Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Методи й методики досліджень

ПЛАН

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІНТЕЛЕКТУ

1.1Інтелектуальні здібності людини………………………………………………..4

1.2 Підходи до трактування поняття “інтелект”……………………………………6

1.3 Розумовий вік (РВ) та коефіцієнт інтелектуальності (IQ)………………………8

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ

2.1Методи й методики досліджень…………………………………………………..9

2.2Структура та особливості проведення тесту Д.Векслера………………………12

2.3Аналіз даних емпіричного дослідження……………………………………...…14

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………19

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ………………………………………………..…20

ДОДАТОК 1…………………………………………………………………………21

Вступ.

Актуальність: серед істотних відмінностей людини є її здібності. Людські здібності виникли і розвинулись у процесі праці; в діяльності і в праці вони й виявляються. Здібності, як рушійна сила, відіграли провідну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і духовних багатств, суспільному прогресі.

Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Здібності відрізняють одну людину від іншої, мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності але, разом з тим, не зводяться до самих знань, умінь і навичок, які вироблені у людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість набуття цих знань (Б. Теплов).

Здібність – це складна властивість людини, її внутрішня можливість відповідати вимогам, які ставить перед нею діяльність. Вона опирається на низку інших властивостей, до яких належать життєвий досвід людини, здобуті нею знання, вміння та навички. Кожна здібність – до малювання, музики, техніки, науки – це синтетична властивість людини, яка охоплює цілу низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.

Видатні індивідуальні здібності людей в одній чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей – талановитими. Найвищий щабель розвитку здібностей, які виявляються у творчій діяльності і результати якої мають історичне значення в житті суспільства, в розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю.

Об`єкт дослідження: інтелектуальні здібності людини

Предмет дослідження: мотиваційні чинники інтелектуальних здібностей людини.

Гіпотеза: специфіка інтелектуальних здібностей залежить від віку.

Завдання:

Теоретично розглянути інтелектуальні особливості.
Провести дослідження інтелекту
Визначити специфіку інтелектуальних здібностей

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІНТЕЛЕКТУ

1.1 Інтелектуальні здібності людини

В зарубіжній психології під здібностями розглядаються вроджені особливості індивіда, які визначають всі досягнення суб’єкта (capacity) та набуті ним навички і вміння (ability). Достатньо поширеним є поняття “aptitude”, що визначається як природна здібність набувати загальні чи спеціальні знання та вміння. До загальних здібностей, які ще називають загальними розумовими здібностями або інтелектом, перш за все відносять властивості розуму. Вони розглядаються західними психологами як вроджені.

До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності постають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, які характеризують належність людини до одного з трьох типів, визначених І. Павловим як “художній”, “розумовий” та “середній”. Для “художнього типу” властиві яскравість образів, жива вразливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність художника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для “розумового” типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями. Рівновага двох систем дає “середній” тип. Проте не варто вважати, що наявність розподілу на “художній” та “розумовий” типи означає слабкість інтелектуальної діяльності у “художнього” типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у “розумового”. Ідеться про відносне переважання.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати певні зв’язки та відношення, які не виявляються безпосередньо.

Широта мислення – це здатність охопити питання все цілком, не упускаючи найменших дрібниць.

Глибина мислення полягає у вмінні проникати в суть складних запитань. Якістю, протилежною до глибини мислення, є поверхневість суджень, коли людина звертає увагу на дрібниці і не бачить основного.

Самостійність мислення – характеризується вмінням людини висувати нові завдання і знаходити шляхи вирішення, не звертаючись по допомогою до інших людей.

Гнучкість думки виражається в її незалежності від впливу прийомів та способів вирішення задач, засвоєних в минулому, у вмінні швидко змінювати дії при зміні обстановки.

Швидкість мислення – це здатність людини швидко орієнтуватися в новій ситуації, обдумувати та приймати рішення.

Критичність мислення – це вміння людини об’єктивно оцінювати свої та чужі думки, старанно та всесторонньо продумувати всі положення та висновки.

Поспішність мислення – проявляється в тому, що людина, всесторонньо не продумавши питання, вихоплює яку-небудь одну сторону, спішить висловити рішення, висловлює недостатньо продумані відповіді та судження.

