Моральне виховання учнів у початкових класах

Рівненський державний  гуманітарний університет

Кафедра теорії і методики виховання

Педагогічний факультет

Моральне виховання учнів

початкових класів

Курсова робота з педагогіки

студенки ІІІ курсу

(стаціонарної форми  навчання)

групи ПБ-32

Огородник Катерини

Науковий керівник:

доц. канд. пед. наук

Саічук Р.Л.

Рівне 2004

Зміст

1. Вступ.

2. Загальне поняття про моральне виховання.

3. Теоретичні основи морального виховання.

4.  Принципи і методика  виховання молоді.

5.  Сучасні проблеми  пов’язані з моральним вихованням  молоді.

5. Висновки.

6. Додатки.

7. Література.

Вступ

Обрана тема є досить актуальною на сьогоднішній день. Часто  ми можемо зустріти те, що практика роботи шкіл показує, що моральна поведінка, дії, вчинки наших вихователів відповідають тим вимогам, які до них ставляться. Але якщо це так, то чому ми постійно повертаємося до обговорення проблеми морального виховання? А, мабуть, тому, що все таки не все гаразд у сфері морального виховання у нашому суспільстві на сьогоднішній день. І приклад того, що не все гаразд, ми можемо побачити на кожному кроці, це і нецензурні слова, які лунають з вуст молодих школярів, не говорячи вже про підлітків і дітей старшого шкільного віку, це і зневажливе ставлення до людей старшого віку у транспорті, на вулиці, у скверах, це і черствість, байдужість молоді по відношенню до чужого горя, це і жадібність, і відсутність почуття справедливості. І цей список можна продовжити ще і ще. А так хочеться бачити дітей культурними, вихованими і толерантними! Саме нам, майбутнім вчителям молодших класів належить зробити дітей саме такими, щоб підняти рівень моральної вихованості у країні, витягнути її з прірви морального занепаду, так як моральна вихованість школяра є результатом тривалої, системної роботи педагога. Звичайно, успіх у вихованні залежить не лише від виховних впливів дорослих, а й від самого школяра, його внутрішньої роботи. Але все ж таки, провідна роль належить вчителю. Та для того щоб виховні заходи вчителя спрямовувалися на те, щоб сформувати в дитині прагнення орієнтуватися на ту чи іншу моральну норму, вчитель повинен сам прекрасно орієнтуватися у вирі моральних понять, система моральних знань і заходів, спрямованих на досягнення мети морального виховання.

Мета і завдання дослідження:

Метою дослідження є  розширення знань у сфері морального виховання, розкриття специфіки  морального виховання у школі  і проведення діагностики рівнів моральної вихованості школярів у школі середнього престижу, для  того, щоб побачити стан морального виховання учнів як у школі, так і в суспільстві загалом.

Для досягнення цієї мети у дослідженні ставилися наступні завдання:

• дати теоретичне обґрунтування загальних понять морального виховання;
• висвітлити теоретичні основи морального виховання (зміст, форми і методи морального виховання);
• проаналізувати досвід морального виховання учнів початкових класів;
• запропонувати найбільш ефективні шляхи формування у них моральних якостей.

Реалізація мети дозволить  сформувати чітке, цілісне уявлення про моральне виховання, проаналізувати загальний стан моральної вихованості. Це також дозволить виявити проблеми, які існують у цій системі і накреслити шляхи їх вирішення, що є досить важливим для формування особистості вчителя початкових класів. Не менш важливим є дослідна робота – проведення діагностики рівнів моральної вихованості, - це дасть можливість збільшити досвід у сфері праці з дітьми, підвищити рівень співпраці з ними, а також рівень компетенції як вчителя початкових класів так і психолога.

Таким чином, дане дослідження має узагальнити, конкретизувати знання у галузі морального виховання і дати поштовх для роздумів щодо впровадження певних технологій, які були б спрямовані на вирішення проблем, які існують у сучасній школі і суспільстві взагалі. При цьому, проводячи дослідження слід пам’ятати:

1) дитина -  це суб’єкт виховання;

2) не має дитини – не має  виховання;

3) організовуючи процес  виховання, необхідно використовувати  досягнення культури, педагогіки, народної  педагогіки щодо морального виховання.

Розділ І. Загальне поняття  про моральне виховання.

