ВСТУП

       Туристсько-рекреаційна  діяльність як масове соціально-економічне явище світового масштабу перетворюється у важливий стимул регіонального  розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно.

       Як  соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення та теоретичного осмислення, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження як соціального явища. Створення туристських послуг і товарів та їх реалізація є справою великої кількості галузей, підприємств, організацій, що спеціалізуються на виробництві та наданні певних послуг.

       До  корисних копалин належать і підземні води з підвищеним вмістом мінеральних  компонентів та газів із специфічними фізико-хімічними властивостями, що цілюще впливають на людський організм.

       Температура підземних вод може коливатися у  значних діапазонах. Якщо вона перевищує 35 °С, води вважаються термальними. З виходом підземних вод на поверхню утворюються джерела мінеральних і термальних вод.

       Мінеральні  води України за мінералогічним складом  поділяють на сім типів: сульфідні: залізисті: вуглекислі: миш'яковисті і  з високим вмістом марганцю, міді: бромисті, йодисті та з високим вмістом органічних речовин: радонові, кремнієві й мінеральні води без специфічних компонентів.

       В Україні чотири райони найбільшої концентрації джерел мінеральних вод. Перший – багатий на радіоактивні мінеральні джерела, що приурочені до кристалічних порід Українського щита та Донецького кряжа. Він розташований у межах десяти областей: Рівненської, Хмельницької, Вінницької, Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Запорізької та Донецької. Багато джерел (наприклад, Хмільник, Миронівка, Біла Церква, Слов'янськ) стали центрами сучасних лікувально-санаторних комплексів та курортів.

       Другий  район концентрації мінеральних  джерел простягається уздовж Карпатського передового прогину (Львівська, Івано-Франківська  та Чернівецька області). Джерела тут з високим вмістом сірководню, переважно біогенного походження. Найбільші родовища виявлено поблизу Немирова, Шкло, Великого Любеня, Роздолу, Чернівців. На їх базі створено відомі курорти: «Немирів», «Шкло», «Черче», «Любень Великий» та ін.

       Третій район – це ареал поширення вуглекислих мінеральних вод типу «Нарзан», «Боржомі», «Єсентуки» та ін. Більшість родовищ знаходиться в Карпатах. Розташовані вони поблизу Ужгорода, сіл Ужок, Голятин, Келечпн. У вуглекислих мінеральних водах Рахівського масиву міститься незначна частка миш'яку. Четвертий район концентрації мінеральних джерел охоплює територію Автономної Республіки Крим. Тут зосереджені в основному термальні джерела. Вода їх різноманітна за мінералогічним складом і з порівняно високою температурою (38-53°С), застосовується для лікування опорно-рухового апарату та периферійної нервової системи. На базі відкритих джерел в Євпаторії та Саках створено курорти. У Криму також є джерела вуглекислих і сірководневих вод.

       Отже, в Україні зосереджені значні ресурси мінеральних і термальних вод. Багато з них (у Трускавці, Моршині, Євпаторії, Саках, Куяльнику) мають міжнародне значення. На їх базі формуються великі рекреаційні комплекси. Тому ресурси мінеральних і термальних вод у цілому відносять до корисних копалин . що мають комплексоутворюючі властивості.

       Основна мета даної курсової роботи полягає у досліджені особливостей функціонування мінеральних курортів України.

       Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення  ряду взаємопов’язаних завдань, а саме:

• дослідити проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України;
• розглянути особливості функціонування мінеральних курортів України;
• дати характеристику основним мінеральним водам України.

       Предметом курсової роботи є лікувальні особливості рекреаційних регіонів України.

       Об’єктом  курсової роботи виступають мінеральні курорти України.

       Курсова робота складається із двох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема. 
 

РОЗДІЛ 1  ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

1. Історія лікувального використання мінеральних вод

       Основна частина мінеральних курортів України  зосереджена на Закарпатті. Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах на Закарпатті належать до ХVІ-ХVІІ ст. Були це примітивні водолікарні - "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел.

       В 1600 році поблизу села Лумшори Перечинського району приватними особами був організований лікувальний заклад, який у XVIII ст. почали називати "Курортом Лумшори". В 1631 році в Ужгородській інвентарній книзі зроблений запис про наявність мінеральних джерел та водолікарні.

