Міжнародні інвестиції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Проблема інвестиційного забезпечення є однією з найскладніших для  України. Її вирішення в умовах дефіциту власних фінансових ресурсів неможливе  без залучення іноземного капіталу.

 Як свідчить вітчизняний досвід, державних коштів та коштів вітчизняних підприємців бракує для подальшого швидкого та ефективного економічного розвитку нашої держави. Тому необхідним є залучення іноземних коштів, тобто іноземних інвестицій, які мають певні переваги перед вітчизняними інвестиціями та державним фінансуванням. Вони полягають у тому, що, по-перше, іноземні інвестиції – це додатковий капітал, залучений у країну для виробництва товарів і послуг, реалізації певних програм, а, по-друге – це надходження в державу нових технологій та застосування нових методів управління, які позитивно впливають на національну конкурентоспроможність.

  Дослідження проблеми інвестування економіки завжди було у центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання загалом. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - та макрорівні. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень. Саме тому питання стану інвестування та його впливу на підвищення конкурентоспроможності української економіки є актуальним.

Метою даної курсової роботи є аналіз динаміки обсягів на напрямків іноземних інвестицій в Україну, визначення існуючих проблем іноземного інвестування та пошук можливих шляхів їх вирішення, а також дослідження впливу іноземного інвестування на конкурентоспроможність національної економіки. Для досягнення даної мети поставлені такі завдання:

• розкрити сутність поняття іноземних інвестицій;
• визначити роль іноземних інвестицій в розвитку держави ;
• проаналізувати вплив іноземного інвестування на національну конкурентоспроможність;
• оцінити рівень національної конкурентоспроможності на сучасному етапі розвитку національної економіки;
• дати оцінку інвестиційному клімату в Україні ;
• розкрити проблемні аспекти інвестиційної діяльності в Україні;
• визначити напрямки залучення іноземних інвестицій з метою посилення національної конкурентоспроможності.

Обє’ктом дослідження є національна конкурентоспроможність України.

Предметом дослідження є інвестиційна політика України як елемент стратегії конкурентоспроможності держави.

Методологічну основу наукового пошуку склали наступні методи: математичної статистики – при аналізі динаміки обсягів та структури іноземного інвестування; аналізу – для визначення існуючих проблем процесу іноземного інвестування в країну, вияснення позитивних і негативних факторів впливу іноземного інвестування на національну економіку та конкурентоспроможність країни; наукового узагальнення та систематизації – при визначенні та угрупуванні факторів, які впливають на обсяги іноземних інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

1. Місце і роль іноземних  інвестицій  у розвитку економіки

1. Сутність іноземних інвестицій

 

Згідно  із Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. [5].

Термін "інвестиції" прийшов в українську економіку  в період її переходу від командно-адміністративних до ринкових відносин, тобто наприкінці 80-х років ХХ ст. З кожним роком інвестиціям у нашій країні приділяється дедалі більше уваги, але досі науковці не дійшли згоди у визначенні терміна "інвестиції".

 Інвестиції класифікують  за певними ознаками. На жаль, науковці приділяють увагу класифікації загалом, але ніхто не наводить чіткої узагальненої класифікації саме іноземних інвестицій. Більшість з них іноземні інвестиції поділяють лише на прямі та портфельні. Під прямими інвестиціями в Україну розуміють вкладення капіталу, які забезпечують контроль інвестора над українськими підприємствами, під портфельними – вкладення капіталу в акції вітчизняних підприємств, у цінні папери міжнародних кредитних організацій та державні цінні папери. Різниця між прямими та портфельними інвестиціями полягає в тому, що прямі інвестиції мають виробниче призначення, характеризуються своєю довго терміновістю і здатністю забезпечити інвестору контроль над підприємством, а портфельні пов'язані з метою лише отримати прибуток від інвестицій у формі відсотків, дивідендів тощо.

Матеріальною основою процесу  глобалізації підприємницької діяльності стає міжнародний рух прямих іноземних  інвестицій (ПІІ) як складової міжнародного руху капіталу.

Аналіз визначень прямих іноземних інвестицій, пропонованих сучасною економічною думкою, ілюструє кілька дещо відмінних підходів. Але всі вони окреслюють ту саму сутність феномену ПІІ. Основне визначення прямих іноземних інвестицій сформулювали експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ) у 1977 р. та Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 1983 р.: "інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними рисами є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довготермінових міжфірмових позик". [8; с. 7-8].

 Неважко помітити, що таке  визначення акцентує на кінцевій  меті здійснення прямих інвестицій  і формулює мету як виробництво  товарів (надання послуг) та їх  переміщення між країнами. У цьому  визначенні за критерій береться  той факт, що ПІІ за своєю природою передбачають здійснення підприємницької діяльності.

З іншого боку, для здійснення підприємницької  діяльності інвестору необхідним є контроль над підприємством. Тому найбільшого поширення набув підхід до визначення ПІІ, який ставить за критерій наявність контролю інвестора над підприємством. Прикладом цього підходу є такі визначення.

Дж. Даннінг пропонує таке визначення: "Прямі іноземні інвестиції здійснюються поза межами країни базування, але всередині компанії-інвестора. Контроль за ресурсами, що переводяться, залишається в інвестора. Вони складаються з набору активів та проміжних продуктів, таких, як капітал, технологія, вміння та знання у галузі управління, доступ до ринків та підприємливість як така". [2; с. 11].

Характерним в цьому визначенні є акцент на тому, що контроль над  ресурсами залишається в інвестора.

В Організації промислового розвитку ООН використовується таке визначення: "ПЗІ (ПІІ) є чистим притоком інвестицій з метою придбання довготермінового впливу на управління підприємством (10 % від акцій або паїв з правом голосу або кількох голосів), яке знаходиться у країні, відмінній від держави-інвестора. Вони становлять суму інвестицій в акції, реінвестицію прибутків, інші довготермінові та деякі короткотермінові капітальні потоки". [8; c. 17].

Прямі іноземні інвестиції – це матеріальний й нематеріальний капітали, які вкладають держава, компанія чи підприємець в інші підприємства за кордоном для отримання підприємницького прибутку, за умови довготермінового економічного інтересу та наявності права брати участь в управлінських рішеннях.

За визначенням Міжнародного валютного  фонду, іноземні інвестицій є прямими  в тому випадку, коли іноземний власник  володіє не менше ніж 25 % статутного капіталу акціонерного товариства. Держкомстат  України зараховує до прямих іноземних  інвестицій ті, що дають інвестору  право на участь в управлінні підприємством  і мають обсяг не менше ніж 10 % у власному капіталі підприємства, враховуючи внески до статутних фондів спільних підприємств. Відповідно до класифікації ЮНКТАД, до прямих іноземних інвестицій належить придбання іноземним інвестором пакета акцій підприємства, у яке  він вкладає свій капітал, у розмірі  не менше ніж 10-20 % від сумарної вартості оголошеного акціонерного капіталу. У практиці більшості країн десятивідсоткова (і вища) акціонерна участь у статутному капіталі іноземної компанії кваліфікується як прямі іноземні інвестиції. У  США цей поріг становить 10 %, у  країнах Європейської співдружності  – 20-25 %, а в Канаді, Австралії і  Новій Зеландії – 50 %. Через ці розходження  міжнародна статистика щодо прямих іноземних  вкладень не завжди відображає їх реальний стан. В українському законодавстві визначення іноземних інвесторів дає Закон України "Про режим іноземного інвестування". Кількісний критерій у визначенні прямих іноземних інвестицій у Законі запозичений із господарсько-правової практики розвинених країн. Подібне визначення (10 % від статутного капіталу) цілком відповідає економічній дійсності індустріальних держав з добре розвиненим фондовим ринком і великою розпорошеністю акціонерного капіталу. Відповідно до західних стандартів розподілу акціонерного капіталу в публічних акціонерних товариствах десятивідсотковий пакет акцій здебільшого є або контрольним, або близьким до нього, що дає його власнику реальні можливості впливу на процес прийняття рішень у рамках такого товариства.

 В українських умовах  за недостатньо розвиненого фондового ринку, відсутності прозорості підприємств і високої концентрації капіталу переважно пакет, що становить 10 %, не є контрольним чи тим, що має істотний вплив на прийняття рішень. Так, відповідно до Закону України "Про господарські товариства", реальною можливістю одержати контроль над підприємством (чи право блокувати певні рішення) мають тільки ті інвестори, що володіють більше ніж 25 % акцій. Тому, на нашу думку, доцільно ввести більш гнучкі кількісні критерії. Так, до прямих варто зараховувати тих інвесторів, акції яких у загальному обсязі становлять не менше ніж 25 % (за винятком випадків, коли частки всіх інших конкурентних груп інвесторів становлять не менше ніж 10 % голосів), якщо підприємство має організаційно-правову форму товариства з обмеженою відповідальністю, закритого акціонерного товариства, відкритого акціонерного товариства (з капіталізацією менше як 100 млн. дол.) і не менше ніж 10 % у всіх інших випадках. Що стосується великих українських компаній (з капіталізацією більше як 100 млн. дол.), то вже сьогодні більшість пакетів на суму більшу за 10 млн. дол. перебувають у власності інвесторів, які планують вкладення в реальне виробництво.

 

 

 

 

 

 

2.  Роль іноземних інвестицій в розвитку держави

 Інвестиції відіграють центральну  роль в економічному процесі, визначаючи загальний рівень зростання економіки. Їх залучення може справляти прямий та непрямий вплив як на розвиток івестиційно-привабливих галузей, так i на макроекономічні показники країни-рецепієнта в цілому. Прямі іноземні інвестиції підвищують фінансові можливості, удосконалюють систему управління, сприяють передачі нових технологій та розширенню технічних можливостей підприємств приймаючої країни. Вирішуючи проблему працевлаштування населення та підвищуючи кваліфікацію робочої сили, транснаціональні корпорації сприяють також збільшенню продуктивності та прибутковості економіки.

 Іноземні інвестиції виступають  вагомим джерелом фінансування економічного розвитку. Для країн, що розвиваються, іноземне інвестування виступає альтернативою позик фінансових pecypciв у міжнародних інституцій. I хоча дана форма зазвичай є дорожчою за кредитування, основною її перевагою є отримання разом iз коштами таких додаткових переваг, як технології, управлінських ноу-хау та інше.

Прямі іноземні інвестиції впливають також на зайнятість населення. Зростання прямого іноземного інвестування протягом останніх років  призвело до підвищення зайнятості у  зарубіжних філіалах ТНК. Так протягом 2006 року близько 73 мільйонів осіб було працевлаштовано у філіалах транснаціональних корпорацій. [1; c. 73]

Вплив прямого іноземного інвестування поширюється також на розвиток експортних галузей приймаючої країни i полягає у створенні на її території необхідної та адекватної сучасним вимогам інфраструктури.

        На сьогодні  вже добре відомі позитивні  наслідки прямого інвестування  як для країн-донорів, так і  для країн-реципієнтів. Це і  відновлення на основі "Плану  Маршалла" економіки ФРН, здійснення  технологічного прориву Тайванем  та Південною Кореєю, пожвавлення  умов економічного зростання  постсоціалістичних країн Центральної  та Східної Європи. Проте можливі ситуації, коли очікувані наслідки залучення прямих іноземних інвестицій не відбуваються. Тому не можна оминати увагою тих потенційних загроз, які можуть нести для певної території чи держави загалом ПІІ.

Світова практика засвідчує, що ПІІ мають низку істотних переваг перед іншими формами економічного співробітництва, особливо для країн з пе-рехідною економікою, а саме:

• на відміну від іноземних позик і кредитів ПІІ не стають тягарем зовнішнього боргу, а сприяють його погашенню;
• імпорт прямих підприємницьких капіталів збільшує в країні виробничі потужності;
• вони є джерелом нових технологій та передових методів управління і маркетингу, сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;
• сприяють здійсненню більш ефективної приватизації і реструктуризації економіки, створюють додаткові робочі місця, при цьому збільшуючи реальні доходи працівників;
• у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;
• імпорт прямих інвестицій стимулює конкуренцію і пов'язані з нею позитивні явища (зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва). [9; c. 27-29].

    Проте, необхідно також назвати можливі недоліки ПІІ з погляду на економіку країни-об'єкта інвестування: усунення з ринку вітчизняних виробників і постачальників; зниження загального рівня добробуту населення та трансферт прибутків на користь іноземного інвестора, що зумовлено надмірними державними пільгами на користь інвестора (наприклад, надання права на безкоштовне використання інфраструктурних сфер, надання пільгових кредитів); сувора експлуатація місцевих сировинних ресурсів; збільшення залежності країни від іноземного капіталу; модифікація структури економіки та їх пристосування до інтересів інвестора; погіршення платіжного балансу; деформація культури підприємництва.

   Іншим проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість,  є питання рівня екологічної  безпеки іноземних інвестиційних проектів. Наприклад, в Україні вже стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров'ю громадян. Проте, на основі досвіду багатьох держав світу доведено, що ПІІ є не лише засобом отримання доступу до зовнішніх джерел фінансування чи сучасних технологій або передового менеджменту, але й виступають чинником сталого економічного зростання країни, засобом забезпечення її конкурентоспроможності на світовому ринку. [8; c. 14].

 Досвід свідчить, однак, що  переваги ПІІ набагато переважають їх недоліки. Усвідомлюючи певні витрати у разі залучення ПІІ, більшість країн-реципієнтів все-таки дійшла висновку про домінування їхнього позитивного ефекту в прискоренні економічної динаміки.

 Підсумовуючи викладене  вище, можна зробити висновок, що  для України, як країни, що переживає системну трансформацію, стратегічною метою зовнішньоекономічної політики має стати максимальне використання позитивних ефектів від залучення прямого іноземного капіталу.

 

1.3. Вплив іноземних інвестицій  на національну конкуренто спроможність

 

 На формування конкурентних  переваг приймаючих країн безпосередній  вплив здійснюють прямі іноземні інвестиції, про необхідність залучення яких говорять науковці і керівники різних рівнів. Разом з тим, необхідно враховувати, що ПІІ можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на конкурентні переваги приймаючих країн.

До позитивних наслідків  впливу ПІІ на конкурентоспроможність країни можна віднести такі:

• надання додаткових можливостей і ресурсів (капіталу, виробничих управлінських технологій, доступу до ринків);
• розвиток підприємництва, управлінського стилю, виробничої культури та більш динамічної конкурентної практики;
• підвищення ефективності розміщення ресурсів, рівня внутрішніх можливостей підприємства та продуктивності місцевих підприємств;
• зростання ВВП в результаті вищезазначених факторів і як наслідок – забезпечення податкових надходжень до бюджету;
• поліпшення платіжного балансу в результаті імпортозаміщення, зростання експорту та обсягу прямих іноземних інвестицій.

До можливих негативних наслідків впливу ПІІ на конкурентоспроможність країни можна віднести такі:

• недостатність ресурсів або невідповідність ресурсів, що надаються, та наявних активів;
• неспроможність іноземного менеджменту, виробничої практики адаптуватись до місцевої бізнес-культури або змінити її, що може призвести до неприйнятного рівня ринкової концентрації через анти конкурентну практику;
• обмеження підвищення рівня місцевих ресурсів і можливостей внаслідок спеціалізації лише на діяльності з низькою доданою вартістю та імпортування основної частки компонентів з високою доданою вартістю;
• дезінтеграція місцевих економічних зв’язків внаслідок переорієнтації деяких її ланок на іноземних постачальників або споживачів;
• обмеження зростання ВВП внаслідок негативного впливу на ресурси, підприємництво та ефективність розміщення ресурсів;
• ухилення від сплати податків шляхом, наприклад, трансфертного ціноутворення та ін.;
• погіршення платіжного балансу як результат обмеження експорту, сприяння імпорту.

При цьому найбільшим позитивним наслідком залучення прямих іноземних  інвестицій в країну є створення динамічних порівняльних переваг. У короткостроковому плані це означає підвищення рівня технологічної складності експорту, у довгостроковому – створення передумов забезпечення підвищення технологічного рівня певних видів діяльності у відповідності до змін світового попиту на технології внаслідок більш ефективного використання місцевих факторів – праці, ресурсів і т.і.

Якщо розглядати конкурентоспроможність ширше, ніж експортну конкурентоспроможність, необхідно зазначити, що конкурентоспроможність пов’язана також з такими ключовими здатностями країни:

• здатністю продавати;
• здатністю залучати;
• здатністю пристосовуватись;
• здатністю заробляти.

 Важливість забезпечення  міжнародної конкурентоспроможності  країни обумовлюється також тим, що позитивний і статистично відчутний вплив припливу іноземних інвестицій на динаміку економічних показників знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку країни. При цьому значення залучення ІПП для розвитку конкурентоспроможності економіки України визначається тим, що найбільш відчутно вплив ІПП неефективне засвоєння місцевих ресурсів відчувається у відносно розвинутих країнах - країнах з перехідною економікою. Серед джерел зовнішнього фінансування української економіки надійність прямих іноземний інвестицій є найвищою. [7; c. 39-41].

 Розробка активної стратегії міжнародної конкурентоспроможності має починатись із зовнішнього аналізу, аналізу факторів макро- і мікросередовища, які знаходяться поза сферою контролю і впливу підприємства і можуть вплинути на результату його діяльності на міжнародних ринках.

 

 

 

2.Сучасні тенденції іноземних  інвестицій в Україні.

2.1.Оцінка рівня національної  конкурентоспроможності

Становлення постіндустріальної економічної системи  пов'язане із збільшенням обсягів  національного людського капіталу, інформаційних технологій та інноваційного  розвитку. Однак, вплив світової фінансової кризи негативно позначився на рівні  конкурентоспроможності вітчизняної  економіки і людського капіталу зокрема. Скорочення обсягів міжнародної  торгівлі та інвестицій призвело до зменшення  попиту на експортну продукцію та спричинило девальвацію національної валюти, послаблення стабільності фінансової системи, скорочення масштабів виробництва  і споживчого попиту. Всі ці чинники  негативно впливають на конкурентоспроможність національної економіки, яка визначає її продуктивність, а отже рівень добробуту, норму прибутку та інвестицій [6, с. 7-8] і як наслідок на обсяги інвестування людського капіталу, оскільки рівень його розвитку і нагромадження залежить від економічного становища держави, високий дохід забезпечує додаткові вкладення в освіту та покращення фізіологічного стану, що в свою чергу приводить до ефективнішої реалізації людського капіталу в економічні діяльності, а отже, до зростання економіки та підвищення рівня зайнятості.

Таким чином, для виходу з економічної кризи, покращення добробуту громадян, та збільшення інвестицій в людський капітал, необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. За даними "Звіту про  глобальну конкурентоспроможність 2010-2011" (Global Competitiveness Report), опублікованого Всесвітнім економічним форумом, оцінка рейтингу конкурентоспроможності економіки  України серед 139 країн знизилась  на 7 позицій порівняно із попереднім роком. Країна посіла 89 місце у глобальному  рейтингу з індексом 3,9, який нижче  середньосвітового 4,18, що в першу  чергу викликано негативними  наслідками світової фінансової кризи та погіршенням позицій за 9 з 12 складових індексу [10, с. 334].

 Україну  випередили Естонія (4,61), Чехія  (4,57), Польща (4,51), Литва (4,38), Російська  Федерація (4,24). Очолює рейтинг  Швейцарія (5,63), головною перевагою  якої є висока здатність до  інновацій та висока бізнесова  культура. Другу позицію зайняла  Швеція (5,56), найбільшою перевагою  якої є ефективні та прозорі  суспільні інститути [10].США продовжують  своє падіння, опинившись на 4-му  місці через проблеми, які спостерігаються  вже два роки внаслідок зростання  макроекономічних дисбалансів, пов’язаних  зі значним рівнем бюджетного  дефіциту (Див. додаток А)

Ситуація  з інституційним розвитком була найгіршою. За цим показником Україна  опинилась майже наприкінці рейтингу 134 із 139. Другим найгіршим результатом  серед 12 складових ІГК є погіршення макроекономічної ситуації аж на 26 позицій  порівняно із 2009 р. При цьому значний негативний внесок спричинило погіршення ситуації у сфері державних фінансів (дефіцит бюджету – 134 місце або погіршення на 66 позицій та державний борг – 52 місце або погіршення на 25 позицій) та рівень національних заощаджень (96 місце або погіршення на 24 позиції). Традиційно низьку оцінку отримала ситуація з інфляцією в Україні (134 місце) [10, с. 335]

Подальше  зниження рівня конкурентоспроможності вітчизняної економіки носить загрозливий  характер та вимагає покращення соціально-економічної  ситуації, збільшення вартості людського  капіталу. В іншому випадку зростання  безробіття призведе до загострення  гуманітарного розвитку, зростання  бідності, невідповідності систем освіти та соціального захисту поточній ситуації. Отже, для виходу з кризи  необхідно задіяти інструменти  стабілізації фінансової системи, сприяння підвищенню споживчого попиту на основі зростання зайнятості та збільшення сукупного доходу, інвестицій в людський капітал. Людський капітал втілений в досягненнях науки, освіти, медицини, інформаційних технологій, знаннях, професійному досвіді, збільшує економічні ефекти за рахунок реалізації інформаційної та інтелектуальної складових, виступає складовою інноваційного та соціального розвитку держави, є передумовою формування інформаційної економіки та економіки знань. В сучасних умовах нерівності серед країн у забезпеченості природними та фінансовими ресурсами на перший план виходить глобалізація та інтеграція людського капіталу. О. А. Шевчук розуміє під глобалізацією людського капіталу його зростаючу роль в масштабах світового ринку, водночас інтеграція – це пристосування окремої країни до міжнародних стандартів розвитку людського капіталу [24,c.38]а показником, що відображає особливості його формування та розвитку вважається Індекс людського розвитку (ІЛР), який є узагальненим показником, що складається із трьох основних індексів, що відображають рівень розвитку людського потенціалу: рівень очікуваної тривалості життя при народженні, відображає стан здоров’я та умови проживання населення; рівень освіченості вимірюється за допомогою рівня освіченості дорослого населення і сукупної кількості учнів у системі початкової, середньої, професійної і вищої освіти; рівень життя, який визначається обсягом ВВП на душу населення, відображає рівень добробуту населення.

За даними звіту ООН з людського розвитку за 2010 р. "Справжнє багатство народів: шляхи до людського розвитку", у якому досліджуються досягнення у галузі охорони здоров`я, освіти та доходів починаючи з 1970 року, охоплюючи 135 країн, у яких існують порівняльні дані, що становить 95% населення світу та опубліковано новий рейтинг Індексу людського розвитку для 169-ти країн [3].

Трьома новими показниками, що не входили до визначення ІЛР раніше, які відображають нерівність розвитку як в середині країн так і між ними, нерівність прав та можливостей жінок і чоловіків, а також розповсюдженість крайньої багатовимірної бідності в країнах є:

- ІЛР, скоригований на нерівність – розглядається через призму нерівності розвитку з урахуванням відмінностей у доходах, сфері охорони здоров’я та освіті;

- Індекс гендерної рівності – новий показник вимірювання гендерної нерівності, який бере до уваги рівень материнської смертності та присутність жінок у парламенті;

- Багатовимірний індекс бідності (БІБ) – багатовимірний показник бідності, який оцінює бідність, не лише з огляду на рівень прибутків, а й враховує численні фактори на рівні домашніх господарств – від основних життєвих стандартів до доступу до шкільної освіти, чистої води і медичної допомоги. Більше 1,7 млрд. людей – третина населення у 104 країнах, для яких обрахований БІБ – живуть у багатовимірній бідності, це більше ніж 1,3 млрд., що живуть на менше ніж $ 1,25 долар на день [28].

Рейтинг за ІЛК очолюють такі країни як Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки, Ірландія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція та Німеччина (Див. додаток Б)

З додатку  ми бачимо, що для України ІЛР у 2010 році становив 0,71, що вказує на відношення до категорії високо розвинутих країн і 69 місце з 169 держав. Водночас, за період з 1990 до 2010 рр. очікувана тривалість життя при народженні в Україні зменшилася приблизно на 1 рік, середня тривалість навчання зросла більш ніж на 2 роки, очікувана тривалість навчання збільшилася більш ніж на 2 роки. ВНД на душу населення в Україні за цей період зменшився на 27 % [28].

Низька  якість життя, соціального забезпечення, недостатнього фінансування системи  освіти та охорони здоров’я призводить до депопуляції населення та значних  втрат людського капіталу в результаті погіршення його якісних характеристик  і зростання трудової еміграції. Як наслідок, відбувається знецінення людського потенціалу, неможливість його перетворення на капітал, скорочення продуктивності праці. Водночас значення ІЛР України за 2010 р.  скоригованого на нерівність становить 0,652 або нижче на 8 % порівняно із звичайним ІЛР. У "сусідів" України за ІЛР, Казахстану та Російської Федерації, втрата через нерівність становить відповідно 14 і 12 % [28].

Відповідно до оцінки індексу гендерної  нерівності (ІГН) в Україні жінки  мають 8 % місць у парламенті, 92 % дорослих жінок мають середню або вищу освіту (порівняно з 96 % чоловіків). Частка участі жінок у ринку праці  становить 62 %, тоді як аналогічний показник у чоловіків – 73 %. У результаті значення ІГН для України становить 0,463, що ставить її за даними за 2008 рік  на 44 місце серед 138 країн. До гендерно-рівноправних країн належать Нідерланди з найкращим  показником 0,174, Данія – 0,209, Швеція – 0,212, Швейцарія – 0,228( звіт) [3, c. 156].