У складному процесі  формування всебічно розвиненої особистості  чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. [27, 249]

Моральне виховання – дуже важлива робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім’ї, у суспільстві відбувається багато негативного, не легко скласти програму виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того, виховання має внутрішні протиріччя (результатів виховної роботи відразу не побачити), виховання потрібно здійснювати за багатьма напрямками (розумовим, моральним, трудовим, естетичним, етичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це потрібно зробити вчителю. [18, 294]

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість. [27, 249]

Мораль – це система принципів, норм і правил, які регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. [18, 294]

Мораль – це також і набір певних правил, яких людина повинна дотримуватись. Вони не тотожні ідеалу моралі, але виводяться з нього. Зміст і форми цього аспекту моралі – принципи, формування – визначаються людьми. Через це вони, по-перше, не є абсолютно досконалими, ідеальними, а по-друге, - залежать від світогляду, культури і традиції того чи іншого народу, його історії та ментальності. Якщо ідеал моралі є недоторканим, то формування правил моральної поведінки насправді має відносний характер.

Мораль не зводиться  до понять зовнішньої поведінки, котра часто може бути наскрізь фальшивою. Йдеться насамперед про глибоку моральну культуру, що ґрунтується на визнанні ідеалів і на вірі в Абсолютного Бога.

Практичне втілення моральних  норм, бачення ідеалу у різних народів  мають свої особливості. [25, 28-29]

Моральність – одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. [27,250]

Передумовою моральності  людини є чітка відповідь на запитання: задля чого людина повинна бути моральною? І ця відповідь – у духовній сфері, сфері віри.

У моральному вихованні  розрізняють „знання моралі ” і „моральність ”. Є люди, які знають правила моралі і навіть люблять повчати інших, але самі на кожному кроці порушують ці правила або дотримуються одних правил, порушують інші. Якщо людина присвоює незароблене власною працею, приймає хабарі, то часте відвідування церкви і цитування Біблії чи афішування свого патріотизму не роблять її поведінку моральною. Вона досягає своїх цілей не власними силами. Такі „ напівморальні ” люди створюють навколо себе отруйну атмосферу, і етичні розмови з власними дітьми виявляються марними. Моральність – це не лише знання правил моралі, а й прийняття їх, життя, відповідне до них, віра в них, готовність їх відстоювати.

Людина має в собі початки моральності від створення, а кожна окрема особа – від  народження. Підставу для цього дає  нам той факт, що з усіх живих  істот лише в ній від природи  існує почуття моральності, прагнення  до ідеалу Добра. [25, 30]  

Мова є зовнішнім  сигналом щодо  наявності сумління у людині, виразником її душі, універсальним  засобом передачі іншим людям  власних почуттів моральності. [25, 31]

І лише засвоєння навколишнього  світу, спілкування з ним, „ сигнали ” , отримані за допомогою мови та інших засобів спілкування, змушують її пристосовувати своє сумління до того життя, яке її оточує, жити згідно з тими моральними правилами, за якими живе оточення. [6, 32]

Моральна свідомість – це відображення в свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства. [16, 6]

Однією із стрижневих складових формувань моральної  вихованості учнів є розвиток їх моральної свідомості.

Особливої значущості набуває формування моральної свідомості в дітей молодшого шкільного віку. Адже саме цей віковий період є найбільш чутливий для її розвитку, сам в цей час дитині притаманна внутрішня готовність до засвоєння моральних вимог.

Розвиваючи моральну свідомість молодших школярів, вчитель має враховувати, що процес оволодіння моральними поняттями відбувається нерівномірно. Так, діти легше набувають вміння оперувати ними, у них інтенсивно зростає кількість застосовуваних понять. Проти вироблення вміння давати визначення поняття відбувається повільніше. Спеціальні методичні завдання, спрямовані  на розвиток моральної свідомості дитини. [16, 6-8]

Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. [27, 250]

Моральне переконання  – основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певні ідеї, на світогляді. Формування переконань – головне завдання морального виховання молоді в школі. Метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або подолання негативної поведінки. Переконання ґрунтуються на мірних знаннях, які тісно переплітаються з волею, становлять зміст мотивів діяльності, справляють істотний вплив на напрям мислення й дій, внутрішньо зумовлюють лінію поведінки, формують установки людини. [6, 257]

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюється за будь-які ситуації та умови. [27, 250]

Моральні звички –  особлива форма поведінки, здійснення якої, в певній ситуації, набирає  для індивіда характеру потреби. В основі звички лежить навичка. Психологічною  особливістю звичних дій є  те, що внаслідок багаторазового повторення вони поступово автоматизуються, відбуваються майже механічно, без роздумів і вольового напруження. Звички дають можливість економити психонервову енергію, полегшують і спрощують виконання часто повторюваних дій. Моральні звички формуються з раннього дитинства, в ході засвоєння соціального досвіду дитини, її ранньої соціалізації в колі родини, дошкільному закладі, школі, спілкуванні з дорослими і ровесниками. [6, 135]

Моральні почуття – запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. [27, 135]

Моральне почуття –  форма суб’єктивного, безпосередньо  переживаного відношення людини  до явищ навколишньої діяльності, до інших  людей, і їхніх вчинків, до самого себе і своїх дій. Це переживання  може бути стійким (любов, повага тощо) і короткочасним, викликаним наявною, конкретною ситуацією (радість, смуток, обурення тощо). Почуття формуються у зв’язку з пізнавальними процесами й тісно пов’язані з діяльністю особистості. Вихователь ставить вихованця в такі умови, в яких виникає переживання, і добивається закріплення виниклих моральних почуттів у вчинках. [6, 226-267]

Таким чином, щоб виховати всебічно розвинуту, гармонійно розвинену  особистість в сім’ї і в  школі необхідно звернути значну увагу на моральне виховання. І для  того, щоб сформувати таку особистість, необхідно, щоб школа і сім’я прищепила їй систему моральних норм, принципів, правил, які б вона пережила, переосмислила і брала за основу у своєму житті.

1.2. Система  моральних цінностей.

У моральному вихованні  слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення до добра, правди і краси. [10, 250]

Моральні цінності поділяються  на такі групи: абсолютно вічні цінності, національні цінності, громадські цінності, сімейні цінності.

Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та наближену сферу застосування (гуманізм, дружба, чесність, гідність, мудрість, любов, доброта, правда, справедливість тощо). [18,  294]

Любов – високе моральне почуття, яке полягає у стійкій самовідданій і свідомій прихильності людини до когось чи чогось, зумовленій визнанням позитивних якостей об’єкта любові або спільними переконаннями, життєвими цілями та інтересами людей. Предметом любові можуть бути конкретні й узагальнені об’єкти (батьківщина, праця, конкретна людина тощо). У вужчому розумінні слова любов – це стійка, самовіддана і свідома прихильність до особи іншої статі. [6, 196]

В.О. Сухомлинський сказав, що любов – це не лише насолода красою, створеною для тебе, а й нескінченне творення краси в улюбленій людині. Той, хто не вміє бути творцем в любові, швидко розчаровується і людина, яка здавалася красивою, стає некрасивою, спілкування з нею набридає, приходить захоплення іншим „предметом любові”. Це не любов, а розпуста, духовна вбогість і пустота. Від того, наскільки благородно людина вміє бажати, залежить неподільність її почуття, вірність іншій людині.

Отже, Любов – це висока людська культура. [24, 228]

Мудрість – інтелектуальна і моральна характеристика особистості, означає високий рівень оволодіння нею соціальним досвідом. Мудра людина здатна оптимальним способом розв’язувати пізнавальні, трудові, навчальні, морально-побутові завдання. Її дії і вчинки глибоко осмисленні, поведінка відповідає обставинам, об’єктивним потребам, конкретній ситуації і власним можливостям. Мудрість не є природженою, а набувається потягом життя й суспільно корисної діяльності. [6, 217]

Щасливою людина буває  тоді, коли вона є мудрою, таке твердження висловив В.О. Сухомлинський. [24, 194]

Гідність – поняття моральної свідомості, в якому виражається уявлення про самоцінність людської особистості, її моральну рівність з усіма іншими; категорія етики, що відображає моральне ставлення індивіда до самого себе й суспільства до нього. Як форма прояву соціальної й моральної свободи поняття „гідність” включає право на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею свого обов’язку й відповідальності перед суспільством. [6, 68]

Чесність – моральна якість особистості, яка виражається у вірності обов’язкові і своїм переконанням, в умінні добросовісно ставитися до дорученої справи. Виховання чесності в дітей є частиною здійснюваного родиною і школою морального виховання. Важливу роль при цьому відіграє приклад старших. Виховання чесності тісно пов’язане з формуванням у школярів правдивості і принциповості, вміння говорити правду і сміливо виступати проти недоліків ( утому числі і власних). [6, 360]

Дружба – соціально-моральне й психологічне поняття, яке позначає відносини між дітьми, побудовані на взаємній повазі й симпатії, на спільності інтересів, прихильності, взаєморозумінні. [6, 105]

Виховання почуття справжньої дружби – сфера самих тонких рухів  людської душі. Ми завжди прагнемо, щоб  дітьми були засвоєні Закони дружби, щоб  вони утвердились в колективі. Ось ці Закони:

1. Не залишай друга  в біді.

2. Отримуючи надійного  друга, ти примножуєш свої сили, стаєш морально чистішим, багатшим, красивішим.

3. Дружба – це перш  за все віра в людину, вимогливість  до неї.

4. Дружба і егоїзм  – непримиримі і невідповідні. Дружба вчить людей віддавати духовні сили і багатства, піклування.

5. Дружба вчить вірно  любити. Дружити - означає бути  старанним.

6. Дружба випробовується  в біді і небутті. Дружба  - могутнє і невичерпне джерело  доблесті, мужності і стійкості.

7. Умій жити так,  щоб тебе з другом об’єднувала  єдність духу і ідеалів.

8. Юність без вірної дружби  убога і пуста.

9. Дружба виховує наближеність  до високого, ідеального вже тому, що в дружбі більше віддають  ніж беруть.

10. В дружбі ти проходиш школу безкорисливості. Дружба відкриває нам справжній сенс життя.

11. Друг – якщо це  справжня дружба – стає частиною  тебе самого.

12. Без справжньої, вірної, вимогливої  дружби немислимий колектив.

13. Бути вимогливим в дружбі  – означає мати мужність розірвати її, якщо друг зраджує те, в ім’я чого побудована дружба.

14. З цеглинок сильної, ідейно  багатої дружби строїться моральна  сила колективу. [24, 143-145]

Національні цінності – є значущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозумію і близьке лише поневоленим народом і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять тощо. [27, 251]

Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять ("національний", "патріотизм", "націоналізм", "громадянськість" тощо). [27, 251]

Громадські  цінності – ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичного суспільства. Це, зокрема, права і свободи людини, обов’язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо. [27, 251]

Ми вбачаємо важливе завдання у виховання громадянської непримиренності, активності в боротьбі із злом, неправдою. Не можна допускати, щоб діти мовчки дивилися на марнотратство, лінощі, недбайливість, нелюдськість. Та оскільки носіями зла часто бувають дорослі, у виховній роботі в цьому напрямі потрібний великий такт, вдумливість. [4, 154]

Формування громадських  цінностей можна проводити за таким планом:

- формування в учнів  поняття про Конституцію України,  права і обов’язки громадянина  України, поваги до народних  символів і національної символіки,  державних Герба, Прапора, Гімну;

- навчання учнів основних  положень Загальної декларації  про право людини. Декларації  прав людини та Конвенції про  права дитини, прийнятих Генеральною  Асамблеєю ООН;

- формування в учнів  правових знань, основ державного  права, трудового, громадянського, кримінального, сімейного та ін.;

- виховання потреби  виконувати Правила для учнів,  охороняти правопорядок у мікрорайоні  школи, селі, селищі, місті;

- виховання почуття  громадянської відповідальності  за свої вчинки;

- формування негативного  становлення до проявів беззаконня, проступків, правопорушень. [21, 11]

Сімейні цінності – моральні основи життя в сім’ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, старших, пам’ять про предків, взаємоповага в сім’ї. [18, 295]

Моральні стосунки в  сім’ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки її вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стиль приватного життя та ін.

У системі морального виховання важливою підсистемою  є екологічне виховання.

Екологічне виховання  – це систематичний вплив на учнів з метою формування екологічної культури, тобто нагромадження екологічних знань, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності природничого і географічного циклів. Біологія і географія малюють дітям картину сучасного світу рослин, тварин, усього, що нас оточує. Фізика і хімія дають учням комплекс політичних знань, наукові основи і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують недопустимість варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває красу природи та її вплив на виховання людини. [18, 295]

Основні завдання екологічного виховання:

- нагромадження екологічних  знань та їх усвідомлення;

- прищеплення любові  до природи, бажання берегти  та примножувати її;

- формування навичок  і вмінь діяльності у природі. [28, 496]

Велика увага в школі  повинна надаватися правовому вихованню  – це також підсистема в системі  морального виховання. У сучасній кризовій ситуації суспільства зростає дитяча злочинність, і за останні п’ять років становить 13% усіх зареєстрованих в Україні злочинців. [18, 296]

Основні завдання правового  виховання:

- доведення до вихованців  законів і нормативних актів  України та їх усвідомлення;

- систематичне інформування  вихованців з поточних і актуальних правових питань;

- формування в них  правової свідомості;

- прищеплення їм поваги  до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;

- доведення до вихованців  правових норм, які стосуються  правових основ їхньої діяльності;

- вироблення у вихованців  навичок і вмінь правової поведінки;

- формування почуття  нетерпимого ставлення до правопорушень  і злочинності, залучення вихованців  до посильної участі у боротьбі  з негативними явищами, які  мають місце у життєдіяльності колективу;

- подолання у свідомості  окремих виконавців помилкових  уявлень, негативних звичок і  навичок поведінки, які формуються  під впливом негативних явищ  тощо. [28, 495]

Статеве виховання –  це також складова загального процесу  виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Педагоги повинні виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної  статі, особливо до жіночої. [18, 297]

Таким чином, виховання  учнів не обмежується знанням моральних норм, принципів і правил, виховання учнів має також забезпечувати формування в них системи цінностей: загальнолюдських, національних, громадянських та сімейних. Також для того, щоб виховати всебічнорозвинену особистість необхідно здійснювати екологічне, правове і статеве виховання дітей. Не можна випускати жодної ланки цієї складної системи, так як це може призвести до дисгармонії.

У даному розділі ми ознайомились із системою цінностей, правил, принципів, норм, яку необхідно формувати  у дітей. Для цього необхідно вчителю добре розбиратися у цьому матеріалі, знати суть кожного з моральних понять, лиш тоді можна починати проводити виховну роботу з дітьми. Крім того у вчителя повинна бути сформована ця система цінностей, бо якщо ні, то як він зможе навчити дітей дружбі, товариськості, якщо його відносини з колегами не відповідають нормам, як він зможе навчити дітей любити природу, бачити її красу, коли сам не любить її, знущається над нею і бачить у ній лише джерело користолюбства. Зрозуміло, що коли вчитель почне формувати в дітей цю систему моральних цінностей, не усі засвоять її, але вчитель всерівно повинен працювати і працювати, щоб вона все ж була засвоєна, бо саме ця система є однією з ланок повноцінного, щасливого життя. Також, для формування важливе значення мають не лише знання і вихованість вчителя, а й стосунки у колективі. Якщо вони відповідають нормам моралі, то й виховна робота буде проходити швидше і продуктивніше, а якщо ні, то завдання вчителя – створити сприятливий мікроклімат для проведення її. Так, моральне виховання повинно здійснюватися у школі: на уроках, під час позакласної, позашкільної роботи, але й домашня атмосфера відіграє не останнє місце. Якщо у школі прищеплюватимуть моральні засади, формуватимуть моральну свідомість, а вдома буде вестися протилежне виховання, то це може призвести до втрати дитиною власного „Я” і формування у неї песимізму, безвідповідальності і ненависті як до батьків так і до вчителів.

Тобто, моральне виховання  повинно проводитися школою і  сім’єю в однаковому напрямі.

Розділ 2. Теоретичні основи морального виховання

2.1. Зміст  морального виховання

Зміст морального виховання - виховання любові. поваги до батьків і старших, вірності у дружбі, свідомого, творчого ставлення до виконання професійних обов’язків, особистостої відповідальності за свою працю, любові до рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, шляхетного ставлення до жінки, уміння захищати слабших, турбуватися про молодших тощо. [28, 490]

Зміст морального виховання в національній школі дається в концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної виховної роботи (1994 р.), української національної школи-родини (1994 р.) та інших нормативних документах. Він включає в себе формування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину. вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання - формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину. оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил.

О. Вишенський виділяє три  етапи розвитку національної свідомості дитини:

І Етап етнічного  самоусвідомлення з раннього дитинства - це формування культу рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. У процесі етнізації велике значення має рідна мова, казка, народні пісні, звичаї, обряди, творчість.

ІІ Етап національно-політичного  самоусвідомлення в підлітковому віці – це відновлення історичної пам’яті, формування національної гідності.

ІІІ Етап громадсько-державного самоусвідомлення – це формування правильного розуміння понять „патріотизм”, „інтернаціоналізм”, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності. [18, 293-294]

В зміст морального виховання  входять такі 4 поняття:

1. Формування  моральних якостей, які визначають  відношення до суспільства (почуття  патріотизму, національна приналежність).

2. Виховання якостей, які  визначають високоморальне відношення  до праці (висока трудова свідомість, розуміння життєвого значення  праці до людини, працелюбність, бажання допомогти).