житомирській, Київській, Рівненській, Хмельницькій і Сумській областях.

Стан відтворення та використання лісосировинного потенціалу лісів  характеризує об’єм головного та проміжного користування лісом, який припадає на 1 га лісової площі. Найбільш високий  рівень інтенсивності головного та проміжного користування лісом досягнутий в Чернівецькій Вінницькій Івано-Франківській та Хмельницькій областях України

Важливе економічне і соціальне  значення мають ресурси не деревної рослинності та лісової фауни  з яких комплексні лісові підприємства виготовляють цінні харчові продукти Необхідно відзначити що в Україні  є значні резерви збільшення заготівлі  не деревної рослинності (головним чином  за рахунок плантаційного відтворення). Наукові дослідження та досвід передових  підприємств свідчать що плантаційне  відтворення ягід, плодів та грибів є важливим фактором підвищення ефективності використання не деревної рослинності.

Аналізуючи відтворення  та використання ресурсів мисливської  лісової фауни і мисливських  угідь на території лісового фонду  України бачимо що їхній потенціал  використовується погано зокрема кормові  ресурси мисливських угідь[3,c.507].

1.2.Структура розподілу  лісових ресурсів

До складу лісового комплексу  входять три промисловості: лісова, деревообробна та целюлозно-паперова. В лісовій промисловості найбільш розвинутими є лісозаготівельне та лісохімічне виробництва. Лісозаготівельне виробництво забезпечує заготівлю  круглих  лісоматеріалів, виробництво  технологічної тріски та транспортування  їх на кінцеві пункти (нижні склади, пункти споживання), заготівлю та вивезення  осмолу та деревної зелені. Лісохімічне  виробництво в складі    лісової  промисловості забезпечує переробку  осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені – на вітамінне борошно  екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю та переробку живиці.

Лісову промисловість  відносять до видобувних галузей  важкої промисловості. Продукцію лісової  промисловості використовують  головним чином як предмет праці. Практично  всі галузі народного господарства споживають лісоматеріали або вироби, виготовлені з деревини. Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характеризується загостренням економічних і екологічних протиріч,— це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплексного та ефективного використання лісосічного фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, фактором, що стабілізує навколишнє природне середовище. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь [2, с.31].

До деревообробної промисловості  належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко-механічну обробку, а  також переробку деревини. В  складі деревообробної промисловості  виділяють три групи виробництв: перша – виробництва, які здійснюють первинну обробку деревини (лісопильне, шпалопильне); друга — вторинна обробка деревини (паркетне, фанерне, меблеве, деревостружкових плит, сірників, стандартних будинків і деталей та ін.); третя — хіміко-механічна переробка деревини (деревоволокнистих плит, деревних пластиків). Особливе місце тут належить виробництву деревостружкових і деревоволокнистих плит, що дає змогу ефективно використовувати відходи лісопиляння та інших деревообробних виробництв, отримуючи продукцію, яка користується підвищеним попитом і є основним матеріалом для розвитку меблевої промисловості. Виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит динамічно розвивається. З 1980 по 1995 рік виробництво деревостружкових плит в Україні збільшилось в 2,3 рази, деревно-волокнистих плит — у 3,1 рази. Деревообробна промисловість є важливою галуззю лісового комплексу. Її підприємства виготовляють головним чином товари народного споживання. Однак значна частина продукції деревообробної промисловості споживається в народному господарстві як предмети та знаряддя праці. Продукцію деревообробної промисловості використовують будівельна індустрія, транспорт, сільське господарство, майже всі галузі промисловості [8, с.496].

Целюлозно-паперова промисловість, входячи до складу хіміко-лісового комплексу, тісно пов’язана з лісовою промисловістю поставками сировини (балансів, технологічної тріски). Галузь має чітку соціальну спрямованість, оскільки її продукція сприяє більш повному задоволенню потреб населення в товарах, його культурному та духовному розвитку. Продукція целюлозно-паперової промисловості є ефективним замінником цільної деревини. Тому прискорений розвиток целюлозно-паперової промисловості дає змогу економити ресурси деревини, сприяє поліпшенню структури споживання деревини та збереженню лісів.

Целюлозно-паперова промисловість  представлена наступними виробництвами: деревної маси та целюлози; паперу та картону; виробів з паперу та картону. Всі  три виробництва взаємопов'язані, задовольняють різноманітні потреби  галузей народного господарства та населення. Відзначимо, що рівень розвитку целюлозно-паперової промисловості  не відповідає сучасним вимогам.

До галузей лісового комплексу  належить лісове господарство, основне  завдання якого – це відтворення  високопродуктивних лісів, багатофункціонального  призначення, їхній захист і охорона. Лісове господарство має обмаль вузькоспеціалізованих  підприємств, які б займалися  тільки лісовирощуванням, охороною та захистом лісу. Більшість підприємств лісового господарства комплексні. Крім лісовирощування вони займаються лісоексплуатацією та переробкою деревини на товари широкого вжитку. Як правило, деревообробні виробництва підприємства лісового господарства характеризується низьким рівнем технічного розвитку, організації виробництва та праці неефективним використанням сировинних ресурсів [14,c.3].

Лісове господарство відтворює  ліси на всіх землях, призначених для  лісовирощування, шляхом створення, формування та збереження цінних насаджень; забезпечує покращання якісного складу лісів, підвищення їхньої продуктивності та скорочення строків лісовирощування на підставі досягнень науки і техніків Лісове господарство здійснює контроль за збереженням лісів відповідно до вимог законодавства України; виконує сукупність робіт з обробітку грунтів, збору та перероблення лісового насіння вирощування посадкового матеріалу,  селекції деревних порід посіву посадки та догляду за лісовими культурами. Здійснює рубки догляду за лісом, лісозахисні та лісоохоронні заходи. Працівники лісового господарства визначають місця щорічної рубки стиглих насаджень і здійснюють контроль за лісокористуванням.

До лісового комплексу  України доцільно включити і мисливське господарство яке займається відтворенням і збереженням корисної мисливської  фауни Мисливське та лісове господарство тісно пов’язані між собою  Рослинність лісу є кормовою базою  для багатьох мисливських тварин. Водночас деякі види лісової фауни  позитивно впливають на розвиток лісу Комплексне ведення лісового та мисливського господарств дає змогу  ефективно використовувати лісові ресурси Більшість комплексних  лісових підприємств України  в планах економічного та соціального  розвитку спрямовані на підвищення продуктивності й охорону диких лісових тварин [5, с.56].

1.3. Специфіка розвитку  лісового господарства

Важливе місце в економіці  лісового комплексу посідає лісогосподарське виробництво основне завдання якого  — це вирощування продуктивних стиглих  насаджень захист і охорона лісів  і кінцевим результатом лісогосподарського виробництва є вирощений стиглий  ліс і сукупність матеріальних благ які отримують народне господарство та населення в процесі вирощування лісу (гриби ягоди плоди лікарські рослини продукція бджільництва та мисливства матеріальні і соціальні блага від використання захисних рекреаційних й інших корисних функцій лісу).

Лісовирощування характеризується великою тривалістю виробничого циклу. Вирощування стиглих березових, грабових осикових насаджень триває 40—50 років соснових ялинових і ялицевих — 70—90 років дубових, букових — 100—120 років Це породжує ряд економічних проблем, планування собівартості продукції, фінансування  лісовирощування на рейки ринкової економіки планування собівартості продукції фінансування затрат на лісовирощування матеріальне стимулювання ефективного лісокористування еколого-економічна оцінка лісових ресурсів, питання ціноутворення та ін.), які ще не вирішені.

Процес лісовирощування відбувається головним чином під впливом природних факторів (родючість грунтів, клімат та ін.) їх вплив на лісовирощування значно більший і ніж в сільському господарстві тому їх необхідно особливо поглиблено вивчати Помилки на початку виробничого циклу мають довгострокові негативні економічні і екологічні наслідки їх необхідно виявляти й усувати в перші роки лісовирощування [3, с.500].

Процес виробництва в  лісовому господарстві вимагає накопичення  значних запасів деревини. Деревні  запаси не можна обновити за короткий строк Втрати деревного запасу безповоротні в зв’язку з цим функція  охорони та захисту лісів у  лісогосподарському виробництві є  надзвичайно важливою.

Лісогосподарське виробництво  слабо механізоване, розосереджене  на великій території знаходиться  просто неба і під впливом природних  факторів (дощ,сніг).  Ці особливості лісогосподарського виробництва створюють труднощі в організації виробництва та праці стримують формування кваліфікованих кадрів.

Специфічним є лісозаготівельне виробництво яке забезпечує заготівлю  та транспортування круглих лісоматеріалів на кінцеві пункти. Виробничий процес лісозаготівель характеризується відносно короткою тривалістю виробничого циклу постійно переміщається по території лісового фонду Предмет праці розосереджений на значній території На нього істотно впливають природні фактори — клімат, рельєф та ін. Предмет праці в лісозаготівельному виробництві - продукт природного походження який на відміну від предмета праці інших видобувних галузей промисловості (вугільної, нафтодобувної та ін.) може поновлюватися природним шляхом.

На відміну від лісогосподарського та лісозаготівельного виробництва  деревообробної та целюлозо-паперової  промисловості зосереджені в  цехах, в яких створені сприятливі умови  для праці і відпочинку. Природні фактори істотно не впливають  на технологічні процеси й організацію  цих виробництв Однак доцільно зауважити  що багато виробництв деревообробних підприємств пов’язані з використанням  шкідливих для здоровʼя людей хімічних речовин, забруднюють навколишнє середовище.

Виробництва деревообробної промисловості неоднорідні Найбільш перспективні серед них є виробництва  деревних плит і пластиків, які дають  змогу комплексно освоювати низькоякісну деревину та виготовляти ефективну  в споживанні продукцію. Ці виробництва  розвиваються найбільш динамічно в  деревообробній промисловості. Разом  з фанерним виробництвом вони є базовими для нарощування випуску меблів. Подальший розвиток виробництва  деревних плит тісно пов’язаний з  підвищенням їх екологічності (зменшенням шкідливого впливу на здоров’я людей).

Лісопильне та шпалопильне виробництво, які є основними споживачами круглих лісоматеріалів у деревообробній промисловості розвиваються менш динамічно порівняно з виробництвом деревних плит. У цілому світове споживання деревини характеризується зменшенням частки цільної деревини та збільшенням глибокої хіміко-механічної та хімічної переробки  [7, с.360].

Організоване ведення  лісового господарства на заході України  сягає 13ст. Відомо, що завдяки зусиллям Данила Галицького (1215 – 1264) вперше у світовій практиці на території теперішніх Біловезької та Уманської пущ був створений заповідник.

Промислові галузі лісового комплексу сформувались на території  України в 19ст. У цей час пошматована  територія України й її економічний  потенціал були підпорядковані інтересам  іноземних держав.

Ліси Західної України  поділялись на державні, приватні та гминні. При цьому на території Галичини, Буковини та Закарпаття державні ліси становили 30%, приватні – 62, общинні – 8%. Ліси цього регіону на той час характеризувались досить високою продуктивністю, Щорічний приріст деревини становив6150 тис. м3.Однак слабо розвинена мережа шляхів сполучання не давала змогу здійснювати рівномірну експлуатацію лісів [15, с.9].

У кінці 19 ст. на території  Галичини та Буковини спостерігається  інтенсивний розвиток міст, транспорту і промисловості. Особливо високими темпами розвивається деревообробна  промисловість. У 1877р. на території  Галичини діяло 556 лісопильних заводів. У Буковині переробка деревини була зосереджена в Чернівцях і  Сторожинецькому окрузі. В Закарпатті лісопиляння розвивається в містах Буштино та Сігет. Розвиток лісопиляння зумовив надмірну експлуатацію лісів, скорочення лісистості території. Так за останні 30 років 19ст. площа лісів у Галичині скоротилася на 100 тис. га. Особливо відчутно скоротилась площа лісів у Буковині. Наприклад, якщо лісистість території в 1847р. становила 43,4%, то в 1929р.-тільки 24,6%.

Організоване ведення  лісового господарства на територій  Східної України сягає Київської  русі. Ще в 11 – 12 ст. здійснювалася охорона  лісів.

Історія розвитку галузей  лісового комплексу Східної України  тісно пов’язана з історією Російської імперії, в складі якої вона перебувала протягом трьох століть. До 17 ст. у  Східній Україні було багато лісів. Великої шкоди лісам України  завдало будівництво поштатних заводів. Поташ у той час використовували для виготовлення скла, мила,  фарб. Обсяги виробництва поташу  в окремі роки сягали 17400 ц. Для його отримання було необхідно близько 3 млрд. м3 цінної деревини.

Винищення лісів призвело до значного зменшення лісистості території  Східної України. Тільки за період з 1819 по 1913 рік лісистість території  Полтавської губернії зменшилась з 13 до 5%, Чернігівської – з 21 до 14, Київської – з 20 до 17%.

Перед першою світовою війною ліси  Східної України перебували головним чином у приватній власності. При цьому слід зазначити,  що частка державних лісів поступово  зменшувалась. За період з 1854 по 1886 рік  частка державних лісів зменшилась від 30,7 до 19,5%. Після більшовицького перевороту ліси стали загальнодержавною  власністю. У 1921 р. утворене Всеукраїнське  управління лісами та губернські управління.

У 1927 – 1928 рр. Ліси Східної  України мали таку вікову структуру : молодняки – 46% ; Середньовікові – 24 ; пристигаючі – 12 ; стиглі та перестиглі – 18%. У лісах переважали сосна(43%) , дуб і ясень(37%0. Щорічний приріст  становив 2,8 м3 на 1 га. Він був дещо вищий порівняно з 1914 р. [13, с.328].

Висновки до розділу І

Отже ліси України — національне багатство і належать українському народу. Тому кожен громадянин Української держави має право на отримання повної інформації як про стан лісів, так і про переваги та недоліки проваджуваної щодо лісів політики.

Узагальнюючи сказане  у враховуючи інші недосконалості земельного й лісового законодавств, а також  ряду нормативних актів щодо регулювання  лісових відносин, можна зробити  висновок, що саме вони і чинна система  державного управління лісами гальмують  розвиток ринкових відносин у лісівництві. Держава, а особливо – органи управління регіонального рівня, не проявляють належної заінтересованості в організації  та здійсненні перетворень щодо користування ресурсами деревини, які мають матеріальне визначення та виміри. Це стосується навіть тих областей, де природнокліматичні та історичні умови є досить сприятливими для розвитку промислового лісокористування, Так, їм нелегко орієнтуватися у складному законодавстві (та ще й при неузгодженості його окремих актів). Але треба опановувати його,  а також використовувати інші законодавчі акти, якими місцевим органів влади надано відповідні повноваження щодо використання природних ресурсів.

Розділ ІІ. Сучасний стан та використання лісових ресурів

2.1. Сучасний стан лісових ресурсів

В умовах незалежності України лісова промисловість має  особливе значення для підвищення рівня забезпеченості держави та населення продукцією лісового комплексу та покрашення, за рахунок збільшення обсягів лісових  насаджень, екологічної обстановки.

За попередніми даними, в 1998р., у зв’язку з скороченням  обсягів виробництва лісової  промисловості, у зв’язку з скороченням  поставок деревини з інших регіонів і розривом господарських зв’язків, Україна недоодержить (в круглому обчисленні) близько 6 млн. м3 лісової  сировини та біля 22%  виробленої з  неї продукції. В цілому  в 1997р.  обсяги продукції лісової промисловості скоротились на 7,6 млн. грн. Такі втрати були спричинені, в першу чергу  неефективністю  та неінтенсивністю використання  деревинних ресурсів, яких і без того не вистачає. В Україні інтенсивність використання лісових ресурсів є найнижчою серед країн Європи [3, с.519].

Значні обсяги деревини Україна  не добирає у лісах неспеціалізованих  фондотримачів (колгоспів, міських лісів і парків, воєнлісгоспів), а також у захисних смугах полів, річок і водоймищ.

Однією з причин уповільнення темпів розвитку раціональних технологій і удосконалення галузевої структури  випуску продукції лісової промисловості  була порочна орієнтація на поставки деревини і продукції, яка виготовлена  на її основі, з інших регіонів. Тому в нас не досягло належного  розвитку виробництво плит, картону  і прогресивної тари. Склалася парадоксальна  ситуація, коли за рахунок власних  ресурсів потреби держави в деревній сировині та продукції лісової промисловості  задовольняються тільки на 1/3, тоді як деревні відходи використовуються тут на 50-60%, а використання біомаси  є значно нижчим, ніж у розвинутих країнах.

   З переходом до  ринкових відносин і завоюванням  Україною незалежності підвищення  ступеня задоволення її потреб  у лісопродукції за рахунок місцевих ресурсів набуває особливої актуальності, оскільки для збереження існуючого рівня виробництва необхідно щорічно закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млрд. дол. США.

При сучасній структурі  споживання лісопродукції, яка склалася, потреба в ній у 2005р. зросте (у порівнянні з 1997р.) на 15%, а власні ресурси сиророслого лісу на цей час розширяться тільки на 1,5%, тобто розрив між лісосировинними ресурсами місцевого виробництва і потребою в них стане ще більшим. Дослідження структури потреб у деревині для виробництва основних видів продукції показали, що у перспективі потреба у пиломатеріалах помітно знизиться, а у прогресивних видах лісопродукції (деревних плитах, пресованих виробах, картоні, папері та ін.) – збільшиться у кілька разів. Розвиток цих виробництв які використовують вторинні ресурси (деревні відходи , макулатуру, кострицю та інше), забезпечить підвищення повноти та ефективності використання біомаси дерева, а також одержання замінників суцільної деревини [9, с.20].