Міжнародна економічна інтеграція

Курсова робота на тему

Міжнародна економічна інтеграція

Зміст

Вступ 

Розділ 1. Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції 

1. Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції 
2. Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції 
3. Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних інтеграційних об’єднань

Розділ 2. Участь України  в процесах світової економічної  інтеграції 

2.1 Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної

      інтеграції  України 

2.2 Стратегічні напрямки інтеграції України у світове господарство ..

2.3 Участь України у глобальних світових процесах 

Висновки 

Список використаної літератури

Вступ

Одним із найважливіших  чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вже  за одне це вона гідна детального вивчення. Термін “інтеграція” походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона – найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень.

Метою проведення курсової роботи було – дослідження всіх принципів світової економічної  інтеграції , та вивчення міжнародного досвіду інтеграційних об’єднань, з метою навчитись використовувати  цей зарубіжний досвід для інтеграції України у світове господарство , та визначення основних векторів економічної інтеграції України.

 Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:

• забезпечення кращих умов торгівлі;
• збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва

(для країн з малою  ємністю національного ринку);

• розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури;
• поширення передових технологій;
• стимулювання конкуренції.

Окрім цього, як свідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючі вітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникає дефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, проте  можуть також мати політичні та інші цілі.

Система світового господарства досліджується у двох площинах. Перша  це сукупність національних господарств, а друга це світове господарство, як наднаціональний господарський  простір. Структури світового господарства на наднаціональному господарському просторі поділяються на два рівні – регіональний та транснаціональний (глобальний). На регіональному рівні структури світового господарства пов’язані з районами регіональної інтеграції. В Європі, це, насамперед, ЄС, ЄАВТ, СНД, ЄЕП, на Північноамериканському континенті найбільш відома НАФТА, в Латиноамериканському це Меркосур, на Азіатсько-Тихоокеанському АСЕАН, АТЕС, а Африканський континент містить ЕКОВАС, КОМЕСА. На транснаціональному, глобальному рівні виокремлюють міжнародні міждержавні організації, найбільш впливові це: ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, а також транснаціональні  корпорації, такі як всесвітні лідери General Electric, Citigroup, IBM, Microsoft, Bank of America Corp, Philip Morris та інші. До відомих ТНК що співпрацюють з Україною можна віднести Газпром, Лукойл, ЮКОС, Кока-Кола та інші.

Розвиток науково-технічного прогресу впливає на удосконалення  комунікацій, збільшення обсягу інформації та поширення зовнішньоекономічних відносин, економічна інтеграція, як процес зближення національних економік шляхом створення спільного економічного простору, передбачає постійний розвиток співпраці з цими структурами світового господарства. Сучасний політичний та економічний стан розвитку нашої держави змушує звернути особливу увагу на вектор економічної інтеграції.

Завданням курсової роботи було вивчення сутності, форм та цілей  економічної інтеграції; ознайомитися із наслідками вступу країн до торгово-економічних  інтеграційних об’єднань; дізнатися про зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної інтеграції України; зрозуміти які саме вектори інтеграції необхідно обрати Україні.

При роботі над курсовою в основному я спирався на думки  таких науковців як: Козик В. В., який у своїй парці «Міжнародні економічні відносини» досить детально розглядає принципи, основи , та проблеми світової економічної інтеграції ; А. С. Філіпченко, що в своїх книжках «Світова економіка: Підручник», «Економіка зарубіжних країн: Підруч», «Міжнародні економічні відносини» досить детально розглянув саму суть економічної інтеграції , причини її виникнення, цілі, проблеми; Румянцев А.П.,  «Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник.»; Макаренко Є. «Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей //Актуальні проблеми міжнародних відносин» , де повністю описані найактуальніші проблеми економічних відносин а зокрема – інтеграції ; Зимовець В. В. «Вектори регіональної економічної інтеграції України : зовнішні чинники та внутрішні передумови» ; Івченко О. «Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан» - у цій книзі він розглянув місце України у світовому господарстві , ступінь її інтеграції з іншими країнами , об’єднаннями, а також сучасний стан економічної інтеграції і світі в цілому. Ці науковці досить детально розглянули принципи, цілі, сучасний стан світової економічної інтеграції та дали зрозуміти які саме вектори інтеграції необхідно обрати Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи міжнародної економічної інтеграції

1. Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції

 Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.

Економічна інтеграція характеризується деякими істотними  ознаками, що у сукупності відрізняють  її від інших форм економічної  взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.

За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов.

Передумови інтеграції:

• близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;
• географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;
• спільність економічних і інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;
• демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
• «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишилися за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішили укласти з нею угоди про торгівлю [ 1,ст.50].

Спираючись на зазначені  передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність  у сучасній світовій економіці і  на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі. Основними цілями інтеграції можуть бути наступні.

1. Використання переваг  економіки масштабів, що забезпечує  розширення розмірів ринку, скорочення  трансакційних витрат, часток прямих  іноземних інвестицій. Цілі збільшення  національних масштабів особливо  чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.

2. Створення сприятливого  зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна  для країн ПСА і Близького  Сходу. Тут важливе зміцнення  взаєморозуміння і співробітництва  в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3Рішення завдань торговельної  політики. Регіональна інтеграція  розглядається як спосіб зміцнити  переговорні позиції країн, що  беруть участь, у рамках багатосторонніх  переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.

4Сприяння структурній  перебудові економіки. Залучення  країн, що створюють ринкову  економіку або здійснюють глибокі  економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків.

5Підтримка молодих  галузей національної промисловості,  тому що для них виникає  більш широкий регіональний ринок.  Ця мета була провідною для  інтеграційних об'єднань країн  Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари [ 2,ст.46].

Об'єктивний зміст інтеграції складає переплетення, взаємопроникнення  і зрощування відтворювальних процесів, що забезпечує більш ефективну взаємодію  між країнами. Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих  умов для взаємодіючих сторін:

1Інтеграційне співробітництво дає суб'єктам, що хазяюють (товаровиробникам) більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок.

2Економічне зближення  країн у регіональних рамках  створює привілейовані умови  для фірм країн-учасниць економічної  інтеграції, захищаючи їх деякою  мірою від конкуренції з боку  фірм третіх країн.

3Інтеграційна взаємодія  дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.

Таким чином, у результаті інтеграції окремі групи країн створюють  між собою більш сприятливі умови  для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов  для торгівлі з третіми державами[ 3,ст.31].

2. Форми та етапи міжнародної економічної інтеграції

Розвиток інтеграційних  процесів передбачає певне їх правове  закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних  союзів є :

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна економічна  інтеграція.

Це – п’ять щаблів чи п’ять послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів.

Відзначимо, що в сучасному  світі лише одне міжнародне інтеграційне угруповання пройшло реально  чотири етапи – Європейський союз. Інші інтеграційні об’єднання поки що пройшли в своєму розвитку 1-й та 2-й етапи.

При створенні зони вільної  торгівлі учасники домовляються про  взаємне скасування митних тарифів  та квот. Разом з тим по відношенню до країн-нечленів об’єднання кожен учасник зони вільної торгівлі має право проводити власну політику.

Як правило, конкретні  угоди передбачають створення зони вільної торгівлі промисловими товарами протягом обумовленого терміну (декількох  років) шляхом поступового зменшення  та скасування мита та інших нетарифних обмежень. По відношенню до сільськогосподарських товарів лібералізація носить обмежений характер.

Відмінність митного  союзу від зони вільної торгівлі полягає в тому, що його учасники не тільки скасовують тарифи і квоти в торгівлі між своїми країнами, а й проводять узгоджену зовнішньоторговельну політику щодо третіх країн (єдиний зовнішній митний тариф).

Відзначимо, що митний союз – більш досконала, порівняно  з зоною вільної торгівлі, інтеграційна структура. У межах митного союзу відбуваються істотні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, єдиний зовнішній митний тариф регулює товарні потоки. По-друге, спричиняє переорієнтацію ресурсів, зміни в структурі виробництва і споживання.  Використання єдиного зовнішнього митного тарифу може призвести до наступних наслідків :

1) якщо зовнішній тариф  на певний товар встановлюється  вище середнього тарифу, що існував  до виникнення інтеграційної  структури, то країнам-членам  митного союзу потрібно відмовитись від дешевшого зовнішнього товару на користь внутрішньосоюзних ресурсів;

2) якщо зовнішній тариф  встановлюється нижче існуючого,  то відбувається переорієнтація  зовнішньої торгівлі країн-членів  об’єднання на ринки третіх  країн.

Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприяє розвиткові ринку товарів та послуг. Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, посилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів. Маніпулювання із зовнішнім митним тарифом дозволяє створити сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій. Важливе значення для ефективного функціонування митного союзу має наявність в його складі однієї-двох крупних держав.

Відзначимо, що функціонування митного союзу потребує наявності  певних регулюючих інститутів, оскільки:

а) перехід до спільних митних тарифів потребує перегляду  підходів щодо розвитку багатьох галузей  національної економіки в кожній країні;

б) виникає потреба  в координації розвитку окремих  галузей на макроекономічному рівні;

в) виникає потреба в переговорах з приводу узгодження не тільки митно-тарифної політики, а й координації та пристосування внутрішніх ринків до зміни економічної ситуації;

Відзначимо, що функціонування митного союзу не передбачає уніфікації митної політики абсолютно для всіх товарів, що виробляються і споживаються. У сферу інтеграційної діяльності поступово підключаються різні галузі.

Третім етапом у розвитку міжнародної економічної інтеграції є спільний ринок. На сьогодні цей  тип торгово-економічних союзів реалізований в ЕС, на досвіді якого зроблені практичні і теоретичні висновки (ЕС оголосив про створення спільного ринку в 1993 р.).

До тих характеристик, які притаманні митному союзу, даний  тип передбачає скасування перешкод для вільного переміщення між  країнами всіх факторів виробництва. Досвід показує, що створення спільного ринку передбачає узгодження наступного кола питань:

• розробка спільної політики розвитку окремих галузей та секторів економіки. Їх вибір здійснюється, виходячи з їх значення для наступного закріплення інтеграції та соціального резонансу після прийняття відповідних заходів (в ЕС такими секторами були сільське господарство та транспорт); 
• формування спільних фондів сприяння соціальному та регіональному розвитку, орієнтованих на задоволення «потреб на місцях», які б дозволили реально відчути переваги інтеграції;

• впровадження системи  заходів для запобігання порушенню  норм, які регулюють конкуренцію. Тим самим обумовлюється необхідність формування спеціальних органів  управління та контролю. В ЕС це – Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Рада Європи.

Створення економічного союзу передбачає, крім ознак, притаманних  спільному ринку, проведення країнами-членами  узгодженої економічної політики. Теоретичних  розробок, які стосуються проблематики створення та функціонування економічного союзу, дуже мало, практично відсутній досвід для узагальнень і висновків.

Єдиний приклад –  інтеграційне угруповання країн  Західної Європи – Європейський союз, який, до речі, ще повною мірою не сформований. У практиці функціонування ЄС основні напрямки політики країн-членів та Союзу визначаються спільно у вигляді рішень Ради Міністрів, який також контролює хід економічного розвитку кожної країни і Союзу в цілому. У випадках невідповідності економічної політики певної країни основним напрямкам ЕС, Рада Міністрів приймає відповідні рішення.

Для досягнення повної економічної  інтеграції необхідно не просто узгодження, а проведення практично єдиної економічної  політики, яка потребує уніфікації законодавчої бази з таких напрямів:

а) податкового, що передбачає ідентичні рівні податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

б) стандартизації (наприклад, для консервантів, що входять до складу продуктів харчування, вимог  щодо токсичності вихлопних газів, розміру обладнання)

в) спільних правил техніки  безпеки;

г) трудового (правила  прийому на роботу та звільнення, єдиний пенсійний вік);

е) відношення до різних форм злиття та поглинання фірм;

є) антимонопольного;

ж) правил створення і  реєстрації нових фірм;

з) монетарного (наявність єдиного Центрального банку, єдиної валютної системи з єдиною валютою);

и) відмова в рішеннях, що приймаються відповідними урядовими  структурами, від протекціонізму і  будь-яких форм преференції щодо національних суб’єктів господарювання [ 4,ст.256].

3. Економічні наслідки вступу країн до торгово-економічних 

інтеграційних об’єднань

Приєднання будь-якої країни до торгово-економічного союзу, безумовно, здійснює певний вплив на параметри її економічного функціонування.

Виділяють два основних напрямки, за якими здійснюється дослідження наслідків входження держав до інтеграційних угруповань:

• статичний;

• динамічний аналіз.

У межах статичного аналізу  можна прослідкувати два варіанти наслідків вступу до торгово-економічних союзів:

• потокоутворюючий ефект,

• потоковідхиляючий ефект.

Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідок приєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживання від виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (мова йде про витрати на виробництво, а транспортні витрати та витрати трансакцій вважаються рівними 0).Розглянемо таку ситуацію за допомогою графіку (рис. 1).

Рис. 1. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потокоутворюючий ефект.

Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. У країні Х виробляється певний товар. Умови виробництва цього товару не найкращі. Щоб захистити національне виробництво від іноземної конкуренції в країні Х введено мито на імпорт. За таких умов країна Х виробляла даний товар в обсязі Q1, а споживала в обсязі Q2, імпортуючи (Q2 - Q1).

Після приєднання до інтеграційного угруповання в країні Х відмінено  мито на імпорт, і рівень ціни на товар  знизився на розмір мита за рахунок  того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращого виробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось до Q4. Обсяг імпорту збільшився.

Розглянемо, хто в цій ситуації виграв, а хто програв?

Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівня споживання в  обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару з країни Х матимуть збитки, пов’язані із скороченням випуску (1). Збитки понесе також бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Таким чином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграш у вигляді (2 + 4).

Потоковідхиляючий ефект означає  спричинене приєднанням до інтеграційного об’єднання переключення попиту від  виробника за межами об’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але є членом інтеграційного об’єднання.

На графіку (рис.2) зображені наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання у випадку виникнення потоковідхиляючого ефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вона випускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1 - Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів. Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.

Рис.2. Наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. Потоковідхиляючий ефект.

Припустимо, що країна Х входить  до інтеграційного об’єднання. За цих  умов імпортне мито щодо країн-партнерів  скасовується. Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати  на виробництво даного товару, не входить до інтеграційного угруповання. За цих умов товар, що виробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляється дешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягає митному обкладенню.

Тобто (P + tariff) > P, хоча P < P1.

Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника, чиї витрати вищі. У  результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4). Виробники країни Х  понесли збитки (1). Втрати бюджету  склали – (3+5). Сумарний ефект становить:

(1+2+3+4) - (1+3+5) = (2+4) - (5).

Тобто результат (загальний  сукупний виграш матиме місце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).

Відзначимо, що потоковідхиляючий  варіант матиме місце за умов, коли імпортне мито по відношенню до країн-нечленів угруповання буде занадто високим, або якщо різниця у витратах виробництва даного товару всередині і за межами об’єднання невелика. У цьому випадку скасування навіть невисоких митних ставок зробить його виробництво всередині об’єднання дешевшим порівняно з виробництвом за межами об’єднання.

Недолік статичного аналізу  полягає в тому, що одним із його припущень є незмінне положення  кривих попиту і пропозиції в умовах зміни характеру і напрямку експортно-імпортних операцій.

У реальній же дійсності, якщо країна приєднується до інтеграційного об’єднання, то криві попиту і пропозиції зміщуються. Тобто приєднання до інтеграційних угруповань значно різноманітніше за своїми наслідками, ніж це було показано в межах статичного аналізу.

З точки зору динамічного аналізу можна виділити наступні переваги приєднання країни до інтеграційного об’єднання:

1) збільшення розміру  ринку дозволить вітчизняним  фірмам одержувати ефект від  збільшення масштабів виробництва  (що має особливе значення для невеликих країн);

2) зовнішня економія. Мова йде про те, що розширення  міжнародної торгівлі спричиняє  вдосконалення інфраструктури країн-учасників  союзу, що, в свою чергу, скорочує  витрати на експортно-імпортні операції;

3) позиція кожної країни-члена  інтеграційного угруповання як учасника різноманітних торгових та економічних переговорів є більш виграшною порівняно з позицією окремої країни, що не входить до жодного з об’єднань. Це дозволяє забезпечити країнам-членам певні переваги;

4) більша конкуренція  між країнами-учасниками союзу стимулює ділову активність та послаблює рівень монополізації;

5) приєднання до інтеграційних  угруповань сприяє швидкому розповсюдженню  інформації та передової технології.

У межах динамічного аналізу  досліджуються не тільки позитивні, але й негативні наслідки приєднання країни до інтеграційного об’єднання. До них можна віднести:

1) певний збіг обставин може  спричинити відтік ресурсів з  менш розвинутих країн до більш  розвинутих в економічному відношенні членів союзу;

2) може відбутися розповсюдження олігополії з однієї країни на всю територію інтеграційного об’єднання;

3) може виникнути ефект втрат  від збільшення масштабів виробництва,  пов’язаний з виникненням занадто  великих компаній, що стають занадто  забюрократизованими і тому неефективними;

4) країнам-членам інтеграційного об’єднання необхідно частину своїх бюджетів витрачати на функціонування інтеграційного об’єднання.

Розділ 2. Участь України  в процесах світової економічної  інтеграції

2.1 Зовнішні чинники та внутрішні передумови економічної

інтеграції  України

В умовах глобалізації роль національних держав послаблюється, а  транснаціонального капіталу — посилюється, що видозмінює матрицю інтеграційних  процесів. В Україні зберігає міцні  позиції ізоляціонізм як стратегія  протидії такому капіталу у формі перешкоджання доступу на ринки та не сприяння інвестиціям. Інтеграція не є самоціллю, а відкриває доступ до ринків факторів виробництва — капіталу, технологій і робочої сили. Протягом попередніх років ринкової трансформації Україна не змогла забезпечити такий доступ, обсяги іноземних інвестицій порівняно з іншими постсоціалістичними країнами залишаються мізерними. Це прямо пов’язано з державним ізоляціонізмом як виявом пострадянського етатизму в українському варіанті, що «призвело до відставання від інших східноєвропейських країн у євроінтеграційних процесах (не менш ніж на 10 років), гальмування вступу до СОТ і фактично залишило Україну на узбіччі світових інтеграційних процесів. Негативну роль відіграла також так звана «багатовекторність» — непослідовна політика балансування між ЄС і Росією, яка перешкоджала недвозначному визначенню інтеграційних пріоритетів України.

З розширенням ЄС у 2004 р. Україна зіштовхнулася з низкою проблем щодо вироблення загальної  концепції зовнішньої політики стосовно ЄС і Росії. Це стосується насамперед зіткнення економічних інтересів Росії та ЄС, несумісності концепцій «ширшої Європи» і «єдиного економічного простору», безпосереднє відношення до яких має Україна. У статті проаналізовано суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливають на напрями економічної інтеграції України, з урахуванням позицій провідних aкторів (ЄС та Росії) та на підставі оцінки об’єктивних економічних показників фактичної «інтегрованості» в обох напрямах.