Методи організації виробничих процесів

Зміст

Вступ 2

1. Формування та структура виробничого процесу 3

2.  Принципи організації виробничого процесу 6

3. Організаційно-технічний рівень виробництва 8

3.1 Характеристика організаційних типів виробництва 8

3.2. Характеристика і структура методів організації виробничих процесів 12

3.2.1. Типи виробництва. 12

3.2.2. Організаціяне потокового виробництва. 13

3.2.3. Організація поточного виробництва. 14

3.2.4. Організація автоматизованого виробництва 17

4. Організація процесу виробництва 21

4.1. Виробничий цикл, його структура, визначення його тривалості 21

4.2. ВИЗНАЧЕННЯ ВИРОБНИЧОГО ЦИКЛУ СКЛАДНОГО ПРОЦЕСУ 25

Висновки 32

Список використаної літератури 34

Вступ

Метою роботи є узагальнення теоретичних положень та методичних підходів до визначення методів організації виробничого  процесу та адаптації підприємства та змін зовнішнього середовища, тобто  процесу реалізації однієї із основних його властивостей як системи, визначення змісту управління цим процесом і  обґрунтування рекомендацій щодо його удосконалення.  Об'єктом дослідження  є методи організації виробничого  процесу та адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища в  умовах ринкової трансформації.

Організація виробництва - процес складний та багатогранний, що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки  підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного обслуговування.

Виробничий  процес і окремі його операції повинні  бути раціонально організовані у  просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів  при проектуванні та організації  виробничого процесу. До таких принципів  належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність, принцип системності.

В роботі розкрито суть та характеристику виробничого  процесу. Дано характеристику організаційно-технічного рівня виробництва.

1. Формування та структура виробничого процесу

 Виробничий процес - це сукупність взаємозв’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці

Основними елементами виробничого процесу є:

• праця як свідома діяльність людини;
• предмет праці (служать для їх перетворення у готову продукцію);
• засоби праці (використовується людиною для перетворення переметів праці у готову продукцію).

На сучасних підприємствах процес виробництва  досить складний. Він поєднує велику кількість окремих процесів, які  уторують структуру виробничого  процесу.

Виробничі процеси на підприємстві залежмо  від їх ролі у виготовлені продукції  по діляться на три види.

1. Основні-процеси, що безпосередньо пов’язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. Результаті основних виробничих процесів випускається продукція яка передбачена планом підприємства.
2. Допоміжні-процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої у часті у виготовленні продукції не беруть.
3. Обслуговуючі-процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспорті та складські процеси.).

Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає  в тому, що продукт, вироблений у  результаті основного виробничого  процесу, надходить на ринок, а продукт  отриманий під час допоміжного  процесу, споживається в межах підприємства.

Залежно від стадії виробничого циклу  виробничі процеси поділяються:

1. Підготовчі-процеси, що призначені для виконання операції підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворення предметів праці в корисний (кількісний) продукт.
2. Перетворювальні-процеси, під час яких відбувається переробка предметів прачі (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворювальної функції . Перетворення предметів праці здійснюються шляхом ціле спрямованої зміни форми, розмірів, зовнішнього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо.
3. Кінцеві-процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання.

За ступенем авторизації виробничі процеси  поділяються на:

1. Ручні-процеси, які виконуються робітником без застосування машин.
2. Механізовані-процеси, що виконують робітниками за допомогою машині механізмів.
3. Машинні-процеси, що виконуються машинами, якими управляє робітник.
4. Автоматизовані-процеси, які виконуються машинами під наглядом робітника.
5. Автоматичні-процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп’ютерної та мікропроцесорної техніки.
6. Апаратні-процеси, що здійснюється в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий процес поділяється  на такі специфічні процеси;

1. Підготовчий-процес, що включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення, та підготовки до робочого місця.
2. Технічний-процес, що безпосередньо пов'язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію.
3. Процес контролю який передбачає контрольно-вимірних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам та вимогам.
4. Процеси транспортування і складування пов’язані з переміщенням і зберіганням продукції усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі.

