Лізингове та венчурне підприємництво

  МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

  ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ СПОЖИВЧОЇ  КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

  Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  КУРСОВА РОБОТА 

  З МІКРОЕКОНОМІКИ 

  Тема:

  Лізингове та венчурне підприємництво 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Захищена  на                                                                                                            Виконала студентка гр. М-21

  “_________________”                                                                                                                       Головіна О.В.

  “___” _________ 2009 р.                                                                                                                        м. Полтава

                                                                          вул. Коваля 3а. к.714

  Члени комісії________________                                                                             Залікова книжка № _______

                         ________________

                         ________________                                                                                            Науковий керівник

ПОЛТАВА 2009

ЗМІСТ 

Вступ 

Розділ 1. Економічна характеристика лізингового та венчурного підприємництва 

1.1. Економічна сутність лізингу 

1.1.1. Характеристика  лізингової операції 

1.1.2. Суб’єкти лізингу 

1.1.3. Об’єкти лізингу 

1.2. Характеристика  венчурного підприємництва 

Розділ 2. Вплив лізингу на подальший розвиток підприємництва 

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку лізингу в Україні 

Розділ  4. Венчурне підприємництво як складова інноваційної інфраструктури

Розділ  5. Розвиток венчурного підприємництва в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури 
 
 

ВСТУП 
 

   Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку  товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок - підприємець-власник. Воно базується на самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті отримання прибутку. Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ.

   Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані  і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так  і в її становленні. Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища. Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг, прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача. Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

   Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії. Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

   Непослідовність і суперечливість інвестиційної політики стала однією з причин кризового стану господарської системи України. Усі галузі економіки України (в тому числі найважливіші базові галузі включно з машинобудуванням) потребують якнайшвидшого здійснення технічного переозброєння і реконструкції. Тому з огляду на об'єктивні закономірності розширеного відтворення стабілізація економіки значною мірою залежить від кардинальної зміни інвестиційної політики, модифікації функцій інвесторів та інших учасників інвестиційного процесу, принципів їхньої діяльності.

   Одним із перспективних методів інвестування виробничої сфери України може стати  придбання машин та обладнання в  оренду. У практиці світової економіки  такою формою оренди є лізинг, сутність якого полягає в одержанні  кредитором від орендодавця у  виняткове користування на певний термін, обумовлений угодою, матеріальних цінностей, машин та обладнання з подальшою виплатою орендарем орендних платежів орендодавцю.

   Інтеграція  науки з виробництвом (інноваційне  підприємництво) потребує дуже великих  витрат, що далеко не завжди виправдуються, сполучена з великим ризиком. У останні роки  однією із форм інноваційної діяльності стають невеличкі фірми, що одержали назву венчурних (ризикових). Наприклад, у США половина всіх основних промислових нововведень реалізована фірмами з числом зайнятих до 1000 чоловік, а чверть із них фірмами з кількістю зайнятих менше 100 чоловік.

   Підвищення  ролі та значення малих підприємств  в економіці України висунуло нові вимоги до формування відповідної  ринкової інфраструктури (фінансово-кредитні інститути, біржі, інвестиційні фонди і компанії, інформаційні консультативні фірми, бізнес-центри і т.п.), тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню її основних елементів і виробленню належної законодавчої бази. Реалізація цих заходів надасть нашим підприємцям значні можливості для самореалізації. Тим самим підприємництво може досягти підвищення своїх показників до рівня розвинутих країн. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

   Економічна  характеристика лізингового та венчурного підприємництва 

   1.1. Економічна сутність лізингу 

   Щодо  економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед  економістів. Його зміст і роль в  теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької  діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

   В законі України "Про лізинг" дано таке визначення цьому поняттю: лізинг — це підприємницька діяльність, яка  спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний метод матеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як одну із форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту.

   Лізинг  в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності. Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.

   Соціально-економічний  зміст лізингу визначається відносинами  власності і спільної економічної  діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а  також умовами трансформації  власності. Матеріально-речовий бік  лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.

   Лізинг  відноситься до підприємницької  діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди. Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні. 
 

