Методиичні підходи до формування ціни на промислову продукцію

ВСТУП

Ціна - найважливіший  економічний параметр будь-якого  підприємства, саме рівень цін впливає  на його фінансове положення, оскільки зумовлює розмір одержуваного прибутку і відповідно можливості його виробничого  і соціального розвитку, а також  розмір особистого доходу власника. Тому дуже важливим питанням є правильність формування ціни та її встановлення. Механізм формування цін на промислову продукцію відіграє важливу роль серед різних важелів економічного механізму господарської політики підприємства. Ціна впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання.

В умовах ринкових відносин ціна виступає як сполучна ланка між виробником і споживачем, як механізм забезпечення рівноваги  між попитом та пропозицією.

Основна мета даної роботи – дослідити  механізм формування ціни на промислову продукцію та проаналізувати ефективність впровадження механізму на підприємстві. Кожний підприємець самостійно встановлює ціну на свій товар. Впровадження єдиних цін для всіх споживачів пов'язане з особливостями ринку конкретного товару або з технічною складністю й великими витратами при диференціації цін. Єдині ціни важливі там, де підприємець пропонує ринку стандартизований продукт серійного виробництва. У цій обстановці важливо, щоб масовий споживач знав ціну, порівнював її із ціною конкуруючих товарів і без проблем ухвалював рішення щодо купівлі.

Об’єктом дослідження в даній  курсовій роботі виступає ТОВ «ТДМС», а точніше ціна на продукцію організації. Необхідно буде проаналізувати методику ціноутворення та визначити, на скільки вірно встановлена ціна на продукцію.

Ціна в сучасній економіці - це не тільки індикатор співвідношення попиту та пропозиції, на який повинна орієнтуватися  фірма. Але на зміну цінової конкуренції  приходить конкуренція якості й  додаткових послуг для споживача. Історично  ціна завжди була основним фактором, що визначає вибір покупця.

Однак в останні десятиліття  на купівельному виборі відносно сильніше стали позначатися нецінові фактори, такі, як стимулювання збуту, організація  розподілу товару й послуг для клієнтів.

Фірми підходять  до проблемам ціноутворення по-різному. У дрібних - ціни часто встановлюються вищим керівництвом. У великих  компаніях проблемами ціноутворення  звичайно займаються керуючі відділень  і керуючі по товарних асортиментах. Але й тут вище керівництво  визначає загальні установки й мети політики цін і нерідко затверджує ціни, запропоновані керівниками  нижніх ешелонів. У галузях діяльності, де фактори ціноутворення відіграють вирішальну роль (аерокосмічна промисловість, залізниці, нафтові компанії), фірми  часто затверджують у себе відділи  цін, які або самі розробляють  ціни, або допомагають робити це іншим підрозділам.

Ринкова економіка ґрунтується на самостійних, економічно відособлених товаровиробниках, а для них ціни - вирішальний  фактор результатів виробничої й  фінансової діяльності. Правильно обрана цінова стратегія, грамотна тактика  формування цін, економічно вивірені методи ціноутворення становлять основу успішної діяльності будь-якого підприємства, незалежно від форми власності.

Основними вихідними даними для  написання курсової роботи є звітні дані підприємств.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЦІН НА ПРОМИСЛОВУ ПРОДУКЦІЮ

1.1. Теоретична сутність, роль та  значення ціни в ринковій економіці

В директивно керованій (планово-адміністративної) економіці ціни використовувалися  як зовнішній регулятор, інструмент дії на економічні процеси з боку держави: вони були об'єктом планування і встановлювалися централізованими державними органами; були єдині в  масштабах країни, постійні і мінялися тільки за рішенням уряду; рівень цін  був відірваний від реальної вартості товарів і від світових цін. Таким  чином, ціна займала друге місце  після плану і виконувала чисто  розрахункові функції, служила інструментом обліку, оскільки сама держава визначала  рівень цін і контролювала динаміку їх зміни.