За перебігом  у часі виробничі процеси а  виділяються на:

1. Дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наявність технологічних перерв.
2. Неперервні – у яких відсутні перерви між різними видами операціями.

Основною  структурною одиницею виробничого  процесу є операція – завершена  частина виробничого процесу, яка  виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці  без переналагодження устаткування.

Розрізняють основні та допоміжні операції.

При основній операції предмет обробки зміню  свою форму, розмір, певні властивості, якісні характеристики,

Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання  основних операцій.

Уміння  раціонально організувати виготовлення виробу полягає в тому, щоб розділити  складний процес на прості операції, а  потім звести їх у єдиний комплекс таки чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний  термін.

2.  Принципи організації виробничого процесу

Раціонально організація виробничого процесу  залежить від певного принципу. До них належать: спеціалізація пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність ритмічність автоматичність та гнучкість.

Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в  процесі виробництва та їх кооперування. Цей принцип характеризує обмеження  та стабільну номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному  виробничому підрозділі.

Розрізняють наступні види спеціалізації на підприємстві:

• функціональна – допоміжні та обслуговуючі виробництва об’єднуються в окремі самостійні підрозділи та виконують певні функції;
• предметна – передбачає закріплення певної номенклатури виробів за окремими цехами;
• по детальна – полягає в закріпленні за певними підрозділами підприємства виготовленні технічного однорідних деталей;
• технологічна – означає закріплення за кожним цехом та виробничою дільницею певної частини виробничого процесу.

Принципи  пропорційності передбачають відносну однакову продуктивність за одиницю часу взаємопов’язаних підрозділів підприємства, а в їх межах – дільниці, бригад та робочих місць.

Принципи  паралельності передбачають одночасне  виконання окремих операцій та процесів.

Принцип паралельності найчастіше виконується  в умовах серійного та масового виробництва і включає в себе:

• паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрегатів для полегшення готового виробу складання
• одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей та паралельно розміщеному обладнанні.

Принцип прямо точності означає найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу  від запуску матеріалів до випуску  готової продукції без зустрічних і зворотних переміщень. Принцип  безперервності виробничого процесу  означає скорочення часу і перерва  між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів  оптимального виду руху предметів праці  у виробництві.

Принцип ритмічності означає рівномірний  випуск продукції у певні проміжки часу.

За додержання цього принципу в одинакові проміжки часу виготовляють однакову або типу, цього рівно зростає, кількість  продукції, забезпечує рівномірне завантаження робочих місць.

Принцип автоматичності передбачає автоматизацію  виробничих процесів, економічно обґрунтоване збільшення людини від безпосередньої участі у виконанні операції виробничого  процесу, що сприяє збільшенню обсягів.

Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію  виробничого процесу до змін організаційно-технічних  умов, пов’язаних із переходом на виготовлення нової продукції або з її модернізацією.

Ступінь гнучкості можна визначити кількістю  витраченого часу та сумою додаткових витрат, що необхідна підприємству при цьому переході на виробництві  цього виду продукції або її модифікації.

Всі перераховані принципи раціональної організації  виробничого процесу взаємопов’язані, доповнюють один одного і різною мірою  реалізують у практичній виробничій діяльності підприємства.

3. Організаційно-технічний рівень виробництва

3.1 Характеристика організаційних типів виробництва

Тип виробництва – це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з  них або навіть декількох не дає  підстав для висновку про наявність  того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва:

• одиничне (індивідуальне);
• серійне;
• масове.

Тип виробництва  підприємства визначається типом виробництвом провідного цеху, а тип виробництва  цеху – характеристикою дільниці, де виконується найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина  основних виробничих фондів.

Віднесення  підприємства до того чи іншого типу виробництва  має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних видів  виробництва.

