Міжособистісні відносини у групі підлітків

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року №  384

 

Форма № Н-6.01

 

 

Чернігівський національний педагогічний університет  імені Т.Г.Шевченка

(повне найменування вищого навчального закладу)

 

Біології

(повна назва кафедри, циклової комісії)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з психології

(назва дисципліни)

на тему:

 Діагностика міжособистісних стосунків у підлітковому віці

 

 

 

 

 

 

Студента (ки) 3 курсу  32 групи

напряму підготовки біологія і хімія

спеціальності_______________________

 __________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)  

 

 

 

 

 

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

 

                                                                     Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                       (прізвище та ініціали)

                                                                                                      ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                               ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

                                                                        м. Чернігів – 2013 рік

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження.

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному  рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Актуальність проблеми вивчення психологічних особливостей та формування у підлітків культури спілкування визначається зрослими на сучасному етапі вимогами, які суспільство висуває до комунікативної компетентності випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

Викладене вище й зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єкт дослідження – учні підліткового віку.

Предмет дослідження  – особливості міжособистісних стосунків у підлітковому віці.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей міжособистісних стосунків у підлітковому віці.

 Завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну наукову літературу з проблеми дослідження міжособистісних взаємин.
2. Виявити особливості міжособистісних відносин в учнів підліткового віку;
3. Запропонувати шляхи оптимізації міжособистісних відносин в учнівській групі(колективі);

 

Розділ 1. Особливості міжособистісних стосунків у підлітковому віці

1.1. Поняття міжособистісних стосунків. Соціальна ситуація розвитку в підлітковому віці

Важливим аспектом життєдіяльності  колективу, знання якого має важливе  практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основним методом дослідження  взаємовідносин у колективі є  спостереження. Воно дає можливість всебічно з'ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків  є запропонований американським  психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим  стосовно нього є принцип синтонності – емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання "З ким би ти хотів..?". Воно може стосуватися будь-якої царини людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості – її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: "З ким би ти пішов у розвідку?", "До кого б ти звернувся по допомогу при розв'язанні конфліктної ситуації?" тощо. Критерії можуть бути слабкими, коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання "З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?" [15, 68].

При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний  потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажаний", "менш бажаний". Результати одержаних виборів занотовуються у соціометричну матрицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично  оброблена і виражена графічно у  вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий характер: "зірки" – ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються "бажані", які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають "малобажані" – один-два вибори; поза вибором залишаються "ізольовані", з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не є  повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричних досліджень, не дає змоги належно проаналізувати Міжособистісні стосунки людей на основі суспільне визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв'язку актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського [24], цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментальне доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера – зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й виходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко  виявляються ієрархії статусів їхніх  членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них  належать до підгрупи лідерів.

Лідер – це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі  й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї  ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в  ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв'язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду [15, 70].

Міжособистісні стосунки складаються  в реальних умовах життя та діяльності людей, у процесі їх взаємодії. На тому, як розвиваються стосунки, істотно позначаються різні об'єктивні чинники, що визначають успішність таких контактів або ускладнюють їх формування. Так, комфортні виробничі умови, забезпеченість необхідними засобами праці, чітка організація роботи неодмінно створюють сприятливі для взаємодії людей умови. Разом з тим важливий вплив на ефективність такої взаємодії справляє психологічний чинник: їх ставлення один до одного, психологічна та практична готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей та ін. Найповніше суб'єктивний характер міжособистісних стосунків виявляється в сумісності людей.

Сумісність – це оптимальне поєднання  якостей людей у процесі взаємодії, що сприяє успішному виконанню спільної діяльності.

У психології виокремлюють такі чотири різновиди сумісності: фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну та психологічну.

Фізична сумісність виявляється в  гармонійному поєднанні фізичних якостей  двох або кількох людей, що разом  виконують певну спільну діяльність. Наприклад, максимальна продуктивність фізичної праці можлива лише за умов, коли ті, хто разом її виконує, не поступаються один одному в силі та витривалості. Досить поширеними є критерії відбору за показниками фізичної сумісності у спорті при комплектуванні команд (групування за ваговими категоріями у важкій атлетиці).

Засадовими щодо психофізіологічної сумісності є особливості аналізаторних  систем, а також властивостей нервової системи. Цей різновид сумісності передбачає успішність взаємодії людей у тих видах діяльності, де чутливість у межах тієї чи іншої аналізаторної системи є вирішальною. Так, робота на конвеєрі потребує певного темпу виконання виробничих операцій від кожного працівника. У разі невідповідності психофізіологічних характеристик когось із працівників процес порушується, а може і взагалі припинитися. Для двох контролерів спільна робота, пов'язана з розрізненням насиченості кольорів, буде неможливою, якщо у них гострота чутливості до кольорів буде різною. Ще більшого значення в межах цього різновиду сумісності набуває темперамент. Доведено, що найуспішніше взаємодіяти можуть два неоднакові темпераменти (холерик і флегматик, сангвінік і меланхолік), гірше – люди з однаковими темпераментами (два холерики, два меланхоліки). Разом з тим, як зазначалося, в роботі, яка потребує рухливої нервової системи від усіх її учасників, протилежні темпераменти непридатні.

Соціально-психологічна сумісність передбачає взаємини людей з такими особистісними  властивостями, які сприяють успішному  виконанню соціальних ролей. У цьому разі необов'язкова схожість характерів, здібностей, але обов'язкова їх гармонія.

Життєвий досвід показує, що контакти встановлюються швидше й виявляються  міцнішими у людей з рисами характеру, що доповнюють одна одну: одна людина – запальна та імпульсивна, інша – спокійна, поміркована, хтось є теоретиком, а дехто – практиком тощо [15, 72].

Проте це не означає, що сумісними  виявляються лише люди з протилежними рисами. Сумісність можлива і в  разі збігу рис характеру чи інших  особистісних якостей, проте ймовірність руйнування спільноти за цих обставин вища.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних і моральних установок, цінностей, ставлень. Усе це найбільше духовно  зближує людей. Психологічна сумісність, яка на них базується, – це вищий інтегративний рівень сумісності людей, яка характеризує глибокий, змістовий бік взаємодії та зумовлює її ефективність.

Відсутність сумісності у групі  людей, включених у виконання  суспільне чи особистісно значущої діяльності, за певних умов може спричинити конфлікт.

Конфлікт – це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з  розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини – це внутрішньоособистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків.

Суперечності в міжособистісних  стосунках не завжди спричинюються до конфлікту: чимало з них розв'язуються шляхом домовленості, досягнення консенсусу. У групах і колективах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співжиття, суперечності виникають не так часто, як у новоутворених. Це пов'язане з тим, що завдяки взаємопізнанню та взаємній адаптації досягається такий рівень сумісності членів, коли небезпека розв'язання конфлікту зводиться до мінімуму. У групах і колективах, що перебувають у стадії становлення та розвитку, суперечності часто завершуються конфліктами. Причинами цього можуть бути психофізіологічна та соціально-психологічна несумісності, важкий характер окремих членів, завищена самооцінка тощо. В особистих взаємовідносинах що ґрунтуються на дружніх стосунках і спільності життєвих інтересів, несумісність рідко буває причиною конфліктів. Коли ж з якихось причин тенденції несумісності починають виявлятися у стосунках, взаємовідносини людей припиняються.

1.2. Особливості стосунків з однолітками та дорослими у підлітковому віці та особливості психодіагностики цих стосунків

1.2.1. Особливості стосунків з однолітками та дорослими у підлітковому віці.

У всіх працях із проблем психології підліткового віку автори так чи інакше визнають ту роль, яку відіграють стосунки з однолітками та дорослими у формуванні соціальної ситуації розвитку підлітка.

Підліток і однолітки. Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами. Якщо основою  для об'єднань молодших школярів найчастіше виступає спільна діяльність, то тепер, навпаки, привабливість тих чи інших занять визначається передусім їхніми можливостями для спілкування з однолітками (Л.І. Божович) [3].

Слід мати на увазі, що для підлітків  важливо не просто бути разом з  однолітками – вони прагнуть зайняти  у їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім претензіям. Для одних це бажання бути лідером, для інших – користуватись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга тощо. Однак завжди це прагнення є провідним мотивом поведінки у цьому віці.

Спілкування з однолітками дедалі більше виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплюючи нові інтереси, види діяльності, стосунки, виділяючись в окрему, самостійну і надзвичайно важливу для підлітка сферу життя. Це пояснює, з одного боку, підвищений конформізм підлітків щодо компаній однолітків, і, з другого, їх недисциплінованість і навіть правопорушення через невміння досягти бажаного становища у таких компаніях.

Суб'єктивне значення для підлітка сфери спілкування з однолітками  істотно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчителями (С.К. Масгутова). Підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими й суттєвими, тоді як учителі думають, що для підлітків найважливішими є стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам у сім'ї.

Спілкування з товаришами у цьому  віці набуває такої цінності, що нерідко відтісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з  рідними. Однією з головних причин зниження успішності та порушень поведінки, різних афективних переживань є невдоволення підлітків своїми стосунками з однолітками, що часто не усвідомлюється ні дорослими, ні самими підлітками.

Серед мотивів навчання спілкування  з однолітками посідає також  одне з чільних місць. Коли учнів  п'ятих-шостих класів запитали, чи хотіли б вони навчатися вдома, відповіді були дуже однотипними: "У школі друзі, із ними цікаво", " У школі, коли щось не знаєш, можна запитати інших"," У школі краще, там усілякі цікаві справи, походи, екскурсії", "Ні, я не хотів би вчитися сам, тоді не знаєш, як вчаться інші".

Отож, наведені відповіді наочно доводять, що у підлітковому віці процес навчання привертає увагу не стільки своїм  змістом, скільки можливостями спілкування  з однолітками.

Суттєво змінюються мотиви спілкування  з товаришами та зумовлені ним переживання впродовж підліткового віку. Якщо в IV класі домінує бажання просто бути серед однолітків, гратися з ними, щось разом робити, то в V-VI класах основним стає прагнення набути певного статусу в їх колективі, а вже у VII-VIII класах йдеться про потребу підлітка в автономії та визнанні власної цінності в очах однолітків. Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути авторитетним серед товаришів у багатьох підлітків спричиняє найважчі негативні переживання (С.К. Масгутова).

З роками також змінюються критерії оцінки однолітків. Якщо в молодших класах вони передусім пов'язані з тим, як дитина виконує вимоги дорослих (успішність, поведінка, громадська активність тощо), то у підлітків на перший план виходять особисті якості, і найважливіші серед них – товариськість, сміливість, уміння керувати собою, знання (а не просто успішність) тощо.

У підлітковому віці розвивається вміння орієнтуватися на вимоги товаришів, враховувати їх. Серед таких вимог  особливе місце займає необхідність дотримувати певного кодексу товариськості (як правило, його нормами є повага гідності, рівність, чесність, допомога товаришам та ін.). Цікаво, що підлітковий кодекс товариськості інтернаціональний за своїм характером, а порушення його норм завжди і скрізь завважується й засуджується однолітками. Так звані "ізольовані" підлітки мають характерну особливість: на думку однолітків, у них відсутні якості "хорошого товариша", що не може бути виправдано нічим іншим.

У підлітковому віці інтенсивно починають  формуватися групи. Спочатку вони невеликі і складаються з представників однієї статі, згодом виникає тенденція до об'єднання подібних угруповань у більші компанії. З часом такі групи стають змішаними.

