Макроекономічна політика у відкритій економіці

ВСТУП

Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб’єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави. Актуальність теми у сучасних умовах досить важлива, через те що, зовнішня торгівля складає основу торгівлі між країнами. У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Метою курсової роботи є аналіз функціонування відкритої економіки. Реалізація поставленої мети обумовила необхідність вирішення в роботі наступних завдань:

розглянути теоретичну сутність макроекономічної політики;
розглянути вплив макроекономічної політики на світове господарство та національну економіку;
проаналізувати загальні показники зовнішньої торгівлі України;
розглянути проблеми зовнішньоекономічної діяльності України та розробити шляхи її вдосконалення.

Предметом курсової роботи є макроекономічна політика у відкритій економіці.

Об’єктом дослідження є механізм дії та наслідки економічної політики у відкритій економіці. Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові документи України, матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України, Рахункової палати України, державних статистичних органів країн-торговельних партнерів України, їх міністерств та центральних банків, ОЕСР, СОТ, монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

Поняття та економічна сутність макроекономічної політики.

У широкому сенсі політикою прийнято вважати набір правил та регулювань, що встановлюються особами, які приймають рішення для досягнення певних цілей.

Макроекономічна політика - це набір правил та регулювань, що призначені для впливу і контролю макроекономічних змінних. До цих змінних належать: національний дохід, рівень безробіття, ріст виробництва, загальний рівень заробітної плати, цін та процентних ставок. Регулятивна політика є макроекономічною, коли вона спрямована на загальний рівень економічної діяльності. Фіскальна політика є макроекономічною, коли уряд змінює свої сукупні видатки та збір податків, щоб звести бюджет з дефіцитом, надлишком чи рівноважний. Мікроекономічна політика - це набір правил та регулювань, що призначені для впливу на мікроекономічні змінні. До цих змінних належать, наприклад, розподіл національного доходу, зайнятість у сільському господарстві, ціна автомобілів, процентні ставки по державних облігаціях. Регулятивна політика є мікроекономічною, коли вона спрямована на специфічну економічну поведінку та діяльність. Фіскальна політика є мікроекономічною, коли уряд перерозподіляє певні витрати, або встановлює певні специфічні податки. Зовнішньоекономічна політика держави – це цілеспрямована діяльність держави по формуванню і використанню ЗЕЗ для зміцнення свого потенціалу і ефективної участі у світовій торгівлі. Принципи ЗЕП:

перехід суб’єктів ЗЕД від разових до постійних ЗЕЗ;
орієнтація ЗЕД на довгострокову перспективу;
захист українського ринку і стимулювання економіки;

розподіл функцій здійснення ЗЕП між державою і окремими суб’єктами;

розгляд ЗЕП як важливої складової всієї зовнішньої політики України.

Основне завдання ЗЕП: створення сприятливих умов для українських експортерів на світовому ринку; активізація ЗЕЗ для України. Класифікація ЗЕП в часовому аспекті: 1) поточна ЗЕП – полягає в оперативному регулюванні ЗЕЗ; 2) довгострокова ЗЕП – спрямована на вирішення великих справ, вимагає великих втрат. В просторовому аспекті: ЗЕП визначає дії держави по основних напрямках впливу на світову та національну економіку: 1) зовнішньоторговельна ЗЕП; 2) зовнішньо інвестиційна; 3) валютна політика; 4) митна ЗЕП. Зовнішньоторговельна політика регулює відносини України в сфері торгівлі. Ці відносини базуються на основних загальновизнаних принципах і стандартах. Включає:

експортна політика – спрямована на сприяння конкурентоспроможності українських товарів на світовому ринку та стимулювання виробництва шляхом:

державних замовлень;

державного фінансування;
кредитування; - імпортна політика – спрямована на регулювання ввозу на територію України товарів, робіт, послуг та інтелектуальної власності.

Інструменти:

пряме обмеження імпорту з метою захисту української економіки (ліцензування, контингентування);
антидемпінгові та компенсаційні мита;
адміністративні формальності (технічні стандарти, екологічні умови). Мета зовнішньоекономічної політики – це покращення становища країни у світовому господарстві, участь у міжнародному поділі праці, підтримка вітчизняних товаровиробників на світових ринках та ринках третіх країн та їх захист на внутрішньому ринку. Головне стратегічне завдання зовнішньоекономічної політики це створення сприятливих зовнішньоекономічних умов для розширеного відтворення всередині країни. Державне регулювання зовнішньоекономічною діяльністю охоплює сферу зовнішньоекономічного співробітництва, сферу зовнішньої торгівлі, валютну політику держави. Набір інструментів зовнішньоекономічної політики – це засоби щодо стимулювання експортерів (кредитування експорту; пільги митні та податкові щодо експортерів; субсидіювання та державні гарантії під експортні поставки), імпортні або експортні обмеження (митні тарифи, квоти, антидемпінгові розслідування, встановлення технологічних та екологічних нормативів та стандартів), засоби по залученню або обмеженню доступу іноземних інвестицій в економіку країни, зміна торгівельних мит, членство в міжнародних організаціях, створення особистих митних режимів або преференцій, митні союзи. Зовнішньоекономічні зв'язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку. Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України. Правову основу для практичного здійснення зовнішньоекономічної політики створюють Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (квітень 1991 р.), «Про вільні економічні зони» (жовтень 1992 р.), «Про іноземні інвестиції» (березень 1993 р.). Концепція Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» ґрунтується на використанні можливостей ринкової економіки, яка поступово утверджується в державі. В Законі докладно опрацьовано механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який повинен забезпечити прогресивні структурні зрушення в економіці та сприятливі умови її залучення до світового поділу праці разом із збереженням господарського збалансування та рівноваги внутрішнього ринку України. Міжнародні зв'язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв'язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики. Суб'єкти господарської діяльності України, державні органи та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються певними принципами, які встановлено Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність». До таких принципів належать: 1) Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Він полягає у виключному праві народу України самостійно і не залеж-но здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин. 2) Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України; обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Світове господарство та національна економіка.

Світове господарство як система складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зовнішнім закономірностям. Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвиваються, та держав перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існування світового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил та поглиблення поділу праці. Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як: 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв. Перший критерій - рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами - стосується структури виробництва, характеру чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації. Наприклад, відчутна різниця в рівнях розвитку продуктивних сил окремих країн зумовлює різні можливості їх щодо міжнародної спеціалізації, особливо в галузях обробної промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської взаємодії, встановлення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн з метою виробництва певної кінцевої продукції. Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової економіки запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією тощо, решта країн відчуває дефіцит ресурсів розвитку, не підготовлена до вирішення проблем комплексної модернізації. Це, безумовно, утруднює стикування економічних структур різних країн. Головним каналом міжнародних зв'язків стають комп'ютерні системи. Так, у США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн. одиниць документів зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю паперовою архаїкою виявляється неспроможною нагромадити і використати необхідну інформацію. Інформаційно-комп'ютерна технологія є основою сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер виробничого процесу, так і галузева структура економіки. У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює технічну диференціацію підсистем і, як наслідок, їхню соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і міжгалузеве переливання робочої сили є самостійними факторами зростання ефективності виробництва, особливо в промисловості. У країнах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10- 15 років чітко виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з високим рівнем трудоємності виробництва (харчова, текстильна, швейна тощо), а також в капіталоємних галузях (металургія). Однак паралельно зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва (приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою. У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обміну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і непрямий взаємовплив - демонстраційний ефект господарювання. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишається суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започаткований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-економічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегативних показниках - валовому внутрішньому продукті на душу населення та особистому споживанні на душу населення. Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем - специфіку багатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високоінтегроване. У країнах ринкової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є характерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народному господарстві цих країн неоднакова; Досить суттєво відрізняється вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Сучасні товарні форми також диференційовані за рівнем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо). Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного господарства. Третій критерій - особливості державного регулювання господарського життя. Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки відбивається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не виділена з колективу (общинне, патріархальне господарство або суцільне одержавлення економіки), свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічних форм і методів організації господарства, запроваджуваних державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин. Слід зазначити, що такий стан відтворюється, оскільки у спробах вирішити соціально-економічні проблеми переважають методи тотального перерозподілу національного доходу, які спричинюють потребу в громіздкому прошарку управлінців. Це блокує саморегулювання економіки (у країнах, що розвиваються) чи перехід від простих до більш складних, але водночас менш стійких форм ринкової організації (у країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки).

1.3. Структура макроекономічних відносин та політичний устрій галузей в Україні

Оцінка макроекономічної ситуації в Україні в I півріччі 2011 року свідчить про закріплення тенденцій відновлення реального сектора, стабілізацію ситуації в банківській системі країни, поліпшення стану державних і муніципальних фінансів. При цьому на динаміку та перспективи розвитку вітчизняної економіки продовжують чинити тиск традиційні ризики:

залежність динаміки розвитку реального сектора економіки України від кон'юнктури на світових товарних і сировинних ринках, а також від можливих коливань попиту на продукцію вітчизняного експорту;
зростання обсягу державного боргу і витрат на його обслуговування при збереженні необхідності в нових запозиченнях з метою забезпечення достатнього рівня ліквідності державного бюджету та погашення запозичень, залучених у попередні бюджетні періоди;
висока питома вага у витратній частині державного бюджету поточних першочергових витрат, які не підлягають скороченню, а також витрат по фінансуванню опосередкованого бюджетного дефіциту (дефіцит Пенсійного фонду та компенсації НАК«Нафтогаз Україна» різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації), що чинить тиск на збалансованість бюджетних показників;
негативне сальдо торгового балансу, що чинить тиск на платіжний баланс і показники зовнішньої ліквідності, що ймовірно, призведе до подальшого нарощування валового зовнішнього боргу;
висока чутливість банківської системи Україні до системних та індивідуальних ризиків, що стримує відновлення банківського ринку.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

2.1. Загальні тенденції зовнішньоекономічної діяльності України.

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння. Тому нині важко назвати країну, яка б не була суб'єктом міжнародних економічних відносин і не зазнавала впливу зовнішнього (міжнародного) середовища. Розглянемо стан та основні зміни, які відбулися у зовнішньоекономічній діяльності України у 2010 році. Обсяг експорту товарів та послуг України за 2010р. становив 63067,1 млн.дол. США, імпорту - 66180,2 млн.дол. Порівняно з 2009р. експорт збільшився на 27,9 %, а імпорт - на 30,8 %. Негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 3113,1 млн.дол. (за 2009р. також негативне - 1312,6 млн.дол.). Таким чином, сальдо зовнішньоторговельного балансу погіршилося. Слід відмітити, що за умов від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі та нерозвинутого внутрішнього ринку проблема відображення негативних тенденцій у зовнішньоекономічній діяльності на соціально-економічному становищі у цілому набуває значної актуальності. У 2010р. обсяги експорту та імпорту товарів України становили відповідно 51430,5 млн.дол. США та 60739,9 млн.дол. і збільшились порівняно з 2009р. на 29,6 % та на 33,7 %. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 9309,4 млн.дол. (за 2009р. також від'ємне - 5737,4 млн. дол.). На формування від'ємного сальдо вплинули окремі товарні групи: енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки (-15941,3 млн.дол.), наземні транспортні засоби, крім залізничних (-2780 млн.дол.) та полімерні матеріали, пластмаси (-2355,1 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту склав 0,85 (у 2009р. - 0,87). Зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснювала з партнерами із 217 країн світу. За 2009 р. експорт товарів становив 39702,9 млн. дол. США, імпорт – 45435,6 млн. дол., що складало відповідно 59,3% та 53,1% від обсягів 2008 року. Від’ємне сальдо становило 5732,7 млн. дол. (за 2008 р. – також від’ємне 18580,9 млн. дол.).

Рис. 2.1. Обсяги зовнішньої торгівлі товарами, 2008–2009 рр.

Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції товарами з партнерами із 213 країн світу. До країн СНД було експортовано 33,9% усіх товарів, до країн ЄС – 23,9% (у 2008 р. – відповідно 34,6% та 27,1%). Із країн СНД імпортовано 43,3% усіх товарів, з країн ЄС – 33,9% (у 2008 р. – відповідно 39% та 33,8%). Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації – 21,4%, Туреччини – 5,4%, Китаю та Казахстану – по 3,6%, Білорусі – 3,2%, Німеччини та Італії – по 3,1% від загального обсягу експорту. Найактивніше здійснювали експортно-імпортні операції з товарами та послугами підприємства м. Києва, Донецької, Дніпропетровської, Одеської та Київської областей. У 2010р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5986,0 млн.дол. США прямих інвестицій: із країн ЄС надійшло 4605,8 млн.дол. (76,9 % загального обсягу), із країн СНД - 849,2 млн.дол. (14,2 %), з інших країн світу - 531,0 млн.дол. (8,9 %). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 809,7 млн.дол. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, які становили 5684,8 млн.дол. (95,0 % вкладеного обсягу). Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 2010р. становив 4655,0 млн.дол. Зросли обсяги капіталу з Кіпру на 909,3 млн.дол., Російської Федерації - на 836,4 млн.дол., Нідерландів - на 753,3 млн.дол., Франції - на 736,3 млн.дол., Німеччини - на 475,0 млн.дол. і Швеції - на 454,1 млн.дол. Зазначені країни забезпечили майже 90% приросту іноземного капіталу в Україні. За рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн і вилучення інвестицій зменшились обсяги капіталу інвесторів зі Сполучених Штатів Америки на 116,7 млн.дол. та Ізраїлю - на 12,8 млн.дол., капітал інвесторів з Норвегії та Ісландії зменшився на 71,3 млн.дол. та на 29,3 млн.дол. відповідно за рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн. Отже, зовнішньоекономічна діяльність є важливою і невід'ємною частиною господарської діяльності усіх учасників ринкових відносин. Формування ринкових відносин в національній економіці не можливе без здійснення відповідних економічних реформ та включення України у світові інтеграційні процеси і особлива роль при вирішенні цих проблем належить зовнішньоекономічній діяльності.

Аналіз експортного потенціалу України 2008-2011рр.

Зовнішня торгівля України у період 2008-2010 рр. розвивалася під впливом двох визначальних подій: членства у СОТ, набутого у 2008 р., та світової фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. Членство в СОТ надало національним експортерам низку переваг, пов’язаних зі скасуванням квотування експорту української металопродукції, зменшенням антидемпінгових обмежень тощо. Разом з тим, зміцнення позицій України на зовнішніх ринках не змогло відвернути обвальне скорочення обсягів експорту України. Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у четвертому кварталі 2008 року, коли воно склало 33 % порівняно з попереднім кварталом, тоді як загалом у світі аналогічний показник становив 20 %. Така ситуація значною мірою була спричинена зниженням попиту на традиційні експортні товари України (металопродукцію, хімічну та сільськогосподарську продукцію). Водночас - внаслідок девальвації національної валюти та падіння купівельної спроможності населення - суттєвого скорочення також зазнав імпорт . Перші ознаки відновлення світової економіки, підвищення цін на продукцію чорної металургії та сировинні ресурси сприяли збільшенню вартісних обсягів товарного експорту України. Аналіз щомісячних даних щодо зовнішньої торгівлі товарами України свідчить, що позитивна динаміка експортно-імпортних операцій поступово відновлюється після різкого падіння внаслідок світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. Особливо відчутним цей процес став у 2010 році − на початку 2011 року. Так, у 2010 році товарний експорт України збільшився на 29,2 % порівняно з попереднім роком і склав 52,2 млрд. дол. США. Зростання експортних поставок відбувалося як за рахунок цінового фактору (на 18,1 %), так і завдяки нарощуванню фізичних обсягів зовнішніх поставок (на 9,7 %) Насамперед це пов’язано з відновленням зовнішнього попиту: за оцінками експертів МВФ, обсяги світової торгівлі в 2010 році зросли на 12 %. При цьому варто зауважити, що членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар’єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду, кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та соняшникової олії, що дозволило експортерам суттєво наростити обсяги експорту даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі. Ключовими чинниками пожвавлення експортної діяльності в Україні у посткризовий період стали: - зростання попиту на традиційні товари експортної спеціалізації України на ринках країн; - торговельних партнерів, що обумовлено більш ефективними антикризовими заходами та швидшим відновленням після кризи;

- зростання світових цін на сільськогосподарську та промислову сировину (ціни на залізну руду за період із грудня 2009 р. по грудень 2010 р. зросли на 80,2 %, пшеницю – на 48,8 %, олію – на 29,4 %); - позитивна динаміка промислового виробництва, продовження реалізації технологічних модернізаційних проектів та розвиток інвестиційної діяльності у країнах СНД та Азії, що сформувало попит на продукцію українського машинобудування (зокрема, збільшення обсягів експорту транспортного обладнання відбулося у 2010 р. переважно за рахунок нарощування поставок до Росії) та сировинні товари вітчизняного виробництва; - зняття торговельних обмежень ЄС та інших країнами; - торговельними партнерами по відношенню до українського металопрокату, олії, хімічної продукції; зокрема у 2010 р. обсяги зовнішніх поставок соняшникової олії досягли 44 % від світового експорту цього виду продукції. Сукупність вищенаведених факторів, що визначали торговельну діяльність України протягом 2010 р., сприяла двократному зростанню порівняно з 2009 р. обсягів експорту транспортних засобів та шляхового обладнання, що забезпечило 4,2 в. п. приросту товарного експорту, а також мінеральних продуктів – на 72,6 %, що обумовило 7,1 в. п. приросту товарного експорту. Разом з тим, у 2010 році зберігається тенденція дефіцитності зовнішньоторговельного балансу, що свідчить про неефективну модель експортної спеціалізації вітчизняних виробників у поєднанні з браком конкурентоспроможного імпортозамінного виробництва. Водночас реалізація потенціалу зростання вітчизняного експорту впродовж 2008-2010 рр. гальмувалася низкою чинників внутрішнього та зовнішнього походження, серед яких: - різке погіршення стану світових товарних ринків у другій половині 2008 року – першій половині 2009 року під час загострення світової фінансової кризи, що проявилося, зокрема, у зниженні цін на чорні метали та одночасному підвищенні рівня цін на енергоносії (природний газ, нафту) в результаті зростання світового енергетичного попиту та підвищення Російською Федерацією експортного мита на вуглеводні; - зниження попиту на міжнародних ринках продукції інвестиційного спрямування (через зниження обсягів виробничої діяльності) у низці країн –торговельних партнерів України, зокрема, в країнах СНД та ЄС; - девальвація національних валют низки країн світу (включаючи Україну) протягом 2008-2009 рр., з наступним переважанням ревальваційних тенденцій на вітчизняному валютному ринку (реальний ефективний курс гривні зріс протягом 2010 р. на 9 %), а також стагнації окремих сегментів світового ринку, що призвело до зниження рівня цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на міжнародних ринках; - активізація протекціоністських заходів на світових ринках та, зокрема, з боку торговельних партнерів по відношенню до України; - зниження обсягів експорту сільськогосподарської продукції у 2010 р. на 0,8 % порівняно з 2009 р. (в тому числі пшениці – на 30,6 %) у результаті низької врожайності зернових та запровадження зовнішньоторговельних обмежень; - низька пропускна спроможність прикордонної транспортної інфраструктури, що суттєво обмежила можливості швидкого реагування на пожвавлення зовнішнього попиту, обумовивши високі альтернативні втрати вітчизняних експортних виробництв.

Аналіз імпорту України за 2008-2011рр.

Якщо рівень сконцентрованості товарної структури експорту є доволі різнорідним за групами країн та окремими країнами світу (цей показник, до речі, є важливим індикатором рівня міжнародної конкурентоспроможності країни на світовому ринку), то рівень концентрації товарної структури імпорту є фактично однаковим для усіх країн світу, що свідчить про значно вищий досягнутий на сьогодні рівень глобалізації ринків, аніж виробничої сфери Економіка України на початку 2000-х років демонструвала доволі високий рівень концентрації імпорту, що різко перевищував світовий показник, проте за період економічного зростання відбулася швидка конвергенція із загальними тенденціями у цій сфері: лише за 4 роки – з 2002 по 2006 рік – рівень концентрації товарного імпорту знизився майже вдвічі (з 0,21 до 0,12). Це обумовлено зростанням у структурі імпорту питомої ваги споживчих товарів за одночасного скорочення частки мінеральних продуктів з 42-45 % у 2000-2001 рр. до 30-34 % у 2008-2010 рр. Очевидно, що такі зрушення є наслідком лібералізації режиму зовнішньої торгівлі України, а також випереджаючого зростання реальних доходів населення порівняно з динамікою реального ВВП України у період економічного зростання 2000-2007 рр. Водночас транзитивні економіки, включаючи і Україну, продемонстрували доволі відмінні закономірності у сфері диверсифікації експорту. І хоча, як зазначалося вище, рівень концентрації товарного експорту України, а значить і його залежності від зовнішніх факторів, є значно нижчим, порівняно з транзитивними економіками, проте тенденції формування його структури в даний час суттєво відрізняються від загальносвітових. Така ситуація обумовлена інертним характером розвитку національної економіки, яка не схильна до самооновлення на інноваційній високотехнологічній основі. Імпортна товарна диверсифікація в Україні має тенденцію до зближення із загальносвітовими процесами. Так, якщо у 2000-2001 роках коефіцієнт диверсифікації структури товарного імпорту України складав 0,44-0,46, після вступу до СОТ він став майже на 30 % нижчим – лише 0,32-0,35 у 2008-2009 рр. В 2008 році, першому році членства України в СОТ, в порівнянні до попереднього року, експорт зріс на 35,5 % а імпорт на 41,1 %. Водночас не є можливим в повній мірі виокремити в цьому зростанні частку, спричинену саме впливом приєднання до СОТ. Так, в 2007 році в порівнянні з 2000 роком, тобто в роки, коли Україна не була членом СОТ, за даними Державної служби статистики України експорт товарів (у доларовому вираженні) зріс на 338 %, а імпорт на 434 %, середній щорічний приріст складав відповідно 19 % і 24 %. У 2009 році найбільшу питому вагу в загальному обсязі імпорту мали Російська Федерація - 36,5 % (енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, механічні машини, чорні метали), Китай - 7,7 % (механічні та електричні машини, взуття, полімерні матеріали, пластмаси, одяг текстильний та трикотажний), Німеччина - 7,6 % (механічні та електричні машини, наземні транспортні засоби, крім залізничних, фармацевтична продукція, полімерні матеріали, пластмаси), Польща - 4,6 %, Білорусь - 4,2 %, США - 2,9 % та Італія - 2,3 %. Основу товарної структури зовнішньої торгівлі України становили мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, механічні та електричні машини, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості, транспортні засоби та шляхове обладнання, продукти рослинного походження.

РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАХОДІВ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України.

Зовнішньоекономічна діяльність в кожній країні має свої особливості, що зумовлені загальним економічним становищем країни, політичним спрямуванням, формою устрою, певними культурними особливостями та традиціями ведення бізнесу, що складалися протягом століть. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні також має ряд характерних особливостей зумовлених не лише зазначеними факторами, а й проблемами постсоціалістичних перетворень. Серед численної кількості проблем та перешкод на шляху розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні, можна визначити такі: 1. Більш високий рівень державного регулювання у порівнянні з іншими країнами, що несе за собою проблеми в узгодженні різних питань у міністерствах, відомствах, місцевих адміністраціях та передбачає чималі витрати часу і зусиль суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Високий рівень бюрократії в нашій країні є одним з найбільш гальмуючих факторів розвитку зовнішньоекономічних відносин. 2. Нестабільність законодавства в цілому та законодавчої бази відносно здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Якщо на перших етапах незалежності України переважала лібералізація міжнародного бізнесу, то в останні роки дедалі більшу роль відіграє протекціонізм. Це ускладнює розробку довгострокових стратегій для підприємства. 3. Політична та економічна нестабільність в державі. Це визначальні фактори розвитку міжнародних відносин, зв’язків, зовнішньоторгівельної політики, які потрібно розглядати системно, так як зовнішньоекономічна діяльність є структурним елементом загальнодержавних процесів. 4. Недостатньо розвинута система міжнародних банківських розрахунків, що гальмує рух валютних потоків українських учасників світового ринку, підвищує рівень кредитних і валютних ризиків та ін. 5. Низький імідж українських підприємств як міжнародних партнерів на закордонних ринках. Добре відомо, що керівники зовнішньоекономічних підрозділів і підприємств у цілому проводять міжнародні операції за процедурами, далекими від світових стандартів. У цьому розрізі особливо велика роль відводиться тіньовим капіталам та прибуткам. 6. Низька конкурентоспроможність продукції вітчизняного виробництва, що більшою мірою зумовлена недостатнім рівнем якості в порівнянні з іноземними товарами-аналогами. 7. Недостатня кваліфікація персоналу, зайнятого в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю. Зокрема, це визначається не відповідністю рівня освіти в Україні порівняно з міжнародними стандартами. Проблеми зовнішньоекономічної діяльності в Україні, визначають необхідність здійснення певних державних перетворень та проведення прогресивних, інноваційних заходів, які б дали змогу вийти на новий рівень розвитку як міжнародних відносин так і країни в цілому. На підставі виявлених проблем, можна сформулювати основні стратегічні заходи щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності в Україні: 1. Визначення основних пріоритетів розвитку країни та формування законодавчої бази зовнішньоекономічної діяльності відповідно до державних інтересів, а не інтересів окремих суб’єктів. 2. Створення потужного експортного сектору завдяки високотехнологічним, наукомістким галузям машинобудування, агропромисловому комплексу, видобувній та металургійній галузі промисловості. 3. Зміцнення та забезпечення конвертованості національної валюти. 4. Створення гнучкої податкової, цінової, депозитної, кредитної, фінансової та валютної політики, що стимулює диверсифікацію експортно-імпортних операції. 5. Залучення іноземних інвестицій на вигідних засадах для економіки країни та за умов оптимального контролю з боку державних органів, який би забезпечував недопущення недобросовісного ведення бізнесу з боку іноземних суб’єктів. 6. Формування розгалуженої системи зовнішньоекономічного менеджменту (банки, біржа, страхові компанії, консалтинг, аудит, лізинг). 7. Інтеграція економіки в європейські та світові господарські об’єднання і організації. Здійснення таких кроків з боку держави повинно бути виваженим та прогнозованим, так як наша «хитка» економіка може бути неспроможна витримати «наполегливий» вплив цих об’єднань. 8. Використання новітніх технологій в усіх галузях народного господарства, перейняття іноземного досвіду як розвинених країн, так і тих що розвиваються. Впровадження нових методів навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів всіх напрямів. Це далеко не повний перелік заходів, які повинна здійснити держава на шляху розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Вище перелічені проблеми та перешкоди розвитку зовнішньоекономічної діяльності не є вичерпними, адже тема досліджена лише на макрорівні, дослідження її безпосередньо на рівні підприємств визначить на багато більше проблем та дасть змогу зрозуміти їх першопричини.

Шляхи вдосконалення зовнішньої торгівлі в Україні.

Для успішного просування України на міжнародні ринки необхідне суттєве коригування зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямками:

- Розвивати експортний потенціал держави в рамках міжнародної спеціалізації, яка б органічно поєднувалася з вигідними для України напрямками структурних трансформацій в економіці (природно). За дотримання балансу між внутрішнім і зовнішнім попитом на українські товари й послуги. - Нарощувати зусилля в найперспективніших секторах світової економіки (електроніка, енергетика, матеріали із заздалегідь заданими властивостями, біотехнології; науково-технічні, інжинірингові, консалтингові послуги, міжнародний туризм і т.д.). - Створювати конкурентоспроможні транснаціональні корпорації, освоювати стратегії глобального маркетингу, технології реалізації великих міжнародних коопераційних проектів. - Диверсифікувати географічну структуру зовнішньої торгівлі, мінімізувати критичну залежність від окремих держав (ринків), відповідно посилюючи економічну безпеку України. - Забезпечити збалансованість експорту й імпорту, торговельних і поточних платіжних балансів України. Україна уже 20 років існує як незалежна держава. Однак єдина обґрунтована програма соціально-економічного розвитку країни, яка б сфокусувала увагу на пріоритетних напрямках міжнародної і тим самим стимулювала використання ринкових переваг вітчизняного виробництва досі не розроблена. Це негативно впливає на розвиток міжнародних комерційних зв'язків українських підприємств, стирає межі між політичними й маркетинговими факторами міжнародного співробітництва. Для того щоб прискорити процес економічного самовизначення, застосування дійсно маркетингових інструментів і підходів, що притаманних світовому ринку, необхідно: 1) Визначитися з галузевими приорітетами експортної діяльності і надавати дійову державну підтримку саме тим українським підприємствам, чиї товари мають перспективи на світовому ринку; 2) Конкретизувати і значно скоротити перелік країн та регіонів, які можуть претендувати на роль стратегічних партнерів України; підприємства повинні зосередити експортні зусилля на найбільш перспективних географічних напрямках; 3) Значно підвищити рівень захисту інформації та прав вітчизняних виробників; 4) Удосконалити менеджмент і маркетингове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності; 5) Розробити систему макро і мікроекономічних показників і стандартів якості, що стимулюють організацію та розвиток сучасного виробництва маркетингової діяльності. Таким чином, Україна поступово займе гідне місце у світовому економічному просторі, виступив не як сировинний придаток розвинутих країн, а як країна зі самостійною сучасної економікою, яка ефективно використовує свій науково-технічній потенціал та придбаний досвід управлінської, зокрема - маркетингової, діяльності. На сьогодні Україна повинна активніше виявляти свої можливості в економічному відношенні.

Макроекономічна політика у відкритій економіці 📙 Курсовая → 🆔 118281