Мікроекономічна теорія, як теорія цін

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 

Придніпровський центр дистанційного навчання 
 

КУРСОВА РОБОТА 

з дисципліни „Мікроекономіка” 

на тему „ Мікроекономічна теорія, як теорія цін” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЗМІСТ 

ВСТУП                                                                                                                      3 

I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ЦІНИ ЯК  ЕКОНОМІЧНОЇ

 КАТЕГОРІЇ                                                                                                             5                                                             1.1. Сутність, функції та загальна структура ціни.                                              5

1.2.  Теорія ціни.                                                                                                     9

II. МІКРОЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ, ЯК ТЕОРІЯ ЦІН                                       15

2.1.  Ціна, як важіль економічного впливу на розвиток економіки.                 15

2.2.  Механізм, ціноутворення за різних моделей ринку ( конкуренції).         18

2.3. Система цін і цінова політика фірми. Цілі і методи ціноутворення.        27 
 

III.   РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ПРОЦЕСАХ ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ.                      34 
 

ВИСНОВКИ                                                                                                           39

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ ТА ІНШИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ             41 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

   Ринок існує багато тисячоліть. За цей  час людство досягло величезних успіхів у пізнанні і використанні законів природи, в розвитку техніки і технологій, але не змогло вигадати нічого більш досконалого в організації економічної діяльності,  ніж ринок. Спроби деяких країн організувати взаємодію  людей з єдиного центру за допомогою лише директивного центрального планування закінчилось невдачею.

     Ринок також  не є ідеальним  регулятором економіки. В сучасному  суспільстві виникає чимало проблем,  які він самостійно вирішити  не може. неспроможність ринку,  яка виникла в процесі еволюції господарської діяльності, зумовлює необхідність державного втручання в економіку. Воно сприяє ефективності і більш справедливому  розподілу національного  багатства. Але в переважній більшості ситуацій споживачі і фірми, приймаючи свої рішення  щодо купівлі і продажу. Орієнтується лише на ринкові ціни, які надають їм інформацію про вигідність тих чи інших рішень [1].

   Тема  роботи є актуальною так,  як ринкові ціни є тими специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб»єктів. Розрізняють ціни в абсолютними вираженні ( номінальні) і відносні ( порівняльні) ціни. За допомогою  відносних цін  визначають зміну ціни одного товару відносно цін  на інші. Ціни є головним засобом передачі інформації в ринковій економіці. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання  чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формується попит і пропонування на ринку.

   Ціна  – основна мікроекономічна категорія, яка є основною детермінантою  попиту і пропонування. Зміни ціни спричиняють  зміни в обсягах попиту і пропонування.

   Рівноважна  ринкова ціна є основним індикатором, який визначає поведінку покупців і  спрямовує зусилля  та ресурси  виробників.

   Ринок є саморегульованою системою. Урядове  втручання в ринкове ціноутворення,  відхилення цін від рівноважних призводить до розбалансування ринку.

   В роботі  ми розглянемо сутність, функції  ціни,  механізм ціноутворення та роль держави в процесах ціноутворення.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ЦІНИ,  ЯК  ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

1.1. Сутність, функції  та загальна структура ціни.

  Сутність  ціни. Разом з попитом і пропозицією  вона регулює всі процеси суспільного  відтворення на мікро- і макрорівні, а також на рівні відтворення  окремих індивідів. Ціна — грошова форма вартості товару, або вартість товару, виражена у грошах.

  У відносинах купівлі-продажу товарів  вона постає як еквівалентна вартості товару кількість грошей. У взаємному їх співвідношенні вартість є сутністю більш глибокого порядку, має якість абстрактного (загального), а ціна — конкретного (форми буття абстрактного). За економічним змістом вони нетотожні: ціна ширша за вартість, оскільки, крім вартості як своєї основи, вона відображає й співвідношення попиту і пропозиції товару, вартість і кількість грошей в обігу, споживчу вартість і корисність товару тощо. Водночас вона с компенсацією витрат і зусиль виробників.

  Ціна  фокусує в собі різнобічні інтереси економічних суб'єктів. У ринковій економіці вона є епіцентром усіх подій, оскільки за її участю щодня  відбуваються мільярди актів обміну товарами. Тому проблеми теорії ціни і ціноутворення одні з найважливіших в економічній науці і практиці. Економічно обґрунтована ціна є важливою передумовою нормального функціонування ринкових суб'єктів, галузей економіки, забезпечення соціальної рівноваги в суспільстві. У ній закладені передумови виробництва, споживання і відтворення. Крім того, вона постає як економічний показник ефективного управління економікою, як інструмент, використовуючи який, оцінюють діяльність виробничих колективів, матеріально винагороджують їх працю. За допомогою ціни відбувається розподіл і перерозподіл ВВП, ВНП, НД. Ціна є стимулюючим фактором виробництва, а також обмеження певного економічного блага. Якщо вона викривлюватиме економічні процеси, жодні зусилля, спрямовані на розвиток економіки, не матимуть успіху [2].

  Відчутно  впливає ціна і на зацікавленість праці, капіталу щодо економії витрат, підвищення якості благ і послуг. Адже завдяки їй господарюючі суб'єкти отримують сигнали про визнання чи невизнання у процесі обміну суспільного характеру праці (суспільної вартості), втіленої в їх товарах. Ціна також підказує, від чого треба відмовитися, щоб отримати певну одиницю бажаних благ і послуг. Вона подає сигнали, які спонукають продавців обирати певний варіант використання наявних ресурсів, впливають на прибутковість альтернативних благ і послуг.

  Функції ціни. Сутність ціни виявляється в  її функціях: обліковій (вимірювальній), розподільчо-перерозподільчій, стимулюючій і регулюючій. Механізм виконання ціною своїх функцій доволі складний і неоднозначний. З'ясовуючи функції ціни необхідно зауважити, що їх не можна чітко розмежувати. Так, стимулююча і регулююча функції, маючи різний зміст, тісно пов'язані між собою. Тому помилковим є твердження, що ціна спочатку виконує одну функцію, потім іншу і т. д. Ціна одночасно виконує всі властиві їй функції, і лише теоретичний аналіз відокремлює їх, надає їм певної ієрархії.

  Облікова (вимірювальна) функція ціни. Полягає вона у вимірюванні вартості (суспільної оцінки) товарів, послуг. Виконуючи цю функцію, ціна є інструментом вимірювання обсягів, динаміки, структури виробництва, продуктивності праці, пропорцій між галузями, обсягу ринку, платоспроможності, попиту населення, купівельної спроможності ринку грошей, установлення еквівалентності обміну за вартістю товарів.

  Облікова  функція має прикладний характер, оскільки забезпечує економічний аналіз, допомагає у виробленні й прийнятті управлінських рішень, з'ясуванні стимулів, що породжують виробництво того чи іншого товару. Вона спонукає виробників співставляти витрати і результати виробництва, внутрішні й суспільні витрати, пов'язувати свої індивідуальні витрати з витратами інших підрозділів, порівнювати асортимент випуску продукції з попитом тощо.

   Розподільчо-перерозподільча функція ціни. Реалізується вона в розподілі (перерозподілі) вартості товарів між їх виробниками та споживачами. Механізмом її дії є відхилення ціни від вартості товарів унаслідок розбіжності між їх пропозицією та попитом на них інших чинників. Перевищення ціною вартості товару дає змогу його виробнику одержати більший за вартість товару дохід, що призводить до втрати відповідної частки доходу покупцем (споживачем) на користь виробника (продавця). У протилежному випадку, якщо ціни менші від вартості товарів, відбувається перерозподіл вартості й доходів на користь покупця. Перерозподіл вартості товарів зумовлює перерозподіл національного доходу між суб'єктами його присвоєння та між фондами споживання і накопичення національного доходу [3].

  Ціна  є також інструментом раціонального  розподілу обмежених ресурсів. У цьому випадку її розподільча функція тісно пов'язана з балансуванням попиту і пропозиції. За жорсткого попиту ціна змінюється вибухово, внаслідок чого виробники збільшують або зменшують виробництво.

  Стимулююча  функція ціни. Сутність її полягає у стимулюванні господарюючих суб'єктів до максимально ефективного використання економічних ресурсів. Виконуючи цю функцію, ціна розв'язує суперечність між вимогами ринку, представленими ринковою ціною товару, та індивідуальними умовами (витратами) виробництва, представленими індивідуальною вартістю товару. Економічним інструментом розв'язання суперечності між індивідуальною і суспільною вартістю товару є ринкова ціна, реагуючи на яку, виробники товарів обирають найоптимальніший спосіб використання наявних ресурсів відповідно до вимог попиту на товари, намагаючись одержати найбільший прибуток за найменших витрат.

  Регулююча функція ціни. Завдяки їй на ринку збалансовуються попит і пропозиція. Зміст її полягає у розподілі (перерозподілі) виробничих ресурсів (засобів виробництва, робочої сили) за галузями та видами суспільного виробництва. Якщо попит на товар перевищує пропозицію, то ціна на нього зростає, що стимулює збільшення обсягів виробництва за рахунок залучення додаткових виробничих ресурсів, і навпаки. Збалансовуючи попит і пропозицію, ціна діє як ринковий інструмент переливання капіталів (ресурсів) із галузі в галузь, із одного виду виробництва в інший.

     Залежно від особливостей процесу відтворення благ та чи інша функція ціни здатна діяти у різних ланках економічної системи. Перерозподіл ресурсів можна здійснювати через бюджет, кредитно-фінансову систему, шляхом інфляції тощо; балансування попиту і пропозиції здійснюється суворим виконанням касових зборів. Розподільча функція може стати стимулюючою або балансуючою попит і пропозицію, а всі вони повинні відображатися обліковою функцією

     Функції ціни є виявом властивостей і функцій економічних законів, притаманних товарній (ринковій) формі виробництва: закону вартості, законів попиту, пропозиції, грошового обігу, конкуренції тощо. Це означає, що основа всіх функцій ціни — економічні закони (їх взаємозв'язок зумовлює взаємозв»язок функцій ціни), а також що ціна є економічним інструментом реалізації законів ринкового господарства.

  Загальна  структура ціни. Оскільки основою  ціни с вартість, то вона і її структура  визначають загальну структуру ціни. Як відомо, структуру вартості товару утворюють вартість спожитих засобів виробництва (ЗВ), вартість необхідного продукту (НП) і вартість додаткового продукту (ДП). Тому загальна структура ціни є грошовим вираженням структурних складових вартості товару (ЗВ + НП + ДП). Вона характерна для простого товарного виробництва і нерозвинутої конкуренції.

  З перетворенням простого товарного  виробництва на капіталістичне відбувається якісна зміна соціально-економічної природи всіх складових вартості та структурних складових ціни товару: вартість засобів виробництва набуває форми постійного капіталу (С), необхідний продукт — форми змінного капіталу (V), а вартість додаткового продукту — форми додаткової вартості (m). Відповідно загальна структура ціни товару постає як єдність грошової форми вартості постійного капіталу (засобів виробництва), грошової форми вартості змінного капіталу (необхідного продукту) та грошової форми додаткової вартості (додаткового продукту): С + V + m . Під впливом внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції в межах різних моделей ринку відбувається зміна механізмів ціноутворення, а також форми і структури ціни, що виявляється в існуванні ціни виробництва, олігополістичній та монопольній ціні.

1.2.  Теорія  ціни.

  У теоріях ціни найважливішим є трактування її основи. Відповідно до цього в політичній економії сформувалися два основні напрями трактування ціни, що певний час протистояли один одному. Перший з них пов'язаний з вартістю, а другий — з корисністю товару:

  1. Наукові засади напряму трактування  ціни, що пов'язаний з вартістю, заклали теоретики класичної буржуазної політекономії В. Петті, А. Сміт та інші. Вони доводили, що основою ціни є вартість товару, величина якої визначається суспільно необхідними витратами праці на його виготовлення. Згідно з цим напрямом мінова вартість товару як форма вияву його вартості є його реальною ціною. Оскільки співставлення товарів на ринку відбувається через гроші, виражена в такій формі реальна ціна товару є його номінальною ціною.

  У межах класичної школи викристалізувався  і факторний підхід, зорієнтований на теорію Ж.-Б. Сея про факторну структуру вартості і ціни. Його представники переконані, що обмін товарів відповідно до витрат праці міг відбуватися лише за простого товарного виробництва [4]. З перетворенням його на капіталістичну форму товарного виробництва основою цін, крім праці, стали капітал і земля. Тому ціноутворюючими чинниками є праця, земля і капітал, а структуру ціни утворюють відповідні їм доходи: заробітна плата, рента і прибуток. Прибічники факторного підходу основою ціни товару вважають не вартість, а додану вартість як частину вартості товару.

  Отже, концепція класичної політекономії  щодо вартості як основи ціни є непослідовною, дуалістичною.

  Послідовніше  обґрунтував трудову теорію вартості як основу ціни К. Маркс, який доводив, що тільки жива праця є джерелом вартості товару як основи його ціни. Він розглядав ціну як грошове вираження вартості, а не мінової вартості (на чому наполягали класики), оскільки мінова вартість с формою вияву вартості. К. Маркс вважав, що вартість і споживча вартість є породженням двоїстого характеру праці: вона постає як абстрактна (загальнолюдська) праця, безвідносно до її виду, а також як конкретна праця, тобто праця, що здійснюється у певній формі. Першооснова ціни — вартість — створюється абстрактною працею, а споживча вартість як здатність товару задовольняти певні потреби споживачів — конкретною працею.

  Розмежування  вартості та споживчої вартості товару дало змогу стверджувати, що вони, як якісно різні властивості товару, існують певною мірою незалежно одна від одної, навіть суперечать одна одній, а головне, що у вартості немає жодного атома споживчої вартості. Тому на величину вартості, що визначається суспільно необхідними витратами праці на виробництво товару, споживча вартість не впливає.

  Водночас К. Маркс розкрив залежність вартості товару від його споживчої вартості, довівши, що вартість за своєю сутністю є відношенням між товаровиробниками, яке зовні постає як відношення одного товару до іншого в процесі їх обміну. Якщо мінова вартість (пропорції обміну) товарів визначається величиною втіленої в них праці (субстанцією вартості), то здатність товарів до обміну залежить від корисності (цінності) споживчої вартості товарів суб'єктам обміну. Тому, якщо споживча вартість речі не матиме суспільної корисності (буде непотрібною), вона не зможе стати товаром (вступити в обмін), бути проданою, а тому не матиме вартості й ціни, хоча в неї і вкладена праця виробника.

  2. Трудовій теорії вартості як  основи ціни товару протистояла  теорія корисності як суб'єктивно-психологічна оцінка цінності людиною споживчої вартості товару. Саме з цих засад розглядали ціну представники австрійської школи політичної економії та сформованого в її межах маржиналізму. З позиції маржинальної теорії основою ціни є не витрати праці, а гранична корисність блага для покупця. Однак намагання використовувати суб'єктивні

оцінки  як критерій визначення корисності унеможливило застосування цієї теорії у практиці ціноутворення, оскільки корисність, як правило, не підлягає обрахуванню.

  Економічна  думка XX ст. дійшла висновку, що трудова теорія вартості і теорія корисності не заперечують, а доповнюють одна одну в загальній теорії ціни. Із сукупності їх положень учені відокремили тільки науково обґрунтовані, що об'єднують ці теорії. Абсолютизація кожної з них є свідченням однобічності думки. Це зауважив ще наприкінці XIX ст. Ф. Енгельс. За його твердженнями, вартість є відношенням витрат виробництва до корисності. Отже, основою ціни є вартість товару, яка пов'язана з його споживчою вартістю, корисністю, цінністю. Тому, якщо витрати виробництва двох речей виявляться однаковими, корисність буде основним моментом у визначенні їх порівняльної вартості [5].

  Крім  того, на ціну впливають інші чинники, що зумовлюють її відхилення від своєї основи. Ними є економічний цикл, стан сукупного попиту і пропозиції, інфляція, витрати виробництва, прибуток, податки та збори, якість, надійність, зовнішній вигляд, комплектність, престижність, умови сервісу товару, сезонність, експлуатаційні витрати, гарантії, державне регулювання, валютний курс, рівень національного багатства, грошовий обіг, підприємницька діяльність, нееластичність виробництва, рідкісність товару тощо.

  Сучасні теоретичні пошуки зосереджені на побудові синтетичної моделі ціни, яка б поєднала переваги трудової теорії вартості з позитивними аспектами маржинальної та пізніших економічних теорій ціни. Отже, у процесі розвитку світової економічної думки виникла низка концепцій ціни, що відображали погляди економістів різних шкіл і течій на сутність ціни та основу її формування. Це трудова теорія вартості; «трьох факторів виробництва»; ціни виробництва; граничної корисності; неокласична теорія ціни.

  Трудова теорія вартості. Основою ціни вважає витрати праці. Сама праця має двоїстий характер: абстрактною працею створюється вартість, а конкретною — споживча вартість товару. Величина вартості визначається суспільно необхідними витратами абстрактної праці. Вартість товару пов'язана з його споживчою вартістю у формі корисності (цінності), тому ціна товару може кількісно не збігатися з величиною вартості.

  Теорія  «трьох факторів виробництва». Вона доводить, що ціну визначають три фактори: праця, капітал, земля, які беруть рівноправну участь у формуванні вартості, що здійснюється у сфері виробництва і визначається як сума витрат.

  Теорія  ціни виробництва. Ґрунтується на твердженні, згідно з яким ціна виробництва формується через вирівнювання норми прибутку в різних галузях. Це здійснюється шляхом переливання капіталу з галузей з низькою у галузі з високою нормою прибутку, що є наслідком міжгалузевої конкуренції.

  Теорія  граничної корисності. Відповідно до неї ціна формується на ринку (у сфері обігу) під впливом взаємодії попиту і пропозиції, де вирішальна роль належить попиту, а суб'єктивна оцінка покупця визначає рівень ціни. Критерієм ціни є гранична корисність, тобто корисність останньої одиниці товару, яка задовольняє потребу споживача. Витрати виробництва при цьому є другорядними.

  Неокласична теорія ціни. Поєднує роль витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції, надаючи важливого значення у ціноутворенні витратам виробництва (витратам капіталу). Однак остаточна ринкова ціна складається під впливом попиту і пропозиції.

  Отже, проблема ціноутворення з теоретичного боку є ключовою в ринковій економіці. Однак пошуки найефективнішого науково обґрунтованого її механізму тривають досі.

  Ціна  як економічне відношення власності. Для  з'ясування ціни як економічного відношення власності необхідно розуміти обіг товарів як акти відчуження товарів і присвоєння грошей (акт продажу) та відчуження грошей і присвоєння товарів (акт купівлі). Оскільки ці акти опосередковуються ціною товарів, вона є економічним інструментом відносин відчуження-присвоєння, власності. Як грошова форма вартості ціна — конкретна економічна форма реалізації її властивостей. Змістом міри відчуження-присвоєння є принцип еквівалентності, який регулює через ціну обіг товарів: завдяки ціні як вияву в грошах мінової вартості встановлюється пропорція, за якою товари продають-купують, тобто відчужують-присвоюють. У свою чергу, мінова вартість є формою вияву своєї сутності — вартості, тобто певної кількості уречевленої в ній праці. Звідси випливає, що основою реалізації ціною властивості вартості як міри відчуження-присвоєння на принци іі еквівалентності є закон вартості як закон цін.

  Через ціну принцип трудової (вартісної) еквівалентності  набуває форми цінової еквівалентності, яка відрізняється від вартісної еквівалентності внаслідок відхилення цін від вартості під впливом неоднакових попиту і пропозиції та інших чинників. Тому ціна як міра вартості і ціна як міра відчуження-присвоєння є різними сутністними рівнями ціни. На глибинному рівні ціна — міра вартості, а на зовнішньому — міра відчуження-присвоєння. Відмінність між ними полягає в тому, що на зовнішньому рівні ціна містить у собі й реалізує явища (компоненти) ринкового господарства, які відсутні в ціні на глибинному рівні. Тут вона є «чистою» формою вартості й реалізує лише задану суто вартістю товарів міру відчуження-присвоєння і не реалізує задану компонентами ринкового механізму (співвідношенням попиту і пропозиції, інфляцією тощо) складову міри відчуження-присвоєння.

     Ціна, попит і пропозиція постають у взаємодії як цілісний ринковий механізм, що регулює реальні потоки та міру відчуження-присвоєння сукупності товарів та уречевленої в них праці, тобто як цілісний механізм економічної реалізації об'єктів власності (товарів, що купуються та продаються), а також типів, видів і форм власності, притаманних ринковій економіці [6].

  Сфера функціонування ціни не виробництво, а  обіг товарів, тобто не первинне, а  вторинне привласнення. Тому властивістю  ціни як структурного елементу механізму  економічної реалізації власності  є вилучення доходів з об'єктів  власності через відносини обігу товарів та подальшого використання суб'єктами ринку одержаних доходів як засобу присвоєння (купівлі) нових товарів і втіленої у них праці.

  За  централізованого директивного управління ціна втрачає безпосередній зв'язок з попитом і пропозицією, що разбалансовує всі складові економічної системи, в тому числі відносини власності на засоби виробництва як основу всіх суспільних відносин. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

II. МІКРОЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ, ЯК ТЕОРІЯ ЦІН

2.1.  Ціна, як важіль економічного  впливу на розвиток економіки.

   Ціна  за своєю природою суттєво визначає загальний стан ринкової кон'юнктури. Крім цього, вона підтверджує чи не підтверджує монопольне становище виробника. Сам аналіз послідовності проведення оцінки товарних ринків на предмет ступеня монополізації може бути представленні таким чином:

   I етап — це попереднє вивчення ринку через проведення його сегментації, визначення типу ринку, оцінку його місткості, встановлення впливу державного регулювання на роботу підприємств;

   II етап — це узгодження показників, які характеризують ситуацію на досліджуваному товарному ринку та рівень його монополізації і конкурентоспроможності;

   III етап — це формування узагальнюючої оцінки ситуації на ринку та підготовка висновків і пропозицій з демонополізації товарних ринків.

   На  першому етапі аналізу регіонального  ринку доцільно визначити товарні й територіальні межі ринку, виробників (постачальників), що діють на ринку, встановити коло споживачів та їх класифікацію, розрахувати обсяги виробництва й рівень цін на товари за два-три останніх роки, спрогнозувати обсяг ринку товару з урахуванням даних про величину експорту (імпорту) товару, обчислити частку основних підприємств, визначити підприємців, що посідають монопольне становище на ринку, провести його сегментацію, оцінити загалом сектор економіки, що охоплює цей ринок. Для оцінки монопольного становища об'єктом аналізу варто виділити групу підприємств, що усувають конкуренцію між собою

   При встановленні складу покупців, тобто  кола споживачів, визначають усіх носіїв попиту, які купують певний товар у даного підприємця, їх розподіляють на групи залежно від способу участі в процесі реалізації певного товару [7].

  Товарні межі ринку: визначають шляхом формування групи взаємозамінних товарів однієї споживчої вартості, у рамках якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Для визначення взаємозамінності товарів можна використовувати коефіцієнт перехресної еластичності попиту, де за основу взята середня ціна. Позитивним моментом використання цього коефіцієнта є спрощення процедури визначення товарних меж ринку, що потребує наявності взаємозамінних товарів, а також дає змогу оцінити передумови для існування конкурентних відносин на досліджуваному ринку. Недоліком використання коефіцієнта перехресної еластичності попиту є те, що він діє лише за умов збалансованості попиту і пропозиції на товари, ринки яких аналізуються, і ціни на товари-замінники повинні залишатися сталими.

   В умовах тривалих кризових явиш в економіці  України великого значення набувають  економічні методи цінового регулювання  ринкових відносин шляхом формування резервів стратегічних ресурсів у періоди  небажаного зростання цін чи їх зниження та загрози скорочення виробництва, і навпаки — шляхом проведення товарних інтервенцій на відповідних ринках у період невиправданого підвищення цін із метою захисту споживача. Не можна погодитись із думкою тих економістів, які заперечують збереження прямого державного встановлення та регулювання цін. За такої позиції присутнє пряме використання цінової політики у розвинутій ринковій економіці, коли ціни встановлюються державою лише для природних монополій та здійснюється перехід від регульованого режиму ціноутворення до спостережного. Ці заходи нині є своєчасними для сучасного рівня розвитку вітчизняного народного господарства та впливу на нього будь-яких за характером діяльності монопольних утворень.