ХАРКІВСКИЙ  РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ 
 
 
 

    кафедра зовнішньої політики та національної безпеки 

    Індивідуальне завдання 

    з дисципліни «Міжнародні економічні відносини» 

    Тема: «Міжнародна економічна інтеграція. Сутність, передумови та значення для розвитку світового господарства» 
 
 

Виконала: Стефанюк Б.Е.

студентка ІІІ курсу групи МД-2-09

01.11.11р.

Науковий  керівник:

к.е.н. Гавкалова Н.Л.  
 
 

    Харків 2011 
Зміст 

     Вступ

    Розвиток  світових продуктивних сил на сучасному  етапі все більш набуває характеру  цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя.

    Сучасний  світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн.

    А з іншого боку дані процеси проходять  не прямолінійно, оскільки поряд з  інтеграційними процесами в окремих  регіонах світу мають місце й  дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

    Міжнародну  економічну інтеграцію можна визначити  як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

1. Суть і  головні передумови міжнародної економічної  інтеграції

    Інтеграція  в перекладі з латинської — integratio означає з'єднання окремих частин у загальне ціле.

    Найважливішою ознакою сьогоднішньої дійсності  є інтенсивний розвиток інтеграційних  процесів на різних рівнях. Економічна взаємозалежність держав, інтернаціоналізація  продуктивних сил сприяють розвитку інтеграційних процесів в економіці. Основною метою економічної інтеграції як якісно нового і більш складного етапу інтернаціоналізації господарських зв'язків є більш тісне співробітництво і взаємопроникнення окремих національних господарств, забезпечення умов концентрації виробництва.

    Теоретичні  обґрунтування необхідності економічного інтеграційного процесу у країнах  з ринковою економікою були запропоновані  ще у 70—80-х роках XIX ст. представниками німецької історичної школи — Ф. Лістом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін.

    У 50—60-ті роки XX ст. на проблеми економічної  інтеграції звернули свою увагу К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса та багато інших.

    Регіональною  інтеграцією цікавились теоретики  світової економіки. Вони розглядали проблеми інтеграції як елемент вчення про ефективність зовнішньої торгівлі або як вчення про державне регулювання зовнішньоекономічних процесів.

    В умовах державного регулювання режиму торгівлі, міжнародних кредитних  і валютних відносин набули розвитку прикладні галузі зовнішньоекономічної теорії, перш за все теорія митних союзів, яку запропонував Дж. Вайнер.

    В основу його аналізу покладено порівняння торгівлі між країнами в умовах існування  в кожній з них власного митного  тарифу та в умовах підписання між ними угоди про митний союз, що знищує тарифи у взаємній торгівлі.

    Ця  теорія має і певні недоліки, тому що її положення пояснюють лише стандартні ситуації. На практиці можлива ситуація, коли одна окремо взята країна досягає  таких же показників, а за деякими аспектами навіть кращих, ніж інтегрована, якщо застосовує односторонні міри з лібералізації зовнішньої політики, наприклад, ліквідує митні бар'єри. В такому разі спостерігається ефект відхилення торгівлі, диверсифікація товарних потоків. Вона означає переорієнтацію закупівлі товару місцевими споживачами у більш ефективного, позаінтеграційного джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, що відбувається в результаті усунення мита в рамках митного союзу.

    Класичну  спробу визначити ефекти створення й відхилення торгівлі в межах ЄС зробив у 1974 р. американський учений Б. Баласса. Він зробив порівняння еластичності попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим же показником після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі дуже суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний 1 % зростання ВНП призводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4 %, то після створення ЄС — на 2,7 %. Ефект відхилення торгівлі мав місце тільки в окремих галузях (продукти харчування, напої, тютюн, хімічні товари).

    Недоліки, що можуть виникнути при утворенні  митного союзу, не дають змоги  розглядати таку модель торговельної політики, як однозначне позитивне  явище в міжнародній економіці. Після політики вільної торгівлі немає іншої альтернативної торговельної політики, яка б впливала на міжнародний добробут позитивно. На цих висновках побудована ідея «другого кращого», що розглядалася англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватріон та ін.) зробили спробу відокремити як домінуючі позаекономічні фактори: інтеграційні угруповання дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до «елітного клубу» вважається справою національного престижу тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає змогу ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо). При цьому збільшується роль держави у вирішенні загальних проблем в рамках інтегрованої системи.

    Голландський  соціал-демократ Ян Тінберген запропонував розрізняти два аспекти інтеграції господарської політики держав-членів: «негативну інтеграцію» і «позитивну інтеграцію». Під «негативною інтеграцією» Я. Тінберген мав на увазі «усунення різних інструментів міжнародної економічної політики». Під «позитивною» — «додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах», а також «позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм». Він розрізняє заходи щодо узгодженості тих чи інших інструментів господарської політики й заходи щодо створення нових її інструментів в умовах інтеграції.

    Представники  іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважають, що країни прямують до інтеграції своїх економік з метою подолання «фактора обмеженості» (сировина, інші фактори виробництва). Вважається, шо цей фактор сприяв зростанню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і нових технологій.

    Ще  одна перевага інтеграції за даною  теорією — це той факт, що інтеграція сприяє зростанню конкуренції. А  конкуренція, як відомо, — потужний стимул для розвитку виробництва, якості тощо.

    Неокейнсіанський  напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Купер та ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є пошук оптимального сполучення національних програм господарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Однак, інтеграційні програми потребують створення наднаціональних керівних структур, на що не всі суб'єкти інтеграції завжди погоджуються.

    У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами — представниками різних держав.

    В аналізі економічної інтеграції аналізуються її певні рівні, такі як мікрорівень і макрорівень.

    На  мікрорівні вирізняють горизонтальну  і вертикальну інтеграцію.

    Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні  товари.

    Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми  вертикальної інтеграції:

    1) інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

    2) виробнича інтеграція «вгору»  (наприклад, придбання сталеплавильною  компанією заводу, що виробляє  металоконструкції);

    3) невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

    На  певному рівні розвитку мікроінтеграції  виникають транснаціональні корпорації.

    На  макрорівні інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з різними типами узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму.

    Таким чином, можна сказати, що закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне  зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики.

    «Міжнародна економічна інтеграція» є об'єктивний, регульований і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії  національних господарських систем, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб'єктів і міжнародний поділ праці.

    Міжнародна  економічна інтеграція виступає як регульований процес і набуває форми міжнародних  угод і узгоджень. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

    Інтеграційні  об'єднання в основному носять регіональний характер і розрізняються  за глибиною процесів, що відбуваються у межах угрупування.

    До  передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:

    • належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн;

    • географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості  випадків спільних кордонів і економічних зв'язків;

    • наявність спільних економічних  та інших проблем, що постали перед  країнами в різних галузях;

    • демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення.

    Економічна  інтеграція як процес і як відносини визначається факторами, найважливішими з яких є: 

    • інтернаціоналізація виробництва  і створення міжнародних монополій  нового типу, так званих транснаціональних  корпорацій;

    • глибокі зрушення в структурі  міжнародного поділу праці, коли виробничі зв'язки утворюють взаємодію між фірмами й усередині окремих компаній, складаючи «цех одного заводу» із широко розвинутою внутрішньогалузевою спеціалізацією;

    • науково-технічна революція, що виводить інтернаціоналізацію ринку і  виробництва на якісно новий рівень, зумовлюючи необхідність міжнародного обміну результатами досягнень науки і техніки, формування нового технічного базису;

    • відкритість національних економік і свобода торгівлі, оскільки лібералізація  міжнародного обміну полегшила б адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла більш активному їхньому включенню в міжнародний поділ праці і кооперацію, у процес широкого міждержавного співробітництва.

    Більшість інтеграційних об'єднань, що виникають  та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань:

    • Використання переваг економіки  масштабу. Досягти цього можна  завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.

    • Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угрупування дають  змогу створити більш стабільне  і передбачуване середовище для  взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн  в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.

    • Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку  або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об'єднання. Більш  розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємнісних ринків.

    • Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об'єднання дуже часто  розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок.

    • Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості  інтеграційних угрупувань є зміцнення  взаєморозуміння і співробітництва  країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних сферах; забезпечення економічної й політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

    • Можливість регулювання соціально-економічних  процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання — усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб'єктам, розкріпачення конкуренції.

    Визначальним  моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя.

    Аналізуючи  різні погляди на сутність інтеграційних  процесів, можна зробити висновок про те, що єдиної теорії інтеграції не існує. Кожна країна обирає свій шлях до інтеграції, шукаючи конкретні переваги.

    У різні періоди свого розвитку країни крокують до інтеграції, враховуючи свої національні аргументи.

    Розвиток  продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції.

    Міжнародна  економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

    Економічна  інтеграція суттєво відрізняється  від економічного співробітництва  країн. На етапі економічної інтеграції:

    а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

    б) зростає можливість об'єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

    в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

    г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

      Інтеграція має декілька рівнів:

    а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

    б) взаємодія на рівні держав;

    в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн;

    г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об'єднання.

    Для розвитку інтеграційних процесів необхідна  наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

    а) сучасна HTP, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік;

    б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

    в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

    г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного співробітництва групи країн;

    д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

    Важливе значення для розвитку міжнародної  економічної інтеграції має наявність  спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування.

    2. Етапи розвитку інтеграційних  процесів та їх особливості

    У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

    1) зона вільної торгівлі;

    2) митний союз;

    3) спільний ринок;

    4) економічний союз;

    5) повна інтеграція.

    Кожний  із наступних етапів передбачає ширшу  інтеграцію і має свої особливості.

    Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.

    Таблиця 1. Етапи міжнародної економічної інтеграції

    Як  правило, утворення інтеграційних  об'єднань починається з простіших форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни — учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

    Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

    Угода про вільну торгівлю ґрунтується  на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної  політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

    Митний  союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють  тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні  закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з  країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.

    3. Сучасні інтеграційні  угруповання країн

    Сьогодні  у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед  них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні — Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

    Офіційно  до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.

    Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних  регіональних організацій, створених  шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

    1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладена в 1951 p., а набула чинності в 1952 p.);

    2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);

    3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 p.).

    Для довідки. Європейський Союз має свій прапор: на блакитному тлі коло з  дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн - членів, а число 12 — їхню кількість. Кількість зірок залишатиметься постійною, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом досконалості та достатку.

    Європейський  Союз має свій гімн: прелюдію до останньої  частини Дев'ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії "Ода радості", але у цьому контексті вона також має значення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатись, та тими, хто вільно приєднається до них.

    Розвиток  інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

    В ЄС як повноправні члени Союзу  входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма країнами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі планують до 2015—2020 pp. збільшити кількість членів до 30—35.