Всі перелічені якості відіграють велике значення у рівні загального інтелектуального розвитку.

Вітчизняні науковці поділяють здібності людини на такі групи:

загальні здібності (здатність до виявлення закономірностей, загальний рівень інтелекту);
модально-загальні здібності (вербальний інтелект, неметричний інтелект, що дозволяє здійснювати обчислення, просторовий інтелект, техніко-практичний інтелект);
спеціальні здібності (обумовлюють легкість та успішність оволодіння спеціальними видами діяльності: музичні здібності, технічні здібності, артистичні, педагогічні тощо);
часткові здібності (рівень розвитку психічних пізнавальних функцій: пам’яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви).

Сукупність пізнавальних процесів людини складає її інтелект.

1.2Підходи до трактування поняття “інтелект”.

Термін “інтелект” вживається як синонім до слова “розум”. Разом з тим, неправомірно зводити інтелект тільки до мислення. Як ми вже розглядали, мислительні здібності складають основу інтелекту, але невід’ємними елементами інтелекту є також увага (аттенційні), пам’ять (мнемічні), уява (імажинативні) та інші види розумових здібностей.

За тлумаченням психологічного словника за редакцією А.В.Петровського, інтелект є відносно стійкою структурою розумових здібностей індивіда.

Сучасні західні фахівці визначають його як здатність до логічного мислення, планування, розв’язання проблем, абстрактного мислення, сприйняття складних ідей, швидкого навчання та навчання на основі досвіду.

Існує три форми інтелектуальної поведінки:

вербальний інтелект, який включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;
здатність вирішувати проблеми;
невербальний або практичний інтелект, складовою частиною якого є вміння адаптуватися до навколишнього середовища. Тобто, здатність адекватно сприймати та розуміти навколишні події, адекватно оцінювати свої можливості, раціонально діяти в новій обстановці.

За визначенням Д.Векслера, інтелект – це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами.

Терстоун досліджував різні сторони загального інтелекту, які він назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім таких потенцій:

здатність до обчислень, тобто здатність оперувати числами і виконувати арифметичні дії;
вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість висловлювання, використання найбільш вдалих слів;
вербальне сприйняття – здатність розуміти усну та письмову мову;
просторову орієнтацію, або здатність уявляти собі різні предмети та форми в просторі;
пам’ять;
здатність до роздумів;
швидкість сприйняття подібностей та відмінностей між предметами та зображеннями.

Виділяють також форми організації інтелекту: здоровий глузд, свідомість та розум, які відображають різні способи пізнання об’єктивної дійсності, сфери міжособистих контактів. Розглянемо значення форм організації інтелекту.

Під здоровим глуздом мають на увазі процес адекватного відображення реальної дійсності, який базується на аналізі реальних мотивів поведінки навколишніх людей, а також використання раціонального способу мислення. Здоровий глузд допомагає людині уникати логічних помилок в оцінці та інтерпретації зовнішніх ситуацій та відповідно до цього вибирати найбільш адекватний спосіб взаємодії з навколишніми.

Свідомістю в даному значенні позначається процес пізнання реальності і спосіб діяльності, який базується на використанні формалізованих знань, трактування мотивів діяльності учасників комунікації.

Розум – це вища форма організації інтелекту, при якій мислительний процес сприяє формуванню теоретичних знань та творчого перетворення дійсності. Тобто, мислити розумно – означає мислити максимально логічно, проявляти раціональність, відмежовуватися від будь-яких проявів спонтанності, довільності, фантазії, інтуїтивних передбачень.

За висловлюванням Платона, розумний карає не тому, що було вчинено поступок, а для того, щоб він не повторювався надалі.

Мудрість – це сукупність істин, здобутих розумом, спостереженням і досвідом, а використання їх в житті призводить до найвищої гармонії ідей і дійсності. (І.А.Гончаров)

Найвища мудрість – знати самого себе. (Галілео Галілей)

Тісно переплітаються з поняттями здорового глузду та розуму так звані антиципаційні здібності, тобто здатність людини передбачати розвиток подій, планувати власну діяльність з метою попередження небажаних наслідків та переживань, а також адаптуватися до оточення.

