Мікросистема та її основні характеристики

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА  СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра економічної  теорії

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

«МІКРОСИСТЕМА ТА ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ»

                                                      Виконала

                  Студентка групи ОБП-21

                        Бабак Валентина Вікторівна

                                                       Науковий керівник доктор ек. наук, професор

                                                       Лісовий Андрій Васильович

Ірпінь – 2011

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Мікросистема та її основні характеристики
1. Суб’єкти та об’єкти мікросистем……………………………………………4
2. Властивості ресурсів та їх відмінні риси…………………………………...5
2. Ринкова система кругообігу товарів і послуг
1. Домогосподарства і підприємства як основні суб’єкти мікросистеми….10

2.2  Ринок ресурсів та ринок кінцевих товарів і послуг………………………12

3. Розрахункова частина………………………………………………………..27

Висновки………………………………………………………………………...37

Список  використаної літератури…………………………………………….39

ВСТУП

Предметом, мікроекономіки є поведінка індивідуальних господарських  суб'єктів в різних ринкових структурах.

Спочатку розглянемо, що являє собою мікроекономічний суб'єкт. Індивідуальний економічний  суб'єкт - це неподільний первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб'єкти ринкової економіки численні. Вони можуть бути класифіковані за різними критеріями.

За способом одержання доходів виділяються, наприклад, такі суб'єкти як наймані робітники, фермери, підприємці, менеджери, вкладники коштів у банк, а також банк, товарна біржа, міністерство фінансів тощо. Ці суб'єкти є сукупністю фізичних та юридичних осіб. За рухом товарів розрізняють таких суб'єктів як покупець, продавець, виробник, споживач. За організацією економічної діяльності - інвестор, підприємство, посередник.

Об'єктом, вивчення мікроекономіки є процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених  ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Досліджуючи поведінку  мікроекономічних суб'єктів, вчені  узагальнюють принципи вибору товарів  споживачем, виводять правила використання ресурсів фірмою, вивчають чинники, що впливають на ціни, обсяги купівлі  та продажу товарів, найму робочої сили, з'ясовують сильні та слабкі сторони ринкового механізму, відстежують можливості та наслідки його регулювання з боку держави.

Метою мікроекономічних досліджень є: дослідити мікросистему та її основні характеристки та ринкову систему кругообігу товарів і послуг.

Завданням вивчення мікросистеми є: визначити суб’єкти та об’єкти мікросистеми, властивості ресурсів та їх відмінні риси, дослідити домогосподарства і підприємства як основні суб’єкти мікросистеми, а також ринок ресурсів та ринок кінцевих товарів і послуг.

РОЗДІЛ 1.  МІКРОСИСТЕМА ТА ЇЇ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

1.1. Суб’єкти та об’єкти мікросистем

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів  мікросистеми належать:

а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікро-економічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було ов язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;

в) держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу  яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку [1].

1.2. Властивості ресурсів та їх відмінні риси

Особливе значення для  розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

1. Обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок обмеженості ресурсів.

2. Взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці.

3.Взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну  систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси:

— рівноправне становище  учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

— використання принципу економічного зиску як основного  критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються  учасники обміну, такі: 1) обмін має  приносити зиск; 2) кожен намагається  здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

— повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (рис. 1.2.) допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

             Рис. 1.2. Кргообіг товарів і грошей

Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато в чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки [2].

РОЗДІЛ 2. РИНКОВА СИСТЕМА КРУГООБІГУ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

2.1. Домогосподарства і підприємства як основні суб’єкти мікросистеми

На мікроекономічному  рівні аналіз поведінки домогосподарств  ґрунтується на концепції регіональності економічної поведінки людини та використовує теорію граничної корисності й інструментарій кривих байдужості. При цьому прихильники інструменталізму вважають, що доцільно враховувати передусім структуру домогосподарств, соціальні норми й суспільні цінності, а представники нової економічної теорії домогосподарства на чолі з Г. Беккером наголошують на важливості в сучасних умовах виробничої функції домогосподарств.

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування. По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання[3].

Мікроекономічний аналіз відслідковує діяльність домогосподарства як окремої інституції, тобто як економічного агента, і вивчає його економічну активність, стан, потенціал, економічну поведінку та причинно-наслідковий зв'язок, що її зумовлюють. Роль домогосподарств у мікроекономічні системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне, заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку домогосподарства - це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формуючи пропозицію.

