Методи і заходи запобігання розвитку епіфітотій

Вступ

Виробництво продуктів харчування було і залишається глобальною проблемою  для людства і потребує нагального їх вирішення. Вже тепер мільйони людей страждають від голоду. Разом з тим , за данними ООН, населення землі щоденно зростає на 200-230 тис людей, або на 70 млн. за рік. Такі темпи зростання чисельності можуть призвести до того, що в 2020 році ця цифра буде складати 8 млрд. людей.

Всі існуючі засоби підвищення врожайності сільськогосподарських культур(добрива, обробіток грунту, і ін.) майже вичерпані. Надійній захист від шкідливих організмів і запобіганню втрат від них, що складає 1/3 потенційного врожаю, являється важливим резервом збільшення валового збору с-г культур.

Одним з найважливіших  заходів у системі захисту  рослин від хвороб є впровадження заходів,які попереджують розвиток інфекції,завчасна підготовка до масового інфікування рослин і попередження спалаху сильного ураження посівів.

Епіфітотіологія- наука про епіфітотії хвороб на рослинах, причини виникнення таких спалахів, процес розвиткуі можливість їх передбачення, попередження та ліквідація створеного осередку масового ураження рослин, розвитку хвороби рослин на певній території, впродовж певного часу.

Епіфітотія означає спалах розвитку хвороби рослин на певній території впродовж відповідного часу, що призводить до значного пригнічення  рослин, погіршення якості продукції, втрати врожаю, а може обумовлювати навіть часткову чи повну загибель посівів.

Розділ1.Поняття про епіфітотії,їх види таумови розвитку.

Епіфітотія – це спалах хвороби, масове її поширення, що призводить до великих втрат врожаю, а іноді і до загибелі рослин.

Залежно від масштабів  і характеру розвитку розрізняють 3 типи епіфітотій:місцеві,прогресуючі  і повсюдні.

Розвиток епіфітотії включає 3 стадії:

1.підготовка(передепіфітотна) 

2.спалах хвороби(влпсне  епіфітотія)

3.стадія затухання (депресія  епіфітотії)

Необхідні умови для виникнення і розвитку епіфітотій:

1. наявність достатньої кількості інфекції;
2. наявність сприйнятливих рослин – живителів на великих площах, у яких період максимальної сприйнятливості збігається з періодом масового поширення патогена;
3. наявність у цей період умов, сприйнятливих для поширення інфекційного матеріалу і його контакту з рослиною – живителем, зараження останнього і подальший прояв хвороби;

Усі ці умови визначають динаміку чисельності первинної  і вторинної інфекції, а отже виникнення і розвиток епіфітотій.

Визначальною умовою виникнення і розвитку епіфітотій вважають наявність  вірулентного і агресивного збудника хвороби. Саме тому ці потужні епіфітотії виникають тоді, коли в природних умовах з’являється збудник з такими характеристиками ( нові раси, біотипи, патотипи, штами). Наприклад, однією з головних причин нищівної епіфітотії бурої листкової іржі пшениці на території європейської частини колишнього СРСР у 1973р. Була поява в популяції патогенна високо вірулентних і агресивних біотипів раси 77. Вона призвела до втрати 40% врожаю пшениці.

Розділ 2.Біологічні особливості розвитку збудника хвороби

МІЛДЬЮ 
Мільдью (збудник — грибок Plasmospora viticola ) з класу ооміцети. Хвороба уражує всі зелені органи лози: листя, пагони, вусики, суцвіття та ягоди. 
При ураженні суцвіть та ягід урожай гине. Листя, уражене мільдью, сохне і опадає, що призводить до зменшення листкової поверхні, яка виробляє органічні речовини, і поганого достигання ягід. Урожай з кущів, дуже уражених мільдью, звичайно дає кисле неякісне вино. На уражених кущах погано визрівають лози, що негативно впливає на зимостійкість кущів і врожай майбутнього року. 
На листях, яке захворіло на мільдью, виникають великі жовті маслянисті плями(рис2.1 ,2.2). На зелених пагонах мільдью утворює бурі плями, які згодом чорніють. При дальшому потовщенні пагона ці плями стають наче вдавленими. Якщо великі плями будуть на одному боці, то пагін вигинатиметься, бо на ураженому боці припиняється ріст тканин. Плями мільдью, що виникли на зелених пагонах, зберігаються у вигляді виразок і до часу здерев'яніння лози. Лоза, уражена мільдью, не придатна для використання як садивний матеріал. На молодих суцвіттях з бутонами, квітками або зав'язями ураження найчастіше починається з гребенів або з окремих квітконіжок. Уражена тканина буріє. Усі суцвіття, зав'язі й плоди нижче від неї відмирають. При значних опадах ця форма захворювання може за невеликий час знищити чималу частину врожаю. Ягоди найлегше уражуються мільдью в початкову фазу їх росту. Із збільшенням розміру ягід продихи на них зникають і зараження відбувається тільки через продихи плодоложа та плодоніжки. Тканина ягоди біля плодоніжки буріє(Рис 2.3 рис2.4), зсихається, що надає ягоді грушоподібного вигляду. Ягоди, які припинили ріст, звичайно, мільдью вже не уражуються. На цей час вони починають забарвлюватись і м'якшати. 
Сорти гібридів прямих утворювачів терплять від мільдью менше, ніж європейські сорти, але в роки сильного розвитку хвороби деякі з них, як Зейбель 4986 (Золотий промінь), 1429, 5409, Кудерк 106-46, 132-11, 199-88, 299-35, Бако 1, Кастель 120 і особливо Гайяр 157 і Зейбель 2653 (Золотий потік), значно уражуються мільдью і урожай їх у мільдьюозні роки можна зберегти лише при проведенні одного-двох обприскувань. 
Грибок, що викликає мільдью, зимує в опалому листі у вигляді зимових спор, або так званих ооспор. Проростання ооспор стає можливим після попереднього набрякання, для чого потрібне перебування їх протягом 5—-10 днів у воді або в дуже вогкому ґрунті при середньодобовій температурі, не нижчій 11 градусів. Набряклі ооспори, що перебувають у калюжах води, яка застоялась після дощу, або в дуже вогкому ґрунті, проростають, утворюючи вмістилище для спор (зооспорангії), які розносяться вітром. Всередині зооспорангія утворюється багато дрібних спор. Вони виходять крізь отвори зооспорангіїв і, потрапляючи у воду, випускають джгутики, за допомогою яких активно пересуваються. Такі самостійно плаваючі спори називають «зооспори», тобто спори-тварини. Потрапивши на листя чи інші зелені органи виноградного куща, зооспори підпливають до продихів, перетворюються в грибну нитку і проникають крізь продихи всередину тканин рослини. Грибна нитка швидко поширюється по міжклітинних просторах і випускає присоски (гаусторії), які просвердлюють стійки клітин. Цими присосками гриб добуває поживні речовини з рослинних тканин. В ураженому місці на листках спочатку утворюються маслянисті, просвічуючі плями округлої або неправильної форми. При наявності краплиннорідкої вологи від дощу, роси або туману на маслянистих плямах з нижнього боку листків, а також на уражених суцвіттях та гронах з продихів виступають конідієносці з літніми спорами (конідіями) гриба у вигляді білого борошнистого нальоту. Згодом уражена тканина відмирає, набуваючи Жовтого або буруватого кольору у білих сортів і червоного у забарвлених сортів винограду.

Кожна конідія випускає по 8 зооспор, що спричиняють повторне зараження. Конідій на одній плямі  може бути понад мільярд. З моменту зараження до появи маслянистої плями минає від чотирьох днів при середньодобовій температурі 21—25 градусів до 10 днів при середньодобовій температурі 13—14 градусів. Цей строк має назву прихованого, або інкубаційного, періоду розвитку хвороби. З підвищенням середньодобових температур понад 25 градусів інкубаційний період також затягується. Розвиток хвороби затримується і тоді, коли мінімальна температура повітря падає нижче 13—14 градусів, і зовсім припиняється при мінімальних температурах (8— 9 градусів) навіть у тому разі, коли вдень бувають високі температури. Білий наліт з плодоношенням гриба з'являється наприкінці інкубаційного періоду тільки вночі при наявності вологи у вигляді дощу, роси або туману і відповідній температурі. Температура в літній та ранньовесняні місяці звичайно близька до оптимальної для розвитку мільдью. Якщо в цей час часто бувають теплі ночі з росами, туманами або дощами, то з однієї мільдьюозної плями через 4—5 днів може утворитись велика кількість плям, кожна з яких у свою чергу може дати стільки ж заражень. Таке швидке розмноження гриба, коли стоїть тепла волога погода і не організовано достатньої боротьби з хворобою, може за короткий строк призвести до сильного ураження мільдью всього виноградника та до великих втрат урожаю. Мільдью дуже шкодить у Закарпатті, де м'який клімат і майже щороку буває багато опадів, що сприяє інтенсивному розвитку хвороби. Сприятливі для розвитку мільдью нічні температури тут створюються вже з другої половини травня задовго до цвітіння винограду, початок якого у сорту Шасла біла коливається в межах від 6 до 15 червня. Досить часто ця хвороба уражує виноград і на Чорноморському узбережжі (Одеська, Миколаївська і Херсонська області), а також у Дніпропетровській і Запорізькій областях. Мільдью тут частіше з'являється в другій половині червня, звичайно після цвітіння винограду, яке в Одесі у сорту Шасла біла настає 4—14 червня. У північних районах виноградарства (Кіровоград, Київ) розвиток хвороби трохи обмежується зниженими температурами, а в східних (в Сталіно, Луганську) — континентальними особливостями клімату, що характеризуються низькими температурами вночі і високими вдень. Нічні температури, які сприяють розвитку мільдью, тут спостерігаються лише в липні, хоч цвітіння відбувається майже в ті самі строки, що й в Одесі.

Оідіум.

Незабаром після початку  росту пагонів винограду можна  знайти серед них такі, які відстають  у зростанні їх листя виглядають кучерявим, і вони покриті повністю або частково сірувато-білій пилом. З червня цей білий наліт частіше помітний на верхній і нижній сторонах листя(рис 2,7). Всі суцвіття і грона винограду і верхівки пагонів можуть виглядати, як ніби обсипані золою або борошном. Уражені суцвіття відмирають, рано заражені ягоди висихають, а ягоди розміром з горошину лопаються і руйнуються пліснявими грибами або висихають в суху погоду. Оїдіум завдає великої шкоди, насамперед в результаті знищення кетягів винограду(рис2.8). Сильно пошкоджені грона винограду необхідно відсортувати, щоб виноградний сік і вино не придбали присмак цвілі. Збудник хвороби

Гриб-збудник справжньої борошнистої роси, як і його численні родичі, які викликають небезпечні хвороби борошнистої роси яблунь, зернових культур, аґрусу і троянд, живе на поверхні рослини-господаря. Білий наліт утворюється винятково тонкими гифами, які прикріплюються до поверхні рослини особливими присосками - апрессориями. Для поглинання їжі гриб впроваджує під аппрессориями свої гаустории в клітини епідермісу органів винограду. Клітини господаря згодом відмирають і утворюють темно-буру мозаїку. У ягід винограду шкірка під тиском зростаючої м'якоті ягід розривається, стають видні насіння(рис 2.5, 2.6). Як органів поширення на особливих вгору-спрямованих гіфах з'являються маси отшнурованных ланцюжками клітин (конідій), які легко переносяться вітром на здорові частини кущів. Вони проростають вже при високій вологості повітря (приблизно 80%), але ще швидше у воді.

Інкубаційний період, тобто  час від осідання конідій до появи  грибного нальоту, становить залежно  від температури 7-14 днів. Конідії  проростають вже за 5 °С, але краще всього при 20 °С. Однак міцелій найкраще росте при 25-35°С. Гриб з'являється здебільшого при помірно-теплою і сиру погоду, але може також швидко поширюватися і в періоди з високим тиском. Погано вентильовані місця розташування, а також кетяга всередині сильнооблиственных кущів винограду особливо схильні до поразки.

Гриб зимує, судячи з його першої появи, ймовірно, у вигляді міцелію в нирках винограду. Хоча гриб в деякі роки до осені утворює маси зимуючих форм (перитеций), поки не вдалося довести, що 5-8 аскоспор, що утворюються в кожній з 4-8 булавовидных сумок (асках), проростає навесні і викликають первинне зараження.

Борошниста роса вражає всі  європейського сорту винограду. Серед європейських сортів щодо стійкими до оідіому є Аліготе, Семільон, Сояки, Мальбек, Кара Джанджал, Кишмиш ваткана, Мерло і ін. Сильно уражаються Шардоне, Карабурну, Каберне-Совіньйон, Ркацителі та ін. Борошниста роса може вражати також і подвойные сорти, але це не має економічного значення.

Розділ 3.Визначення можливості інтенсивності розвитку патогенна в різних кліматичних  умовах.

Для успішної організації  і проведення заходів захисту винограду від хвороб має велике значення визначення інтенсивності розвитку патогена, тобто тривалості його інкубаційного періоду.

Інкубаційний період збудника мільдью-це кількість днів впродовж яких формується генерація зооспор: чим коротший інкубаційний період тим вищий рівень розвитку хвороби.

Для визначення згаданого  вище показника слід користуватися  номограмою збудника мільдью.

Дані номограми (рис 3.1) свідчать про те, що при оптимальних умовах- наявність краплинної вологи і температури повітря 22-25°С генерація зооспор патогенна з'являється через 4 дні.

Подальше підвищення температури температури до26-30°С обумовлює збільшення тривалості інкубаційного періоду від 4,5 до 7 днів.

Зниження температури  від 22° до 13°С обумовлює продовження тривалості інкубаційного періоду від 7,5 до 11 діб.

Це означає що при температурі 22°С слід проводити обприскування  рослин через кожні 4 дні, а при  вищій і нижчій температурі повітря  хімічну обробку рослин можна  здійснювати відповідно через 5-11 днів.

Розділ 4.Шкодочинність  різних типів епіфітотій хвороби

Залежно від масштабів  і характеру розвитку розрізняють 3 типи епіфітотій:місцеві,прогресуючі  і повсюдні.

Місцеві епіфітотії. Охоплюють невеликі території,розвиваються регулярно з року в рік.Вони можуть бути обмежені територією господарства,району області.Інтенсивність їх розвитку залежить від погодно-кліматичних умов середовища,ефективності господарювання,стану захисних заходів тощо.Вірогідність виникнення таких епіфітотій значно менша у господарстві або районі,де не порушується чергування культур у сівозмінах,належна агротехніка,на відповідному рівні впроваджують профілактичні,біологічні,хімічні та інші заходи захисту рослин,ніж там де цьому не приділяється достатня увага.

Прогресуючі епіфітотії.Мають здебільшого сезонний характер,і виникають як наслідок розширення місцевих епіфітотій,охоплюючи значні території.Переростання від місцевих епіфітотій в прогресуючі залежить як від погодніх умов так і від діяльності людини.Типовими прогресуючими епіфітотіями були епіфітотії іржастих,борошнистої роси,деяких бактеріальних та вірусних хвороб.Їх збудники характеризувалися високою репродуктивною здатністю,легко поширюються на великі відстані і при наявності певних рослин та сприятливих погодніх умов можуть спричиняти ураження рослин на великих площах. Типовим представником прогресуючої епіфітотії є спалах у 1987р бурої іржі, яка знизила урожай на 40-45%, завдавши великої матеріальної шкоди  .

Повсюдні епіфітотії.Виникають у певні роки і охоплюють усі посіви певної культури на території однієї або декількох країн одночасно.Іноді понфітотії охоплюють цілі континенти.Наприклад панфітотія фітофторозу картоплі у 1845-1846рр.охопила більшість країн Західної Європи.Особливо шкодочинною вона була на території Ірландії,внаслідок чого населення цієї країни скоротилося на 2 млн. Через голод та еміграцію до інших країн.У 60-х рр.ХХ ст. Виникла потужна панфітотія пероноспорозу тютюну,яка охопила більшість країн Східної та Західної Європи,західні області України Молдови і Крим.