Ціна - елемент, властивий економіці будь-якого  типу, заснованій на товарно-грошових відносинах, оскільки опосередковує  їх, але формуються і діють ціни в різних системах по-різному. Оскільки ціна є одним з важелів управління процесами, що протікають в економіці, то вона тісним чином пов'язана з  типом господарювання - методологія  ціноутворення, властивості, функції  і види цін відповідають механізму  функціонування системи управління.

В ринковій системі господарювання кожне підприємство і його власники самостійно ухвалюють  всі виробничі і економічні рішення: що, де, коли і скільки проводити, кому, за якою ціною і на яких умовах продавати. Зв'язки між підприємствами вільні, тому трудові, матеріальні і  фінансові ресурси (будучи частиною сукупних ресурсів суспільства) включаються  у виробничий процес власниками підприємств, відповідно вони самі несуть відповідальність за все ухвалюванні рішення і  дії. Механізм регулювання діяльності підприємств базується на використовуванні економічних методів, таких, як фінансово-кредитна система, податкова, митна, інвестиційна і бюджетна політика, тому ринкова  економіка вимагає абсолютно  іншого ціноутворення: принципи і моделі цін тут якісно інші - ціна грає головну структуро визначну роль, є основною ланкою системи ринкового саморегулювання і характеризується наступними моментами.

Формування  кінцевого рівня ціни відбувається не у сфері виробництва (що властиво планово-адміністративній системі), а  у сфері реалізації продукції, тобто  на ринку ціна завжди є ринковою величиною.

Ціни  на продукцію, товари, послуги визначаються власниками, суб'єктами господарювання, в результаті цього немає відчуження товаровиробників від результатів  праці.

Ціни  виявляють диспропорції між пропозицією (виробництвом) і попитом (споживанням) і миттєво реагують - включається  механізм ринкового ціноутворення, тому ціна є рівноважною величиною, що збалансовує попит і пропозицію.

Ціна  несе в собі властивість конкурентності, виступаючи інструментом конкурентної боротьби, перерозподіли ресурсів, переливу капіталів. Взагалі в основі ринкового господарства лежать конкуренція, змагальність і суперництво, оскільки існує безліч власників, між якими йде постійна боротьба за виживання. З одного боку, конкуренція перевіряє кожного підприємця (підприємство) на відповідність виробництва і його структури вимогам ринку, характеризує здатність пристосовуватися до змінних умов. З другого боку, конкуренція є механізмом стимулювання постійного вдосконалення виробництва і управління. Тому ринкове господарство здатне ефективно функціонувати тільки при вільних конкурентних цінах, і це примушує кожного підприємця використовувати гнучкі методи ціноутворення.

Роль  держави в ціноутворенні обмежена - воно визначає загальні правила формування цін, а фіксує або регулює ціни тільки на обмежений круг продукції, товарів, сировини, послуг, що мають  значення для забезпечення і підтримки  життєвого рівня населення. В  ринковій системі механізм вільного ціноутворення поєднується з  державним регулюванням. Через все цього ринкові ціни динамічні, постійно міняються під впливом різних чинників і тому важко прогнозовані.

Ціна - найважливіший  економічний параметр будь-якого  підприємства, саме рівень цін впливає  на його фінансове положення, оскільки зумовлює розмір одержуваного прибутку і відповідно можливості його виробничого  і соціального розвитку, а також  розмір особистого доходу власника.

Визначення  обґрунтованого рівня ціни - найскладніший  момент в діяльності підприємства, оскільки ціна схильна впливу безлічі  чинників, які потрібно враховувати  фахівцям по ціноутворенню.

До чинників попиту, діючих на рівні економіки, відносяться: платоспроможний попит  населення, об'єм попиту в натуральному виразі, рівень заощаджень, розмір середнього доходу на душу населення, його розподіл між соціальними групами, інфляційні очікування населення. Окрім цього, попит на конкретний товар залежить від смаків і переваг різних груп споживачів, якісних характеристик  товарів і їх корисності, тобто  здібності задовольнити потребу  людини.

Чинники споживацького вибору визначають конкурентність даного товару і його місце на ринку: рівень цін на аналогічні товари підприємств-конкурентів; заміщеність товару; рівень цін на взаємозамінні і взаємодоповнювані товари.