       1755 року власник більшості мінеральних джерел Свалявщини - граф Шенборн Євген-Ервін направив до Відня (тодішньої столиці Австро-Угорської імперії) для аналізу мінеральних вод Неліпинського і Сусківського джерел, але результати цих аналізів залишилися невідомими.

       Хімічний  склад мінеральних вод Закарпаття в 1796 році вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико-хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету – Пауль Китайбел.

       Наприкінці XVIII ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватні підприємці відкрили водолікарню для вуглекислих купалень. У XIX ст. біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 році після визначення хімічного складу мінеральної води джерела "Сойми" цей район визнано курортною місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910-1914 рр., але в період першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, яка також незабаром перестала існувати.

       У 1800 році в селі Неліпино відкрито Сваляво-Неліпинський курорт. Власне, це був перший досить примітивний курорт з дерев'яною водолікарнею і кількома приміщеннями для помешкань, готелем "Єлизавета". Значним досягненням стало те, що на курорті був лікар, який й орендував курорт. Цей заклад функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно-натрієвого з вмістом вуглекислоти (джерело "Стефанія") та іншого, аналогічного, з вмістом заліза ("Залізисте Джерело"). У 1887 році курорт значно розширився; відкриті водолікарня на 24 ванни, житловий фонд на 90 спальних кімнат. У 1907 р. він сягає максимального розвитку -130 кімнат. Під час першої світової війни значна частина курорту була знищена, а в 30-ті роки він перестав існувати.

       З'являються  перші відомості про розлив закарпатських  мінеральних вод, коли Редліх Сем'єн, власник ресторану у м. Львові, возив свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як дорогоцінний напій. Свалявська мінеральна вода експортується до Відня, Парижа. У 1842 р. у Будапешті вона була визнана однією з кращих за смаковими якостями, а в 1855 р. отримала Золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. В 1884 р. високою оцінкою була відзначена у Відні.

       У 1826 році на околиці поселення Свалява була збудована невелика водолікарня для мінеральних купалень. У 1856 р. лікарем Карловським був організований Свалявський лікувальний пансіонат (філіал курорту Неліпино), але він існував недовго і згодом був перетворений у цех для розливу мінеральної води Свалява.

       У 1832 р. в долині річки Синявки на базі сірководневого мінерального джерела споруджується примітивна водолікарня для лікування ревматичних хворих, а в 1873 р. водолікарня реконструюється й значно розширюється. Створюється пансіонат, а район оголошується курортним місцем. У 1918 р. усі будови пансіонату були повністю зруйновані пожежею. У 1932 р. була поновлена водолікарня "Купальний дім", а в 1944 р. на її місці збудували так званий "Мисливський дім" з купальнею, їдальнею та помешканнями, котрий існує й донині.

       На  базі мінерального джерела "Поляна-Купіль" була створена водолікарня з примітивним пансіонатом. Мінеральні води використовувалась для ванн і внутрішнього прийому при різних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок і крові. У 1863 р. тут побудований приватними підприємцями санаторний заклад із 40 помешканнями та 20 купальними. У 1887 р. І.Болеман так описує Поляну: "Джерело оточують дерев'яні будови, купальні будови відсутні". У 1907 р. споруди курорту постраждали від пожежі, а в 1913 р. цей заклад почав поступово відновлюватися. Окремі споруди пансіонату збереглися до 1945 року.

       У 1862 р. в селі Кобилецька Поляна працює курорт "Квасний”, а в селі Кваси – невелика водолікарня. У селищі Солотвино, поблизу солерудника,   функціонують пансіонати "Павел" і "Людвик" на базі ропи озер.

       В 1873 р. на околиці села Вишково на базі двох мінеральних джерел функціонує водолікарня "Замкова Купіль". У 1887 р. році цей заклад описано в книзі І. Болемана: "Споруди лікувального закладу в старому швейцарському стилі створюють враження затишку. Серед них найкращий павільйон "Берта" з 30 кімнатами, купальним приміщенням. Окрім цього павільйону налічується ще 6 менших швейцарських будиночків загальною кількістю 64 кімнати. Бювет побудований на джерелі "Йожеф", для купалень використовується джерело "Габор". У двох лікувальних закладах 11 кабін, у кожній дві цинкові ванни. Лікування тут проводять у випадках малокрів'я, жіночих хворобах, катарах шлунка". У ті ж роки з'являються водолікарні в селах Плоске, Усть-Чорна, функціонує пансіонат у селі Ужок.

       У 1878 р. в районі села Голубине економією графів Шенборнів розпочалося використання мінеральних вод "Маргіт", "Лугі-Ержібет" та "Панонія-Жофія" – джерел, що знаходилися поруч. У рекомендаціях щодо вживання мінеральної води "Маргіт" записано, що вона сприяє хорошому лікувальному ефекту при захворюваннях шлунка, кишечника, жовчного міхура, а також є чудовим засобом при лікуванні захворювань верхніх дихальних шляхів, цукрового діабету, захворюваннях нирок і сечового міхура. У рекомендаціях щодо вживання мінеральної води "Лугі-Ержібет" зазначено, що вона пропонується при захворюваннях шлунка, підвищеній кислотності, печії, з успіхом використовується при хронічних катарах носоглотки, гортані, бронхів. Призначається хворим із кровохарканням, пороками серця й астматикам, добре діє при захворюваннях сечовивідних шляхів, а також є чудовим освіжаючим напоєм. Мінеральну воду Маргіт (нині Лужанська) називали "Угорською зельтерською водою". Потім почався розлив мінеральних вод джерела "Лугі-Ержібет", трохи згодом – мінеральних вод джерела "Панонія-Жофія", аналогічних за хімічним складом. Наприкінці XIX ст. у Сваляві функціонувало керівництво пунктом і заводами для розливу мінеральних вод з володінь графа Шенборна-Бухгейма. Існує завод (цех) для розливу мінеральної води „Драгівська”.

       Курорти й мінеральні води Закарпаття описані  у книжці І. Болемана (1887). 1890 р. в м. Ужгороді діяла купальня "Квасна Вода" на базі вуглекислого залізистого джерела (колишній дитячий майданчик на вул. Панаса Мирного), яка була побудована ще на початку XIX століття. Численні прояви вуглекислих вод у районі м. Ужгорода зафіксовані навіть на глибині 10-15 м при копанні колодязів населенням для водозабезпечення.

       В ілюстрованому путівнику по курортах (1914 р.) так описується Полянське цілюще джерело: "Це першокласна мінеральна вода, чудова столова вода, у змішаному вигляді з вином, молоком дає таку суміш, що є прекрасним слизорозчинним засобом. Наразі у цьому місці наявні тільки дві будівлі для розливу та упакування мінеральних вод, хоча чудове місцезнаходження джерела, хороше повітря, клімат і закрита з усіх боків місцевість може бути використана як курорт. Джерело каптоване цементним спорудженням й зразково експлуатується. Хімічний склад мінеральних вод вивчений Я. Молнаром в 1911 році. Мінеральна вода „Поляна” використовувалась до цього часу, головним чином, як столова вода, хоча вона є однією з найцінніших мінеральних, яку з успіхом вживають при катарі верхніх дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту, а також є прекрасним протиподагричним засобом".

       Хімічний  склад і лікувальні властивості  мінеральних вод Закарпаття описані у книзі Ф. Візнера, яка надрукована в 1935 р.

       У 1946 р. почали працювати санаторій "Синяк" для лікування захворювань серцево-судинної системи і моторно-рухового апарату та санаторій "Поляна" для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту. У колишньому замку графів Шенборнів відкритий кліматичний загальносоматичний санаторій "Карпати".

       З 1946 року у проведенні гідрогеологічних робіт беруть участь співробітники Центрального геологорозвідувального інституту, Інституту геологічних наук АН УРСР, кафедри геології Львівського університету, а з 1958 року – управління "Укргеокаптажмінвод" та Берегівська геологічна експедиція тресту "Київгеологія".

       18 лютого 1958 року, за наказом Міністерства  охорони здоров'я УРСР, організовані  Закарпатська рада по управлінню  курортами профспілок і Гідрогеологічна режимно-експлуатаційна станція (ГГРЕС) для режимного нагляду за хімічним складом родовищ мінеральних вод, що використовуються в санаторно-курортних закладах, і проведення гідрогеологічних робіт.

       У 1958 році відкриваються санаторії "Шаян", "Верховина" та "Гірська Тиса".

       У 1960 році прийнята постанова ЦК КП України  та Ради Міністрів УРСР про подальший  розвиток курортів на Закарпатті. Згідно з постановою намічено план розширення та будівництва нових оздоровчих закладів на 1960-1967 роки. За планом передбачалося  будівництво двох нових санаторіїв, які стали до ладу в 1964 році: "Сонячне  Закарпаття" та "Квітка Полонини".

       1 січня 1965 року за Наказом МОЗ  УРСР створено Ужгородський філіал  Одеського НДІ курортології, реорганізований  1988 року у відділ Одеського  НДІ курортології і медичної реабілітації, а в 1992 році - в Науково-практичне об'єднання "Реабілітація" МОЗ України.

       У 1965-1973 роках під керівництвом професора М.Д. Торохтіна співробітниками фізико-хімічної лабораторії філіалу  був вивчений фізико-хімічний та мікроелементний склад близько 400 виходів мінеральних вод Закарпаття. В експериментальному відділі вивчалась фізіологічна дія мінеральних вод в експерименті.

       З 1967 року співробітники гастроентерологічного  відділення філіалу проводять вивчення механізму лікувальної дії основних груп мінеральних вод Закарпаття при захворюваннях органів травлення та інших поєднаних патологіях.

1.2 Сучасний стан санаторно-курортної галузі в Україні 

       Україна – одна із держав, в якій вдало  поєднуються багаті природні ресурси, що можуть використовуватися для збереження і покращання здоров‘я населення. Це сприятливий клімат лісів, лісостепу і степу, гірських і приморських місцевостей, унікальний мікроклімат соляних шахт, багатий спектр природних мінеральних вод, лікувальні грязі та озокерит.

       Санаторно-курортне лікування з використанням цілющих  властивостей природних чинників є  важливою складовою процесу лікування  хворих. Особливо підвищується значення курортного лікування в зв‘язку з потребою лікування та оздоровлення чисельного контингенту населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

       Багатство природних чинників обумовлює велику кількість різновидів лікувально-оздоровчих методів. Кліматотерапія як одна із основних лікувальних методик використовується на курортах Криму (Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії та ін.) та Карпат (як Прикарпаття, так і Закарпаття). Майже у всіх областях України є мінеральні води. Найбільш відомі джерела знаходяться на Закарпатті (на Свалявській групі курортів, в курортних місцевостях Синяк, Усть-Чорна, Шаян та ін.), у Вінницькій (Хмельник), Львівській (Моршин, Немирів, Любень-Великий, Трускавець), Одеській (Куяльник), Полтавській (Миргород) та Харківській (Березівські Мінеральні Води) областях. Багаті на лікувальні грязі приморські курорти Одеської області (Куяльник, Хаджибей), Криму (Саки, Аджиголь), а також курорти у північно-західних областях (Немиров, Черче).

       Після розпаду Радянського Союзу в  санаторно-курортній галузі України  склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних  причин використовувалась не в повну  міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування  України та Українською республіканською радою з управління курортами  профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця“ дало змогу не тільки зберегти, але й дати поштовх до розвитку курортної системи незалежної України.

       Раціональне використання найцінніших природних  чинників неможливе без адекватного  наукового обґрунтування, постійної  розробки нових методів лікування  та реабілітації і удосконалення  традиційних методик. Україні є  чим пишатися. Так, з 20-их років функціонує Інститут курортології в Одесі (який продовжив славну працю фахівців Одеського Бальнеологічного товариства, заснованого ще у позаминулому сторіччі – далекому 1876 році). Відомий за межами України Кримський республіканський НДІ ім. І.М. Сєченова. Вивченням лікувальних властивостей мінеральних вод Закарпаття займається НПО “Реабілітація” в м. Ужгороді. Проблемами оздоровлення та лікування дітей опікується Український науково-дослідний інститут дитячої курортології у м. Євпаторія.

