Міжнародна конкурентоспроможність

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Теоретико-методичні  підходи до визначення міжнародної  конкурентоспроможності. 5

1.1. Зміст  та фактори міжнародної конкурентоспроможності. 5

1.2. Методи  оцінювання міжнародної конкурентоспроможності 10

Розділ 2. Оцінка ролі інноваційних та соціальних факторів конкурентоспроможності вітчизняної  економіки 19

2.1. Оцінка  рівня та основ конкурентоспроможності  економіки України 19

2.2. Можливості  розвитку інноваційних конкурентних  переваг України 25

2.3. Взаємозв’язок  міжнародної конкурентоспроможності  країни та її соціального розвитку 32

Висновки 38

Список використаних джерел 40

Вступ

Актуальність  теми. Світова економіка на сучасному етапі переживає процеси фундаментальної трансформації, які знаходять свій прояв, з одного боку, у поглибленні інтернаціоналізації виробництва та обміну, соціалізації економіки, зростанні взаємозалежності країн та їхній регіональній інтеграції, формуванні глобальної регуляторної системи, утвердженні міжнародних універсальних стандартів життя, а, з другого, – у посиленні асиметрії глобального розвитку, загостренні суперечностей між державами за монопольне володіння економічними ресурсами та конкурентної боротьби на міжнародних ринках. Це обумовлено як існуючою нерівномірністю нагромадження капіталу в різних точках світового господарства, так і формуванням якісно нових конкурентних умов діяльності суб’єктів господарювання на інтернаціональному рівні та зміною ієрархії факторів міжнародної конкурентоспроможності національних економік. Як свідчить досвід високорозвинутих країн світу, упродовж другої половини ХХ ст. традиційні джерела їхньої національної могутності – розмір території країни, її природні ресурси, чисельність населення, військовий потенціал, рівень економічного розвитку та геостратегічні переваги – поступово втрачали свою «виключність» у забезпеченнівисокого конкурентного статусу національнихекономік, натомість на перший план висувалисятакіфактори, як наявність потужного інноваційногопотенціалу держав, швидкістьопанування ними науково–технологічноюмоделлюекономічногорозвитку, а такожякістьлюдського ресурсу та умовийоговідтворення.

Об’єктомдослідження є процесиформуванняконкурентнихперевагінноваційного та соціального розвитку в умовахглобалізації.

Предметом дослідження є умови та чинникирозвиткуінноваційного та соціального розвитку на міжнароднуконкурентоспроможністькраїн.

Метою курсової є комплексний аналіз на базі інноваційного та соціального розвитку у формуванні високого конкурентного статусу в умовах глобалізації.

Завдання:

• Оцінкарівня та основ конкурентоспроможностіекономікиУкраїни
• дослідити тенденції розвитку інноваційнихконкурентнихперевагУкраїни
• дослідити зв’язокміжнародноїконкурентоспроможностікраїни та їїсоціальногорозвитку
• проаналізувати методиоцінюванняміжнародноїконкурентоспроможності

Розділ 1. Теоретико-методичні підходи до визначення міжнародної конкурентоспроможності.

1.1. Зміст та фактори міжнародної  конкурентоспроможності.

В сучасній світовій економічній  системі відкритих ринків питання міжнародної конкурентоспроможності набуло неабиякого значення. Причиною цього є те, що наявність або відсутність такої властивості є визначальною не тільки щодо ринку, а й загалом щодо існування як окремих товаровиробників так і цілих галузей економіки певних країн. Тому забезпечення міжнародної конкурентоспроможності продукції є найголовнішим фактором успішного функціонування суб’єктів ринку в сучасних умовах.

Загалом проблемам наукової розробки теорії конкурентоспроможності присвячено достатньо уваги в  роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених як М. Портера, І. Багрової, М. Гельвановського, Р. Зав’ялова, Р. Фатхутдінова, Ю. Козака, І. Сіваченка, І. В. Осипова, Б. Буркинського, Богомолова, Є. Хохло-ва, Н. Комкова, А. Лазарєва, І. Ліфіца та ін.

Зважаючи на значний внесок зазначених вчених в розвиток теорії конкурентоспроможності, рівень теоретичної  розробки питання міжнародної конкурентоспроможності продукції в економічній науці, на наш погляд, є недосконалим для  забезпечення адекватного відображення його сутності в сучасних умовах.

Виходячи з того, що поняття  міжнародна конкурентоспроможність продукції  є похідним, то відповідно до цього  воно вбирає у себе всі особливості  та фактори, що впливають на поняття  конкурентоспроможність, а також безпосередньо відображає їх складність і багатоаспектність. Однак, воно володіє також особливостями та факторами, які властиві лише йому.

Загалом в сучасній науковій економічній літературі визначення поняття саме міжнародної конкурентоспроможності продукції зустрічається досить рідко. Автори, які займаються проблематикою  теорії конкурентоспроможності зазвичай, обмежуються лише зазначенням того, що при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності конкурентоспроможність вітчизняної продукції переноситься на зовнішній ринок, якщо вона володіє такими конкурентними перевагами щодо ціни та якості, які достатні для ведення конкурентної боротьби на зовнішньому ринку. Однак такої характеристики міжнародної конкурентоспроможності вкрай недостатньо для проведення глибинного аналізу, так як тут навіть не зазначається, що товар володіє міжнародною конкурентоспроможністю тільки коли він може бути реалізованим на зовнішньому ринку більш прибутково ніж на внутрішньому, тобто обов’язковим є врахування також управлінського підходу конкурентоспроможності.

Традиційним визначенням  міжнародної конкурентоспроможності є визначення в роботі І. Багрової, де вона зазначає, що міжнародна конкурентоспроможність продукції - це сукупність вартісних і якісних властивостей продукції, які забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів на певному сегменті зовнішнього ринку [1, с. 278]. Недоліком цього визначення залишається відсутність відображення здатності товару бути реалізованим на зовнішньому ринку з більш високим прибутком для підприємства, тобто надається тлумачення міжнародної конкурентоспроможності продукції у маркетинговому розумінні. Заслуговує на увагу той факт, що цій роботі також окремо визначається поняття конкурентоспроможності експорту. Під конкурентоспроможністю експорту тут розуміється сукупність властивостей, наданих продукції під час її розробки, виробництва, реалізації, що забезпечують відмінність від аналогів за ступенем задоволення потреб споживачів, за рівнем витрат на придбання й використання, за ступенем інформованості, доступності, зручності для покупця, що сприяє її динамічній реалізації на зовнішньому ринку в певний період часу. На жаль, в роботі не вказується різниці між поняттями міжнародної конкурентоспроможності продукції і конкурентоспроможності експорту, тому можна зробити висновок, що ці поняття використовуються як синоніми (що є досить обґрунтованим), з тією різницею що останнє є більш інформативним, однак в ньому залишається недолік притаманний першому.

Враховуючи сучасний рівень теоретичної розробки цього питання, міжнародну конкурентоспроможність продукції (конкурентоспроможність експорту) можна визначити як властивість товару забезпечувати задоволення певної потреби споживачів на зовнішньому ринку на більш високому рівні щодо співвідношення його ціни та якості у порівнянні з іншими товарами, з одночасним забезпеченням його виробникові вищої рентабельності ніж на внутрішньому ринку.

Ключові фактори успіху – це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями, а також однієї фірми галузі над іншою. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від особливостей галузі, сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та життєвого циклу галузі та фірми.

Ключові фактори успіху базуються  на: науково-технічному рівні виробництва  та продукту, рівні маркетингу, рівні  менеджменту, організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні та рівні персоналу.

Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених  ключових факторів успіху. Проте, при  внутрігалузевій оцінці перевага будь-якого  із цих факторів може стати інструментом перемоги у конкурентній боротьбі.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність об'єкту дослідження (товару, виробництва, фірми, галузі, держави).

Слід також зазначити, що в науковій літературі загально прийнято розрізняти внутрішню та міжнародну конкурентоспроможність продукції, яка відповідно відноситься до внутрішнього та світового ринку [2, с. 213]. Однак таке розмежування понять дає підстави виявити певну недосконалість розробки цієї проблеми в сучасній економічній науці. Так, враховуючи той факт, що в переважній більшості країн світу панує система відкритої ринкової економіки як основа соціально-економічного ладу суспільства, то будь-який внутрішній ринок може бути сферою конкуренції як вітчизняних так і закордонних виробників і відповідно їх товарів. Тому, треба визнати, що в сучасних ринкових умовах конкуренція товарів в переважній більшості носить міжнародний характер. Тобто в якості двох проявів конкурентоспроможності продукції можна запропонувати:

а) внутрішню міжнародну конкурентоспроможність товарів;

б) зовнішню міжнародну конкурентоспроможність товарів.

З цього приводу доречно  також звернути увагу на базову закономірність теорії міжнародної конкурентоспроможності продукції, яка полягає на сам  перед в тому, що конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку, не є запорукою її конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Однак, якщо продукція  вважається конкурентоспроможною на зовнішньому  ринку, то це обов’язково забезпечує їй конкурентоспроможність на внутрішньому ринку.

Так в роботі І. Багрової зазначається, що на конкурентоспроможність експортної продукції (зовнішню міжнародну конкурентоспроможність) продукції впливає ряд факторів, зокрема [1, с. 280]:

а) економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості  продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;

б) класифікаційних (параметрів призначення), які використовуються для визначення належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її призначенням, змістом, новизною); 
в) юридичних або нормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції на зовнішньому ринку;

г) техніко-технологічних, які  визначають технічні властивості продукції і регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;

д) ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);

е) естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього  вигляду продукції, особливості  її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);

є) організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів та умов гарантії, сервісних  послуг тощо.

Зазначені вище фактори зовнішньої міжнародної конкурентоспроможності товару є достатніми для забезпечення внутрішньої міжнародної конкурентоспроможності товару, однак, на нашу думку, існують також деякі фактори, які підвищують рівень міжнародної конкурентоспроможності саме вітчизняного товару на внутрішньому ринку. Серед таких факторів можна вказати наступні:

а) стійка прихильність споживачів внутрішнього ринку до товарів вітчизняного виробництва, яка обумовлена або  успішною політикою держави щодо підтримки національного виробника  або є наслідком власних переконань чи недовіри іноземним виробникам з  боку вітчизняних споживачів;

б) можливість ефективнішого  задоволення потреб споживачів внутрішнього ринку, як наслідок досконалого знання їх бажань, смаків, вподобань, настоїв  та переконань;

Специфікою вищезазначених факторів є те, що їх дієвість (сила впливу) може навіть в окремих випадках заміняти деякі вагомі фактори зовнішньої міжнародної конкурентоспроможності товару, забезпечуючи при цьому збереження його внутрішньої міжнародної конкурентоспроможності.

Таким чином, адекватне відображення сутності поняття «міжнародна конкурентоспроможність продукції» в сучасній економічній науці, на наш погляд, вимагає одночасного застосування двох підходів щодо його вичерпного тлумачення (маркетингового та управлінського), врахування окремих його проявів в сучасних умовах світового економічного ладу у вигляді внутрішньої та зовнішньої міжнародної конкурентоспроможності продукції, а також факторів, що впливають на них.

1.2. Методи оцінювання міжнародної  конкурентоспроможності

Останніми десятиріччями  в умовах глобалізації економіки  спостерігається посилення конкуренції, притаманне для всіх країн і галузей  економіки. Бурхливий сплеск ринкової активності, характерний для вітчизняного ринку, супроводжується процесами  виникнення та розвитку великої чисельності  нових підприємств та торгових марок, що сприяє подальшому загостренню конкуренції. З переходом до ринкових відносин українські підприємства змушені витримувати  конкуренцію не тільки на зовнішньому  ринку, але й на внутрішньому. Однією з головних причин низької конкурентоспроможності українських підприємств є недостатня спроможність боротися за розширення своєї частки на внутрішньому та зовнішньому  ринках, просувати свої товари та завойовувати споживача, поставивши інтереси останнього в центр своєї виробничої та комерційної  діяльності. У зв’язку з цим  постає гостра проблема оцінки рівня  конкурентоспроможності, а тому підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників має стати найважливішим  пріоритетом їх конкурентної політики.

Проблеми конкуренції  не є новими для економіки як науки. Над цим питанням ретельно працювали  такі класики як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршалл, А. Курно, Й. Шумпетер, П. Хейне та інші. Серед вітчизняних та російських вчених, які проаналізували поняття конкуренції, форми та методи конкурентної боротьби, слід відзначити А. Азоєва, Р. Фатхутдінова, А. Юданова, В. Глущенка, М. Єрмоленка, П. Єщенка, А. Пелиха, Ю. Іванова, С. Єрохіна та ін.

Основні критерії та напрямки оцінки конкурентоспроможності підприємства наведено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Критерії та напрямки оцінки конкурентоспроможності

Як видно з таблиці 1.1., в процесі оцінки конкурентоспроможності підприємства можуть використовуватися як кількісні, так і якісні показники.

Одна з найважливіших  передумов економічного відродження  України - це стабілізація і зростання  виробництва у всіх галузях, на кожнім окремо узятому підприємстві, але  проблема конкурентоздатності й  участь у її рішенні держави стоїть дуже гостро. Конкурентоздатність виступає найважливішим фактором забезпечення безпеки об'єкта, тому перш за все  необхідно визначити його конкурентоспроможність, а на основі проведеного аналізу  розробляти програми щодо її підвищення. На сьогодні відсутня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності організації, про те у світі існує  декілька підходів до визначення цієї оцінки, один з яких є функціональна  модель оцінки менеджменту конкурентоспроможності.

При побудові функціональної моделі виділяються структурні елементи, такі як: категорія конкурентоздатності  фірми і конкурентоздатності  товару. Як основні критерії конкурентоздатності  підприємства можна в узагальненому  виді запропонувати дві оцінні категорії: «цінність вироблених підприємством  товарів (послуг)» і «цінність  підприємства як господарюючого суб'єкта»

Зручним інструментом порівняння можливостей підприємства й основних конкурентів є побудова багатокутників конкурентоздатності, що представляють  собою графічне відображення оцінок положення підприємства, на основі наступних методичних передумов: визначення переліку технічних і економічних  факторів конкурентоздатності, що трактуються  як сукупність критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоздатності  підприємства.

Внутрішні конкурентні переваги згрупуємо по шести найбільш значимих аспектах: конкурентоздатність виробу; ефективність менеджменту.

Конкурентоздатність виробу. Сукупність якісних і вартісних  характеристик товару сприяє створенню  переваги даного товару перед товарами-конкурентами в задоволенні конкретної потреби покупця. Серед якісних показників можна виділити двох категорій параметрів: «тверді» і «м'які».

«Тверді» параметри описують найважливіші функції товару і зв'язані  з ним основні характеристики - технічні параметри, що включають  показники призначення і показники  ергономічності, а також відповідності  міжнародним і національним стандартам, нормативам, законодавчим актам і  т.п.

«М'які» параметри характеризують естетичні властивості товару (дизайн, колір, упакування і т.п.).

Оцінка конкурентоздатності  товару виробляється шляхом зіставлення  параметрів аналізованої продукції  з параметрами бази порівняння. При  цьому можуть використовуватися  диференціальний, комплексний і  змішаний методи оцінки.

Диференціальний метод заснований на використанні і зіставленні одиничних  параметрів якості аналізованої продукції  і бази порівняння шляхом побудови для кожного з них відповідного параметричного індексу ( ):

^,(1.1)

де і = 1, ... n; - значення i-госпоживчого параметра оцінюваного товару; - значення i-го споживчого параметра оцінюваного товарузразка.

Комплексний метод застосовується у випадку, якщо для характеристики якості товару використовується сукупність параметрів, що описують яку-небудь властивість. Тоді параметричний індекс розраховується з урахуванням питомої ваги окремих складових:

. (1.2)

При цьому, j= 1,...т - характеристики j-го показника якості; -значення j-го характеристики i-го показника якості відповідно оцінюваного товару і товарузразка; - ваговий коефіцієнт j-го характеристики в показнику якості.

При змішаному методі оцінки конкурентоздатності товару використовується частина параметрів, розрахованих диференціальним  методом, і частина параметрів, розрахованих комплексним методом.

У цілому, загальний показник якості вироби може бути визначений за допомогою зведеного параметричного індексу , що розраховується по формулі:

(1.3)

де  - вагомий коефіцієнт i-гo показника якості; - параметричний індекс і-го показника якості.

Таким чином, вивчення конкурентоздатності  продукції проводять за схемою, представленої  на (рис. 1.7). Перш ніж приступити до розрахунку кількісного значення показника  конкурентоздатності по алгоритму (рис. 1.7), необхідно провести ряд  додаткових досліджень.

На першій стадії проводиться  експериментальне визначення або розрахунок усіх характеристик власного товару. На другий - визначаються мети оцінки конкурентоздатності. На третьої - методами маркетингу проводяться  сегментація ринку й обґрунтування  цільового сегмента. Оцінку конкурентоздатності  товару необхідно проводити для  кожного сегмента. Оцінити показник конкурентоздатності можна декількома методами: методом розрахункових  одиничних і групових показників, методом з використанням функції  бажаності, методом багатокритеріальної  оптимізації.

В основі першого методу лежить розрахунок одиничних і групових показників, на базі яких визначається інтегральний показник конкурентоздатності.

На першому етапі вибирається  база порівняння. Як базу для порівняння може служити або кращий із вже  існуючих на цільовому ринку товар-конкурент, або деякий абстрактний еталон.

На другому етапі виділяються  найбільш значимі для споживача  критерії виробу, перелік яких представлений нижче (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Схема оцінки конкурентоздатності продукції

На третьому етапі за кожним критерієм розраховується одиничний  показник конкурентоздатності  :

(1.4)

де Р_б - значення критерію базисної моделі, Р - значення критерію порівнюваного зразка.

На четвертому етапі усередині  кожної групи критеріїв роблять  ранжирування показників по ступені  їхньої значимості для споживача  і відповідно до цього привласнюють їм вагу:

(1.5)

де Р, l, f, t - кількість економічних, споживчих показників якості і технічних параметрів, а_пі- для споживчих показників, а_еі- для економічних, а_кі - для показників якості, а_ті - для технічних.

На п'ятому етапі виробляється розрахунок групового показника  як зведеного індексу конкурентоздатності  по кожній групі критеріїв (Q):

(1.6)

де Q_n,Q_e,Q_k,Q_m - зведені параметричні індекси конкурентоздатності по споживчих, економічних, якісних і технічних параметрах.

На шостому етапі розраховується інтегральний показник конкурентоздатності  (К):

(1.7)

Економічний зміст інтегрального  показника конкурентоздатності  полягає в тому, що на одиницю  витрат споживач одержує К одиниць корисного ефекту. Якщо К більше 1, то рівень якості (технічного чи рівня споживчих властивостей) вище рівня витрат і товар є конкурентним, якщо К менш 1 - неконкурентний на даному ринку.

Після проведення вище описаної методики доцільно буде проаналізувати систему менеджменту конкурентоздатності  підприємства на основі загальної оцінки поточного стану менеджменту, який визначається за допомогою опитування персоналу фірми, що в сукупності дасть повний обсяг необхідної інформації для формування дійсного стану підприємства.

Таким чином, в основі моделі оцінки менеджменту лежать шість  основних функцій управління: прогнозування/планування, організація, мотивація, контроль, координація  і комунікація і цю модель менеджменту  можна схематично представити (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Схема моделі менеджменту конкурентоспроможності

Отже, оцінка системи менеджменту  організації в рамках функціональної моделі припускає аналіз п'яти управлінських  функцій, що відповідно є оцінним  критеріями моделі. Рівень розвитку системи  керування організації визначається загальною оцінкою поточного  стану менеджменту.

Для наочного представлення  результатів оцінки доцільно використовувати пентаграму (рис. 1.3), на яку може бути накладений комунікаційний профіль організації, побудований з обліком по кожному з п'яти оцінних критеріїв функціональної моделі. Такий підхід дозволяє ясно побачити напрямки, по яких необхідні першочергові поліпшення системи управління.

Рис. 1.3. Комунікаційний профіль організації

Варто враховувати, що дії  по поліпшенню одного з критеріїв  будуть робити впливу на інші, тобто  критерії тісно взаємозалежні між  собою. Кожного разу, коли після проведення функціональної оцінки починаються  коригувальні дії, новий комунікаційний профіль накладається на попередній, з метою визначити ефективність поліпшень і динаміку побудови конкурентоздатної  системи керування, а отже, у рамках функціональної моделі на практиці реалізується методологія постійного удосконалювання  підприємства.

Розділ 2. Оцінка ролі інноваційних та соціальних факторів конкурентоспроможності вітчизняної економіки

2.1. Оцінка рівня та основ конкурентоспроможності економіки України

 Міжнародна конкурентоспроможність  країни – це здатність країни  створити таке національне бізнес-середовище  за умов вільного справедливого  ринку, в якому вітчизняні товаровиробники  можуть постійно розвивати свої  конкурентні переваги, займати й  утворювати стійкі позиції на  певних сегментах світового ринку  завдяки потужному економічному  потенціалу, що забезпечує економічне  зростання економіки на інноваційній  основі, розвинутій системі ринкових  відносин, володінню значним інтелектуальними  капіталом та інвестиційними  ресурсами, гнучкому реагуванню  на зміну світової кон’юнктури  та відповідно до цього диверсифікацію  виробництва, максимально відстоюючи  реалізацію національних інтересів  заради економічної безпеки та  високих стандартів життя населення.

Всесвітній економічний  форум (ВЕФ) почав розраховувати  глобальний рейтинг конкурентоспроможності країн у 1979 році. Україна була включена до рейтингу в 1997 році. У Звіті досліджується  конкурентоспроможність країн на основі Глобального індексу конкурентоспроможності (ГІК), що складається з 12 суб індексів: