Місцеві бюджети

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка  до курсової роботи

48 сторінок;

1 таблиця;

3  рисунки;

25 джерел літератури

Об’єктом дослідження  виступає обласний бюджет Дніпропетровської області.

Метою даної роботи є  виявлення шляхів формування та зміцнення фінансів місцевого самоврядування в період реформування бюджетної системи.

Актуальність роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації гостро стоїть проблема соціального захисту та соціального забезпечення населення України, розвитку соціально-культурної сфери в цілому, вирішувати яку доручено місцевим органам самоврядування. Тому основною метою бюджетної політики України є удосконалення та зміцнення фінансів місцевого бюджету.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ БЮДЖЕТ, МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ, ДЕФІЦИТ БЮДЖЕТУ, ДОТАЦІЯ, СУБВЕНЦІЯ, БЮДЖЕТНИЙ ТРАНСФЕР.

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ВСТУП

Бюджетна реформа охоплює  сферу податкової політики, бюджетної  політики, структурної політики в економіці, соціальній сфері, та державному управлінні.

Проведення бюджетної реформи можливо було лише за рахунок низки структурних заходів, які були реалізовані відповідно до рішень Президента України Кучми Л.Д., Верховної Ради та Уряду України Міністерства фінансів України:

• запровадження нової бюджетної класифікації;
• запровадження помісячного планування бюджету;
• узяття під контроль відповідності зобов’язань, що беруться розпорядниками коштів установленим асигнуванням;
• перегляд кількості головних розпорядників коштів, що дає активізацію та економію видатків бюджетів усіх рівней;
• запровадження нових підходів до складання проекту бюджету на основі аналізу запитів, включення до бюджету позабюджетних коштів та ряд інших.

Прийнятий Бюджетний  Кодекс України являє собою комплексний  закон, що регламентує бюджетний  процес та бюджетні взаємовідносини в Україні, визначає основні напрями бюджетної реформи та створює правове поле для здійснення бюджетних процедур усіма ділянками бюджетного процесу.

Бюджетний процес починає  формулюватись у конкретних нормативних  та інструктивних документах, що надає йому спадковості та стабільності і, фактично, є ознакою створення власної національної бюджетної системи.

Окремо слід сказати  про реформу міжбюджетних відносин. Це одна з найбільш важких, політично й соціально чутливих сфер бюджетної політики. Ця чутливість обумовлюється залежністю цих відносин від організації влади та адміністративно-територіального устрою, а також тим, що місцеві бюджети – це соціальні бюджети і вони забезпечують найбільш наглядні повсякденні потреби населення.

Актуальність роботи полягає в тому, що в сьогоднішній економічній ситуації гостро стоїть проблема соціального захисту та соціального забезпечення населення України, розвитку соціально-культурної сфери в цілому, вирішувати яку доручено місцевим органам самоврядування. Тому основною метою бюджетної політики України є удосконалення та зміцнення фінансів місцевого бюджету. В даній курсовій роботі простежена динаміка зміни фінансового стану бюджету місцевого самоврядування, досліджені нові методики планування надходжень та видатків місцевого бюджету відповідно Бюджетного Кодексу, внесені пропозиції щодо удосконалення та зміцнення фінансової бази місцевого бюджету.

Метою даної роботи є  виявлення шляхів формування та зміцнення фінансів місцевого самоврядування в період реформування бюджетної системи, підсумовуючи фінансові показники про виконання бюджету місцевих органів самоврядування за роки реформування, аналізуючи процес становлення структури управління місцевими бюджетами.

Об’єктом дослідження  виступає областний бюджет Дніпропетровської області.

РОЗДІЛ 1

МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ, ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА ЛАНКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

1.1 Економічний зміст та характеристика  місцевих бюджетів

Місцевим бюджетам як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування належить особливе місце в бюджетній системі нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні молодіжні програми, видатки на упорядкування населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Через бюджет здійснюється фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також стосуються міждержавних відносин. За його допомогою перерозподіляється частина фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. Бюджет є важливим інструментом держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Проблеми  зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, формування та використання місцевих бюджетів, розподілу витрат, пов’язаних із вирішенням місцевими органами влади та самоврядування відповідних завдань, вивчають такі українські економісти, науковці і практики, як Кириленко О., Василик О., Деркач М., Кравченко В., Юрій С., Вишняков С., Кульчицький М., Луніна І. [2-6, 10, 11, 17, 18].

Бюджет є  складною економічною категорією, оскільки являє собою систему економічних  відносин, які складаються в суспільстві  в процесі формування, розподілу  і використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб.

Ці відносини  мають таку структуру:

– між державою і підприємствами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету;

– між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу;

– між ланками  бюджетної системи при бюджетному регулюванні.

Дослідження і аналіз структури зазначених відносин дозволяє зрозуміти економічний  зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах.

Бюджетні відносини, що відображають зміст державного бюджету, функціонують у визначених формах – суспільних і організаційних. І саме завдяки організаційним формам стає можливим використання бюджету, як інструменту управління економікою.

Так, організаційними  формами функціонування бюджетних відносин є конкретні види бюджетів (державний бюджет, бюджет Автономної Республіки (АР) Крим і місцеві бюджети). Втілюючи внутрішньобюджетні відносини в зазначених формах, держава організовує бюджетні взаємовідносини з централізації бюджетних ресурсів у розпорядження органів влади, які наділені правом представляти інтереси держави і від її імені здійснювати певні функції.

За допомогою  організаційних форм держава „вибудовує”  внутрішньобюджетні відносини щодо форм державного і адміністративно-територіального устрою. Сформовані бюджетні взаємовідносини одержують матеріально-речове втілення у відповідних фондах грошових коштів. Впливаючи на процеси формоутворення бюджетних відносин (шляхом зміни принципів, методів, способів формування доходів і видатків, їх регулювання тощо), держава коректує встановлені бюджетні взаємовідносини, регулює канали проходження бюджетних потоків, уточнює пропорції розподілу централізованих ресурсів і забезпечує управління внутрішньобюджетними відносинами, а через бюджетні відносини – економічними процесами.

Таким чином, завдяки організаційним формам внутрішньобюджетних  відносин стає можливим використання бюджету для забезпечення міжтериторіального розподілу суспільного продукту, регулювання народногосподарських пропорцій, управління економічними процесами на макро- і мікрорівнях.

Щодо визначення поняття „місцеві бюджети”, в економічній  літературі немає єдиної думки.

У фінансовій теорії за радянської доби сформувалося визначення державного бюджету як економічної категорії соціалізму, яка виражає грошові відносини, що виникають між державою та іншими учасниками суспільного виробництва в процесі планомірного розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту шляхом утворення централізованого фонду грошових коштів держави та його використання на цілі розширеного соціалістичного відтворення, підвищення рівня життя народу та задоволення інших суспільних потреб [1]. Існували інші погляди на державний бюджет, який розглядався як фінансовий план держави або як централізований фонд грошових коштів [2]. Слід зазначити, що у фінансовій науці того часу досліджувалась сутність державного бюджету, до складу якого входили республіканські та місцеві бюджети.

О.Д. Василик  визначає Державний бюджет України  як централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України [3]. У свою чергу, місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, зосереджених у розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування [3].

М.І. Деркач, А.П. Гордєєва базуються на визначенні місцевих бюджетів як економічної категорії, яка виражає сферу економічних  відносин суспільства, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням централізованих грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади і призначені для соціально-економічного розвитку певних регіонів країни [4].

В. Кравченко  характеризує місцевий бюджет у трьох  аспектах. По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право на розпорядження певними фондами грошових ресурсів. По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування. По-третє, це економічна категорія [5].

Усі визначення, про які йшлося вище, як правило, торкаються його форми. Адже за формою бюджет – це план доходів і видатків відповідних органів влади, який має юридичну силу, тобто одночасно  є правовим актом. На нашу думку, у  визначенні бюджету, зокрема місцевих бюджетів, необхідно відобразити його сутність як економічної категорії. А наведене в економічній літературі визначення бюджету як фонду грошових засобів недостатньо розкриває його економічний зміст.

С.І. Юрій [6] вважає, що економічний зміст бюджету не може бути визначений однозначно, його суть проявляється, в першу чергу, в процесах, що формують, використовують кошти централізованого загальнодержавного фонду фінансових ресурсів.