Важливою складовою розуму є рефлексія тобто процес самопізнання індивідом внутрішніх психічних актів та станів, а також уявлення про справжнє, істинне ставлення до себе навколишніх.

1.3 Розумовий вік (РВ) та коефіцієнт інтелектуальності (IQ).

Отже, бачимо, що поняття інтелекту як системи розумових здібностей нерозривно пов’язана з існуванням індивідуальних відмінностей між людьми.

Іншими словами, для окремих людей може бути характерним високий, середній та низький інтелект. Що ж конкретно це може означати, особливо для дітей, учнів, студентів, адже з віком їх можливості збільшуються?

Існує поняття розумового віку (РВ), яке означає функціонування адекватних до хронологічного віку пізнавальних операцій. Тобто, рівень розумового віку є інформативним лише у порівнянні з хронологічним віком дитини. Співвідношення розумового віку з хронологічним показує, в якому темпі протікає розумовий розвиток – нормальному (адекватно до хронологічного віку), випереджаючому чи заповільненому.

В 1912 році німецький психолог В.Штерн запропонував оцінювати рівень інтелекту за допомогою коефіцієнту інтелектуальності IQ – Intelligence Quotient, який визначається за формулою:

КІ = РВ/ХВ х100,

де КІ – коефіцієнт інтелектуальності в балах;

РВ – розумовий вік в місяцях;

ХВ – хронологічний вік в місяцях;

100 – константа, яка використовується з метою вираження КІ в цілих числах.

Якщо, наприклад, восьмирічна дитина має РВ=8 років, то його КІ буде дорівнювати 100, що свідчить про нормальний темп розумового розвитку. Якщо дитина з таким же хронологічним віком буде мати РВ = 6 років, то його КІ буде становити 75 – показник, який свідчить про заповільнений темп розумового розвитку, і навпаки, якщо в дитини РВ=10 рокам, то його КІ складає 125, тобто вона розвивається швидше, ніж більшість її ровесників.

РОЗДІЛ 2 ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИМІРЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУ

2.1Методи й методики досліджень

На сьогодні існує велика кількість методик, спрямованих на вивчення тих чи інших інтелектуальних якостей. В залежності від принципів, на яких побудовані ці методики, їх поділяють на психометричні, комплексні та системні.

До психометричних відносять тести, за допомогою яких визначається показник розумового розвитку у вигляді інтелектуального коефіцієнта (IQ). Сюди належать ШТРР, тест Векслера, Тест Амтхайуера, тест Айзенка та багато інших. Тести інтелекту являють собою стандартний набір завдань. Рівень інтелектуальних здібностей обчислюється в залежності від кількості правильно виконаних завдань. Важливою умовою тестування є самостійність виконання завдання. Серед переваг тестування виділяють:

стандартність процедури тестування,
чіткість критеріїв оцінювання та інтерпретації результатів,
наявність числового показника інтелектуального розвитку.

Разом з тим, тести інтелекту підлягали критиці за розмитість поняття “інтелект”, залежність результатів від культурного досвіду дитини, неможливість здійснення прогнозу. За допомогою тестів можна визначити низький рівень інтелекту, але неможливо встановити причини цього явища.

Комплексний підхід до діагностики розумового розвитку грунтується на розумінні інтелекту як сукупності пізнавальних процесів. Для вивчення кожного з них добираються відповідні методики. Обстеженню підлягають операції та види мислення, особливості пам’яті, уваги, мовлення. Перевагою комплексного підходу є можливість всебічного вивчення розумової діяльності дитини, виявлення найбільш ушкоджених її ланок. Недоліки такого підходу пов’язані з відсутністю чітких критеріїв аналізу результатів з урахуванням віку дитини, нерозробленістю цілісної оцінки результатів.

За вимогами методик, складених в руслі системного підходу, кожне завдання передбачає різні рівні допомоги, які надаються досліджуваному у випадку появи труднощів. На відміну від тестів, за цими методиками оцінюється в балах не кінцевий результат, не те, наскільки правильно виконано завдання, а сам процес його виконання, міра допомоги, якої потребує дитина, її здатність знайти спосіб розв’язання, пояснити хід своїх думок. Методики, що належать до системного підходу, дозволяють відокремити розумову відсталість від затримки психічного розвитку.

Перші тести інтелекту були створені Ф.Гальтоном (1879), який прагнув виміряти “числом розумові операції”. Ці дослідження продовжив Дж. Кеттел (1890), який запропонував серію тестів для визначення інтелектуального рівня студентів коледжів. Гальтон і Кеттел вважали, що інтелект можна визначити за допомогою набору тестів, які вимірюють час реакції, гостроту слуху та зору, м’язеву силу та інші елементарні психічні та фізіологічні функції. Однак, отримані з їх допомогою результати не відповідали незалежній оцінці інтелектуального рівня, яка базувалася на думці вчителів та академічній успішності.

Поява власне тестів інтелекту пов’язана з роботами Бінет і Генрі, які відзначали, що попередні тести орієнтовані на елементарні психічні процеси, тому неадекватні для вимірювання вищих психічних функцій, які лежать в основі інтелекту. Прояви інтелекту різноманітні, але їм властиве те загальне, що дозволяє відрізнити їх від інших особливостей поведінки.

Сьогодні великої популярності отримали різні методи дослідження рівня розумового розвитку, зокрема, методика “Прогресивні матриці” Дж.Равена, тест структури інтелекту Р.Амтхауера, тест Айзенка, тест Кеттела, шкільний тест розумового розвитку (ШТРР), інтелектуальна шкала Д.Векслера тощо.

Розглянемо особливості застосування деяких тестів.

1. Тест прогресивні матриці Дж. Равена найбільш відомий у двох варіантах: чорно-білому, який призначений для обстеження дітей і підлітків у віці від 8 до 14 років та дорослих від 20 до 65 років та кольоровому. Кольоровий варіант призначений для обстеження дітей віком від 5 до 11 років, іноді рекомендують також для осіб, старших 65. Стимульний матеріал чорно – білого варіанту складається з 60 матриць або композицій з пропущеним елементом. Завдання поділені на 5 серій (A, B, C, D, Е) по 12 однотипних, але із зростаючою складністю. Обстежуваний повинен вибрати елемент матриці серед 6 – 8 варіантів. (демонстрування)

Тест Дж. Равена рекомендують застосовувати при необхідності масового миттєвого обстеження. Однак, на успішність його виконання впливає функціональний стан обстежуваних, що визначає суттєву варіабельність підсумкової оцінки в одного і того ж обстежуваного. Крім того, в тесті відсутні оцінки порівняння різних операцій мислення або сторін інтелекту: завдання тесту стосуються переважно невербальних форм мислення. За результатами обстеження в тесті Равена виставляють лише одну загальну оцінку без так званої “структури інтелекту”, опис якої дає важливу інформацію для психологічної оцінки когнітивної сфери обстежуваного. В результаті вимірювання невербального інтелекту за “Прогресивними матрицями” Дж. Равена підсумкові оцінки IQ співпадають з підсумковими оцінками IQ за тестом Д.Векслера тільки в діапазоні інтелекту на рівні середньої норми і вище, а в межах низької норми та в діапазоні зниженого інтелекту підсумкова оцінка за даним тестом на 15-20 балів виходить вища, ніж за Д.Векслером. Переважно, тест прогресивних матриць Дж. Равена рекомендують використовувати для отримання додаткових даних.

2. Інший метод дослідження інтелекту – тест Р. Амтхауера, призначений для вимірювання рівня інтелектуального розвитку осіб віком від 13 до 61 року. Він складається з 9 субтестів, кожний з яких спрямований на вимірювання різних функцій інтелекту для оцінки когнітивних здібностей в завданнях різного типу, оперує стимульним матеріалом із шкільної програми і дозволяє проводити масове обстеження тільки в діапазоні повної нейропсихологічної та когнітивної зрілості, тобто не раніше 13 років. Важливим є те, що використання тесту допускається лише для обстежуваних без інтелектуальних порушень, оскільки оперує арифметичними задачами та логічними завданнями, доступними для нормально сформованого інтелекту. (демонстрування)

Серйозною проблемою даного тесту є відсутність будь-якої стандартизації – вікової, популяційної чи інтерсубтестової (міжсубтестової), загального інтегрального показника, а також крос-культурної адаптації, внаслідок чого неможливо робити висновок про індивідуальний профіль інтелекту.