       Всеукраїнська асоціація фізіотерапевтів та курортологів, створена в 1998 році, є членом Всесвітньої  федерації бальнеології та курортології. Мережа курортних закладів та закладів відпочинку в Україні налічує понад 3000 суб'єктів різних форм власності, з яких більше 700 – санаторно-курортні заклади.

       У 2003-2004 році у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення в Україні, було оздоровлено:

• протягом тривалого часу 2 955 587 осіб (для порівняння, у 1999 р. – 2 620 472);
• протягом 1-2 днів – 220 136 осіб (у 1999 р. – 141 213).

       Кількість працюючих у закладах, що забезпечують санаторно-курортне лікування та оздоровлення – 121 075 осіб, з них:

• лікарі – 6 420;
• середній медперсонал – 18 135,
• інший персонал – 96 520;

   в т.ч. у закладах тривалого перебування:

• 12 0842 осіб, з них:

• лікарів – 6 420;
• середній медперсонал – 18 133;
• інший персонал – 96 289.

       Не  працювало 710 закладів на 50 064 ліжка (місць), у т.ч. з причин: перебування на капітальному ремонті (135), відсутності коштів на експлуатацію (370), відсутності дозволу СЕС (43), відсутності попиту (46) (для порівняння, у 1999 р. – 721 на 55 373 ліжок).

       З загального ліжкового фонду санаторіїв (133 366):

• у державній власності 35 283;
• у комунальній – 19 776;
• у приватній – 78 307 (абсолютна більшість).

       Для порівняння, у 1999 р. - у приватній  – 0, у державній власності – 59 906, у колективній – 74 034, власності  міжнародних організацій та юридичних  осіб інших держав 6 228).

       З числа осіб, що постраждали внаслідок  аварії на ЧАЕС, оздоровлено 154186 осіб:

• у санаторіях – 121 174;
• з них у дитячих 38 996 осіб.

       Оздоровлено 451 411 іноземців з далекого зарубіжжя, 428 523 – з країн колишнього СРСР.

       В 1 920-ох госпрозрахункових закладах продано путівок/курсівок на 1 456 928,5 тис. грн. або 39 на один ліжко/день в середньому за рік (для порівняння – у 1999 р. у 2 162 закладах – на суму 1 049 671,8 тис. грн., або 24 на один ліжко/день в середньому за рік).

       Особливою проблемою є санаторно-курортне лікування населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. У країні створено систему медичного нагляду за постраждалими, яка складається з щорічної диспансеризації, амбулаторного та, при показаннях, стаціонарного лікування і реабілітаційних заходів у санаторно-курортних умовах та реабілітаційних центрах. На початок 2005 року на обліку у медичних закладах системи охорони здоров’я знаходилось 2 405 890 постраждалих осіб, серед яких 428 058 дітей, значна частка яких потребує саме санаторно-курортного лікування.

       У зв’язку із збільшенням віку осіб, які постраждали внаслідок аварії, зменшується кількість визнаних здоровими за результатами диспансеризації. Частка визнаних здоровими серед  “ліквідаторів” за чотири останні  роки зменшилась на 2% і становить лише 5,3%. Аналогічна ситуація і по інших групах спостереження, включаючи дітей (20,6% визнаних здоровими), що обумовлює закономірне збільшення потреби у такому лікування у найближчому майбутньому.

       Однак щороку зменшуються обсяги охоплених  санаторно-курортним лікуванням серед осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед дорослих протягом останніх років вони становлять від 3 до 7 відсотків (лише у 2002 році – до 10%), серед дітей 26,5% (у 2002 році – 32,5%). В цій ситуації не можна погодитись із запропонованим МНС України терміном санаторно-курортного лікування у 18 діб. Найменший термін для санаторно-курортного лікування має бути 21 добу. Протягом 18 діб можна проводити оздоровлення на місцевих оздоровчих базах.

