Методи і моделі прийняття управлінських рішень

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з предмету: «Менеджмент  підприємств виробничої сфери»

на тему: «Методи і  моделі прийняття управлінських  рішень»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка

групи ЩЗМО-081

Митюшкіна Г.О.

Перевірив: викладач

Ромашкін 

 

 

 

 

 

 

Щорс 2011 р

 

Зміст

 

Вступ

1. Теоретичні основи процесу прийняття управлінських рішень

1.1 Сутність та класифікація  управлінських рішень

1.2 Етапи процесу прийняття  управлінських рішень

1.3 Роль керівника в процесі прийняття управлінських рішень

2. Прийняття управлінських рішень в практиці менеджменту

2.1 Технології прийняття управлінських рішень, їх особливості та їх практичне використання

2.2 Методи  прийняття управлінських рішень

2.3. Моделі управлінських рішень

3. Удосконалення  моделей процесу прийняття управлінських  рішень

3.1 Підходи  до оптимізації управлінських  рішень

3.2 Ефективність  прийняття управлінських рішень

3.3 Застосування наукового  підходу в процесі прийняття  управлінських рішень на підприємствах

Висновок

Список використаної літератури

 

ВСТУП

 

Одним з найбільш актуальних завдань сучасного розвитку економіки України є створення умов ефективного і динамічного переходу до ринкових відносин. При цьому дуже важливим є реорганізація надмірних форм концентрації і монополізації виробництва, удосконалювання організаційних формувань і структурних співвідношень, перегляд застарілих економічних зв'язків і методів керування.

У цих умовах особливої  гостроти набуває необхідність розвитку підприємницької активності, діяльність підприємств і організацій, спрямована на споживача і кінцевий результат — прибуток.

Практичне рішення проблем, зв'язаних з необхідністю забезпечення нормальної роботи підприємства не тільки сьогодні, але й у перспективі, залежить від ступеня освоєння методологій і методів прийняття управлінських рішень. Особливу значимість дане питання здобуває в умовах нестабільності виробництва і його спаду. Ціна прийнятих господарських рішень різко зростає. Від того, наскільки економічно грамотно приймаються рішення, залежить найчастіше саме існування фірми.

Різноманіття . соціально-економічних  процесів, їхня нестабільність і невизначеність, динамізм виробництва приводять до різкого зростання числа складних господарських ситуацій, дозвіл і передбачення яких без застосування спеціальних економіко-математичних методів і прийомів практично неможливо. Тому майбутнім фахівцям необхідно в досконалості знати:

• основи теорії прийняття рішень;
• зміст і концепцію прийняття управлінських рішень;
• основні методи і прийоми вирішення завдань на вибір дій у різних виробничих ситуаціях;
• методи оцінки ефективності на всіх етапах процесу підготовки, формування, вибору і реалізації управлінських рішень.

В результаті отриманих  знань студент повинен уміти:

• аналізувати існуючі ситуації і положення фірми;
• виявляти проблеми й обґрунтовувати постановку мети фірми;
• вирішувати виявлені проблеми і вибирати найбільш ефективні варіанти їхніх рішень.

За допомогою вивчених методів на підприємствах ефективно можна вирішити комплекс проблем, зв'язаних з цілеспрямованою переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, а також здійснити впровадження і використання нових технологій, проводити реконструкції, розвивати маркетинг, удосконалювати структуру керування підприємством, вчасно і якісно здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів.

Ринкова економіка формує нові вимоги до підприємства. Ці вимоги диктуються існуючою конкуренцією між  підприємствами (виробниками продукції), і так само високими стандартами і вимогами до якості товарів. Вони змушують підприємства гнучко і вчасно реагувати на зміни, що відбуваються в ринковій і виробничій ситуаціях.

Успіх підприємства багато в чому залежить від здатності  ЛПР (особа, що приймає рішення) передбачати можливі ситуації, а на основі правильно прийнятих рішень ефективно планувати номенклатуру й обсяг продукції, інвестиції і прибуток. Тому дуже важливим являється необхідність і корисність ознайомлення і вивчення основних прийомів і підходів до прийняття управлінських рішень, у яких, як правило, беруть участь багато фахівців і, у першу чергу, менеджери.

