Методи оцінки інвестиційного кредитоспроможності підприємств

 

 

 

Титульний лист

 

 

Методи оцінки інвестиційного кредитоспроможності підприємств

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП	3
РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ І МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ	6
1.1 Кредитоспроможність позичальника як економічне поняття	6
1.2. Порівняльний аналіз визначення  кредитоспроможності підприємства-позичальника
1.3. Методи оцінки кредитоспроможності  позичальника
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ АСПЕКТІВ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА
2.1 ПриватБанк як найбільший банк  на банківському ринку України
2.2. Етапи процесу кредитування
2.3. Аналіз забезпечення кредиту

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Необхідність забезпечення фінансової стабільності підприємств в умовах економічної кризи вимагає кредитної підтримки і удосконалення кредитних відносин між підприємствами і банками. Особливе значення відводиться грошово-кредитній політиці держави, яка спрямована, з одного боку, на забезпечення фінансування стабільного розвитку підприємств, а, з іншого боку, на стійкість кредитної системи і регулювання грошового обігу в економіці. Нині банківські установи розробляють різні підходи до оцінки кредитоспроможності клієнтів, причому кожен конкретний банк розробляє власну систему оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, виходячи з конкретних умов договору, пріоритетів у роботі банку, його спеціалізації, стану взаємовідносин з клієнтурою, рівня економічної і політичної стабільності в державі тощо. Проте в більшості вітчизняних методик оцінки кредитоспроможності не приділено належної уваги можливостям врахування галузевих особливостей функціонування позичальника. Неадекватна оцінка банками кредитного ризику може спричинити з одного боку виникнення кризових явищ у діяльності банку і банківської системи, а з іншого – значно зменшити розміри кредитування, що приведе згодом до зниження темпів розвитку галузей економіки, у тому числі, і торгівлі.

Економічний аналіз діяльності клієнта повинен здійснюватися банком постійно, починаючи з першого етапу - підготовки до укладення договору на обслуговування клієнта. Особливо глибоким повинен бути економічний аналіз при укладенні кредитних договорів. Це дозволить запобігти невиправданим з погляду грошового обігу і народного господарства кредитним вкладенням, їх структурним зрушенням, забезпечити своєчасне і повне повернення позик, що має важливе значення для підвищення ефективності використовування матеріальних і грошових ресурсів.

Значний внесок у розробку питань оцінки кредитоспроможності позичальників зробили сучасні економісти Заходу Е. Брігем, Л. Гапенські, П.С.Роуз, Дж. Ф.Сінкі. Ця проблема набула широкого висвітлення у працях В.В.Вітлінського та О.Пернарівського, О.В.Дзюблюка, А.М.Мороза та ін. Однак проблему не можна вважати достатньо вивченою, оскільки й досі в теорії та на практиці немає єдиного підходу до визначення системи показників, що комплексно характеризували б кредитоспроможність позичальників-торговельних підприємств.

Актуальність дослідження - наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються методів оцінки кредитоспроможності позичальника, яке найповніше відповідало б конкретним потребам комерційних банків України на сучасному етапі побудови ринкових відносин.

Мета даної курсової роботи - розкриття поняття кредитоспроможність, розгляд методик оцінки якості потенційних позичальників, вживані комерційним банками в процесі кредитного аналізу.

Виходячи з мети даної роботи основними її задачами є наступні:

- вибір найбільш оптимальної  і ефективної методики оцінки  кредитоспроможності позичальника;

- виробити глибокий аналіз одержаних  матеріалів, а також на його основі сформулювати висновок і рекомендації по удосконаленню процесу оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вивчення зарубіжного досвіду .

Об’єктом дослідження є сфера економічних відносин, що виникають між банком (кредитором) та його клієнтом (позичальником) з приводу перерозподілу вільних грошових засобів.

Предметом дослідження є теоретико - методичне забезпечення управління методикою оцінки кредитоспроможності позичальника банку.

В процесі написання роботи використані наступні методи дослідження: теоретичний, статистичний, табличний, аналітичний, метод розрахунку економічних показників.

 

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ І МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ

 

1.1 Кредитоспроможність позичальника як економічне поняття

 

Кредитоспроможність клієнта (позичальника) - одне з тих нових понять, яке буквально внесла в наше життя нова економічна епоха. Не дивлячись на це, сьогодні, вже можна з упевненістю сказати, що воно зайняло в ній своє місце міцно і назавжди.

Існує безліч визначень кредитоспроможності клієнта (позичальника). Найпоширенішим з них є наступне: здатність особи повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями, що робить невідмітним його від іншого терміну - “платоспроможність”.