       Тенденція, яка останні роки поширюється  в цьому питанні, фактично призвела до підміни санаторно-курортного лікування  оздоровленням, і безпідставному використання спеціалізованих лікувальних баз санаторіїв для проведення оздоровлення. Необхідно переглянути вимоги тендерів на закупівлю послуг санаторно-курортних закладів в бік збільшення терміну лікування та приділити пильну уваги організації дійсно відновного лікування в умовах санаторних закладів системи МОЗ України та інших відомств.

       Міністерству  охорони здоров’я України підпорядковано 37 спеціалізованих санаторіїв, які забезпечують санаторно-курортним лікуванням хворих на туберкульоз всіх вікових груп населення (22 заклади) та дітей з нетуберкульозними захворюваннями за 9-ма медичними профілями (15 закладів). Ліжковий фонд містить 5390 протитуберкульозних ліжок та 3956 ліжок для дітей з соматичними захворюваннями.

       Санаторно-курортні заклади МОЗ є бюджетними установами, утримуються за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковими. Щороку Законом України "Про Державний бюджет" затверджуються видатки на санаторне лікування як по загальному, так і по спеціальному фонду.  

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ КУРОРТІВ В УКРАЇНІ

2.1 Концептуальні підходи до розвитку санаторно-курортної галузі

       На  сьогодення основні проблеми розвитку санаторно-курортної галузі в Україні зумовлені:

• відсутністю досконалого економічного механізму її діяльності;
• незабезпеченням комплексного розвитку курортних територій;
• зношеністю основних фондів;
• практичною відсутністю інвестицій;
• неефективним маркетингом;
• низьким рівнем менеджменту;
• неналежним обслуговуванням у санаторно-курортних закладах.

     Реалізація  державної політики у сфері діяльності курортів повинна стати одним  з пріоритетних напрямів національної соціальної політики та економіки, одним  із важливих і ефективних заходів  організації відпочинку, профілактики, запобігання і зниження захворюваності та рівня інвалідності, зміцнення  здоров'я населення всіх вікових груп, насамперед дітей та жінок репродуктивного віку.

     Стратегічною  метою державної політики у сфері  діяльності курортів є створення  умов для поліпшення стану здоров'я, продовження тривалості життя та періоду активного довголіття населення, упровадження здорового способу  життя шляхом формування та розвитку ефективного, прибуткового та конкурентноспроможного на світовому ринку курортного комплексу.

     Реформування  санаторно-курортної галузі повинне  базуватися, з одного боку, на удосконаленні  фінансово-економічних механізмів відтворення курортно-рекреаційного потенціалу, створенні доступного та ефективного ринку санаторно-курортних та оздоровчих послуг для максимального задоволення потреб населення, з іншого - на проведенні роздержавлення та приватизації санаторно-курортних закладів, заохочення конкуренції та оптимізації управління цими закладами.

     Основними завданнями реформування санаторно-курортної  галузі є здійснення заходів щодо оголошення курортів державного та місцевого значення, задоволення попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг та поліпшення їх якості, комфорту, збереження та раціонального використання природних лікувальних ресурсів, підвищення рентабельності санаторно-курортних закладів, а також подолання існуючих на сьогодні проблем санаторно-курортної галузі.

       Оцінка  потенціалу природно-лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн.

       Розвиток  санаторно-курортних послуг тісно  пов'язаний з раціональним використанням  природних територій курортів, які  мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. З метою розв'язання зазначених завдань необхідно провести медико-біологічну оцінку якості природних лікувальних ресурсів, а також еколого-економічну оцінку природних територій курортів як складової частини національного багатства країни для:

• формування ринку природних лікувальних ресурсів;
• реалізації платного природокористування;
• порівняння ефективності рекреаційного та нерекреаційного використання території курорту;
• залучення інвестицій тощо.

       Більшість курортів має гідромінеральну базу на підставі затверджених запасів. Втім існує значна кількість санаторно-курортних  закладів, які використовують природні лікувальні ресурси, стосовно яких не проводилися геологорозвідувальні роботи. З метою оцінки та затвердження запасів гідромінеральних ресурсів для санаторно-курортних закладів, що використовують природні лікувальні ресурси з незатвердженими запасами, необхідно здійснити геологорозвідувальні роботи та провести пошуки інших гідромінеральних ресурсів для розширення профілактичних та лікувальних послуг.