Чинники пропозиції залежать від умов функціонування сфери виробництва: рівня витрат виробництва і реалізації; кількості  товарів, що поступають на ринок; цін  на чинники виробництва (природні ресурси, капітал і праця); одержуваного прибутку і структури її використовування; інвестиційних процесів.

До чинників, обумовлених альтернативними виробничими  можливостями, відносять граничну заміщеність продуктів, альтернативних витрат і технологій, граничну заміщеність чинників виробництва.

Державне  регулювання - це діюча система оподаткування (ставки), митна політика, курси валют, ставки рефінансування і т.д.

Необхідними умовами вільного ціноутворення, які  повинна забезпечити

держава, є економічна самостійність і  свобода вибору дій суб'єктів  господарювання (підприємців, підприємств) як власників; захист договірно-контрактних  відносин між ними з погляду правових гарантій відшкодування втрат, збитків, упущених вигод; підтримка конкурентного середовища і припинення проявів монополістичної поведінки.

В ринковій економіці ціни діють як єдиний цілісний ціновий механізм, що складається  з двох взаємозв'язаних підсистем:

- самі  ціни, їх види, структура, величина, динаміка зміни;

- ціноутворення  як спосіб встановлення нових  і зміни діючих цін, яка і  зумовлює їх рівень.

Механізм  ціноутворення виявляється через  динаміку цін, яка формується під  впливом двох основних чинників:

- стратегічного,  який полягає в тому, що ціни  утворюються на основі вартості  товарів.

- тактичного, суть якого полягає в тому, що кінцева величина ціни визначається  кон'юнктурою ринку.

Процес  формування ціни достатньо складний, і розуміння взаємозв'язку цих  чинників і їх єства дає відповідь  на питання, що ж таке ціна, яке визначення їй можна дати. Для цього необхідно  розглянути ціну як економічну категорію.

1.2. Факторі, що впливають на рівень цін

Фактори, що впливають на рівень цін поділяються на два типи: зовнішні и внутрішні. До зовнішніх належать такі як ціна на сировину, рівень цін конкурентів. До внутрішніх – розмір прибутку, витрати на виробництво. Ціна підприємства-виробника складається з собівартості і прибутку, тому величина прибутку в ціні залежить від рівня ціни і витрат. В практиці ціноутворення сума прибутку, що включається в ціну, визначається не по абсолютній величині, а по відносному показнику - рентабельності продукції, встановленому у відсотках до повної собівартості.

Чим вище рентабельність, тим більше величина прибутку і вище рівень

ціни.

В даний  час підприємства-виробники самостійно визначають розмір рентабельності продукції, окрім деяких видів діяльності (різні  види перевезень, надання ритуальних послуг), по яких державними органами встановлені граничні рівні рентабельності.

Оскільки  в умовах ринку при встановленні рівня цін підприємства вимушені орієнтуватися на рівень ринкових цін (якщо воно не є монополістом), то його можливості у визначенні розміру  рентабельності продукції обмежені.

Кожне підприємство зацікавлено в збільшенні маси одержуваного прибутку, а досягти цього воно може різними шляхами.

По-перше, збільшувати прибуток з одиниці  кожного виробу, для чого треба  або підвищувати ціну, або знижувати  собівартість продукції, що випускається. Рішення обох задач в сучасній ситуації для вітчизняних підприємств  достатньо проблематичне. Рівень ціни в умовах ринку визначається співвідношенням  попиту і пропозиції і мало залежить від бажань виробників. Крім того, піднявши ціну, підприємство може опинитися  в невигідному конкурентному  положенні і не реалізувати свою продукцію, тобто не одержати ніякого  прибутку. Зниження собівартості продукції, безумовно, самий обґрунтований  шлях, але в даний час вирішувати цю задачу достатньо складно - постійне зростання тарифів на енергоресурси, застарілі технології виробництва, зношене устаткування, відсутність  засобів на модернізацію і технічне переозброєння виробництва не сприяють зниженню собівартості продукції.

Другий  шлях - збільшення кількості проведеної і реалізованої продукції. При постановці такої задачі підприємство може закладати  в ціну виробів невисоку рентабельність і рівень ціни буде нижче, ніж у  конкурентів, а виробник отримає додаткову перевагу на ринку, що приведе до зростання збуту. Крім того, при збільшенні масштабів діяльності знизиться середня собівартість за рахунок розподілу постійних витрат на більшу кількість виробів.

