Малий бізнес в Україні. стан та проблеми розвитку

2

1.      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з основ економічної теорії, мікроекономіки та макроекономіки

на тему № 56

„ Малий бізнес в Україні: стан та проблеми розвитку ”

Студентки

Денної форми навчання

2 групи 8 курсу ФРГТБ

Майструк К.П.

Науковий керівник:

професор кафедри

економічної теорії

Попов В. М.

Київ 2010

2

План

Вступ             

1. Теоретичні аспекти розвитку малого бізнесу.

2.Сутнисть і мета діяльності малого бізнесу.

3. Нормативно-правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні.

4.Аналіз стану та ролі малого бізнесу у формуванні та розвитку ринкової економіки України

5. Проблеми та перспективи розвитку малого бізнесу в Україні.в сучасних умовах світової економічної і фінансової криз              2

Висновки та пропозиції              28

Список використаної літератури

Додатки              33

2

Вступ

Сектор малого підприємництва – невід’ємний, об’єктивно необхідний елемент будь-якої розвиненої господарської системи, без якої економіка та суспільство в цілому не можуть нормально функціонувати та розвиватись. В країнах із ринковою системою господарювання малі підприємства  є наймасовішою, найдинамічнішою і найгнучкішою формою ділового життя. Водночас, як важлива складова господарства України мале підприємництво ще не стало суттєвим чинником його перебудови, не активізувало виробничу та інноваційну діяльність.

Ефективність функціонування малих підприємств у довгостроковому періоді, їх розвиток, підвищення конкурентоспроможності і великою мірою визначаються рівнем управління фінансовими ресурсами. Удосконалення процесу правління фінансовими ресурсами малих підприємств значною мірою пов’язане з дослідженням сучасних тенденції їх розвитку, визначенням основних напрямків подальшого підвищення ефективності цього управління та умов їхньої реалізації на сучасному етапі економічного розвитку України.

Питання про становлення та розвиток малого бізнесу в Україні виникло ще зі здобуттям Україною незалежності. Однак зараз дослідження цієї проблеми є надзвичайно актуальним. Адже на фоні спаду виробництва,  згортанні важкої промисловості  та світової економічної та фінансової кризи необхідно шукати раціональні та ефективні шляхи виходу зі скрути. Саме таким методом є розвиток і підтримка малого бізнесу в Україні, адже це сектор економіки, що стимулює конкурентне середовище, послаблює рівень безробіття держави, приносить добру частку ВВП країни і при цьому майже нічого не коштує державі.[9]

Мета роботи. Дослідження тенденції розвитку малого підприємництва в Україні, виявлення  причини його гальмування, шляхів вирішення проблем та перспектив розвитку малого бізнесу в Україні

. Дослідницький характер роботи визначається глибоким і різноплановим порівняльним аналізом поглядів світових та вітчизняних економістів на проблеми що стоять на шляху до ефективного функціонування цього сегменту національної економіки. Також дане дослідження має практичне значення, адже були проаналізовані та висунуті певні прогнози та пропозиції щодо методів подальшого впливу на розвиток малого бізнесу в Україні.

Об’єктом дослідження є структурно-функціональний механізм розвитку малого бізнесу в економічному та правовому аспектах.

Предметом дослідження є конкретні проблеми та особливості розвитку малого бізнесу в Україні, а також напрямки його державної підтримки..

Методами дослідження  в роботі виступають наступні методи : аналізу, синтезу, порівняння, бібліографічний, статистичний тощо.

2

1. Теоретичні аспекти розвитку малого бізнесу.

Малий бізнес — це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) із метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. їй не обов'язково бути особливо ризикованою та інноваційною, стояти на засадах повної економічної відповідальності.[6]

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприємництва почалися в XVII ст. Перше поняття «підприємець» (із фр. enterpreneur) у науковий обіг увів англійський банкір-економіст Річард Кантілльон (1680-1734), який зробив систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкреслював елемент ризику, який завжди присутній у підприємництві. Кантілльон визначав підприємця як людину, котра за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержання доходів, і котра, беручи на себе зобов'язання по витратах, не знає, за якими цінами може здійснитись реалізація. До підприємців економіст зараховував людей із нефіксованими прибутками (ремісників, купців, селян та інших), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Тому, головною рисою підприємця Г Кантілльон вважав готовність до ризику. Він розглядав підприємця як особу, котра приймає рішення і задовольняє свої інтереси в умовах невизначеності. Підприємець, за Кантілльоном, — це будь-який індивід, що володіє передбаченням та бажанням брати на себе ризик, спрямований на майбутнє, дії якого характеризуються сподіванням отримати дохід та готовністю до витрат.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва протягом ХVШ-ХІХ ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, А. Маршалл та інші.

Особливе місце у розробці теорії підприємництва мають праці австро-американського економіста і соціолога Йозефа Шумпетера.

Теоретичні розробки Й. Шумпетера та Ф. Гайєка, а також німецьких соціологів М. Вебера та В. Зомбарта й представників неоавстрійської школи є основою сучасних західних концепцій підприємництва. Якщо узагальнити, то підприємництво в їх роботах ототожнюється з виробництвом нових товарів і послуг, підвищенням їх якості, творчим пошуком «нових комбінацій», запровадженням інновацій, нових технологій, удосконаленням управлінського «ноу-хау» тощо.

