М’ясопродуктовий підкомплекс України

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………....4

РОЗДІЛ 1..СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ М”ЯСНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ…………....8

1.1. Природньоекономічні предумови............................................4

                 1.2. Історичні передумови...............................................................7

                 1.3. Соціально-демографічні передумови......................................7

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗІ......................... ................ ............... ..................................................10

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ І СТРУКТУРА М’ЯСНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ.................. ......................................................10

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ПВДПРИЄМСТВ ГАЛУЗІ.................. ......... .................. .......................................................10

РОЗДІЛ 5. ПРОДУКЦІЯ М’ЯНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ У ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ.................................................10

РОЗДІЛ 6. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ.................................................10

          ВИСНОВОК...............................................................................18

         ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................. 19

          ДОДАТКИ

ВСТУП

М’ясопродуктовий підкомплекс України, який об’єднує сільськогосподарських товаровиробників, м’ясопереробні підприємства і торговельні організації в межах функцій вирощування худоби та птиці, їх переробки і реалізації готової продукції, перебуває нині у кризовому стані. Негативні процеси, що мають місце в його функціонуванні, супроводжуються зменшенням обсягів виробництва продукції, скороченням чисельності поголів’я тварин і зниженням їх продуктивності, а це в свою чергу впливає на ефективність м’ясної галузі та забезпеченість населення м’ясом, споживання якого зменшилося на одну особу з 68,2 кг у 1990 р. до 32,6 кг у 2002 р. Зниження купівельної спроможності унеможливило споживання населенням більшості видів м’ясної продукції.

Такий стан м’ясопродуктового підкомплексу потребує вжиття невідкладних заходів щодо вирішення організаційних питань розвитку, підвищення ефективності виробництва в усіх його ланках, зміни структури й збільшення обсягів виробництва м’яса до рівня фізіологічної потреби людини, забезпечення формування експортного потенціалу, удосконалення цінової та податкової політики держави, а також економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками, м’ясопереробними підприємствами та торговельними організаціями.

Актуальність теми дослідження. Рівень виробництва і споживання м’яса і м’ясних продуктів є визначальним показником стану добробуту людей кожної держави. За останні 10 років в м’ясній області відбулися значні зміни, такі як зменшення потужності виробництва, збільшення попиту за рахунок платоспроможності громадян, збільшення експорту, поява нових підприємств та багато іншого. Ці зміни потребують ретельного дослідження для зображення стану, шляхів та перспектив розвитку м’ясної промисловості України.

Предметом дослідження є теоретичні і прикладні питання розвитку м’ясопродуктового підкомплексу

Об’єктом дослідження є сільськогосподарські товаровиробники, які вирощують худобу та переробні підприємства, що є основними складовими м’ясопродуктового підкомплексу України.

Обсяг та структура роботи: курсова робота складається з вступу, шісти розділів, висновків, списку використаних джерел, містить 7 додатків.

РОЗДІЛ 1

СОЦІАЛЬНО –  ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ, РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ М”ЯСНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції  харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тісно пов'язане з сільським  господарством та, меншою мірою, з  промислом риби. Їй властива вельми складна структура: понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами її розміщення вважаються сировинний та споживчий.

У світовій торгівлі яловичиною чітко виділяються по регіонах основні країни експортери і імпортери цієї продукції. Так по експорту яловичини і телятини лідерами є Австралія і Нова Зеландія, яким належить більше 25% світового експорту, а також Бразилії, Аргентини, Уругваю, країн ЄС і США. Основним імпортером їх продукції є Японія, Республіка Корея, Іран, Єгипет.

Що стосується світової торгівлі свининою, то тут яскраво  виражених лідерів-експортерів цієї продукції немає. Можна виділити Данію, країни Бенілюксу, Канаду, США. Основні  експортери баранини і ягнятини –  Нова Зеландія і Австралія, по експорту птиці виділяються країни ЄС і США.

Ціни на ринку м'яса  схильні до значних коливань і  залежать від якості, умов постачання і інших чинників.

Зовсім новою галуззю  стало промислове тваринництво, яке  стало надійною сировинною базою для м'ясної промисловості. Великі птахокомбінати набудовані навколо Києва, Харкова, Одеси, Херсона, Сімферополя, Миколаєва та інших міст.