Місцеві бюджети  є важливим інструментом макроекономічного  регулювання. Поряд з державним бюджетом, місцеві бюджети забезпечують процес розширеного відтворення. За допомогою певних важелів місцевими органами влади, відповідно до їх компетенції, забирається частина коштів у виробничих, інших структурах, населення у вигляді податків, зборів, платежів та акумулюється у місцевих бюджетах. З іншого боку, ресурси місцевих бюджеті спрямовуються на утримання установ соціально-культурної сфери та охорони здоров’я, підприємств житлово-комунального господарства, виплати соціальних допомог, тобто місцеві фінанси відіграють основну роль у забезпеченні потреби населення у соціальних послугах. Відбувається процес накопичення фінансових ресурсів місцевих бюджетів та їх розподілу і використання на різні сфери діяльності. Крім того, місцеві бюджети виступають інструментом міжтериторіального перерозподілу виробленого валового внутрішнього продукту. З метою фінансового вирівнювання та усунення розбіжностей рівнів соціально-економічного розвитку територій функціонують фінансові відносини між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами різних рівнів. Такі відносини мають форму дотацій, субсидій, субвенцій; коштів у вигляді взаєморозрахунків. Отже, в місцевих бюджетах зосереджуються не лише фінансові ресурси даного регіону. Місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування можуть отримувати до місцевого бюджету відповідного рівня грошові засоби з бюджетів іншого рівня (державного або місцевих) або передавати грошові засоби даного бюджету до інших ланок бюджетної системи.

На мою думку, за економічною сутністю місцеві бюджети відображають процес накопичення та використання місцевими органами влади фінансових ресурсів і міжбюджетні відносини з їх розподілу.

У сучасних нормативних  документах, що визначають правові  засади функціонування місцевих бюджетів, подається їх визначення тільки за формою або складом. Проте слід зазначити, що і в нормативних документах немає єдиної думки щодо визначення сутності терміна „місцеві бюджети”.

1.2 Засади формування надходжень до місцевих бюджетів

Територіальні громади, згідно з  Конституцією і  Законом України “Про  місцеве  самоврядування”, отримали незалежність та самостійність в здійсненні покладених на них функцій у межах своєї  компетенції. Проте, тільки наявність  особистих фінансових ресурсів дає змогу органам місцевого самоврядування виконувати свої функції. Неможливо бути дійсно самостійними, будучи залежними в фінансовому відношенні. Тому пошук форм і методів посилення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування має найбільш важливе і актуальне  значення.

Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого  самоврядування та нестабільність їхніх  доходних джерел стали проблемою  насправді загальнодержавної ваги. Як наслідок, на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, соціально - культурна сфера, освіта, охорона здоров’я, погіршується стан доріг та інших засобів комунікації. До цього додається ще й  надзвичайно неефективна, збанкрутіла система менеджменту як у центрі, так і на місцях, що базується на старих управлінських традиціях, коли все намагалися вирішувати з єдиного центру.

За цих умов сам  процес прискореного формування  місцевих фінансів має стати серйозним фактором стабілізації ситуації в країні. Він дозволить залучити активність та енергію багатьох тисяч територіальних громад, які з прохачів грошей перетворяться на суб’єкти, що заробляють ці  гроші.

В Україні  сьогодні  основним способом формування доходів  місцевих  органів влади нині є  відрахування від регульованих доходів, нормативи відрахувань від яких щорічно затверджуються  центральною владою. Власні ж доходні джерела відіграють незначну роль. Отже самостійність місцевих бюджетів поки що є декларованою. Перехід до застосування інших способів формування доходів місцевих органів влади України, що надасть змогу мати дійсно самостійні, незалежні, достатні стабільні  фінансові ресурси цим органам, є найважливійшею актуальною проблемою сьогодення [24].

Формування місцевих бюджетів згідно з діючим законодавством розглядається в контексті державної бюджетної політики та відповідних показників державного бюджету.

Формування місцевого  бюджету здійснюється відповідно Закону України “Про Державний Бюджет України” на плановий рік, Бюджетного кодексу, прийнятого 24 липня 2001 р. – ґрунтується на пріоритетах та засадах бюджетної політики, визначених у посланні Президента України до Верховної Ради України: “Україна: поступ у ХХІ століття. Та інших законодавчих і нормативних документах [42].

Актуальність проблеми формування доходів місцевих бюджетів і використання їхніх коштів зростає  у зв’язку зі змінами, які стосуються місцевого самоврядування та в найближчому  майбутньому можуть бути внесені  до Конституції України. Треба наголосити, що в сучасній Україні назріла необхідність справжньої, а не декларативної фінансової децентралізації для повнішого та ефективнішого задоволення потреб населення в кожному регіоні. Без бюджетної самостійності місцевих бюджетів з її численними складовими побудова й розвиток ефективної та дійової бюджетної системи України може зволікатися на невизначений час.

Визначальними для місцевих бюджетів є власні доходи. Залежно  від способу отримання вони поділяються  на:

- податкові доходи (місцеві  збори і податки);

- доходи від надання  послуг органам місцевого самоврядування (прибирання територій, вивезення  сміття тощо);

- доходи від комунального  майна (орендна плата, частина  прибутку комунальних підприємств,  кошти від приватизації комунального  майна).

Місцеві податки та збори  є головним атрибутом місцевого  самоврядування в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів  місцевих бюджетів, у Франції – 60%, ФРН – 45%, Великобританії – 36% [4].

В Україні до прийняття Бюджетного кодексу бюджети територіальних громад не мали стабільних джерел доходів. Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводило до того, що в кожному з них залишалась різна частина зібраних податків. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягами податків, які збираються, й доходами місцевих бюджетів позбавляла місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що загострювало проблему нестачі коштів на загальнодержавному рівні[3].

Із прийняттям Бюджетного кодексу у складі тих доходів, що не враховуються при визначення трансфертів, найвагомішими стали  місцеві податки і збори, власні надходження бюджетних установ, плата за землю. Ці доходи не пов’язані  з результатами господарської діяльності підприємств і не вирізняються високою еластичністю.

Сьогоднішній стан місцевих бюджетів України характеризується низькою часткою дохідних джерел, які не враховуються при розрахунку обсягів трансфертів і якими  місцеві органи влади можуть розпоряджатися самостійно, виходячи з пріоритетів розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

Оскільки згідно з  Бюджетним кодексом України до доходів  бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань зараховується 25% від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується, згідно з ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» на цій території, отже головна частина навантаження з перерозподілу прибуткового податку припадає саме на ці бюджети[1].

Говорячи про структуру  місцевих бюджетів, що встановлюється Бюджетним Кодексом, необхідно особливо підкреслити впровадження у Бюджетному Кодексі норм Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” щодо власних та делегованих повноважень місцевого самоврядування.

За структурою місцеві бюджети умовно поділяються на дві частини: доходи й видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (тобто дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до бюджетів вищого рівня) – це так названі делеговані повноваження; та доходи й видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів – власні повноваження. [31].

До доходів, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, належать і закріплюють на постійній  основі за місцевими бюджетами сім  податків:

• прибутковий податок із громадян;
• державне мито в частині, що належить місцевим бюджетам;
• плата за ліцензії та сертифікати, що видаються виконавчими органами місцевих рад;
• плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;
• плата за торговий патент;
• надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідальних рад;
• єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва [19].

За рахунок цих податків здійснюється фінансування видатків, що враховуються при визначенні обсягів трансфертів, тобто видатків, які делеговані державою до виконання органам місцевого самоврядування у галузях державного управління, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та соцзабезпечення, культури, фізичної культури та спорту.

Згідно з Бюджетним  кодексом значна частина надходжень доходів місцевих бюджетів – 17 видів – не враховується при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів – це:

1. місцеві податки й збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;
2. 75% плати за землю – для бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення; 60% плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднання;
3. податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
4. надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;
5. податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
6. надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
7. плата за забруднення навколишньої середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;
8. кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;
9. фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
10. плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;
11. надходжень від місцевих грошово-речових лотерей;
12. плата за гарантії;
13. гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14. власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;
15. податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16. платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
17. інші надходження, передбачені законом.

За рахунок цих платежів здійснюються видатки місцевих бюджетів, що не враховуються при призначенні  обсягів міжбюджетних трансфертів  – видатки по власних повноваженнях, а саме: заходи та програми місцевого  значення у галузях соціального  захисту та соціального забезпечення, культури, фізичної культури та спорту, розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою, транспорту, утримання доріг місцевого значення, природоохоронні заходи та інші програми, затверджені відповідною радою згідно з чинним законодавством.

Обрахунок прогнозних обсягів  доходів місцевих бюджетів здійснюється із застосуванням індексів податкоспроможності  територій, який відображає рівень податкоспроможності  адміністративно-територіальної одиниці  у порівняння з таким само середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця.

Складання проектів місцевих бюджетів здійснюється відповідно порядку, встановленим статей 75 Бюджетного кодексу [2].

Уточнення місцевих бюджетів, внесення будь-яких змін проводиться  виключно у порядку затвердження бюджету, тобто рішенням сесії відповідної ради, внесення змін проводиться за підсумками виконання бюджету за 9 місяців при умові перевиконання або недоотримання доходів загального фонду більш ніж на 15%.

Факт перевиконання  або недоотримання доходів визначається за підсумками квартального звіту за 9 місяців на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу [28].

1.3. Місцеві фінанси, як  система  соціально-економічного розвитку  регіону

Важливою  передумовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність органів місцевого самоврядування. Фінансовий бік незалежності місцевих органів влади є визначальним адже від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їх реальні владні функції.

Механізм перерозподілу  бюджетних коштів між різними ланками бюджетної системи, що діяв раніше, не відповідав  принципам самостійності та фінансової незалежності місцевих органів влади. Переважали в основному адміністративні методи управління, внаслідок чого відносини між центральними та регіональними органами влади мали адміністративний характер.

Централізація управління економікою пов’язана з мобілізацією і розподілом через центр переважної частини матеріальних і фінансових ресурсів. Якщо це необхідно на протязі  короткого періоду часу для реалізації конкретних програм, то таке постійне становище призвело до того, що в одних регіонах виховувалось утриманство, економічна безвідповідальність, а в інших, внаслідок постійного стягування ресурсів з’являється незацікавленість у кінцевих результатах свої діяльності.

Тому сьогодні в перехідний для економіки України період питання фінансової децентралізації  та економічної самостійності регіонів стають особливо гострими.

Ступінь фінансової незалежності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав  і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись та економічно процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Це об’єктивна необхідність формування нових економічних відносин.

Фінансову незалежність місцевого самоврядування треба  розглядати насамперед як економічний  простір для його діяльності у  межах певної території на принципах  економічної ефективності та економічної доцільності. Пріоритетною умовою в даному разі повинна бути сукупність територіальних інтересів, що відображають особливості економічних і соціальних умов регіону.

Отже, під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування розуміється можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку даної території, що входять до компетенції відповідного рівня місцевого управління.

Передумовою фінансової незалежності місцевого самоврядування є розумна, з точки зору економічної доцільності, децентралізація влади і адекватний розподіл повноважень, відповідальності, а отже, і фінансово-економічної бази між центром  і регіонами, місцевими органами управління. Межі фінансової незалежності місцевого самоврядування зажди повинні визначатись у законодавчому порядку, тобто закон повинен чітко окреслювати функції місцевого самоврядування і відповідно до них джерела ресурсів, які становитимуть фінансове забезпечення цих функцій.

Ступінь децентралізації  у визначенні податків та прийнятті рішень залежить від політичних, економічних та інституційних особливостей країни, а також від тієї ролі, яка в ній відводиться органам місцевої влади. Проте розподіл функцій істотною мірою залежить від оцінних суджень та емпірічних наслідків, що важко піддається перевірці.

Зростання ролі місцевих бюджетів у перерозподілі ВВП є свідченням посилення впливу органів місцевого самоврядування на розвиток економічних і соціальних процесів у регіонах і в державі в цілому. Необхідно враховувати, що мобілізація та використання коштів місцевих бюджетів пов’язані з інтересами різних соціальних груп населення, підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя.