Методи і ефективні прийоми навчання іноземних мов в навчальних закладах

 Вступ……………………………………………3

 Розділ I. Психологічний розвиток учнів  початкових класів

1.1. Періодизація  розвитку дітей………………………5

1.2. Загальні  психологічні особливості молодших  школярів…7

1.3. Характерні  особливості учбової діяльності  молодшого школяра

 Розділ ІІ. Методи і ефективні прийоми навчання іноземних мов в навчальних закладах

2.1. Методи  навчання іноземних мов. Методичні  прийоми..11

2.2. Ефективні  прийоми навчання……………………14

2.2.1. Вивчення  лексичних одиниць………………….24

2.2.2. Вміння  спілкуватися………………………..16

2.2.3. Навчання  граматики…………………………18

2.2.4 Ігрові  прийоми…………………………….20

2.2.4. Навчання  аудіювання………………………..21

2.2.5. Роль  контролю……………………………..24

2.3. Використання  ефективних прийомів навчання  на уроках англійської

 мови  в початкових класах………………………….25

 Висновки………………………………………..30

 Список  використаної літератури…………………….33

ВСТУП

 Відповідно  до концепції 12-річної середньої  загальноосвітньої школи змінюються  і уточнюються пріоритети як  у змісті, так і в структурі  шкільних навчальних планів і програм. У зв’язку з цим у 2002/2003 навчальному році розпочалося вивчення іноземної мови з 2-го класу. Цей факт є серйозним випробовуванням для вчителів і всіх тих, хто причетний до освітньої галузі, оскільки він потребує перегляду і уточнення окремих усталених поглядів на шкільний предмет «іноземна мова», у тому числі й на методику та засоби навчання.

 Протягом  десятиліть в Україні масове  вивчення іноземної мови як  загальноосвітнього предмета розпочиналося  з 5-го класу. З цими реаліями  були пов’язані відповідні галузі педагогічної, психологічної та методичної наук, на це були спрямовані наукові дослідження в цих сферах і, зрештою, до цього факту звикли вчителі, як найважливіша ланка і суб’єкт навчального процесу.

 Тема  ефективних прийомів навчання  англійської мови в молодших класах є актуальною, оскільки дуже важливо виявити певні орієнтири для успішної організації процесу навчання іноземної мови молодших школярів, оскільки знання вікових особливостей учнів є визначальним пріоритетом у педагогічній діяльності вчителя, запорукою її ефективності; саме в період молодших класів дитина починає вчитися і тому, дуже важливо розкрити її здібності як до навчання в цілому, так і до кожного окремого предмету. Це основна причина, чому дослідження по цій темі можна назвати цікавими.

 Об’єктом  дослідження є вивчення англійської  мови в молодшому шкільному  віці.

 Предмет  дослідження – результативні  прийоми навчання англійської  мови в початкових класах, зміст  і комплекс вправ для навчання  молодших школярів.

 Мета  дослідження: виявлення найбільш ефективних прийомів навчання англійської мови в початкових класах, та ілюстрування їх використання на прикладі розроблених уроків.

 Завдання  дослідження:

- визначити  значення різних прийомів у  навчанні іноземних мов;

- дослідити особливості вивчення іноземної мови молодшими школярами;

- розробити  уроки, які б ілюстрували використання  ефективних прийомів.

 Методи  дослідження:

- опрацювання  наукових джерел з методики  навчання іноземної мови;

- узагальнення  досвіду навчання англійської мови в молодших класах;

- моделювання  фрагментів уроків англійської  мови в молодших класах;

- наукове  спостереження процесу навчання  англійської мови в молодших  класах.

 Матеріал  дослідження: література з психології, підручники та посібники з  іноземної мови та методики її викладання.

 Наукова  новизна дослідження полягає  в обґрунтуванні критеріїв розробки  комплексу прийомів навчання  англійської мови в молодших  класах.

 Теоретична  і практична цінність курсової  роботи полягає у систематизації  відомостей щодо методів та прийомів навчання і їх використання на уроках англійської мови.

 Структура  роботи:

 Робота  складається зі вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних  джерел.

 У вступі  обґрунтовано вибір теми, визначено  мету написання даної курсової роботи, завдання, матеріал, теоретичне і практичне значення, об’єкт і предмет дослідження, розкривається актуальність роботи.

 У першому  розділі «Психологічний розвиток  учнів початкових класів» визначаються  особливості розвитку дітей 6–10 років та їх навчальної діяльності.

 У другому  розділі «Методи та ефективні  прийоми навчання іноземних мов»  описуються методи та прийоми  навчання і показується їх  практичне використання на уроках  іноземної мови.

 У висновках  подаються основні результати  проведеного дослідження.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ.

1.1. Періодизація  вікового розвитку Д. Б. Ельконіна

 У рамках  діяльнісної теорії було виконано  багато досліджень зовнішньої  та внутрішньої діяльності, умов  їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтериорізації та екстериорізації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії.

 Відповідаючи  на це запитання, Д.Б. Ельконін  обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини  спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

 Розвиваючи  ідеї Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконін  запропонував розглядати психологічий  вік на підставі таких основних  критеріїв, як соціальна ситуація  розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

 Кожен  вік характеризується своєрідною, специфічною для нього ситуацією  розвитку, яка є, за висловом Л.С. Виготського, висхідним моментом  для всіх динамічних змін, які  відбуваються в розвитку протягом  даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх із середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній стиуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така побудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.

 Хронологічно  вікові кризи визначаються межами  стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.), криза одного року, криза  трьох років, криза семи років, підліткова криза (11-12 років), юнацька криза.

 За Д. Б. Ельконіним дитинство ділиться  на 7 періодів:

1) вік немовляти  – до 1 року;

2) раннє  дитинство – 1–3 роки;

3) молодший  і середній дошкільний вік  – 3–(4–5) років;

4) старший  дошкільний вік – 4 (5–6) 7 років;

5) молодший шкільний вік – 6 (7–10) 11 років;

6) підлітковий  вік – 10 (11–13) 14 років;

7) ранній  юнацький вік 13 (14–16) 17 років.

 Весь  процес дитячого розвитку ділиться  на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0–7 років); 2) молодший шкільний вік (6–11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12–17 років).

 Кожен  з етапів складається з двох  періодів, які відкриваються міжособистісним  спілкуванням як провідним типом  активності, яка спрямована на  розвиток особистості дитини, і  завершується предметною діяльністю, пов’язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.

 Перехід  від одного етапу до іншого  супроводжується кризами, тобто  невідповідністю між рівнем досягнутого  особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. 3 роки і 11 років – це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей [2, с.120-122].

1. 2. Загальні психологічні особливості молодших школярів

 Дитина  в цьому віці спрямована на  інтелектуальні заняття, спорт тощо. Е.Еріксон називав цей вік латентним  «шкільним віком». В цьому віці  формуються психологічні новоутворення: дитина оволодіває елементарними культурними навичками, навчається у школі, провідною діяльністю стає учіння, зростають здатність дитини до логічного мислення і самодисципліни, а також здатності до взаємозв’язку з ровесниками у відповідності до встановлених правил. Молодший школяр поступово оволодіває способами керування увагою, пам’яттю, мисленням тощо. З’являється внутрішнє прагнення до навчання і успіхів у ньому. Діти намагаються дізнатись, що із чого одержується і як воно діє. Інтерес до цього має підкріплюватись і задовольнятись оточуючими людьми [2, с.122-127].

 Майже  всі діти приходять до школи  з прагненням вчитися, вони ставляться  до учіння як до серйозної, суспільно важливої діяльності. В перші дні навчання у школі  майже кожна дитина намагається  сумлінно ставитись до навчання. Як показало дослідження, майже у кожної дитини на цей час виникає певне уявлення про ідеального учня. Проте, через деякий час ставлення окремих дітей до школи змінюється.

 У недосвідчених  учителів значна частина класу  через три – чотири місяці  починає виявляти байдужість до школи, небажання відвідувати її. Основною причиною цих негативних явищ є недосконалість організації навчально-виховного процесу, яка виявляється в недостатній активізації учбової діяльності учнів, зокрема їх мислення, у надмірному захопленні вправами, спрямованими на формування різних навичок. У 1–2 класах діти виконують такі вправи з інтересом, у 3-му класі вони починають уже нудитися ними.

 Для  зміцнення позитивного ставлення  учнів до школи важливо зважати  на індивідуальні відмінності  учнів, пам’ятаючи, що серед них є впевнені і невпевнені в своїх силах, що є діти, які намагаються проявляти активність, демонструючи цим ставлення до школи і вчителя, але є і такі, які прагнуть бути непоміченими у класі, чітко не виражають своє ставлення до школи.

1.3. Характерні  особливості навчальної діяльності  молодшого школяра

 У молодших  школярів учбова діяльність стає  провідною і набуває характерних  особливостей, її основні компоненти: дії і операції, за допомогою  яких учні оволодівають змістом  навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набування знань, умінь і навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють пеші вміння вчитися. Розглянемо найголовніші складові навчальної діяльності школярів за даними О.В.Скрипченка [2, с.128-142].

 ЗМІСТОВНІ  СКЛАДОВІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. До змісту навчання ставлять  такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. Ці принципи стосуються змісту кожного навчального предмету. У змісті підручників та інформації класоводу має бути правильне пояснення явищ природи і суспільного життя.

 Великий  за змістом обсяг неминуче  призводить до втоми учнів, до зниження інтересу до навчання, до погіршення і гальмування інтелектуального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння учнями змісту навчання.

 ЦІЛЬОВІ  СКЛАДОВІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. У порівнянні із дошкільниками  складнішими стають цілі діяльності молодших школярів. Вони визначаються програмним змістом навчання. При характеристиці цільових компонентів навчання, як і інших складових, важливо диференціювати цілі, які ставить учень, і цілі, які усвідомлює і приймає учень у процесі учіння.

 МОТИВАЦІЙНІ  СКЛАДОВІ УЧІННЯ. В учнів молодшого  шкільного віку формуються різноманітні  навчальні мотиви. Першокласнику  подобається вчитися читати, писати, лічити. Його цікавлять оповідання  про подвиги людей, історичні  події, про явища природи, життя  тварин, роботу промислових підприємств. У процесі навчання інтереси дитини збагачуються і диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, виступаючи для них як самоціль. Передбачення успіху, прагнення уникнути невдач в учінні й пов’язаного з цим приниження перед іншими дітьми є для деяких учнів сильним мотивом їх учбової діяльності. Деякі учні вчаться для того, щоб порадувати батьків, близьких людей. Бувають і такі учні, що вчаться з примусу. Інших учнів спонукає до виконання навчальних завдань сумління тощо. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в системі учіння, ніж результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут переважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають до учбових дій. Розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов’язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов’язку, а також вузькі особисті мотиви – задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків (М.І.Алєксєєва, Л.І.Божович, С.О.Мусатов).

 Друга  група мотивів учіння молодших  школярів – це так звані  внутрішні мотиви учіння, які  характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння – вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв’язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів ОПЕРАЦІЙНІ СКЛАДОВІ УЧІННЯ. Оволодіння учнями знаннями вимагає в учнів формування нових потрібних дій. На перший план у навчанні учнів виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв’язки, причинні залежності в пізнавальних об’єктах, їм підпорядковуються мнемічні, уявні й інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (О.В. Скрипченко).

 Навчальні  дії (уміння і навички) як складові  учіння учнів вивчались Й. Лінгартом, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.В. Співак та ін. Ними була  здійснена класифікація цих дій. У класифікаціях згаданих авторів  виділяються такі навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка до сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібному темпі, уміння створювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелектуальні дії; інформаційні та комунікативні уміння.

 У першому  класі діти оволодівають графічними  навчальними діями (уміннями і  навичками) протягом усього навчального  року. З цією метою використовуються  спеціальні зошити, у яких даються  завдання для підготовки дітей  до письма: предметні малюнки і схеми слів для звукобуквенного, складового аналізу слів, словосполучень та речень, зразки літер та їх поєднань, складів, слів, словосполучень і речень. У другій половині ΙΙΙ чверті, коли діти навчились орієнтуватись у сітці зошита з друкованою основою, можна перейти (один раз на тиждень) до роботи у зошитах для першого класу, радили Н.Ф. Скрипченко і О.Ю. Прищепа. Вправи варто диференціювати, орієнтуючись на розвиток м’язової системи руки учнів.

 КОМУНІКАТИВНІ  КОМПОНЕНТИ УЧІННЯ. Зростає значення  слова, мовлення (спочатку усного, а потім писемного) вчителя і учнів у їх учбовій діяльності в міру того, як учні ними оволодівають, навчаються читати, користуватися підручником й іншими книжками.

 Для  молодших школярів, особливо учнів 1–2 класів, характерною є велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати. Учитель початкових класів має враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам’ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.

 РЕЗУЛЬТАТИВНІ  СКЛАДОВІ УЧІННЯ. Результатами учіння  учнів є їх знання, уміння, навички, психічний розвиток (спостережливість, пам’ять, мислення, уява, воля, почуття, характер) і вихованість учнів.

 Знання  є головним елементом освіти  учнів. Знання поділяються на наукові, тобто, такі, які відображають дійсність у формі загальних уявлень та понять; на художні, тобто знання, які відображають світ у формі художніх образів; житейські та донаукові, у яких описані і констатовані факти сприймаються однобічно або викривлено. До результатів учіння відносять психічний, зокрема, інтелектуальний та моральний розвиток учнів (сприймання, пам’ять, мислення, увага, мотиви, інтереси, моральні якості учнів). Ці результати у навчальній діяльності не слід вважати побічними.

 КОНТРОЛЬНО-ОЦІННІ  СКЛАДОВІ УЧІННЯ. Вони пов’язані  із контролем діяльності учнів  та їх самоконтролю, який зароджується  у молодших школярів. При перевірці  результатів учіння важливо враховувати  темперамент учня. Темперамент учня  ні в якому разі не може впливати на оцінку результатів навчання учня.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИ ТА ЕФЕКТИВНІ ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2.1. МЕТОДИ  НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ. МЕТОДИЧНІ  ПРИЙОМИ

 Методи  навчання дають відповідь на  запитання «Як навчати?» Поняття  «метод» означає шлях до поставленої мети. В сучасній методиці навчання іноземних мов метод трактується в широкому і вузькому значенні. В широкому, метод означає систему навчання. В методиці відома ціла низка методів: прямий метод, комунікативний метод, аудіо-лінгвальний метод та інші. У вузькому – метод означає спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учня на шляху до поставлених цілей навчання; це спосіб, що забезпечує взаємодію учня і вчителя [3, с.53-55].

 Навчання  є активним процесом, який передбачає  насамперед активність його суб’єктів. Характер активності кожного із суб’єктів обумовлюється його призначенням як учасника навчального процесу. Призначення вчителя полягає в тому, щоб навчити, призначення учня – навчитися. Учитель повинен забезпечити учню можливість оволодіти іншомовним мовленням у процесі навчання, а учень повинен докласти зусиль, щоб оволодіти цим мовленням. Учитель організує навчальну діяльність учня, учень її реалізує. Виходячи із закономірної взаємодії вчителя та учня, в методиці навчання іноземних мов розрізняють методи-способи, що їх застосовує вчитель, і методи-способи, що їх застосовує учень.

 Для  забезпечення навчальної діяльності  учнів учитель застосовує такі  методи-способи: демонстрацію, пояснення  та організацію вправляння. Методи-способи  мають універсальний характер і використовуються у будь-якій методичній системі. Проте їх співвідношення та «наповнення» зумовлюються принципами навчання. Так, наприклад, завдяки принципу домінуючої ролі вправ переважна частина уроку має бути присвячена вправлянню учнів. Принцип комунікативності зумовлює переважне використання комунікативних вправ у процесі вправляння і т.д.

 Навчальний  процес з іноземної мови включає  три основні методичні етапи. Це етап презентації нового  іншомовного матеріалу, етап тренування  та етап практики в застосуванні засвоєного матеріалу у процесі спілкування в різних методах мовленнєвої діяльності.

 На кожному  з названих етапів використовуються  відповідні методи-способи.

 На етапі  презентації – це демонстрація (показ) нового матеріалу та способів оперування ним. Учитель демонструє зразки мовлення, показує їх функціонування в контексті. Така демонстрація може здійснюватися з опорою на малюнок, предмет, дію та ін. Учень в цей час знайомиться з новим матеріалом та способами оперування цим матеріалом.

 Демонстрація  нового матеріалу супроводжується  поясненням учителя. Таке пояснення  здійснюється одночасно з організацією  самостійного пошуку учнів, що  стимулює їх розумову активність, необхідну для успішного засвоєння  нового матеріалу. Зі свого боку, учень осмислює нові мовні та мовленнєві явища на основі розумових операцій аналізу, синтезу, порівняння та умовиводу. В ході осмислення учень може робити відповідний запис, креслити схеми, таблиці та ін.

 На етапі  тренування та практики вчитель  організує вправляння учнів у застосуванні засвоєного матеріалу в усному або письмовому спілкуванні. При цьому використовуються різноманітні вправи. У свою чергу учні здійснюють операції вправляння в різних видах мовленнєвої діяльності.

 Слід  зазначити, що застосування методів як учителем, так і учнями спрямоване не лише на організаію та реалізацію навчальної діяльності, але на управління нею. Управління навчальною діяльністю реалізується завдяки здійсненню учителем контролю за успішністю учнів з оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю на кожному етапі навчання. З боку учнів управління навчальною діяльністю відбувається завдяки застосуванню ними самоконтролю у процесі ознайомлення та осмислення іншомовного матеріалу і вправляння в іншомовному спілкуванні (див. схему).

 НАВЧАЛЬНІ  МЕТОДИ

 Методи  вчителя Методи учня

 Контроль

 Демонстрація

Ознайомлення

 Самоконтроль

 Пояснення, організація самостійного пошуку 

Осмислення

 Організація  вправляння на етапі тренування

 Вправляння

 Організація  вправляння на етапі

 практики

 Вправляння

 Окрім  методів, у навчальному процесі  з іноземної мови використовуються  різноманітні методичні прийоми. Прийоми навчання пов’язані з  конкретними діями вчителя та  учнів. Це – елементарні методичні  вчинки (дії), що спрямовані на  виконання конкретного завдання на певному етапі уроку [4, с.14]. Методи та прийоми навчання є взаємопов’язаними поняттями. Образно кажучи, метод – це місткість, а прийом – це речовина, що наповнює цю місткість. Важливо уміти правильно застосовувати різні взаємозумовлені прийоми для підвищення ефективності навчання. Наприклад, з боку вчителя під час реалізації вищезгаданих методів можуть бути використані різні прийоми семантизації нових лексичних одиниць; прийоми організації діяльності учнів в опрацюванні нового матеріалу, закріпленні набутих навичок та розвитку вмінь мовлення в ситуаціях спілкування шляхом залучення учнів до виконання різноманітних мовних (наприклад, розгадати кросворд, заповнити пропуски в реченнях/тексті, назвати предмети, зображені на малюнках, відновити речення/текст тощо) та мовленнєвих/комунікативних вправ (описати послідовність подій, зображених на малюнках, відповісти на запитання до прочитаного або прослуханого тексту, написати невеличкий твір, здійснити іншомовне спілкування в межах рольової гри, висловити свою точку зору під час індивідуальної або групової бесіди, вилучити задану інформацію з прочитаного чи прослуханого тексту для заповнення таблиці, схеми та ін.).

 З боку  учня це застосування таких  прийомів як запис, креслення  схеми, аналіз мовних і мовленнєвих явищ, порівняння, логічне розмірковування, побудова за аналогією, імітація, відтворення за зразком або схемою тощо [5, с.3-4].

2. 2. ЕФЕКТИВНІ  ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ

 Є завдання, які учень у змозі розв’язати  самостійно. Є завдання, які йому  через інтелектуальний і культурний статус розв’язати поки що не під силу. А є завдання, які учень може розв’зати за уважної і мудрої підтримки вчителя. Але в будь-якому випадку в центрі уваги має бути учень, а вчитель – посередником, кий допомагає дитині знайти свої підходи й використати різні стратегії в пошуках розв’язання проблеми. Саме для цього і використовуються методи і прийоми.

 Однією  з проблем, що виникають під  час інтенсивної роботи учнів  на уроці іноземної мови, є  так зване «позамежове гальмування». Воно стає особливо помітним після тривалої монотонної роботи. Щоб запобігти цьому негативному явищу, варто використовувати різноманітні методичні прийоми, що знімають напруження, розвантажують психіку й нервову систему, допомагають учням переключити увагу на інші об’єкти. Серед них найпоширенішими є рухливі ігри, активні види діяльності, що усувають надмірне навантаження на зір, м’язи рук тощо. Учитель повинен чітко орієнтуватись, коли потрібно організувати навчальну ігрову діяльність, і коли треба її зупинити.

2. 2. 1. ВИВЧЕННЯ  ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

 Лексичні  одиниці ніколи не перевіряють  механічно. Для закріплення слів  і словосполучень використовують  такі форми роботи:

1. Добирають  і записують на дошці ключові  слова з тексту, дають завдання  за словами реконструювати текст якомога ближче до оригіналу або скоротити його до мінімуму.

2. Перед  уроком записують на дошці  у вигляді плану ключові слова  для складання нової розповіді. Учні повинні за 2-3 хвилини підготувати  невелику розповідь, використавши  якомога більше записаних на дошці слів. Після висловлювання одного учня інші ставлять йому запитання або, навпаки, той, хто відповідає, ставить запитання класу. Така робота активізує учнів, змушує бути максимально уважними.

3. Учням  пропонують підготувати короткі діалоги на певну тему з використанням ключових слів і словосполучень, записаних на дошці. Коли учні звикнуть до такої роботи, вони самі виписують ланцюжки ключових слів для створення певної тематичної ситуації і цікавих для них дій.

 Наприклад

- розфарбуй на малюнку предмет і напиши його назву;

- добери  із запропонованого переліку  слово (речення), що відповідає змісту  малюнку;

- підпиши  ярлички до товарів;

- відгадай  загадку;

- склади  чайнворд (кросворд);

- вступи  з персонажем у діалог, користуючись опорними словами та словосполученнями;

- придумай  віршик, використовуючи нові слова

 Ці вправи  допомагають розпізнати одиниці  нового навчального матеріалу, засвоювати  їх значення, набути навичок оперування  цими одиницями на рівні репродукції, підготуватися до самостійного використання їх у ситуаціях, які моделюють спілкування.

 Відомо, що мимовільне запам’ятовування  відіграє велику роль у навчальній  діяльності молодшого школяра. Проте  у цьому віці діти вже вміють  запам’ятовувати і довільно. Довільність  запам’ятовування розвивається й надалі у процесі навчання. З іншого боку, дітей приваблюють та інтригують незрозумілі слова, пісні, тексти а інший матеріал, який стає їм чомусь цікавим, незвичним та значущим. У методиці навчання іноземної мови у початковій школі цьому факту надається багато уваги. Можливо, не завжди учням потрібно давати повний переклад окремих текстів (віршів, пісень тощо), що їх вони мають завчити. Для цього достатньо розповісти про їх основний зміст. Пам’ять молодших школярів характеризується фрагментарним сприйманням, а у відтворенні матеріалу домінує впізнавання. Вони запам’ятовують невимушено той матеріал, який є чимось привабливим і викликає позитивні емоції. У зв’язку з цим необхідно включати до матеріалу, що подається, важливу та цікаву інформацію, яка привертатиме увагу школярів, змушуватиме їх більше зосереджуватися, щоб її усвідомити.

2.2.2. ВМІННЯ  СПІЛКУВАТИСЯ

 Щоб  досягти поставленої мети, учнів  вчать структурно правильно оформлювати  питально – відповідну діалогічну  єдність, звертають увагу на структурні особливості мови. Позитивний результат досягається урізноманітненням завдань (наприклад, складання мікродіалогів з переважним вживанням певних типів запитань і відповідей). Від учнів вимагають, щоб їх репліки складалися з кількох тверджень.

 Звичайно, зміст першого висловлювання  повинен викликати в учнів  відповідну емоційну реакцію. Але  вміння правильно конструювати  речення ще не означає вміння  спілкуватися, розмовляти англійською  мовою. Головне в процесі спілкування  – не просто сполучати слова в правильних формах і в правильній послідовності, а надати реченню комунікативного значення.

 Треба  постійно намагатися забезпечувати  емоційність навчального процесу  і створювати радісну атмосферу  на уроках, що підвищує активність  учнів і є передумовою до активізації резервних можливостей. Для цього краще добирати цікаві тексти для читання та аудіювння, вірші, римування, ігрові вправи. Учні читають уривки адаптованих творів англійських та американських письменників.