Тваринництво - це комплекс взаємопов'язаних галузей сільського господарства. Воно забезпечує населення  найбільш цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця), промисловість - сировиною (шкіри, хутро, вовна, пух, перо), а рослинництво - органічними добривами. Тваринництво охоплює ряд підгалузей. основними з яких є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Крім того, виділяються ще і менш значні і дуже вузькі галузі: кролеводство, рибництво, шовківництво, звірівництво, бджільництво та ін. Різні галузі і підгалузі виконують свої специфічні функції в задоволенні потреб населення, в продуктах харчування, у предметах першої необхідності (одязі і взутті), в забезпеченні промисловості сировиною.

Скотарство - найбільша  галузь тваринництва, яка ґрунтується  на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного  поголів'я худоби.

Свинарство - друга за масштабами галузь тваринництва. Вона дає одну третину всього валового виробництва м'яса. На нього припадає 15% умовного поголів'я продуктивної худоби. Вона дає м'ясо, сало, шкури та іншу сировину для переробної промисловості.

Вівчарство має значно меншу питому вагу в тваринництві, ніж скотарство і свинарство, всього лиш 6%, але воно є джерелом таких цінних продуктів як м'ясо і молоко і сировини для промисловості (вовна, хутрові і шубові овчини, шлунки і шкури).

Поряд з основними, більшими галузями тваринництва, важливе значення мають і такі як кролівництво, звірівництво, шовківництво, бджільництво та інші.(див. додаток А)

Постійне зростання  цін на промислові засоби виробництва (комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання для тваринницьких ферм) і предмети праці (комбікорми і мікробіологічні добавки, мінеральні добрива і хімічні меліоранти, пальне, мастильні та інші матеріали), збільшення матеріальних затрат на виробництво продукції і зростання її собівартості зумовило значне зниження рентабельності тваринницької продукції. Фактично виробництво всіх її видів стало збитковим для господарств, що стало основною причиною зменшення їх виробництва і реалізації на внутрішньому ринку.

РОЗДІЛ 2

Передумови  розвитку і розміщення м'ясної промисловості України 

2.1. Природноекономічні  умови

Формування м’ясної  промисловості і особливості  її територіальної  організації  залежать від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає  на формування м’ясної промисловості  в певному напрямі.

Найбільший вплив  на  формування  м’ясної промисловості  України  мають  такі  суспільно-географічні  фактори: рівень  господарського  освоєння  території,  науково-технічний  прогрес,  потреби  населення  в  продуктах  харчування,  характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для  формування  м’ясної  промисловості України  дуже  велике  значення  мають  природно-географічні  фактори. Під впливом природних  умов формується територіальна структура  м’ясної промисловості України.

Важливою галуззю сільського господарства, яке сприяє розвитку м’ясної промисловості України  є тваринництво, скотарство, а в  гірських районах щей  вівчарство,  що  зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин.

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку аграрно-промислового комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних  потреб м’ясної промисловості України в прісній воді  є  водні  ресурси  поверхневого  стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку..

Важливою умовою створення  розвиненого природно-ресурсного потенціалу м’ясної промисловості є дотримання при його використанні наступних  принципів: єдності використання і  охорони природних ресурсів; комплексності  використання природно-ресурсного потенціалу; оптимальність норм природокористування, дотримання балансу між використанням і відтворенням природних ресурсів; збільшення обороту природних ресурсів, що використовуються; зниження природомісткості готової продукції. Необхідним кроком до реалізації цих принципів є усвідомлення негативних наслідків господарської діяльності підприємств сільського господарства і харчової промисловості відносно природного ресурсного потенціалу, особливо земельних і водних ресурсів, екстенсивного характеру їх використання.

Отже, природні умови  і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку м’ясної  промисловості.

2.2. Історичні  передумови

Харчовий комплекс України  в цілому і м’ясна промисловість  зокрема пройшли довгий і складний шлях історичного розвитку. До 1917р. м’ясо-молочна промисловість тільки почала розвиватись. У 1940р. обсяг виробництва продуктів в УРСР майже в 6 разів перевищив рівень 1913р. Основні потужності створювались у післявоєнний час. Поліпшилась галузева структура харчової промисловості, зокрема зросла питома вага м’ясо-молочної промисловості.

Як відомо після створення  СРСР у країні почалася політика індустріалізації. Це, звичайно відобразилось і на промисловості України. У першій п’ятирічці в харчовій промисловості  виникли нові галузі – маргаринна, сироробна, комбікормова, хлібопекарська. Передбачалося створення чималої кількості нових підприємств, зокрема у цукровій промисловості планом першої п’ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Але х часом виявилося, що сільське господарство не може забезпечувати сировиною такий приріст потужності.

У післявоєнні роки, за роки четвертої п’ятирічки, значно збільшився випуск продукції м’ясної  промисловості. Так, довоєнний рівень по виробництву м’яса у 1950р. був  перевищений на 25%, молока – на 47%.

В 1951 —1960 рр. швидкими темпами  нарощувалось поголів’я худоби і  птиці. Так, великої рогатої худоби стало більше майже на 6 млн. голів (або на 54,8%), свиней — на 9,5 млн. (або  в 2,4 рази), овець і кіз — на 5,8 млн. (або в 2 рази) і т.д.

2.3. Соціально-демографічні передумови (виробник, споживач)

М’ясна промисловість  — одна з найбільших розвинених і типових для центрально українського району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих  містах, центрах адміністративних районів.

Одним з головних чинників, що впливають на формування  і  територіальну організацію м’ясної  промисловості і споживання її  кінцевої продукції є характер розселення, густота сільського населення і  рівень забезпечення трудовими ресурсами.

В Україні показник урбанізації  становить 68%. Найвищий відсоток міського населення в Україні – у  Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) та Харківській (79%) областях. Найнижчий – у Чернівецькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (41–43%). Міське населення більш зосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров’я. Західні реґіони України недостатньо урбанізовані.

Для системи розселення характерні тісні внутрішні зв’язки  між її елементами (поселеннями), що втілюється в інтенсивні міжселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційні тощо.

Потреби населення в  продукції м’ясної промисловості  визначаються  науково  обґрунтованими нормами  споживання  на  душу  населення  і   реальними   можливостями   їх задоволення. Певною  мірою  на  обсяг  і  асортимент  необхідних  продуктів харчування  впливають  природно-географічні  умови,   місцеві   національні особливості і традиції.

РОЗДІЛ 3

СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ І СТРУКТУРА М’ЯСНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ.

До переходу України на нові соціально-економічні відносини тваринницька галузь постійно нарощувала обсяги виробництва в умовах централізованого забезпечення матеріально-технічними ресурсами та збуту продукції. Ситуація кардинально почала змінюватися з початку 90-х років минулого століття За 1990 – 2004 рр. загальний обсяг вирощування та реалізації худоби й птиці в живій масі скоротився відповідно у 2.9 і 2.7 раза. Серед основних причин значного зменшення виробництва продукції тваринництва є погіршення загального економічного стану України і нестабільність на макрорівні, що, у свою чергу, спричинило суттєвий спад споживчого попиту населення. Такі обставини, а також високий рівень інфляції, спонукав сільськогосподарських товаровиробників діяти ситуативно, тобто "виживати". Усі ці фактори загалом і зумовили скрутне виробниче й економічне становище, наслідки якого відчуваються ще досі ¹. (див додаток Б)

Згідно з даними Міністерства аграрної політики України впродовж 1990 – 2004 рр. загальне поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ)  
і свиней скоротилося на 17670.7 тис. голів (у 3.5 раза) і на 12960.8 тис. (у три рази) відповідно. Зниження чисельності є особливо характерним для сільськогосподарських підприємств (ВРХ – у 7.8 раза, свиней – 
у 6.7 раза). У приватному секторі поголів’я ВРХ зросло в 2004 р. порівняно з 1990 р. на 20.4 %, хоча з 2002 р. спостерігалося його поступове зменшення. Водночас відбувалося поступове скорочення поголів’я свиней, однак менше, ніж у суспільному секторі (на 18.5 %).

Розглядаючи реалізацію великої рогатої худоби (ВРХ) і свиней, слід зазначити, що характерним для тваринницької галузі є суттєве скорочення її обсягів. Якщо у 1990 р. сільськогосподарськими підприємствами у живій вазі було реалізовано 2498.5 тис. т ВРХ, у 1991 р. – 932.5 тис. т свиней, то в 2004 р. ці показники дорівнювали 296.6  
і 145.6 тис. т відповідно.

За статистичними даними, з 1990 р. і до 2004 р. включно  
в сільськогосподарських підприємствах набагато знизилися показники середньодобових приростів на вирощуванні, відгодівлі та нагулі (рис. 1). У 2004 р. середньодобовий приріст по ВРХ становив 356 г  
по свинях – 246 г, що значно нижче встановленого мінімального  
рівня. (див додаток В)

Тенденції до скорочення поголів’я й отримання низьких  середньодобових приростів у сільськогосподарських підприємствах були обумовлені погіршенням кормової бази. Низька якість кормів і незбалансованість кормових раціонів призводила до їх значної перевитрати. За даними Міністерства аграрної політики, в 2004 р. середня витрата кормів на виробництво 1 ц приросту ВРХ становила 14.33 кормових одиниць (нормативне значення – 7.5 – 8.0), а на 1 ц приросту свиней – 9.7 (нормативне значення – 4.0) кормових одиниць. У витратах на виробництво тваринницької продукції в 2004 р. корми складали 73.2 % (у т. ч. куповані – 41.9 %), що мало суттєвий вплив на зростання її собівартості (див додаток Г).

 Оскільки стан виробництва  м’яса і м’ясних продуктів  значною мірою залежить від  споживчого попиту населення,  а попит на них порівняно  з іншими продуктами харчування  обумовлений доходами населення, упродовж тривалого часу відбувалося значне скорочення рівня споживання цих продуктів ². Цей фактор не міг не позначитися на обсягах виробництва продукції підприємств м’ясної промисловості (див додаток Д).

Виробництво продукції підприємствами м’ясної промисловості за 2002 – 2004 рр. постійно зростало: у 2002 р. його обсяг (у діючих цінах) склав 3.8, у 2003 – 5.6, а у 2004 – 8.3 млрд грн. Майже не змінилася кількість підприємств (1200 од.), однак їхній економічний стан не можна охарактеризувати як стабільний. Кредиторська заборгованість зросла на 62.5 %. Виробництво м'ясної продукції в 2002 і 2004 рр. було збитковим, а в 2003 р. підприємства галузі отримали 33.1 млн грн чистого прибутку. Нестабільним також був показник рівня рентабельності. Проте, враховуючи, що у 1995 р. цей показник складав 12.1 % ³, а в 2004 р. – лише 0.8 %, можна зробити висновок про його зниження. На сьогодні середня рентабельність виробництва яловичини і свинини становить близько 4 – 5 % ⁴, а питома вага збиткових підприємств – близько 40 %. Більшість наданих аналітичних даних не дозволяє однозначно стверджувати про позитивні чи негативні тенденції у діяльності підприємств. Нестабільність результатів діяльності зумовлюється відсутністю реальних змін виробництва на м’ясопереробних підприємствах.

Тенденції, що мали місце  у м’ясній галузі України, зумовлюють необхідність вдосконалення законодавства  для здійснення виваженої державної  політики щодо стимулювання експорту, регулювання обсягів імпорту, насичення споживчого ринку. Важко перебільшити значення цінових чинників, вплив яких нині далеко не позитивний. Наприклад, імпортна митна вартість 1 т яловичини і свинини на ринку України в листопаді 2004 р. та травні 2005 р. була відповідно у 2.0 –4.2 і 3.4 – 3.8 раза нижче, ніж закупівельна ціна за 1 т живої маси молодняку ВРХ та свиней. Це свідчить про те, що вітчизняні м’ясопереробники були майже неконкурентоспроможними порівняно з іноземними імпортерами навіть в Україні, не кажучи вже про експорт на зовнішні ринки ⁵.

Важливим питанням є  продовження роботи з удосконалення  стандартів на м’ясні продукти. На думку  закордонних експертів, доцільно переглянути чинні українські стандарти і внести до них відповідні зміни для гармонізації з міжнародними ⁶.

. М'ясна промисловість дає також багато видів кормів, м'ясо кров'яне і квіткове борошно, шкіри, технічний жир, щетину, лікувальні та інші препарати. Головними підприємствами м'ясної промисловості стали великі м'ясні комбінати, на яких комплексно переробляється вся тваринницька продукція. Вони обладнані високопродуктивними машинами і застосовують сучасні технології виробництва різних м'ясопродуктів. Сучасний м'ясокомбінат випускає за зміну до 150 т різних м'ясопродуктів від 100 до 150 найменувань. В Україні працює понад 100 м'ясокомбінатів.

За розрахунками, на 1 травня п.р. порівняно з 1 травня 2007р. чисельність  поголів’я великої рогатої худоби скоротилася на 11,1% (у т.ч. корів  – на 7,5%), свиней – на 20%; зросло поголів’я  овець і кіз (на 1,2%) та птиці всіх видів (на 4%). Таблица

На початок травня п.р. населенням утримувалось 68,1% загальної  чисельності великої рогатої худоби (торік – 65,9%), у т.ч. корів – 78,4% (77,7%), свиней – 59,9% (58,9%), овець і кіз – 82,3% (82,6%), птиці всіх видів – 49,6% (53,0%).

