Методи оцінки кредитного ризику фінансових установ державної фотми власності (ВАТ Ощадбанк)

Тема: Методи оцінки кредитного ризику в діяльності фінансових установ державної форми власності.

 

Зміст

 

Вступ

1. Теоретичні положення щодо  управління ризиками банку

1. Сучасний стан банківської системи в Україні
2. Економічна суть та методи управління ризиками у банківській діяльності
3. Сутність та способи розрахунку ризиків

2. Оцінка стану управління ризиками  в ВАТ "Ощадбанк"

1. Фінансово-економічна характеристика банку

2.2 Оцінка фінансових показників діяльності ВАТ "Ощадбанк"

2.3 Аналіз процесу управління ризиками банку

3. Шляхи покращення управління  ризиками банку

3.1. Проблеми управління  ризиками та шляхи їх розв’язання

3.2. Пропозиції щодо ефективного  управління ризиками

Висновки 

Список використаних джерел

 

 

 

Вступ

 

Банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв’язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Поняття банку органічно пов’язане з  поняттям ризику, бо банки виконують  функцію перерозподілу ризиків  фінансового ринку.

Раціональна, а головне ефективна організація  управління ризиками є першочерговим  завданням для будь-якого керівника  банку, бо це необхідно для створення  нормальних умов його діяльності та стійкості  у разі форс-мажорних обставин. Тому дана тема є актуальною для розгляду.

Банки є  одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки  негативно позначається на розвитку банків України. Щоб вчасно, оперативно, по нагоді здійснювати кредитування економіки держави банки повинні  мати у своєму розпорядженні кошти.

Останнім  часом банки усе гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком. Вона ще більш актуальна для вітчизняної  банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію  до зростання.

Становлення в Україні сучасної банківської справи і банківської системи висуває на перше місце проблеми, які пов`язані з ризиковістю кредитних операцій банку, з достатністю власних коштів для формування резервної бази під забезпечення кредитних операцій.

У зв’язку  з цим дослідження питань оцінки та аналізу кредитного ризику в діяльності банку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об’єктом  дослідження в курсовій роботі виступає відкрите акціонерне товариство "Ощадбанк". На мою думку, даний банк є гарним прикладом для розгляду, тому що він займає лідируючі позиції  серед державних банків України, витримав фінансову кризу і продовжує  свою діяльність досить ефективно.

Предметом дослідження є ризики, які можуть виникати в діяльності банку та особливості їх зниження.

Метою написання  даної курсової роботи виступає розкриття  особливостей управління ризиками у  банківській діяльності на прикладі ВАТ "Ощадбанк", визначення основних методів управління ризиками, їх ефективне  використання, перспектив їх застосування на інших банках України, що дасть  змогу їм, на прикладі даного банку, підвищити ефективність своєї діяльності.

Завданнями  даної курсової роботи є: вивчення теоретичних  та організаційний основ діяльності банку, визначення ризиковості його діяльності, а також знаходження шляхів її оптимізації на майбутнє.

 

1. Теоретичні  положення щодо управління ризиками  банку

 

1. Сучасний стан банківської системи в Україні

 

Банківська  система України як незалежної держави  є дворівневою. До першого рівня  належить Національний банк України, що являє собою "банк банків", а  до другого – сукупність комерційних  банків. Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала  б умовам ринкової економіки, в Україні  ще триває і триватиме не один рік. Це пов'язано з тим, що в українській  економіці ще не відбулася необхідна  перебудова, вона не стала по-справжньому  ринковою. Незважаючи на це, вже зараз  можна стверджувати, що основи банківської  системи ринкового типу в Україні  побудовані.

Національний  банк виконує майже всі функції, притаманні центральному банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові  інструменти грошово-кредитного регулювання, як обов'язкове резервування коштів банків, кредитну політику і політику рефінансування банків, операції з державними цінними  паперами на відкритому ринку тощо.

Розбудова банківського сектору України носить комплексний та системний характер і потребує взаємодії зусиль всіх учасників процесу - банків, Національного  банку України, органів законодавчої та виконавчої гілок влади. Національний банк України виступає із ініціативою  переходу до якісно нових, більш цілеспрямованих  підходів до розбудови такої банківської  системи, яка буде стимулювати розвиток економіки, викликатиме довіру населення  та найголовніше буде конкурентоспроможною на зовнішніх ринках [10,11,5].