Математичні методи вирішення  завдань повною мірою тут не викладаються, оскільки ці методи — прерогатива  іншої спеціальності. Завдяки такому підходу, при розробці управлінських рішень не використовується складний математичний апарат. Для освоєння даного курсу досить знання стандартного курсу математики середньої школи і не потрібно попереднього знайомства з якою-небудь спеціальною літературою.

У цілому даний курс є одним з перших ступенів у професійному становленні менеджера, а на його основі можливо більш ефективне наступне вивчення спеціальної літератури.

Побудова і зміст  курсу різнопланове і різноманітне, що дозволяє розглядати питання формування й ухвалення управлінського рішення на досить високому рівні, оскільки зацікавлений читач попередньо знайомиться з інструментами, необхідними для кваліфікованої розробки рішень.

Передбачається також, що найбільший ефект може бути отриманий, якщо приймаючий рішення буде плідно працювати в тісному контакті з вузькими фахівцями-аналітиками. Даний навчальний посібник підготовлений відповідно до програми курсу «Методи прийняття управлінських рішень». Він логічно поєднується з такими навчальними дисциплінами, як «Стратегічний менеджмент», «Інноваційний менеджмент», «Операційний (Виробничий) менеджмент», «Ситуаційний менеджмент», досліджуваними у вищій школі при підготовці економіста-менеджера.

 

1. Теоретичні основи процесу прийняття управлінських рішень

 

1.1 Сутність та класифікація управлінських рішень

Управлінське  рішення - це формалізований на альтернативних засадах метод менеджменту за допомогою якого керуюча система організації отримує можливість безпосередньо впливати на керовану .

Прийняття рішень в організації являє собою свідомий вибір з наявних варіантів або альтернатив напрямку дій, що скорочують розрив між сьогоденням і майбутнім бажаним станом організації. Сам процес прийняття рішень включає безліч різних елементів, але неодмінно в ньому присутні такі елементи, як проблеми, цілі , альтернативи і рішення . Даний процес лежить в основі планування діяльності організації, тому що план - це набір рішень по розміщенню ресурсів і напрямків їхнього використання для досягнення цілей організації . Прийняття рішень - це "центр", навколо якого обертається життя організації. Рішення можна розглядати як продукт управлінської праці, а його прийняття - як процес, що веде до появи цього продукту.

У керуванні  організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами різних рівнів і носить досить формалізований характер, тому що рішення стосується не тільки однієї особистості, а найчастіше воно відноситься до підрозділу або до організації в цілому.

Прийняття рішень - це наука  і мистецтво. Роль прийнятого рішення  величезна. Найважливіше питання успішного функціонування організації полягає в тім , як організація може виявляти свої проблеми і вирішувати їх. Кожне рішення націлене на якусь проблему, а правильне рішення - це те, що максимально відповідає цілі організації. Цілі, які часто намагаються досягти, бувають у ряді випадків недостатньо усвідомленими. Встановлення неправильних цілей означає, отже, і рішення неправильно сформульованих проблем, що може привести до набагато більшого марнотратства ресурсів, чим неефективне рішення правильне   сформульованих проблем. У цьому зв'язку дуже велика роль керівника. Адже рішення не тільки процес, але й один з видів розумової діяльності і прояву волі людини .

Його характеризують такі ознаки:

• Можливість вибору з  безлічі альтернативних варіантів (якщо немає альтернатив, то немає вибору і, отже, немає і рішення );

• Наявність  мети (безцільний вибір не розглядається  як рішення ).

У цьому плані, роль керівника складається в  умінні виробляти правильне судження, правильно осмислювати реальні (а  не узяті з заздалегідь складеного переліку) проблеми і постійно націлювати себе на керування , що випереджає події. Слід зазначити, що виявлення проблем є не тільки одним з етапів процесу ухвалення рішення, але і постійно діючою функцією керування в будь-якій організації.

У менеджменті поняття "проблема" використовується для  позначення розриву між бажаним станом (насамперед цілями) тієї або іншої організації і її фактичним станом . А саме рішення проблеми розглядається як засіб подолання такого розриву, вибір одного з багатьох об'єктивно існуючих курсів дій (альтернатив), що дозволяють перейти від стану , що спостерігається, до бажаного.

Відповідальність за прийняття важливих рішень - важкий моральний тягар, що особливо яскраво виявляється на вищих рівнях керування . Однак керівники будь-якого рангу мають справу з власністю, що належить іншим людям, і через неї впливають на їхнє життя. Якщо керівник вирішує звільнити підлеглого , останній може сильно постраждати. Якщо поганого працівника не зупинити, може постраждати організація, що негативно позначиться на її власниках і всіх співробітниках. Тому керівник, як правило, не може приймати непродуманих рішень .

Управлінські рішення  можна класифікувати за такими ознаками:

1) За сферою охоплення чи масштабом можливих наслідків:

- загальні (прямо чи  опосередковано стосуються цієї  організації);

- часткові(торкаються  лише деяких структурних підрозділів,  певних відділів та служб).

2) За тривалістю дії:

- перспективні, стратегічні(їх  наслідки виявляються згодом, у  майбутньому);

-поточні, оперативні(спроможні  активно та негайно вплинути  на розвиток ситуації).

3) За рівнем прийняття:

- на вищому рівні;

- на середньому рівні;

- на нижчому рівні;

4) За характером розв’язуваних завдань:

- програмовані (це чіткий  набір послідовних кроків, що сприяють вирішенню проблеми);

- не програмовані (передбачають  слабку структуру, що зумовлена  браком інформації та відсутністю  цілей або завдань);

- компромісні (нейтральне  чи тимчасове вирішення проблеми, що умовно задовольняє всі  сторони, які беруть участь у конфлікті);

5) За способами прийняття:

- одноособові(приймаються  менеджерами всіх рівнів);

- колегіальні (розробляє  та пропонує група фахівців, а  ухвалює відповідальний менеджер  чи кілька адміністраторів);

- колективні (приймаються  загальними зборами на основі більшості голосів).

6) За способом обґрунтування:

- інтуїтивні (засновані  на відчутті того, що вибір  правильний). Це відчуття підказує  набутий досвід, аналіз ситуації, врахування сил та суб’єктів  впливу, передбачення майбутніх  змін.

- засновані на суб’єктивних судженнях (думках, міркуваннях, висновках).Ці рішення зумовлені знаннями, досвідом, стажем роботи, кваліфікацією ;

- раціональні рішення  .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1   Класифікація управлінських рішень

 

1.2 Етапи процесу прийняття управлінських  рішень

 

В управлінні організацією прийняття рішень здійснюється менеджерами  різних рівнів і носить більш формалізований характер, ніж це трапляється у  житті. Справа в тім, що тут рішення стосується не тільки однієї особистості, найчастіше воно відноситься до частини або до цілої організації, і тому підвищується відповідальність за прийняття організаційних рішень.

Виділяють два рівні  рішень в організації: індивідуальний і організаційний. Якщо в першому випадку керівника більше цікавить сам процес, його внутрішня логіка, то в другому - інтерес зрушується у бік створення відповідного середовища навколо цього процесу. Відмітними рисами прийняття рішень в організації є наступні: свідома і цілеспрямована діяльність, здійснювана людиною; поведінка, заснована на фактах і ціннісних орієнтирах; процес взаємодії членів організації; вибір альтернатив у рамках соціального і політичного стану організаційного середовища; частина загального процесу управління; неминуча частина щоденної роботи менеджера; важливість для виконання всіх інших функцій управління.

Результатом роботи менеджера  є управлінське рішення . Від того, яке буде це рішення, залежить уся  діяльність організації, залежить і те, чи буде досягнута поставлена мета чи ні. Тому прийняття менеджером того або іншого рішення завжди несе за собою визначені труднощі. Це пов'язано з відповідальністю, що бере на себе менеджер, і з невизначеністю, що є присутнім при виборі однієї з альтернатив.

Більшість проблем, що зустрічаються  в роботі менеджера, не так часто  повторюються, і тому їхнє рішення  є теж свого роду проблемою - проблемою  вибору, що зробити не завжди легко. Проблема - це ситуація, що представляє  собою перешкоду для досягнення цілей, поставлених організацією[3, c.155].

Якби життя було монотонне  і передбачуване, то не виникало б  ніяких проблем і не довелося б  приймати рішення по їх подоланню. Але  не можна відразу вгадати, як складеться та або інша ситуація, і тому в  процесі планування не можна врахувати усі відхилення бажаної ситуації від дійсної. У результаті цих відхилень і з'являються проблеми. Прийняття неефективних рішень - часто результат відсутності навичок мислити логічно.