2.2Структура та особливості проведення тесту Д.Векслера.

Існували великі труднощі при встановленні рівня розумового віку, особливо для дорослих тому проблема вимірювання IQ залишалася не була вирішеною. В 1939 році американський психолог і психіатр Д.Векслер розпочав розробку нової методики, адаптація та удосконалення якої тривало майже 30 років. На сьогодні застосовуються три варіанти його методики:

“Інтелектуальна шкала Векслера для дорослих” охоплює віковий діапазон від 16 до 64 років, вперше опублікована в 1955 році;

“Інтелектуальна шкала Векслера для дітей” охоплює віковий діапазон від 5 до 16 років, вперше опублікована в 1949 році;

“Інтелектуальна шкала Векслера для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку” охоплює віковий діапазон від 16 до 64 років, вперше опублікована в 1963 році.

Тест Д. Векслера включає встановлення вербальних та невербальних форм мислення, конструктивний праксис, частково оцінює нейродинаміку – правопівкульні та лівопівкульні функції, мислительні та конструктивні (дієві, моторні) здібності, логічні та математичні здібності, соціальну орієнтацію, об’єм формально набутих знань. Особливістю даного методу є стандартизація всіх видів методик, які входять до нього і дозволяють визначати результати обстеження не тільки в якісному, але і в кількісному вираженні, порівнювати порушення різних функцій в структурі інтелекту.

Таким чином, дослідження особливостей інтелектуального розвитку студентів 1 і частково 2 курсів образотворчого, музичного та педагогічного відділення, ми проводили за допомогою тесту Д.Векслера (Wechsler Intelligence Scale for Children, WISC) за редакцією Ю.З.Гільбуха (1992р.), для вікового діапазону від 5 до 16 років.

Методика Векслера побудована за типом тестової батареї, яка складається з окремих субтестів, кожний з яких репрезентує одну відносно однорідну розумову функцію (здібність). Жоден із субтестів не був придуманий автором, це відомі аналітичні тести. Авторство Векслера полягає в розробці методу їх компонування в одній батареї і в новому принципі обчислення IQ.

Субтести об’єднані у дві відносно самостійні групи: вербальну і невербальну (наочну). До вербальної зібрані субтести, стимульний матеріал яких складається зі слів або цифр. До вербальних належать “Загальна обізнаність”, “Загальне розуміння”, “Арифметичний”, “Встановлення подібностей”, “Повторення цифр”, “Словниковий”.

До невербальної входять субтести, в яких обстежуваному необхідно оперувати малюнками, орнаментами, картинками тощо; будь-які слова в стимульному матеріалі цих субтестів не використовуються. До невербальних належать субтести “Докладання деталей”, “Встановлення послідовності картинок”, “Складання орнаментів з кубиків Косса”, Складання фігур із розрізаних деталей, Кодування, Лабіринти.

Таким чином, налічується 12 субтестів. Однак, з метою економії часу, а також керуючись рекомендаціями автора методики, нами було використано 10 субтестів: 5 вербальних і 5 невербальних.

Процедура тестування.

Оскільки процедура тестування займає багато часу, обстеження було проведено попередньо. Тому зараз, керуючись уже здобутим досвідом, студенти пригадають, в чому полягала суть процедури тестування, інструкції та особливості виставлення оцінок за субтестами.

Перед початком тестування відбувалося коротке знайомство екзаменатора з обстежуваним, під час якого ми старалися встановити атмосферу довіри та співпраці. В процесі бесіди ми заносили в Реєстраційну картку (демо 1) анкетні дані обстежуваних: прізвище, ім’я, по батькові, дату тестування, місце навчання, групу, місце проживання, місце роботи батьків. Найважливішим на даному етапі було вказати точну дату народження, оскільки таблиця визначення IQ охоплює віковий діапазон в 11 років і кожний рік поділений на 3 відрізки довжиною в 4 місяці Після цього приступали до безпосереднього тестування.