Як свідчить міжнародний досвід, важливою передумовою  ефективного регулювання грошово-кредитного ринку є координація фіскальної та монетарної політики. Одним із її проявів є підтримка урядом центрального банку у забезпеченні цінової стабільності, в тому числі шляхом створення передумов для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку шляхом нівелювання негативного впливу на цей процес боргової та бюджетної політики. Недостатня узгодженість урядової та монетарної політики суттєво знижує ефективність дій центрального банку як регулятора грошово-кредитного ринку і зводить їх фактично до кількісного регулювання через усунення негативного впливу чинників ліквідності, насамперед непередбачуваного руху коштів на рахунках уряду в центральному банку [4].

Окремої уваги потребує довіра громадян до банківської системи як чинник зміни  обсягу готівки поза банками та ліквідності  банківської системи. У жовтні 2011 року штучно спровоковане посилення недовіри до фінансового стану окремих банків, а також девальваційні очікування негативно позначилися на довірі громадян до вітчизняної банківської системи. Внаслідок було вилучено 2.7% депозитів на суму 9.21 млрд. грн.

Серед внутрішніх (неавтономних) чинників впливу НБУ  на ліквідність банківської системи, поряд із валютними інтервенціями, слід виокремити обов'язкові резервні вимоги. Мета цього рішення —  стимулювання позитивних зрушень у  структурі активно-пасивних операцій банків, поступове обмеження економічними методами обсягів залучення коштів за кордоном і посилення привабливості  проведення операцій банків у національній валюті. У підсумку зріс попит на ліквідність банків для формування обов’язкових резервних вимог, що дало змогу зменшити надлишкову вільну ліквідність  банківської системи.

Крім  посилення ролі обов’язкових резервних  вимог у регулюванні грошово-кредитного ринку, Національний банк України вжив низку інших заходів, покликаних усунути зростання ризиків ліквідності, зумовлені погіршенням структури  активно-пасивних операцій банків. Так, з метою підтримки банками  достатнього рівня регулятивного  капіталу для покриття валютного  ризику ліквідності було внесено  зміни до Інструкції "Про порядок  регулювання діяльності банків в  Україні", які стосувалися розрахунку нормативу адекватності регулятивного капіталу / платоспроможності (Н2) у частині зважування довгострокових активних операцій, здійснених із перевищенням строків розміщення над строками залучення коштів, на коефіцієнт ризику 50% і врахування валютного ризику, вимірюваного сукупною сумою відкрито валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами [12].

Стрімке зростання обсягів кредитування, неадекватне наявній внутрішній ресурсній базі банків, та часті звернення банків за підтримкою ліквідності до Національного банку України зумовили необхідність вжиття такого заходу, як застосування відмови в підтримці ліквідності банків за всіма інструментами рефінансування у разі наявності постійної незбалансованості між термінами та обсягами залучених і розміщених коштів. Крім того, зростання ролі зовнішніх залучень у ресурсній базі банків, зокрема іноземних запозичень, зумовлює збільшення залежності банків від зовнішніх фінансових інститутів і шоків на світових ринках капіталів та нарощує системні ризики, які створюють загрозу фінансовій стійкості банківської системи України.

Однією  з причин того, що банки в Україні  відчувають гривневий дефіцит ліквідності, є їх політика, орієнтована в умовах девальваційних очікувань на накопичення  та притримання конвертованої іноземної валюти. При цьому вони надмірно покладаються на підтримку їх ліквідності НБУ через інструменти рефінансування [5-7].

 

 

1.2 Економічна  суть та методи управління  ризиками у банківській діяльності

 

Ризиком у банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику [10].

На рівні  теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля  і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю. Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. У їх розумінні ризик — підприємницька заслуга, не розглядається як імовірність втрат [22].

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно  з іншими видами діяльності. Банки  мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан котрих безпосередньо  впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає  операції залучення коштів, випуск та купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою тощо. Здійснення кожної банківської  операції пов’язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через  те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву тощо. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їх впливу, які одержали назву "управління активами і пасивами банку". Діяльність операційних підрозділів, обов’язковість застосування високотехнологічних інформаційних та телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються рядом функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб’єкти підприємницької діяльності. Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Банк наражається на ряд зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в діяльності банку [11].

За своєю  природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиками. Органи банківського нагляду повинні розуміти характер цих ризиків і стежити  за тим, щоб банки адекватно їх оцінювали і вміли ними управляти. До внутрішніх належать ризики, що виникають  безпосередньо у зв’язку з  діяльністю конкретного банку. Чим  ширше коло клієнтів, партнерів, зв’язків банку, банківських операцій, послуг, тим більше внутрішніх ризиків супроводжуватиме його роботу. Внутрішні ризики необхідно  виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати. Завдання менеджменту  полягає в управлінні внутрішніми  банківськими ризиками за допомогою  відповідних методів.

 

 

 

 

 

 

До основних ризиків, з якими стикаються банки, належать такі:

 

Рис. 1.1 Класифікація ризиків

 

До зовнішніх  належать ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю банку. На їх рівень впливає безліч факторів: політичні, економічні, соціальні, страхові, макроекономічні, природні (стихійні лиха) тощо.

Внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов’язані з:

1) активами  банку (кредитні, валютні, ринкові,  розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

2) зобов’язаннями  банку (ризики за вкладами та  іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами,  отриманими кредитами);

3) якістю  управління банком власними активами  і пасивами (процентний ризик,  ризик незбалансованої ліквідності,  неплатоспроможності, ризик структури  капіталу, недостатності капіталу);

4) ризиком  реалізації фінансових послуг.

Вивчаючи  ризики, пов’язані з якістю управління активами і зобов’язаннями, слід особливо уважно аналізувати процентний ризик, тобто небезпеку втрат унаслідок  перевищення сплачених процентних ставок над отриманими. Підвищення процентних ставок спричинить падіння  курсів цінних паперів із твердими процентами, а відтак і знецінення банківського портфеля, завдасть курсових збитків. Крім того, різниця між процентними  доходами і витратами становить  основу банківського прибутку. Різка  зміна ставок у різних сегментах  ринку може негативно позначитися  на прибутковості операцій банку.

Аби зменшити ризик, деякі банки вводять до процентної ставки за розміщеними коштами  ризикову процентну ставку (договірну  надбавку) або розмір страхового процента (коли позичку страхує сам банк). В умовах інфляції аналізують реальні  і номінальні проценти. Щоб уникнути процентного ризику, активніше надають  кошти на тривалі строки, а для  рефінансування залучають кошти  на короткий термін [7, 9].

 

3. Сутність та способи розрахунку ризиків

 

У зв’язку  зі специфікою банків особливе місце  в системі банківських ризиків посідає кредитний ризик, пов’язаний з кредитною діяльністю банків.

Кредитний ризик — імовірність неповернення позичальником отриманого кредиту  та процентів за користування позикою  в результаті фінансових ускладнень, фінансового краху чи шахрайства.

Фактична  оцінка кредитного ризику у фінансовому  виразі визначається впливом кредитного ризику на фінансовий результат.

Ризик втрати основних сум кредитів Р_1кр, непокритих страховими резервами, визначається як різниця між розрахунковою сумою резервів (РСР) та фактичною сумою резервів (ФСР), виходячи зі структури класифікованих кредитів:

 

Р_1кр = РСР – ФСР (1.1)

 

Ризик втрати процентних доходів Р_2кр розраховується як сума прострочених нарахованих доходів.

Загальний абсолютний кредитний ризик:

 

Р₁ = Р_1кр + Р_2кр. (1.2)

 

Мета  управління кредитним ризиком полягає  в забезпеченні мінімального рівня  ризику при заданому рівні дохідності кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:

1) лімітування  та нормування обсягів кредитних  вкладень;

2) формування  ефективної цінової політики;

3) формування  страхових резервів по кредитних  ризиках.

Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує  концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів [8].

Ліміт у  розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання  кредиту. Розрахунок ліміту проводиться  на основі аналізу кредитоспроможності  позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо). Розмір ліміту коригується залежно від поточного фінансового стану боржника і прогнозної оцінки його майбутнього фінансового стану. До основних лімітів та нормативів належать:

Максимальний  розмір ризику на одного позичальника (Н8):

 

(1.3)

 

де З_с — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100% суми позабалансових зобов’язань, виданих стосовно цього позичальника, К — капітал банку.

Нормативне  значення Н8 не повинно перевищувати 25%.

Норматив "великих" кредитних ризиків (Н9) установлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу банку:

 

(1.4)

 

де С_к — сукупний розмір "великих" кредитів, наданих банком з урахуванням 100% позабалансових зобов’язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно  перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку.

Норматив  максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10):

 

(1.5)

де Р_кI — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі іміжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера банку.

Максимальне значення Н10 не повинно перевищувати 5%.

Норматив  максимального сукупного розміру  кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11):

 

(1.6)

 

де Р_к — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі іміжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100% суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера банку.

Максимальне значення Н11 не повинно перевищувати 40%.

Норматив  максимального розміру наданих  міжбанківських позик (Н12):

 

(1.7)

 

де МБ_н — загальна сума наданих банком міжбанківських позик.

Максимальне значення нормативу Н12 не повинно  перевищувати 200%.

Норматив  максимального розміру отриманих  міжбанківських позик (Н13):

 

(1.8)

 

де МБ₀ — загальна сума отриманих банком міжбанківських позик,

ЦК —  сума залучених централізованих  коштів.

Максимальне значення нормативу Н13 не повинно  перевищувати 300%.

Кожний  банк, перш ніж здійснювати операції, пов’язані з валютним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний  ризик — це ризик потенційних  збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний  та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень  цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Норматив  ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

 

Н = В_п / К · 100%, (1.9)

 

де Н — норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

В_п — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К — регулятивний капітал банку.

Валютному ризику притаманні певні особливості: він не існує для операцій, які  проводяться в національній валюті, рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій, рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов’язань банку, для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов’язань — на ризик ліквідності.

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такому вигляді:

 

R = (100 –  R₁) · (C + P / 360 · å(N_iC_I), (1.10)

 

де R —  валютний ризик;

R₁ — рівень кредитного ризику для активів та ризику ліквідності для пасивів;

P — процентна  ставка за операцією;

N_і — кількість днів в i-му періоді нарахування процентів;

C — відхилення  можливого курсу від існуючого  на дату закінчення операції;

C_I — відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату перерахування процентів за операціями.

Процентний  ризик для банку виступає як особливий  об’єкт аналізу й управління, оскільки чистий процентний дохід банку (отже, і прибуток банку) залежить саме від  ефективності управління ризиком [3].

Для визначення загального розміру банківських  ризиків необхідно всі внутрішні ризики скоригувати на зовнішні:

 

, (1.11)

 

де Н  — ступінь допустимих загальних  ризиків банку;

Р_і — ризики банку за і-ми операціями, або зважені за ступенем ризику активи банку (і = 1, 2, …, n);

Е — ризики країни;

K — капітал  банку.

 

2. Оцінка стану управління ризиками в ВАТ "Ощадбанк"

 

2.1 Фінансово-економічна  характеристика банку

 

Становлення банку розпочалася після проголошення незалежності України. Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України "Про  банки та банківську діяльність" Ощадний банк України набув спеціального статусу.

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано  як самостійну банківську установу  в Національному банку України  – "Державний спеціалізований  комерційний ощадний банк України".

Постановою  Кабінету Міністрів України від 21 травня 1999 р. на виконання розпорядження  Президента України від 20 травня 1999 р. Державний спеціалізований комерційний  ощадний банк України перетворено  у відкрите акціонерне товариство "Державний  ощадний банк України" (скорочена  назва - Ощадбанк).

На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських  банків, який має закріплену законом  державну гарантію збереження вкладів  громадян та їх видачі за першою вимогою. [16]

Маючи статус державного банку, ВАТ "Ощадбанк" прагне бути уособленням стабільності, впевненості та динамічного розвитку, національним надбанням держави та символом її респектабельності. Банк у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про господарські товариства", іншими законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України та Статутом банку [16, 18].

Розуміючи соціальну важливість присутності  саме державного банку в найвіддаленіших  куточках країни та його роль у реалізації державних програм, банк зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих  умов для обслуговування всіх верст  населення, забезпеченні соціальних та компенсаційних виплат громадянам, наданні  повного спектру банківських  та інших операцій. Зважаючи на соціальну спрямованість, банк націлений на збереження широкої присутності в усіх регіонах України. Оскільки банк — це установа, яка працює в основному із залученими коштами, то, як правило, їх частка в пасивах банку становить не менше 80%. Значення менше цієї величини означає більш високу фінансову стійкість банку, проте негативно характеризує його ділову активність. Для більш детальної характеристики банку проведемо наступні розрахунки. Спочатку проаналізуємо доходи банку, які наведені в табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1 Загальна оцінка структури і динаміки доходів

Напрямки  доходів	2010 рік		2012 рік		Відхилення
	Сума, тис.грн.	Питома  вага, %	Сума, тис. грн.	Питома  вага, %	Абсолютне	Відносне
Процентний  дохід	2591804	69,67	7680095	84,05	5088291	296,32
Комісійний  дохід	855801	23,00	1088714	11,91	232913	127,22
Торговельний дохід	196938	5,29	337702	3,70	140764	171,48
Інший дохід	75631	2,03	30992	0,34	-44639	40,98
Разом доходів	3720174	100	9137503	100	5417329	245,62
У тому числі:
процентні	2591804	69,67	7680095	84,05	5088291	296,32
непроцентні	1128370	30,33	1457408	15,95	329038	129,16

 

Дані  табл.2.1 свідчать про те, що загальні доходи банку на протязі досліджуваного періоду збільшилися на 5417329 тис. грн, або на 145,62%. Зростання відбулося за рахунок підвищення процентних доходів на 196,32% (5088291 тис. грн.), а за рахунок непроцентних— на 29,16% (329038тис. грн.). Загальне збільшення доходів супроводжувалося зростанням усіх його складових, за винятком інших доходів, частка яких зменшилася з 2,03% до 0,34%. Першу сходинку посідають процентні доходи, в основі яких є надходження плати за наданими кредитами, розміщеними депозитами та за цінними паперами, питома вага яких збільшилася з 69,67 до 84,05 %, що безумовно є позитивним. У звітному періоді зросли комісійні доходи на 232913тис. грн, але їх частка у структурі сукупного доходу звітного періоду зменшилася до 11,91%, тобто на 11,09 процентного пункту. Відбулося також збільшення доходу від торговельних операцій на 140764 тис. грн, або на 71,48%, що свідчить про активну діяльність ВАТ "Ощадбанку" на ринку валютних ресурсів та цінних паперів. Отже, не зважаючи на незначні негативні зміни, можна зробити висновок, що загальна оцінка доходів банку позитивна. Аналогічно загальному аналізу доходів банку здійснюється аналіз рівня витрат за окремими операціями за період, що аналізується. У звітності банків групування витрат за окремими напрямами збігається з розглянутим вище групуванням доходів. Розрахунки проведемо в табл. 2.2.

 

Таблиця 2.2 Структура і динаміка витрат

Напрямки  витрат	2010 рік		2012 рік		Відхилення
	Сума, тис.грн.	Питома  вага, %	Сума, тис. грн.	Питома  вага, %	Абсолютне	Відносне
Процентні витрати	1082036	33,08	3513402	41,85	2431366	324,70
Комісійні витрати	141226	4,32	184758	2,20	43532	130,82
Торговельні витрати	419343	12,82	2668020	31,78	2248677	в 6 раз
Інші  операційні та адміністративні витрати	1628415	49,78	2029728	24,18	401313	124,64
Разом витрат	3271020	100	8395908	100	5124888	256,68
У тому числі:
процентні	1082036	33,08	3513402	41,85	2431366	324,70
непроцентні	2188984	66,92	4882506	58,15	2693522	223,05