Макроекономический анализ безработици

9

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                    9

РОЗДІЛ 1.МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ БЕЗРОБІТТЯ                                   12

1.1 Сутність безробіття                                                                                       12

1.2.Види безробіття                                                                                             15

1.3. Причини безробіття                                                                                     19

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ВТРАТИ ВІД БЕЗРОБІТТЯ               23                                  

           2.1. Втрати від безробіття                                                                                 23

2.2. Практичне завдання                                                                                     25

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ БЕЗРОБІТТЯ В УКРАЇНІ                                                           32

3.1. Рівень безробіття в Україні                                                                         32

3.2. Структура безробіття в Україні                                                                   35

3.3.Пропозиції щодо врегулювання безробіття в Україні                               44

ВИСНОВКИ                                                                                                                   49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                      51

ВСТУП

Безробіття являє собою макроекономічну проблему, яка має найбільш прямий і сильний вплив на кожну людину. Втрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня й наносить серйозну психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття часто є предметом політичних дискусій.

На сьогоднішній день дана тема особливо актуальна через світову фінансову кризу 2008-2009 р.р., внаслідок якої в багатьох країнах, в тому числі й в Україні, відбулося значне падіння економіки, яке призвело до збільшення безробіття серед населення.

Економісти вивчають безробіття для визначення його причин, а також для вдосконалення заходів державної політики, що впливають на зайнятість. Деякі з державних програм, наприклад, програми по професійній перепідготовці безробітних, полегшують можливість їхнього майбутнього працевлаштування. Інші, такі як програми страхування по безробіттю, пом'якшують окремі економічні труднощі, з якими зіштовхуються безробітні. Ще цілий ряд державних програм має безпосередній вплив на рівень безробіття. Наприклад, більшість економістів вважає, що закони, які передбачають високу мінімальну заробітну плату, ведуть до росту безробіття. Виявляючи небажані побічні наслідки тієї або іншої державної політики, економісти можуть допомогти політикам оцінити альтернативні варіанти рішення різних проблем.

Вивченням даного питання займалися такі вітчизняні та іноземні вчені, як І. Чернега, К. Макконнелл, С. Панчишин, П. Семюелсон, В. Базилевич, А. Оукен.

Протягом багатьох десятиліть політика керування трудовими ресурсами в СРСР відштовхувалася не від інтересів людини, а від потреб, обумовлених загальною спрямованістю економіки на переважно екстенсивний ріст. Вона була спрямована на  подолання дефіциту кадрів, пошук додаткових джерел робочої сили для укомплектування зростаючого числа робочих місць. Це призвело до майже повного вичерпання трудових ресурсів і надмірного залучення в народне господарство жінок й осіб пенсійного віку з обмеженою працездатністю. У СРСР тривалий час існувало таке явище, як нераціональна надзайнятість. При цьому на підприємствах та в організаціях мав місце роздутий управлінський і допоміжний персонал, кількість вакантних робочих місць у виробничій сфері обчислювалася мільйонами й одночасно існувало безробіття.

Перехід до ринкової економіки неминуче призвів до великих змін у використанні трудових ресурсів. З перебудовою господарського життя країни виявилося багато факторів, що впливають на якісні характеристики ринку робочої сили. Згортання діяльності центральних відомств і галузевих міністерств, розрив вертикальних і горизонтальних економічних зв'язків, що були встановлені в умовах командно-адміністративної системи без врахування інтересів територій і трудових колективів, різке погіршення соціально-економічного положення й загострення  міжреспубліканського (у межах СНД) руху населення негативно позначилося на ефективності використання накопиченого виробничого потенціалу, збалансованому забезпеченні працездатного населення робочими місцями, сприяло виникненню локальних вогнищ безробіття.  

Відродження багатоукладної економіки, надання підприємствам повної господарської самостійності, а в цілому, всебічна демократизація спричинили великі зміни в теоретичних підходах до проблем зайнятості. Головний їхній напрямок - перетворення працівника з безсуб'єктного ресурсу командно-адміністративної господарської системи на суб'єкта економічного життя. На ринку праці такий працівник вже не виступає в якості безправного, а має певний вибір способу свого існування. Нарешті суспільство визнало право працівника на самостійні дії не тільки на папері, як це було за радянської влади, але й на ділі.

У зв'язку із цим, нового осмислення зажадало таке економічне поняття, як повна зайнятість. Донедавна вона прирівнювалася до загальної, поголовної, тотальної. Її забезпечення розумілося насамперед як завдання змусити працювати всіх і кожного, а не задовольнити попит на робочі місця. У нових економічних умовах потрібна вже не просто зайнятість, а зайнятість ефективна. У міру поглиблення економічної реформи формується ринок праці, заснований на виключному праві людини розпоряджатися своїми здібностями до праці й такий, що регулюється збалансованістю попиту та пропозиції робочої сили. На відміну від командного розподілу й перерозподілу трудових ресурсів, ринок праці регулює особисте право громадян на працю й підвищує його економічний статус у суспільстві. Тепер кожна людина сама добровільно обирає форму зайнятості, вид діяльності й професію. Ніхто не має права примушувати людину до праці адміністративними заходами. Повна зайнятість - мета, до якої необхідно прагнути. Вона досягається тоді, коли попит на робочу силу збігається з її пропозицією. Але це скороминуще явище, яке постійно буде порушуватися через зміни потреб суспільства, структури виробництва.

Метою даної роботи є вивчення причин безробіття, його особливостей у розвитку економіки України, методів його запобігання  та боротьби з ним. Відповідно до зазначеної мети були поставлені та розв’язані наступні завдання:

-         розглянути безробіття як макроекономічне явище, виявити його причини  та вивчити особливості різних видів;

-         проаналізувати рівень безробіття в Україні, виявити його причини та розглянути можливі шляхи вирішення проблеми.

Під час написання даної курсової роботи використовувалися наступні наукові методи досліджень: метод наукової абстракції (під час визначення категорій теми), аналіз (під час проведення статистичного аналізу), метод порівняння (під час співставлення рівня безробіття та інших показників в Україні та країнах східної Європи тощо), метод узагальнення (під час написання висновків) також графічний та табличний метод.    

Інтенсивність вивільнення й перерозподілу робочої сили залежить від безлічі факторів, головні з яких - зміна форм власності, ліквідація нерентабельних і неконкурентоспроможних підприємств і виробництв, структурна перебудова.  Тому дані процеси, що зачіпають корінні інтереси всіх верств населення, умови їхньої зайнятості, обов'язково повинні регулюватися.  Необхідна активна державна політика в сфері зайнятості й трудових відносин.

Курсова робота складається з трьох розділів, містить 14 формул, 11 таблиць та 6 рисунків.

РОЗДІЛ І

МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ БЕЗРОБІТТЯ

1.1.           Сутність безробіття

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового продукту (ВВП). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття – головні індикатори макроекономічної нестабільності. Розглянемо сутність та економічній зміст одного з цих понять, в даному випадку це безробіття, та деяких інших понять, пов’язаних із ним. Безробіття є протилежною до зайнятості стороною ринку робочої сили.

Рівень безробіття (за методологією МОП) визначається як відношення (у відсотках) кількості безробітних віком 15–70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку або  відповідної соціально-демографічної ознаки:

                                                         (1.1.),

де u – рівень фактичного безробіття;

Б – кількість безробітних;

РС – робоча сила (кількість економічно активного населення)

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону "Про зайнятість населення" законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані в центрах зайнятості, шукають роботу і здатні приступити до праці.

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної служби зайнятості.

Аналіз причин виникнення безробіття дає багато економічних шкіл. Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина ХІХ століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає, чи хоча б зменшується, незважаючи на те що ріст капіталу відбувається ще більш високими темпами [3, с. 27].

Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить безробіття постійним супутником розвитку ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади змінюють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних [6, с. 198].

Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тому, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову – безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвинутому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вона перетворилася в інвестиції необхідно мати визначений рівень так названого ефективного попиту, споживчого й інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.[8, с. 176]

Цікаве трактування безробіття видатного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував наступну тезу: «На ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці».

Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал (діє принцип: краще взяти одного на роботу і добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловік з меншою зарплатою). У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував наступну думку: «Загальне скорочення грошової заробітної плати здатне стимулювати зайнятість».

Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття. Та й статистика не підтверджує положення про те, що армія безробітних завжди поповнюється за рахунок працівників з порівняно низьким рівнем заробітної плати.

Функціонування ринкової економічної системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників робочої сили) і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється найбільш ефективним в умовах існування певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економічними і соціально-демографічними особливостями регіону [9, с. 83]. Але штучна підтримка високого, економічно невиправданого рівня зайнятості неминуче супроводжуються низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення економічного розшарування суспільства, зубожіння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхідністю забезпечення не-маєтних, нарешті, практично неминучі соціальні конфлікти.

1.2.           Види безробіття

Величина безробіття визначається як різниця між ро­бочою силою і зайнятими. Безробіття вважається, з одного боку,  важливим сти­мулятором працюючою населення, а з іншого — великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю.

Розрізняють дві основних форми безробіття: природне та вимушене.

Природне безробіття – це частка безробітніх, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.

Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди  працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.

На природний рівень впливають також система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо. Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.

Природне безробіття поділяють за видами на:  фрикційне, інституціональне, структурне.

Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіона (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака – низька тривалість. Так, в США в кінці 80-х років приблизно 50% безробітних були такими менш ніж 5 тижнів, а 80% безробітніх – приблизно 14 тижнів. Це говорить про те, що американське безробіття по природі в значній мірі носить фрикційний характер, що свідчить про достатньо високу ефективність ринку робочої сили, нормальний процес перерозподілу ресурсів в економіці, а не про серйозну соціальну проблему. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм.

Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести  «природжених дармоїдів»  (бомжі тощо), для яких життя без домівки – своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітніх нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.

Інституціональне безробіття — складова частина фрикційного безробіття. Це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно пов’язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи тощо призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.

Структурне безробіття виникає в результаті порушення рівноваги між попитом на робочу силу і пропозицією праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. У 90-ті роки в Україні та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого – з’явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний прогрес  завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп’ютерів, лазерних дисків). В результаті змінюється структура попиту на робочу силу й люди, що володіють тепер вже непотрібними професіями стають безробітними.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим,  що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.

Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:

-    плинне безробіття – це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;

-   приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному ви­робництві, а також в неповній зайнятості (там, де праців­ників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми);

-  сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо);

-  циклічне — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.

Рівень циклічного безробіття uц визначається як різниця між фактичним u і природним u* рівнями безробіття (1.1):

                                             uц = u – u*                                                    (1.2)

Циклічне безробіття свідчить про неповне використання виробничих ресурсів. В цьому випадку фактичний об’єм національного виробництва Yf нижче потенційного Y*. Якщо ж фактичний рівень ВВП дорівнює потенційному Yf = Y* , то природний рівень безробіття дорівнює фактичному u = u*. В цьому випадку циклічного безробіття немає.

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

- економічне безробіття має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, збанкрутінням частини товаровиробників у процесі кон­курентної боротьби;

- молодіжне безробіття характеризується непропор­ційно високою питомою вагою молоді (віком 16 - 24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функ­ціонального безробіття.

Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

1.3 Причини безробіття

В історії економічної науки не раз вживали спроби з'ясувати причини безробіття. Одним з перших таку спробу зробив французький економіст - Ж.Б.Сей. Він розглянув ринок праці як окремий випадок  закону  попиту  та  пропозиції (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Модель ринку праці

На рисунку 1.1. початкова рівновага між попитом і пропозицією на робочу силу в точці T забезпечується рівноважною зарплатою на рівні W. Якщо через зовнішні причини зарплата збільшиться до W, то попит на робочу силу впаде до N, а її пропозиція збільшиться до N.  Внаслідок цього виникає безробіття:       S> D. Висновок  із  закону  Ж. Б. Сея  досить  зрозумілий  і  простий:  причина  безробіття - надмірно  високий  рівень  заробітної  плати.

Цю теорію у своїх працях спростував Томас  Мальтус. Він вважав, що й  капітал й населення протягом значного періоду часу можуть  бути  надлишковими  стосовно  попиту  на  продукцію. Причиною падіння попиту є скорочення  особистих доходів, а зменшення цих доходів викликається демографічними  причинами: темпи росту народонаселення перевищують темпи зростання  виробництва.  Отже,  причину  безробіття він вбачав у надмірно  швидкому  збільшенні населення.  Сучасний  досвід  соціального  розвитку  показав,  що  в  багатьох  високорозвинених  країнах за низької народжуваності й скорочення  населення безробіття  існує, отже, причина  безробіття  в іншому.

Нові  підходи  до  даної проблеми  були  представлені  у  відомій  роботі  англійського  економіста О. Філліпса. Узагальнивши  статистичні  дані  по  Великобританії  за  1861-1957  рр.,  автор  побудував  криву, що  характеризує  взаємозв'язок  між  середньорічним  ростом  заробітної  плати  й  безробіттям.  Цей  взаємозв'язок  виявився  зворотним:  якщо  заробіток зростав швидко,  безробіття  було невеликим, і навпаки.  Крива О. Філліпса (рис. 1.2.) виявилася  ввігнутою  щодо  осі  ординат:  тому  самому  збільшенню  заробітної  плати  відповідало  порівняно  невелике  скорочення  безробіття   при  низькому  її  рівні  й  значне - при  високому:

Рис. 1.2. Крива Філліпса

              Сам  О. Філліпс  вкрай  обережно  підійшов  до  інтерпретації  виведеної  ним  залежності, вказуючи,  що  для  остаточних  висновків  необхідне  більш  детальне  дослідження  взаємозв'язку  між  безробіттям   і  ставками  заробітної  плати.  Однак  послідовники  Дж. М. Кейнса  стали  пов’язувати  криву                 О. Філліпса  з  ростом  цін, а,  отже - з  інфляцією.  На  вісі  ординат  стали  відкладати  вже  не  приріст  номінальної  заробітної  плати,  а  приріст  цін,  рівень  інфляції,  вважаючи,  що  ріст  зарплати  автоматично  веде до підвищення цін, до  інфляції.  Тепер  для  збільшення  зайнятості  стали  рекомендувати  збільшення  інфляції  в  межах  керованості. 

Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс в “Капіталі” (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса й вартість засобів виробництва, що припадають на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу зростає, то безробіття зникає, або хоча б розсмоктується, незважаючи на те, що ріст капіталу відбувається ще більш високими темпами.

Виведення безробіття із циклічного розвитку економіки стало після Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми й спади змінюють один одного, наслідком цього стає вивільнення робочої сили й згортання виробництва, збільшення армії безробітних.

Загальний  висновок  по першому розділу полягає  в  тому,  що  сама  ринкова  форма  організації  господарства  неминуче  породжує  безробіття,  вона  неминуче  припускає:             

1)     руйнування  частини  підприємств;

2)     нагромадження  капіталу  в  умовах  технічного  й  наукового  прогресу;

3)     диспропорційність  у  динаміку  споживання,  заощаджень  й  інвестицій;

4)     циклічний  характер  виробництва;

5)     недосконалість  конкуренції  на  сучасному  ринку  в  цілому  й  насамперед  на  ринку  праці.

РОЗДІЛ 2

ВТРАТИ ВІД БЕЗРОБІТТЯ

2.1. Втрати від безробіття

В попередньому розділі було розглянуто сутність безробіття, його види. В даному розділі ми розглянемо безробіття як соціально-економічне явище, яким чином воно впливає на життя населення.

Надмірне безробіття призводить до значних економічних та соціальних втрат. Головна "ціна" безробіття — не випущена продукція. Коли економіка не в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто хоче і може працювати, потенціальне виробництво втрачається безповоротно. Безробіття на дає змоги суспільству постійно рухатися вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Цю втрачену продукцію можна визначити в як розрив ВВП. Чим більший рівень безробіття, тим значнішим буде відставання ВВП.