Таким чином, велика маса прибутку   утворюватиметься   за  рахунок прискорення оборотності засобів, багатократного отримання прибутку з однієї гривні вкладених засобів.

Найскладнішим моментом в процесі ціноутворення  є визначення і обґрунтовування  рентабельності продукції, що закладається в ціну виробу. Рентабельність продукції  повинна забезпечити підприємству, з одного боку, бажаний розмір прибутку, а з другого боку, дозволити йому виступати на ринку повноправним учасником, тобто реалізовувати проведену продукцію.

Основою рентабельності продукції  є потреба підприємства в прибутку як в джерелі фінансування його розвитку і в джерелі засобів для  власників підприємства.

1.3. Формування ціни, проблемі і  шляхи їх вирішення

Формування  ціни відбувається в процесі вироблення товару, в процесі руху сировини від постачальника до покупця  готової продукції, і її величина залежить від рівня витрат в кожній ланці.

Формування  ціни починається у сфері виробництва, і одним з важливих чинників, який повинен враховуватися в цьому  процесі, є витрати виробника - витрати, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, зберіганням, збутом виробів, оскільки в умовах ринку підприємство може вижити і нормально функціонувати тільки в тому випадку, якщо покриватиме свої витрати за рахунок виручки, одержаної від продажу продукції, крім того, ринкова ціна залежить не тільки від попиту, але і від пропозиції - його об'єму, асортименту, рівня витрат.

Традиційно  у вітчизняній практиці ціноутворення  при оцінці витрат підприємства використовують показник «собівартість», хоча в зарубіжних країнах більше поширений термін «витрати». Під витратами прийнято розуміти всі витрати, що виникають  в процесі виготовлення і реалізації виробу і функціонування підприємства в цілому. Процес формування витрат у сфері виробництва достатньо  складний, і це зв'язано з тим, що вони виникають на різних стадіях  виробничого циклу, по-різному поводяться при зміні об'ємів виробництва, утворюються  як об'єктивно необхідні, так і  в результаті незадовільної фінансово-господарської  діяльності.

Відповідно  до чинного в Україні законодавства  велика частина витрат підприємства-виробника, пов'язаних безпосередньо з виробництвом і реалізацією виробу, включається в його собівартість, а інша частина витрат, пов'язана з формуванням поточних активів, сплатою податків, санкцій, відшкодовується за рахунок різних видів прибутку.

Склад витрат, що входять в собівартість виробів  або відшкодованих за рахунок прибутку, визначається податковою політикою держави на кожному конкретному етапі розвитку економіки. В даний час в Україні для всіх суб'єктів ринку незалежно від форм власності передбачений єдиний порядок визначення витрат, що включаються в собівартість виробів або послуг, що надаються, що випускаються, який регламентується «Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку» зі всіма подальшими змінами і доповненнями.

Відповідно  до цього документа «собівартість  продукції (робіт, послуг) є вартісною  оцінкою використованої в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фундацій, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію». Таким чином, собівартість можна визначити як сукупність грошових витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Показник собівартості включає не всі витрати підприємства-виробника, а тільки їх частина, але саме він є основним ціноутворюючим чинником в діяльності вітчизняних виробників.

Витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією  продукції, при плануванні, обліку і  калькуляції групуються по статтях. Перелік цих статей, їх склад, методи розподілу і порядок оцінки залишків незавершеного виробництва і  готової продукції визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькуляції  собівартості з урахуванням характеру  і структури виробництва.

Також дуже важливим елементом у складі ціни є прибуток, що є грошовим виразом  чистого доходу, створюваного підприємством  в процесі виробництва продукції  або товарів і одержуваного після  його реалізації за встановленою ціною.