Одиничне  виробництво характеризується:

• широкою номенклатурою продукції;
• виготовленням виробів в одиничних примірниках, або малими серіями;
• застосуванням універсального устаткування;
• групування робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;
• відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;
• високо кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;
• відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;
• тим, що об’єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;
• порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиночного виробництва поширена на підприємствах  які виготовлюють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

• виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються;
• обмеженою номенклатурою вироблених виробів;
• застосування універсального і спеціального устаткування;
• групування робочим і предметним принципами;
• закріплення за робочим місцем обмеженої кількості деталеоперацій;
• середньою кваліфікацією працівників;
• детальною розробкою технологічних процесів;
• об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;
• відносно більшими витратами на підготовку виробництва повних виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип  виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і  системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють  дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним  завданням виробництв серійного  типу є забезпечення періодичності  виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення  цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

• розмір премій (серій) виготовлення виробів;
• нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску – випуску;
• тривалість виробничих деталей, вузлів серій виробів;
• випередження запуску – випуску партій, деталей і складальних одиниць;
• запаси.

Основним  нормативом у серійному виробництві  є визначення серії виробів і  нормативного розміру партії запуску  заготовок, деталей у виробництві.

Збільшення  розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості  переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчого – завершального  часу в середньому на одну деталь, а  також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшення тривалості виробничого  циклу, запаси деталей у незавершеному  виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність  обігових коштів. Тому необхідно визначити  такий розмір партій. Який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове  виробництво має такі особливості:

• вироби виготовляються у великих кількостях;
• застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;
• робочі місця розуміються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);
• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;
• технологічний процес розробляється детально;
• об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;
• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;
• підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип  виробництва властивий в основному  виробам широкого вжитку. Цей тип  виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації  та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім  загальноприйнятих типів виробництва  існують нетрадиційні ( специфічні) типи. Це змішаний метод організації  виробничих процесів, який поєднює методи велико серійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як організація не на конкретного споживача і його вимоги, а не середні стандарти, а також, труднощі переналагодження виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо  виділяють дослідне виробництво, в  якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних  робіт, випробувань доопрацювання  конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати  виробничі підрозділи; від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою  є рівень спеціалізації робочих  місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт  закріплення операцій – це середня  кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце  за місяць.

3.2. Характеристика і структура методів організації виробничих процесів

3.2.1. Типи виробництва.

Любе  промислове виробництво розрізняють  по структурі і по об’єму випускаючої  продукції, а також різній його номенклатурі. В залежності від цього робочі цехи, місця, підприємства розділяють на декілька видів – типів виробництва.

Основною  ознакою поділу підприємства на типи виробництва є спеціалізація  робочих місць.

Типи  виробництва – це комплексна характеристика організаційно – технічного рівня  виробництва, яке являє собою  сукупність номенклатури продукції, об’єм  виробництва, повторюваність продукції, характеристика загрузки робочих місць, собівартість продукції.

КЗО = число  всіх технічних місць / число робочих  місць.

Є тпакі типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничний тип виробництва – це широка номенклатура і виликий об’єм випуску однакових виробів. Обладнання має бути універсальне, оснастка універсальна, кваліфікація працівників висока, собівартість висока. Коефіцієнт закріплення операцій (КЗО) >40. Робочі місця не мають закріплених за ними операцій і загружаються без визначеної черги по мірі того, що можна виготовляти на даному обладнанні.

Серійний  тип виробництва – це є обмежена номенклатура виробів, які періодично повторюються. Вироби запускаютьсяу виробництво серіями, деталі партіями у визначеній і встановленій періодичності. Для серійного виробництва використовують спеціальне обладнання. В залежності від масштабів, номенклатури, рівнярівня спеціалізації розрізняють дрібно - , середньо - , крупно – серійне виробництво.

Дрібно  – серійне – випуск продукції  у невеликій кількості різної номенклатури КЗО21:40

Крупно  – серійне – випуськає продукцію вузької номенклатури, але в великій кількості

КЗО 2:10.

Середньо  – серійне – це проміжне між  дрібно – крупносерійним.

Масове  виробництво – це обмежена номенклатура з великою кількітю випуску. Тут використовують спеціальне обладнання, собівартість низька, широко використовують станки автомати, автоматизовані лінії КЗО = 1.

Кожному типу виробництва відповідають свої методи організації.

Методи  організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого процесу, який являє собою сукупність засобів  і прийомів його реалізації і характеризується рядом принципів, головним з яких є взаємозв’язок послідовність  виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь безперервності виробничого  процесу.

Три методи організації виробництва:

1) непотоковий (одиничний);

2) потоковий;

3) автоматизований;

2. Організаціяне потокового виробництва.

Непотокове виробництво характеризується слідуючими паказниками:

1)всі  робочі місця розміщуються по  однотипних групах обладнання  без будь – якого зв’язку  з послідовним виконанням операцій;

2)на робочих  місцях обробляються різні по  конструкції і технології виготовлення  предмети праці, так як їх  випуск обчислюється одиницями;

3)технологічне  обладнання в основному універсальне;

4)деталі  переміщуються в процесі виготовлення  складними маршрутами, у зв’язку з цим виникають великі перериви в оборобці із – за очікування їх на проміжних складах і в підрозділах відділів технічного контролю. Кожний робітнпик отримує деталь для виготовлення слідуючої операції не з попередньої операції, а з проміжного складу або від контролера ВТК.

Непотоковий метод використовують переважно в одиничному і серійному виробництвах.

Залежно від номенклатури виробів та їхньої кількості він може мати різні  модифікації:

Одинични – технологічний – коли окрпемі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються передаються далі по технологічниму процесу;

2)партіонно – технологічний – предмети праці надходять на іншу операцію  технологічного циклу партіями, які періодично повторюються.

З одного боку, це дає змогу зменшити кількість  переналагоджень устаткування, внаслідок  чого поліпшується його використання, зменшуються затрати на його використання, зменшуються затрати на підготовчо – завершальні роботи, спрощується оперативне планування і облік.

З іншого боку,  збільшується обсяг незавершеного  виробництва, потрібно більше складських приміщень, а це приводить до додаткових витрат.

У цьому  методі важливу роль відіграє визначення оптимальної партії, при якій будуть мінімальні затрати на її виготовлення.

3)предметно  – груповий метод – вся  сукупність предметів праці розподіляється  на технологіно подібні групи. Обробка предметів праці здійснюється за приблизно одинаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва.

Кількість устаткування в непотоковому виробництві обчислюється для кожної групи однотипних, технологічних взаємозамінних верстатів:

М – кількість  верстатів у технологічній групі;

n – кількість  найменувань предметів, які обробляються  на даному устаткуванні;

Ni – кількість предметів і – го найменування (за рік);

ti – норма часу на обробку ітого предмета;

Тр – плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період (год);

Кн – коефіцієнт виконання норм часу.

Недоліки  потокового методу виробництва:

Устаткування  в непотоковому виробництві універсальне, робітники – універсали високої кваліфікації.для непотокових методів характерне послідовне поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами збільшує тривалість виробничого циклу.

3.  Організація поточного виробництва.

Потоковий метод виробництва – це такий  метод, при якому предмет праці  в процесі обробки проходить  по встановленому найкоротшому маршруту з заздалегідь фіксованим темпом. Найважливіша умова поточної організації  виробництва є концентрація в  одному виробництва випуску однакової  або конструктивно – технологічно подібної продукції.

Признаки  потокового виробництва:

-  розділяє  виробничий процес на окремі  операції і надовго закріплює  за визначеним робочим місцем;

спеціалізація кожного робочого місця на виконання  визначеної операції з закріпленням одного або декількох подібних предметів  праці;

узгодження  і ритмічне виконання  всіх операцій на основі єдиного розрахункового ритму поточної лінії;

розміщення  робочих місць в строгій відповідній  послідовності  технологічного процесу;

передача  оброблюваних деталей з операції на операцію з мінімальною перервою і при допомозі спеціального транспортного  обладнання.

Основна ланка потокового виробництва –  це потокова лінія, тобто сукупність спеціалізованих робочих місць, розміщених у відповідності з  технологічним процесом.

Потокові  лінії класифікують:

1)по номенклатурі  оброблюваних виробів:

постійно  – потокові однопредметні лінії за ними закріплені на тривалий термін обробка або збір одного найменування продукція, що можливе при умові масового виробництва.

постійно  – потокові багатопредметні лінії  на них ведеться обробка декількох  найменувань виробів, які подібні  в конструктивному і технологічному відношенні без переналадки обладнання, що можливо при серійному виробництві;