  1.1.1. Характеристика лізингової операції 
 

  Класичному  лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, який передбачає участь в лізинговій угоді наступних трьох сторін: лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) майна. Суть лізингової операції полягає в наступному. Майбутній лізингоодержувач, у якого відсутні власні кошти, звертається в лізингову компанію з пропозицією про заключення лізингової угоди.  
Згідно з цією угодою лізингоодержувач вибирає продавця, який має необхідне майно, а лізингодавець придбає його у власність і передає майно лізингоодержувачу в тимчасове володіння і користування за відповідну плату на засадах, обумовлених в договорі. Після закінчення договору в залежності від його умов майно повертається лізингодавцю або переходить у власність лізингоодержувача. Склад учасників угоди скорочується до двох, якщо продавець і лізингодавець або продавець і лізингоодержувач є однією тією ж особою. Схема проведення лізингової операції приведена на рисунку 1.

Рис. 1. Схема проведення лізингової операції

  Лізингова операція - це господарська операція, яка включає комплекс взаємопогоджених дій лізингодавця, лізингоодержувача і продавця майна, направлених на виконання лізингового договору, а також врегулювання такої кількості відносин, які дають можливість передати лізингове майно в тимчасове користування на визначений термін за відповідну плату.  
В якості ознак, які дають можливість виділити лізингову операцію від маси інших операцій, є:

  - лізингодавець виступає в якості  фінансуючої організації, яка  придбає у продавця лізингове  майно на умовах, цю воно буде передано в лізинг лізингоодержувачу;  
- право вибору продавця лізингового майна і об'єкта лізингу, ще до укладання договору купівлі-продажу, належить лізингоодержувачу, якщо інше не передбачено договором;  
- лізингове майно використовується лізингоодержувачем тільки в підприємницьких цілях;  
- сума лізингових платежів за весь період лізингу повинна включати повну (або близьку до неї) вартість лізингового майна у відповідності з цінами на момент укладення договору;

  - майно, передане в лізинг, на протязі всього строку дії лізингового договору є власністю лізингодавця, за виключенням майна, придбаного лізинговою компанією за рахунок державних коштів;

  - в лізинговому договорі може  бути передбачено право викупу  лізингового майна лізингоодержувачем до закінчення або після закінчення строку договору;  
- за домовленістю сторін в лізинговому договорі може бути передбачена прискорена амортизація лізингового майна згідно із законодавством України з подальшим повідомленням про це податкових органів;

  - термін лізингу майна визначається  за домовленістю сторін згідно  із законодавством України, але  не може бути більшим строку  його повної амортизації.

  З точки зору комплексу відносин, лізингова  операція складається із двох взаємопов'язаних частин: відносини зв'язані з купівлею-продажем і відносини зв'язані, з тимчасовим використанням майна. З точки зору обов'язкового права ці відносини можуть буги реалізовані за допомогою двох видів договорів: купівлі-продажу і лізингу. 
 

   1.1.2. Суб’єкти лізингу 
 

  Суб'єктами лізингової угоди, є сторони, які мають безпосереднє відношення до об'єкта лізингового договору. При цьому їх можна поділити на прямих і непрямих учасників.  
До прямих учасників лізингової угоди відносяться:

- лізингові фірми і компанії - лізингодавці;

- виробничі  підприємства й населення - лізингоодержувачі; 

- постачальники  об'єктів угоди - обладнання, техніки,  іншого майна, тобто продавці.

   Непрямими учасниками лізингової угоди є комерційні та інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерські та інші посередницькі фірми. Класичному лізингу властивий тристоронній характер взаємовідносин, оскільки в лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти (рис.2).

Рис. 2.  Суб`єкти лізингових відносин 
 

  1.1.3. Об’єкти лізингу 
 

  Об'єктом  лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке за діючою класифікацією  відноситься до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного обігу на ринку. Всі об'єкти лізингу можна класифікувати в залежності від наступних ознак (рис. 3).

  Рис. 3. Загальна класифікація об’єктів лізингу 
 

   1.2. Характеристика венчурного підприємництва 
 

   Інтеграція  науки з виробництвом (інноваційне  підприємництво) потребує дуже великих  витрат, що далеко не завжди виправдовуються, сполучена з великим ризиком. У останні роки  однією із форм інноваційної діяльності стають невеличкі фірми, що одержали назву  венчурних (ризикових).

   Діяльність  таких фірм пов'язана зі значним  ризиком банкрутства, проте збільшення їхньої кількості пояснюється рядом чинників:                                        

   - необхідністю розробки принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку;

   - відособленістю  від значного поточного виробництва  і можливістю науково-технічної  творчості;

   - наявністю  стійкої пропозиції на інвестиційному  ринку;

   - можливістю  швидкого збагачення в результаті інтенсивної творчої праці.

   Такі  компанії звичайно обіцяють дуже високі дивіденди по своїх акціях. У 80-і  роки ризикований бізнес стає типовою  формою господарювання, освоєння нових  напрямків НТП і насамперед, електроніки, приладобудування, робототехніки, інформатики, біоінженерії.

   Венчурна  фірма створюється, як правило, невеличкою групою однодумців - інженерів, винахідників, менеджерів - із визначеним досвідом роботи в лабораторіях значних фірм.

   Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є  вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на обраному напрямку досліджень, а з іншого -можливість швидкого переорієнтування на інші напрямки.

   Розробляючи нові технології,  освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно користуються підтримкою держави і значних компаній, котрим самим невигідно цим займатися через ризик понести збитки, можливість яких велика.

   Значні  корпорації зацікавлені в створенні  і розвитку венчурного підприємництва, що має різноманітні організаційні форми. Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело фінансування. З них найбільш поширеними можна вважати такі: "незалежний" (чистий) венчур; впроваджувальні фірми, організовані на пайових початках промисловими корпораціями; венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами; внутрішні венчурні відділи значних корпорацій.

   Незалежні венчурні фірми організовуються  у виді акціонерних товариств, рекламуючи в пресі свою ідею створення нововведення, акумулюючи під цю ідею засобу приватних і інституційних інвесторів.

   Впроваджувані фірми, утворювані одною або декількома корпораціями на часткових початках  одержали  назву   "зовнішнього  венчура".   "Зовнішній   венчур"   може структиризуватися  в декількох модифікаціях, організаційно  оформлених у виді науково-дослідних консорціумів.

   Венчурні  фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами можуть також використовувати інші джерела: засоби значних корпорацій, банків пенсійних і добродійних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії.

   Венчурне  підприємництво у всіх розвинутих країнах  Заходу користується всебічною підтримкою як із боку уряду і місцевих органів  влади, так і з боку значних  національних і транснаціональних  компаній. 

   РОЗДІЛ 2

  Вплив лізингу на подальший розвиток підприємництва 
 

  Дефіцит фінансових ресурсів в українському господарстві є наслідком істотного  послаблення його матеріально-технічної  бази, руйнування економічних основ  її оновлення і розвитку. Нестача фінансових ресурсів на рівні підприємств означає, що парк машин зменшується, скорочується закупівля запасних частин, внаслідок чого не провадяться в необхідних обсягах капітальні і відновлювальні ремонти.

  За  останні роки було списано сільськогосподарських машин майже у два рази менше, ніж належало списати за нормативними строками їх експлуатації. Це призвело до різкого старіння парку машин, збільшення навантаження на одиницю застарілої техніки, продовження строків польових робіт, тривалих простоїв машин з технічних причин. За оцінками вчених і фахівців, загальні втрати сільського господарства, пов'язані з нестачею та низьким технічним станом машин, становлять: за перевитратами пального 10-12%, за недобором врожаю - більш як 30%.

        Відсутність в Україні визначеного права власності на землю, як об'єкта власності під заставу, створює великі перешкоди на шляху практичного здійснення фінансування підприємницької діяльності в значній мірі обумовлює той факт, що за останні роки практично припинилося надання товаровиробникам довгострокових банківських кредитів, які відігравали ключову роль в оновленні їх матеріально-технічної бази.

   Проведення  реформ і подолання соціально-економічної  кризи вимагає значних затрат фінансових і матеріальних ресурсів. Залучити кошти в необхідних обсягах для підприємницької діяльності в нашому господарстві надто складно. Потреба в значних обсягах коштів і надто малі потужності українських банків не дають можливості останнім резервувати кошти для видачі товаровиробникам гарантій по кредитах на оновлення та закупівлю машин і обладнання. Існують різні варіанти залучення коштів в економіку. Однією із реальних і ефективних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг.

   Ефективний  вплив лізингу на оновлення матеріально-технічної бази товаровиробників пояснюється тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності, а саме:

   - кредитування в формі машин  і обладнання на відміну від  грошового кредиту зменшує ризик  неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігається право власності на передане майно, тобто лізингове майно виступає в якості застави. У зв'язку з цим за кордоном багато лізингових компаній не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, тому підприємству простіше отримати майно за лізингом, як кредит на його придбання;

   - лізинг передбачає 100 % кредитування  і не вимагає негайного початку  платежів, що дає можливість без  різкого фінансового напруження  поновлювати виробничі фонди,  набувати дороге майно;

   - умови лізингової угоди більш  гнучкі, в порівнянні з кредитом, так як надають можливість  двом сторонам вибрати вигідну  схему виплат;

   - лізингове майно, яке знаходиться  на балансі лізингоодержувача,  що не збільшує його активи  і звільняє від сплати податку на це майно;

   - лізингові платежі відносяться  на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповідно  знижується оподаткування прибутку.

   Досвід  країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує всезростаючий вплив  лізингу на процес відтворення основних фондів і відкриває широкий доступ користувачам до передової техніки і технологій.

   По-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові  інвестиції від іноземних партнерів  в формі машин і обладнання.

   По-друге, до лізингових операцій залучаються значні кошти банків, страхових компаній, акціонерних товариств та інших фінансових установ, що знаходяться безпосередньо в Україні.

   По-третє, привабливість лізингу для сільськогосподарських  та інших підприємств пояснюється  тими потенційними можливостями, які закладені в лізинговій формі підприємницької діяльності. Так, у випадку, якщо товаровиробники мають гостру потребу в техніці і не мають достатніх коштів на її придбання, вони можуть отримати техніку шляхом лізингу, при чому на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу.

   Для порівняння: якщо підприємство закуповує  техніку за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування у встановленому законодавством порядку; крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі-продажу. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію при укладенні лізингового контракту. Лізингові платежі, що сплачуються лізингоодержувачем, відносяться на собівартість його продукції чи послуг, а після повної сплати лізингового майна підприємство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти, що витрачаються на лізингові платежі, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

   Лізинг  також вигідний і державі. Оскільки заборгованість підприємств іноземним  лізингодавцям не зараховується  до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на чиїй території  знаходяться лізингоодержувачі.

   З народногосподарської точки зору, лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, впровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць, тому держава зацікавлена в підтримці і розширенні лізингових операцій.

   Отже, лізинг можна розглядати як одну з  найпривабливіших та найперспективніших форм інвестування, здатну значно пожвавити процес оновлення матеріально-технічної бази товаровиробників та входження економіки України в структуру світового ринку. 
 
 
 
 

  РОЗДІЛ 3

  Проблеми  та перспективи розвитку лізингу  в Україні 

  Попри широку розповсюдженість лізингу у  розвинутих країнах, в економічному середовищі України такий вид  взаємовідносин ще дуже мало поширений  через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках — навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.

   Як  зазначають спеціалісти, хоч основні положення закону "Про лізинг" і відповідають основам теорії лізингу, однак можливості застосування цього документа нині в Україні досить обмежені й ті компанії, які ще в 1997 р. могли розвивати свою лізингову діяльність, сьогодні, після прийняття закону, стоять перед перспективою її згортання. У цьому плані Україна значно відстає від Росії та Білорусі, не кажучи вже про Польщу. За рівнем розвитку лізингових взаємовідносин ми перебуваємо десь на рівні 1990 р. названих країн. Втрачено багато часу. В країнах Прибалтики лізинг розвинувся вже так широко, що розповсюджується навіть на побутові товари широкого вжитку для населення.

   У законі "Про лізинг" зовсім не знайшла відображення проблема сублізингу, що стримує реалізацію міжнародних  лізингових проектів. Світовий лізинговий бізнес не може ефективно впроваджуватися в Україні шляхом договорів з українськими лізинговими компаніями, які потім самі могли б виступати по лізингованих об’єктах лізингодавцями.