Украй необхідно підходити  до прийняття рішень як до раціонального процесу. Ціль ухвалення рішення - зробити оптимальний вибір з декількох наявних можливостей, щоб домогтися визначеного результату.

Існує багато підходів до виділення різних етапів і стадій процесів ухвалення рішення. Більшість  розходжень виникає з питання про включення в процес стадії, пов'язаної з виконанням рішення. У багатьох іноземних джерелах весь процес ухвалення рішення в організації розглядається як функція проблеми, альтернатив і виконання рішення .

Будь-яке управлінське рішення проходить через три стадії:

1. З'ясування проблеми 

- збір інформації,

- з'ясування актуальності,

- визначення умов при  яких ця проблема буде вирішена 

2. Складання плану  рішення 

- розробка альтернативних  варіантів рішення ,

- зіставлення варіантів рішення з наявними ресурсами,

- оцінка альтернативних  варіантів по соціальних наслідках, 

- оцінка альтернативних  варіантів по економічній ефективності,

- складання програм  рішення ,

- розробка і складання  детального плану рішення 

3. Виконання рішення

- доведення рішень  до конкретних виконавців,

- розробка заохочень  і покарань,

- контроль за виконанням  рішень .

Перша стадія процесу  складається у визнанні необхідності рішення і включає наступні етапи: визнання проблеми; формулювання проблеми; визначення критеріїв успішного рішення . Кожне нове рішення в керуванні виникає на основі раніше зробленого рішення, дія по якому або завершилася, або відхилилася від спочатку обраного варіанту. Відхилення ситуації від заданого стану в процесі ухвалення рішення виявляється менеджером не відразу. На практиці це відхилення являє собою розрив між цілями організації і способами їхнього досягнення.

Швидкість виявлення  цієї розбіжності залежить від двох факторів:

1) здатності системи  керування робити це в режимі  саморегулювання;

2) досвідченості й  індивідуальних характеристик менеджера. 

Етап вивчення ситуації спрямований на визнання або не визнання існуючої в організації проблеми. Процес буде йти по-різному для  структурованих і неструктурованих проблем. У першому випадку визнання проблеми буде відбуватися досить прямолінійно. Якщо виробниче завдання виконане на 70%, то для її керівника зовсім очевидно, що проблема існує і проблему треба вирішити. В другому випадку визнання проблеми саме стає проблемою. Це трапляється тоді, коли мається неясна і неадекватна інформація про розвиток і тенденції в організації й у її зовнішньому середовищі.

Прикладом такого рішення  може бути введення нової продукції  на ринок на основі інформації, отриманої  з відділу маркетингу. Визнання або не визнання проблеми багато в чому залежить від рівня її сприйняття. При цьому можливі помилки, зв'язані з наступними обставинами:

- проблема дана "зверху" й у менеджера немає вибору крім як "визнати" її;

- бажано швидке рішення  проблеми, що виникла, і не залишається досить часу на її визнання;

- припустиме рішення  низької якості, проблема може  повторюватися; 

- проблема добре знайома  і до неї застосовується старе  рішення; 

- немає попереднього  досвіду по проблемі і її  визнання може не відбутися; 

- проблема є дуже  складною й її ідентифікація  ускладнена;

Визнання проблеми є  необхідною умовою для її рішення, тому що якщо проблема не існує для того, хто приймає рішення, то ухвалення рішення не відбудеться. У разі, коли проблема визнана, то наступний етап у розглянутому процесі - це інтерпретація і формулювання проблеми.

Інтерпретація проблеми - це додання значення і визначення тієї проблеми, що визнана. Проблема може бути визначена як можливість, як криза або як рутинна. Перший тип проблеми необхідно знайти і розкрити. Другий і третій виявляються самі і вимагають утручання менеджера. Рутинні, або повторювані, проблеми відносяться до категорії структурованих, а можливості і криза до неструктурованого. Відповідно кожне з них буде вимагати різного типу рішень: структуровані - програмованих; неструктуровані - не програмованих. Визначення і наступне формулювання проблеми дозволяють менеджерові ранжирувати її в ряді інших проблем. Найбільш важливими, як правило, стають проблеми з наступними характеристиками:

- проблема підтримується  ресурсами, необхідними для її  рішення (наприклад, виділені  додаткові бюджетні засоби );

- рішення проблеми  відкриває можливість, від якої  не можна відмовитися (наприклад, вихід на ринок з новою продукцією дозволяє фірмі поліпшити конкурентні позиції).

На практиці кількість  проблем, що одержують оцінку як найбільш важливих, звичайно перевищує можливості менеджера в рамках наявних у  нього часу на їхнє вирішення .

Етап визначення критеріїв  успішного рішення передує пошукові альтернатив, що допомагає уникнути багатьох помилок, що виявляються пізніше. Сюди включаються питання, пов'язані  з відношенням до цілей, з методами вироблення рішень і зі зниженням  емоційної напруженості на початкових етапах процесу ухвалення рішення. На думку фахівців, даний етап починається з визначення двох типів критерію: критерій "ми повинні" (або цілі) і критерій "ми хочемо". Перший тип критерію застосовується до того, як яка-небудь альтернатива буде розглядатися. Даний критерій вимагає ретельного обґрунтування, тому що може усунути основу для розробки можливостей і альтернативи.

Щодо критерію "ми хочемо" розглядаються ті цілі, що бажані, але  по них не обов'язково повинні розглядатися які-небудь альтернативи. Стадія вироблення рішення складається з етапів розробки, оцінки і вибору альтернатив. Як тільки визначені фактори, що обмежують рішення, менеджер починає роботу з пошуку альтернатив або можливих напрямків дій для рішення проблеми. Однак виникають нові, унікальні проблеми, рішення яких не уміщується в стандартні рамки. У цьому випадку необхідний творчий підхід.

Секрет творчого середовища у вмілому керуванні. Існує багато методів творчого пошуку альтернатив: "мозкова атака", метод висування пропозицій, груповий аналіз ситуації, карта думок і т.п. На цьому етапі менеджер змушений брати на себе зобов'язання за майбутній курс дій. Гарний попередній аналіз альтернатив дозволяє різко звузити рамки майбутнього вибору.

При виборі альтернативи можуть використовуватися три підходи: минулий досвід; проведення експерименту; дослідження й аналіз.

Використання минулого досвіду є найбільше використовуваним підходом у виборі альтернативи. Деякою мірою досвід дає змогу керівникові  виробити уміння і навички прийняття правильних рішень Той факт, що керівник піднявся вище, свідчить про цінність і корисність нагромадження досвіду.

Експеримент як метод  вибору альтернативи заснований на тому, що береться одна або декілька альтернатив, і вони випробовуються на практиці з метою визначити, що відбудеться далі.

Дослідження й аналіз передбачає рішення проблеми через  її розуміння.

Метод передбачає розкладання  проблеми на частини і вивчення кожної з них. Саме вивчення й аналіз у  цьому випадку набагато дешевше, ніж експеримент.

Третя, остання, стадія в  процесі прийняття рішень - виконання  рішення - складається з організації  виконання рішення , аналізу і  контролю виконання і здійснення зворотного зв'язку. Організація виконання  рішення як етап передбачає координацію  зусиль багатьох людей. Менеджер має зацікавити і мотивувати людей в реалізації рішення, розташувати людей так, щоб щонайкраще використовувати їхні здатності. Даний етап складається з декількох кроків необхідних для того, щоб рішення виконувалося. Сюди відноситься складання плану заходів, що змушує менеджера думати про конкретні дії, що перетворюють рішення в реальність. Необхідно розподілити права і відповідальності серед учасників. Варто також побудувати комунікаційну мережу для обміну інформацією і відрегулювати відповідні відносини підпорядкування між учасниками. Наступний етап - це вбудовування в рішення механізму одержання інформації про хід виконання рішення: повинна здійснюватися функція контролю - встановлення стандартів і вимірів показників у відношенні цих стандартів. Отримана в ході відстеження інформація необхідна для коректування дій. Відстеження і зворотний зв'язок займають у роботі менеджера багато часу. При цьому менеджерові краще безпосередньо контролювати ситуацію: по-перше, завжди краще інформація з перших рук, по-друге, це дозволяє показати підлеглим інтерес менеджера до виконуваного рішення, що дуже важливо для лідирування.[7, c.49]

 

1.3 Роль керівника в  процесі прийняття управлінських  рішень

 

У попередніх пунктах  вже неодноразово згадувалося про роль менеджера в процесі ухвалення рішення. Можна виділити чотири основні функції керівника в цьому процесі:

1. Керівник повинен  керувати процесом вироблення  рішення.

2. Керівник висуває  задачу для рішення, бере участь  у її конкретизації і виборі критеріїв оцінки. Уміння правильно визначити і поставити задачу - найважливіший його обов'язок, творча частина його роботи.

3. Керівник виконує  складну роботу з ухвалення  рішення. 

4. Керівник організує  виконання рішення .

Можна виділити два основних типи працівників, що беруть участь у процесі підготовки й ухвалення рішення: аналітики (системні ) і керівники. Більшість керівників у процесі спільної роботи з аналітиками над постановкою задачі виявляють такі проблеми і можливості, про існування яких не було відоме до того. Як правило, аналітики домагаються ясної, логічної, математичної постановки задачі. Однак, така постановка в очах керівника може здаватися погано пристосованою до сфери його діяльності. Зі своєї сторони аналітик схильний недооцінювати роль інтуїції і минулого досвіду, він схильний загострювати увагу скоріше на виборі і застосуванні методів обґрунтування рішень, ніж на доцільності й ефективності їхнього використання. Керівник повинний приймати рішення, спираючись на варіанти, розроблені аналітиками, серед яких вибрати оптимальний найчастіше складно. Інтуїція ж керівника повинна використовуватися на додаток, а не як заміна результатів роботи аналітиків. Аналітики розглядають ухвалення рішення як самостійний процес, для керівників ухвалення рішення є лише частиною всього процесу керування, де необхідно враховувати й об'єктивні, і суб'єктивні фактори, що впливають на рішення проблеми. Керівник вибирає єдиний варіант рішення з запропонованих аналітиками. Він повинний вчасно одержати дані аналізу, навіть неповні.

Не прийняте вчасно рішення - більш груба, помилка, яка має  тяжкі наслідки, ніж рішення прийняте, але, яке має помилки. Завжди є  якийсь оптимум, деяка крапка, до якої треба вести дослідження і  після якої настав час скористатися його плодами, прийняти рішення. Вибрати цей момент, вловити його не раніш і не пізніше - це вже справа, що вимагає іншого підходу, іншої підготовки й інших якостей, чим ті, котрі характерні для аналітика. Рішення є безпосереднім продуктом праці керівника будь-якого рівня і рангу.

 

2.1 Технології прийняття управлінських рішень, їх особливості та їх практичне використання

 

Вже неодноразово згадувалося, що процес ухвалення рішення - це нескінченна  послідовність взаємопов’язаних кроків. І сукупність цих кроків буде різною для кожного виду проблем. Кожен вид проблеми вимагає свого шляху (напрямку) рішення. Однак повсякденний обсяг роботи керівника будь-якого рівня не дозволяє йому відводити окремий час для вироблення нових напрямків дій для кожної проблеми. Саме тут криється важливість і необхідність використання визначеної технології. Технологія дозволяє раціонально використовувати час і ресурси. Отже, потреба в технологіях з'являється тоді, коли виникає необхідність у раціональних (з погляду ефективності) діях у керуванні соціальними процесами. Зовсім очевидним стає те, що об'єктивно кращою технологією ухвалення рішення бути не може. Тому проблема існування оптимальної, універсальної технології по прийняттю рішень вирішується виходячи з того, що кожна організація (фірма або підприємство) функціонує у визначеній сфері і зустрічається з проблемами, виникнення яких характерно для діяльності в цій сфері. Технології, що дозволяють вирішувати ці проблеми найбільше ефективно, будуть оптимальні для цієї організації.

В менеджменті існують такі види технологій розробки та реалізації управлінських рішень:

Технологія „Управління  за результатами”;

Технологія „Управління  на базі потреб та інтересів”;

Технологія „Управління  шляхом постійних перевірок і  вказівок”;

Технологія „Управління у виняткових випадках”;

Технологія „Управління  на базі штучного інтелекту”;

Технологія „Управління  на базі активізації діяльності персоналу”;

Технологія „Управління  за результатами” заснована на пріоритеті кінцевих результатів над плануванням  і прогнозуванням.

Основною функцією, яка  реалізовується керівниками, є координація (коректування) дій і рішень у  залежності від отриманого результату. Ця технологія реалізується в середніх і малих компаніях або в  їхніх підрозділах, в яких: