Лісовиробничий коплекс України

ВСТУП

     Тема моєї курсової роботи «Лісовиробничий комплекс України».

Ліс – один з основних типів рослинності, що складається  з сукупності деревних, чагарникових, трав’янистих рослин. У лісі живуть також тварини і мікроорганізми, які впливають один на одного, взаємодіють між собою і навколишнім середовищем. Ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Лісові ресурси України дуже обмежені.

Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить – 15,6%, а відповідний показник у Румунії – 26%, Польщі – 28%, Німеччині – 30%, Білорусі – 35%.

Основні масиви лісів  зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.

Лісистість у різних частинах і регіонах країни не однакова. Вона значно вища від середньоукраїнської  на заході і півночі, далі на південь  і південний схід поступово зменшується. У Кримських горах кількість лісів збільшується. У західній і північній частинах України, вкрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах – близько 40%, на Поліссі – 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%). У цілому переважають молоді ліси. На стиглі насадження припадає лише 15% загального запасу деревини, в тому числі в найбільш заліснених Карпатських областях – 20%.

Протягом тисячоліть діяльність людини негативно впливала на рівновагу  в природі. Тепер, в умовах небувалого технічного прогресу, став великим і вплив людини на навколишнє середовище, яке все-таки залишається біологічною основою нашого життя.

Сьогодні Україна є  найменш лісистою європейською державою, яка не може забезпечити власних потреб у деревині, а ліс, як основний компонент біосфери, не здатний повною мірою утримувати екологічну рівновагу.

На жаль, на теперішній день спостерігається зменшення  обсягів лісозаготівлі, це явище  повязують з такими головними  чинниками:

• руйнування чи зменшення площ, природних місць існування лісів;
• надмірна експлуатація видів, що мають промислове значення;
• забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.

З огляду на ці обставини  для збереження лісів України  необхідно збільшити площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення – це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.

       У зв’язку зі складною економічною ситуацією на охорону природи виділяються незначна сума з бюджету країни. Цих коштів не вистачає ні на лісорозведення, ні на створення природоохороних служб.

Необхідно створювати ефективний механізм використання коштів, які акумулюються внаслідок природоохоронних відрахувань та створення системи ліцензування економічно – небезпечних видів виробничої діяльності. Велика роль у вирішенні цієї проблеми відводиться органам місцевої влади.

           Актуальність даної теми полягає в тому, що продуктивність економіки як категорія ринкових відносин є чинником. Що характеризує ефективність регіонального розподілу праці і розміщення продуктивних сил. Тому її розгляд передбачає конкретне територіальне середовище, в якому відбуваються всі відтворювальні процеси. Це дає підстави до висновку, що продуктивність економіки слід розглядати у сукупності тих умов, в яких вона формується у певному регіоні.

Мета написання курсової роботи полягає у дослідженні особливостей і перспектив розміщення продуктивних сил лісопромислового комплексу. Звідси випливають основні завдання:

• розкрити роль лісової і лісопереробної промисловості України;
• дослідити передумови розвитку лісової і лісопереробної промисловості України;
• охарактеризувати територіальну організацію комплексу;
• визначити сучасні етапи, проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу.

Об’єктом дослідження  в моїй роботі стає така галузь народного господарства як лісовиробничий комплекс.

Лісовиробничий комплекс – одна з провідних галузей народного господарства. Надзвичайно важливим для економічного зростання є питання ефективного розміщення продуктивних сил даної галузі, що і є предметом дослідження даної курсової, тобто, ефективним має бути розміщення суб’єктивних і речових елементів, що виражають активне ставлення людей до природи, адже у процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

При написанні курсової роботи, я опиралася на наукові статті, праці науковців, які досліджують дану тематику, реферати, навчальні посібники таких авторів як Жук М.В., Масляк П.О., Паламарчук М.М.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які підсумовують висновки, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВІ РЕСУРСИ-ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЛІСОВИРОБНИЧОГОКОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ

      Лісові ресурси - це продукти і корисності лісу, які відтворюються в процесі ведення лісового господарства і використовуються для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства. До лісових ресурсів відносяться деревна, технічна (живиця, дубильні речовини, пробкова кора), харчова (гриби, ягоди, горіхи, дикі тварини і птахи тощо), кормова (трави, гілковий корм), лікарська сировина (трави, квіти, кора, пагони, які мають лікувальні властивості), а також захисні (суть у захисті ґрунтів, охороні повітря і води) і соціальні (санітарно-гігієнічна, рекреаційна, курортна роль лісів, яка сприяє покращенню здоров'я населення) корисності лісу.                            Матеріальні лісові ресурси в залежності від економічних умов їх використання мають такі категорії запасу: біологічний, експлуатаційний, економічно доступний і фактично використовуваний. Нині для лісогосподарської науки і практики рекомендовано три види лісового районування: лісорослинне, лісоекономічне і лісогосподарське. Усі ліси України за своїм державним, екологічним і господарським значенням відповідно до постанов Кабміну віднесені до лісів першої (55,8 %) та другої групи (44,2 %). У лісовому фонді Держкомлісу площа лісів першої та другої групи складає 48,8 % і 51,2 %. Ліси першої групи ділять на чотири категорії захисності: А - ліси санітарно-гігієнічного та оздоровчого призначення (зелені зони навколо населених пунктів); Б - ліси, яким властиві переважно захисні функції (протиерозійні ліси і захисні смуги); В - ліси переважно водоохоронного призначення (ліси вздовж берегів річок, озер); Г - ліси спеціального, цільового призначення (заповідники, парки тощо). До лісів другої групи віднесені експлуатовані часи з режимом, який забезпечує збереження водоохоронних і захисних функцій лісу.                                                                                                                                       

        Матеріальне виробництво, як відомо, базується на використанні всіх природних багатств, в яких не останню роль відіграють ліси. Використання лісових ресурсів у матеріальному виробництві означає перетворення їх у складову частину національного багатства, важливий чинник розвитку економіки країни і соціальної сфери. Ліси є джерелом цінної деревини, технічної сировини, харчових і кормових ресурсів. Постійно зростає їх значення у створенні сприятливих умов для життя і виробничої діяльності населення, ефективного засобу охорони природи. Як бачимо, проблема лісу перестала носити галузевий характер і охоплює в собі екологічні, економічні і соціальні проблеми.

     Виходячи з функцій лісу як засобу виробництва, виділяються різні організаційні структури лісогосподарської діяльності з неоднаковими господарськими, організаційними і технологічними функціями.                Важливе значення для розвитку сільського господарства мають ліси. Вони створюють сприятливі екологічні умови для його високоінтенсивного розвитку. Вони захищають сільськогосподарські угіддя від затоплення і підтоплення, водної і вітрової ерозії ґрунтів, сприяють інтенсифікації процесів гумусифікації, регулюють водно - повітряний режим, позитивно впливають на кліматичні умови. Виконуючи велику середовищноформуючу, кліматоутворюючу, та водорегулюючу функції, ліси позитивно впливають на продуктивність і економічну ефективність використання сільськогосподарських угідь. Їх оптимальне поєднання в ландшафтах різних природно - економічних зон впливає на розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва. Ліси мають зональне розміщення.    Найбільші їх площі на Поліссі, тут їх територіальне поєднання з заболоченими і перезволоженими землями, водними екосистемами, луками і пасовищами та орними землями створює особливі умови для сільськогосподарського виробництва. Дрібноконтурність гірших земель, їх розкиданість поміж лісами, болотами і озерами вимагає особливого підходу системи   ведення   сільського   господарства.   Осушення   заболочених   і перезволожених земель, докорінне поліпшення лук і пасовищ, землеустрій господарств, чергування культур у сівозмінах, система обробітку ґрунту, управління його водно-повітряним режимом повинно здійснюватись з    урахуванням    заліснення   території    і    впливу    лісів    на   умови сільськогосподарського виробництва.

     Головне завдання розвитку лісового господарства полягає у постійному дотриманні оптимальної лісистості території, забезпеченні оптимального поєднання площі лісів і сільськогосподарських угідь, систематичне поліпшення їх породного складу, впровадження науково-обґрунтованої системи ведення сільського господарства.

    Великі площі лісів розміщенні у передгірській і гірській зоні Карпат. Тут вони переводять поверхневий стік у підземний і таким чином захищають великі території від повеней, солевих потоків, водної ерозії ґрунтів. Проте їх надмірне вирубування, неправильна експлуатація, хижацьке використання всього лісового фонду призвело до скорочення площі лісів, зменшення їх позитивного впливу на екологію всієї України. В результаті згубного винищування лісів відбувається руйнація величезного спустошення. Великі повені затопляють в Закарпатті і Прикарпатті дуже великі площі сільськогосподарських угідь, зносять будинки, мости, руйнують цілі села і міста, наносять дуже великої шкоди сільському господарству. Тому головною проблемою для лісогосподарського комплексу Карпат є відновлення площі лісів і поліпшення їх породного складу, прискорення лісонасаджень у горах Карпатах в Прикарпатті, створення водоохоронних зон рік і водойм, будівництво гідротехнічних споруд і протиповеневих загат. Однак навіть найдосконаліші гідротехнічні споруди не можуть замінити водорегулюючої, водозахисної, протиерозійної ролі лісів, луків, мільйонів тонн ґрунту, який щорічно змивається повенями, сольевими потоками та водною ерозією. Ці катаклізми можна буде припинити, якщо створити надійний протиерозійний щит, довести площу лісів до оптимальної протиерозійної лісистості.                                                                                         Зона Лісостепу характеризується невисокою лісистістю. Екологічне значення площі лісів у цій зоні дуже велике. Висока сільськогосподарська освоєність цієї території, розораність сільськогосподарських угідь, їх недостатня захищеність обумовлюють необхідність особливого підходу тут до організації системи ведення сільського господарства, де Ландшафтно-меліоративна система базується на оптимізації співвідношення між лісовими, сільськогосподарськими і водними угіддями, максимальному насиченні сівозмін грунтозахисними і грунтововідновлювальними культурами (зерновобобовими, багаторічними і однорічними травами). В перспективі площа лісів має бути доведена до оптимальної протиерозійної лісистості. Це вимагає значного збільшення площі лісів. Вона може бути збільшена за рахунок лісонасаджень на схилових землях Волинської, Придніпровської і Подільської височини, заліснення ярів, балок та інших малопродуктивних земель. Найменша лісистість має місце в зоні Степу. Фактично ця зона є відкритою, дуже малозахисною, нестійкою агроекологічною системою. Дуже низька тут лісистість території, велика її сільськогосподарська освоєність, висока розораність земель, недостатня кількість опадів, низька і нерівномірна видозабезпеченність території, низька вологість повітря і ґрунту, що негативно позначається на продуктивності і економічній ефективності сільськогосподарських угідь. Посухи, які тривають через кожних 3-5 років, суховії, вітрова ерозія та інші негативні явища і стихійні лиха, завдають дуже великої шкоди сільському господарству. Недобір зерна і кормів обчислюється мільйонами тонн.

        Основною проблемою для зони Степу України є конструювання екологічно стійких і високопродуктивних ландшафтів з оптимальним поєднанням лісових і сільськогосподарських угідь та водних екосистем. Реконструкція агроландшафтіів зони Степу має базуватися на створенні закінченої системи полезахисних лісонасаджень, будівництві водосховищ, ставків і водойм, зрошувальних систем, обводнення територій та здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення природних умов. Однак вирішальне значення для забезпечення високої ефективності використання природно-ресурсного потенціалу матиме лісова і гідротехнічна меліорація.

     Зростання масштабів матеріального виробництва, економічного і соціально-культурного розвитку, високі вимоги до охорони природного середовища і раціонального використання природних ресурсів зумовлюють необхідність подальшого розвитку лісового господарства, розширення площі лісів і поліпшення їх природного стану. Проблема збільшення площі лісів набирає особливо важливого значення. Світовий досвід ведення лісового господарства показує, що там, де висока лісистість, ландшафти менше деградують, створюється надійніша система збереження сільськогосподарських угідь і водних екосистем. Чим більші площі зайняті лісом, тим більше використовуються продуктивні сили природи. У багатьох країнах світу лісистість території значно вища, ніж в Україні. За даними ФАО, у Фінляндії вона складає 58.9%, у Швеції - 67.7%, в Німеччині - 29%, у Франції - 28.7%, в Італії - 21.2%, в Канаді - 26.6%, у США - 32.7%, в Росії - 50.5%, тоді як в Україні - 15.6%. Сьогодні Україна є найменш лісистою країною, вона не забезпечує власних потреб у деревині. Тому її лісистість слід довести до 20- 22% проти 15.6%, хоча вона не може бути однаковою для всієї території України. У різних фізико - географічних зонах вона повинна бути різною.

Висновки до розділу

        Отже, лісові ресурси відіграють не обияку роль в екології та економіці України. Оскільки ліси дають цінну сировину, мають велике водоохоронне, протиерозійне, санітарно-оздоровче, природоохоронне значення, саме вони є “легенями” великих міст. Але, на жаль лісові ресурси України дуже обмежені.

Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить – 15,6%, а відповідний показник у Румунії – 26%, Польщі – 28%, Німеччині – 30%, Білорусі – 35%.

Основні масиви лісів  зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.

Для збереження лісів  України необхідно збільшити  площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення – це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів. За ступенем розораності (56,9%) проти 20,30% як того вимагає екологічна теорія, територія України у кілька разів перевищує цей показник серед європейських країн.

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА СТРУКТУРА КОМПЛЕКСУ

2.1.Лісова, деревообробна, меблева та целюлозно-паперова

промисловість

Лісова промисловість

          В лісовій промисловості найбільш  розвинутими є лісозаготівельне  та лісохімічне виробництва. Лісозаготівельне  виробництво забезпечує заготівлю  круглих лісоматеріалів, виробництво  технологічної тріски та транспортування їх на кінцеві пункти (нижні склади, пункти споживання), заготівлю та вивезення осмолу та деревної зелені. Лісохімічне виробництво в складі лісової промисловості забезпечує переробку осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені – на вітамінне борошно екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю та переробку живиці. Лісову промисловість відносять до видобувних галузей важкої промисловості. Продукцію лісової промисловості використовують головним чином як предмет праці. Практично всі галузі народного господарства споживають лісоматеріали або вироби, виготовлені з деревини. Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характеризується загостренням економічних і екологічних протиріч,— це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплекс¬ного та ефективного використання лісосічного фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, фактором, що стабілізує навколишнє природне середовище. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь. [ 2, 70]

Деревообробна промисловість

        Деревообробний підкомплекс займає провідне місце в лісовиробничому комплексі. Він представлений рядом галузей, підприємства яких розташовані у всіх областях України, причому як у районах заготівлі лісу, так і в місцях споживання виробленої продукції. Але основна частина продукції виробляється на території областей Західного регіону і Полісся.

Деревообробний підкомплекс  включає в себе лісопильну, фанерну, меблеву промисловість, виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини.

Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі. Майже 4/5 великих спеціалізованих  центрів лісопильної промисловості  знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці, Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів (Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів, Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарни, Ковель, Камінь-Каширський та інші). За даними 1998 року обсяг виробництва пиломатеріалів становив на Україні 165,4 кбм на кожну тисячу чоловік. Це значно менше ніж в інших країнах (Польша – 184,1; США – 425,8; Швеція – 1356,7; Фінляндія – 1558,7; Канада – 2310,4).

Підприємства фанерної промисловості зосереджені в  основному в Західному регіоні  України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева, Костополя (Рівненська область), Чернівців, Києва.

По виробництву фанери України теж значно відстає від  ряду інших країн. Так, якщо у 1996 році в Україні було виготовлено 3,7 м  кв на кожну тисячу чоловік, то в  Польші – 4,5; Канаді – 83,9; США – 85,6; Швеції – 116,6; Фінляндії –121,4.

Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів розташовані у Києві, Харкові, Львові, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку та інших містах.

Виробництво деревно-стружкових плит виникло в Україні відносно недавно – наприкінці 50 років. У 1998 році було виготовлено 23,4 кбм деревно-стружкових плит на кожну тисячу жителів (у Польші – 34,2, США – 37,3, Швеції – 108,1, Канаді – 110,6, Фінляндії – 141,7). Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревно-стружкових плит їх ввіз на територію України зріс за період 1980-1998 років у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревно-стружкових плит сконцентроване в таких центрах, як Костопіль, Свалява, Тересва, Брошнів, Київ та інші.

Виробництво будівельних  матеріалів з дерева особливо інтенсивно розвивалося в останні 25-30 років  і пов’язано зі стрімким ростом житлового будівництва. Найбільші підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі, Донецьку, Чернівцях, Ківерцях та інших.

 Целюлозно-паперова промисловість

Целюльозно-паперовий підкомплекс  вимагає для свого розвитку поєднання  таких факторів, як наявність сировини, води і електроенергії. В зв’язку з цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових районах (Полісся, Карпати).

      Целюлозно-паперовий комплекс представлений 25 великими підприємствами, розташованими переважно в Житомирській, Хмельницькій, Закарпатській, Львівській, Київській та Чернігівській областях. Найбільші з них: Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Львівська і Рахівська картонні фабрики, Київський картонно-паперовий комбінат, Корсоківська фабрика технічного паперу.

 Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. На початку ХХ ст. на території України підприємства целюльозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах – Карпатському і Подільському.

Головним компонентом для одержання  целюльози є низькоякісна деревина хвойних і листяних порід дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюльозу. За новими технологіями целюльозу можна виготовити з оцету і соломи. Целюльозу використовують для виробництва паперу та картону.

Найбільшими піддприємствами галузі є целюльозно-картонний завод  у Жидачеві Львівської області і  картонно-паперовий комбінат в місті  Обухові Київської облисті. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

   Великі підприємства целюльозно паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюльозний завод), Ізмаїлі (целюльозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика).

Свого паперу Україні не вистачає. Тому його доводдиться купувату в  інших країнах, головним чином в  Росії. Вихід із цього становища - будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі.

Велику роль у збільшенні кількості  целюльози відіграє збір макулатури. Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть змогу зекономити 4 кбм деревини. Крім того, це позитивно позначається на екології довкілля, оскільки  під час виробництва паперу й картону з макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається на 25 – 44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%.

  Актуальним напрямом подальшого розвитку галузі є урахування екологічних чинників, зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище.

  Меблева промисловість

      Меблева промисловість відноситься до тих промисловостей, на яких більшою мірою впливає сировинний та споживчий фактори.

Споживчий фактор є важливим тому, що масове споживання готової  продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина легко  транспортується. Значною мірою  розміщується у великих містах: Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку тощо.

    Важливим залишається для виробництва меблів і сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревно-стружкових та деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах країни.

    Щодо Столичного економічного району, то там найбільшого розвитку меблева промисловість набула у подільських областях, де вона орієнтується на власну сировинну базу. Також промисловість зосередженна у великих містах, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції (Чернігів, Малин, Київ, Коростель і т. ін.).

 У Карпатському економічному районі є в наявності значна матеріаломістка база для виробництва меблів, тому дана промисловість є тут розвинена. Основні регіони розвитку промисловості: Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна тощо. У місті Надвірна є в наявності матеріали, потрібні для даної промисловості - ДСП, яке виробляється потужною фірмою "Інтерплит".

      Меблева промисловість у Північно-Західному економічному районі розміщена у таких основних центрах: Костопіль, Ківерці, Луцьк, Рівне.

Для Придніпровського економічного району меблева промисловість, яка входить  до лісовиробничого комплексу має  виключно обслуговуюче значення. Але, дніпропетровська меблева фабрика  "Дніпромеблі" - одна з найстаріших в Україні. За 75 років свого існування вона пережила різні періоди, зокрема у 90-их роках - економічну кризу [4; 4]. Сьогодні вона має колективну форму власності і є одним з лідерів на ринку виробників м'яких меблів. Фабрика пропонує споживачам м'які меблі високого рівня дизайну та надійності: кутові дивани, дивани для дому та офісу, крісла-ліжка і просто крісла, одно- і двоспальні ліжка, софи і кушетки тощо. На фабриці використовують тканини угорських, турецьких та китайських фірм. Правда, останнім часом почали заявляти про себе українські ткачі. Каскади диванів виробляють з масиву деревини твердих порід, яка проходить попереднє сушіння. Для комфорту використовують понополіуретан високої щільності, шар синтепону - додаткова м'якість. Фабрика гарантує безпроблемну експлуатацію своїх виробів протягом півтора року. Ми можемо пишатися наявністю таких фабрик у нас на Україні, бо вони підвищують рівень розвитку меблевої промисловості.

    У Північно-Східному економічному районі меблева промисловість орієнтується на споживача і роташовується у великих містах: Харків, Суми, Полтава та інші.

    У Причорському економічному районі меблева промисловість не є провідною, але вона тут присутня і орієнтується на споживача. Котовська меблева фабрика, яка знаходиться у Одеській області є відомим виробником меблів на українському ринку та за кордоном.

Донецький економічний район справедливо  вважають регіоном виключно важкої промисловості. Разом з тим тут набувають  активного розвитку меблева та деревообробна галузі. На Донеччині, як і в інших регіонах України, окрім потужних, працює багато невеличких підприємств. У цьому регіоні присутні всі умови для виробництва меблів.

     Фірма "Станкодніпро" - офіційний представник і торговий партнер провідних підприємств - виробників обладнювальних центрів. Виробляє обладнання для деревообробки та виробництва меблів, вона експортується на рівні світових виробників. Фірма "Релікт" пропонує меблеві фасади, дверні і віконні компоненти тощо. Фірма "Ально" , відома в країнах Східної Єворпи, як виробник декоративної ламінованої ДСП за технологіями постформінг і софтформінг. Пропонує для меблевої промисловості також меблеві фасади, декоративні плити широкої гами декорів. "Регіон-блюз" з 2001 року спеціалізується на виготовленні корпусних меблів з використанням матеріалів провідних світових виробників. Підприємство також є представником австралійської фірми "Blum" в Донецьку. Так на його стендах була широко представленна меблева фурнітура. Існують великі меблева компанії, зокрема, "Меркс", "Меблі МВС", Біо-Меблі", які представляють журнальні столики, крісла-качалки, крісла для відпочинку, меблі з масивної деревини, зі скла.

      Для вдалого розміщення виробників меблевої промисловості потрібно в наявності якнайбільша кількість кваліфікованих фахівців. Але, на жаль, в нашій країні на даний момент мало розвинена технічна освіта і, виходячи з цього, немає в наявності достатньої кількості фахівців. Тому підприємства меблевої промисловості не мають можливості розташовуватися вільно, а залежать від присутності на вибраній території трудових ресурсів потрібного призначення.

    Отже, розміщення виробників меблевох промисловості залежить в більшості від сировиннох бази, матеріалів для виробництва меблів, потрібного устаткування та споживачів. Підприємства, які виготовляють меблі з натуральної деревини більше залежать від сировини, ніж від розташування підприємств, які є виробниками ДСП, ДВП, МДФ та інших матеріалів. А інші виробники меблів (крім м'яких) розміщуються поблизу виробників відповідних матеріалів або близько до портів, куди постачають імпортні матеріали. Розміщення м'яких меблів також здебільшого залежить від імпортних матеріалів, тому що українські виробники м'яких меблів частіше використовують матеріали іноземного виробництва. На мою думку, потрібно підвищити якість матеріалів українського виробництва для виготовлення меблів різних типів і підвищити рівень розвитку технічної освіти в Україні для забезпечення підприємств меблевої промисловості кваліфікованими кадрами.

   Аналіз ринків збуту та роботи деревообробної галузі, до якої входить меблева промисловість, технічних можливостей підприємств за останній рік показує, що на ринку з'являється все більше меблів вітчизняного виробництва з унікальними конструктивно-технічними рішеннями. У світі і зокрема в України пройшло розширення технічних можливостей. Це зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу, тому в сучасних умовах техніка стала практично необмеженою і завдяки цьому виробництво має можливість користуватися всеможливою технікою для задоволення споживчих потреб. З розширенням технічних можливостей виробництва в конструюванні меблів відкривається повна свобода для пошуку різноманітних форм та конструкційних деталей для ТМВ, особливо гнутих.

     На даний момент випустилися новітні технології для виробництва гратчастих меблів, які сприяють розширенню можливостей удосконалити продукцію даного виду меблів. До гратчастих меблів традиційно відносять меблеві вироби, об'єктивно-просторова структура яких утворена за допомогою лінійних елементів (більше 80% всієї меблевої продукції) [13;.40].

   На Україні існує велика кількість підприємств, які виробляють гратчасті меблі і в них присутній великий асортимент продукції даного виду меблів.