Сучасні західні економісти в першу чергу пов'язують підприємництво з інноваціями, пошуком та використанням нових можливостей. Так, зокрема, Долан Е. та Ліндсей Д. під підприємництвом розуміють «процес пошуку нових можливостей, використання нових технологій і нових сфер вкладання капіталу, подолання старих стереотипів та меж»[8].

Кемпбелл Р. Макконнелл та Стенлі Л. Брю підприємницьку діяльність визначають як «здібність людини використовувати певне поєднання ресурсів для виробництва товару, приймати послідовні рішення, створювати нововведення та йти на ризик».

Зазначені концепції відбивають різні періоди в історії світової економіки та основні соціальні, економічні й політичні зміни. Вони (концепції) пропонують широкий діапазон визна­чення підприємництва.

За оцінками експертів Світового банку, тільки в країнах що розвиваються, налічується близько 50 визначень суб'єктів малого підприємництва. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) належності підприємства до розряду малих. Практично у всіх країнах визначальним критерієм є чисельність працівників за звітний період.

Найчастіше в Україні підприємництву дають таке визначення, яке сформульовано в Законі України «Про підприємництво», а саме: «Підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг і торгівлі з метою одержання прибутку».

Згідно із законодавством України до малих відносяться такі підприємства:

      у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

      у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

      в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

      у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

      у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Водночас малі підприємства у науковій сфері та у сфері науко­вого обслуговування, мають бути з чисельністю зайнятих не більше 100 чол., у галузях неви­робничої сфери — до 25 чол., а у роздрібній тор­гівлі — з чисельністю працюючих до 15 чол. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці); юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (кален­дарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.[2]

Малий бізнес є невід'ємним структурним сегментом ринкового середовища, необхідною передумовою створення ринкової економіки. Як найчисельніший вид бізнесу він має бути визначальним у формуванні макропоказників економічного і соціального розвитку держави. Також, малий бізнес – важливе джерело інновацій та сприяння НТП. До винаходів, зроблених ним, відносяться літаки і аерозоль, гелікоптери і персональні комп’ютери, поляроїд, ксерографія, застібка „блискавка” та багато іншого. Тим паче, малий бізнес дуже вигідний державі, він практично нічого не коштує бюджету, та водночас складає від 25 до 70 % прибутку ВВП, сфера малого бізнесу послаблює рівень безробіття країни (до 75%), чутлива до змін попиту на ринку та має дуже високу мобільність порівняно з великим бізнесом. Саме тому в більшості країн світу мале підприємництво є не тільки об'єктом державної політики, але й розглядається як один з чинників національної безпеки.

Їх діяльність формується за принципом чотирьох „С” – самоокупності, самофінансуванні, самоуправлінні та самостійності.[7]

При обговоренні проблем розвитку малого бізнесу, найбільш значущим питанням є визначення, перш за все, критеріїв цього розвитку. Необхідність такого визначення базується на положеннях загальної методології розвитку будь - якого процесу або явища, згідно яких, перш, ніж давати оцінку подіям, які відбуваються в тій чи іншій галузі господарювання, або братися за прогнозування очікуваних результатів, треба виділити, насамперед, критерії такої оцінки чи відповідно принципів, які лежать в основі процесу прогнозування.

Отже, в контексті попередньої думки, підсумовуючи різноманітні підходи вчених-економістів щодо проблем малого бізнесу, доцільно буде виділити такі основні критерії розвитку малого бізнесу:

-   перевага приватної власності на виробництво;

-    юридична та економічна незалежність щодо приймання рішень;

-    спрощена система управління;                                                 

-   участь власників в управлінні підприємством без загромадження непо­трібних управлінських структур;

-    ініціативний характер діяльності.

Значну роль у розвитку малого бізнесу відіграє і зміна загальних соціаль­но-економічних умов господарювання. Реформи в економіці, зміна форм і ме­тодів державного регулювання, застосування заходів щодо послаблення прямо­го контролю над приватним бізнесом значно посилюють конкурентний режим функціонування ринку. Виникає велика кількість нових місцевих ринків, малі підприємства з'являються навіть у тих галузях і сферах економіки, які тради­ційно були монополізовані[10].

Виходячи з того, що діяльність малих під­приємств є важливим фактором мобільності економічних процесів, саме за показниками рівня розвитку малого бізнесу фахівці-економісти оцінюють стійкість внутрішнього потенціалу країни стосовно непередбачуваних змін в економіці ринкового середовища. Ма­лий бізнес, функціонуючи в нестабільних умо­вах, характеризується високим рівнем ризику та підвищеною чутливістю до нього, а також залежить від великих компаній чи монополій. Ось чому в країнах з розвинутою ринковою економікою малий бізнес як мобільна ланка економіки активно підтримується державою, яка, з одного боку, вигідно вкладає кошти у розвиток малих підприємств, а з другого - по­вертає ці кошти до доходної частини бюджету через певний період у вигляді податків[12].