У зв'язку з цим, розглянемо відмінності понять кредитоспроможності і платоспроможності:

Кредитоспроможність

• Поняття вужче у відмінності від платоспроможності
• Прогнозує платоспроможність підприємства на термін кредиту [11,с.144]
• Характеризує можливість погашення частини загальної заборгованості, а саме позикової заборгованості.

Джерела погашення: виручка від реалізації продукції, виручка від реалізації майна, прийнятого банком в заставу по позиці, гарантія іншого банку або підприємства, страхове відшкодування.

Платоспроможність

• Поняття, що вміщає в себе поняття кредитоспроможності;
• Фіксує неплатежі за минулий період або яку-небудь іншу дату.
• Характеризує здатність і можливість погасити всі види заборгованості.
• Джерела погашення - виручка від реалізації продукції, - виручка від реалізації майна підприємства.

Існує безліч доповнень та уточнень до поняття кредитоспроможності, які можна стисло звести до наступних визначень:

- необхідна передумова або умова  отримання кредиту;

- готовність і здатність повернути  борг;

- можливість правильно використовувати  кредит;

- можливість своєчасно погасити позику (реальне повернення кредиту).

У працях економістів 20-х років, де проблеми кредитування завжди були актуальні і широко освітлені, кредитоспроможність розуміли як:

- з погляду позичальника: здібність до здійснення кредитної операції і можливості своєчасно повернути позику;

- з погляду банку: правильне визначення розміру допустимості кредиту [17, с. 49].

Найзмістовніше визначення кредитоспроможності було запропоноване М.О. Сахаровою, яка вважає, що кредитоспроможність банківських клієнтів є “таким фінансово-господарським станом підприємства або організації, який дає упевненість в ефективності використовуванні позикових засобів, здатності н готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитного договору” [32, с. 20].

Інші дослідники заперечують з приводу ухвалення за основу такого визначення при розгляді методики оцінки кредитоспроможності ,стверджуючи, що якщо під ефективністю використовування позикових засобів розуміти отримання доходу від заходу, що кредитується, то банк не має права пред'являти такі вимоги до позичальника. Крім того, визначення кредитоспроможності, що приводяться, не враховують найважливішу умову кредитної операції, як правоздатність позичальника.

На думку цих авторів, суттю категорії "кредитоспроможність" є “ правове і господарське положення позичальника, що реально склалося, і, виходячи з оцінки якого банк ухвалює рішення про початок (розвитку) або припинення кредитних відносин з позичальником ” (23. -с. 32).

При визначенні банком кредитоспроможності, як правило, беруться до уваги наступні чинники:

- діє- і правоздатність позичальника  для здійснення кредитної операції;

- його моральний вигляд, репутація;

- наявність забезпечувального  матеріалу позики;

- здатність позичальника одержувати  дохід.

Правоздатність - це визнана державою здатність юридичних осіб мати права і нести обов'язки, що передбачені і допускаються законом (23.-с. 33).

Дієздатність - це правомочність позичальника до отримання кредиту. Мається на увазі не тільки наявність Статуту, Свідоцтва про реєстрацію підприємства, ліцензії на той або інший вид діяльності, згода членів партнерства або засновницький договір, і інші документи, але і характеризується відсутністю яких-небудь обмежень і заборон на самостійність підприємства як юридичної особи (30.-с. 236).

До числа найважливіших аспектів кредитоспроможності відносилася наявність матеріального забезпечення позики. Окремі фахівці навіть надавали цьому чиннику вирішальне значення. Н. Бунге пов'язував вищу кредитоспроможність з найбільшою нерухомістю капіталу, вкладеного в нерухоме майно. Він писав, що "майно нерухоме розглядається як найкраща гарантія" .

Найважливішим чинником більшість економістів при розгляді питання про видачу кредиту вважала можливість отримання позичальником доходу. Той же І. Ададуров зв'язував можливість кредитування конкретного господарства " з його вищою доцільністю, стійкістю і прибутковістю" [13, c. 59]. Здатність позичальника погасити позикову заборгованість має значення для кредитора лише в тому випадку, якщо вона відноситься до майбутнього періоду (є прогнозом такої здатності, причому прогнозом достатньо обґрунтованим і правдоподібним). Тим часом всі показники кредитоспроможності, вживані на практиці, обернуто в минуле, оскільки розраховуються за даними за минулий період або періоди, до того ж звично дані про залишки ("запасах") на звітну дату, а не точніші дані про обороти ("потоках") за певний період. Тут - обмежувальне значення показників кредитоспроможності. Складнощі, породжувані інфляцією, спотворюють показники, що характеризують можливість погашення позикової заборгованості (це відноситься, наприклад, до показників оборотності капіталу і окремих його частин (активів, основного капіталу, запасів), і неоднаковою динамікою об'єму обороту через випереджаюче зростання цін на реалізовувану продукцію) і оцінкою залишків (основних засобів, запасів).