Станом на 1 травня п.р. в аграрних підприємствах, що займалися тваринництвом, наявність кормів усіх видів у розрахунку на одну умовну голову великої худоби складала 2,6 ц кормових одиниць, у т.ч. концентрованих – 1,3 ц к.од. (торік – відповідно 3,1 ц та 1,2 ц к.од.). Зниження забезпеченості тварин кормами зафіксовано в 17 регіонах.

У січні–квітні 2008р. в  аграрних підприємствах (крім малих) обсяг вирощування худоби та птиці перевищив аналогічний показник 2007р. на 10,2%, у т.ч. свиней – на 0,3%, птиці всіх видів – на 22,4%, при зменшенні вирощування великої рогатої худоби на 11,7%. Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі зросли на 7,1%, свиней – на 19,5% та становили 406 г та 350 г відповідно.

Зосереджені вони переважно у великих містах і в районах високоінтенсивного тваринництва. Найбільші з них в Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Львові, Запоріжжі, Волині, Чернігові, Черкасах.

РОЗДІЛ 4

Особливості розміщення підприємств галузі

Важливе значення для розвитку скотарства матиме його розміщення і спеціалізація. Так, на Поліссі наявність великої  кількості природних кормових угідь (лук і пасовищ), висока врожайність  зернобобових культур (кормового люпину, кормових бобів, вики, гороху), багаторічних трав дозволяє формувати структуру кормовиробництва і раціональної годівлі тварин, які найбільше відповідають умовам вирощування м'ясного і м'ясо-молочного скотарства. Тому в перспективі зона Полісся повинна стати основною зоною м'ясного скотарства.

Скотарство в зоні Лісостепу  повинно мати м'ясо-молочний і молочний напрям спеціалізації. Такому напряму  відповідають структура і напрям спеціалізації кормовиробництва, висока врожайність зернофуражних, зернобобових і кормових культур, багаторічних трав, наявність значної кількості лук і пасовищ і можливості їх корінного поліпшення. Використання кормів і відходів виробництва дозволяють спеціалізувати скотарство на виробництві молока і яловичини. Застосування висококонцентрованої годівлі тварин, збалансування раціонів за перетравним протеїном і всіма мікроелементами дозволить значно підвищити м'ясну і молочну продуктивність великої рогатої худоби.

В зоні Степу на основі розширення посівної площі зернофуражних  і зернобобових культур та багаторічних трав (люцерни і конюшини), розширення площі зрошувальних пасовищ, використання зрошуваних земель для розвитку кормовиробництва сприятиме збільшенню поголів'я великої рогатої худоби

2.1 Територіальна  організація м’ясомолочної промисловості  України

М’ясопродуктовий комплекс – це система спеціалізованих галузей, пов’язаних з кормо виробництвом, виробництвом м’яса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі.

Основою формування м’ясопродуктового комплексу України є м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство.

Скотарство в усіх природно –  кліматичних зонах України є  провідною галуззю, але залежно  від природноекономічних умов характеризується певними територіальними відмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається м’ясне і м’ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м’ясне і м’ясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст, - молочно-м’ясне.

В Україні основною зоною вівчарство є степові області, де зосереджено близько 2/3 всього поголів’я овець і виробництва вовни. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських та гірських – м’ясо вовняну.

Найбільші м’ясокомбінати розміщені  в Києві, Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Полтаві. Ковбасне виробництво переважає в Києві, Одесі, Донецьку.

РОЗДІЛ 5

ПРОДУКЦІЯ М’ЯНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ У ВНУТРІШНІЙ І  ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ

Стосовно ролі вітчизняної м’ясопереробної промисловості у зовнішній торгівлі, важливе значення має аналіз експортно-імпортних операцій Упродовж 1995 – 2004 рр. спостерігалися значні коливання обсягу експорту м’яса та м’ясних виробів. За інформацією Державного комітету статистики України, питома вага експорту м'яса і субпродуктів у загальному обсязі експорту України знизилася з 1.33 % в 2000 р. до 0.54 % у 2004 р. Основним ринком збуту української м’ясної продукції була Росія. Більшість експортованої продукції в січні-листопаді 2004 р. становили такі види м’яса і м’ясопродуктів: яловичина морожена – 78.1 %, свинина свіжа, охолоджена або морожена – 7.6 %, м’ясні консерви – 12.9 % і ковбасні вироби – 1.1 % ⁷ .