При обстеженні домогосподарств  як мікроодиниць зазвичай використовуються наступні основні класифікаційні характеристики: 1) територіально-регіональні - розміщення домогосподарства в місті (велике, мале) чи сільській місцевості, у регіоні: 2) демографічні - сімейні домогосподарства: нуклеарні, неповні, складні з дітьми і без. несімейні домогосподарства, число їх членів, статевий склад; 3) доходні - рівень середньодушових доходів домогосподарства, належність до децильної чи квінтильної групи, належність до певної категорії бідності; 4) майнові - наявність земельних ділянок. їх площа, тип житла, кількість кімнат, житлова площа; 5) трудові - зайнятість членів домогосподарства, число працездатних осіб, співвідношення працездатних і непрацездатних осіб; 6) соціальні - рівень освіти членів домогосподарства сфера їх зайнятості.

Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем.

Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно водночас виступає у ролі споживача факторів виробництва (купує ресурси на ринках факторів), виробника продукції та її продавця на ринках товарів і послуг.

Будь-яка система, за термінологією  загальної теорії систем, має вхід, процесор та вихід. На вході підприємства – так звані прості елементи процесу виробництва (фактори виробництва): засоби праці, предмети праці, робоча сила, енергія, інформація тощо. Процес – це трансформація факторів виробництва у готову продукцію, а саме – виробничий процес. Вихід – кінцеві результати виробництва: товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, вироблені підприємством за певний проміжок часу з використанням необхідних для цього ресурсів.

Ресурси, або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Заведено розрізняти такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються людьми в процесі виробництва; фізичний капітал, або просто капітал – засоби виробництва, зокрема будівлі, споруди, устаткування та товарно-матеріальні цінності; природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, тобто без будь-якої обробки (земля, ліс, мінерали тощо); підприємницький хист.

З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, діяльність його як мікросистеми досліджують протягом певних періодів часу: миттєвого – період виробництва, протягом якого жодний фактор не може бути змінений; короткострокового – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один із факторів розглядається як змінний (наприклад, праця), інші – як постійні; довгострокового – період у діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, потрібних для випуску продукції[4].

За кількістю найменувань продукції підприємство поділяють на монопродуктові та багатопродуктові. В мікроекономіці виходять з припущення, що кожне підприємство випускає лише один вид продукції, тобто монопродукт.

Гіпотеза про раціональність поведінки субєктів ринкових відносин означає, що фірма прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства є максимізація прибутку. Досягнення цієї мети вимагає здійснення вибору: що виробляти ?, яким чином виробляти?, для кого призначаються результати виробництва?

Підприємство володіє суверенітетом у прийнятті рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності підприємства є певним спрощенням. Воно може мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючою метою у довгостроковому періоді має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство не зможе втриматись у своєму бізнесі та досягати інших цілей.

Виробничі відносини на мікрорівні – це, передусім, технологічні відносини. Технологія – це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як сполучити різні фактори виробництва для забезпечення випуску певного блага.

Однією з головних умов отримання максимального прибутку є ефективність виробництва. Слід розрізняти технологічну та економічну ефективність виробництва [5].

2.2  Ринок ресурсів та ринок кінцевих  товарів і послуг

До цього  часу ми приділяли основну увагу  вивченню ринків, на яких споживачі  є покупцями, а фірми — продавцями. Далі ми зосередимось на дослідженні ринків виробничих ресурсів, де вже фірми є покупцями, а інші фірми і домогосподарства — продавцями. Деякі види товарів і послуг, наприклад, чавун, верстати або дослідження ринку продаються виключно фірмами, до того ж тільки іншим фірмам. Товари і послуги такого роду називають проміжними товарами у протилежність кінцевим товарам, що продаються споживачам. Тотожними назвами таких економічних благ є виробничі (або економічні) ресурси, фактори виробництва або інвестиційні товари.

Усі фірми приймають  до уваги ціни факторів виробництва, які вони купують в процесі  прийняття рішення про те, що і  як виробляти. Таким чином, ринки  ресурсів є невід’ємною частиною кругообігу товарів і послуг, що циркулюють між фірмами і домогосподарствами в ринковій економіці.

У основі функціонування ринків виробничих факторів знаходяться  однакові принципи, що й в основі споживчих ринків кінцевих товарів  і послуг. Проте ретельний розгляд  механізмів, що визначає попит і  пропозицію на ринках виробничих факторів, дозволяє побачити деякі відмінності, а саме:

1. Попит на ресурси, що пред’являється підприємствами залежить від попиту на кінцеві товари і послуги, що виробляються за допомогою цих ресурсів і фактично породжується ним. Ніхто не купуватиме деревину лише як деревину. Меблеві комбінати купують її, оскільки вона може бути використана у виробництві різноманітних меблевих товарів, які бажають купити споживачі. З цієї причини попит фірм на виробничі ресурси називають похідним попитом.
2. Оскільки покупцями інвестиційних товарів виступають фірми виробники, ринок товарів виробничого призначення відрізняється більшою концентрацією в порівнянні з ринком споживчих товарів, де врахування кількості і якості окремих груп споживачів більш складні.
3. Разом з цим, по вартості і фізичному обсягу ринок економічних ресурсів значно перевищує ринок споживчих товарів.
4. характерна риса ринків факторів виробництва полягає в тому, що окремі види інвестиційних товарів не мають визначеної системи просування від виробника до споживача. Їх шляхи різноманітні. Кожний виробник, виходячи на ринок з новим товаром, обирає свій метод опанування ринку за допомогою багатьох варіантів просування товару до кінцевого виробничого споживання. Багатоваріантність вибору просування конкретного руху засобів матеріально-технічного забезпечення - головна особливість функціонування цієї сфери [6].

Інвестиційні товари складаються з засобів праці (машини і обладнання) і предметів праці (сировина і матеріали). У загальній  структурі витрат продукції промислового підприємства питома вага предметів праці майже вдвічі перевищує питому вагу засобів праці.

Ринок сировини відрізняється порівняно  високим рівнем концентрації. Значна частина виробництва і обігу  несільськогосподарських сировинних матеріалів (продукція добувної промисловості, лісообробка і рибальство) контролюються інтегрованими фірмами. Так, багато фірм, що виробляють сталь і чавун контролюють добування вугілля і залізної руди, компанії по нафтопереробці — добування нафти. Пряме постачання сировини мало розповсюджено. Постачання дрібним і середнім споживачам лісу і вугілля здійснюються переважно через посередницькі фірми, що отримують оплату за свої послуги у вигляді комісійних відрахувань за операцію. Широко розповсюджена оптова ланка у товарообороті вторинної сировини.

Ринок напівфабрикатів має більш  складну структуру обігу. Тут  широко розповсюджені також прямі  зв’язки. Наприклад, в Україні 80% вартості сталі реалізується шляхом прямих і  непрямих зв’язків за довгостроковими  контрактами. Компанії, що закуповують напівфабрикати, звичайно самостійно здійснюють експертні оцінки фізико-хімічних властивостей цих інвестиційних товарів. У постачанні конструкційних і будівельних матеріалів, металів і металовиробів, особливо, продукції текстильної промисловості, тверді позиції утримують агенти і брокери, що володіють значними складськими приміщеннями. Крім того, існує багато вузькоспеціалізованих оптових фірм.

Ринок сільськогосподарської  сировини менш концентрований, оскільки тут переважають дрібні виробники. До того ж якість і кількість продукції, що випускається не може бути точно визначене заздалегідь, оскільки це залежить від природно-кліматичних умов. Величина попиту на сільськогосподарську сировину досить стабільна, тому рекламування або модифікація ланок обігу мало впливають на розширення ринку. Разом з цим сезонність виробництва продукції і високі транспортні витрати потребують розвинутої системи її зберігання і складування. В сільському господарстві виробники не можуть утримувати значну частину своєї продукції протягом тривалого часу поза ринком, оскільки вони позбавлені необхідних складських приміщень і більшість товарів швидко псується. Тому в обігу продуктів, що швидко псуються збільшується роль прямих зв’язків між аграрними підприємствами і заводами, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Встановлення прямих зв’язків між аграрним підприємством і переробним заводом дозволяє ліквідувати проміжні ланки і скоротити витрати обігу.

Ринок виробничого устаткування в залежності від ступені складності і вартості продукції складається  з декількох каналів. Збут цінних заводських приладів і унікальних технологічних  ліній (наприклад, прокатних станків), що потребує висококваліфікованого технічно-інженерного стану обслуговування при монтажу, здійснюється за допомогою прямих зв’язків між підприємствами. Оригінальне спеціалізоване устаткування переважно постачається шляхом прямих замовлень. В той же час різноманітні типи стандартного устаткування широкого попиту надходять від виробників до споживачів, переважно, каналами оптової торгівлі.

Важливу частину продажу  устаткування складає устаткування, що раніше використовувалось. Вважається, що на ринку його питома вага однакова з питомою вагою нового устаткування. Причини значних продаж зношеного устаткування полягають в тому, що:

• воно значно дешевше нового;
• звичайно таке устаткування легше придбати , ніж нове;
• іноді воно більшою мірою відповідає виробничим завданням підприємства (не досить жорсткі технологічні вимоги до роботи машин).

Часто-густо  фірми замінюють досить надійне  устаткування у зв’язку з переходом  на нову технологію, внаслідок зростання  спеціалізації виробництва, морального застарівання устаткування і, нарешті, у випадку припинення існування якогось підприємства.

Окрім продаж піддержавного  устаткування швидко в українській  економіці розповсюджується оренда устаткування (виробничий лізинг). Перевага лізингу устаткування полягає в  тому, що:

• замість значних разових інвестицій — невеликі періодичні орендні платежі;
• лізинг діє в якості фінансової перешкоди проти зростаючих цін — ціна оренди встановлюється на весь перспективний період заздалегідь;
• іноді лізинг зменшує податковий тиск на прибуток.

Ринок запасних частин до машин, верстатів, устаткування для промисловості, транспорту і сільського господарства формується у відповідності з особливостями попиту на ці види продукції. Випуск запчастин планується підприємствами в залежності від обсягу виробництва основних товарів. Більшість великих і середніх підприємств гарантують постачання протягом усього терміну служби будь-якої запасної частини до проданих машин [7].

Найціннішим природним  ресурсом є земля. В умовах ринку  ресурсів вона стає об’єктом купівлі-продажу. Ціна на землю, як і на будь-який інший товар, формується за допомогою ринкового механізму — балансом попиту і пропозиції. Проте, ринок землі має певні особливості, а саме:

1. Попит на землю є похідним, бо залежить від ціни продукції, що виробляється на землі, і від продуктивності землі.
2. Пропозиція землі є повністю нееластичною, тобто майже повна незалежність від ціни, що пояснюється майже незмінним характером площі землі, яка знаходиться в господарському обороті. Земля є невідтворюваним даром природи. Можна поліпшити якість землі; проте на кількості землі це не позначиться.
3. Земля є найвизначальнішим ресурсом в аграрній сфері, в той час як у будь-якій іншій економічній сфері або галузі не можна відзначити настільки визначальний ресурс.

Враховуючи зазначені  особливості попиту на землю та її пропозиції, можна відобразити ринковий механізм формування ціни землі за допомогою графіку.

Рис. 2.1.  Ринок землі

Крива попиту на землю відповідає кривій попиту на будь-який товар. Крива пропозиції землі має вертикальний характер внаслідок повної нееластичності пропозиції землі. Ціна землі виступає як рівноважна ціна попиту і пропозиції [7].

В Україні земля ще не є об’єктом купівлі-продажу. Вона продовжує перебувати в державній  власності внаслідок швидше політичних, ніж економічних міркувань. Проте тільки приватна власність на землю сільськогосподарського призначення може стати умовою розвитку ринкових відносин і появи реального ринку природних ресурсів в Україні.

В сучасній економіці  існують різноманітні розгалужена  класифікації ринків. Під ринком слід розуміти певне економічне середовище, де відбуваються певні економічні дії (купівля, продаж, інвестування, позика, тощо), що здійснюються різними економічними особами (домогосподарствами, фірмами, державою, тощо).

Ринки класифікуються за різними ознаками. За рівнем конкурентності між продавцями економічних благ розрізняють типи ринків (або типи ринкових структур):

• ринок досконалої конкуренції;
• ринок монополії;
• ринок олігополії;
• ринок монополістичної конкуренції.

За  територіальним охопленням ринки поділяються на:

• місцевий ринок;
• регіональний ринок;
• національний (або внутрішній) ринок;
• глобальний (або світовий) ринок;