Малий бізнес в кризових умовах, що зараз надзвичайно актуально в звязку зі Світовою економічною кризою, створює нові робочі місця без будь-якого фінансування з боку держави, розширює самозайнятість населення, залучає до легальної економічної сфери кошти, що зараз перебувають поза банківською сферою. До того ж, малий бізнес має вирішальне значення й для формування конкурентного середовища та створення середнього класу.

2

2.Сутність і мета діяльності підприємств малого бізнесу

Підприємницька діяльність, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками:

- ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень;

- систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;

- власним ризиком підприємця - він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності, зокрема випадкову загибель свого майна;

- метою підприємницької діяльності, себто одержанням прибутку;
здійсненням підприємництва від свого імені та під свою майнову відповідальність.[17]

Підприємницька діяльність завжди має комерційний характер. Ці ознаки свідчать про те, що підприємцем може бути визнаний лише той суб'єкт права, котрий здійснює господарську діяльність, діючи від свого імені, тобто фізична та юридична особа. Діяльність, спрямована на одержання прибутку, але не господарська, не є підприємницькою. Чинне законодавство, проголошуючи свободу підприємницької діяльності, водночас в інтересах держави й суспільства встановлює для неї певні обмеження, за якими цю діяльність можна поділити на три види: вільну, дозвільну (ліцензовану) і державну.

Вільна підприємницька діяльність характеризується тим, що підприємець має право без будь-яких обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству (згідно з принципом "Дозволено все, що не заборонено законом"). Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малий бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено його вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

                  мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

                  дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

                  низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

                  здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

                  раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

                  оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності.

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

                  обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

                  відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

                  надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

      локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

                  низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак - конкуренція з боку великих підприємств;

                  висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

                  нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

                  соціальна незахищеність працівників, що створює труднощі найму;

                  висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для “тінізації” та криміналізації підприємств;

                  недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості.

Крім зазначених об’єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема - громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

Отже малий бізнес, який є невід’ємною структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об’єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб’єктів.[21]

Значно більш виражена, ніж у великих підприємств, здатність до саморегулювання, самовідтворення та відносно автономного функціонування в рамках визначеної ринкової ніші обумовлює те, що специфічною рисою малого бізнесу є переважна схильність до мінімізації стосунків з державою, там більше - політизації бізнесу. Відповідно, малий бізнес зазвичай є головною лобістською силою економічної лібералізації та дерегулювання економіки. С.Ф. Покропивний і В.М. Колот, спираючись на сучасну економічну літературу виокремлюють три головні функції сфери підприємницької діяльності:

–                    ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

–                    організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

–                    творчу (новаторські ідеї, генерування й активне використання ініціативи, вміння ризикувати).

Із зазначених вище міркувань випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційно-економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого – персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.

На основі всебічної характеристики головних функцій підприємництва можна дати комплексне визначення його сучасної сутності.

Підприємництво – самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових товарів або старих новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків та самореалізації власної мети.

3.Нормативно-правове забезпечення сталого розвитку малого бізнесу в Україні

Малий бізнес досить специфічний сектор економіки країни, тож для його ефективного функціонування і розвитку повинні бути створені сприятливі умови. Зокрема, прозоре законодавство, чітко визначені правила ведення бізнесу, державна підтримка та захист національних виробників.

Становлення малого підприємництва в Україні умовно можна поділити на 3 етапи.

І етап: 1991-1994 роки – початок формування державної політики підтримки малого підприємництва, прийняття Верховною Радою України Закону "Про підприємництво", утворення Державного комітету України з сприяння малим підприємствам і підприємництву та схвалення Урядом Програми державної підтримки підприємництва;

ІІ етап: 1995-1997 роки – період реформування системи державної підтримки підприємництва, схвалення Кабінетом Міністрів Концепції Державної політики розвитку малого підприємництва, конституційне закріплення свободи підприємництва та затвердження Урядом Програми розвитку малого підприємництва на 1997-1998 роки;

ІІІ етап: з 1998 року по теперішній час – визнання на рівні державної політики необхідності зменшення державного втручання у підприємницьку діяльність, введення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, прийняття Верховною Радою України Законів "Про державну підтримку малого підприємництва" та "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні"..

Таблиця 1

Хронологія формування державної політики підтримки малого підприємництва в Україні[6]

Окрім підтримки будь-яка підприємницька діяльність потребує контролю та регулювання.На сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар’єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов’язків держави та суб’єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб’єктів господарювання.

Згідно Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва” метою державної підтримки малого підприємництва визначено:

                  створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

                  сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

                  підтримка вітчизняних виробників;

                  формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Виходячи з цього, Закон встановлює такі напрями державної підтримки малого підприємництва в Україні:

                  формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малого підприємництва;

                  встановлення системи пільг для суб’єктів малого підприємництва;

                  запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

                  фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

                  залучення суб’єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції.

Отже можна коротко охарактеризувати форми та механізм сучасної фінансової підтримки діяльності підприємств малого бізнесу.