Лісопромислоаий комплекс України

                                                         Зміст

Вступ

Тема моєї курсової роботи «Лісопромисловий комплекс України» Актуальність даної теми полягає в тому, що продуктивність економіки як категорія  ринкових відносин є чинником. Що характеризує ефективність регіонального розподілу праці і розміщення продуктивних сил. Тому її розгляд передбачає конкретне територіальне середовище, в якому відбуваються всі відтворювальні процеси. Це дає підстави до висновку, що продуктивність економіки слід розглядати у сукупності тих умов, в яких вона формується у певному регіоні.

Мета написання курсової роботи полягає у дослідженні  особливостей і перспектив розміщення продуктивних сил лісопромислового комплексу. Звідси випливають основні  завдання:

• розкрити роль лісової і лісопереробної промисловості України;
• дослідити передумови розвитку лісової і лісопереробної промисловості України;
• охарактеризувати територіальну організацію комплексу;
• визначити сучасні етапи, проблеми та перспективи розвитку лісопромислового комплексу.

Об’єктом дослідження в моїй роботі стає така галузь народного господарства як лісопромисловий комплекс.

Лісопромисловий комплекс – одна з провідних галузей  народного господарства. Надзвичайно  важливим для економічного зростання  є питання ефективного розміщення продуктивних сил даної галузі, що і є предметом дослідження даної курсової, тобто, ефективним має бути розміщення суб’єктивних і речових елементів, що виражають активне ставлення людей до природи, адже у процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

При написанні курсової роботи, я опиралася на наукові  статті, праці науковців, які досліджують  дану тематику, реферати, навчальні  посібники таких авторів як Жук  М.В., Масляк П.О., Паламарчук М.М.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, які підсумовують висновки, списки використаної літератури і додатків.

1. Значення  і місце лісопромислового комплексу  в економіці України

Серед міжгалузевих комплексів питома вага лісовиробничого комплексу (ЛВК) за обсягом виробництва становить 2,8%, за чисельністю працюючих – 4,6%, за вартістю основних виробничих фондів близько 2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс пов’язаний з 100 галузями.

Україна не має значних  запасів лісових ресурсів, які служать базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревні, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу – водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Лісовиробничий комплекс України має добре розвинені  функціонально-компонентну (галузеву, виробничо-циклову) та функціонально-територіальну  структура (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Компонентний  склад лісовиробничого комплексу

Лісовиробничий комплекс охоплює лісове господарство, деревообробну, целюлозно-паперову, лісохімічну і  гідролізну промисловість (додаток 1). Продукція одного виробництва є  сировиною для іншого. Лісозаготівельні підприємства дають деревину для лісопильних заводів. Пиломатеріали – вихідна сировина для меблевих фабрик. Відходи лісозаготівель і деревообробки йдуть у лісохімію. Тому вигідно створювати лісохімічні комбінати, де разом з послідовним обробленням деревини можлива повна переробка відходів [1, с. 217-221]

Лісогосподарський підкомплекес, який об’єднує власне лісове господарство і лісозаготівельну промисловість, є однією з найважливіших складових  лісопромислового комплексу (див. схему 1).

Схема 1

Лісогосподарський під комплекс

Власне лісове господарство забезпечує розширене лісовідтворення, підвищення продуктивності лісів, посилення  їх екологічних функцій, лісовпорядкування, захист та охорону. Вирішальна роль у  проведенні цієї роботи належить лісництвам. Головним принципом веденням лісового господарства є комплексність, що дає змогу передбачити, крім відтворення ресурсів деревини, лісозаповідну, охоронну та екологічну діяльність, заготівлю сировини для лісохімії, ефективну переробку лісорубних решток тощо.

За останні 12 років темпи відтворення лісів в Україні сповільнилися. Так з 1965 року лісистість України зросла всього на 1,4%, при чому за останні 5 років на 0,1%, досягнувши 14,3%, що значно нижче від оптимального рівня, хоча в країні є чимало не використовуваних і низькопродуктивних земель. Це пояснюється тим, що лісовиробничий комплекс України був зорієнтований на поставки деревини з інших країн і в даний час її потреби в деревинній сировині задовольняються лише НП ¼. При цьому власні деревні відходи використовуються на 50-60%. Треба мати на увазі й те, що зі створенням у лісах України нових заповідників, уточненням категорії захищеності лісів і площ радіоактивного забруднення деревинні ресурси країни зменшаться на 1,6 млн кб/м.

Отже, розширення бази місцевих лісоресурсів набуває особливої актуальності насамперед у зв’язку з тис, що для підтримування існуючого рівня виробництва Україна мусить закуповувати деревину та її продукти на суму до 4 млрд. доларів США. При цьому слід орієнтуватися на реалізації радикальних заходів, бо навіть якщо і будуть здійсненні прогнозовані на період до 2008 року посадки та посіви  лісу, то лісистість України зросте до 15,8% при оптимальному показнику 19%. Це означає, що передбачені щорічні площі нових насаджень лісів у розмірі близько 40 тис. га є значно меншими від необхідних. Оптимальної лісистості можна досягти, виростивши додатково до наявного лісового фонду ліси на площі 2,8 млн. га. Якщо вирішувати цю проблему за найближчі 10-15 років. То щорічно необхідно розширювати площі нових насаджень лісів на 250-280 тис. га, або 6-7 разів більше, ніж це передбачено зараз. [9, с.57]

Важливою проблемою  є спорудження підприємств для  забезпечення країни

власною целюлозою за рахунок підвищення рівня використання деревини, а

також переробки соломи, якої в Україні є достатньо. Це дасть можливість

забезпечувати потреби  нашої держави у картонній  тарі, а також у папері,

що сприятиме розвитку національного книгодрукування  і преси.

Порівняно обмежені лісові ресурси України впливають на розміри і структуру галузі. Провідне місце посідає деревообробна промисловість, на яку припадає близько 70% зайнятого у всій галузі промислового персоналу.

Випуск продукції всіх галузей лісової промисловості  в останні роки знизився. Це пояснюється  насамперед обмеженістю лісових ресурсів, скороченням площ стиглих лісів, які призначено для вирубки.

Заготовляють ліс переважно  в Карпатах, на Поліссі та в Лісостепу, тобто у головних лісових районах  України. Певна кількість лісу надходить  з Росії та Білорусі.

Ліс, як відомо, виконує важливу природозахисну функцію. Тому безсистемна інтенсивна його вирубка, особливо в Карпатах, завдає великої шкоди довкіллю цього регіону: призводить до великих повеней, затоплення значних площ, руйнування мостів, доріг, дамб, населених пунктів.

Лісопильне виробництво тяжіє до районів лісозаготівлі. Найзначнішими лісопильними центрами є Берегомет (Чернівецька обл.), Чернівці, Вигода, Надвірна, Брошнів-Осада, Рожнятів (Івано-Франківська обл.), Рахів, Тересва, Чинадієве, Ясіня (Закарпатська обл.), Сколе, Стрий, Турка (Львівська обл.), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська обл.), Костопіль, Сарни (Рівненська обл.), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська обл.).

Підприємства деревообробної промисловості знаходяться в  усіх областях України — і у  районах заготівлі лісу, і в місцях споживання виробленої продукції.

Найбільшим деревообробним виробництвом є меблеве (у ньому  зайнято понад 45% промислового персоналу). Центрами виробництва меблів є всі  великі міста України, а також  розташовані поблизу середні  та малі міські поселення.

В Україні щороку утворюється  понад 15 млн м куб відходів деревини. Раціональне використання цих відходів у целюлозно-паперовому і лісохімічному  виробництвах, для виготовлення деревостружкових та деревоволокнистих плит, як паливно-енергетичної сировини в умовах невеликої кількості лісу набуває винятково важливого значення. На жаль, у нашій країні використовується лише близько третини відходів деревини.

В Україні працюють спеціалізовані підприємства, цехи та дільниці, де виготовляється продукція з відходів деревообробної промисловості. Центрами переробки відходів деревини, зокрема виробництва деревостружкових і деревоволокнистих плит, є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вигода (Івано-Франківська обл.), Свалява (Закарпатська обл.), Малин (Житомирська обл.), Чернігів, Ковель (Волинська обл.) та ін.

В Україні налагоджене  виробництво дерев'яних будівельних  деталей і будинків (Костопіль), фанери (Київ, Харків, Одеса, Львів та ін.), сірників (смт. Березне Рівненської області).

     На підприємствах лісохімічної промисловості виробляють камфору, каніфоль, ефірну олію, хвойно-вітамінне борошно, скипидар, метиловий спирт та ін. В Україні ця галузь не набула значного розвитку, розміщена в районах значних лісових ресурсів: Великий Бичків, Перечин, Свалява (Закарпатська обл.), Вигода (Івано-Франківська обл.), Коростень.

   Підприємства целюлозно-паперової промисловості з рослинної сировини виробляють різні види паперу, картону, штучне волокно, деревну масу, целюлозу. Сировиною є деревина хвойних порід та відходи її обробки, солома, костриця конопель і льону, очерет, макулатура, ганчір'я.

На території України  перше паперове виробництво виникло  в XVII ст. На початку XX ст. тут працювало 43 підприємства галузі. Нині найбільшими центрами целюлозно-паперової промисловості є Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківська картонно-паперова фабрика (Хмельницька обл.), на якій випускають також учнівські зошити, Жидачівський картонно-паперовий комбінат (Львівська обл.), Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Корюківська фабрика технічного паперу (Чернігівська обл.), Обухівський (Київська обл.) картонно-паперовий комбінат.

У цілому на одного жителя в Україні виробляється близько 2 кг паперу. Це значно менше, ніж у країнах Європи з приблизно такою ж залісненістю території. Особливо бракує газетного паперу, який Україна змушена завозити з Росії.

     У 1975 році було розроблене лісогосподарське районування України (на основі лісорослинного і лісоекономічного районування). Найбільшою таксономією лісогосподарського районування визнано лісогосподарську область, яка характеризується спільністю природних умов, типів лісництва. Області в свою чергу діляться на лісогосподарські округи, округи – на лісогосподарські райони.

В Україні виділено 4 рівні, 2 гірські лісогосподарські області, 15 округів і 41 район. Є й інші схеми лісогосподарського районування. За П.С. Пастернаком та ін. На території республіки виділяється (180 р.) 7 лісогосподарських областей, 12 округів і 5 підокругів. Це області Лісова (округи – Західно-Подільська і Схід дно-Подільська), Лісостепова Правобережна (Подільська, Черкаська), Лісостепова Лівобережна (Харківська), Північно-Степова (Середньодніпровська, Ізюмсько-Старобільська, Донбаська), Карпатська гірська (Закарпатська, Прикарпатська), Кримська гірська (Кримська гірська) і Південно степова (Південно степова). Вздовж річок і морських берегів з природним та рекреаційним значенням виділено підокруги.

    Загальна площа лісів України – близько 10 млн. гектарів, що становить близько 14% її території. Найбільшою є лісистість в Український Карпатах (40,5%) і Кримський горах (32%). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1% (зона мішаних лісів) до 12,5% (Лісостеп) і 3,8% (Степ) (додаток 2).

Найбільш залісненні Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська області (31-49%). Дуже низька лісистість у степових областях – Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївській і запорізькій (2,0% - 3,3%).

У лісах України росте 2000 деревних та чагарникових порід, переважають  молоді та середньовікові дерева.

Вони займають близько 90% лісопокритої площі (цінні хвойні породи становлять 48%, а твердо листі  – 42%). Це такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб. Крім того є насадження м’яколистих порід (10%): граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо. Соснові (борові) ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу. Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних ґрунтах, поширені дубово-соснові ліси.

У лісах України трапляється  два види ялини – звичайна, або  європейська, і гірська. На окремі ділянки  ялини європейської можна натрапити  в західних областях і на Чернігівщині. Великі площі ялина займає в Українських  Карпатах.

Ялина біла (смерека) поширена в Карпатах, окремих районах Передкарпаття, в карпатських лісах трапляється також модрина. Подекуди в Українських Карпатах і Кримських горах збереглися поодинокі дерева і невеликі насадження реліктового тису ягідного. [4, с. 151-156]

На території України поширений бук європейський і кримський. Бук європейський є однією з головних порід лісів Українських Карпат і західних районів Волині, Поділля і Придністров’я. На схід від лінії Володимир-Волинський-Кременець-Кам’янець-Подільський він зникає. Бук кримський поширений у Кримських горах на висотах від 500 до 1300 м.

У лісах України росте  дуб звичайний. Він поширений  в усіх природних зонах рівнинної  частини країни, в горах до висоти 900 метрів. Дуб скельний росте в  Карпатах і Кримських горах, а також на заході лісостепової зони. Граб входить до складу дубових, дубово-букових і букових лісів, утворюючи в них другий ярус. На сході він доходить до лінії Гомель (Білорусь) – Ромни – Полтава – Кременчук. У Криму поширені граб кавказький та граб східний. У лісах трапляться в’яз та берест. Вони проникають далеко на південь у степові байрачні ліси і заплави річок. На узліссях байрачних лісів росте дрібнолистий берест – карагач. Типовою природою для України є липа серце листа, а в Карпатах і західних областях – липа широколиста, в придніпровських лісах – липа срібляста, в Кримських горах – липа кримська. Ясен звичайний трапляється в усіх лісових районах України. Росте клен кількох видів (явір гостролистий, польовий і татарський). Клен гостролистий поширений скрізь, явір – у Карпатах та західному лісостепу, клен польовий і клен татарський – в лісостепових і байрачних степових лісах.

Майже в усіх типах  лісів України як домішка трапляється  береза бородавчаста. На вирубках, згарищах, по схилах балок і ярів вона часто утворює чисті насадження. Поширені також в Україні біла і чорна тополя, осика, вільха.

Другою не менш важливою галуззю лісогосподарського під  комплексу є лісозаготівельна промисловість, яка проводить лісоосінні роботи, вивозить і сплавляє деревину, здійснює її первинну обробку. Продукцією цієї галузі є ділова деревина, яку використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, в гірничодобувній промисловості, а також дрова, що вживаються як паливо і сировина у лісохімічній промисловості. Заготівлею деревини займаються в основному лісгосп зали. Частину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки догляду і санітарні). Основним лісозаготівельними районами є українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області).

З 1961 року провідне місце  у заготівлях деревини здобули рубки  догляду за лісом, щорічна частка яких у 1985-1990 роках зросла у порівнянні з 1961-1965 роках більше ніж як у 4 рази. Фактично це призвело до порушення технології рубок догляду за лісом – заміни рубок головного користування рубками проміжного (вирубування найбільших дерев і дерев майбутнього) користування.

В умовах дефіциту деревини проблематичною стала орієнтація на виключення їх експлуатації захисних лісів. Правда, цей резерв в Україні порівняно з іншими країнами Європи використовується дуже слабо.

Загальний запас деревини становив на Україні (1996 р.) 1319,9 млн. куб/м, що майже на 300 млн. куб/м більше ніж у 1989 (1025,5 млн. куб/м). В розрахунку на душу населення припадає в середньому близько 0,2 га лісу, а запасу деревини – 26 куб/м. Це відносно низькі показники, хоча в Україні є необхідні умови для їх збільшення. [10 с. 31]

У результаті безсистемної рубки і використання зайнятих лісом земель для потреб землеробства швидко зменшувалися площі лісових масивів на західноукраїнських землях. Протягом ХІХ ст. заліснена площа тут скоротилася на 250-300 тис. га. Причому, змінювався видовий склад лісів: у Карпатах за рахунок зменшення площ бука і ялиці розширювалися площі смереки, на Поділлі замість дуба зросли площі граба, берези, осики.

Потребу у деревині за рахунок власних ресурсів Україна  задовольняє лише на 20-25%, а решту  – за рахунок доставки лісу з  північної частини європейської території Росії та Сибіру.

Щорічний обсяг деревини, що заготовлюється в Україні, тобто  загальне лісовивезення деревини, становить 14-14,5 млн. куб/м. Щорічний завіз деревини з інших країн становить 21-22 млн. куб/м в умовно круглому лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 26 млн. куб/м  в умовно круглому лісі. Отже, щорічно Україна споживає близько 36 млн. куб/м деревної сировини. За період 1990-1999 року споживання деревини в цілому по країні знизилося приблизно на 2 млн. куб/м  (насамперед у будівництві, промисловості). І все таки велику кількість деревини Україна експортує за кордон (таблиця 2). [4, с. 148]

Таблиця 2

Вивезення деревини за кордон

Оскільки, народне господарство країни відчуває гостру нестачу деревини, найважливішим напрямом вишукування  її резервів є підвищення ефективності використання наявних лісових ресурсів на основі її більш глибокої хіміко-механічної переробки.

Ліси багаті на ягоди, гриби, плоди  дикорослих рослин, лікарські рослини. Вони відіграють також важливу водоохоронну і водозахисну роль, використовуються для відпочинку населення. В лісах ростуть білі гриби, рижики, підберезовики, підосиновики, маслюки, опеньки та інші. Поширені в наших лісах такі плодові дерева та кущі: груша, яблуня, черешня, смородина, обліпиха, шипшина, ліщина, терен, глід, суниця, малина, ожина, чорниця, тощо.

Серед цінних рослин, які використовуються в медицині, в Україні лікарськими  визнано майже 250 видів, у тому числі 150 – науковою медициною (інші застосовуються лише в народній медицині). Заготовлюється близько 100 видів, з них у широких  масштабах 40-50 видів. Головними по заготівлі лікарських рослин є райони Полісся та Лісостепу, а також Карпати. У степовій зоні обсяг заготівлі лікарських рослин значно нижчий. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС, радіоактивним забрудненням районів північної та північно-західної частини України значно скоротилися територіальні можливості заготівля рослин, що в свою чергу призводить до збільшення їх заготівель в інших районах.

Це викликає необхідність посилення  повсюдної уваги до охорони і  відновлення ресурсів лікарських рослин.

Україна багата такими лікарськими  рослинами, як валеріана, шипшина, фіалка триколірна, дурман, кульбаба, материнка  звичайна, барвінок малий, лепеха звичайна, тмин пісковий. Суниці лісові, живокіст лікарський, оман високий, ромашка, брусниця, горна порічка, чорниця, малина, калина, лаванда, м’ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива дводомна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха, цикорій дикий, толокнянка, спориш звичайний, конвалія та інші. Багато видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до Червоної книги України. Це – буля ведмежа, тирлич жовтий, астраган шестистоквітний та інші. Більшість лікарських рослин росте в природних умовах, деякі – культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється переважно навесні, влітку і восени (рідше зимою).

У лісах України останнім часом  щороку заготовляють близько 25 тис. т  березового соку, 150 т товарного меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7 тис. т дикорослих плодів і ягід, а також понад 6 тис. т лікарських рослин. У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС з господарського обороту вибули великі площі центральної частини північних регіонів України і прилеглих до них територій. Це, по-перше, майже на третину скоротило площу для  заготівля дикорослих плодів і ягід, і, по-друге, збільшило навантаження на лісові площі інших областей країни, що в свою чергу посилює необхідність охорони їх рослинних ресурсів.

2. Структура  лісопромислового комплексу України

2.1. Деревообробний підкомплекс

Деревообробний підкомплекс  займає провідне місце в лісовиробничому  комплексі. Він представлений рядом  галузей, підприємства яких розташовані  у всіх областях України, причому  як у районах заготівлі лісу, так  і в місцях споживання виробленої продукції. Але основна частина продукції виробляється на території області Західного регіону і Полісся.

Деревообробний підкомплекс включає  в себе лісопильну, фанерну, меблеву  промисловість, виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини.

Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі. Майже 4/5 великих спеціалізованих  центрів лісопильної промисловості  знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці, Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів (Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів, Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарпи, Ковель, Камінь-Коширський та інші). За даними 1998 року обсяг виробництва пиломатеріалів становив на Україні 165,4 куб/м на кожну тисячу чоловік. Це значно менше піж в інших країна (Польща 184,1; США – 425,8; Швеція – 1356,7; Фінляндія – 1558,7; Канада – 2310,4).

Підприємства фанерної промисловості  зосереджені в основному в  західному регіоні України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева, Костополя (Рівненська область), Чернівців, Києва.

По виробництву фанери Україна  теж значно відстає від ряду інших країн. Так, якщо у 1996 році в Україні було виготовлено 3,7 м кв на кожну тисячі чоловік, то в Польщі – 4,5; Канаді – 83,9; США – 85,6; Швеції – 116,6; Фінляндія – 1121,4.

Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів розташовані у Києві, Харкові, Львів, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку та інших містах.[5, с. 147-149]

Виробництво деревно-стружкових плит виникло в Україні відносно недавно – наприкінці 50 років. У 1998 році було виготовлено 23,4 куб м деревно-стужкових плит на кожну тисячу жителів (у Польщі – 34,2, США – 37,3, Швеції – 108,1, Канаді – 110,6, Фінляндії – 141,7). Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревно-стружкових плит їх ввіз на територію України зріс за період 1980-1998 років у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревно-стружкових плит сконцентроване в таких центрах, як Костопіль, Свалява, тересва, Брошнів, Київ та інші.

Виробництво будівельних матеріалів з дерева особливо інтенсивно розвивалося  в останні 25-30 років і пов’язано  зі стрімким ростом житлового будівництва.

Найбільші підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі Донецьку, Чернівцях, Коверцях та інших.

2.2. Целюлозно-паперовий  підкомплекс

Целюлозно-паперовий  підкомплекс вимагає для свого  розвитку поєднання таких факторів, наявність сировини, води і електроенергії. В зв’язку з цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових районах (Полісся, Карпати).

Целюлозно-паперовий підкомплекс  включає в себе целюлозну промисловість, паперову промисловість і виробництво  картону.

Целюлозно-паперова промисловість. Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. На початку ХХ ст. на території України підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировині, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах – Карпатському і Подільському.

Головним компонентом для одержання  целюлози є низькоякісна деревина хвойних  і листяних поряд дерев, відходи  лісопиляння  і деревообробки. У  спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна виготовляти з оцту і соломи. Целюлозу використовують для виробництва паперу та картону.

Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод  у Жидачеві Львівської області і  картонно-паперовий комбінат в місті  Обухові Київської області. На картонно-паперовій  фабриці в Попінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (цклюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика) [1, с. 167]