Скорочення в 1.9 раза обсягу експорту сирого м’яса у 2004 р. порівняно з 2003 р. відбулося внаслідок відміни повернення компаніям податку на додану вартість у І кварталі 2004 р., (див додаток Є) невизначеності у виплаті дотацій сільськогосподарським товаровиробникам, ускладнення процедури здійснення експорту м’яса. Інший важіль – ліцензування – призводив до тимчасового призупинення експорту цих товарів і збільшення реалізації продукції на внутрішньому ринку. Це сприяло лише частковому насиченню внутрішнього ринку м’ясом, проте не вирішувало самої проблеми. Причиною дефіциту був не експорт, а скорочення виробництва м’яса і збільшення обсягів його споживання як переробними підприємствами, так і населенням ⁸.

Ситуація  з імпортом м'яса склалася по-іншому. Більшість імпортної продукції надходила із країн, які є найбільшими виробниками і експортерами м’яса у світі: США, Бразилії, країн Європейського Союзу та Китаю ⁹.

На відміну від експорту, обсяг імпорту м’яса і м’ясопродуктів в Україні характеризується стійкою  тенденцією до зростання. У 2004 р. порівняно з 1995 р. він зріс на 347 тис. т або в 19.3 раза. За даними Державного комітету статистики України, питома вага імпорту м'яса і субпродуктів у загальному імпорті України також збільшувалася: у 2000 р. вона становила 0.16 %, а у 2004 р. – 0.55 %. Слід зауважити, що високі темпи зростання імпорту продуктів цієї харчової групи призвели до негативного зовнішньоторговельного балансу м’яса і м’ясопродуктів у 2004 р. (–256 тис. т). Порівняно з 2003 р. у 2004 р. відбулося зростання імпорту: яловичини – у 7.3 раза, свинини – 4.7, субпродуктів – 3.7.

Найбільшу питому вагу за обсягом імпорту серед усіх видів  м’яса у 2004 р. займав імпорт м’яса птиці. Причиною збільшення імпорту було скорочення внутрішнього виробництва при зростанні попиту з боку переробних підприємств. Більшість імпорту надходила через вільні економічні зони для подальшої переробки або за давальницькими схемами ¹⁰.

Як наслідок, питома вага імпорту в загальному обсязі споживання м'яса та м'ясних продуктів в Україні мала тенденцію до стабільного збільшення. Якщо в 1995 р. вона становила лише 0.9 %, то в 2004 р. досягла 19.9 %. Згідно з міжнародними критеріями, країна втрачає свою продовольчу незалежність, якщо до неї надходить більше 25 – 30 % харчових продуктів ¹¹. За розрахунковими даними Україна, особливо у 2004 р., знаходилася майже на межі критичної залежності від іноземних виробників м’яса і м'ясних продуктів.

РОЗДІЛ 6

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ В УКРАЇНІ

Тенденції до скорочення поголів’я й отримання низьких  середньодобових приростів у сільськогосподарських підприємствах були обумовлені погіршенням кормової бази. Низька якість кормів і незбалансованість кормових раціонів призводила до їх значної перевитрати. За даними Міністерства аграрної політики, в 2004 р. середня витрата кормів на виробництво 1 ц приросту ВРХ становила 14.33 кормових одиниць (нормативне значення – 7.5 – 8.0), а на 1 ц приросту свиней – 9.7 (нормативне значення – 4.0) кормових одиниць. У витратах на виробництво тваринницької продукції в 2004 р. корми складали 73.2 % (у т. ч. куповані – 41.9 %), що мало суттєвий вплив на зростання її собівартості

Низький рівень продуктивності тварин, високі затрати на матеріально-технічні ресурси (особливо на корми і паливо), високі витрати людської праці, критичний  рівень зносу основних засобів у цілому зумовили постійне зростання 1 ц собівартості живої маси тварин. Ціни реалізації на тваринницьку продукцію також мали тенденцію до збільшення, проте їхній темп був нижчий за темп зростання собівартості 1 ц м’яса в живій вазі. Низькі ціни реалізації (порівняно із собівартістю виробництва продукції) призвели до постійної збитковості у виробництві м’ясної продукції. Для порівняння: у 1990 р. рівень рентабельності виробництва м’яса ВРХ і м’яса свиней складав 20.6 % і 20.7 % відповідно.

Державні органи намагаються покращити ситуацію шляхом фінансової підтримки тваринництва через систему дотацій. Дотації на тваринницьку продукцію в 2005 р. регламентуються Законами України "Про державну підтримку сільського господарства України", "Про Державний бюджет України на 2005 р." і Постановою Кабінету Міністрів України "Питання використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу".