Місцеві податки і збори

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ.

1.1 Історичні аспекти становлення місцевого оподаткування.

1.2 Економічна природа  та сутність місцевих податків.

РОЗДІЛ ІІ СИСТЕМА  МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка частки місцевих  податків і зборів в структурі місцевих бюджетів

2.2 Аналіз місцевих податків і зборів у формуванні місцевих бюджетів

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми місцевого  оподаткування в Україні

3.2 Напрямки удосконалення системи місцевих податків та зборів

    ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена сукупністю чинників прагматичного та теоретичного характеру. Після здобуття незалежності перед Україною постали завдання становлення такої податкової системи, яка відповідає ринковим умовам, нормам та ідеалам правового суспільства. Такі прагнення визначенні, з одного боку необхідністю формування в Україні реального місцевого самоврядування як необхідної умови розвитку демократичного суспільства, а з іншого – потребою ефективного функціонування системи державних і місцевих фінансів.

Підвищення результативності фінансової діяльності держави передбачає докорінну перебудову податкової системи  і вдосконалення такого важливого його інструменту як місцеві податки та збори.

На сучасному етапі  розвитку економіки без перебільшення  надається вирішальне значення місцевим податкам та зборам. Вони є складовою  частиною податкової системи держави  і покликані відповідати інтересам органів місцевого самоврядування, оскільки оцінюються як самостійне джерело доходів місцевих бюджетів.

У вітчизняній економічній  науці дослідження проблем та перспектив місцевого оподаткування  широко висвітлюються в працях провідних  вчених та економістів, серед них В. Андрущенко, О.Василик, О. Кириленко, А. Крисоватий, В. Павлов, В. Симоненко, В. Суторміна, Л.Тарангул, В. Федосов, С. Юрій. Значні традиції студіювання сутності місцевих бюджеті, їх доходів та місцевого оподаткування закладені у дворянській фінансовій науці. Прикладом цього є роботи І. Озерова, В. Твердохлєбова.

Увага до місцевих податків та зборів повязана з тим, що даний  вид оподаткування повинен виступити  важливим джерелом формування доходів  місцевих бюджетів в частині власних  доходів. Саме вони покликані зміцнювати місцеві бюджети, розширяти їх фінансову автономію.

Але в місцевому оподаткуванні  існує ряд не розв’язаних проблем. Перш за все інститут місцевих податків та зборів перебуває в стадії встановлення, про що свідчить їх незначна частка в доходах місцевих бюджетів. По-друге, практика справляння місцевих податків та зборів в Україні за останні роки виявила багато недоліків, які зумовленні невирішеністю як суто теоритичних проблем, так і невизначеністю багатьох технічних процедур - механізму обчислення, пріоритетів у наданні пільг, планування місцевих податків та зборів. Тому перед вченими стоїть основна задача створити таку модель місцевого оподаткування, яка б забезпечила стабільну фінансову базу місцевого самоврядування, основу яких повинні складати місцеві податки та збори. Актуальність цієї проблеми та недостатній рівень її вивчення у вітчизняній економічній науці зумовили вибір теми магістерської, її мету, основні завдання, предмет та об’єкт дослідження.

Основна мета роботи полягає у теоретичному обгрунтуванні сутності місцевих податків і зборів та їх ролі у зміцненні фінансової бази органів місцевого самоврядування, проведенні комплексного дослідження практичних аспектів місцевого оподаткування та обгрунтуванні шляхів реформування системи місцевого оподаткування.

Відповідно до поставленої  мети у роботі передбачено вирішити такі теоретичні та практичні завдання:

• розглянути еволюцію встановлення місцевих податків та зборів, щоб вивести закономірності їх розвитку на кожному етапі;
• узагальнити теоретичні підходи до економічної сутності місцевих податків і зборів;
• оцінити частку місцевих податків і зборів в структурі місцевих бюджетів;
• проаналізувати новації податкового кодексу в реформуванні місцевого оподаткуваняя;
• окреслити сучасні проблеми місцевих податків;
• розглянути напрямки удосконалення системи місцевих податків та зборів.

Об’єктом дослідження виступають місцеві податки і збори, які є важливим джерелом формування доходів місцевих бюджетів в частині власних доходів.

Предметом дослідження є механізм місцевого оподаткування та особливості його функціонування з урахуванням територіальних особливостей.

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

1.1 Історичні аспекти становлення місцевого оподаткування

Місцеві податки мають не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого характеру став податок на користь бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово ця добровільність перетворилася на обов'язковість.

Податок на користь бідних сплачувався багатими громадянами, головною підставою для його стягнення була наявність у платників землі, будівель та іншого нерухомого майна. По мірі виникнення інших потреб місцевих союзів з'являлися інші місцеві податки дорожний і шкільний податок. Існували місцеві податки для утримання лікарень, місцевої поліції і охорони, на окремі види робіт з благоустрою міст (освітлення, будівництво греблі тощо).

У Франції місцеві податки з'явилися у формі надбавок до загальнодержавних реальних податків (поземельного, подомового, промислового). Місцевим органам самоврядування було надано право встановлювати до названих податків надбавки «добавочні сантими» (сантим дрібна монета Франції). У Франції також існував особливий податок, який справлявся на території общин октруа, або привратний чи заставний збір. Октруа представляв з себе непрямий податок, стягувався з продуктів споживання при їхньому завезенні на територію місцевого союзу. 
Місцеві органи самоврядування Прусії завжди мали велику самостійність у своїй діяльності, в тому числі і у фінансах. У 1892 р. місцевим властям були передані реальні податки: поземельний, подомовий та промисловий. Держава залишила за собою стягнення подоходного та майнових податків. Поряд із цим, існувала система місцевих надбавок до подоходного податку. Крім того, общини мали право запроваджувати податок на приріст цінностей, який набував особливого значення у містах, що розвивалися тому, що даний процес супроводжувався зростанням ціни на землю.

Особливою формою місцевого оподаткування стало так зване «спеціальне обкладання», воно мало одноразовий характер і пов'язувалося із проведенням конкретних робіт по благоустрою міст, для фінансування яких залучалися кошти тих членів територіальних громад, які від цього отримували вигоду. Така форма місцевого оподаткування набула поширення у Сполучених Штатах Америки, в нашій країні вона відома під назвою самообкладання, що практикувалось у сільській місцевості.

Місцеве оподаткування в ринкових країнах в сучасному його вигляді сформувалося в результаті тривалого процесу еволюції податків в цілому, пошуку оптимальних засад обкладання, становлення інституту місцевого самоврядування.

Всі місцеві податки в зарубіжних країнах, як правило, поділяють на чотири групи:

- власні місцеві податки встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевого союзу. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, податки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фіскальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові.

- надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до даної групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Розміри відрахувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.

- податки, що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються місцевими властями (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, автостоянками, за видачу різного роду документів органами місцевої влади).

- податки, які відображають політику місцевих властей, головним чином, це екологічні податки, значної фіскальної ролі вони не відіграють, проте сприяють охороні навколишнього середовища і економному використанню обмежених природних ресурсів.

Характерними рисами сучасних місцевих податків зарубіжних країн є їх множинність, регресивність, широке охоплення платників. Загальна кількість місцевих податків в окремих країнах досить значна і відповідно суттєва роль місцевих податків у формуванні доходів місцевих бюджетів. 
Розвиток місцевого оподаткування в Росії і на українських землях, які входили до її складу нерозривно пов'язаний із формуванням перших органів місцевого самоврядування земств. Поняття земських повинностей, як суто місцевих податків, формувалося поступово. До початку ХІХ ст. земські повинності справлялись в значній своїй частині без встановлених правил, розподіл їх здійснювався довільно, на розсуд місцевих властей.

Для того, що би покласти край такому безладу імператор Олександр І доручив Сенату зібрати точні дані про земські повинності і встановити єдине та загальне положення по їх справлянню. Першим законодавчим актом в Росії, який визначав порядок місцевого оподаткування став Указ 1.05.1805 р. і розроблене на його основі Попереднє Положення про земські повинності, яким запроваджувався поділ всіх повинностей на щорічні та тимчасові. Крім того, було проведено розмежування обов'язкових земських повинностей і добровільних внесків дворянства (складок).

