Майно підприємства та джерела його утворення

     Вступ 

     У цей час аналіз і управління майном підприємств і можливості його вдосконалювання  є актуальною проблемою. Перехід  до ринкових умов господарювання, роздержавлення власності з однієї сторони загострило цю проблему, з іншого боку - розширило  можливості по її ефективній реалізації. Тому, вибір теми дослідження можна  пояснити наступним:

     По-перше, аналіз майна є найважливішим  аспектом аналізу підприємства у  цілому, від якого залежить ефективність функціонування підприємства.

     По-друге, в умовах ринку змінилися права  підприємств в області управління активами, міра відповідальності за якість (ефективність) їхнього використання, тому що під активами стали розуміти авансований у них капітал.

     По-третє, змінився підхід до розуміння проблеми. Під активами, як об'єктом купівлі-продажу  в цей час розуміються не тільки частини майнового комплексу, але  й підприємство цілком. А це вимагає  комплексного, об'єктивного підходу  до оцінки.

     По-четверте, розширення законодавчої бази дає можливість підприємствам ефективніше використати  майно, будувати політикові відтворення  основних коштів

     Теоретичними  й методологічними основами дослідження  майна підприємств послужили  наукові праці із проблем аналізу  й керування активами й оцінки їхньої ефективності вітчизняних і  закордонних учених:

     Як  база для аналізу було обрано Відкритеакціонерне товариство "Ічнянський завод сухого молока та масла"

     Для досягнення поставленої мети необхідно  вирішити наступні завдання:

1. Вивчити сутність і структуру майна підприємства;
2. Вивчити джерела утворення майна
3. Дати фінансово-економічну характеристику діяльності об'єкта аналізу;
4. Розрахувати показники майнового стану об’єкта аналізу;
5. Провести аналіз складу та джерел утворення майна;
6. Проаналізувати структуру оборотних коштів.

Основними джерелами написання даної роботи є:

• Нормативно-правові акти України, у тому числі Господарський Кодекс як головне нормативно-правове джерело
• Книжкові й періодичні видання.

1. Майно підприємства та джерела  його утворення

1. Поняття і структура майна  підприємства

     Діяльність  будь-якого підприємства повинна  забезпечуватися засобами, що необхідні  для задоволення його потреб. Сукупність засобів підприємства називають  майном. Відповідно до Господарського Кодексу України (ГКУ) майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів  господарювання та відображаються в  їх балансі.

     Залежно від економічної форми, якої набуває  майно у процесі здійснення господарської  діяльності, майнові цінності належать до основних засобів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними засобами виробничого та невиробничого призначення  є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних засобів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого  призначення, що відповідно до законодавства  відноситься до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів  господарювання є гроші в національній та іноземній валюті, призначені для  реалізації товарних відносин цих суб'єктів  з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів  господарювання визнаються вироблена  продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Цінні папери є  особливим видом майна суб'єктів  господарювання. Джерелами формування майна суб'єктів господарювання відповідно до Господарського Кодексу, можуть бути: грошові та матеріальні  внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від  цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

     Для ефективного управління господарською  діяльністю підприємства важливо знати, яким майном володіє підприємство, де воно використовується і за рахунок  яких джерел створене.

     Характеристика  майна підприємства за розміщенням та складом

     За  розміщенням засоби підприємств поділяються на засоби виробничої сфери, сфери обігу та невиробничої сфери. Таке групування дозволяє визначити, де використовується майно, яким володіє господарюючий суб'єкт.

     Процес  виробництва не може здійснюватися  без наявності засобів виробництва, які включають засоби праці та предмети праці. До засобів праці  належать знаряддя праці - машини, обладнання, інструменти тощо, а також будівлі, споруди та інші засоби, що створюють  умови необхідні для здійснення процесу виробництва, - які в процесі  виробництва діють на предмети праці, перетворюючи їх у продукти праці. Предметами праці є сировина й основні  матеріали, що утворюють матеріальну  основу продукції; допоміжні матеріали, що приєднуються до основних матеріалів або використовуються засобами праці  чи сприяють робочим процесам; напівфабрикати; паливо; запасні частини тощо. Продукти праці - це матеріальні цінності, отримані в результаті виробництва, тобто готова продукція.