У психології існує поняття референтна група. Її специфіка полягає у  тому, що цінності й думки референтної групи підліток схильний вважати своїми власними. У його свідомості вони створюють опозицію дорослому суспільству. Багато дослідників наголошують на існуванні субкультури дитячого суспільства, носіями якої, власне, є референтні групи. Дорослі не мають доступу до них – отже, їх вплив дуже обмежений. Як наслідок, поширені у цих групах цінності мало узгоджені з цінностями дорослого світу.

Типовою рисою підліткових груп є надзвичайно високий конформізм її членів. Зумовлено це тим, що розмите, дифузне "я" підлітка потребує опори з боку сильного, однозначного "ми" референтної групи однолітків.

Важливу роль у розвитку особистості  підлітка відіграють взаємини з товаришами та близьким другом. До дружніх стосунків  ставляться особливі вимоги: взаємна відвертість та розуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння зберігати таємниці тощо.

Підлітки схильні встановлювати  дуже близькі (як правило, тимчасові) стосунки з різними однолітками – триває пошук друга. З кожним роком  потреба у взаєминах із ним стає дедалі гострішою.

Спілкування з близьким другом є  темою особливих розмірковувань підлітка. Саме тут (побудова стосунків  з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншої  людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання (уміння порівнювати, аналізувати й узагальнювати вчинки друга та власні, бачити їх етичну сутність і оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінюванні інших та самооцінка тощо) [7, 78].

Підлітки дорожать дружбою, будучи водночас украй ревнивими, вимогливими та схильними до образ.

Істотно змінюються взаємини хлопчиків  та дівчаток. З'являється взаємне  зацікавлення, бажання сподобатись  і, як наслідок, розвивається інтерес  до власної зовнішності та стурбованість із цього приводу.

Інтерес до однолітків протилежної  статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: завважуються навіть незначні зміни  у поведінці, настроях, переживаннях та реакціях людини, яка подобається. Зростає увага до власних психоемоційних станів, зумовлених спілкуванням із симпатичними однолітками.

Підліток і дорослі

Підлітковий вік – період становлення  якісно нових взаємин із дорослими. Підлітки вже, як правило, не погоджуються на характерні для дитинства нерівноправні  стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність. Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні.

Невиконання розпоряджень дорослого, нехтування обов'язками, протест, – усе це ніщо інше, як боротьба підлітка за зміну існуючого типу стосунків. Нові форми взаємин поступово витісняють старі, але вони тривалий час співіснують, зумовлюючи конфлікти, непорозуміння та труднощі у спілкуванні дорослого з підлітком.

Підліток претендує на нові права. Дорослість – це, передусім, самостійність, і підліток прагне самостійності  у вирішенні найрізноманітніших проблем: коли, де, з ким гуляти, коли вчити уроки, як одягатись, що робити та ін. З віком це виявляється дедалі гостріше. Інколи навіть здається, ніби підліток взагалі не визнає авторитету дорослого і суперечить йому в усьому з принципу.

Конфліктність при переході до нового типу взаємин виявляється тоді, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають необхідні корективи стосунків з дорослими; коли ініціатором змін виступає підліток, а дорослі щосили цьому протидіють.

Характер спілкування з дорослими  істотно впливає на особливості  самооцінки підлітків. Варто зазначити, що лише у 8,3% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, неадекватна самооцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). За домінування ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка спостерігалася у 87,9% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1% підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25% – при регламентованому спілкуванні (Г.С. Абрамова) [7, 80].

Проміжне становище між якостями особистості дитини та її міжособистіснми  відносинами займають ті здібності, які виявляються в спілкуванні і взаємодії з людьми. Психодіагностика таких здібностей у дітей може проводитися шляхом самоспостереження. Проте таке самоспостереження повинно бути заздалегідь підготовленим, продуманим і організованим, проводитися за певною програмою.

В процесі спостереження за розвитком  у дітей здібності до спілкування  необхідно підбирати ситуації, де вони могли б достатньо повно  проявити ці здібності. Такі ситуації повинні включати ті специфічні труднощі, з якими стикаються діти. При спостереженні за спілкуванням треба фіксувати що і як говорять учні, як вони реагують на дії і вчинки однолітків, на звернення дорослих. В процесі спостереження за учнями оцінці в першу чергу підлягають поведінкові (зовнішні) і психологічні (внутрішні) компоненти спілкування.

Серед поведінкових компонентів першочергову увагу слід звернути на вербально-експресивні  показники що характеризують мову: гучність голосу, тон і темп мови, вираз обличчя, жести, міміку, пантоміміку. У числі інших психологічних  компонентів спілкування, що підлягають оцінці, перебувають думки, почуття, очікування і установки, що супроводжують акт спілкування і завершують його. Важливо встановити, якою мірою вербальна і невербальна поведінка дитини відповідають завданням спілкування [18].

1.2.2. Принципи та методи діагностики  міжособистісних відносин

Сфера міжособистісних відносин охоплює  практично весь діапазон існування  людини. Можна стверджувати, що людина, навіть будучи в повній самоті, продовжує  спиратись у своїх діях і думках на свої уявлення про оцінки, значущі для інших. Не випадково були створені і до цих пір показують свою теоретичну і практичну цінність такі психологічні теорії, в яких найважливіше значення для всіх особистісних складових приписується міжособистісним відносинам (В.Н. Мясищев, 1969;) [27].

Міжособистісні відносини виявляються  у великій різноманітності сфер людського буття, які суттєво  відрізняються одна від одної  і в яких діють різні психологічні чинники. В даний час у психології існує величезна кількість конкретних методичних прийомів дослідження міжособистісних відносин, але ми обмежимося розглядом лише деяких, найбільш поширених, стисло перерахувавши й інші, рідше використовувані в цій області.

Систематика методик психодіагностичної оцінки міжособистісних відносин можлива на різних підставах:

а) на підставі об'єкта (діагностика відносин між групами, внутрішньогрупових процесів, діадних відносин і т.д.);

б) на підставі завдань, що вирішуються обстеженням (виявлення групової згуртованості, сумісності і т.д.);

в) на підставі особливостей використовуваних методик (опитувальники, проектні методики, соціометрія і т.д.);

г) на підставі початкової точки відліку діагностики міжособистісних відносин (методики суб'єктивних переваг, методики виявлення суб'єктивного відображення міжособистісних відносин і т.д.) [27].

Можливі й інші критерії систематизації методик. Одна з найвідоміших методик  психологічної діагностики міжособистісних  відносин належить Р. Бейлсу (R. Bales, 1970), який розробив схему, що дозволяє за єдиним планом реєструвати різні види інтеракції (взаємодії) в групі. За цією схемою навчений спостерігач може аналізувати кожну взаємодію в будь-якій малій групі за 12 показниками, які об'єднані в чотири більш загальні категорії: область позитивних емоцій, область вирішення проблем, область постановки проблем і область негативних емоцій. Завдяки такій формалізованій процедурі спостереження можна визначити різні рівні групової динаміки, статус і роль учасників взаємодії і т.д. Наприклад, людина, що отримала високий бал при вирішенні проблем, розглядалася як діловий лідер, а в області позитивних емоцій – як емоційний лідер. Схема Р. Бейлса та її критика описані у вітчизняній літературі (В.Б. Ольшанський, 1981; Г.М. Андрєєва, 1980).

Перспективним напрямом у психологічній  діагностиці міжособистісних відносин є спостереження за ігровим імітуванням певної життєвої ситуації. Спостереження за поведінкою людини в ситуативному тесті дозволяє добре діагностувати її в міжособистісних відносинах, передбачати їх розвиток у реальній життєвій ситуації. Так, спеціально сконструйовані настільні ігри використовуються для оцінки сумісності, лідерства, конкуренції і кооперації в діаді, великих за чисельністю групах взаємодії.