В послідуючі роки (1808 р., 1816 р.) система земських повинностей зазнала деяких змін, вони стосувалися порядку справляння грошових і натуральних повинностей, був здійснений їх поділ на загальні і часткові (а точніше: обов'язкові і необов'язкові, що відповідало розповсюдженому на той час погляду на завдання держави і місцевих союзів). В ХІХ ст. в Росії існували натуральні земські повинності, які справлялися не грошима, а шляхом особистої праці згідно встановленої черговості і визначених завдань. Головними натуральними повинностями були підводна та дорожня.

Відбування натуральних повинностей враховувалося при сплаті місцевих податків. Такі повинності накладалися на селян та міщан, а почесні громадяни та купці звільнялися від несення натуральних повинностей. 
В 1851 р. в Росії видаються нові правила про земські повинності, якими вони були поділені на дві групи: 1) загальні або державні, спрямовані на задоволення спільних потреб для всіх територій імперії і 2)місцеві на користь однієї губернії або області чи групи областей або губерній.

Скасування кріпатства вимагало перегляду складу земських повинностей і їхнього розповсюдження на селян. У 1864 р. разом із проведенням земської реформи відбулося впорядкування місцевого оподаткування. Перш за все, у складі земських повинностей були залишені суто місцеві, які не входили до загальної державної системи фінансів і не підпорядковувалися загальному фінансовому управлінню.

Тимчасовими правилами 1864 р. значно збільшувався перелік земських повинностей, визначалося коло обов'язкових і необов'язкових. До обов’язкових земських повинностей віднесли ті, які раніше рахувалися в складі губернських: утримання закладів, що управляли селянськими справами; утримання мирових суддів та приміщень для перебування ув'язнених; деякі видатки по виконанню військової повинності; видача квартирних грошей визначеним категоріям чиновників; міри проти чуми рогатої худоби та деякі інші.

Одночасно було розширено коло губернських повинностей, серед яких значний розвиток одержали видатки по утриманню медичних закладів, органів опіки. В західних губерніях Російської імперії існували особливі земські повинності: поземельний збір на користь духовенства, тимчасові збори для благоустрою приміщень для православних сільських приходів. Земствам були надані широкі права в питаннях встановлення розмірів земських повинностей та форм їхнього справляння, проведення розкладки платежів. Після Жовтневої революції 1917 р. земське самоуправління було ліквідовано, на зміну земствам прийшли місцеві ради. В середині 1918 р. розробляються Тимчасові правила по регулюванню земського обкладання, які характеризувалися надзвичайною спрощеністю, яка була спричинена обмеженими технічними можливостями місцевого фіскального апарату. Запроваджувалися лише збори: поголовний, з худоби, з житлових приміщень поза містами.

Пізніше була запропонована більш деталізована програма організації місцевих фінансів і в т.ч. місцевого оподаткування; в грудні 1918 р. виходять нормативні документи, згідно яких вводилась значно більша кількість місцевих податків та зборів: 9 видів у сільській місцевості і 15 видів у містах. 
Тимчасовим Положенням про місцеві фінанси 1923 р. перелік місцевих податків та зборів був уточнений і включав 5 видів надбавок до державних податків та 20 самостійних місцевих податків та зборів. У 1926 р. приймається нове Положення про місцеві фінанси, яке передбачало всього 4 види місцевих податків та зборів, проте союзним республікам надавалося право запроваджувати додатково місцеві податки не передбачені загальносоюзним законодавством. Так, в УРСР перелік таких місцевих податків та зборів на той час охоплював 14 видів.

Початок 30х років відзначився посиленням централізованих засад в управлінні країною, що спричинило послаблення місцевих фінансів. Податковою реформою 1930 - 1932 р.р. були скасовані множинні дріб'язкові, головним чином, місцеві податки і збори та встановлені нові загальнодержавні податки; перелік місцевих податків та зборів скоротився до двох земельної ренти та податку з будов. У 1942 р. до їх складу були додатково включені разовий збір на колгоспних ринках та збір з власників транспортних засобів.

Перелік місцевих податків та зборів обмежений вказаними 
4 видами лишався незмінним протягом тривалого часу до початку 80х років. У 1981 р. були встановлені 3 види місцевих податків: з власників будов, з власників транспортних засобів та земельний податок. В Україні додатково, окрім зазначених, був запроваджений місцевий разовий збір на колгоспних ринках.

Отже, упродовж майже півстоліття кількість місцевих податків та зборів обмежувалася лише 4 податками, які не відігравали суттєвої фіскальної ролі, їх питома вага в доходах місцевих бюджетів становила лише декілька відсотків.

Перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки передбачає суттєве підвищення ролі місцевого оподаткування. Місцеві податки, поряд із іншими джерелами місцевих надходжень, повинні стати фінансовою основою самостійності органів місцевого самоврядування. 
В умовах незалежної України початок формування інституту місцевого оподаткування був покладений разом із прийняттям 20 травня 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким визначалися 16 видів місцевих податків та зборів, їхні граничні розміри та порядок обчислення.

У 1997 р. Кабінетом Міністрів України був підготовлений проект Закону України „Про місцеві податки та збори”, в якому проводилося розмежування податків і зборів, передбачалося самооподаткування населення територіальних громад, пропонувалося збільшення кількості місцевих податків і зборів. Крім того, за комунальним податком пропонувалася зміна бази оподаткування, тобто заміна стягнення за 10%-ою ставкою від річного фонду оплати праці, обрахованого на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих, на стягнення за ставкою 1-3 % від суми реалізованих товарів, що мало б супроводжуватися збільшенням приблизно у 1,5 раза надходжень комунального податку.

Цим же законопроектом пропонувалося  скасувати, зокрема, збори за право  проведення кіно- і телезйомок; за участь у перегонах на іподромі; за виграш на перегонах на іподромі; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Ці збори, на думку авторів законопроекту, не відіграють істотної ролі у наповненні місцевих бюджетів і лише збільшують перелік платежів. До складу місцевих зборів пропонувалося внести: 1) збір за дозволи на будівництво об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житла й гаражів у населених пунктах; 2) за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності у центральній частині населеного пункту та у будівлях, які мають історико-архітектурну цінність; 3) збір за придбання іноземної валюти за готівку.

У період чинності „Перехідних положень”  Конституції України Президент  України видав Указ „Про місцеві податки і збори” від 25.05.1999 р. № 565, який повинен був вступити в силу 1.01.2000 р. Незважаючи на те, що цей указ був відхилений постановою Верховної Ради від 17.06.1999 р. № 744, певний інтерес становлять основні ідеї цього документа. Головною метою змін у місцевому оподаткуванні, як зазначено в указі, повинно стати сприяння поповненню дохідної частини місцевих бюджетів в умовах різкого скорочення обсягів централізованого фінансування.

Для цього пропонувалося збільшити  максимальні ставки деяких місцевих податків і зборів; розширити перелік об'єктів і ставок оподаткування податком з реклами; ввести обов'язковість запровадження двох місцевих податків і п'яти місцевих зборів (податку з реклами, комунального податку, зборів: готельного, ринкового, за здійснення зарубіжного туризму, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг). Крім того, в указі було дано чітке визначення важливих організаційних питань справляння місцевих податків і зборів, що також мало б сприяти упорядкуванню місцевого оподаткування.

Склад місцевих податків передбачалося  залишити без змін, проте припинити  справляння п'яти місцевих зборів (із власників собак, за право на проведення кіно- і телезйомок, трьох зборів, пов'язаних із функціонуванням іподромів) і запровадити два нових місцевих збори - за здійснення зарубіжного туризму та надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах.

1.2 Економічна  природа та сутність місцевих  податків

Виникнення місцевих податків і зборів зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між  бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне забарвлення  і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку встановлення фінансової диктатури.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, що покладені на регіональні органи управління, від потенційних можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу  всі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і надходження із бюджетів вищого рівня.

Місцеві податки і  збори - обов'язкові платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами згідно законодавства, справляються в  межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів.

Складність формування місцевих бюджетів і особливо при  розподілі і перерозподілі їх витрат на потреби місцевого спрямування  показує, що у більшості випадків місцеві органи самоврядування фактично не мають повної самостійності у  використанні коштів, що спрямовуються до місцевого бюджету.

Складовою частиною системи  оподаткування є місцеві податки  і збори. Їх суть полягає в тому, що держава для свого функціонування повинна мати певні фінансові  ресурси, які забезпечували б  діяльність як на загальнодержавному, так і на місцевих рівнях. Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежить від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи державної влади та через які фінансові важелі це здійснюється.

З урахуванням особливостей кожного регіону держава шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті.

Місцеві органи самоврядування по кожному платежу розробляють і затверджують положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету податків, зборів.

В новому податковому  кодексі, який був прийнятий в  грудні 2010 року,

із 14 місцевих податків і зборів які діяли до прийняття нового податкового кодексу передбачено 5, зокрема:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- збір за місця для  паркування транспортних засобів; 

- збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

- туристичний збір;

- єдиний податок.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – платниками є фізичні особи – власники житлової нерухомості (набуває чинності з 01.01.2012р.). База оподаткування наведена на рисунку 1.1. Ставки встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від площі квартири або жилого будинку і наведені в додатку А.

Рис 1.1 База оподаткування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки

Збір за місця для  паркування транспортних засобів - платниками є юридичні та фізичні особи – підприємці, які проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.

Базою оподаткування  є площа земельної ділянки, відведена  для паркування, а також площа  комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, які побудовані за кошти місцевого бюджету. Ставки - від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати за 1кв. м площі за кожний день діяльності.

Збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності (торговий патент).

Строк дії торгового  патенту - 60 місяців.

Платниками збору є  суб’єкти господарювання (юридичні особи  та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують торгові  патенти та провадять такі види підприємницької  діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання  платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів  України;

в) торгівля валютними  цінностями у пунктах обміну іноземної  валюти;

г) діяльність у сфері  розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка прив’язана до розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня звітного року, ставка збору за провадження  діяльності з надання платних послуг встановлюється в межах наведених в додатку Б.

Ставка збору за провадження торговельної діяльності приведена на рисунку 1.2.

Рис. 1.2 Ставка збору за провадження торговельної діяльності.

Туристичний збір - платниками є громадяни України, іноземці, які прибувають на територію відповідної громади і отримують послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити територію (особи, які не можуть бути платниками збору навелені на рисунку 1.3).

Рис. 1.3 Особи, які не можуть бути платниками туристичного збору

База оподаткування - вартість усього періоду проживання за вирахуванням ПДВ. Ставка - від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору. 

Порядок сплати збору наведений в додатку В.

З 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з змінами 18 листопада 2011 року) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного  податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів  та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності; 

За законом усі спрощені поділяються на чотири групи, яеі наведені на рисунку 1.4.

Рис. 1.4 Групи платників єдиного податку

Таким чином, ми розглянули історію становлення місцевих податків, їх важливість в давні часи і сьогодення, також розглянули економічну сутність місцевих податків і зборів. Далі доцільно розглянути оцінку частки місцевих податків і зборів в структурі місцевих бюджетів.

РОЗДІЛ ІІ СИСТЕМА МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ ТА ЗБОРІВ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка частки  місцевих податків і зборів  в структурі місцевих бюджетів.

Через застарілий механізм централізованого регулювання вищими органами державної влади наповнення місцевих бюджетів їх власні доходи залишаються  незначними. Місцевим податкам та зборам, як одному з джерел наповнення місцевих бюджетів, необхідно приділити особливу увагу, адже саме вони покликані забезпечити фінансову автономію органам місцевого самоврядування.

У зв’язку з подоланням кризових явищ в  Україні значно зростає роль місцевих бюджетів, оскільки саме від їх ефективного формування та використання залежить розвиток економіки та соціальної інфраструктури адміністративно-територіальної одиниці. Фізичні та юридичні особи, сплачуючи також місцеві податки та збори, беруть безпосередню участь у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання  місцевих податків та зборів має певну  специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: загальнодержавному та місцевому. Держава визначає вичерпний перелік  таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків та зборів на відповідній території.