Макроекономічна нестабільність. 4

КУРСОВА РОБОТА

з макроекономіки

Тема:

МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Макроекономічна  нестабільність та її економічні основи……………………………………...……………..…………..5

Розділ 2. Причини виникнення та зміст циклічних коливань в  економіці.………..…………………………………………………..13

Розділ 3. Безробіття та його вплив на макроекономічну нестабільність……………………………………………….………20

Розділ 4. Зміни в економічній  системі викликані інфляцією……………………………………………………….……38

Розділ 5. Роль держави в  забезпеченні макроекономічної стабілізації………………………………………………………..….48

Висновок

Додатки.……………………………………………………………...62

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін "цикл" вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці  України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і  поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Мета дослідження. Вивчити та охарактеризути зміни в економічній системі викликані нерівномірною та некерованою циклічністю, безробіттям та інфляцією, які спричиняють макроекономічну нестабільність.

Для досягнення цієї мети треба було вирішити наступні завдання:

• дослідити  макроекономічну нестабільність та охарактеризувати її з різних економічних позицій;
• проаналізувати причини виникнення та зіст циклічних коливань в економіці;
• дослідити безробіття як фактор впливу на макроекономічну нестабільність;
• встановити зміни в економічній системі викликані інфляцією;
• пізнання ролі держави в забезпеченні  макроекономічної стабілізації.

Об’єктом курсової роботи є економічна система країни в цілому, а предметом — макроекономічна нестабільність під впливом якої змінюються галузі економічної системи, тобто відбувається порушення макрорівноваги  на всіх ринках.

РОЗДІЛ 1

МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ

Ринковій економіці властива нестабільність. Ретроспективний аналіз економік капіталістичного світу, як і  сьогодення, свідчить, що періоди процвітання  економічних систем різних країн  світу змінюються падінням обсягів  виробництва і доходів, зростанням безробіття, інфляційними та дефляцій ними процесами. Явища періодичного порушення та відновлення рівноваги  як виявилось, відбувається у певній логічній послідовності та з певною періодичністю. Так, перша економічна криза виникла в Англії у 1825-1826 рр. Потім кризи повторюються кожні 10-11 рр. Кризи, що мали світовий характер, датується 1886, 1873, 1890 рр. Будь-яка економічна криза — складний комплекс явищ, що відбувається в логічній послідовності. Перед кожною кризою спостерігається  розширення виробництва і зростання  товарних цін. Потім ціни падають, а  в сфері грошово-кредитного обігу  починається зміни, які завершуються повною руйнацією кредиту. Явища, що відбуваються на грошовому ринку  в період зростання економіки  та в період її спаду настільки  типові, що їх можна передбачати  завчасно.

Досліджуючи економічні (промислові) кризи ХІХ ст., Карл Маркс дійшов висновку, що головною причиною циклічних  коливань капіталістичної економіки  є основна суперечність капіталізму  — між суспільним характером виробництва  та приватнокапіталістичною формою власності, яка має такі форми  вияву:

• суперечність між виробництвом і споживанням;
• нерівномірність (непропорційність) розвитку різних сфер і галузей виробництва;
• суперечність між планомірною організацією виробництва в межах окремих підприємств та стихійним розвитком економіки  в цілому.

Періодичність (повторюваність) циклічних коливань К. Маркс пов’язував із матеріальною основою криз —  періодичністю оновлення основного  капіталу, яка на той час становила 8-10 років.

К. Маркс вважав, що в межах  капіталістичного суспільного устрою основна суперечність не може бути вирішена, і пов’язував її з пролетарською  революцією, яка покладе край циклічним  коливанням економіки.

Марксистська теорія —  теорія пролетарська, саме тому проти  неї була спрямована масова критика.

Найглибшою за всю історію  капіталізму була криза 1929-1933 рр., яка  увійшла в історію під назвою «велика депресія». Щоб підкреслити  руйнівний характер цієї кризи, достатньо  сказати, що рівень безробіття у найрозвиненіших  капіталістичних країнах досяг 33-40%, а економіка США відстала у  економічному розвитку на 146 років.

Не уникла циклічних коливань і планова економіка. Глибоке  падіння виробництва в період політики «воєнного комунізму», аграрна  криза 1931-1932 рр., поступальне скорочення частки товарів групи «Б» у  промисловій продукції в СРСР свідчать про неспроможність планомірно організованого господарства уникнути циклічних коливань. Як система, що ґрунтувалася на повній державній власності  та намаганні тотального централізованого регулювання усіх зв’язків, вона виявилась  неефективною значною мірою тому, що ігнорувала механізм саморозвитку і самоорганізації системи.

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний  прогрес, запровадження нових технологій, збільшення виробничих потужностей  та підвищення життєвого рівня людей  є стратегічними напрямами динамічного  розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання, не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної  нестабільності, коливанням у темпах економічного зростання, структурі  й ефективності відтворення. Періоди  швидкого зростання економіки перериваються  спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).

Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали економічні кризи  — торгові, фінансово-кредитні, а  потім  і промислові. Спочатку вони охопили окремі найрозвинутіші країни (насамперед Англію), а згодом набули характеру світових криз. Циклічний  розвиток економіки став предметом  дослідження багатьох учених-економістів.

Отже, важливою особливістю  ринкової економіки є її нестабільність. Нестабільність це не лише кризи, а  й будь-які порушення макрорівноваги на всіх ринках, які проявляються у  скороченнях виробництва, спаді  ВВП, інфляції, безробітті, порушеннях грошового обігу та дефіциті держбюджету.

Особливістю ринкової економіки є  постійне тяжіння до рівноваги. В  узагальненому вигляді макроекономічна  рівновага є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

Загальна ринкова рівновага  досягається в результаті подолання  незбалансованості окремих, але  взаємозалежних ринків. Загальна рівновага  ніколи не буває повною і ідеальною. Це лише позитивна макроекономічна  динаміка від гіршого до кращого  співвідношення сукупної пропозиції і  сукупного попиту. Індикатором такої  тенденції стають показники росту  ВВП, НД і інших макроекономічних показників. З іншого боку, існує  зворотний зв'язок між загальною  і частковою рівновагою. Якщо є  стійка позитивна тенденція в  динаміці загальної рівноваги, легше  долається виникаюча незбалансованість  на якомусь окремому ринку. І навпаки, в умовах кризового стану економіки  і тривалого порушення рівноваги  між сукупним попитом і пропозицією  нерівновага на окремих ринках посилюється, набуваючи хронічної форми. Саме така ситуація була характерна, на жаль, для економіки України в останні 7-8 років.

Рівноважний стан економіки означає, що в ній досягається синергічний  ефект, тобто зростання ефективності за рахунок системного використання обмежених ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку країни. Своєчасне уточнення  або зміна пріоритетів викликають перерозподіл ресурсів, залучення у виробництво їхньої частини, що резервується, і структурні зсуви в економіці. У результаті досягається збільшення синергічного ефекту.

Одна з причин затяжної кризи  всієї економічної системи України  полягає в тому, що в жодній його фазі не були чітко визначені пріоритети, що дозволили б не припустити настільки  катастрофічного спаду виробництва  і зниження рівня життя більшої  частини населення. Втрата можливостей  одержати синергічний ефект знесилила  економіку країни. Нерівновага, хиткий стан економічної системи набули хронічної депресивної форми. Тому вихід із десятилітньої кризи  вимагає великих витрат, у тому числі інвестиційних ресурсів на здійснення необхідних структурних  перетворень в економіці, для  повернення їй спроможності забезпечувати  синергічний ефект і підтримувати рівноважний стан.

Різкі зміни сукупного попиту і  пропозиції – шоки – призводять до відхилення обсягу випуску і зайнятості від потенційного рівня. Шоки з боку попиту можуть виникати, наприклад, внаслідок  різкої зміни пропозиції грошей або  швидкості їхнього обертання, різких коливань інвестиційного попиту і т.д. Шоки пропозиції можуть бути пов'язані  з різкими стрибками цін на ресурси (цінові шоки, наприклад, нафтовий шок), із стихійними лихами, що приводять  економіку до втрати частини ресурсів, і можливого зменшення потенціалу, посиленням активності профспілок, зміною в законодавстві і, наприклад, пов'язаним з цим значним ростом витрат на охорону навколишнього середовища і т.д.

Дефіцит в економіці — перевищення попиту над пропозицією. Він засвідчує про розбіжність між попитом та пропозицією та відсутність урівноважуючої ціни. Бюджетний дефіцит — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дефіцит = Видатки — Доходи

Бюджетний дефіцит виникає  в результаті незбалансованості  економіки, зниження доходів і ліквідувати  дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті  дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету

• Збільшення оборонних видатків.
• Зростання виплат по державному боргу.
• Збільшення трансфертних платежів.
• Зниження податків.

Причини дефіциту держбюджету:

• падіння доходів в умовах кризового стану економіки;
• зменшення приросту національного доходу;
• зменшення акцизних податків, які надходять в держбюджет;
• збільшення державних витрат;
• непослідовна фінансова економічна політика.

Заходи зниження бюджетного дефіциту:

• конверсія;
• перехід від фінансування до кредитування;
• ліквідація дотацій збитковим підприємствам;
• зниження витрат на управління державою
• зміна системи оподаткування;
• підвищення рорлі місцевих бюджетів.

Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту:

• скорочення бюджетних витрат;
• пошук джерел додаткових доходів;
• випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат;
• позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій.

Бюджетний дефіцит в Україні  – це вимушений дефіцит. У нашій  країні рівень оподаткування настільки  високий, що далі підвищувати його практично  неможливо. Недостатність доходів  державного бюджету головним чином  зумовлюється недостатнім обсягом  доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави  у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково  друкувати гроші, або позичати в  населення. Нагромаджені позичкові  суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться  в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці).

Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою  суму заборгованості держави власникам  його цінних паперів, національним і  міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають  великі державні борги. Так, наприклад, дефіцит державного бюджету США  починаючи з 1981 р. щорічно перевищував 100 млрд. дол., а в деякі роки – 200 млрд. дол.. [ 13 ].

Крім того, на стабільність в економічній системі впливає  і грошовий обіг, тобто зміни, які  можуть виникати на грошовому ринку, спричиняючи порушення грошового  обігу.

Грошовий обіг — це рух  грошей у готівковій і безготівковій  формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві.

Об'єктивну основу грошового  обігу становлять суспільний поділ  праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання. Розвиток товарного виробництва, що привів до утворення загальнонаціональних і світового ринку, стимулював розвиток грошового обігу для обслуговування руху і реалізації сукупного суспільного продукту, в тому числі і кругообігу капіталу, обігу товарів і послуг, руху позичкового капіталу і доходів населення.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і  виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють:

• Амортизація
• Заробітна плата
• Фонди обігу
• Податкові платежі
• Нагромадження

Тому при визначенні поняття  грошового обігу слід виходити з  того факту, що він обслуговує процеси  виробництва, розподілу, обігу і  споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях. [15]

Грошовий обіг - це неперервний  рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу  й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з  кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового  обороту і водночас становить  самостійне економічне явище, що має  свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи  рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Регулювання грошового обігу  здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага  товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості  проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо  залежать від стану й рівня  виробництва, використання переваг  суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. [13 ].

Вилучення грошей зі сфери обігу  можливе лише в разі зменшення  у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту  зайві гроші автоматично залишають  сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних  відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати  збитків від можливого їхнього  знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання  їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і  насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати  економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.

Стабільність грошового  обігу залежить насамперед від стану  економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному  господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно  впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається  падіння виробництва валового національного  продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами. [14]. 

РОЗДІЛ 2

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗМІСТ  ЦИКЛІЧНИХ КОЛИВАНЬ В ЕКОНОМІЦІ

Економічний розвиток відбувається нерівномірно і періоди піднесення чергуються зі спадом. Коливання економіки  відтворюється як регулярний періодичний  процес. Поняття економічного циклу  означає рух економіки від  однієї кризи до іншої. Сучасна економічна теорія трактує економічний цикл як явище, яке має ряд таких  спільних моментів:

• економічний цикл складається з послідовних фаз: криз і піднесень;
• у другій половині ХХ ст. цикл розглядають як багатокомпонентний процес із малих, середніх, довгих циклів;
• із середини 30-х років ХХ ст. в теорії макроекономіки цикл розглядають як коливання, які відбуваються навколо стану рівноваги;
• циклічні коливання відбуваються навколо трендової траєкторії економічного зростання;
• циклічність економіки треба розглядати не як недолік в економічному стані, а як спосіб саморегулювання ринкової економіки, причому циклічний розвиток має таку особливість, якщо не регулювати коливання, то вони можуть підсилювати один одного, можуть увійти в резонанс і здатні зруйнувати економічну систему.

В макротеорії цикл виступає об’єктом управління. При характеристиці економічного циклу вживається три  підходи до їх вивчення:

• економічний цикл розглядається як відхилення від нормального стану рівноваги;
• цикл трактується як загальна форма економічного процесу, а економічна рівновага не розглядається як норма, до якої повинна прагнути економіка в процесі коливань;
• ряд теорій не визнають закономірність періодичності циклу.

Отже, економічний цикл —  це макроекономічне явище, пов’язане  із зміною ВНП, національного доходу, інвестицій, споживання, які викликають сплески темпів росту чи спаду.

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, що виявляються  у невідповідності сукупного  попиту та сукупної пропозиції. [3. 201-221].

Свідченнями циклічних коливань економіки є коливання таких  показників ділової (економічної) активності:

• змін у темпах приросту ВВП;
• змін у темпах зростання обсягів продажу;
• змін загального рівня цін
• змін рівня безробіття та інфляції;
• змін у рівнях завантаження виробничих потужностей.

Хоча, цикли часто не схожі  між собою, вони мають спільні  ознаки. Американські вчені-економетрики Артур Бернс та Веслі Мітчелл  у праці «Аналіз бізнес-циклів» (1946 р.) запропонували класифікацію макроекономічних змінних залежно  від того, як вони змінюються на різних фазах циклу:

• проциклічні змінні мають тенденцію до зростання у фазі піднесення та до зменшення у фазі падіння;
• антициклічні змінні мають тенденцію до зростання у фазі падіння та до зменшення у фазі піднесення;
• ациклічні змінні — такі змінні, динаміка яких безпосередньо не пов’язана з фазами циклу ділової активності.

Залежно від щільності  зв’язку між про циклічними змінними і циклічними коливаннями, їх (проциклічні  змінні) поділяють на змінні, щільно пов’язані з циклом (сукупний випуск, прибуток від бізнесу, процентна  ставка у короткостроковому періоді, швидкість обороту грошей, рівень цін та ін.) та ті, яким властивий  слабший зв’язок із циклом ділової  активності (виробництво товарів  повсякденного вжитку, виробництво  сільськогосподарської продукції, добування природних ресурсів, ціни на природні ресурси та сільськогосподарську продукцію, рівень процентної ставки у довгостроковому періоді і т. ін.).

Прикладами антициклічних  змінних можуть слугувати:

• зростання запасів у період зменшення обсягів виробництва і продаж та, навпаки, зменшення запасів у період піднесення;
• зростання безробіття у період падіння виробництва і, навпаки;
• зростання рівня банкрутств у період депресії та зменшення їх у період піднесення.

Прикладом ациклічних змінних  є незалежний від фази циклу обсяг  експорту для США.

Щоб ретельніше дослідити  особливості ділового циклу, його поділяють  на фази. Класичний цикл ділової  активності має чотири фази. Він  починається із падіння ділової  активності й закінчується фазою  піднесення. Схематично класичний цикл ділової активності можна зобразити  так:

Рис. 1. Схема класичного циклу  ділової активності.

Із зображення зрозуміло, що цикл — це період між двома  падіннями обсягів національного  виробництва, або це період між двома  кризами.

Цикл має 4 фази: криза, депресія, пожвавлення та промислове піднесення.

Ознаки економічної кризи:

• перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;
• різке падіння цін, зумовлене перевищенням пропозиції над попитом;
• падіння обсягів виробництва і, як наслідок, падіння норми прибутковості;
• зростання запасів;
• збільшення кількості банкрутств;
• зростання рівня безробіття;
• падіння доходів;
• потрясіння кредитної системи (різке зростання норми номінального процента у зв’язку з тим, що попит на гроші зростає, а пропозиція зменшується внаслідок відливу грошових капіталів із банків, різке скорочення комерційних і банківських кредитів, падіння курсу акцій і облігацій і т. ін.).

Характерні риси депресії:

• зменшення запасів;
• призупинення різкого падіння цін;
• призупинення падіння виробництва;
• зменшення позикового процента.

Ознаки пожвавлення та піднесення:

• зростання виробництва;
• зростання загального рівня цін;
• зменшення рівня безробіття;
• зменшення запасів;
• зростання рівня доходів;
• розширення кредиту (кредитна експансія).

Пожвавлення і піднесення мають спільні характеристики. Відмінність  між ними полягає в  тому, що у  фазі пожвавлення економіка досягає  рівня до кризового сану, а у фазі піднесення — перевищує до кризовий розвиток економіки. .[1.c. [396-403].

Класична схема циклічного розвитку властива економіці ХІХ  ст. У ХХ ст. цикл модифікувався. Головними  факторами, що зумовили модифікацію, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі виробництві, та державне втручання  в економіку.

Схематично сучасний діловий  цикл можна зобразити таким чином:

Рис. 2. Схема сучасного  ділового циклу.

Як видно із рисунка, у  сучасному циклі економіки відсутні чотири чітко визначені фази, а  є лише дві: спад і піднесення

Спад в економіці ще називають рецесією, якщо період скорочення обсягів виробництва триває не менше 6 місяців. Рецесія починається від  пікової точки і закінчується крайньою нижньою точкою (дном).

Відрізок ВD відображає рецесію, а відрізок АВ — розширення виробництва.

Рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі, який продовжується  від 6 місяців до 1 року та характеризується значним занепадом багатьох секторів економіки.

Особливості сучасного економічного циклу:

• зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну;
• повні цикли (відстань між піком і дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;
• починаючи з другої половини ХХ ст. відбувається скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;
• повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою.

Більшість сучасних економістів  вивчають причини циклічності через  аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів  окремих фаз.