В ринковій економіці отримання прибутку - основна  мета будь-якої підприємницької діяльності, оскільки вона є основним джерелом формування матеріальних і фінансових ресурсів підприємства, його виробничого  і соціального розвитку. Ніж більше прибутку одержує підприємство, тим  ширше його можливості розвиватися, покращувати матеріальне положення  своїх працівників, укріплювати  свій фінансовий стан. Держава також  зацікавлена в збільшенні прибутку, оскільки податок на прибуток складає  істотну частку в доходах державного бюджету. Економічне значення прибутку і поняття її бухгалтерського  числення не співпадають. З погляду  економічного змісту прибуток, як вже  мовилося, є чистим доходом, створеним  в процесі функціонування підприємства. Кількісний же розрахунок величини різних видів прибутку визначається системою обліку витрат і порядком формування фінансових результатів, діючих в країні згідно законодавству. У свою чергу, цей процес залежить від політики держави в області оподаткування  і може мінятися залежно від поставлених  цілей і задач.

Таким чином, у сфері виробництва прибуток безпосередньо включається в  ціну підприємства-виробника.

Отже. Ціна являється одним із найбільш важливих економічних параметрів підприємства. Впливає на його фінансове положення і являється ключем до отримання прибутку. Залежить ціна не тільки від витрат на виробництво і бажання отримати певний прибуток, але і від ситуації на

ринку товарів  – рівня конкурентних цін.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА ПРОМИСЛОВУ ПРОДУКЦІЮ

2.1. Розробка політики ціноутворення

Цінова політика є процесом, що координує виробничо-збутову діяльність підприємства. Цінова політика виражає інтереси підприємства і являє собою один з інструментів управління діяльністю підприємства.

Політика ціноутворення починається з чіткого визначення цілей і закінчується визначенням корегуючого механізму. Важливою умовою є збіг рішень, що приймаються в цій області із загальною програмою маркетингу фірми.

Розробка цінової політики не є одноразовою дією. При початковому випуску нової продукції цінову політику необхідно переглядати, оскільки міняється загальне середовище конкуренції, товар проходить через різні життєві цикли, конкуренти міняють ціни і т.д.

Цінова політика функціонує погано, якщо:

· ціни міняються дуже часто

· цінова політика дуже складно  пояснюється споживачам       

· недостатня частка прибутку для учасників каналів збуту

· рішення про ціни приймаються  без достатньої інформації про ринок

· цілі не відповідають цільовому  ринку

· еластичність попиту

Існують три основні цілі ціноутворення:

· засновані на збуті

· засновані на прибутках 

· засновані на існуючому  положенні

Компанія з метою, заснованою на збуті, грунтується на високому об'ємі реалізації або збільшенні своєї частки продажів в порівнянні з конкурентами.

Такі цілі можуть вибиратися по одній з трьох причин.

1. Фірма зацікавлена в насиченні ринку або зростанні збуту як важливому кроці на шляху на шляху до контролю над ринками і стабільних доходів.

2. Фірма прагне  збільшувати  об'єм збуту і готова піти  на зниження доходу з одиниці  виробу.

3. Вона припускає, що  великий об'єм реалізації дозволить  понизити розмір відносних витрат.

В рамках загальної політики ціноутворення рішення приймаються  відповідно до цільового ринку, чину і структури маркетингу. Загальна цінова стратегія передбачає  скоординовану  сукупність дій, стабільний образ і  стратегію, що включає короткострокові  і довгострокові цілі.

Для збільшення об'єму збуту  використовується так звана стратегія  проникнення. Ціна проникнення - це низька ціна, призначена для захоплення масового ринку для товару і послуги. Така стратегія приносить відчутні результати, коли споживачі чутливі до ціни, така політика б'є по конкурентах, може існувати економія від масштабів  виробництва.

Компанія визначає загальну цінову політику, пов'язуючи в інтегровану  систему окремі рішення: взаємозв'язок цін на товари в рамках номенклатури фірми, частоту використовування спеціальних  знижок і зміни цін, співвідношення цін з конкурентами, метод встановлення цін на нові товари.

2.2. Методи формування  ціни на промислову продукцію

Перш  ніж розглядати сам процес ціноутворення  необхідно визначити його найголовніший  елемент – це витрати на виробництво. Основна частина витрат включається в собівартість продукції (робіт, послуг) у розмірі фактично проведених витрат (витрати на сировині, матеріали і т.п.) [6].

Витрати на виробництво продукції – З, включаються в собівартість продукції того звітного періоду, до якого вони відносяться, незалежно від часу оплати - попередньої або подальшої (орендна платня, платня за абонентне обслуговування, платня за підписку на періодичні видання нормативно-технічного характеру і т.п.). Розрахувати витрати на виробництво можна за наступною формулою [3]:

,                              (2.1)

де:  – матеріальні витрати,

       – витрати на оплату праці,

       – відрахування на обов'язкове соціальне страхування,

       – амортизація основних засобів,

       – інші витрати.

В собівартість продукції відносяться також  компенсації, виплачувані матерям, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення їм трирічного віку [7].

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) залежно від економічного змісту враховуються по елементах і  статтях витрат.

Елемент - це найпростіший, однорідний вид витрат, що показує, що витрачене підприємством. До елементів витрат на виробництво  відносяться:

1) матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів). У складі матеріальних витрат відображається вартість купувальних сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і енергії всіх видів, запасних частин, робіт і послуг виробничого характеру, виконаних сторонніми організаціями, витрати по використовуванню природної сировини (у тому числі, платня за воду), втрати від недостач матеріальних ресурсів в межах норм природного спаду. Вартість матеріальних витрат формується за ціною придбання матеріальних ресурсів без податку на додану вартість. З неї виключається вартість поворотних відходів, тобто залишків сировини, матеріалів і інших матеріальних ресурсів. Поворотні доходи можуть оцінюватися за ціною можливого використовування, за діючими ринковими цінами або за ціною придбання матеріального ресурсу;

2) витрати на оплату праці. У складі даного елемента відображаються основна і додаткова заробітна платня, оплата робіт за трудовим договором і договорами підряду;

3) відрахування на обов'язкове соціальне страхування. В даному елементі враховуються відрахування від витрат на оплату праці до фондів соціального страхування;

4) амортизація основних засобів. Відображається як знос по власних, так і по орендованих основних засобах по нормах амортизаційних відрахувань;

5) інші витрати. Тут враховуються платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства, орендна платня, знос нематеріальних активів і деякі інші.

Статті  витрат показують не тільки що витрачене, але і на які цілі проведені  витрати. Постатейний облік використовується для визначення собівартості окремих  видів продукції. Кожна галузь має  свої типові статті витрат.

Методика  розрахунку початкових цін на товари, як правило, складається з наступних  етапів; постановка задач ціноутворення, визначення попиту, оцінка витрат, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір  методу ціноутворення, встановлення остаточної ціни. Задачі ціноутворення ставляться на основі вибраної стратегії ціноутворення і ув'язуються із загальною метою розвитку компанії. Так, наприклад, до основних задач, що визначають загальну політику фірми в області ціноутворення, можна віднести наступні:

- забезпечення  «виживання» підприємства,

- максимізація  поточного прибутку,

- завоювання  лідерства по показниках займаної  підприємством частини ринку  і т.п.

 Визначення  попиту проводиться шляхом вивчення  залежності попиту, цін і пропозиції. Для визначення залежності між ціною, попитом і пропозицією в ринковій економіці застосовуються наступні основні методи вимірювання попиту і пропозиції:

• проведення опиту споживачів;

• прямий ринковий експеримент на основі пробного продажу на ринку

товару  за новими цінами;

• статистичні  методи, оцінююче криві попиту і  пропозиції на основі динаміки зміни цін за певний період часу [1].

Аналіз  даних, одержаних в результаті дослідження  взаємозалежностей  об'єму виробництва, витрат і прибутку, дозволяє знаходити  оптимальні управлінські рішення в  області підвищення і забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Зокрема, розподіл витрат на постійні і змінні і дослідження їх рівня  і тенденцій дозволяє встановити можливі межі і варіанти зниження цін залежно від впливу різних ринкових чинників. Встановлення цін по конкретним ринковим умовами пов'язано з необхідністю аналізу цін і товарів конкурентів. Вплив чинника конкуренції на ухвалення рішення про рівень ціни залежить від структури ринку, зокрема від числа і типу компаній, що працюють на ринку.