     Засоби  у сфері обігу складаються  з предметів обігу, коштів, коштів у розрахунках і засобів, що обслуговують обіг.

     Засобами  невиробничої сфери є засоби, що не беруть безпосередньої участі в  процесі виробництва, а використовуються для житлового та культурно-побутового обслуговування працівників підприємства.

     За  функціональною роллю у процесі  відтворення засоби підприємства поділяються  на дві великі групи: 1) необоротні засоби; 2) оборотні засоби.

     До  складу необоротних матеріальних засобів  включають: основні засоби, незавершені  капітальні вкладення, довгострокові  фінансові інвестиції, обладнання до встановлення.

     Основні засоби підприємства є сукупністю матеріальних цінностей, що тривалий час беруть участь у процесі виробництва, не змінюють своєї натуральної форми та переносять свою вартість на продукцію, що виготовляється підприємством, частинами у вигляді  нарахованого зносу (амортизації). До них  відносяться будівлі, споруди, передавальні пристрої, робочі та силові машини, обладнання, вимірювальні, регулюючі прилади  та пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, багаторічні  насадження й інші матеріально-майнові  цінності строком експлуатації більше одного року.

     Щодо  процесу виробництва основні  засоби поділяють на дві групи: виробничі  та невиробничі. До виробничих основних засобів відносяться такі, які  прямо чи опосередковано беруть участь у процесі виробництва (наприклад, машини та обладнання, виробничий і  господарський інвентар), або які  створюють необхідні матеріальні  умови для здійснення виробництва (наприклад, споруди, будівлі, передавальні пристрої).

     До  групи невиробничих відносять основні  засоби житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення, охорони здоров'я, фізичної культури, освіти, культури, мистецтва та інших галузей

     невиробничої  сфери (будівлі клубів, будинки культури, гуртожитки, житлові будинки, меблі, обладнання і приладдя до нього тощо).

     За  майновою належністю основні засоби поділяються на власні та орендовані.

     До  власних основних засобів відносяться  об'єкти основних засобів, придбані (створені) підприємством або прийняті ним  безоплатно на умовах переходу права  власності, тобто у повне володіння, використання та розпорядження.

     Якщо  об'єкт основних засобів взятий у  тимчасове користування у іншого суб'єкта за договором оренди, він  називається орендованим.

     Незавершені капітальні вкладення - це вкладення коштів у незакінчені будівництвом об'єкти.

     Довгостроковими фінансовими інвестиціями називають  інвестиції (внески) у цінні папери інших підприємств (акції акціонерних  товариств, процентні облігації  державних і міських позик) на строк більше одного року.

     До  складу обладнання до встановлення включають  обладнання, що потребує монтажу і  призначене для встановлення на об'єктах, що будуються.

     Невід'ємною  умовою господарювання підприємства є  наявність нематеріальних активів.

     До  нематеріальних активів відносяться  придбані підприємством ліцензії, торгові  марки і товарні знаки, права  на користування земельними ділянками, використання природних ресурсів, а  також програмні продукти для  ЕОМ, нові технології і технічні рішення, що приносять вигоду в процесі  виробничої діяльності, організаційні  витрати, що виникають в період створення  підприємства тощо.

     Оборотні  засоби підприємства включають виробничі  запаси, а також кошти та розрахунки, які можуть використовуватися у  сфері виробництва та обігу.

     Виробничі запаси у сфері виробництва поділяються  на:

     - предмети праці (сировина, матеріали,  комплектуючі вироби), призначені  для виробництва продукції, виконання  робіт, надання послуг, обслуговування  виробництва й адміністративних  потреб;

     - незавершене виробництво (незакінчені  технологічні процеси).

     У сфері обігу оборотні активи поділяються  на: грошові кошти; товари; готову продукцію; поточні фінансові інвестиції та дебіторську заборгованість.

     Вільні  грошові пошти підприємства зберігаються у банку на поточному рахунку. На цей рахунок надходить виручка  від реалізації продукції, виконаних робіт та наданих послуг, одержані кредити банків, заборгованість від дебіторів тощо. Кошти з поточного рахунку підприємства використовуються для виплати заробітної плати, погашення своїх зобов'язань перед бюджетом, повернення банку заборгованості за кредитами, оплати рахунків підприємств та організацій за одержані товарно-матеріальні цінності та послуги, а також для здійснення інших платежів, пов'язаних з господарською діяльністю.

     Готівку зберігають у касі підприємства. До каси кошти можуть надходити з  поточного рахунку в банку  для виплати заробітної плати, допомоги з тимчасової непрацездатності, пенсій, премій та на інші цілі й з інших  джерел.

     Під товарами розуміють товарно-матеріальні  цінності, придбані підприємством з  метою подальшого продажу, які не підлягають обробці.

     Готова  продукція - це продукція, виготовлена на підприємстві, що пройшла всі стадії обробки, призначена для продажу та відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором або нормативними актами.

     Поточні фінансові інвестиції - це внески (інвестиції) підприємства на строк не більше одного року в цінні папери інших підприємств, процентні облігації державних  та місцевих позик, а також надані іншим підприємствам позики (на строк  не більше одного року).

     Дебіторська заборгованість - це заборгованість інших  підприємств (установ, організацій) чи окремих осіб з платежів даному підприємству. Інші підприємства, установи та організації, а також окремі особи, за якими  є дебіторська заборгованість, називаються  дебіторами. Дебіторська заборгованість означає, що кошти даного підприємства тимчасово знаходяться у інших  підприємств (організацій) чи осіб, але  підлягають обов'язковому поверненню при закінченні певного строку. Кошти, які заборгували підприємству інші господарюючі суб'єкти, не беруть участі у господарському обороті підприємства, і тому наявність великої дебіторської заборгованості негативно впливає на його фінансовий стан.

     Крім  того, всі засоби підприємства залежно  від їх здатності перетворюватися  на грошові кошти, тобто ліквідності, можна поділити на: високоліквідні, швидколіквідні, повільноліквідні та неліквідні.

     Високоліквідними  та найбільш мобільними засобами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в  будь-який час можуть бути використані  для здійснення всіх господарських  операцій, тобто вони мають абсолютну  ліквідність. Менш ліквідними є дебіторська  заборгованість, адже немає впевненості  в строках її погашення. Наступними за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі  запаси, які можна придбати або  використати в погашення заборгованості. Необоротні засоби підприємства, як правило, не передбачається реалізовувати або  ліквідовувати, тому що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської  діяльності. Відповідно такі засоби відносяться  до четвертої групи - важколіквідні активи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Необоротні  активи, як складова майна підприємства

     Активи  підприємства в бухгалтерському  обліку поділяють на оборотні та необоротні. До оборотних належать грошові кошти, не обмежені у використанні, а також  інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи дванадцяти місяців з  дати балансу.

     Усі інші активи вважаються необоротними. Отже, необоротними є активи, що тривалий час утримуються підприємством  з певною метою.

     Необоротні  активи - це матеріальні і нематеріальні  ресурси, що належать установі і забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить  більше одного року.

     Необоротні  активи відображають у балансі за статтями:

• нематеріальні активи – вартість прав користування природними ресурсами, промисловими зразками, знаками для товарів і послуг, місцем на товарній і фондовій біржі, вартість програмного забезпечення обчислювальної техніки, об'єктів промислової та інтелектуальної власності, ноу-хау, гудвілу, прав користування будинками, спорудами, внесених вкладів у статутний фонд, а також придбаних у процесі діяльності підприємства, вартість прав на здійснення окремих видів діяльності й оренду будівель (споруд, помешкань);
• незавершене будівництво – вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва;
• основні засоби – вартість власних і одержаних на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, що належать до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних ма теріальних активів;
• довгострокові фінансові інвестиції – фінансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. У цій статті виокремлюють фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковують методом участі в капіталі;
• довгострокова дебіторська заборгованість, яка включає заборгованість фізичних і юридичних осіб, що не виникає в процесі нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців від дати балансу;

     · відстрочені податкові активи –  сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між  обліковою і податковою базами оцінки;

• інші необоротні активи – наводяться суми необоротних активів, що не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Необоротні активи".

     Таким чином, термін корисної експлуатації є  основним визначальним критерієм віднесення матеріальних і нематеріальних ресурсів до складу необоротних активів. Більшість  установ самостійно визначає термін корисної експлуатації необоротних  активів. Відбувається це, як правило, у момент їхнього придбання (зарахування  на баланс) і надалі не переглядається. Визначення терміну корисної експлуатації здійснюється комісією, створеною за наказом керівника, з урахуванням  технічних характеристик об’єкта, зазначених у його паспорті, практики використання аналогічних об’єктів, передбачуваної інтенсивності експлуатації об’єкта в даній установі й  інших факторів.

     Визначившись  з тим, чи є той чи інший об’єкт необоротним активом, переходимо до складу необоротних активів.

     До  складу необоротних активів входять:

• земельні ділянки,
• капітальні витрати на поліпшення земель,
• будинки,
• споруди,
• передавальні пристрої,
• робочі, силові машини і обладнання,
• транспортні засоби,
• інструменти,
• прилади,
• столовий, кухонний і господарський інвентар,
• обчислювальна техніка,
• робоча та продуктивна худоба,
• багаторічні насадження,
• музейні цінності,
• експонати зоопарків, виставок,
• бібліотечні фонди,
• знаряддя лову,
• спеціальні інструменти і спеціальні пристосування,
• білизна,
• постільні речі,
• одяг і взуття,
• тимчасові нетитульні споруди,
• природні ресурси,
• інвентарна тара,
• матеріали довготривалого використання для наукових цілей,
• авторські і суміжні з ними права,
• права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності,
• інші матеріальні і нематеріальні активи довготривалого використання.

     Усі вони розділені на три групи:

     1. Основні засоби.

     2. Інші необоротні матеріальні  активи.

     3. Нематеріальні активи.

     Склад необоротних активів (назва і  кількість групи) цілком збігаються з переліком рахунків 1 класу Плану  рахунків (рахунка 10, 11 і 12). Відсутня тільки група, яка б відповідала 13 рахунку "Знос необоротних активів", але це і зрозуміло. Адже рахунок 13 не призначений для відображення матеріальних чи нематеріальних ресурсів, тих що відносяться до необоротних активів, він відображає їхню суму зносу, причому по кожній групі окремо (на окремих субрахунках 131, 132 і 133).

     Як  визначається належність матеріального  чи нематеріального ресурсу до необоротних  активів ми з’ясували - по терміну  експлуатації. А як визначити, до якої групи повинен бути віднесений конкретний необоротний актив? По-перше, необхідно  оцінити - чи є актив матеріальним. Якщо ні маси, ні об’єму актив не має (нова технологія, літературний твір і  т.п., причому маса паперу (дискети), що містить опис, текст не враховується, оскільки це не сам актив, а носій, на якому нематеріальний актив розміщений.), то це нематеріальний актив, і він  відноситься до третьої групи  і відповідно до 12 рахунку. Якщо актив  має і масу, і обсяг, то він матеріальний. Залишається тільки визначити, чи відноситься  він до основних засобів чи до інших  необоротних матеріальних активів. Для цього скористаємося критерієм, зазначеним у п.4 Інструкції №64:

     Оскільки  кожному об’єкту основних засобів  присвоюється інвентарний номер, то їх прийнято називати інвентарним об’єктом.

     До  основних засобів відносяться необоротні активи, що мають матеріальну форму  і вартість яких становить більше 500 гривень за одиницю (комплект).