Виникнення панфітотій найчастіше пов’язане з виникненням нових  більш агресивних рас патогенів.Яскравим прикладом цього є епіфітотія гельмінтоспоріозу кукурудзи,на гібридах кукурудзи з цитоплазматичною чоловічою сперильністю техаського типу у 1968-1970рр. на території багатьох країн Америки, Азії,Європи,Африки,Австралії.Так,в 1973році на території Європейської частини колишньої СРСР спостерігався розвиток нищівної епіфітотії бурої листкової іржі пшениці.Однією із головних причин цьго явища була поява впопуляції патогена високо агресивних і досить вірулентних біотипів.Це призвело до втрати 40% врожаю.

Розділ 5.Математична  модель динаміки та швидкості розвитку мільдью винограду.

Для визначення моделі розвитку хвороби може бути застосоване математичне  моделювання.Воно дозволяє оцінити значення окремих факторів для патологічного процесу,визначити ступінь ураження.

    У сільськомугосподарському  виробництві особливу небезпеку  мають такі епіфітотії,які досягають високого рівня розвитку раніше,ніж закінчується формування врожаю.

Динаміка розвитку хвороби ,в загальному вигляді,визначається формулою:

                                                       Y=f(X)

Де у-показник патологічних змін,що характеризує хворобу і виражений в балах або відсотках;

f(X)-функція що відображає залежність змін показника.

Таблиця 2

Дані для розрахунків  моделі динаміки збудника мільдью

Першого порядку:

b-a=4.7-1.4=3.3(1ỳ0)

c-b=17-4.7=12.3(c1)

d-c=40.2-17=23.2(d1)

Другого порядку:

1ỳ0- c1=3.3-12.3=9 (2ỳ0)

d1- c1=23.2-12.3=10.9(d2)

Третього порядку:

2ỳ0- d2=9-10.9=1.9

Значення різниці функцій підставляємо за формулою:

У=1.4+(х-1)×3,3+(х2-3х+2)×9:2+(х2-6х2+11-х-6)×1.9:6

Після відповідних математичних і алгебрїчних спрощень формула має вигляд:

У=21,5х3+6,4х2+12.6х+9.85

Швидкість патологічного  процесу являє собою першу  похідну від функції у по х.Тобто якщо динаміка розвитку хвороби у= f(X),то швидкість у1= f(X1).Відповідно до нашого рівняння при визначенні похідної рівняння має вигляд:

ỳ=64.5х2+12.8х+12.6

Розділ 6. Методи і  заходи запобігання розвитку епіфітотій

Захисні заходи мають бути економічно вигідними, тобто  вартість збереженого врожаю повинна бути вищою затрат на захист. Враховуючи те, що у переважній більшості протягом вегетаційного періоду на рослинах існує змішана інфекція, тобто різні види патогенів з різними особливостями шкодочинності, не завжди можна передбачити біологічну, господарську і економічну ефективність тих чи інших заходів.

Найважливіші  заходи проти шфекційних хвороб умовно поділяють на п'ять основних груп:

1. Розраховані на знищення джерел інфекції, щоб не дати можливості патогену досягнути рослини-живителя. Сюди відноситься комплекс заходів, спрямованих на знищення патогенів. Загальна назва їх — фітосані-тарія.
2. Спрямовані на обмеження ураження рослин патогеном. У більшості це комплекс агротехнічних заходів, які зменшують патогенність збудника, підвищують стійкість рослин тощо.
3. Застосування фушіцидів передбачає обмеження розвитку хвороби нижче ЕПШ. У першу чергу це залежить від фізико-хімічних властивостей фунгіциду, спектру його дії. Він буває вузьким, коли знищується лише один або декілька патогенів, і широким —декілька, що залежить

від агрометеорологічних  умов, стійкості сорту, гібриду тощо. На підставі цих факторів обґрунтовується стратегія і тактика їх застосування.

4. Впровадження імунних, стійких або толерантних сортів, гібридів.
5. Законодавчі заходи, що обмежують можливість завезення карантинних патогенів на територію держави, в область, район, господарство. Виконання цих заходів покладено на карантинну службу.

За спрямованістю  дії всі заходи по захисту рослин від хвороб поділяються на профілактичні (фітосанітарні) і терапевтичні (лікувальні).

Усі методи захисту  рослин від хвороб поділяють на агротехнічні, селекційно-насінницькі, фізико-механічні, біологічні і хімічні. їх застосовують у певній послідовності, і вони є тією системою, яка забезпечує ефективний захист рослин від хвороб. Система охоплює весь цикл робіт з технології виробництва насіннєвої і продовольчої продукції. Окреме місце в ній займає карантин.

Профілактичний метод. Фітосанітарні заходи спрямовані на знищення джерел інфекції. Зважаючи на різноманіття джерел інфекції, існує багато заходів фітосані-тарії, які здійснюються різними методами. Це, зокрема, заорювання рослинних решток, які є джерелом інфекції переважної більшості збудників грибних і бактеріальних хвороб. Під дією мікроорганізмів у ґрунті вони швидко розкладаються, що запобігає накопиченню патогенів. Для знезараження ґрунту в теплицях від збудників грибних хвороб, ВТМ, нематод використовують його термічну обробку (пропарювання). Після знезараження ґрунту знезаражують внутрішні конструкції, реманент, тару і т. ін. З % розчином формаліну. Спеціальне обрізування дерев плодових культур забезпечує знищення 70—80 % інфекції збудників борошнистої роси, кучерявості листків персика, моніліозу кісточкових та інших хвороб.

До профілактичних відносять і санітарно-гігієнічш заходи, які застосовуються у закритому ґрунті, зокрема забороняється паління і присутність у теплицях сторонніх осіб. Обов'язковою є дезінфекція взуття, рук, реманенту розчином формаліну або тринатрійфосфату, триразове миття рук господарським милом перед початком робіт у теплиці, прання і дезінфекція одягу, в якому працюють в теплицях. Не дозволяється виходити за їх межі і в інші теплиці.

Ефективним профілактичним заходом є фітопрополювання насіннєвих посівів різних культур. Це перш за все стосується збудників вірусних і бактеріальних хвороб. Зокрема фітопрополювання насіннєвих посівів картоплі від вірусних і бактеріальних хвороб проводиться у три строки. Хворі рослини знищують механічним або хімічним способами під час останньої прочистки, коли вже утворилися бульби, їх викопують разом із знищенням хворих рослин.

Скошування бадилля  картоплі із вивезенням з поля перед  збиранням є дієвим заходом профілактики зараження бульб фітофторозом. Таку ж роль відіграє і високе обгортання (12—15 см).

Важливим профілактичним заходом вважають запобігання тривалій вегетації сходів падалиці (самосівів), оскільки останні слугують істотним джерелом інфекції і проміжною ланкою її передачі на посіви різних культур. Так, сходи падалиці озимої пшениці і жита є небезпечним джерелом і проміжною ланкою інфекції бурої іржі, борошнистої роси, септоріозу, що призводить до зараження озимих посівів з осені. При наявності таких сходів їх знищують дискуванням та оранкою.

До профілактичних заходів відносяться і знищення (викорінення) проміжних рослин-живителів збудників іржастих хвороб барбарису і магнолії жостера проносного; рутвиці; кривоцвіту і воловика; молочаю та ін. Дієвими профілактичними заходами є боротьба з бур'янами —резфваторами збудників вірусних і мікоішазмових хвороб і їх переносниками.

Логічним кінцем застосування усіх фітосанітарних заходів  є викорінення того чи іншого патогена шляхом систематичного знищення усіх можливих джерел збфеження інфекції, паралельно із заходами, що обмежують вторинне її занесення з інших регіошв. Таке викоршення можливе лише у тому випадку, якщо патоген має вузьке коло рослин-живителів. Викорінення можна досягти у межах конкретного поля, господарства чи району у разі запобігання вторинного занесення інфекції.

 Неоднорідність  умов існування рослин у межах  певної географо-кліматичної зони, району, господарства і навіть конкретного поля зумовлює зеоднаковий ступінь розвитку хвороб рослин і необхідність систематичних обстежень, обліків, аналізів та інших спеціальних робіт для деталізації стану популяцій збудників хвороб і культурних рослин з урахуванням впливу екологічних умов. Це дозволяє прогнозувати наслідки життєдіяльності небажаних для рослин організмів і обґрунтовано проводити заповідні захисні заходи. Усе це об'єднано в поняття фітосстітарного моніторингу. Він може розглядатися як складова частіша глобального екологічного моніторингу і являє собою систему методів виявлення змін у розвитку шкідливих організмів в агроценозах і визначення шляхів оп-тимізації фітосанітарного стану сільськогосподарських культур і угідь. Фітосанітарний моніторинг (ФСМ) можливий при високому рівні знань діагностичних і біоекологічних особливостей шкідливих видів, оптимальних методик проведення відповідних робіт по збиранню необхідної інформації. Він передбачає поетапне проведення робіт у відповідні загальноприйняті строки і включає послідовне збирання і накопичення необхідних даних при достатньому рівні точності, систематизацію і аналіз інформації, прийняття рішень. Останній етап полягає у виборі оптимальних заходів як нині, так і в майбутньому.

Фітосанітарний  моніторинг ґрунтується на таких  основних положеннях:

1. Обґрунтування ФСМ і прогнозів розвитку шкідливих організмів сільськогосподарських рослин можливе за достатньо повної уяви про їх біоекологічні особливості та закономірності мінливості тих явищ, які прогнозуються, і факторів, що спричиняють таку мінливість. Це дозволяє визначити зміст та обсяг необхідної інформації, строки її отримання, порядок аналізу, узагальнити, прийняти виважені рішення і прогнозувати.
2. Методи збирання і обробки інформації, яка необхідна для прогнозування розвитку шкідливого організму і обґрунтування захисних заходів, повинні враховувати його біоекологічні особливості, призначення фі-тосанітарної інформації та ступінь її точності, тобто зібрані дані мають відповідати стану явищ, що обліковуються в агроценозах.
3. Методи і методики, що обираються для проведення ФСМ, повинні бути уніфікованими для усієї території, на якій проводиться ФСМ і для якої розробляються прогнози, достатньо простими і ефективними при збереженні їх точності і об'єктивності.
4. Фітосанітарний моніторинг і прогнозування має базуватися на максимально можливому обсягові аналогічних (однотипних) даних за багаторічний період, знаннях ступеня мінливості процесів, що прогнозуються, у часі і факторів, які впливають на ці процеси.
5. Моніторинг і прогноз виконуються по шкідливих організмах, які можуть бути досить шкодочинніші для культурних рослин.

Розвиток хвороб у просторі і часі відбувається нерівномірно. Це виявляється у розширенні або звуженні ареалу хвороби та інтенсивності ураженості посівів та насаджень. Особливо це стосується аерогенних хвороб (іржасті, борошнисторосяні та багато інших). Тому дуже важливо встановити можливі коливання інтенсивності розвитку різних хвороб, щоб передбачити і запобігти їх наслідкам. Можливість такого пфедбачення і дає прогноз хвороб рослин.

Основними завданнями прогнозу хвороб у певному регіоні є:

1. визначення загальної тенденції до наростання або затухання хвороби;
2. передбачення спалахів епіфітотій певної хвороби або її депресії з визначенням для певного району (зони) інтенсивності ураження і розміру можливої шкоди (недобору врожаю);
3. встановлення строків можливих заражень і іх проявів, особливо первинних уданому сезоні стосовно умов кожного району спалаху епіфітотій, що очікуються;
4. своєчасне інформування господарств і сільськогосподарських органів щодо можливих строків появи хвороб, інтенсивності ураження ними посівів і насаджень і розмірів шкоди, а також рекомендації щодо заходів захисту.

Прогноз є найважливішою  складовою інтегрованих систем захисту рослин. Він дозволяє:

1. раціонально організувати і своєчасно провести профілактичні та терапевтичні заходи по захисту посівів та насаджень від масового ураження хворобами;
2. планувати обсяги виробництва і застосування хімічних засобів захисту рослин;
3. вносити корективи щодо районування сортів сільськогосподарських культур;
4. інформувати селекційні установи про появу і можливе наростання агресивних рас збудників хвороб у певному регіоні.

Для складання  прогнозів враховують такі умови, що визначають розвиток хвороби:

1. біологічні особливості циклу розвитку збудника хвороби (чфгуван-ня стадій, їх тривалість, особливості розмноження тощо);
2. екологію хвороби (вплив зовнішніх факторів, характф життєдіяльності збудника, тривалість збереження інфекції);
3. стійкість сортів і гібридів до певних хвороб;
4. погодно-югіматичні умови минулого, поточного років і прогноз їх на майбутнє.