В сучасних умовах пов'язувати кредитоспроможність з одним з вище перелічених чинників не доводиться, також, як одержати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності позичальника з узагальненням цифрових і нецифрових даних.

По-перше, тому що, розглядаючи будь-який чинник, стикаєшся з проблемою його визначення.

По-друге, свій внесок в об'єктивні труднощі вносить суб'єктивний чинник - кризові українські умови, які не дозволяють говорити про загальну високу кредитоспроможність суб'єктів економіки, і будь-який з чинників при їх комплексному розгляді може виявитися вирішальним. Це означає, що для обґрунтованої оцінки кредитоспроможності крім інформації в цифрових величинах потрібна експертна оцінка кваліфікованих аналітиків.

 

1.2. Порівняльний аналіз визначення кредитоспроможності підприємства-позичальника

 

Процес кредитування пов'язаний з дією численних і багатоманітних чинників ризику, здатних спричинити за собою непогашення позики в обумовлений термін. Зміни в споживацькому попиті або в технології виробництва можуть вирішальним чином вплинути на справи фірми і перетворити колись процвітаючого Позичальника на збиткове підприємство. Тривалий страйк, різке зниження цін в результаті конкуренції або відхід з роботи провідних фахівців - все це здатний відобразитися на погашенні боргу позичальником. Надаючи позики, комерційний банк повинен вивчати чинники, які можуть спричинити за собою їх непогашення. Таке вивчення іменують аналізом кредитоспроможності (credit analysis).

Основна мета такого аналізу визначити здатність і готовність позичальника повернути запрошувану позику відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий узяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий в даних обставинах.

Розглядаючи кредитну заявку, службовці банку враховують багато чинників. Впродовж багатьох років службовці банку, відповідальні за видачу позик виходили з наступних моментів: дієздатності позичальника, його репутації, здібності одержувати дохід, володіння активами, стани економічної кон'юнктури.

Банки розвинених капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована залежно від характеру Позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може ґрунтуватися як на сальдових, так і оборотних показниках звітності клієнтів.

 

1.3. Методи оцінки кредитоспроможності  позичальника

 

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють застосування безліч підходів до рішення даної проблеми.

Широкого застосування як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці набув метод коефіцієнтів, який дає змогу діставати важливі показники діяльності клієнта.

1. Метод коефіцієнтів зводиться до розрахунку співвідношень між окремими показниками чи групами показників (статей балансу), які характеризують фінансовий стан підприємства, і порівняння результатів з нормативними чи середніми даними.

Наприклад, НБУ рекомендує комерційним банкам у процесі аналізу кредитоспроможності позичальника — юридичної особи використовувати такі коефіцієнти (теоретичні значення коефіцієнтів орієнтовні) [10].

1. Коефіцієнт загальної ліквідності КЛ1 характеризує наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

. (1.1)

Теоретичне значення КЛ1 не менше за 2,0 — 2,5%.

2. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності КЛ2 показує, наскільки  короткострокові зобов’язання можуть  бути негайно погашені за рахунок  грошових коштів та ліквідних  цінних паперів:

. (1.2)

Теоретичне значення КЛ2 не менш як 0,2 — 0,25%.

Зауважимо, що дуже високі значення коефіцієнтів ліквідності оцінюються негативно, як і занадто низькі, оскільки це свідчить про нераціональне використання коштів або високий рівень дебіторської заборгованості, що в майбутньому може призвести до погіршення фінансових показників діяльності.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених  і власних коштів К3 (коефіцієнт  автономності), що характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

. (1.3)

Теоретичне значення — не більш як 1,0.

4. Коефіцієнт маневреності власних  коштів КМ показує ступінь  мобільності використання власних коштів:

. (1.4)

Теоретичне значення — не менш як 0,5.

Теоретичні значення показників розглядаються як середні для будь-яких підприємств, незалежно від розмірів, галузі та специфіки діяльності, і це знижує ефективність застосування методу коефіцієнтів. Зрозуміло, що коефіцієнт абсолютної ліквідності не може бути однаковим для підприємств торгівлі і сільського господарства.

Для отримання точнішої картини необхідно використовувати галузеві значення коефіцієнтів, які б ураховували особливості технологічних процесів та тривалість ділового циклу підприємств. Розрахунок середньогалузевих коефіцієнтів потребує обробки значної кількості статистичних даних, а тому для кожного окремого банку становить значні труднощі. У розвинених країнах такі розрахунки здійснюються централізовано на рівні держави або великих спеціалізованих статистичних агенцій. В Україні система сереньогалузевих коефіцієнтів відсутня, тому можна рекомендувати банкам порівнювати два чи більше підприємств, які працюють в одній і тій самій галузі. Навіть порівняльний аналіз двох клієнтів дасть змогу вибрати надійнішого позичальника.

У зарубіжній практиці комерційні банки вибирають коефіцієнти для практичного використовування, вирішують питання про особливості методології їх розрахунку. Далі коефіцієнти включаються в стандартні бланки звітності клієнтів, тобто розраховуються клієнтами. Працівники банку своїми методами перевіряють "логіку звіту", правильність розрахованих коефіцієнтів.

2. Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів

На відміну від попереднього даний метод орієнтує банк розглядати не процес здійснення діяльності, а лише фінансовий результат, бо зрештою важливе реальне повернення кредиту.

Орієнтуючись на те, щоб побачити результат фінансово-господарської діяльності позичальника, банк тим самим стимулює його на зростання таких показників як валовий комерційний дохід або чистий прибуток. Не можна не побачити, що абсолютні показники є інформацією не тільки про масштаби прибутку, але і про розмір основних невиробничих фондів (амортизація нерухомості), кількість акціонерів (прибуток розподілюваний між працівниками), розмір ризику (відрахування до фонду ризику), загальної величини позикових засобів (сплата відсотків за кредит), а розрахунок відносних показників здатний навіть поглибити даний аналіз і здійснити міжгосподарські порівняння.

3. Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу грошових потоків.

Недоліки вищезгаданих способів в деякій мірі можуть бути подолані, якщо визначати коефіцієнти виходячи з даних про обороти ліквідних засобів, запаси і короткострокові боргові зобов'язання. При правильній ув'язці відповідних оборотів оцінки кредитоспроможності стануть надійнішими. Реалізований такий підхід, може бути через аналіз грошових потоків клієнта, а саме через визначення чистого сальдо різних його надходжень і витрат за певний період (складання притоку і відтоку засобів). Таким чином, грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

Різниця між притоком і відтоком засобів визначає величину загального грошового потоку (ЗГП).

Для аналізу грошового потоку беруться, як правило, дані як мінімум за 3 останніх роки. Якщо клієнт мав стійке перевищення притоку над відтоком, то це свідчить про його фінансову стійкість - кредитоспроможність. Коливання величини ЗГП (короткочасні перевищення відтоку над притоком) говорить про нижчий рейтинг клієнта. Систематичне перевищення відтоку над притоком засобів характеризує клієнта як некредитоспроможного. Позитивна середня величина ЗГП (перевищення притоку над відтоком), що склалася, може використовуватися як межа видачі нових позик, тобто вона показує, в якому розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов'язання.

На підставі співвідношення величини ЗГП і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності. Нормативні співвідношення такі:

I клас -0,75;

II клас -0,30;

III клас -0,25;

IV,V клас -0,2;

VI клас - 0,15.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Наприклад, відтік засобів може бути пов'язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори і кредитори), фінансовими платежами (податки, відсотки, дивіденди). Виявлені результати аналізу використовуються для розробки умов кредитування.

Для вирішення питання про доцільність видачі і розмірі позики на відносно тривалий термін аналіз грошового потоку робиться не тільки на основі фактичних даних за минулі періоди, але і прогнозних даних на планований період.

Перші використовуються для оцінки других (у основі прогнозу величин окремих елементів притоки і відтоку засобів лежать їх фактичні значення в минулі періоди і плановані темпи приросту виручки від реалізації).

Описаний метод аналізу грошового потоку називається непрямим. Разом з тим існує і прямий метод, зміст якого може бути зведене до наступного:

Збільшення (зменшення) грош. коштів ЗГП= в результаті виробництв. господарств. діяльності

Збільшення (зменшення) +грошових коштів - результат інвестиційної

Збільшення (зменшення) + грош. коштів в результаті - фінансової діяльності

Розрахунок доданків здійснюється таким чином:

Перше: Виручка від реалізації - Платежі постачальникам і персоналу + Відсотки одержані - Відсотки сплачені - Податки.

Друге: Надходження від продажу основних активів - Кап. вкладення.

Третє: Кредити одержані - Погашення боргових зобов'язань + Емісія облігацій + Емісія акцій - Виплата дивідендів.

4. Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику.

Діловий ризик пов'язаний з переривчастою кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності ' клієнтів банку.

Чинники ділового ризику пов'язані з окремими стадіями кругообігу фондів. Набір цих чинників може бути представлений таким чином:

1. Надійність постачальників.

2. Диверсифікованість постачальників.

3. Сезонність поставок. Тривалість  зберігання сировини і матеріалів (чи є товар швидкопсувним).

4. Наявність складських приміщень  і необхідності в них.

5.Порядок придбання сировини  і матеріалів (у виробника або  через посередника).

6. Чинники екології.

7. Мода на сировину і матеріали.

8. Рівень цін на цінності, що  придбаваються, і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека підвищення цін).

9. Відповідність транспортування  характеру вантажу.

10.Ризик введення обмежень на вивіз і ввезення імпортної сировини і матеріалів.

Діловий ризик пов'язаний також з недоліками законодавчої основи для здійснення операції, що кредитується, а також із специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику в порівнянні з економікою в цілому, схильність галузі циклічності попиту, постійність результатів в діяльності галузі і т.д.

Більшість перерахованих чинників може бути формалізоване, тобто для них можуть бути розроблені бальні оцінки.

Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі ділового ризику:

 

 

Вірогідність ризику	Бали	Клас кредитоспроможності
1.Неризикова операція 2.Мінімальний ризик 3.Середній ризик 4.Високий ризик 5.Повний ризик	більше 100 80-100 50-79 30-49 0-29	I II III IV V

Прогнозні методи оцінки кредитоспроможності.

Більшість використовуваних методів оцінки кредитоспроможності обернута на аналіз минулого стану позичальника. Проте, при визначенні кредитоспроможності часто говорять не про поточну, а про майбутню платоспроможність підприємства.

Як додаткові методи оцінки кредитоспроможності можна використовувати різні методи прогнозування можливого банкрутства підприємств. Для експрес-аналізу потреба в застосуванні різноманітних прийомів і методів прогнозування відпадає, тому зупинимося на 3 основних:

- розрахунок індексу кредитоспроможності;

- використовування системи формалізованих  і неформалізованих критеріїв;

- прогнозування показників платоспроможності. Розглянемо їх докладніше.

Запропонований ще в 1968 році індекс кредитоспроможності відомим західним економістом Е. Альтманом був побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінатного аналізу, що дозволяє йому в першому наближенні розділити всі господарюючі суб'єкти на потенційних не- або банкротів (21.-с.138-139). У загальному вигляді індекс кредитоспроможності має вигляд:

Z = 1,03X1 + 3,07X2 + 0,66X3 + 0,4X4,

де X1 - ;

X2 - ;

X3 - ;

X4 - .       

Якщо Z<0,862, то підприємство є потенційним банкрутом. Модель Спрінгейта більш об’єктивно відображає фінансовий стан. Це пояснюється тим, що Альтман виводив дискримінантну функцію за показниками підприємств 50-60-х років, до того ж вона орієнтована на використання для великих компаній і корпорацій, а модель Спрінгейта не накладає таких обмежень, і розроблена вона трохи пізніше з урахуванням та усуненням певних недоліків моделі Альтмана.

Умовам діяльності українських підприємств більше відповідає універсальна дискримінантна модель. Ця модель була побудована на основі кількох методик прогнозування банкрутства:

Z = 1,5X1 + 0,08X2 + 10X3 + 5X4 + 0,3X5 + 0,1X6,

де X1 – ;

X2 – ;

X3 – ;

X4 - ;

X5 – ;

X6 - .

Для обчислення коефіцієнта X1 використовується показник Cash Flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Отримані результати після обрахунків можна інтерпретувати так:

- Z>2 – підприємство вважається  фінансово стійким і йому не  загрожує банкрутство;

- 1<Z<2 – фінансова рівновага порушена, але за умови переходу підприємства на антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

- 0<Z<1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

- Z<0 – підприємство є напівбанкрутом.

В Україні використання зарубіжних дискримінант них моделей ускладнюється такими чинниками:

1.        Моделі побудовані за даними зарубіжних компаній, а будь-яка країна має свою специфіку.

2.        Критерій Z побудований у минулі десятиріччя; за останні роки економічна ситуація у світі значно змінилася і тому абсолютно очевидно, що повторення аналізу на більш пізніх даних не залишило б структурний склад моделей без змін.