     Необоротні  активи, вартість яких менше 500 гривень  за одиницю (комплект) не відносяться  до першої групи (основних засобів) і  не відображаються на рахунку 10.

     Однак це правило, яке має виключення.

     Незалежно від вартості:

     а) не відносяться до основних засобів:

     знаряддя  лову (трали, неводи, сіті і т.д.); бензомоторні пилки, сучкорізи, троси для сплаву; сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг і тимчасові  будівлі у лісі зі строком експлуатації до двох років (пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки і т.д.); спеціальні інструменти і спеціальні пристосування (для серійного і масового виробництва  певних виробів або для виготовлення індивідуальних замовлень); спеціальний  одяг, спеціальне взуття, постільні  речі; формений одяг, призначений для  видачі працівникам установи; тимчасові  нетитульні споруди, пристосування  і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних  робіт; тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для  здійснення технологічних процесів; предмети, призначені для видачі напрокат; молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім’ї  бджіл.

     б) відносяться до основних засобів:

     сільськогосподарські  машини і знаряддя; будівельний механізований  інструмент; робочі і продуктивні  тварини; усі види засобів пересування, призначені для переміщення людей  і вантажів; документація з типового проектування, а так само сценічно-постановочні засоби вартістю понад 10 гривень за одиницю (декорації, меблі і реквізит, бутафорія, театральні і національні  костюми, головні убори, білизна, взуття, перуки).

     Всі інші необоротні активи, що не увійшли  ні до складу нематеріальних активів, ні до складу основних засобів можна  сміливо відносити до складу другої групи (інші необоротні матеріальні  активи) і відповідно відображати  на рахунку 11.

     Необоротні  активи, що входять до кожної з трьох  груп, дуже різноманітні по своєму призначенню, способу використання, термінам служби і т.д. Це вимагає здійснення наступної, ще більш детальної їхньої класифікації (угруповання). Поділ основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів на підгрупи здійснено в повній відповідності з Планом рахунків, тобто для кожній окремій підгрупі відповідає свій субрахунок 10, 11 і 12 рахунків.

     При зміні матеріально відповідальної особи та у випадках, передбачених чинним законодавством України (стихійне лихо, крадіжка тощо), здійснюється інвентаризація необоротних активів, які перебувають  на зберіганні, відповідно до Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу, затвердженої наказом Головного  управління Державного казначейства України  від 30.10.98 N 90 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.11.98 за N 728/3168 (із змінами). За результатами інвентаризації складається акт приймання-здавання, який затверджується керівником установи.

     Дата  попередньої інвентаризації необоротних  активів – дата (будь-яке число  місяця), на яку проводиться інвентаризація необоротних активів з метою  складання їх основного переліку для проведення експертної оцінки з  метою підготовки передавальногобалансу. Попередня інвентаризація проводиться  до дати оцінки;

     Дата  інвентаризації - дата, на яку проводиться  інвентаризація майна підприємства. Дата інвентаризації збігається з датою  оцінки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Оборотні  кошти,їх роль у формуванні майна підприємства

     Діяльність  суб'єктів господарювання щодо створення  та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці. Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

     На  відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і  їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При  цьому одна їхня частина в речовій  формі входить у створений  продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи  свою споживну вартість, у речовій  формі в продукт праці не входить (паливо).

     Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

     В економічній літературі існують  різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів  спрощено трактує їх як "предмети праці", "матеріальні активи", "гроші, що обертаються". Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

     По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі  фонди і фонди обігу для  забезпечення безперервного виробництва  та реалізації виготовленої продукції.

     По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або  одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну "оборотний капітал". Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал.

     У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний  капітал як оборотні активи за мінусом  короткострокових зобов'язань. У такий  спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

     Узагалі поняття "капітал" виступає в трьох  формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття  капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії "грошовий капітал" розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується  в процесі господарсько-підприємницької  діяльності на придбання засобів  виробництва і предметів праці.