Международная экономика. 2

52

ПЛАН

ЗМІСТ

ВСТУП

• ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ФИНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНОГО СОСТОЯНІЯ ПІДПРИЄМСТВА

• Ефект і ефективність підприємства

• .Критерії економії й соціальної ефективності

• АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ  ТА  ФІНАНСОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ  

• Характеристика загальної спрямованості діяльності підприємства

• Аналіз економічного положення

• Аналіз фінансового становища

• ОСНОВНІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

• Пропозиції підвищення соціальної ефективності
• Організаційно-економічні фактори виробництва й керування.

• Визначення виробничих фондів і ефективності їх використання.

• Розрахунок чисельності робочих підприємства.

• Визначення трудових ресурсів і ефективності їх використання

• Визначення виробничої потужності та виробничої програми підприємства

• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Відомо, що для визначення оцінки ефективної діяльності підприємства необхідний  аналіз його господарської  діяльності. У результаті останніх трьох-чотирьох років відбувається розподіл аналізу господарської діяльності на фінансовий і управлінський аналіз. Основою для такого розподілу послужив підрозділ бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський.

З огляду на масштаб впливу соціальної ефективності на діяльність виробництва, соціальна ефективність є економічною категорією. Розглянута під даним кутом зору, соціальна ефективність виступає як сложне організаційне явище, що включає в себе ряд структурно організованих складових, що істотно впливає на такі показники як продуктивність праці, рівень якості виконуваних робіт, плинність кадрів і т.д.

Взаємодія економічної  й соціальної ефективності здійснюється на основі транзакційних витрат. Система контрактів, що містять між економічними суб'єктами, створює певне інституціональне середовище. Підприємство, структурно пов'язане з постачальниками й споживачами рамками інституціонального середовища виявляється поза полем дії законів вільного ринку й губить можливості регулювання цін і обсягів поставляє продукції, що. У цих умовах падіння продуктивності праці або якості зробленої продукції, що відбулося у зв'язку з низькою соціальною ефективністю, збільшує транзакційних витрати, пов'язані з необхідністю дотримання умов укладених контрактів. У випадку якщо  обсяг даних транзакційних витрат перевищує поточні можливості економічного суб'єкта, відбувається руйнування інституціонального середовища із втратою для даного суб'єкта ринків збуту своєї продукції.

Однієї з оцінок соціальної ефективності підприємства є оцінка його фінансового стану. Оскільки фінансовий стан підприємства характеризується сукупністю показників, що відбивають процес формування й використання його фінансових засобів, то в ринковій економіці воно відбиває кінцеві результати діяльності підприємства. Фінансовий аналіз є неодмінним елементом як фінансового менеджменту на підприємстві, так і економічних взаємин його з партнерами, з фінансово-кредитною системою, з податковими органами.

Питання, які я розкриваю  в даній роботі, збігаються із завданнями аналізу економічної й соціальної ефективності підприємства АТ «Орентекс»  і основних шляхів їхнього підвищення. Для цього будуть розглянуті наступні питання:

• виявлення зміни показників фінансового стану підприємства;
• виявлення фактів, що впливають на фінансовий стан підприємства;
• оцінка кількісних і якісних змін у фінансовому становищі підприємства;
• оцінка соціальної ефективності підприємства на певну дату;
• визначення тенденцій зміни соціальної ефективності підприємства.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ФИНАНСОВО – ЕКОНОМІЧНОГО СОСТОЯНІЯ ПІДПРИЄМСТВА

Ефект і ефективність підприємства

Під оцінкою соціальної ефективності підприємства (СЭП) розуміється  здатність підприємства фінансувати  й розвивати свою діяльність. Воно характеризується забезпеченістю фінансовими  ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їхнього розміщення й ефективністю використання, фінансовими взаєминами з іншими юридичними й фізичними особами, платоспроможністю й фінансовою стійкістю.

СЭП може бути стійким, нестійким  і кризовим. Здатність підприємства вчасно робити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його гарний фінансовий стан. СЭП залежить від результатів його виробничої, комерційної й фінансової діяльності.

Стійке фінансове становище  у свою чергу впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності спрямована на забезпечення планомірного надходження й витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного й позикового капіталу й найбільш ефективного його використання. Головною метою фінансової діяльності є рішення, де, коли і як використати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва й одержання максимального прибутку.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки й не допустити банкрутства  підприємства, потрібно добре знати, як управляти фінансами, який повинна  бути структура капіталу по складу й джерелам утворення, яку частку повинні займати власні й позикові засоби. Треба знать і такі поняття ринкової економіки як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості (зона безпеки), ступінь ризику, ефект фінансового важеля й інші, а також методику їхнього аналізу.

Критерії економії й  соціальної ефективності підприємства

Метою аналізу складається  не тільки в тім, щоб установити й  оцінити  соціальну ефективність підприємства, але й у тім, щоб  постійно проводити роботу, спрямовану на його поліпшення. Аналіз СЭП показує, по яких напрямках треба вести цю роботу, дає можливість виявити найбільш важливі аспекти й найбільш слабкі позиції в соціальній ефективності підприємства. Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення СЭП у конкретний період його діяльності. Але головною метою аналізу є вчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності й знаходити резерви поліпшення СЭП і його платоспроможності. Для оцінки стійкості СЭП використається ціла система показників, що характеризують зміни:

• структури капіталу підприємства по його розміщенню до джерел утворення;
• ефективності й інтенсивності його використання;
• платоспроможності й кредитоспроможності підприємства;
• запасу його фінансової стійкості.

Показники повинні бути такими, щоб всі ті, хто пов'язаний з підприємством економічними відносинами, могли відповістити на запитання, наскільки  надійне підприємство як партнер, а, отже, прийняти рішення про економічну вигідність продовження відносин з ним. Фінансовий аналіз підприємства ґрунтується головним чином на відносних показниках, тому що абсолютні показники балансу в умовах інфляції практично неможливо привести в порівнянний вид. Відносні показники можна порівнювати з:

• загальноприйнятими “ нормами ” для оцінки ступеня ризику й прогнозування можливості банкрутства;
• аналогічними даними інших підприємств, що дозволяє виявити сильні й слабкі сторони підприємства і його можливості;
• аналогічними даними за попередні роки для вивчення тенденції поліпшення або погіршення соціальної ефективності підприємства.

Аналізом СЭП займаються не тільки керівники й відповідні служби підприємства, але і його засновники, інвестори з метою  вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування й визначення ступеня ризику, постачальники для своєчасного одержання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень засобів у бюджет і т.д.

Відповідно  до цього  аналіз підрозділяється на:

• Внутрішній, котрий проводиться службами підприємства і його результатів використаються для планування, контролю й прогнозування СЭП. Ціль такого аналізу полягає у встановленні планомірного надходження коштів і розміщенні власних і позикових засобів таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, одержання максимального прибутку й виключення банкрутства.
• Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, що контролюють органами на підставі публикуемой звітності. Ціль такого аналізу полягає у встановленні можливості вигідного вкладення засобів, щоб забезпечити максимальний прибуток і виключити ризик втрати.

АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ  ТА ФІНАНСОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ  

Аналіз економічного положення

Стійкість фінансового становища підприємства в значній мірі залежить від доцільності й правильності вкладення фінансових ресурсів в активи. У процесі функціонування підприємства й величина активів, і їхня структура перетерплюють постійні зміни. Найбільш загальне подання об якісних змінах, що мали місце, у структурі засобів і їхніх джерел, а також динаміці цих змін можна одержати за допомогою вертикального й горизонтального аналізу звітності.

Вертикальний аналіз показує структуру засобів підприємства і їхніх джерел. Є дві причини, що спричиняються необхідність і доцільність проведення такого аналізу: з одного боку - перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу й результатів діяльності підприємств, що розрізняються по величині використовуваних ресурсів і інших об'ємних показників; з іншого боку - відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності й тим самим утруднити їхнє зіставлення в динаміку. Вертикальному аналізу можна піддати або вихідну звітність, або модифіковану звітність.

Горизонтальний аналіз звітності полягає в побудові однієї або декількох аналітичних  таблиць, у яких абсолютні показники  доповнюються відносними темпами росту (зниження). Як правило, беруться базисні темпи росту за суміжні періоди (роки), що дозволяє аналізувати не тільки зміни окремих показників, але й прогнозувати їхнього значення. Один з варіантів горизонтального аналізу представлений у таблиці 3.

Цінність результатів  горизонтального аналізу істотно  знижується в умовах інфляції. Проте, ці дані можна використати при  міжгосподарських порівняннях. Горизонтальний і вертикальний аналізи взаимодополняют  один одного. Тому на практиці нерідко  будують аналітичні таблиці, що характеризують як структуру, так і динаміку окремих показників звітної бухгалтерської форми. Ці види аналізу коштовні при міжгосподарських зіставленнях, тому що дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності й обсягам виробництва підприємств.

Критеріями змін у  майновому положенні підприємства, що мали місце, і ступеня їхньої прогресивності є такі показники, як частка активної частини основних засобів в активній частині, коефіцієнт придатності, питома вага быстрореализуемых активів, частка орендованих основних засобів, питома вага дебіторської заборгованості (див таб. 4).

Показниками, що характеризують майнове положення підприємства, є:

• Сума основних засобів (СОС), що перебувають у розпорядженні підприємства, дає узагальнену вартісну оцінку активів, що значаться на балансі підприємства. Це облікова оцінка не збігається із сумарною ринковою оцінкою активів. Ріст цього показника говорить про нарощування майнового потенціалу підприємства.
• Частка активної частини основних засобів розраховується по даним “Додатка до бухгалтерського аналізу” (як і три наступні показники). Відповідно до нормативних документів під активною частиною основних засобів розуміють машини, устаткування й транспортні засоби. Ріст цього показника в динаміку розцінюється як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт зношування, характеризує частку вартості основних засобів, що залишилася до списання на витрати в наступних періодах. Використається в аналізі як характеристика стану основних засобів. Доповненням цього показника до 100 % (або 1) є коефіцієнт придатності. Коефіцієнт відновлення, показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

• Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство початок діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин.

Аналіз фінансового  становища

Відомості, які приводяться  в пасиві балансу, дозволяють визначити: які зміни відбулися в структурі  власного й позикового капіталу, скільки притягнуте в оборот підприємства довгострокових або короткострокових позикових засобів, тобто пасив показує, звідки взяли засобу, кому зобов'язане за них підприємство. Оцінка соціальної ефективності підприємства багато в чому залежить від того, які засоби воно має у своєму розпорядженні й куди вони вкладені. По ступені приналежності використовуваний капітал підрозділяється на власний і позиковий.

По тривалості використання підрозділяється  на довгостроковий постійний капітал (перманентний) і короткостроковий.  Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності й незалежності підприємства. Але потрібно враховувати, що фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, особливо в тих випадках, якщо виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися більші засоби на рахунках у банку, а в інші періоди буде недолік. Крім того ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більше високий рівень віддачі на вкладений капітал, чим платити за кредитні ресурси, те залучаючи позикові засоби, воно може підвищити рентабельність власного капіталу. У той же час якщо засобу підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов'язань, те його фінансове становище буде нестійким, тому що з ними необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за їхнім своєчасним поверненням і на залучення в оборот на тривалий час інших капіталів. Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного й позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище підприємства. Вироблення правильної фінансової стратегії допомагає багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

У зв'язку із цим важливі показники, які характеризують ринкову стійкість підприємства є :

• коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) або питома вага власного капіталу в загальній сумі капіталу;
• коефіцієнт фінансової залежності (частка позикового капіталу);
• плече фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику (відношення позикового капіталу до власного).

Оцінка змін, які відбулися  в структурі капіталу, може бути різної з позиції інвесторів і  підприємства. Для банків і інших  інвесторів більше надійна ситуація, якщо частка власного капіталу в клієнта більше висока, - це виключає фінансовий ризик. Підприємства ж зацікавлені в залученні позикових засобів, тому що діставши позикові кошти під менший відсоток, чим економічна рентабельність підприємства, можна розширити виробництво, підвищити прибутковість власного капіталу. Так у галузях, де низький коефіцієнт оборотності капіталу, плече фінансового важеля не більше 0,5, в інших галузях, де оборотність капіталу більше висока, коефіцієнт може бути більше 1.

При внутрішньому аналізі фінансового стану підприємства необхідно вивчити динаміку й структуру власного й позикового капіталу, з'ясувати причини зміни окремих його доданків і дати оцінку цим змінам за звітний період. Залучення позикових засобів в оборот підприємства є нормальним явищем. Це сприяє тимчасовому поліпшенню СЭП, за умови, що засоби не заморожуються на тривалий час в обороті й вчасно повертаються. У противному випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що приводить до виплати штрафів, санкцій і погіршенню соціальної ефективності підприємства.

Таким чином, аналіз структури  власних і позикових засобів  необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства і його ринкової стійкості. Це важливо для зовнішніх споживачів при вивченні ступеня фінансового ризику, для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів і вироблення фінансової стратегії.

Усе, що має вартість, належить підприємству й відбивається в активі балансу називається його активами. Актив балансу містить відомості про розміщення капіталу, наявного в розпорядженні підприємства, тобто про вкладення його в конкретне майно й матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції й про залишки вільної готівки. Кожному виду розміщення капіталу відповідає окрема стаття балансу.

Розміщення засобів  підприємства має велике значення у  фінансовій діяльності й підвищенні її соціальної ефективності. Від того, які асигнування вкладені в основні й оборотні кошти, скільки їх перебуває в сфері виробництва й обігу, у грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимально їхнє співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої й фінансової діяльності, а, отже, і СЭП.

У процесі аналізу  активів підприємства в першу чергу варто вивчити зміни в їхньому складі й структурі й дати їм оцінку. У процесі наступного аналізу необхідно встановити зміни в довгострокові (внеоборотных) активах. Довгострокові активи або основний капітал - вкладення засобів довгостроковими цілями в нерухомість, облігації, акції, запаси корисних копалин, спільні підприємства, нематеріальні активи та ін. Велика увага приділяється вивченню стану, динаміки й структури основних фондів, тому що вони займають основну питому вагу в довгострокових активах підприємства. При вивченні складу основних засобів потрібно з'ясувати співвідношення їх активної й пасивної частин, тому що від оптимального сполучення багато в чому залежить і фондовіддача й соціальна ефективність підприємства.

Банки й інші інвестори при вивченні стану майна підприємства звертають велику увагу на склад основних фондів з погляду їхнього технічного рівня, продуктивності, економічної й соціальної ефективності, фізичного й морального зношування. Ріст грошей на рахунку в банку свідчить про зміцнення соціальної ефективності підприємства: сума грошей повинна бути такий, щоб неї вистачало для погашення всіх першочергових платежів. Наявність більших залишків грошей протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотного капіталу. Їх потрібно швидше пустити в оборот з метою одержання прибутку, розширення виробництва, вкладення в акції інших підприємств.

Если підприємство розширює свою діяльність, то росте й число  покупців, отже, дебіторська заборгованість. З іншого боку, підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунку дебіторів зменшаться. Отже, ріст дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно. Необхідно відрізняти нормальну й прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові утруднення, тому що підприємство буде почувати недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати й іншого. Заморожування засобів приводить до вповільнення оборотності капіталу. Тому підприємство зацікавлене в скороченні строків погашення платежів. Прискорити платежі можна шляхом удосконалювання розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, попередньої оплати й т.д. Для аналізу дебіторської заборгованості крім балансу, використаються матеріали первинного й аналітичного бухгалтерського обліку.

Між статтями активу й  пасиву балансу існує тісний взаємозв'язок. Кожна стаття активу балансу має  своє джерело фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів  є власний капітал і довгострокові позикові засоби. Не виняткові випадки формування довгострокових активів за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи утворяться як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових засобів. Бажано, щоб половина засобів була сформована за рахунок власного й половина - за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Залежно від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини: змінна частина, що створена за рахунок короткострокових зобов'язань підприємства; постійний мінімум поточних активів (запасів і витрат), що утвориться за рахунок перманентного (власного й довгострокового позикового) капіталу. Недолік власного оборотного капіталу приводить до збільшення змінної й зменшенню постійної частини поточних активів, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства й нестійкості його положення.

Узагальнюючим  показником ліквідності є достатність (надлишок або недолік) джерел засобів формування запасів. Зміст аналізу за допомогою абсолютних показників - перевірити, які джерела засобів і в якому обсязі використаються для покриття запасів.

Залежно від співвідношення розглянутих показників можна з  певним ступенем умовності виділити наступні типи поточної фінансової стійкості й ліквідності господарюючого суб'єкта.

• Абсолютна фінансова стійкість, ця ситуація характеризується нерівністю покриття запасів (ПЗ) і сумою оборотних коштів (СОС)

ПЗ < СОС

Дане співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами. Така ситуація зустрічається вкрай рідко, і вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, тому що означає, що адміністрація не вміє, не бажає або не має можливості використати зовнішні джерела засобів для основної діяльності.

• Нормальна фінансова стійкість, ця ситуація характеризується нерівністю:

СОС < ПЗ < ИФЗ

Таке співвідношення відповідає положенню, що коли успішно  функціонує підприємство використає для  покриття запасів різні “нормальні” джерела засобів - власні й притягнуті.

• Нестійке фінансове становище, ця ситуація характеризується нерівністю:

ПЗ > ИФЗ

Дане співвідношення відповідає положенню, коли підприємство для покриття частини своїх запасів  змушено залучати додаткові джерела  покриття, що не є “нормальними”, тобто обґрунтованими.

• Критичне фінансове становище характеризується ситуацією, коли на додаток до попередньої нерівності підприємство має кредити й позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську й дебіторську заборгованість. Дана ситуація означає, що підприємство не може вчасно розплатитися зі своїми кредиторами. В умовах ринкової економіки при хронічному повторенні ситуації підприємство повинне бути оголошене банкрутом.

Але існує й інша методика, що трохи відрізняється від викладеної вище. За даною методикою для характеристики джерел формування запасів і витрат використають кілька показників, які відбивають різні види джерел; вони розраховуються на підставі даних бухгалтерського балансу;

Трьом показникам наявності  джерел формування запасів і витрат відповідають показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування.

Коефіцієнт співвідношення власних і притягнутих засобів  дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно й незалежно від зовнішніх кредитів підприємство.

Традиційно економічний аналіз займається зіставленням фактичних даних про результати виробничо-господарської діяльності підприємства із плановими показниками, виявленням і оцінкою відхилень факту від плану. Потім загальна сума відхилень розкладалася на окремі суми, обумовлені впливом різних факторів. У ринковій економіці самим головним мірилом ефективності роботи є результативність. Найбільш загальною характеристикою результативності прийнято вважати прибуток. Розгляд сутності результативності дозволяє визначити основні завдання її аналізу, які полягають у тім, щоб:

• визначити достатність досягнутих результатів для ринкової фінансової стійкості підприємства, скорочення конкурентноздатності;
• вивчити джерела виникнення й особливості впливу на результативність різних факторів;
• розглянути основні напрямки подальшого розвитку аналізованого об'єкта.

Набір економічних показників, що характеризують діяльність підприємства залежить від глибини дослідження. За даними зовнішньої звітності можна  проаналізувати наступні показники: показники ділової активності, економічний ефект (прибуток), показники економічної й соціальної ефективності (рентабельності). Один з напрямків результативності є оцінка ділової активності, що проявляється в динамічному розвитку підприємства, досягненні їм поставлених цілей, що відбивають абсолютні вартісні й відносні показники. Ділова активність у фінансовому аспекті проявляється у швидкості обороту засобів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів - показників оборотності, причому:

• від швидкості обороту засобів залежить розмір річного обороту;
• с розмірами обороту, а, отже, і з оборотністю, зв'язана відносна величина умовно-постійних витрат: чим швидше оборот, тим менше на один оборот доводиться цих витрат;
• прискорення обороту на тій або іншій стадії кругообігу засобів залежить від того, як швидко відбувається оборот на інших стадіях.

Показники ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й аналогічних по сфері додатка капіталу підприємств. Якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції; наявність продукції, що поставляє на експорт; репутація підприємства, що виражається в популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства й ін. Кількісна оцінка робиться по двох напрямках: ступінь виконання плану за основними показниками, забезпечення темпів їхнього росту й рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Для реалізації першого напрямку аналізу  необхідно враховувати порівняльну  динаміку основних показників. Так, оптимально наступне співвідношення:

                             Тпб > Тр > Так > 100 %                                         

 де Тпб - темп  зміни прибутку