Обстеження проводили 4 студентів. Одна пара проводила вербальні субтести, інша – невербальні, в парі один проводив опитування, один вів протокол. Найвідповідальнішим моментом в методиці було виставлення оцінок за результатами тестування, оскільки найменша помилка в діях чи у використанні таблиць могла суттєво вплинути на кінцеву оцінку. Наприклад, субтесті “Загальна обізнаність”, який досліджує запас відомостей та знань, пропонується 29 запитань виставляється 1 бал за правильну відповідь. Запитання такого типу: Як називається точка горизонту, де сідає сонце? Хто написав Євгенія Онегіна? Скільки кг має пуд? Хто відкрив Південний полюс? і т.д.

В субтесті “Загальне розуміння”, “Встановлення подібностей”, “Словник” відповіді оцінювалися 0, 1, 2. Найвищу кількість балів виставляли тоді, коли обстежуваний приводив 2 і більше аргументів своєї відповіді. Наприклад, у вербальному субтесті “Словник”, який спрямований на вивчення вербального досвіду, тобто розуміння та вміння визначити значення слів, слід було пояснити значення слова асептика. Якщо обстежуваний наводив пояснення що це проти мікробів, він отримував 0 балів, якщо говорив, чистий – 1 бал, якщо ж вживав поняття стерильний, обеззараження фізичними методами кип’ятінням, парою), він отримував 2 бали.

На відміну від вербальних, при виконанні даної групи субтестів час був лімітований, при чому в кожному субтесті були свої часові рамки.

Невербальна група субтестів починалося із завдання, яке передбачало докладання недостаючих деталей. Це субтест спрямований на вивчення зорового сприйняття, спостережливості, зорової диференціації. Пропонується 21 малюнок, на кожному слід відшукати деталь, якої не вистачає за 20с.

Субтест “Кубики Косса” спрямований на вивчення сенсомоторної координації, здатності синтезу цілого з частин. Обстежуваному пропонували послідовно відтворити 10 зразків малюнків з кольорових кубиків. Час обмежувався в кожному завданні Слід зазначити, що найкращі результати за цим субтестом показали студенти образотворчого відділу.

Процедура обробки результатів тестування та визначення КІ складалася із 7 кроків.

2.3 Аналіз даних емпіричного дослідження

Після завершення обстеження здійснюється опрацювання та інтерпретація результатів. З допомогою нормативних таблиць обчислюється повний або загальний, вербальний та невербальний інтелектуальний коефіцієнти Середнє значення IQ відповідає 100 балам, найнижче наближається до 0, а найвище до 200. В кожної третьої людини IQ (34%) знаходиться між 84 та 100 балами, у стількох же спостерігається IQ від 100 до 116. Ця маса людей (64%) вважається людьми із середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% в кожній) розглядаються як розумово відсталі, люди із зниженим інтелектом IQ від 10 до 84, або як такі, що мають високими, тобто вище середнього інтелектуальними здібностями (IQ від 116 до 180).

В якості основного діагностичного критерію використовується коефіцієнт інтелектуальності. За міжнародними стандартами при IQ=50-70 має місце легка розумова відсталість, при IQ менше 50 – середньої важкості і при IQ менше 35 – різко виражена.

Найважча форма – ідіотія – характеризується IQ=20, мова і мислення практично не формуються, переважають емоційні реакції. Середня ступінь називається імбецильністю (IQ=20-50) – словниковий запас імбецилів до 300 слів, їх можна навчати, їм характерна висока навіюваність, вони потребують турботи, догляду.

Дебільність – це легка стадія слабоумства, яку важко відрізнити від психіки на нижній межі норми. Поведінка дебілів достатньо адекватна, самостійна, мова розвинена. В підлітковому віці проявляються дефекти в абстрактному мисленні. Вони розуміють все буквально, переносне значення прислів’їв. Приказок, метафор не розуміється. Такі особи оволодівають переважно конкретними знаннями, засвоєння теоретичних їм не вдається.

В результаті проведення тесту Векслера, ви побачили, як багато задіяно різноманітних психічних функцій та процесів, сукупність яких врешті складає загальний рівень її інтелектуального розвитку. Задіяними були і наполегливість у виконанні завдань, і відповідна самооцінка, відсутність імпульсивності, гнучкість та рухливість розумової діяльності.

Методи й методики досліджень 📙 Курсовая → 🆔 125770